Рішення

від 08.12.2022 по справі 920/836/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.12.2022м. СумиСправа № 920/836/22Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/836/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Твікс-Транс» (40001, м. Суми, вул. Сумсько-Київських дивізій, буд. 24, ідентифікаційний код 42133810)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Л - Пак» (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 144/3, офіс 2, ідентифікаційний код 43318210)

про стягнення 29 799,04 грн

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 29 799,04 грн та судовий збір у розмірі 2481,00 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору на надання транспортно-експедиційних послуг від 18.07.2022 щодо оплати наданих послуг.

У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, який складається із судового збору в сумі 2 481,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Ухвалою суду від 17.10.2022 позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Твікс-Транс» була залишена без руху до усунення недоліків.

19.10.2022 позивач звернувся до суду з заявою, до якої додав у встановлений судом строк докази належної сплати судового збору та просив суд долучити платіжне доручення № 163 від 17.10.2022 до матеріалів справи.

Ухвалою від 21.10.2021 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/836/22; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 08.12.2022; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу семиденний строк для подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення на відповідь на відзив з дня її отримання із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України.

18.11.2022 представником відповідача подано до суду відзив від 15.11.2022 б/н (вх. № 5553), де представник відповідача проти позовних вимог заперечує, просить суд відмовити у їх задоволенні та зазначає, що послуги перевезення за договором надано відповідачу не позивачем, а іншою особою, а тому у позивача відсутнє право вимагати оплати їх вартості.

29.11.2022 представником позивача надіслано суду відповідь на відзив від 25.11.2022 б/н (вх. № 5740/22), де представник позивача заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві та зазначає, що відповідачем не надано суду доказів не отримання послуг за договором та не надано суду доказів оплати вартості цих послуг.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно із частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

18.07.2022 між сторонами у справі укладено договір на надання транспортно-експедиційних послуг (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов?язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому відповідачем вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і відавати ванта уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а відповідач сплачувати за перевезення вантажу плату.

Пунктом 5 договору визначено, що відповідач сплачує 80 % від вартості перевезення після виконання робіт та підписання сторонами акту виконаних робіт та 20 % при наявності оригіналів акту виконаних робіт та податкової накладної у відповідача. Акт виконаних робіт підписується відповідачем після пред`явлення позивачем товарно-транспортної накладної, підписаної отримувачем вантажу. Вартість перевезення та транспортно-експедиційних послуг узгоджується сторонами в кожному окремому випадку та зазначається у замовленні на перевезення. На вимогу відповідача при узгоджені розміру оплати позивач зобов?язаний надати калькуляцію витрат на транспортування вантажу.

Відповідно до пункту 9.1 договору цей договір вступає в дію з моменту підписання та діє до 31.12.2022.

Сторонами підписана заявка № 1 до договору, відповідно до якої час завантаження 20.07.2022 з 12:00, строк перевезення вантажу - 7 календарних днів з моменту завантаження транспорту (до 27.07.2022), а вартість послуг - 800,00 євро, в гривнях по курсу НБУ на дату оплати.

Для перевезення за маршрутом Суми (Україна) - Варшава (Польща) сторони договору у заявці, що є додатком № 1 до договору, погодили, що відповідач здійснює оплату за надані послуги у наступному порядку: безготівковий розрахунок 100 % після отримання оригіналів підтвердних первинних документів про доставку отримувачу з відповідними відмітками отримувача (підпис, печатка).

На підставі укладеного договору позивач отримав товар для перевезення у відповідача за накладною від 20.07.2022 № 976742 (СRМ) та 02.08.2022 передав отримувачу (Sp.zoo L-PACK. Poland (Польща), про що свідчить відмітка на накладній. Зауважень від отримувача (Sp.zoo L-PACK. Poland (Польща) щодо кількості, якості товару та строку доставки позивач не отримав. Після повернення автомобіля, відповідачу передано накладну від 20.07.2022 № 976742 (СRМ) з відповідними відмітками отримувача (підпис, печатка).

Таким чином свої зобов?язання стосовно надання послуг за договором позивач виконав у повному обсязі, загальна вартість послуг склала 29 799,04 грн за курсом НБУ станом на 04.08.2022 (37,2488 грн за 1 євро).

Позивач уклав договір від 01.01.2022 з перевізником ФОП ОСОБА_1 на перевезення належного відповідачу вантажу. Після надання послуг 04.08.2022 відповідачу надано позивачем накладну від 20.07.2022 № 976742 (СRМ) з відповідними відмітками отримувача (підпис, печатка), акт надання послуг від 02.08.2022 № 65 для підписання та рахунок від 26.07.2022 № 59 на суму 29 699,52 грн для оплати.

В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідач отримав послуги у повному обсязі, але станом на 11.10.2022 акт не підписав та не здійснив оплату за транспортно-експедиторські послуги.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов?язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов?язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов?язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом статей 929, 930 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов?язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Статтею 931 Цивільного кодексу України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов?язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до частини першої статті 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визначається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними догами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. У частині четвертій цієї статті визначено, що допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов?язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу перевезення вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, обік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування, зазначені в статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так за змістом частин 11, 12, 13 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно із статями 526, 530 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Факт надання позивачем транспортно-експедиційних послуг відповідачу підтверджується договором на надання транспортно-експедиційних послуг від 18.07.2022, укладеним між сторонами; договором від 01.01.2022, укладеним позивачем з перевізником ФОП ОСОБА_1 на перевезення належного відповідачу вантажу; накладною від 20.07.2022 № 976742 (СRМ) з відповідними відмітками отримувача (підпис, печатка); актом надання послуг від 02.08.2022 № 65; рахунком від 26.07.2022 № 59 не спростовується відповідачем.

Ураховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що факт наявності у відповідача заборгованості за договором на надання транспортно-експедиційних послуг від 18.07.2022 перед позивачем в розмірі 29 799,04 грн належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем (доказів оскарження та визнання нечинними вищезазначених договорів відповідач суду не подав), тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими, правомірними та підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2 481,00 грн покладається на відповідача.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивачем зазначено, що розмір суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу адвоката складає 7 000,00 грн.

Також у відповіді позовній заяві позивачем зазначено, що докази таких витрат будуть надані суду протягом 5 днів ухвалення рішення суду відповідно до абзацу 2 частини восьмої статті 129 ГПК України.

Враховуючи вищевказану заяву позивача, суд не вирішує при ухваленні даного рішення питання розподілу витрат на правову допомогу, що не позбавляє його права на подання у встановлений чинним законодавством строк відповідної заяви про ухвалення додаткового рішення та доказів на підтвердження відповідних витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Л - Пак» (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 144/3, офіс 2, ідентифікаційний код 43318210) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Твікс-Транс» (40001, м. Суми, вул. Сумсько-Київських дивізій, буд. 24, ідентифікаційний код 42133810) заборгованість за договором на надання транспортно-експедиційних послуг від 18.07.2022 в сумі 29 799,04 грн (двадцять дев`ять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять гривень чотири копійки) та відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня нуль копійок).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 12 грудня 2022 року.

Суддя Ю.А. Джепа