Постанова

від 14.12.2022 по справі 308/5833/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 308/5833/20

провадження № 61-4741 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство «Агропромислова фірма «Леанка», Середнянська селищна рада Ужгородського району Закарпатської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, -керівник Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України,

особа, яка подала касаційну скаргу, -заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Фазикош Г. В., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Агропромислова фірма «Леанка» (далі - ДП «АПФ «Леанка», державне підприємство), Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - Середнянська СР) про визнання права постійного користування земельною ділянкою припиненим.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 12 листопада 2019 року виконавчим комітетом Середнянської СР (рішення № 58), на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 . На даний час вказаний будинок, знаходиться на земельній ділянці, площею 0,466 га, кадастровий номер 2124855500:10:027:0004, яка знаходиться у постійному користуванні

ДП «АПФ «Леанка».

У січні 2020 року він звертався з листом до директора державного підприємства про припинення останнім права постійного користування вказаною земельною ділянкою на підставі пункту «е» частини першої

статті 141 ЗК України (набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці),

у відповідь на який йому повідомлено, щозгідно зі статутом державного підприємства питання припинення права постійного користування земельною ділянкою має бути погоджено з органом управління підприємства. Крім того, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2019 року № 1101-р ДП АПФ «Леанка» передано

до сфери управління Фонду державного майна України. Проте, останнім

не виконано юридичні процедури, які б дали можливість у межах повноважень погодити державному підприємству відмову від права постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Позивач зазначав, що перехід права на будівлю і споруду є однією

із законних підстав виникнення права на землю у набувача об`єкта нерухомості. Можливість реалізації ним таких прав не може залежати

від того, чи виконано попереднім землекористувачем процедуру й порядок припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування. Юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

З урахування наведеного, ОСОБА_1 , посилаючись на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі

або споруди, статтю 120 ЗК України, пункт «е» частини першої статті 141

ЗК України, просив суд припинити право постійного користування державного підприємства вищевказаною земельною ділянкою.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 04 жовтня 2021 року у складі судді Бенци К. К. позов ОСОБА_1 задоволено. Припинено право постійного користування ДП «АПФ «Леанка» земельною ділянкою, площею 0,466 га, кадастровий номер 2124855500:10:027:0004, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, селище міського типу Середнє, урочище «Біля Вертольотної площадки».

Суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми ЗК України та ЦК України, вказав про те, що земельним та цивільним законодавством імперативно передбачено перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Хоча указане безпосередньо й не закріплено

у загальному вигляді в законі, проте вбачається зі змісту статті 120

ЗК України, статті 377 ЦК України, інших норм права.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того,

що на спірній земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні державного підприємства, знаходиться належний позивачу на праві приватної власності житловий будинок. При цьому враховано принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, а також судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду у подібних справах.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

У березні 2022 року керівник Ужгородської окружної прокуратури

Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, як особи, яка не приймала участі у справі, подав апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 04 жовтня 2021 року та одночасно клопотання про поновлення строку

на апеляційне оскарження.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року апеляційну скаргу керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 04 жовтня 2021 року залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання апеляційному суду доказів бездіяльності або невиконання повноважень органом, в інтересах якого прокурор звертався за захистом інтересів держави.

У квітні 2022 року керівник Ужгородської окружної прокуратури

Закарпатської області подав до апеляційного суду заяву на усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року апеляційну скаргу керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що прокурором

не доведено факт обізнаності Фонду державного майна України

про наявність судового рішення у даній справі, яким припинено право постійного користування ДП «АПФ «Леанка» спірною земельною ділянкою, раніше, ніж про ухвалення такого судового рішення було повідомлено даний орган прокурором.

На момент подання прокурором апеляційної скарги (23 березня 2022 року) сам по собі факт незвернення Фонду державного майна України

із апеляційною скаргою не свідчить про неналежне виконання органом своїх функцій із захисту інтересів держави з урахуванням тієї обставини,

що цьому органу, який не брав участі у справі, повідомлено прокурором

про ухвалення судового рішення лише 18 березня 2022 року.

Тому прокурор, на думку суду апеляційної інстанції, не підтвердив підстави для представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України, не довів наявність причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Апеляційним судом ураховано не тільки відсутність розумного строку

між повідомленням компетентного органу та часом звернення прокурора

до апеляційного суду, а також й необізнаність органу (Фонду державного майна України) про наявність оскаржуваного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2021 року у справі № 308/5833/20, незалучення його до участі у цій справі та недоведеність прокурором тієї обставини, що відповідним органом не вжито з моменту такої обізнаності заходів, спрямованих на захист інтересів держави шляхом самостійного оскарження судового рішення.

Суд апеляційної інстанцій врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 травня 2020 року у справі

№ 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), щодо обов`язку прокурора обґрунтувати та довести підстави представництва інтересів держави в суді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2022 року заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся

до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року, у якій, посилаючись

на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У листопаді 2022 року прокурор подав пояснення у справі, які направлено іншим учасникам справи.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури

про зупинення виконання рішення суду першої інстанції та дії оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2022 року клопотання Фонду державного майна України про поновлення строку на подачу відзиву задоволено частково. Продовжено Фонду державного майна України строк на подачу відзиву.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відмовлено

у задоволенні клопотання заступника керівника Закарпатської обласної прокуратурипро розгляд справи за участю сторін, про повідомлення дати, часу та місця розгляду справи. Справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга прокурора мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що прокурор не підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України, не довів наявності причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, й помилково повернув апеляційну скаргу прокурору, не врахувавши, при цьому, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних справах.

Зазначає, що у даному спорі прокурор в інтересах держави в особі відповідного органу звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, а не до суду першої інстанції з позовною заявою, що має свої особливості, у першу чергу, пов`язані зі строком подання заяви.

Посилаючись на відповідні правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, вказує, що часовий проміжок, який минув

між повідомленням органу та поданням позову у справі, не завжди

є вирішальним у питанні дотримання прокурором положень статті 23

Закону України «Про прокуратуру». Критерій «розумності», який наведений

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року

у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), має визначатися

з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно

у часовому аспекті.

Крім того, із матеріалами цивільної справи прокурор ознайомився

21 лютого 2022 року, а через три дні на території України введено правовий режим воєнного стану, який продовжує діяти й зараз, що також вплинуло

на процес офіційного листування прокуратури з Фондом державного майна України щодо подання апеляційної скарги у даній справі. Факт того,

що прокурор не отримав відповідь органу на повідомлення про здійснення представництва його інтересів у суді не свідчить про відсутність підстав

для представництва прокурором інтересів держави в особі відповідного органу.

Прокурор попередньо, до звернення до суду, повідомив орган про подання апеляційної скарги. При цьому спір стосується порушення принципів земельного законодавства щодо охорони і раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та їх пріоритетності, непорушності права постійного користування земельною ділянкою державним підприємством, суб`єктом управління якого є Фонд державного майна України, який фактично самоусунувся від обов`язку захисти інтереси держави у спірних правовідносинах.

Прокурор також зазначає, що в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду фактично не зазначено правову підставу для повернення апеляційної скарги заявнику, так як суд апеляційної інстанції обмежився загальним посиланням на статтю 357 ЦПК України, не вказавши, з якої саме підстави, передбаченої указаною нормою процесуального закону, повернуто апеляційну скаргу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2022 року Фонд державного майна України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому викладено аргументи на підтримку доводів касаційної скарги прокурора.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «АПФ «Леанка», Середнянської СР про визнання права постійного користування земельною ділянкою припиненим (а. с. 4-39).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 04 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено, припинено право постійного користування ДП «АПФ «Леанка» земельною ділянкою,

площею 0,466 га, кадастровий номер 2124855500:10:027:0004,

що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, селище міського типу Середнє, урочище «Біля Вертольотної площадки»

(а. с. 132-137).

У грудні 2021 року до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло клопотання заступника керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області про ознайомлення з матеріалами цивільних справ, у тому числі, справи № 308/5833/20 (а. с. 140).

Із матеріалами цивільної справи № 308/5833/20 прокурор ознайомився

21 лютого 2022 року (а. с. 140 зворот).

23 березня 2022 року керівник Ужгородської окружної прокуратури

Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, як особи, яка не приймала участі у справі, подав апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 04 жовтня 2021 року та одночасно клопотання про поновлення строку

на апеляційне оскарження (а. с. 142-154).

До апеляційної скарги прокурором додано повідомлення, яке направлено Фонду державного майна України 18 березня 2022 року, про представництво прокуратурою інтересів органу в порядку статті 23 Закону України

«Про прокуратуру» (а. с. 161-162).

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року вказану апеляційну скаргу керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків (а. с. 166-169).

У квітні 2022 року керівник Ужгородської окружної прокуратури

Закарпатської області подав до апеляційну скаргу заяву на усунення недоліків апеляційної скарги (а. с. 175-181).

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року апеляційну скаргу керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику (а. с. 187-193).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через

її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року

у справі № 761/3884/18, провадження № 14-36цс19).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено,

що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді

у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України

«Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором

у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина

або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити

про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду

і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої істанції задовольнив позов ОСОБА_1 до ДП «АПФ «Леанка», Середнянська СР про визнання права постійного користування земельною ділянкою припиненим.

Керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області

в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, як особи,

яка не приймала участі у справі, подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яку ухвалою апеляційного суду від 04 квітня 2022 року залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків шляхом надання апеляційному суду доказів бездіяльності або невиконання повноважень органом, в інтересах якого прокуратура звертається за захистом інтересів держави.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року апеляційну скаргу прокурора визнано неподаною та повернуто заявнику.

Звертаючись з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, як особи, яка не приймала участі у справі, прокурор посилався на бездіяльність Фонду державного майна України, який здійснює повноваження власника майна ДП «АПФ «Леанка», у процесі розгляду даної справи в суді першої інстанції та щодо не оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Тобто Фонд державного майна України, на думку прокурора, не проводить належного реагування на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому у касаційній скарзі наголошується на тому, що у даному спорі прокурор в інтересах держави в особі відповідного органу звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, а не до суду першої інстанції

з позовною заявою, що має свої особливості, у першу чергу, пов`язані

зі строком подання заяви.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» закріплено що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати

про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту,

але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до положення

частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися

як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності

чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло

із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити

їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано,

то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі

№ 260/1815/21 (провадження № К/9901/48346/21) указано про те,

що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств

та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність

їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99

у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення

положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа

про представництво прокуратурою України інтересів держави

в арбітражному суді)).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому

їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести

до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Суспільство є окремим суб'єктом публічно-правових відносин, яке може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи та інтересів держави. При цьому, Основним Законом України передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов'язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Суспільний (публічний) інтерес є оціночним поняттям, що охоплює широке

і водночас чітко не визначене коло законних та таких, що ґрунтуються

на моральних засадах, інтересів, які складають певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби та відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб'єктами владних повноважень (суб'єктами публічної адміністрації); це поняття не піддається однозначній кваліфікації (визначенню), а тому наявність суспільних (публічних) інтересів повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор

або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення

у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора

не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач

і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання

про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує, наскільки участь прокурора є доцільною.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, прокурор посилався

у поданій ним апеляційній скарзі, а також посилається у касаційній скарзі

на те, що компетентний орган самоусунувся від захисту інтересів держави

у спірних правовідносинах.

До апеляційної скарги прокурором додано повідомлення

про представництво прокуратурою інтересів Фонду державного майна України в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру»

від 18 березня 2022 року (а. с. 161-162).

Суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу прокурору, виходив із того, що прокурором не доведено, що Фонду державного майна України, який не брав участі у справі, було відомо про ухвалення судом першої інстанції судового рішення від 04 жовтня 2021 року у справі № 308/5833/20, а строк між направленням прокурором повідомлення та моментом звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою не є достатнім

та розумним.

Разом із цим, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі

№ 927/468/20 викладено правовий висновок про те, що часовий проміжок, який минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі,

не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Критерій «розумності», який наведений

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року

у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), має визначатися

з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно

у часовому аспекті. До таких чинників відноситься, зокрема,

але не виключно, обізнаність позивача про наявність порушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаність спрямовані на захист інтересів держави.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 23 лютого 2021 року у справі № 923/496/19, від 11 березня

2021 року у справі № 920/821/18, від 08 квітня 2021 року у справі

№ 925/11/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі

№ 911/1805/18 указано, що відсутність попередньо, до звернення до суду, повідомлення прокурором про це відповідного суб`єкта владних повноважень, у даному конкретному випадку не може бути підставою для відмови судом у прийнятті позовної заяви прокурора, оскільки судами встановлено підставність захисту інтересів держави органами прокуратури у зв`язку з порушенням економічних інтересів держави та з огляду на те,

що наявність підстав для представництва в данному випадку не оскаржено суб`єктом владних повноважень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу прокурору з вищевказаних підстав, не врахував наведеного, так як прокурор обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді та подав апеляційну скаргу з дотриманням норм статті 23 Закону України

«Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Ураховуючи наведене, необґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що прокурор звернувся з апеляційною скаргою,

а не з позовною заявою, в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, як особи, яка не приймала участі у справі, передчасно,

не надавши можливість останньому відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Указане узгоджується з правовими висновками, викладеним у постановах Верховного Суду: від 10 листопада 2021 року у справі № 307/783/20 (провадження № 61-7190св21), від 26 жовтня 2022 року у справі

№ 308/5527/21 (провадження № 61-7272св22), від 23 листопада 2022 року

у справі № 308/9588/20 (провадження № 61-5276св22).

Колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі, виходячи із того, що прокурор не підтвердив підстави для представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України, не довів наявності причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, вважав апеляційну скаргу прокурора неподаною та повернув її прокурору.

При цьому апеляційне провадження у справі не відкривалося, а суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу, зробив загальне посилання на статті 185, 357 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки

в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи,

які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Підстави повернення апеляційним судом апеляційної скарги визначено статтею 357 ЦПК України.

У пункті 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо, зокрема, апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Тлумачення пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК свідчить, що в ньому

не передбачено такої підстави для повернення апеляційної скарги

як відсутність процесуальних повноважень прокурора на подачу апеляційної скарги в інтересах юридичних осіб з повною процесуальною дієздатністю.

За таких обставин повернення апеляційної скарги на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК є помилковим.

До таких правових висновків дішов Верховний Суд у постановах:

від 30 вересня 2020 року у справі № 176/2459/19 (провадження

№ 61-11058св20), від 21 липня 2021 року у справі № 299/1425/19 (провадження № 61-17634св20), від 28 липня 2021 року у справі

№ 307/1155/20 (провадження № 61-7192св20) та інших.

При цьому Верховний Суд наголошує, що у справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу прокурора, не зазначивши конкретну правову підставу для відповідної процесуальної дії, пославшись у загальному на статті 185, 357 ЦПК України.

Таким чином, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню

з направленням справи до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права. Тому касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задовольнити.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю. В. Черняк