Постанова

від 22.11.2022 по справі 369/2954/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/2954/21 Головуючий у 1-й інст. -Янченко А.В.

Апеляційне провадження 22-ц/824/10867/2022 Доповідач - Рубан С.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.

при секретарі Загородній С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державного реєстратора Данилівської сільської ради Васильківського району Київської області Пархомчук Анни Василівни, треті особи: Калинівська селищна рада Київської області, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської ради Київської області» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2021 року ОСОБА_4 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державного реєстратора Данилівської сільської ради Васильківського району Київської області Пархомчук А.В., треті особи Калинівська селищна рада, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Данилівської сільської ради Васильківського району Київської області Пархомчук Анни Василівни від 21.07.2020 року, індексний номер 53224890 (з відкриттям розділу), про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (житловий будинок) за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (житловий будинок) за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка була здійснена на підставі рішення Державного реєстратора Данилівської сільської ради Васильківського району Київської області Пархомчук Анни Василівни від 21.07.2020 року, індексний номер 53224890 (з відкриттям розділу), із скасуванням відповідних записів про право власності за № 37408668 та № 37408616.

Посилалась на те, що 17 жовтня 2019 року бабуся позивача ОСОБА_5 на випадок своєї смерті вчинила заповіт на ім`я ОСОБА_4 , який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васьківською В.С.

Згідно із заповітом, спадкодавиця ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила розпорядження щодо заповіту ОСОБА_4 1/3 частки земельної ділянки, належної спадкодавиці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Холодницькою В.О. 30.12.2008 року за реєстровим № 2-3302.

Вказаним свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим спадкодавиці, державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, Холодницькою В.О. , посвідчено, що спадкодавиця успадкувала 1/3 частку майна ОСОБА_7 (її чоловіка), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: земельна ділянка площею 0,3352 га, надана для ведення особистого підсобного господарства та під індивідуальну житлову забудову, що знаходиться в АДРЕСА_1 , належна ОСОБА_7 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії І-КВ № 002133, виданого Софіївсько-Борщагівською сільською радою 21.03.2000 року на підставі рішення виконкому цієї ж сільради від 11.01.2000 року за № 9, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 1416.

Посилається на те, що аналогічні свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частки вказаної земельної ділянки (кожному) в 2008 році отримали і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкодавиця ОСОБА_5 померла. 27.05.2020 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ласкаржевською І.З. було відкрито спадкову справу № 01/2020.

03.06.2020 року ОСОБА_4 подала заяву, якою прийняла спадкове майно на підставі зазначеного заповіту, зробленого її бабусею ОСОБА_5 .

Посилається на те, що після того, як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стало відомо про заповіт, вчинений їх матір`ю ( ОСОБА_5 ) на ім`я позивача, відповідачі вчиняють дії, направлені на унеможливлення оформлення позивачем права власності на успадковану частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, в липні 2020 року відповідачами було здійснено державну реєстрацію права власності на одну із будівель, розташованих на зазначеній земельній ділянці, із присвоєнням такій будівлі іншої адреси.

ОСОБА_4 вказує на незаконність здійсненої відповідачами в липні 2020 року державної реєстрації права власності на одну із будівель, розташованої на зазначеній земельній ділянці, із присвоєнням такій будівлі іншої адреси ( АДРЕСА_1 ), та на протиправність прийнятого Державним реєстратором Данилівської сільської ради Васильківського району Київської області Пархомчук Анною Василівною рішення від 21.07.2020 року про державну реєстрацію права власності на відповідну будівлю за ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_4 посилається на те, що земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , не існує, тому у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не може існувати речових прав на земельну ділянку за цією адресою.

Крім того, для проведення державної реєстрації права власності на відповідний будинок заявники повинні володіти речовими права на земельну ділянку під відповідним житловим будинком.

Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_4 посилається на те, що оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності, а також сама державна реєстрація права власності, були здійснені з порушенням процедури державної реєстрації речових прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, яка врегульована ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та п. 42 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакціях, чинних на момент прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності на будинок за відповідачами).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 липня 2022 року позов ОСОБА_4 - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Данилівської сільської ради Васильківського району Київської області Пархомчук Анни Василівни від 21 липня 2020 року, індексний номер 53224890, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (житловий будинок) за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (житловий будинок) за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка була здійснена на підставі рішення Державного реєстратора Данилівської сільської ради Васильківського району Київської області Пархомчук Анни Василівни від 21 липня 2020 року, індексний номер 53224890 (з відкриттям розділу), із скасуванням відповідних записів про право власності за № 37408668 та № 37408616.

В частині позовних вимог до Державного реєстратора Данилівської сільської ради Васильківського району Київської області Пархомчук Анни Василівни - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_4 суму сплаченого судового збору у розмірі 908 грн 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_4 суму сплаченого судового збору у розмірі 908 грн 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, 03 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Посилається на те, що суд першої інстанції не надав відповідної правової оцінки обставинам та доводам відповідачів про відсутність порушеного права позивача на захист якого спрямовано позов, оскільки позивач фактично не є власником жодного із об`єктів нерухомості розміщених ані під АДРЕСА_2 .

Крім того, посилається на те, що судом першої інстанції не надано відповідної правової оцінки доводам відповідачів відносно оскаржуваної позивачем державної реєстрації.

Посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на підставі якого здійснювалась державна реєстрація права власності на нерухоме майно в 2020 році за відповідачами містить житлову площу спадкового будинку 37,9 кв.м., яка відповідала дійсній житловій площі і на момент реєстрації, однак у вказаному свідоцтві відсутня інформація про загальну площу будинку у зв`язку з чим відповідачами було замовлено виготовлення технічного паспорту.

Крім того, посилається на те, що документом який підтверджував право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1 було свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане після смерті їх баби ОСОБА_8 у 1991 році, однак вказаний правовстановлюючий документ не скасований, на відміну від державної реєстрації, яка була проведена на підставі такого документу.

Також посилається на те, що у позивача відсутнє будь - яке право заявляти вимоги щодо скасування правовстановлюючого документу відповідачів, отриманого ними після смерті ОСОБА_8

07 жовтня 2022 року представник позивача - ОСОБА_9 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив.

В судовому засіданні 22 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні 22 листопада 2022 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_10 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що поданий відповідачами технічний паспорт на житловий будинок садибного типу за адресою АДРЕСА_1 , який було виготовлено 03.07.2020 року, не може вважатися належним документом для здійснення державної реєстрації права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна, оскільки технічний паспорт видано з порушенням як процедури здійснення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, так і з порушенням прав та інтересів позивача як співвласника 1/3 частки земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів стосовно отримання ними земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 на праві довічного успадковуваного володіння вже після смерті ОСОБА_8 .

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом перевірено, що на підставі рішення № 9 від 11.01.2000 року прийнятого Виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівською сільською радою народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області (правонаступником якого є Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області), ОСОБА_7 , який проживав за адресою АДРЕСА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства та індивідуальної житлової забудови, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення 21.03.2000 року Софіївсько-Борщагівською сільською радою народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_7 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії I-КВ № 002133, яким посвідчено право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,3352 га для ведення особистого підсобного господарства та індивідуальної житлової забудови, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Даний державний акт на право приватної власності на землю зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1416, що підтверджується листами Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 29.12.2020 року (вих. № 758) та Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 30.12.2020 року (вих. № 21-10-0.332-16650/2-20), копії яких містяться в матеріалах справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

30 грудня 2008 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Холодницькою В.О. на ім`я ОСОБА_5 (дружина ОСОБА_7 ), ОСОБА_1 (син ОСОБА_7 ) та ОСОБА_2 (дочка ОСОБА_7 ) були видані свідоцтва про право на спадщину за законом (свідоцтва зареєстровані в реєстрі за № 2-3302, № 2-3318, № 2-3310), якими посвідчено, що кожна із вказаних осіб є спадкоємцем 1/3 частки наступного спадкового майна: земельна ділянка площею 0,3352 га, наданої для ведення особистого підсобного господарства та індивідуальної житлової забудови, що знаходиться в АДРЕСА_1 належної померлому ОСОБА_7 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії I-КВ № 002133, виданого Софіївсько-Борщагівською сільською радою 21 березня 2000 року на підставі рішення цієї ж сільради від 11 січня 2000 року за № 9, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю під № 1416. (а.с. 55-57, т.1).

17 жовтня 2019 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті вчинила заповіт, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васьківською В.С. на ім`я ОСОБА_4 (а.с.27-28, т.1).

Відповідно до змісту заповіту ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила розпорядження щодо заповіту ОСОБА_4 1/3 частки земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 належної ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Холодницькою В.О. 30.12.2008 року за реєстровим № 2-3302.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ласкаржевською І.З. було відкрито спадкову справу № 01/2020.

03 червня 2020 року позивач ОСОБА_4 подала до нотаріуса заяву відповідно до якої вона прийняла спадщину за заповітом, вчиненим ОСОБА_5 (а.с.30, т.1).

17 липня 2020 року державним реєстратором Данилівської сільської ради Васильківського району Київської області Пархомчук Анною Василівною на підставі рішення даного реєстратора про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень 21.07.2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було внесено записи про проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 (1/2 частка) та ОСОБА_2 (1/2 частка) на житловий будинок загальною площею 72,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з даними, вказаними в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підставою для державної реєстрації вказаного будинку зазначено свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 2-2598, видане 20.09.1991 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Апишковою З.І.

Судом встановлено, що житловий будинок щодо якого 17.07.2020 року за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було здійснено державну реєстрацію права власності та адресою якого вказано АДРЕСА_1 , є однією із будівель, розташованих на сформованій земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 .

З матеріалів інвентаризаційної справи вбачається, що на підтвердження наявності у відповідачів речових прав на земельну ділянку під відповідним житловим будинком ОСОБА_1 до матеріалів інвентаризаційної справи було долучено копію державного акту на право приватної власності на землю серії I-КВ № 002133, яким підтверджено право власності ОСОБА_1 батька відповідачів на земельну ділянку площею 0,3352, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . (а.с.51-52, т.1).

Крім того, судом встановлено, що вказана обставина досліджувалася під час судового розгляду та була встановлена в рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.01.2022 року у справі № 369/1395/21, яке станом на дату розгляду даної справи набрало законної сили.

В межах справи № 369/1395/21 розглядалися позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання недійсними рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 9 від 11.01.2000 року та Державного акта на право приватної власності на землю серії I-КВ № 002133, виданого цією ж сільською радою 21.03.2000 року, на підставі яких батькові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_7 у приватну власність було передано земельну загальною площею 0,3352 га для ведення особистого підсобного господарства та індивідуальної житлової забудови, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.01.2022 року у справі № 369/1395/21 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Судом встановлено, що державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку був чинним на момент здійснення оскаржуваних у цій справі реєстраційних дій, за результатами яких до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено записи про проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 (1/2 частка) та ОСОБА_2 (1/2 частка) на житловий будинок загальною площею 72,5 кв. м, із зазначеною адресою АДРЕСА_1 . Цей державний акт на право приватної власності на землю залишається чинним станом на дату розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

При цьому, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна.

Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. При цьому, відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

(Постанови Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15, від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18, від 12 червня 2020 року у справі № 222/30/17, від 23 лютого 2022 року у справі № 201/4783/19).

03.06.2020 року позивач прийняла спадщину, яка була їй заповідана її бабусею ОСОБА_5 на підставі заповіту, вчиненого ОСОБА_5 17.10.2019 року та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васьківською В.С.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач як спадкоємець, який належним чином та вчасно прийняв спадщину, вважається власником відповідного спадкового майна з дати відкриття спадщини, тобто з 24.05.2020 року.

Права позивача щодо володіння та користування відповідним спадковим майном 1/3 частки земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 виникли з моменту відкриття спадщини, тобто з 24.05.2020 року.

Таким чином, відповідні права позивача у випадку їх порушення, невизнання або оспорення можуть захищатися в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЗК України, земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Статтею 87 ЗК України передбачено, що право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема, при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх мати ОСОБА_5 , внаслідок відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 30.06.2007 року та отримання 30.12.2008 року свідоцтв про право на спадщину, зареєстрованих в реєстрі за № 2-3302, № 2-3318, № 2-3310, виданих їм державним нотаріусом Першої Київської обласної державною нотаріальної контори Холодницькою В.О. стали власниками по 1/3 частки земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

В подальшому, внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 однієї із співвласниць вказаної земельної ділянки ОСОБА_5 та прийняття 03.06.2020 року 1/3 частки в порядку спадкування за заповітом позивачем ОСОБА_4 , відповідна земельна ділянка належить на праві спільної часткової власності по 1/3 частки кожному відповідачу ОСОБА_1 , відповідачу ОСОБА_2 та позивачу ОСОБА_4 .

Спірна земельна ділянка не поділена між співвласниками в натурі (на місцевості), правовий режим користування земельною ділянкою не встановлений.

Здійснення державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 на домоволодіння має передбачати наявність у них речового права на окрему земельну ділянку під таким домоволодінням за адресою АДРЕСА_1 .

Однак, судом встановлено, що домоволодіння розташоване на сформованій земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , яка як зазначено вище, перебуває у спільній частковій власності, в тому числі у позивача.

Державний акт на право приватної власності від 21.03.2000 року, виданий ОСОБА_7 , та свідоцтва про право на спадщину видані 30.12.2008 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , були чинними як на момент здійснення оскаржуваних реєстраційних дій, так і станом на час розгляду справи.

Судом встановлено, що дії відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо здійснення державної реєстрації права власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 порушують майнові права позивача щодо належної їй 1/3 частки земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

Крім того, державна реєстрація права власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 за відповідачами була здійснена в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127.

Відповідно до ч.4 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Статтею 31 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень який встановлював альтернативний перелік документів, необхідних для здійснення державної реєстрації відповідних об`єктів нерухомого майна.

Згідно п. 42 Порядку, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року подаються:

1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Судом правильно встановлено, що в матеріалах реєстраційної справи відсутні документи, передбачені ст. 31 Закону, а саме виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою та документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом.

Крім того, відсутність речового права на земельну ділянку під домоволодінням також підтверджується інформаційною довідкою сформованою 21.07.2020 року Державним реєстратором Данилівської сільської ради Васильківського району Київської області Пархомчук Анною Василівною.

Таким чином, судом встановлено, що для вчинення оскаржуваних реєстраційних дій державному реєстратору не були надані документи, які повинні були надаватися відповідно до вимог ст. 31 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поданий відповідачами технічний паспорт на житловий будинок садибного типу за адресою АДРЕСА_1 , який було виготовлено 03.07.2020 року, не може вважатися належним документом для здійснення державної реєстрації права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна, оскільки технічний паспорт видано з порушенням як процедури здійснення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, так і з порушенням прав та інтересів позивача як співвласника 1/3 частки земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Доводи відповідачів про те, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,33 га, була отримана відповідачами на праві довічного успадковуваного володіння в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 автоматично з переходом права власності на будинок за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.09.1991 року, не приймаються до уваги, оскільки право довічного успадковуваного володіння було введено в правове поле України Земельним кодексом України від 18.12.1990 року, який був введений в дію 15.03.1991 року на підставі постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 року № 562-XII «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР».

У постанові Верховної Ради Української РСР від 05.12.1990 року №511-XII «Про вирішення питань, пов`язаних з правом власності на землю» було визначено, що при розробці законопроектів, які регулюватимуть економічні відносини, державним органам виходити з того, що для ведення селянського й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилих будинків і задоволення інших потреб, передбачених законом, громадянам надається земля в довічне успадковуване володіння.

Статтею 6 ЗК України від 18.12.1990 року було передбачено, що у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства); ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; садівництва; дачного і гаражного будівництва; традиційних народних промислів; у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання. Порядок успадковування права володіння земельною ділянкою визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР .

Відповідно до ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (введено в дію 15.03.1991 року), право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР.

При цьому, форми державних актів на право успадковуваного довічного володіння та право постійного користування землею були затверджені постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 року № 889-XII «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок».

Тобто, право довічного успадковуваного володіння було введено в правове поле України лише 15.03.1991 року.

Також, відповідне право на землю виникало на підставі звернення до місцевого органу самоврядування з метою надання земельної ділянки на відповідному речовому праві.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано відповідної правової оцінки обставинам та доводам відповідачів про відсутність у позивача порушеного права, на захист якого спрямовано позов, оскільки позивач фактично не є власником жодного із об`єктів нерухомості за № 241 та № 243, апеляційний суд не приймає до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1,5 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Тобто, спадкоємець , який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу відкриття, при цьому, відсутність свідоцтва про право на спадщину та реєстрації такого права власності відповідно до ЗУ «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

(Постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 336/3968/16-ц, від 23 лютого 2022 року у справі № 592/14759/19, від 27 жовтня 2021 року у справі № 711/901/19.

Таким чином, ОСОБА_4 як спадкоємець , який належним чином та вчасно прийняв спадщину, вважається власником відповідного спадкового майна, а саме 1/3 частки земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 з дати відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє ОСОБА_4 відповідних майнових прав.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_4 має право захищати свої порушені, оспорені чи невизнані відповідачами майнові права на земельну ділянку в судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги щодо правильності оформлення домоволодіння та землі під домоволодінням, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки скаржниками не доведено наявність у них будь - яких речових прав на землю під домоволодінням АДРЕСА_1 , що серед іншого, прямо встановлено в судовому рішенні у справі № 369/1395/21.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Із системного аналізу вищевикладеного чітко вбачається, що житловий будинок садибного типу має бути окремим об`єктом нерухомого майна , який знаходиться на окремій земельній ділянці з установленими межами, певним місцем розташування та з обов`язковим визначенням майнових прав щодо такої земельної ділянки. При цьому, замовником відповідної технічної інвентаризації може бути особа, яка є одночасно власником як самого будинку, так і земельної ділянки, яка розташована під таким будинком.

Отже, оскільки відповідачі не володіють речовими правами на окрему земельну ділянку під таким домоволодінням ( АДРЕСА_1 ), а наявність такої окремої земельної ділянки під таким об`єктом нерухомого майна з такою ж адресою не доведена, відповідачі не могли бути замовниками відповідної технічної інвентаризації. А тому, відповідна технічна інвентаризація та технічний паспорт, які в подальшому було подано для здійснення оскаржуваних реєстраційних дій були здійснені в порушення вимог Інструкції та Земельного кодексу України.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 липня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 листопада 2022 року.

Головуючий

Судді