Постанова

від 14.12.2022 по справі 205/1783/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5394/22 Справа № 205/1783/20 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого Лаченкової О.В.

суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі Піменовій М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2022 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуніна Валентина Іванівна, державний реєстратор комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусик Максим Олександрович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна, Друга дніпровська державна нотаріальна контора, Житлово-будівельний кооператив № 220 про визнання недійсним правочину, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, скасування державної реєстрації права власності та витребування квартири,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2022 року до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуніна Валентина Іванівна, державний реєстратор комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусик Максим Олександрович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна, Друга дніпровська державна нотаріальна контора, Житлово-будівельний кооператив № 220 про визнання недійсним правочину, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, скасування державної реєстрації права власності та витребування квартири.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна баба позивача - ОСОБА_5 . На момент смерті ОСОБА_5 проживала за адресою: АДРЕСА_1 , та була членом Житлово-будівельного кооперативу №220. Пайовий внесок за квартиру за вказаною адресою був нею виплачений в повному обсязі, однак, право власності не оформлювалось. Отже, після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на зазначену квартиру. Єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину є позивач. Проте, нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки право власності на квартиру зареєстровано за іншим власником. Так, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування б/н від 18.04.1992 року, посвідченого приватним нотаріусом Гуніною В.І., належала ОСОБА_3 , та придбана з електронних торгів ОСОБА_1 . На даний час право власності зареєстровано за ним на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів № 3112 від 19.12.2019 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. Позивач зазначає, що договір дарування квартири від 18.04.1992 року є підробленим, тобто ОСОБА_3 заволоділа спірною квартирою без відповідної правової підстави, а згодом право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_1 . Оскільки спірна квартира з моменту відкриття спадщини належить позивачу, але вибула з володіння власника через шахрайські дії невідомих осіб, тобто не з волі власника, позивач просить: визнати недійсним з моменту вчинення правочину договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , серія та номер: б/н, виданий 18.04.1992 року, видавник: приватний нотаріус В.І. Гуніна, визнати за ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , витребувати від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 зазначену квартиру та скасувати записи про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на квартиру за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуніна Валентина Іванівна, державний реєстратор комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусик Максим Олександрович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна, Друга дніпровська державна нотаріальна контора, Житлово-будівельний кооператив № 220 про визнання недійсним правочину, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, скасування державної реєстрації права власності та витребування квартири - задоволено.

Визнано недійсним, з моменту вчинення правочину, договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , серія та номер: б/н, виданий 18.04.1992, видавник: приватний нотаріус В.І. Гуніна.

Визнано за ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витребувано від ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_1 , квартиру АДРЕСА_2 .

Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1929629312101, Номер запису про право власності: 34743498 Реєстрація права власності (Реєстрація переходу прав власності) Дата, час державної реєстрації: 19.12.2019 12:42:18 Підстава: свідоцтво про придбання нерухомого майна з електронних торгів, серія та номер: 3112, виданий 19.12.2019, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. Відомості внесено до Реєстру: 19.12.2019 12:51:32, приватний нотаріус Ричка Юлія Олександрівна, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область, індексний номер рішення: 50329009.

Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 , ІПН: НОМЕР_3 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1929629312101, Номер запису про право власності: 33527465 Реєстрація права власності (Реєстрація переходу прав власності) Дата, час державної реєстрації: 01.10.2019 13:59:09 Підстава: договір дарування, серія та номер: б/н, виданий 08.04.1992, видавник: приватний нотаріус В.І.Гуніна. Відомості внесено до Реєстру: 04.10.2019 10:50:54, ОСОБА_6 , Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області, індексний номер рішення: 49010201.

Стягнуто з ОСОБА_3 , ІПН: НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , у рівних частках з кожного, на користь ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_1 судові витрати у розмірі 2261.20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2022 року у справі №205/1783/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуніна Валентина Іванівна, державний реєстратор комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусик Максим Олександрович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна, Друга дніпровська державна нотаріальна контора, Житлово-будівельний кооператив № 220 про визнання недійсним правочину, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, скасування державної реєстрації права власності та витребування квартири в частині витребування від ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_1 , квартиру АДРЕСА_2 в повному обсязі. Ухвалити нове рішення в якому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2022 року від інших учасників справи не надходило.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_4 та рідною бабою позивача.

Згідно з довідкою ЖБК № 220 від 28.08.1996 року ОСОБА_5 була членом ЖБК № 220.

Матеріали справи містять довідку домоуправління ЖБК №220 від 30.03.1975 року про те, що житлова площа, на яку прописана ОСОБА_5 складає 56,9 кв.м. та складається з чотирьох кімнат.

На момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 була членом ЖБК № 220, пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_2 виплатила в повному обсязі, що підтверджується довідкою ЖБК № 220.

29.05.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Другої дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

З матеріалів спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_5 вбачається, що інші спадкоємці з заявою про прийняття спадщини не зверталися.

Відповідно до довідки № 10514 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 09.10.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Згідно листа ЖБК № 220 ОСОБА_2 загальними зборами кооперативу 20.10.2019 року прийнято в члени ЖБК № 220.

Відповідно до письмових пояснень голови ЖБК №220, які підтверджено представником ЖБК № 220 у судовому засіданні в суді першої інстанції встановлено, ОСОБА_4 фактично за адресою реєстрації не проживає більше десяти років.

Постановою державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори Циганко Є.Л. від 22.02.2020 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у зв`язку з тим, що квартира належить іншому власнику.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , житлова площа 56,9 кв.м., 01.10.2019 року о 13:59:09 на підставі рішення державного реєстратора КП «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусик М.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 49010201 від 04.10.2019 року зареєстровано право власності за ОСОБА_3 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1929629312101. Номер запису про право власності: 33527465. Підставою виникнення права власності зазначено договір дарування, серія та номер: б/н, виданий 18.04.1992 року приватним нотаріусом В.І. Гуніною.

У наявній в матеріалах справи копії договору дарування ОСОБА_5 спірної квартири ОСОБА_3 зазначено, що квартира належить дарителю ОСОБА_5 на підставі довідки-характеристики № 3637, виданої 13.02.1992 року БТІ м. Дніпропетровська та реєстраційного посвідчення, виданого 13.02.1992 року БТІ Дніпропетровська та записано в реєстрову книгу під № XXУII-72, договір посвідчено (відповідно до наявного відбитку печатки) приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу В.І. Гуніною 18.04.1992 року, зареєстровано в реєстрі за № 3632.

Однак, відповідно до листа Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області № 411/01-21 від 24.05.2022 року щодо надання копії договору дарування квартири АДРЕСА_2 , посвідченого державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори нотаріусом Гуніною В.І. 18 квітня 1992 року за реєстровим № 3632 за вищевказаний період договір не посвідчувався, згідно реєстрів для реєстрації нотаріальних дій держнотконтори - реєстраційний номер 3632 без індекса 1,2,3 відсутній, а приватну діяльність нотаріус Гуніна В.І. розпочала в Дніпропетровському міському нотаріальному окрузі з 1994 року.

Також, згідно з відповіддю КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради № 13251 від 17.09.2019 року станом на 31.12.2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_3 відсутні відомості щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Окрім того, відповідно до відповіді КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради (далі - КП «ДМБТІ» ДМР) № 13632 від 11.10.2021 року державна реєстрація права власності на спірну квартиру КП «ДМБТІ» ДМР не проводилась, відповідно реєстрація права власності на нерухоме майно за даної адресою на ім`я ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 18.04.1992 року підприємством також не проводилась.

Згідно з листами відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 6/3662-01.1-19/1573 від 04.11.2020 року та № 6/4585-01.1-19/1786 від 18.12.2020 року документи щодо реєстраційних дій від 04.10.2019 року державного реєстратора КП «Бюро технічної інвентаризації» Вусика М.О. на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1929629312101) на зберігання не надходили.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Л.А. від 12.09.2019 року відкрито виконавче провадження № 60049136 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кохан Г.Л.

У рамках вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт спірної квартири та подано заявку на її реалізацію в СЕТАМ. Відповідно до протоколу № 446897 проведення електронних торгів переможцем торгів став ОСОБА_1

19.12.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ричкою Ю.О. видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , 19.12.2019 року о 12:42:18 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ричкою Ю.О. внесено запис про право власності № 34743498 ОСОБА_1 на підставі рішення приватного нотаріуса Рички Ю.О., Дніпровський міський нотаріальний округ від 19.12.2019 12:51:32, індексний номер рішення: 50329009, підстава виникнення права власності: свідоцтво про придбання нерухомого майна з електронних торгів, серія та номер: 3112, виданий 19.12.2019, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О.

На виконання ухвали суду першої інстанції від 30.10.2020 року відділом реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надано копії документів згідно відомостей державного реєстру речових прав. Так, серед документів реєстраційної справи міститься відповідь КП «ДМБТІ» ДМР № 2893 від 17.09.2019 року на запит ОСОБА_3 щодо відомостей про її право власності на спірну квартиру. Проте, згідно з відповіддю КП «ДМБТІ» ДМР № 13662 від 11.10.2021 року підприємство інформаційної довідки № 2893 від 17.09.2019 не надавало, за номером вихідної кореспонденції № 2893 01.03.2019 року КП «ДМБТІ» ДМР підготовлено відповідь на запит іншої особи щодо іншого нерухомого майна.

У судовому засіданні в суді першої інстанції, також встановлено, що квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час фактично володіє ОСОБА_1 , як він пояснив суду першої інстанції, ним замінено замки на вхідній двері квартири.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що позивач позбавлений можливості доступу до спірної квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про власність», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного, чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Верховним Судом України у листі «Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р.» від 01.02.2014р. роз`яснено, що виникнення права власності на будинки, квартири, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 384 ЦК України будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 була членом кооперативу ЖБК № 220 та повністю виплатила пайові внески за квартиру АДРЕСА_2 . Однак, право власності на квартиру не зареєструвала. Проте, виходячи з вищевикладених норм була власником зазначеної квартири.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої, третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

У статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі), п`ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, у договорі дарування спірної квартири від 18.04.1992 року зазначено, що квартира належить дарителю ОСОБА_5 , зокрема, на підставі реєстраційного посвідчення, виданого 13.02.1992 року БТІ м. Дніпропетровська та записано в реєстрову книгу. Однак, як встановлено в ході розгляду даної справи, право власності на спірну квартиру КП «Бюро технічної інвентаризації» ДМР не реєструвалося.

Окрім того, зазначений договір дарування державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори нотаріусом Гуніною В.І. 18 квітня 1992 року за реєстровим № 3632 не посвідчувався, згідно реєстрів для реєстрації нотаріальних дій держнотконтори - реєстраційний номер 3632 без індекса 1,2,3 відсутній, а приватну діяльність нотаріус Гуніна В.І. розпочала в Дніпропетровському міському нотаріальному окрузі з 1994 року.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що зазначений договір дарування не відповідає дійсності.

Згідно зі ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання договору недійсним та визнання договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , серія та номер: б/н, виданий 18.04.1992, видавник: приватний нотаріус В.І. Гуніна недійсним, з моменту укладення.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, враховуючи, що договір дарування спірної квартири визнано судом першої інстанції недійним, він не створює юридичних наслідків, тобто набуття права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 не було. Таким чином, запис № 33527465 про проведену державну реєстрацію права власності на нерухоме майно з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 1929629312101, а саме: квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 , ІПН: НОМЕР_3 , 01.10.2019 року о 13:59:09 за рішенням (індексний номер 49010201) реєстратора КП «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусика Максима Олександровича зроблено на підставі договору дарування, серія та номер: б/н, виданий 08.04.1992, видавник: приватний нотаріус В.І.Гуніна, який визнано недійсним, тому такий запис підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення вимоги позивача про скасування зазначеного запису.

Враховуючи викладене, набуття права власності на спірну квартиру ОСОБА_1 внаслідок купівлі її з прилюдних торгів, які проведено для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні № 60049136, де боржником зазначено ОСОБА_3 , не відбулося. Отже, запис № 34743498 про проведену державну реєстрацію права власності на нерухоме майно з реєстраційним номером 1929629312101, а саме: квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 о 12:42:18 на підставі свідоцтво про придбання нерухомого майна з електронних торгів, серія та номер: 3112, виданого 19.12.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О., внесений за рішенням (індексний номер 50329009) приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Ю.О., підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про скасування вищезазначеного запису.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ч. 1 ст. 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

За змістом п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті члена житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, яким до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, до складу спадщини входять частина внесеного паю та інші суми, які підлягають поверненню, а не квартира, дача, гараж, садовий будинок. Частка пайового внеску, що належала померлому, входить до складу спадщини на загальних підставах. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 3.1 листа «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 визначено, що у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

З урахуванням викладеного, до складу спадщини ОСОБА_5 входить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Оскільки ОСОБА_5 заповіт не залишила, право на спадщину мають її спадкоємці за законом.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ст. 1258 ЦК України).

До першої черги спадкоємців за законом відносяться, зокрема, діти (ст. 1261 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1268 ЦК України передбачено право спадкоємця прийняти спадщину або не прийняти її.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи ОСОБА_4 до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк з часу її відкриття не звернувся.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Частиною 1 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення ст. 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у ст. 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 року по справі № 523/19010/15-ц визначено, що ч. 3 ст. 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Вказаний висновок також міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18).

У судовому засіданні в суді першої інстанції було встановлено, що син спадкодавця на час відкриття спадщини був зареєстрований за адресою проживання ОСОБА_5 : АДРЕСА_1 , однак, спадкодавець проживала одна, а син фактично не проживав за вказаною адресою більше десяти років.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що син ОСОБА_5 спадщину не прийняв, оскільки, як встановлено судом, на час відкриття спадщини вже тривалий час не проживав разом зі спадкодавцем та не подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.

Позивач, який є онуком ОСОБА_5 , тобто спадкоємцем п`ятої черги, єдиний звернувся до нотаріуса у шестимісячний строк з заявою про прийняття спадщини, а отже, за відсутністю інших спадкоємців, які прийняли спадщину, є таким, що спадщину прийняв.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Отже, спадщина належить спадкоємцеві, який прийняв спадщину, з часу її відкриття.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Як встановлено судом першої інстанції, на даний час позивач позбавлений можливості доступу до квартири АДРЕСА_2 , оскільки ОСОБА_1 замінив замки на вхідній двері, та квартира перебуває в його фактичному володінні.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Частиною 1 ст. 388 ЦК України передбачено випадки витребування майна власником від добросовісного набувача, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У постанові Верхового Суду від 02.06.2021 року по цивільній справі № 761/44057/19 вказано, що вирішуючи спори про витребування майна з чужого незаконного володіння судам слід встановити чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння, оскільки саме наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

У висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, зазначено, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне права, не є ефективним способом захисту прав власника.

Враховуючи, що квартира АДРЕСА_2 вибула з володіння власника не з його волі, а добросовісний набувач придбав її з електронних торгів за заявкою приватного виконавця на виконанні якого знаходився виконавчих напис нотаріуса про стягнення заборгованості ОСОБА_3 , яка не мала права власності на вищевказану квартиру, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що порушене право позивача як власника майна підлягає судовому захисту шляхом витребування квартири у добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі, судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, оскільки квартира АДРЕСА_2 вибула з володіння власника не з його волі, а тому порушене право позивача, як власника майна й підлягає судовому захисту шляхом витребування квартири на його користь.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем й не може бути витребувана в нього квартира, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки положення ст. 388 ЦК України дозволяють витребувати майно від добросовісного набувача за наявності передбачених нормою статті підстав.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Окрім того, данні висновку узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, де зазначено, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова