Рішення

від 21.11.2022 по справі 915/287/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 року Справа № 915/287/22

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Степановій С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

адреса для листування: АДРЕСА_2

до відповідача Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод", вул. 1 Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54017 (код ЄДРПОУ 07856371)

електронна пошта: mbz@ukroboronprom.com

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державний концерн "Укроборонпром", вул. Дегтярівська, 36, м. Київ, 36119 (код ЄДРПОУ 37854297)

електронна пошта: kanc@ukroboronprom.com

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міське комунальне підприємство "Миколаївводоканал", вул. Погранична, 161, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54055 (код ЄДРПОУ 31448144);

електронна пошта: office@vodokanal.mk.ua

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ-Нафта", вул. Морехідна, 1-В/3, офіс 206, м. Миколаїв, 54010 (код ЄДРПОУ 39284118)

про повернення майна, у зв`язку з набуттям та збереженням без достатньої правової підстави

за участю представників сторін:

від позивача: Хорошев В.В., довіреність № 470/1/1204 від 19.09.2022 року;

від відповідача: Єнтіс М.Є., довіреність № 1169 від 29.09.2022 року;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ДК "Укроборонпром": Царюк В.В., довіреність № Д-273/2022 від 30.03.2022;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача МКП "Миколаївводоканал": представник не з`явився;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ТОВ "АВ-Нафта": представник не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулась Військова частина НОМЕР_1 з позовною заявою, в якій просить суд зобов`язати відповідача Державне підприємство "Миколаївський бронетанковий завод" повернути паливно-мастильні матеріали, а саме: автомобільний бензин А-80ДЗ - 20 000, 00 кг; ДП З-0,2-25 - 1 865, 00 кг; ДП Л Євро 5 ВО (ДП ULSD 10PPM) - 28 135, 00 кг.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.09.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.09.2022 відкладено підготовче засідання на 10.10.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.10.2022 призначено розгляд заяви про забезпечення доказів в судовому засіданні по справі на 10.10.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2022 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державний концерн "Укроборонпром", третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача МКП "Миколаївводоканал", третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ТОВ "АВ-Нафта" та відкладено підготовче засідання на 24.10.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.10.22 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення доказів (вх. № 4160/22 від 03.10.2022).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 07.11.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.11.2022 відкладено судове засідання на 21.11.2022.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача МКП "Миколаївводоканал" та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ТОВ "АВ-Нафта" явку повноважних представників в судове засідання 21.11.2022 не забезпечили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

В письмових поясненнях (вх. № 4637/22 від 21.10.2022) представник третьої особи МКП "Миколаївводоканал" просив суд розглядати справу без участі представника.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Клопотання про розгляд справи без участі представника МКП "Миколаївводоканал" судом розглянуто та задоволено.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи вищевикладене та повторну неявку представника третьої особи ТОВ "АВ-Нафта", суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності третьої особи ТОВ "АВ-Нафта".

В судовому засіданні 21.11.2022 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

ІI. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про зобов`язання відповідача повернути паливно-мастильні матеріали, а саме: автомобільний бензин А-80ДЗ - 20 000, 00 кг; ДП З-0,2-25 - 1 865, 00 кг; ДП Л Євро 5 ВО (ДП ULSD 10PPM) - 28 135, 00 кг.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем обов`язку щодо повернення майна.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 15, 16, 316, 319, 321, 327, 1212, 1213 ЦК України, Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

Позивач у відповіді на відзив (вх. № 4023/22 від 23.09.2022) просить суд задовольнити позовні вимоги та зазначає наступне:

- щодо заперечень відповідача відносно неналежного позивача, то у позовній заяві із посиланням на відповідні докази позивач навів, що пально-мастильні матеріали, які є предметом спору, були закріплені на праві оперативного управління за військовою частиною А 3130. Право оперативного управління захищається відповідно до положень, передбачених для захисту права власності (ст. 138 ГК України);

- щодо заперечень проти набуття або збереження майна відповідачем, то на підтвердження передачі позивачем відповідачу пально-мастильних матеріалів, які є предметом спору, слугують накладна (вимога) № 47 від 14.04.2022 про передачу пального та накладна (вимога) № 49 від 14.04.2022 про передачу пального. Позивач зазначає, що із використанням довіреності представника відповідача (під час передання пального та складання накладних відповідачем, позивачу була надана довіреність, видана на ім`я Саканян А.В. від 14.04.2022, в якій містились описки, однак наступного дня відповідач надав довіреність із зазначенням дати видачі 15.04.2022) ОСОБА_1 склав та підписав Акт приймання-передачі військового майна № 46 від 15.04.2022, в якому у пункті 4 вказано про отримання товару на підставі накладної № 47 від 14.04.2022 та Акт приймання-передачі військового майна № 48 від 15.04.2022, в якому у пункті 4 вказано про отримання товару на підставі накладної № 49 від 14.04.2022;

- щодо відсутності достатньої правової підстави для отримання майна, то позивач зазначає, що 01.08.2022 позивач надіслав відповідачу проект договору про надання безоплатних послуг ДП «Миколаївський бронетанковий завод» Військовій частині НОМЕР_1 з приймання, тимчасового зберігання та відвантаження нафтопродуктів, про що свідчить лист в/ч НОМЕР_1 від 01.08.2022 з відміткою про отримання відповідачем, однак відповідач відмовився від його укладання. Позивач зазначає, що наведені обставини свідчать про те, що позивач не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі з відповідачем. Розпорядження Миколаївської ОВА та розпорядження ТГ "Миколаїв" є обов`язковими для позивача та не регулюють правовідносин між позивачем і відповідачем, отже, посилання відповідача як на правову підставу для здійснення передачі майна є недоречним.

Відповідь на відзив обґрунтована положеннями ч. 3 ст. 138, ч. 1 ст. 179 ГК України, ст. 11, 83, 626, 1212 ЦК України, Інструкцією з обліку військового майна у Збройних силах України та судовою практикою.

У відповіді на пояснення ДК "Укроборонпром" (вх. № 5531/22 від 17.11.2022) позивач зазначив, що:

- ані позивач, ані відповідач не вважають себе сторонами за договором поставки. Військова частина не є суб`єктом підприємницької діяльності, а у відповідача існує особливий порядок державної закупівлі, передбачений Законом України "Про публічні закупівлі";

- відчуження пального між сторонами не обговорювалось;

- щодо використання відповідачем державного майна позивача за державними контрактами, то позивач зазначає, що дізнався про це лише в процесі судового розгляду даної справи. Позивач такі дії не визнає, оскільки: 1) не є стороною даних контрактів; 2) не передавав для здійснення ремонту будь-яку техніку чи озброєння; 3) позивач не відповідає за договірними обов`язками Міністерства оборони України.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 3981/22від 22.09.2022) просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що:

- Військова частина НОМЕР_1 не є належним позивачем у справі, оскільки не є власником спірного майна. ПММ належали позивачу на праві оперативного управління, у зв`язку з чим позивачу не належить право вимоги в зазначеній справі;

- позивачем не доведено, що спірне майно набуто або збережено ДП "Миколаївський бронетанковий завод". Вантажовідправниками в актах зазначено МКП "Миколаївводоканал" та АЗС "Таксопарк". Отже, пальне за актами безпосередньо передано не до державного підприємства, а до вказаних осіб. За попередньою домовленістю з військовою частиною пальне за актами передавалось державному підприємству для здійснення ремонту озброєння та військової техніки. В свою чергу МПК "Миколаївводоканал" та АЗС "Таксопарк" мали видавати пальне відповідачу частинами за його вимогами. Отже, набувачами та зберігачами пального є вказані підприємства, що унеможливлює зобов`язання державного підприємства (відповідача) з повернення пального, оскільки воно передавалось вказаним підприємствам;

- працівник ДП "МБТЗ" не мав права підписувати накладні від 14.04.2022, оскільки строк дії довіреності з 15.04.2022;

- державне підприємство не має власних АЗС, складів пального, не має дозвільних документів на право зберігання пального, тому пальне від військової частини на зберігання не отримувало та не мало права отримувати;

- згідно з актами приймання-передачі ДП "МБТЗ" надавалась можливість користуватись пальним;

- позивачем неправомірно зазначено, що спірне майно передавалось до ДП «МБТЗ» з метою зберігання, так як акти приймання-передачі визначають мету передачі майна - для здійснення ремонту озброєння та військової техніки. Передача ПММ здійснена на підставі розпоряджень Миколаївської ОВА та ТГ "Миколаїв", які не скасовані, не змінені, не визнані недійсними, а відтак правова підстава не відпала в розумінні ст. 1212 ЦК України.

Заперечення обґрунтовані приписами ст. 1212 ЦК України та судовою практикою.

2.3. Правова позиція третьої особи ДК «Укроборонпром».

Третя особа просила суд в позові відмовити. В обґрунтування правової позиції третьою особою в письмових поясненнях (вх. № 4867/22 від 01.11.2022) зазначено наступне:

- третя особа не погоджується з зазначеною позивачем кваліфікацією правовідносин між позивачем та відповідачем щодо передачі паливно-мастильних матеріалів відповідачу як правовідносин зі зберігання майна, в яких позивач виступає як поклажодавець, а відповідач як зберігач, оскільки: 1) договір зберігання між юридичними особами з предметом зберігання у вигляді паливно-мастильних матеріалів укладається виключно у письмовій формі; 2) відповідач ДП «МБТЗ» в силу законодавчих приписів не може бути зберігачем паливно-мастильних матеріалів, оскільки у останнього відсутня ліцензія на такий вид діяльності, відсутні спеціальні умови, основні та допоміжні технологічні об`єкти для здійснення такого зберігання; 3) дія інструкції № 440, на підставі якої здійснювалась передача паливно-мастильних матеріалів не розповсюджується на відповідача; 4) у разі передачі майна на зберігання складається акт закладання (освіження) військового майна (додаток № 44 інструкції № 440), а не акт приймання-передачі військового майна (додаток № 22 інструкції № 440) та накладна вимога (форми № 3-3); 5) зі змісту акту-приймання передачі військового майна № 46 та № 48 від 15.04.2022 вбачається, що зберігачем паливно-мастильних матеріалів є МКП "Миколаївводоканал" та АЗС "Таксопарк", а не ДП "Миколаївський бронетанковий завод", котрий у свою чергу є вантажоодержувачем.

- третя особа зазначає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки на підставі актів приймання-передачі військового майна № 46 та № 48 від 15.04.2022 заявлені паливно-мастильні матеріали відпускались ДП «МБТЗ» з метою здійснення ремонту ОВТ (озброєння, військової техніки) в рамках виконання державного оборонного замовлення в інтересах Міністерства оборони України від 24.12.2021 № 370/3/5/2/4/61 та від 31.12.2021 № 370/3/5/2/1/66. Вказане майно було використано ДП «МБТЗ» у повному обсязі на наведені цілі, що унеможливлює його повернення в натурі у зв`язку з фактичною відсутністю. При цьому, документальне оформлення відпуску паливно-мастильних матеріалів було проведено саме як поставка, а не як зберігання. Жодні докази у справі не вказують на те, що паливно-мастильні матеріали були надані у тимчасове користування ДП «МБТЗ» із необхідністю їх повернення.

Позивачем військовою частиною не подано жодних доказів в розумінні процесуального законодавства на підтвердження факту наявності у ДП «МБТЗ» витребуваних паливно-мастильних матеріалів в натурі, що в контексті приписів ч. 1 ст. 1213 ЦК України є обов`язковою умовою для застосування такого способу захисту як повернення безпідставно набутого майна в натурі. Посилаючись на приписи ст. 388 ЦК України, третя особа зазначає, що відповідач ДП «МБТЗ» є добросовісним набувачем, що в свою чергу свідчить про покладення на останнього індивідуального та надмірного тягаря.

- для досягнення мети - здійснення ремонту військової техніки в умовах збройної агресії та безпосереднього ведення бойових дій, позивач не може покладати на відповідача зобов`язання, які перевищують межі необхідності в таких конституційно значимих цілях, як захист основ конституційного устрою (національної безпеки).

- між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб. Третя особа зазначає, що акти приймання-передачі та накладні (вимоги) підписані сторонами та скріплені печатками, тобто розбіжностей щодо умов, зазначених в оферті не було, відповідачем прийнято товар без зауважень та застережень.

Підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки укладений у спрощений спосіб, відповідно до пункту 1 ст. 181 ГК України, шляхом фактичної передачі ДП «МБТЗ» товару (паливно-мастильних матеріалів) на підставі актів приймання-передачі № 46 та № 48 від 15.04.2022, накладних (вимог) від 14.04.2022 № 47 та № 49.

Наявні у матеріалах справи акти приймання-передачі та накладні (вимоги), підписані представниками обох сторін та засвідчена печаткою Позивача, містять всі ознаки згоди сторін щодо асортименту, кількості та ціни товару, що поставляється. Більш того Відповідач листом № 1277 від 11.10.2022 хоче здійснити оплату за поставлений товар за ціною, вказаною у накладних (вимогах). Отже, враховуючи наведені норми чинного законодавства та зважаючи на зміст спірних правовідносин Концерн вважає, що між ДП «МБТЗ» та ВЧ НОМЕР_1 виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб. За такої правової кваліфікації спірних правовідносин сторін, третя особа вважає помилковим застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Пояснення обґрунтовані приписами ст. 11, 202, 205, 207, 218, 509, 626, 629, 639, 641, 642, 712, 937, 956, 1212, 1213 ЦК України, ст. 181, 256 ГК України, Інструкцією дизельного палива різних видів, Інструкцією № 440 з обліку військового майна у Збройних силах України, Правилами № 658 до об`єктів зберігання нафтопродуктів та судовою практикою.

2.4. Правова позиція третьої особи МКП «Миколаївводоканал».

Третя особа МКП «Миколаївводоканал» в письмових поясненнях (вх. № 4637/22 від 21.10.2022) зазначає, що підтверджує факт підписання працівником МКП «Миколаївводоканал» Куриловою Н.П. (оскільки саме вона фактично приймала та видавала дизельне пальне) накладної (вимоги) № 47 від 14.04.2022 та акту приймання-передачі № 46 військового майна від 15.04.2022, за якими МКП «Миколаївводоканал» повернуло Військовій частині НОМЕР_1 шляхом передачі ДП «Миколаївський бронетанковий завод» пального загальною кількістю 30 000 кг.

Пояснення обґрунтовані приписами ст. 168, 169 ГПК України.

2.5. Правова позиція третьої особи ТОВ «АВ-Нафта».

Третя особа не скористалась наданим ст. 168 ГПК України правом на подання письмових пояснень щодо позову або відзиву.

ІII. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Розпорядженням Миколаївської обласної військової адміністрації № 112-р від 22.03.2022 «Про забезпечення техногенної та природної безпеки населення і території Миколаївської області» з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, забезпечення техногенної та природної безпеки населення і територій Миколаївської області надано розпорядження командиру в/ч НОМЕР_3 забезпечити розосередження пально-мастильних матеріалів на місцях, визначених військовим командуванням.

Розпорядженням тактичної групи «Миколаїв» з логістичного забезпечення № 124 від 22.03.2022 з метою розосередження запасів паливно-мастильних матеріалів у м. Миколаїв та недопущення одночасного знищення або захоплення їх противником, надано розпорядження командиру Військово-морської бази «СХІД» здійснити приймання паливно-мастильних матеріалів від 81 Центру забезпечення пальним (ЦЗП), облікувати у відповідності до вимог керівних документів та використовуючи об`єкти цивільної інфраструктури (АЗС, склади пального незалежно від форм власності та підпорядкування) розосередити запаси отриманого пального від НОМЕР_3.

На виконання вищевказаних розпоряджень пально-мастильні матеріали були отримані позивачем від Військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_3), що підтверджується рознарядками служби забезпечення органу військового управління від 25.03.2022 № 82/ПММ/9, від 25.04.2022 № 95/ПММ/10, від 25.05.2022 № 108/ПММ/11, після чого поставлено на облік військового майна в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується накладною (вимогою) від 23.03.2022 № 428, накладною (вимогою) від 22.03.2022 № 424, накладною (вимогою) від 24.03.2022 № 433, накладною (вимогою) від 18.03.2022 № 399, накладною (вимогою) від 16.03.2022 № 380, накладною (вимогою) від 15.03.2022 № 364, накладною (вимогою) від 13.03.2022 № 349, накладною (вимогою) від 12.03.2022 № 345, талоном чекової вимоги від 25.03.2022 № 059/44 до вищевказаних накладних, а також накладною (вимогою) від 26.03.2022 № 453, накладною (вимогою) від 27.03.2022 № 461, накладною (вимогою) від 01.04.2022 № 507, талоном чекової вимоги від 01.04.2022 № 062/106 до вищевказаних накладних.

Позивач в позовній заяві зазначає, що враховуючи термінову необхідність виконання зазначених вище розпоряджень командування щодо розосередження паливно-мастильних матеріалів "використовуючи об`єкти цивільної інфраструктури, в тому числі АЗС, склади пального незалежно від форм власності та підпорядкування", а також відсутність у Військової частини НОМЕР_1 порожніх ємкостей складів пального для його зберігання, було прийнято рішення про тимчасову передачу ПММ, в тому числі на зберігання ДП "МБТЗ". Позивач зазначає, що зазначена міра щодо передачі нафтопродуктів на зберігання відповідачу була вимушеною в умовах постійних ракетно-артилерійських обстрілів міста Миколаєва та реальної загрози наступу російських загарбників.

На підтвердження факту передачі позивачем нафтопродуктів на зберігання відповідачу подано:

- накладну (вимогу) № 47 від 14.04.2022 про передачу ДП З-0,2-25 у кількості 1865 кг за ціною 27, 36414 грн. за одиницю, а всього 51 034, 12 грн.; ДП Л Євро 5 ВО (ДП ULSD 10 РРМ) у кількості 28 135 кг, за ціною 28, 287 грн. за одиницю, а всього 795 854, 75 грн.; склад відправника МКП «Миколаївводоканал», отримувач ДП "МБТЗ".

Крім того, між сторонами було складено Акт приймання-передачі військового майна № 46 від 15.04.2022 загальною кількістю 30 000 кг, відповідно до якого вантажовідправником є МКП «Миколаївводоканал», вантажоодержувачем ДП "МБТЗ"; дата початку передачі 12.03.2022, дата закінчення передачі 15.04.2022; в графі "Підстава (мета) передачі" зазначено ремонт ОВТ. В акті також зазначено "військове майно, що фактично передано відповідно розпорядження Миколаївської ОДА для ремонту ОВТ", а також зазначено "особу, що відповідальна за тимчасове зберігання майна на МКП "Миколаївводоканал".

- накладну (вимогу) № 49 від 14.04.2022 про передачу А - 80ДЗ у кількості 20 000 кг, за ціною 20, 0467 грн. за одиницю, а всього 400 934, 00 грн.; склад відправника АЗС «Таксопарк», отримувач ДП "МБТЗ".

Крім того, між сторонами було складено Акт приймання-передачі військового майна № 48 від 15.04.2022 загальною кількістю 20 000 кг, відповідно до якого вантажовідправником є АЗС «Таксопарк», вантажоодержувачем ДП "МБТЗ"; дата початку передачі 12.03.2022, дата закінчення передачі 15.04.2022; в графі "Підстава (мета) передачі" не зазначено інформації. В акті також зазначено "військове майно, що фактично передано відповідно розпорядження Миколаївської ОДА для ремонту ОВТ", а також зазначено "особу, що відповідальна за тимчасове зберігання майна на АЗС «Таксопарк».

Майно отримано представником відповідача ДП "МБТЗ" на підставі довіреності № 32 від 15.04.2022.

01.08.2022 позивач направив на адресу відповідача лист вих. № 470/1/872 від 01.08.2022 з метою впорядкування правовідносин між сторонами щодо надання безоплатних послуг з приймання, тимчасового зберігання та відвантаження нафтопродуктів, які були передані згідно актів приймання-передачі, з пропозицією укласти та підписати договір про надання безоплатних послуг.

До вказаного листа позивачем додано для підписання два екземпляри договору від 01.08.2022 про надання безоплатних послуг державним підприємством військовій частині з приймання, тимчасового зберігання та відвантаження нафтопродуктів.

Доказів укладання договору між сторонами суду не подано.

Доказів надання відповідачем відповіді на вищевказаний лист позивача від 01.08.2022 суду не подано.

09.08.2022 позивач направив на адресу відповідача лист вих. № 470/1/842 від 09.08.2022 з вимогою повернути військовій частині пальне у термін до 11.08.2022.

11.10.2022 відповідачем на адресу командувача ВМС ЗСУ направлено лист № 1277 від 11.10.2022, в якому зазначено, що майно (пальне) передавалось до ДП "МБТЗ" з метою здійснення ремонту озброєння та військової техніки.

ДП "МБТЗ" використовувало пальне для виконання державного оборонного замовлення та виключно в інтересах Міноборони України за державним контрактом від 24.12.2021 № 370/3/5/2/1/61 та державним контрактом від 31.12.2021 № 370/3/5/2/1/66.

Після проведення розрахунків Міністерство оборони України частково відшкодувало витрати на пальне.

Враховуючи викладене, ДП "МБТЗ" зазначило, що має можливість здійснити оплату пального на визначену військовою частиною суму в розмірі 1 247 822, 87 грн., у зв`язку з чим просило надати розрахункові рахунки.

17.10.2022 Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на вищевказаний лист направила відповідачу лист-відповідь № 470/1/1493 від 17.10.2022, повідомивши, що передача паливно-мастильних матеріалів була здійснена на виконання розпорядження Миколаївської ОВА та тактичної групи "Миколаїв" з метою розосередження запасів ПММ та недопущення одночасного їх знищення або захоплення противником та не передбачала відчуження військового майна. У зв`язку з викладеним, військова частина просила державне підприємство повернути майно (паливно-мастильні матеріали) в натурі та в повному обсязі, зазначивши, що запропонована державним підприємством компенсація вартості паливно-мастильних матеріалів буде мати ознаки відчуження військового майна з порушенням визначеного законодавством України порядку.

16.11.2022 ДП "МБТЗ" надано на адресу Господарського суду Миколаївської області довідку № 1489 від 15.11.2022, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства, в якій зазначено, що ДП "МБТЗ" повідомляє, що паливо, отримане підприємством від МК "Миколаївводоканал" та АЗС Статус ТОВ для ремонту броньованої техніки використане наступним чином: у програмі BAS (1С: Підприємство) на підставі первинних документів (накладні, подорожні листи, розрахунково-калькуляційні матеріали) здійснені проведення щодо використаного палива для виконання державних контрактів від 24.12.2021 № 370/3/5/2/1/61, від 31.12.2021 № 370/3/5/2/1/66, від 18.07.2022 № 370/3/5/2/1/238.

Вищевикладені обставини і стали підставою для звернення до суду із позовом.

IV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

4.1. Правове регулювання військового майна та його обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.

У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затверджене наказом Міністерства оборони України № 300 від 16.07.1997 (далі - Положення), застосовується для всіх військових частин, кораблів, установ, військово-навчальних закладів, організацій та з`єднань Збройних Сил України на мирний та воєнний час при розташуванні у місцях постійної дислокації.

Відповідно до п. 2.1 Положення військове (корабельне) господарство - це сукупність сил і засобів*, які входять до складу військових частин (кораблів) і з`єднань, а також передані їм у постійне чи тимчасове користування різні об`єкти матеріально-технічної бази, матеріальні засоби, призначені для забезпечення бойової підготовки і виховної роботи, військового побуту, правильної експлуатації, ремонту, зберігання озброєння, військової техніки і майна.

* Під сукупністю сил і засобів тут і надалі треба розуміти всі види озброєння, бойової та іншої техніки, ракети, боєприпаси, ракетне паливо, пальне, мастильні матеріали та спеціальні речовини, продовольство, речове, інженерне, хімічне майно та інші матеріальні засоби, які використовуються для забезпечення потреб Збройних Сил України на мирний та воєнний час.

Відповідно до ст. 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Інструкція з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440, (далі - Інструкція) визначає механізм організації та ведення обліку військового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за військовими частинами, військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами вищих навчальних закладів, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), і є підставою для прийняття відповідних рішень посадовими особами Збройних Сил у межах наданих їм повноважень з питань обліку військового майна.

Відповідно до п. 4 Інструкції військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил на правах оперативного управління.

Відповідно до п. 2 Інструкції первинними документами є накладні, вимоги, відомості, акти, атестати та інші документи, які призначені для оформлення і підтвердження здійснених господарських операцій, що пов`язані з рухом і зміною вартісного та якісного (технічного) стану військового майна, і є підставою для записів облікових даних в облікових регістрах.

4.2. Правове регулювання речей.

Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Відповідно до ст. 185 ЦК України споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.

Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

4.3. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

4.3.1. Правове регулювання договірних відносин.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 ГК України договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб`єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов`язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Відповідно до ст. 185 ГК України до укладення господарських договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних організованих ринків капіталу, організованих товарних ринків, ярмарків та публічних торгів.

Закон України "Про публічні закупівлі" (в редакції від 05.12.2021) визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:

юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;

органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;

у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

4.3.2. Правове регулювання договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

4.3.3. Правове регулювання договору зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

4.4. Правове регулювання набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова ВП ВС від 20.11.2018 № 922/3412/17; постанова ВП ВС від 13.02.2019 № 320/5877/17; постанова КГС ВС від 28.02.2020 у справі № 913/169/18; постанова КГС ВС від 27.02.2019 у справі № 913/661/17).

4.5. Право на судовий захист прав. Способи захисту прав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема: присудження до виконання обов`язку в натурі.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково (постанова КГС ВС від 28.05.2020 № 917/750/19).

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст.16 ЦК України).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова КГС ВС від 21.01.2020 № 910/17434/18).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту (постанова КГС ВС від 28.05.2020 № 917/750/19; постанова КГС ВС від 21.05.2020 № 920/551/19).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що у зв`язку з введенням воєнного стану розпорядженням Миколаївської ОВА № 112-р від 22.03.2022 та розпорядженням ТГ "Миколаїв" № 124 від 22.03.2022 з метою розосередження запасів паливно-мастильних матеріалів у м. Миколаїв та недопущення одночасного знищення або захоплення їх противником, зобов`язано позивача здійснити приймання паливно-мастильних матеріалів від НОМЕР_3, облікувати у відповідності до вимог керівних документів та, використовуючи об`єкти цивільної інфраструктури, розосередити запаси отриманого пального.

На виконання вищевказаних розпоряджень позивачем отримано та поставлено на облік паливно-мастильні матеріали, які в подальшому на підставі накладних та актів приймання-передачі передано відповідачу.

Позивач зазначає, що спірне майно передавалось відповідачу з метою зберігання, водночас відповідач та третя особа ДК «Укроборонпром» заперечують проти того, що спірні правовідносини підпадають під договірне регулювання відносин зберігання.

Крім того, третя особа ДК «Укроборонпром» зазначає, що в спірному випадку має місце укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для тверджень про наявність між сторонами договірних правовідносин зберігання майна, оскільки між сторонами не укладався відповідний письмовий договір зберігання, а також не погоджувались істотні умови. Крім того, суд вважає обґрунтованими заперечення відповідача та третьої особи про те, що відповідач ДП «МБТЗ» не має власних потужностей а також дозвільних документів на здійснення діяльності з надання послуг зберігання.

Суд також дійшов висновку про відсутність правових підстав для тверджень про наявність між сторонами договірних правовідносин з поставки, оскільки позивач в розумінні ст. 712 ЦК України не є особою, яка здійснює підприємницьку діяльність. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують факт саме поставки товару. Крім того, помилковими є твердження третьої особи про укладення договору поставки у спрощений спосіб, оскільки укладення договору у спрощений спосіб в силу положень ст. 181 ГК України допускається, якщо інше не передбачено цим кодексом. В свою чергу відповідач ДП «МБТЗ», 100 % засновником якого згідно даних ЄДРЮОФОПГФ є ДК «Укроборонпром», є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про публічні закупівлі».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами не підпадають під дію договірних правовідносин, врегульованих нормами ЦК України та ГК України.

Керуючись ст. 11 ЦК України, суд дійшов висновку, що передача ПММ здійснена на підставі розпоряджень Миколаївської ОВА та ТГ "Миколаїв", які не скасовані, не змінені, не визнані недійсними. Водночас вказані розпорядження є актами, які вичерпали свою дію фактом їх виконання. Метою передачі ПММ було саме розосередження майна з метою його збереження та запобігання знищення ворогом в умовах воєнного стану.

Щодо посилань відповідача та третьої особи на те, що спірне майно передавалось до ДП "МБТЗ" з метою здійснення ремонту ОВТ (озброєння, військової техніки) в рамках виконання державного оборонного замовлення в інтересах Міністерства оборони України від 24.12.2021 № 370/3/5/2/4/61 та від 31.12.2021 № 370/3/5/2/1/66, то суд зазначає, що відповідачем та третьою особою не наведено та не подано жодного доказу на якій правовій підставі (договір, нормативно-правовий акт органу державної влади, норма закону тощо) військова частина повинна була здійснити передачу належного їй на праві оперативного управління майна на виконання державних контрактів, стороною в яких вона не є. Крім того, позивач неодноразово наголошував та письмово зазначав в заявах по суті спору, що не здійснював передачу військової техніки та/або озброєння відповідачу для ремонту. Доказів зворотного до матеріалів даної господарської справи не подано.

Щодо посилань відповідача та третьої особи на те, що пальне за актами безпосередньо передано не до державного підприємства, а до МКП "Миколаївводоканал" та АЗС "Таксопарк", які є набувачами та зберігачами пального, що унеможливлює зобов`язання державного підприємства (відповідача) повернути пальне, то суд зазначає наступне. В актах приймання-передачі військового майна № 46 та № 48 від 15.04.2022 зазначено, що зберігачем паливно-мастильних матеріалів є МКП "Миколаївводоканал" та АЗС "Таксопарк". В той же час, відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що МПК "Миколаївводоканал" та АЗС "Таксопарк" мали видавати пальне відповідачу частинами за його вимогами. Крім того, відповідно до довідки самого відповідача ДП "МБТЗ" № 1489 від 15.11.2022, підписаної керівником та головним бухгалтером підприємства, ДП "МБТЗ" повідомив, що паливо, отримане підприємством від МК "Миколаївводоканал" та АЗС Статус ТОВ для ремонту броньованої техніки, використане для виконання державних контрактів від 24.12.2021 № 370/3/5/2/1/61, від 31.12.2021 № 370/3/5/2/1/66, від 18.07.2022 № 370/3/5/2/1/238.

Враховуючи вищевикладене, в суду відсутні правові підстави для тверджень, що як на час звернення до суду із даним позовом, так і на час розгляду даної справи зберігачами паливно-мастильних матеріалів є МКП "Миколаївводоканал" та АЗС "Таксопарк".

Щодо посилань відповідача на те, що згідно з актами приймання-передачі ДП "МБТЗ" надавалась можливість користуватись пальним, то суд зазначає, що в актах приймання-передачі не зазначено про таку можливість. Крім того, в силу положень ч. 1 ст. 185 ЦК України ПММ є споживною річчю, тобто річчю, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що передача позивачем відповідачу ПММ на підставі накладних та актів приймання-передачі здійснена на підставі розпоряджень Миколаївської ОВА та ТГ "Миколаїв", які вичерпали свою дію фактом їх виконання. Тобто, позивачем належними та допустимими доказами у справі доведено як підставу, так і сам факт передачі майна відповідачу. В подальшому 09.08.2022 позивач направив на адресу відповідача лист вих. № 470/1/842 від 09.08.2022 з вимогою повернути військовій частині пальне у термін до 11.08.2022, що в розумінні ст. 1212 ЦК України свідчить про те, що підстава, на якій набуто майно, відпала. Станом на дату розгляду справи суду не подано доказів повернення майна.

Щодо посилань третьої особи на те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки майно було використано ДП "МБТЗ" у повному обсязі, що унеможливлює його повернення в натурі у зв`язку з фактичною відсутністю, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути примусове виконання обов`язку в натурі.

Отже, спосіб захисту, обраний позивачем, безпосередньо передбачений законом.

В силу положень ч. 2 ст. 184 ЦК України ПММ є річчю, визначеною родовими ознаками, а відтак, замінною.

Отже, позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту, який передбачено законом.

Суд зазначає, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення ст. 388 ЦК України, на які посилається третя особа, оскільки даною нормою врегульовано питання щодо прав власника на витребування індивідуально визначеного майна, яке набуто за відплатним договором, від добросовісного набувача. В матеріалах даної справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту набуття відповідачем майна за відплатним договором.

Отже, позивачем правомірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України, оскільки, як зазначено вище, між сторонами відсутні договірні правовідносини, а спірне майно набуто відповідачем на підставі розпоряджень (підстава набуття) за рахунок іншої особи (позивача), в подальшому підстава, на якій набуто майно, відпала (вимога про повернення майна).

Військова частина є належним позивачем у справі, оскільки майно належало останній на праві оперативного управління, яке в силу ч. 3 ст. 137 ГК України захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про підставність, обґрунтованість та доведеність належними доказами позовних вимог. Позов підлягає задоволенню.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 18 717, 35 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати відповідача Державне підприємство "Миколаївський бронетанковий завод", вул. 1 Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54017 (код ЄДРПОУ 07856371) повернути позивачу Військовій частині НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) паливно-мастильні матеріали, а саме: автомобільний бензин А-80ДЗ - 20 000, 00 кг; ДП З-0,2-25 - 1 865, 00 кг; ДП Л Євро 5 ВО (ДП ULSD 10PPM) - 28 135, 00 кг.

3. Стягнути з відповідача Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод", вул. 1 Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54017 (код ЄДРПОУ 07856371) на користь позивача Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ):

18 717, 35 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот сімнадцять грн. 35 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 56-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.12.2022

Суддя Е.М. Олейняш