Постанова

від 14.12.2022 по справі 540/1483/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2022 р.м.ОдесаСправа № 540/1483/20

Головуючий І інстанції Василяка Д.К.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року (м.Херсон, дата складання повного тексту рішення - 07.10.2020р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, як правонаступника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

09.06.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі - 84616,13 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виконання рішення суду від 01.11.2019р. у справі № 540/1948/19, йому було виплачено грошове забезпечення у загальному розмірі - 24206,28 грн. Разом із тим, відповідно до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у ст.116 цього ж Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, як стверджує позивач, він має право на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів (до дня фактичного розрахунку). Втім, відповідач зазначеної виплати не здійснив, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні із військової служби в день виключення із списків Військової частини. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.08.2019р. по 19.03.2020р. у розмірі - 79637,50 грн. У задоволені решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції, відповідач 23.11.2020р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07.10.2020р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

09.12.2020р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

18.03.2020р. заступником голови Ліквідаційної комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 подано до суду апеляційної інстанції заяву про зупинення провадження у даній справі у зв`язку з ліквідацією суб`єкта власних повноважень - до встановлення правонаступника.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021р. заяву відповідача про зупинення провадження у справі №540/1483/22 - задоволено, а апеляційне провадження зупинено на підставі п.1 ч.1 ст.236 КАС України - до встановлення правонаступника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022р. провадження у даній справі було поновлено, а справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи).

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022р. замінено відповідача у даній справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) - на його «правонаступника» - Адміністрацію Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ: 00034039).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_3 від 29.10.2015р. №30/361 та посвідченням від 03.08.2015р. серії НОМЕР_4 .

02.08.2019р. прапорщика ОСОБА_1 , на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.07.2019р. за №223-ОС, було виключено зі списків особового складу регіонального управління та всіх видів забезпечення.

Остаточна дата закінчення проходження військової служби - 02.08.2019р.

Вказаним наказом передбачена виплата ОСОБА_1 компенсації за невикористаний 01 день щорічної основної відпустки за 2019р., 02 календарні дні невикористаної додаткової відпустки за 2013р. та 01 календарний день невикористаної додаткової відпустки 2014р.

Разом із тим, станом на день виключення позивача зі списків особового складу регіонального управління (02.08.2019р.), відповідачем не було здійснено нарахування та виплату йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Не погодившись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до Херсонського окружного адміністративного суду, який своїм рішенням від 01.11.2019р. у справі № 540/1948/19 (набрало законної сили - 19.02.2020р.) зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.08.2015р. по 02.08.2019р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 02.08.2019р.

19.03.2020р. відповідач виконав вказане судове рішення від 01.11.2019р. у справі №540/1948/19 та сплатив - 24206,28 грн., про що свідчить виписка з банківського рахунку ОСОБА_1 .

Позивач, не погоджуючись із бездіяльністю відповідача стосовно невиплати йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи даний адміністративний позов, суд 1-ї інстанції дійшов висновку, що позивачу підлягає відшкодуванню сума у розмірі - 79637,50 грн.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, не в повній мірі погоджується із такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх частково необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Аналогічні положення фактично містяться і в ч.1 ст.2 КЗпП України.

За правилами абз.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, проходження військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ та відповідними положеннями про проходження військової служби, про що свідчить ч.1 ст.2 даного Закону.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка, у свою чергу, полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я та віком громадян України іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, і незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10.12.2008р. № 1153/2008 було затверджене «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а також регулює питання, пов`язані з проходженням служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

У відповідності до п.242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Слід зазначити, що Положенням №1153/2008 чітко не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.

На відміну ж від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, у ст.3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ не передбачає такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

У той же час, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, дані питання врегульовані КЗпП України.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Положеннями ч.1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).

З аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При дотриманні вказаних вище умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зокрема, Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117,237-1 цього Кодексу роз`яснив, що відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020р. по справі №821/1083/17, ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При цьому, невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені у ст.117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка, в першу чергу, є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц та Верховним Судом у постановах від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18, від 16.07.2020р. у справі №812/1259/17, від 16.07.2020р. у справі №825/1540/17, від 30.04.2020р. у справі №140/2006/19, від 13.08.2020р. у справі №808/610/18.

Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_1 , у зв`язку із порушенням відповідачем права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що, у свою чергу, підтверджено рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01.11.2019р. у справі № 540/1948/19, просить стягнути на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби у загальному розмірі - 84616,13 грн., із урахуванням всього часу затримки.

Так, згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з вказаною обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Водночас, варто зазначити, що для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки.

Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за час затримки всіх виплат при звільненні.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд у постанові від 30.04.2020р. у справі №140/2006/19.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Матеріалами справи беззаперечно підтверджується, що виплата позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у розмірі - 24206,28 грн. була здійснена - 19.03.2020р., тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.

Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу розрахунку у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої положеннями ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в ОСОБА_1 наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, на підставі положень зазначеної статті.

Що ж стосується періоду затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби та, відповідно, розміру стягнення середнього заробітку за час такої затримки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку із навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За п.8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як зазначено в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999р. №13, задовольняючи позовні вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні конкретні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння та сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд має визначити зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Так, зі змісту наявної у матеріалах справи довідки відповідача від 04.06.2020р. №15 вбачається, що за два останні місці перед звільненням позивачу нараховане грошове забезпечення у загальному розмірі - 21121,67 грн. (червень 2019р. - 10521,44 грн., липень 2019р. - 10600,23 грн.), а тому середньомісячне грошове утримання становить - 21121,67 грн., а середньоденна заробітна плата, із урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці червня та липня 2019р., становить - 346,26 грн. (21121,67 грн./61 днів).

При цьому, період затримки виплати належних позивачу сум при звільнені з військової служби складає - 229 календарних днів та обраховується з першого дня після його остаточного звільнення з посади (03.08.2019р.) до дня остаточного розрахунку, тобто по - 18.03.2020р. включно (останній день затримки перед днем виплати).

З огляду на викладене вище, колегія суддів не повною мірою погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, виходячи з кількості днів відповідної затримки за період з 03.08.2019р. по 18.03.2020р. включно, що становить - 229 днів (за обрахунком суду першої інстанції складає - 230 днів), та середньоденної заробітної плати позивача за відповідний період - 346,26 грн.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п.71 постанови від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за весь час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати (п.91 постанови від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи, судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Обрахована судом апеляційної інстанції на підставі Порядку №100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, становить - 79293,54 грн. (346,26 грн. х 229).

У той же час, як вбачається із матеріалів справи та неодноразово зазначалося колегією суддів, період затримки виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, певною мірою перевищує період, протягом якого останній не вживав заходів для захисту свого ж права на отримання такої виплати, шляхом звернення до суду. Зокрема, з 19.03.2020р. до 08.06.2020р. минуло - 80 днів, в той час як загальний період затримки розрахунку при звільненні становить - 229 днів.

За таких обставин та з метою дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін цієї справи, колегія суддів вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби в 2,83 рази (229 / 80), оскільки загальний період затримки розрахунку - 229 днів в 2,83 рази перевищує період, що минув з дня фактичного отримання належних сум до дня звернення позивача до суду - 80 днів.

Отримана сума становить - 28018,92 грн. (79293,54 грн. / 2,83) та перевищує суму, що визначена судом першої інстанції.

Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 28018,92 грн. як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Як наслідок, судова колегія не погоджується з рішенням суду 1-ї інстанції в повній мірі (в частині обрахунку та визначення остаточного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) та не може залишити його в силі у відповідній частині.

До того ж, аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19 та від 23.12.2020р. у справі №803/1768/17.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача частково знайшли своє підтвердження.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або ж зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та надав їм юридичну оцінку, разом із тим обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права (без дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін цієї справи), що є підставою для часткової зміни резолютивної рішення суду 1-ї інстанції.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України - правонаступника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року - змінити та викласти абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції:

«Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ: 00034039, вул. Володимирська, 26, м.Київ, 01601), як правонаступника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.08.2019 року по 18.03.2020 року включно у розмірі - 28018,92 грн. (двадцять вісім тисяч вісімнадцять гривень 92 копійки)».

В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 14.12.2022р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко