Рішення

від 15.12.2022 по справі 243/8726/21

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження 2/243/172/2022

Номер справи 243/8726/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2022 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді - Хаустової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання - Корчма О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі наказу № 29 Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2022 року, цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Байгуш Олексія Юрійовича до Краматорської районної державної адміністрації, Фермерського господарства «Марія-05», Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Байгуш О.Ю., який діє на підставі Ордеру на надання правничої допомоги, серія АН №1042670 від 11 серпня 2021 року та Договору про надання правничої допомоги від 11 серпня 2021 року, звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, в інтересах позивача ОСОБА_2 з позовною заявою до Краматорської районної державної адміністрації, Фермерського господарства «Марія-05», Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди, яку обґрунтував тим, що 27 жовтня 1992 року на підставі Рішення Долинської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області ОСОБА_2 було надано у довічне успадковуване володіння 50,0 гектарів землі в межах згідно з планом для організації фермерського господарства, що підтверджується Державним актом, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право довічного успадкування володіння землею за № 61.

З метою отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та подальшого внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ОСОБА_2 з відповідним клопотанням звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, на яке отримав лист від 25 вересня 2019 року за №П-5089/0-1754/0/37-19 про те, що згідно Інформаційної довідки міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янськ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 22 серпня 2019 року №739/259-19 витребувана земельна ділянка площею 50,0000 га на теперішній час знаходиться в оренді Фермерського господарства «Марія-05» за Договором оренди №142420004000105 від 05 липня 2011 року.

Для отримання роз`яснень стосовно передачі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 на праві довірчого успадковуваного володіння, в оренду третій особі він із відповідною заявою звернувся до Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області, на яку отримав лист від 27 грудня 2019 року за №484/П-12-0477- 1.1/11-4, у якому зазначено, що 05 липня 2011 року між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_3 на підставі Розпорядження голови райдержадміністрації від 01 червня 2011 року №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_4 » було укладено договір оренди землі, який зареєстрований в відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за №142420004000105, за яким Фермерське господарство «Марія-05» передано в користування на умовах оренди земельну ділянку з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, загальною площею 99,3012 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення (запасу) державної власності для ведення фермерського господарства на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області.

Так як на той час повноваження щодо розпорядження землями державної власності були покладені на Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, то Позивач з метою вжиття заходів щодо розірвання Договору оренди землі від 05 липня 2011 року, укладеного між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_3 , з відповідною заявою звернувся до їх управляння, на яку отримав Лист від 02 квітня 2020 року за №П-187/0-85/6-20 про те, що договір оренди земельної ділянки може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зі змісту наведених вище листів вбачається, що надана в оренду земельна ділянка за кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, загальною площею 99,3012 га, була сформована за рахунок належної ОСОБА_2 на праві довічного успадкованого володіння земельної ділянки площею 50,0000 га.

ОСОБА_2 отримано копію Розпорядження голови райдержадміністрацїї від 01 червня 2011 року, №271, « Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_4 » та копію Договору оренди землі від 05 липня 2011 року, укладеного між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_3 щодо земельної ділянки загальною площею 99,3012 га за кадастровим номером 1424281500:03:000:0268.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки, яка є загальнодоступна у мережі Інтернет вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, площею 99,3012 га, знаходиться у комунальній власності Святогірської міської ради цільове призначення - ведення фермерського господарства, яка на теперішній час перебуває в оренді ФГ «Марія-05», дата державної реєстрації права 05 липня 2011 року, номер запису про право в державному реєстрі прав 38201550.

Зазначає, що ОСОБА_2 набув у визначений законом спосіб та порядок право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку загальною площею 50,0 га, що знаходиться на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області (на сьогодні Свягогірської міської територіальної громада Краматорського району Донецької області). Таке право виникло у Позивача на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння на землю, що був виданий на підставі рішення Долинської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області від 27 жовтня 1992 року, та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №61, що в свою чергу повністю відповідало нормам чинного на той час законодавства України, а тому вказаний державний акт на даний час є чинним, ніким не оспорювався та у визначений чинним законодавством спосіб, недійсним не визнавався.

Вважає, що прийняте Розпорядження голови Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області від 01 червня 2011 року за №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 » суперечить положенням чинного законодавства України, так як на момент його прийняття частина земельної ділянки перебувала на праві довічного успадковуваного володіння у ОСОБА_2 , а тим більше жодного рішення до теперішнього часу про вилучення або припинення права на земельну ділянку не приймалося, а також ОСОБА_2 добровільно не відмовлявся від користування зазначеної земельної ділянки. Тобто, все вищенаведене є підставами для визнання недійсним і скасування зазначеного Розпорядження.

Тому, посилаючись на ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 155 ЗК України, правові висновки Великої палати Верховного суду та Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп ( справа про постійне користування земельними ділянками), просить суд:

- Визнати недійсним та скасувати Розпорядження голови Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області від 01 червня 2011 року за №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 »;

- Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, площею 99,3012 га, укладений між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_3 , який зареєстрований у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за №142420004000105;

- Припинити речове право, зареєстроване за №38201550 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Фермерським господарством «Марія-05», яке виникло на підставі Договору оренди землі від 05 липня 2011 року;

- Стягнути з Відповідачів судові витрати по справі.

Представник відповідача Краматорської районної державної адміністрації - Болотов С.І., в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив, однак до суду надав Заяву про розгляд справи без участі Краматорської районної державної адміністрації.

Представник відповідача Фермерського господарства «Марія-05» - адвокат Виноградська О.В., яка діє на підставі Ордеру на надання правничої допомоги, серія АА №066386 від 13 вересня 2021 року та Договору на надання правової допомоги від 10 вересня 2020 року, в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. До суду надала Заяву про розгляд справи у її відсутності.

11 жовтня 2021 року представник відповідача Фермерського господарства «Марія-05» - адвокат Виноградська О.В. до суду надала Відзив на позовну заяву, в якому вимоги позивача ОСОБА_2 не визнала, просила суд відмовити у задоволенні його позовних вимог, а також зазначила, що дійсно 05 липня 2011 року між Слов`янською райдержадміністрацією та громадянином ОСОБА_3 було укладено Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268 загальною площею 99,3012 га ріллі. Договір укладено на підставі Рішення Слов`янської райдержадміністрації № 271 від 01 червня 2011 року «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 ».

Зазначений договір оренди зареєстровано в відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від: 05 липня 2011 року за № 1424420004000105.

В подальшому 22 грудня 2011 року до зазначеного Договору оренди було внесено зміни на підставі Розпорядження голови Слов`янської районної адміністрації № 486 від 17 жовтня 2011 року «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок», відповідно до яких сторону Орендаря замінено на Фермерське господарство «Марія-05».

Отже, Фермерське господарство «Марія-05» правомірно, в порядку, передбаченому законодавством України, є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268 загальною площею 99,3012 га ріллі на підставі Договору оренди землі від 05 липня 2011 року, та використовує її за цільовим призначенням.

ОСОБА_2 , в обґрунтування своїх позовних вимог надав копію Державного Акту № 61 на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого йому на підставі рішення Долинської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області від 27 жовтня 1992 року на земельну ділянку 50.0 гектарів землі в межах згідно з планом землеволодіння для організації фермерського господарства.

Законодавство України протягом нетривалого часу (у 1990-1992 роках) передбачало існування такого специфічного речового права на земельну ділянку - права довічного успадковуваного володіння. Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 (у первісній редакції) « у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для», зокрема, введення селянського (фермерського) господарства». Це положення було закріплено у ч. 1 ст. 50 кодексу.

У подальшому при викладенні кодексу у новій редакції Законом України віл 13.03.1992 № 2196-Х1І згадка про право довічного успадковуваного володіння з кодексу була виключена.

Таке речове право, як «право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою» було вилучено з Земельного Кодексу Української РСР при викладенні його в новій редакції ще 13.03.1992 року, яка набрала чинності 16 травня 1992 року.

Отже, на час нібито прийняття Долинською радою народних депутатів рішення щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки та видання Слов`янською районною радою Державного Акту № 61 - 27 жовтня 1992 року - законодавство не передбачало можливості передання особі земельної ділянки у право довічного успадковуваного володіння. Чинний на той час Земельний Кодекс не передбачав такої форми користування земельною ділянкою.

Державний Акт № 61 видано поза межами чинного на той час законодавства, земельну ділянку за ним передано в незаконний спосіб, за правом, яке не передбачено законом.

Тобто Державний Акт № 61 видано не у порядок та спосіб, передбачений законом і є нікчемним, тобто абсолютно недійсним за законом та таким, що не породжує жодних прав та обов`язків.

Позивачем не надано жодного доказу щодо надання дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки. Такий дозвіл та затвердження технічної документації мали б своїм наслідком внесення інформації до Поземельної книги (в редакції ЗК 2009 року) та, в свою чергу, до Національної кадастрової системи.

Згідно ст. 125 Земельного Кодексу України, (в редакції Закону № 1066-VI від 05.03.2009 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п. 6 Постанови КМУ від 9 вересня 2009 р. N 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» (яка діяла на момент укладання Договору від 01.01.2011 року та втратила чинність 01.01.2013 року) державна реєстрація договорів оренди землі проводилась уповноваженим органом (Держземагенством України) відбувалась в наступні способи: відкриттям поземельної книги в паперовому чи електронному вигляді.

Відповідно до п. 1 Постанови №1021 Цей Порядок визначає процедуру ведення за формою згідно з додатком Поземельної книги - документа, який є складовою частиною державного реєстру земель, містить відомості про земельну ділянку, обмеження на використання земельної ділянки, суб`єктів прав на земельну ділянку та правовстановлюючі документи, а також дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, її цільове призначення, склад земельних угідь. Поземельна книга є власністю держави.

Постановою КМУ №791 від 20.06.2011 року було внесено зміни до Постанови №1021, відповідно до яких Постанову №1021 доповнено пунктом 1-1 такого змісту: "1-1. Установити, що державна реєстрація права власності на підставі цивільно-правового договору або свідоцтва про право на спадщину, земельного сервітуту, емфітевзису, суперфіцію в Поземельній книзі, державна реєстрація права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюються до 1 січня 2012 року."

Отже, відповідно до законодавства, яке регулювало питання державної реєстрації договорів оренди у період до 2013 року (Постанова КМУ від 9 вересня 2009р. N1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі», Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 N174 «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», Постанови КМУ від 25 грудня 1998р. N2073, якою було затверджено Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, та інше - залежно від дати такої державної реєстрації) земельні ділянки та права на них до 2013 року реєструвались в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, поземельній книзі в паперовому вигляді з одночасним перенесенням в автоматизовану систему державного земельного кадастру.

Таким чином, інформація щодо реєстрації права ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку мала міститись в електронному виді (поземельної книги) в Національній кадастровій системі України (НКС з 01.01.2013 року).

Та при наявності такого запису про право ОСОБА_2 . Державний реєстратор прав на нерухоме майно не зміг би здійснити державну реєстрацію спірного Договору оренди земельної ділянки кадастровий № 14242815000:03:000:0268, укладеного між ФГ «Марія-05» та Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області 06 липня 2011 року за № 142420004000105.

Такі відомості з поземельної книги щодо права ОСОБА_2 на користування земельною ділянкою унеможливило б передання земельної ділянки ФГ «Марія-05».

В свою чергу відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, якими є:

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України),

особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України),

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України),

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України).

Втім позивачем не зазначено правові підстави заявлення позову - через посилання на статтю законодавства, її частину або пункт - із вказівкою до яких фактичних обставин у даній справі таке положення закону є застосовним і могло б свідчити про недійсність договору.

Вважає, що оскаржуваний позивачем договір є правомірним, і підстави для визнання його недійсним відсутні.

Зазначає, що Державний Акт № 61 видано не у порядок та спосіб, передбачений законом, він є нікчемним, тобто абсолютно недійсним за законом та таким, що не породжує жодних прав та обов`язків, в тому числі і висновків щодо правосуб`єктності ОСОБА_2 , як позивача, та щодо незаконності та необґрунтованості його позовних вимог.

Просить суд відмовити у задоволенні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі.

Представник відповідача Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (Святогірської міської ради Донецької області)- адвокат Болотов А.А., який діє на підставі Ордеру на надання правничої допомоги, серія ДН №144211 від 08 жовтня 2021 року та Договору на надання правової допомоги №13 від 04 серпня 2021 року, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду надав Заяву про розгляд справи у його відсутності.

07 жовтня 2021 року представником відповідача Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (Святогірської міської ради Донецької області) до суду надано Відзив, в якому зазначено, що наданий Позивачем, у якості доказу, Державний акт на право успадкованого володіння землею від 27.10.1992 року на підставі Рішення сільської ради народних депутатів, не передбачений Постановою України №2201-XII від 13.03.1992р. Вказаний акт було передбачено Постановою Верховної ради РСР №889-ХІІ від 27.03.1991р., яка втратила чинність 13.03.1992р.

Рішенням Долинської сільської ради народних депутатів від 27.10.1992 року було вирішено надати ОСОБА_2 земельну ділянку площею 50 га ріллі та 10 га у с. Богородичне, Слов`янського району (урочище Коритне) для ведення фермерського господарства. Проте в вказаному Рішенні не зазначено спосіб передачі вказаних земельних ділянок, тобто на підставі якого Державного акту, Позивач набув би права користування вказаними земельними ділянками.

На час винесення Рішення Долинською сільською радою, законодавство України не передбачало видачу Державних актів на право успадковуваного володіння землею.

Земельні ділянки, згідно наданих документів, передавались Позивачу для створення фермерського господарства.

Згідно ст.4 Закону України №2009-ХП від 20.12.1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство», який втратив чинність 19.06.2003, право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір.

Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Конкурсний відбір бажаючих створити селянське (фермерське) господарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

До складу комісії включаються представники районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської, селищної Ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських організацій.

Отже виходячи з наданих до позовної заяви копій документів та норм законодавства України, можна зробити висновок, що спірну земельну ділянку Позивачу було надано безпідставно, з наступних причин:

- Рішення Долинської сільської ради було прийняте на підставі заяви Позивача, що суперечить п.4 Закону України №2009-ХІІ від 20.12.1991р. «Про селянське (фермерське) господарство», а тому не має жодних юридичних наслідків;

- в матеріалах справи відсутні докази участі Позивача у процедурі відбору бажаючих для створення фермерського господарства, згідно п.4, вказаного закону;

- відсутня інформація щодо складу комісії по відбору кандидатів, положення про комісію та ким та коли склад комісії було затверджено.

Згідно п.1 Закону України «Про фермерські господарства» 973-УІ від 19.06.2003 року (чинний на теперішній час), Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства , якими є виключно члени однієї сім`ї відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України.

Згідно інформації з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ОСОБА_2 не є засновником будь-якої юридичної особи чи фермерського господарства. Проте, 21 квітня 2004 року ОСОБА_2 було зареєстровано як фізичну особу - підприємця, проте Державна реєстрація його підприємницької діяльності була припинена 04 вересня 2015 року за Рішенням суду, що не пов`язано з процедурою банкрутства.

Згідно з ч.2 ст. 46 Закону України, «Про Державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності є визнання ФОП банкрутом; провадження підприємницької діяльності, забороненої законом; неподання протягом року органам доходів і зборів податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про відсутність ФОП за місцем проживання.

Отже, виключаючи процедуру банкрутства ОСОБА_2 , представник вважає, що підприємницька діяльність ОСОБА_2 проводилася поза рамками чинного законодавства та не мала жодного відношення до сільськогосподарської діяльності.

Вважає, вимоги позивача незаконними та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Байгуш О.Ю., який діє на підставі Ордеру на надання правничої допомоги, серія АН №1042670 від 11 серпня 2021 року, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду надав Заяву, в якій просив справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Також у долученій до матеріалів справи Промові зазначив, що відповідно до ст. 22 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», який був чинний на момент прийняття рішення від 27 жовтня 1992 року Долинською сільською радою народних депутатів та видачі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею на ім`я ОСОБА_2 , передбачалося, що Рада народних депутатів в межах своєї компетенції приймає рішення. Рішення Рад, прийняті в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання їх органами, місцевими державними адміністраціями, підприємствами (об`єднаннями), організаціями і установами, а також громадянами. Рішення Ради не повинні суперечити Конституції України і чинним законам.

Відповідно до ст. 58 вказаного Закону передбачалося, що органи місцевого та регіонального самоврядування несуть відповідальність за законність та наслідки прийнятих ними рішень. Шкода, завдана в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого та регіонального самоврядування, відшкодовується ними в повному обсязі за рахунок власних коштів. Спори про поновлення порушених прав, що виникають в результаті дій чи бездіяльності органів місцевого та регіонального самоврядування, вирішуються в суді або арбітражному суді. Правові акти органів місцевого та регіонального самоврядування, прийняті ними з порушенням Конституції та законодавства України, можуть бути зупинені місцевою державною адміністрацією до вирішення питань про їх законність в судовому порядку.

Відповідно до ст. 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», чинного на сьогоднішній час, передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Тобто чинним законодавством України до теперішнього часу не встановлено строку коли саме потрібно звернутися особі, яка користується земельною ділянкою, право на яку виникло до 2004 року з метою внесення відомостей про неї до Державного реєстру земель.

У зв`язку з чим твердження відповідачів про те, що інформація щодо реєстрації права ОСОБА_2 на спірну земельну ділянка мала міститись в електронному вигляді в Національній кадастровій системі України, є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ст. 52 ЗК України (в редакції від 13.03.1992 року) передбачалося, що для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.

Відповідно до ст. 6 Закону України №2009-ХІІ від 20.12.1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство» (який був чинний на момент прийняття рішення від 27 жовтня 1992 року Долинською сільською радою народних депутатів та видачі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею на ім`я Позивача) передбачалося, що для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передавитися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону передбачалося, що після одержання Державного акту на право приватної власності на землю, Державного акту на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Згідно наявних у матеріалах справи письмових доказів вбачається, що 27 жовтня 1992 року, на підставі рішення Долинської сільської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області, Позивачу - ОСОБА_2 було надано 50,0 гектарів земельної ділянки в межах згідно з планом для організації фермерського господарства, що підтверджується виданим на ім`я Позивача Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №61.

Згідно наявного у матеріалах справи належним чином завіреної копії Статуту селянського фермерського господарства «Павлик» вбачається, що він був зареєстрований у виконкомі Долинської сільської ради народних депутатів 27 жовтня 1992 року, про що свідчить печатка та підпис посадової особи.

Згідно наявної у матеріалах справи належним чином завіреної копії Довідки №22019885 вбачається, що СФГ «Павлик», було включено до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України, як платник податку 16 березня 1993 року.

Згідно наявної у матеріалах справи інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що СФГ «Павлик», як юридична особа було припинено 06 листопада 2007 року на підставі ухвали Господарського суду Донецької області від 26 вересня 2007 року №5/286.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції чинній на момент припинення СФГ «Павлик») передбачалося, що діяльність фермерського господарства припиняється у разі: реорганізації фермерського господарства; ліквідації фермерського господарства; визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Крім, того у вищезгаданому законі не передбачено, що у разі припинення фермерського господарства, також припиняється право користування земельною ділянкою, яке було набуте в установленому законному порядку, зокрема на підставі державного акту.

Вилучення земельних ділянок, які перебувають на праві постійного користування на підставі державного акту повинно було відбуватися на підставі прийнятого рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Але, до теперішнього часу таке рішення відносно спірної земельної ділянки не приймалося, а тому Позивач на сьогодні володіє даною земельною ділянкою на законних підставах.

Позивач набув у визначений законом спосіб та порядок право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку загальною площею 50,0 га, що знаходиться на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області (на сьогодні Святогірської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області). Таке право виникло у Позивача на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння на землю, що був виданий на підставі рішення Долинської сільської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області від 27.10.1992 року, та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за №61, що в свою чергу повністю відповідає нормам чинного на той час законодавства України. А тому Договір оренди землі від 05 липня 2011 року, укладений між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_3 щодо земельної ділянки загальною площею 99,3012 га за кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, на теперішній час порушує права Позивача, як законного володільця частини земельної ділянки щодо вільного користування нею.

Просить суд задовольнити вимоги позивача в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Мішин М.В., який діє на підставі Ордеру на надання правничої допомоги, серія АН №1059563 від 09 лютого 2022 року, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду надав Заяву, в якій просив справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги ОСОБА_2 підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити Клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке Клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючі вказане, у відповідності до ч.2 статті 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що вимоги представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Байгуш Олексія Юрійовича до Краматорської районної державної адміністрації, Фермерського господарства «Марія-05», Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В судовому засіданні встановлено, що 27 жовтня 1992 року Рішенням Долинської сільської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області «Про виділ земель для ведення фермерського господарства» ОСОБА_2 виділено земельну ділянку в розмірі 50 га ріллі та 10 га неудоби в селі Богородичне Слов`янського району (урочище Коритне»)для ведення фермерського господарства. (а.с. 14)

На підставі Рішення Долинської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області від 27 жовтня 1992 року, ОСОБА_2 було видано Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею, яким надано у довічне успадковуване володіння 50,0 гектарів землі в межах згідно з планом для організації фермерського господарства, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 61 (а.с. 15).

Згідно ст.4 Закону України №2009-ХП від 20.12.1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство», який втратив чинність 19.06.2003, право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір.

Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Конкурсний відбір бажаючих створити селянське (фермерське) господарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районну державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

До складу комісії включаються представники районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської, селищної Ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських організацій.

Згідно ст.9 Закону України №2009-ХП від 20.12.1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство»,

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

На виконання вимог Закону України №2009-ХП від 20.12.1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство», ОСОБА_2 надав заяву до Виконкому Долинської сільської Ради народних депутатів про реєстрацію фермерського господарства та його Статуту, до якої додав Протокол та Статут фермерського господарства (а.с. 116).

27 жовтня 1992 року Статут селянського (фермерського) господарства «Павлик» зареєстровано у Виконкомі Долинської сільської Ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області (а.с. 109-115).

З Довідки про включення до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України № 22019885, вбачається, що 16 березня 1993 року на підставі Рішення № 168 Районною державною адміністрацією зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Павлик» (а.с. 127).

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, вбачається, що 06 листопада 2007 року на підставі Рішення Господарського суду Донецької області № 5/28б від 26 вересня 2007 року, Селянське (фермерське) господарство «Павлик», код ЄДРПОУ 22019885, ліквідовано у зв`язку з визнанням його банкрутом. Номер запису 12481170003000313 (а.с. 130).

У 2019 році, з метою отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та подальшого внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ОСОБА_2 з відповідним клопотанням звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, на яке отримав Лист від 25 вересня 2019 року за №П-5089/0-1754/0/37-19 про те, що згідно інформаційної довідки міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янськ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 22 серпня 2019 року №739/259-19 витребувана земельна ділянка площею 50,0000 га на теперішній час знаходиться в оренді Фермерського господарства «Марія-05» за Договором оренди №142420004000105 від 05 липня 2011 року.

Для отримання роз`яснень стосовно передачі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 на праві довічного успадковуваного володіння, в оренду третій особі він із відповідною заявою звернувся до Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області, на яку отримав Лист від 27 грудня 2019 року за №484/П-12-0477- 1.1/11-4, у якому зазначено, що 05 липня 2011 року між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_3 на підставі Розпорядження голови райдержадміністрації від 01 червня 2011 року №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_4 » було укладено Договір оренди землі, який зареєстрований в відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за №142420004000105, за яким Фермерське господарство «Марія-05» передано в користування на умовах оренди земельну ділянку з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, загальною площею 99,3012 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення (запасу) державної власності для ведення фермерського господарства на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області.

За приписами ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України, передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов`язковим для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним та скасування Розпорядження голови Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області від 01 червня 2011 року за №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 »,визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, площею 99,3012 га, укладений між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_3 , який зареєстрований у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за №142420004000105 та припинення речового права, зареєстрованого за №38201550 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Фермерським господарством «Марія-05», яке виникло на підставі Договору оренди землі від 05 липня 2011 року.

Згідно з ч. 1 ст. 6 у першій редакції Земельного кодексу Української РСР (Закон 561-ХІІ від 18.12.1990 року) було передбачено надання у довічне успадковуване володіння землі громадянам Української РСР, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства.

На час надання ОСОБА_2 права довічного успадковуваного володіння землею (27 жовтня 1992 року) вже не діяв Земельний Кодекс Української РСР від 18.12.1990 року, який у відповідній редакції від 13.03.1992 року передбачав регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

На час заснування СФГ «Павлик» відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року.

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону № 2009-XII).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-XII).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

За змістом наведених приписів на час створення СФГ «Павлик» можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, було затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція» та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Отже законодавством, чинним на момент створення СФГ «Павлик», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином Державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

З Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого 27 жовтня 1992 року, вбачається, що землю ОСОБА_2 видано у довічне успадковуване володіння для організації фермерського господарства (а.с. 15).

Тому з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи за Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року (Закон № 2009-XII - у редакції, чинній на час створення СФГ «Павлик») право довічного успадковуваного володіння землею, яке отримав для ведення такого господарства його засновник ОСОБА_2 , перейшло до цього господарства та припинилося 06 листопада 2007 року у зв`язку з ліквідацією (припинення) СФГ «Павлик».

Верховний Суд зазначив, що ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстровано у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Верховний Суд підкреслив, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Таким чином, позивачем по дійсній справі має бути юридична особа, а саме, СФГ «Павлик».

Розпорядженням Голови Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області № 271 від 01 червня 2011 року, ОСОБА_3 передано земельні ділянки загальною площею 130 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення на території Долинської сільської ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області для ведення фермерського господарства в оренду строком на 49 років. Зобов`язано ОСОБА_3 у місячний строк укласти Договір оренди земельних ділянок (а.с. 26).

На виконання Розпорядження № 271 від 01 червня 2011 року, ОСОБА_3 зі Слов`янською райдержадміністрацією Донецької області 05 липня 2011 року було укладено Договір оренди землі, кадастровий номер земельної ділянки 1424281500:03:000:0268, площею 99,3012 га рілля із земель сільськогосподарського призначення (запас) Долинської сільської ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області. Цільове призначення земельної ділянки - ведення фермерського господарства. Договір зареєстрований у відділі Держкомзему в Словенському районі Донецької області, про що у Державному реєстр земель вчинено запис від 05 липня 2011 року за №142420004000105 (а.с. 89-101).

22 грудня 2011 року до зазначеного Договору оренди було внесено зміни на підставі Розпорядження голови Слов`янської районної адміністрації № 486 від 17 жовтня 2011 року «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок», відповідно до яких сторону Орендаря «ОСОБА_3» замінено на «Фермерське господарство «Марія-05» (а.с. 102,103).

Отже, Фермерське господарство «Марія-05» правомірно, в порядку, передбаченому законодавством України, є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268 загальною площею 99,3012 га ріллі на підставі Договору оренди землі від 05 липня 2011 року, та використовує її за цільовим призначенням.

Доказів передачі фермерському господарству спірної земельної ділянки або ж її використання Селянським фермерським господарством "Павлик" позивачем суду не надано.

Крім того, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою запроваджено на законодавчому рівні з 18 грудня 1990 року після прийняття Земельного кодексу Української РСР, відповідно до якого у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам Української РСР для ведення сільського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва, традиційних народних промислів, у разі одержання у спадщину житлового будинку або його придбання (ст. 6 ЗК УРСР).

Статтею 50 цього Кодексу було встановлено, зокрема, що громадянам Української РСР, які виявили бажання вести сільське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їхніх сімей, надаються за їхнім бажанням у довічне успадковане володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року (який набрав чинності 16 травня 1992 року) не передбачав такого виду права як довічне успадковане володіння земельною ділянкою.

Тому, суд приймає до уваги посилання представника відповідача Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області ( Святогірської міської ради Донецької області) на ті підстави, що Державний акт на право успадкованого володіння землею від 27 жовтня 1992 року, виданий на підставі Рішення сільської ради народних депутатів, не передбачений Постановою України №2201-XII від 13.03.1992 року, оскільки вказаний Державний Акт було передбачено Постановою Верховної ради РСР №889-ХІІ від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність 13 березня 1992 року, тобто Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею ОСОБА_2 було видано вже після припинення норми закону, яка передбачала право довічного успадковуваного володіння землею.

Державний Акт № 61 видано поза межами чинного на той час законодавства, земельну ділянку за ним передано в незаконний спосіб, за правом, яке не передбачено законом, а отже і державна реєстрація такого акту є недійсною.

Також, в судовому засіданні встановлено, та підтверджено поясненнями представника позивача ОСОБА_2 - адвокатом Байгуш О.Ю., що ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з метою отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та подальшого внесення відомостей до Державного земельного кадастру лише у 2019 році, тобто вже після того як Фермерському господарству «Марія-05» була надана спірна земельна ділянка в оренду.

Відповідно до ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, якими є:

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України),

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України),

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України).

У п.п. 2, 4 Постанови пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року, «Про судову практику розгляду» цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справ и. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину . Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Втім позивачем не зазначено правові підстави недійсності Договору оренди земельної ділянки, через посилання на статтю законодавства, її частину або пункт, із вказівкою до яких фактичних обставин у даній справі таке положення закону є застосовним і могло б свідчити про недійсність цього договору.

Крім того, станом на дату винесення Розпорядження № 271 від 01 червня 2011 року, спірна земельна ділянка не перебувала у власності, користуванні чи в оренді СФГ «Павлик», оскільки право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано за ОСОБА_2 або за СФГ «Павлик», тому дана земельна ділянка могла бути переданою в оренду іншим особам, а тому оспорюваний договір не підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст.215 та ст. 203 ЦК України, оскільки є укладеними з додержанням вимог ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Отже, за наявності недійсного Державного Акту №61 та недійсності його реєстрації, позивачем обрано неефективний спосіб захисту свого порушеного права.

Всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків:

-Позивачем надано Державний акт №61, який є недійсним та недійсною його державна реєстрація;

- ОСОБА_2 є неналежним позивачем. Належним позивачем до дійсній справі повинна бути СФГ «Павлик», як юридична особа;

-Позивачем обрано неефективний спосіб захисту. Ефективним способом захисту в дійсній справі мав би бути позов, щодо усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном.

За таких обставин суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позову та відмову у задоволенні вимог позивача ОСОБА_2 в повному обсязі.

Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.

Отже судові витрати, понесені ОСОБА_2 при розгляді даної справи не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про оренду землі», Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року, Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, ст.ст.15, 16, 203, 215 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 122, 124 Земельного Кодексу України ст.ст. 4, 12, 13, 76, 78, 81, 89, 128, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Байгуш Олексія Юрійовича до Краматорської районної державної адміністрації, Фермерського господарства «Марія-05», Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди - відмовити у зв`язку з відсутністю підстав.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повне судове рішення складено 15 грудня 2022 року.

Головуючий:

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду

Донецької області Т.А. Хаустова