Постанова

від 13.09.2022 по справі 367/6690/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

унікальний номер справи № 367/6690/2020

апеляційне провадження № 22-ц/824/326/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Білич І.М.,

суддів Коцюрба О.П., Слюсар Т.А.,

при секретарі Мельник Ю.О.

за участю: представника ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» - Коваленко О.Д.

представника відповідача Добрянська Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Коваленка Олександра Дмитровича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРВІАМОНТ», на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 серпня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Ірпінського міського суду Київської області Саранюк Л.П.,

у справі №755/17979/2020 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРВІАМОНТ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № Б249-1 від 18.03.2011 року,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2020 року позивач звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № Б249-1 від 18 березня 2011 року.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що згідно даного договору ОСОБА_2 придбав у ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» цінні папери, а саме прості векселя: АА 2285601, АА 2285607, АА 22856 від 21 лютого 2011 року на загальну суму 2 139 000 грн. В подальшому ТОВ « ІНТЕРВІАМОНТ» пред`явило до ОСОБА_2 позов про стягнення коштів в розмірі 7 760 000 грн. в якості боргу за укладеним договором купівлі-продажу цінних паперів.

Позивач вказувала, що вказаний договір ОСОБА_2 уклав на власний розсуд та без її згоди. Жодної письмової, усної чи нотаріально посвідченої згоди на розпорядження коштами їхньої сім`ї, які належать їм на праві спільної сумісної власності позивачем не надавалося. Хоча із 14 березня 2010 року вони проживали із ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік та дружина, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. У них є спільні права та обов`язки один до одного. За цей час в них народилося двоє дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , батьком яких є відповідач. Даний факт також підтверджено рішенням Калуського міськрайонного суду від 27 травня 2011 року. Зважаючи на наведене, позивач вважала, що при укладенні договору купівлі-продажу цінних паперів - Б249-1 від 18 березня 2011 року ОСОБА_2 мав отримати її згоду як своєї дружини, яка володіє спільною сумісною часткою в сімейному бюджеті. Все майно, в тому числі грошові кошти є їхньою спільною сумісною власністю та підлягають спільному розпорядженню.

У зв`язку з вищевикладеним просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів № Б249-1 від 18 березня 2011 укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРВІАМОНТ» предметом купівлі якого були прості векселя: АА 2285601, АА 2285607, АА 22856 від 21 лютого 2011 року.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №Б249-1 від 18 березня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ», предметом купівлі якого були прості векселя: АА 2285601, АА 2285607, АА 22856 від 21 лютого 2011 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Коваленко О.Д., який діє в інтересах ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ», подав апеляційну скаргу, за результатами якої просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що судом першої інстанції не взято то уваги те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були укладені з ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» абсолютно побідні договори купівлі-продажу цінних паперів за одночасної присутності обох при укладанні цих договорів. Під час укладення договорів ними були пред`явлені паспорти у яких були відсутні відмітки про перебування цих осіб як у шлюбі між собою, так і у шлюбі з іншими особами. Крім того, ані з боку ОСОБА_2 , ані з боку ОСОБА_1 не робилося жодних заяв стосовно наявності між ними фактичних шлюбних відносин чи заперечень щодо укладення вказаних договорів. Отже, укладаючи спірний договір ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» діяв добросовісно, розумно, покладаючись на таку ж саму добросовісність дій ОСОБА_2 як сторони оспорюваного правочину.

Також, звертав увагу, що судом першої інстанції не застосовано наслідків спливу позовної давності.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, вважала рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим та просила залишити його без змін, посилаючись на порушення презумпції спільного сумісного майна подружжя. Зазначаючи також, що підписання самого договору купівлі-продажу цінних паперів не вплинуло на майновий стан їхньої сім`ї та спільно набуте майно, оскільки матеріальні цінності не вибули із їхньої власності. Проте, після винесення Верховним Судом 09 червня 2020 року рішення про стягнення з відповідача коштів за спірним договором та відкриття виконавчого провадження відбулося фактичне втручання в спільне сумісне майно. Адже стягнення суми за договором купівлі-продажу цінних паперів буде звернено без розбору на спільне сумісне майно, чим буде порушено вимоги СК та ЦК України. Відтак, вважала, що перебіг строку позовної давності варто застосовувати саме з моменту винесення Верховним Судом рішення та відкриття виконавчого провадження. Адже у разі не підтвердження касаційним судом правомірності стягнення з відповідача коштів за договором купівлі-продажу цінних паперів було б відсутнє втручання в спільну сумісну власність.

ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» було подано відповідь на відзив позивача.

У судовому засіданні позивач та її представник щодо задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Представник ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ»у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених підстав.

Інші учасники справи про день і час її розгляду повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку. В судове засідання не з`явилися, поважність причин своєї неявки суду не повідомили.

Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності осіб що не з`явилися виходячи з положень ст. 372 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 18 березня 2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №Б249. Згідно даного договору ОСОБА_2 придбав у ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» цінні папери, а саме прості векселя: АА 2285601, АА 2285607, АА 22856 від 21.02.2011 року на загальну суму 2 139 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2018 року по справі №761/27515/13-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 липня 2018 року та постановою Верховного Суду від 09 червня 2020 року, було задоволено позов ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за договором купівлі-продажу цінних паперів №Б249-1 від 18 березня 2011 року в сумі 2 139 000 грн., пені у сумі 3 084 350 грн., 3% річних в сумі 363 220 грн., інфляційну складову в сумі 2 136 782 грн. та 34 441 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності заявлених позовних вимог.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи правові підстави позову, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до п.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороб тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.2 ст. 369 ЦК України та ч.2 ст. 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16).

Колегія суддів вважає, що постановлене судове рішення взагалі не свідчить про те, що судом першої інстанції при розгляді справи досліджувалися ці обставини та встановлювалися обставини, які свідчити про те, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна ( ОСОБА_2 ) та ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ», діяли недобросовісно, зокрема, що товариство знало чи за обставинами справи не могло не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя, - виходячи з підстав позову.

Незважаючи на те, що доводи та докази надані відповідачем в ході розгляду справи зводилися до того, що на час укладення зазначених договорів за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ними були пред`явлені ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ», як стороні за спірним правочином належні їм і дійсні станом на 18 березня 2011 року паспорти, у яких були відсутні відмітки про перебування цих осіб у шлюбі між собою, так і у шлюбі з іншими особами.

Зазначене вище, на думку колегії суддів, давало підстави товариству переконатися у можливості безперешкодного укладення спірного правочину, в тому числі щодо перебування іншої сторони договору у зареєстрованому шлюбі.

Крім того, як вбачається з матеріалів 18 березня 2011 року між ОСОБА_1 (позивачем) та ТОВ«ІНТЕРВІАМОНТ» також був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів «Б256-1. Вказані грошові зобов`язання за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 не виконала, у зв`язку із чим ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» звернулося до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення несплаченої суми грошового зобов`язання та неустойки згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №Б252-1 від 18.03.2011 року.

Також судом першої інстанції при постановленні рішення не було взято до уваги, що на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували в зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Калушського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2011 року у справі 2-о-65/11 заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в період з 14 березня 2010 року по 16 березня 2011 року перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2020 року у справі №367/6689/20 заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в період з 14 березня 2010 року по 01 жовтня 2020 року перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.

Відповідно до ч.3 ст. 65 СК України визначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово та має бути нотаріально засвідчена.

Що стосується укладення договорів стосовно майна, яке спільно набуто особами за час перебування у цивільному шлюбі, і право власності оформлено лише на одного з них, то надання згоди другого з цивільного подружжя на укладення таких договорів законодавством не передбачена.

Таким чином, один із цивільного подружжя не застрахований від відчуження такого майна законним власником без отримання згоди іншого.

Зазначеними вище судовими рішеннями було встановлено лише факт перебування сторін в справі ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) у фактичних шлюбних відносинах, при цьому будь-яка участь сторін (спільна праця) в набутті майна не встановлювалась.

Відтак, сам лише факт перебування у фактичних шлюбних відносинах (встановлено зазначеними вище судовими рішеннями) без установлення участі сторін спільною працею у набутті майна не є підставою для визнання за ними права спільної сумісної власності на нього.

Так як майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності , якщо:

1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок чого вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднанні в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);

2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Отже для визначення права спільної власності на майно, набуте особами, що проживають в цивільному шлюбі, необхідно у судовому порядку надати докази, що таке майно набуте саме внаслідок спільної праці цивільного подружжя

Особа, яка хоче довести своє право на частку спільно набутого в цивільному шлюбі майна, може подати до суду заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на частку в спільній сумісній власності.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_5 при укладенні договору купівлі-продажу цінних паперів №Б249 від18 березня 2011 року, за яким він придбав у ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» цінні папери, а саме прості векселя: АА 2285601, АА 2285607, АА 22856 від 21 лютого 2011 року на загальну суму 2 139 000 грн. - ці кошти сплачені не були.

І лише постановою Верховного Суду від 09 червня 2020 року, якою було залишено без змін рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2018 року по справі №761/27515/13-ц, щодо стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за договором купівлі-продажу цінних паперів №Б249-1 від 18 березня 2011 року в сумі 2 139 000 грн., пені, 3% річних, інфляційної складової, судового збору - кошти підлягали до стягненню за невиконання умов договору.

Тобто, на час укладення договору, який позивач просить визнати недійсним зазначена сума коштів не була вилучена як з бюджету ОСОБА_2 , так і самої позивач.

З огляду на вищенаведені положення законодавства та встановлені обставини справи колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову

Не визнаючи заявлені позовні вимоги, відповідач також вказував на необхідність застосування до існуючих правовідносин строку позовної давності, а відтак і відмови в позові.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення в цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи, що у ході розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог з урахуванням зазначених вище підстав, колегія суддів вважає, про відсутність правових підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог з підстав застосування строків позовної давності.

Згідно з ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 серпня 2021 року з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 800 грн. При подачі апеляційної скарги ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» сплатило судовий збір у розмірі 1318 грн. 20 коп., отже, стягненню з позивача на користь ТОВ «ІНТЕРВІАМОНТ» підлягає судовий збір у розмірі 2118 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу адвоката Коваленка Олександра Дмитровича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРВІАМОНТ» задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог.

Стягнути с ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРВІАМОНТ» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Павлівська, 4-8. Приміщення 19, ЄДРПОУ 34794214) судовий збір у розмірі 2118 грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 грудня 2022 року.

Суддя-доповідач:

Судді: