Постанова

від 11.09.2024 по справі 308/5833/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 308/5833/20

провадження № 61-10400св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство «Агропромислова фірма «Леанка», Середнянська селищна рада Ужгородського району Закарпатської області,

особа, яка звернулась із апеляційною скаргою, - Ужгородська окружна прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенович Тіберій Сергійович, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 червня 2023 року в складі колегії суддів Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Агропромислова фірма «Леанка» (далі - ДП «АПФ «Леанка»), Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - Середнянська селищна рада) про визнання права постійного користування земельною ділянкою припиненим.

Позов мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н, виданого 12 листопада 2019 року виконавчим комітетом Середнянської селищної ради, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначав, що вказаний будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,466 га, кадастровий номер 2124855500:10:027:0004, яка знаходиться у постійному користуванні ДП «АПФ «Леанка».

ОСОБА_1 , звернувшись 27 січня 2020 року до ДП «АПФ «Леанка» з листом про припинення підприємством права постійного користування вказаною земельною ділянкою на підставі пункту «е» статті 141 Земельного кодексу України, отримав відповідь, згідно з якою питання припинення права постійного користування земельною ділянкою має бути погоджено з Органом управління підприємства, яким є Фонд державного майна України. Проте не виконані юридичні процедури, які б дали можливість, в межах повноважень, погодити підприємству відмову від права постійного користування земельною ділянкою.

Позивач зазначав, що оскільки перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю у набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування. Водночас підставами для такого переходу є закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Позивач вважав, що оскільки на вказаній земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні ДП «АПФ «Леанка», розташований належний йому на праві приватної власності житловий будинок, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, а також положення статей 120, 125, 141 Земельного кодексу України, просив суд припинити право постійного користування ДП «АПФ «Леанка» земельною ділянкою, площею 0,466 га, кадастровий номер 2124855500:10:027:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення по суті спору

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 04 жовтня 2021 року (у складі судді Бенца К. К.) позов ОСОБА_1 задовольнив.

Припинив право постійного користування ДП «АПФ «Леанка» земельною ділянкою, площею 0,466 га, кадастровий номер 2124855500:10:027:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на спірній земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні ДП «АПФ «Леанка», розташований належний позивачу на праві приватної власності житловий будинок, тому, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, позов є обґрунтованим, вмотивованим та таким, що підлягає задоволенню.

Місцевий суд, ухвалюючи рішення, посилався, зокрема на пункт «е» статті 141 Земельного кодексу України, відповідно до якого підставами для припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі, - Ужгородська окружна прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. У доводах апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов неправильних висновків про наявність підстав припинення у судовому порядку права постійного користування землею у зв`язку із набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, який розташований на ній; суд неправильно визначив суб`єктний склад правовідносин, зокрема відповідачів, і не врахував, що відповідно до Статуту ДП «АПФ «Леанка» є державним унітарним підприємством, яке засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України, з яким повинні погоджуватись питання, пов`язані з вилученням чи добровільною відмовою від користування земельною ділянкою, зміною цільового призначення земельних ділянок, що закріплені за підприємством, а тому Фонд державного майна України мав був бути залучений до участі у справі.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задовольнив.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2021 року скасував, ухвалив нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ДП «АПФ «Леанка», Середнянської селищної ради про визнання права користування земельною ділянкою припиненим відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що, ухвалюючи рішення про припинення права постійного користування землею ДП «АПФ «Леанка», місцевий суд не врахував, що відповідач належить до сфери управління Фонду державного майна України, до виключної компетенції якого відноситься, зокрема, здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, пов`язаних з володінням, користуванням, розпорядженням ним у межах, визначених законодавством України, та погодження питань, пов`язаних з земельними ділянками відповідно до законодавства України.

Отже, судовим рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки Фонду державного майна України, який не був залучений до участі у справі.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що прокурор довів законність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах з метою захисту порушених інтересів держави, посилаючись на дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», враховуючи те, що Фонд державного майна України до суду з апеляційною скаргою не звертався, отже, вказаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенович Т. С., на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18, від 10 вересня 2020 року у справі № 626/2547/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 921/99/18, від 21 вересня 2021 року у справі № 909/108/19, від 31 травня 2023 року у справі № 308/12227/13,.

Позивач мотивує скаргу тим, що апеляційний суд ухвалив судове рішення по суті спору за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі.

Заявник також зазначає про помилковість висновку апеляційного суду про те, що набуття позивачем права власності на будинок не тягне за собою примусове припинення права відповідача на користування земельною ділянкою у судовому порядку, оскільки, з огляду на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, право постійного користування землею у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, який розташований на ній, припиняється автоматично.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2023 року Фонд державного майна України надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів позивача, просить оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Заявник зазначає, що відповідно до Закону України «Про Фонд державного майна України» та інших нормативно-правових актів Фонд державного майна України є уповноваженим органом на управління ДП «АПФ «Леанка». Також зазначає, що припинення права постійного користування землею проводиться у загальному порядку, а саме за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування на підставі звернення особи, за його письмової згоди.

У січні 2024 року заступник керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області надіслав до Верховного Суду письмові пояснення, в яких, посилаючись на висновки Верховного Суду, зазначає про обґрунтованість висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Фонду державного майна України в суді. Також прокурор зазначає, що припинення права користування земельною ділянкою, площею 0,466 га, неспівмірне з розміром належної ОСОБА_1 нерухомості та державними будівельними нормами. Вказана земельна ділянка є лише частиною загального масиву, який передано у постійне користування ДП «АПФ «Леанка», та не виділялась окремо для обслуговування житлового будинку, набутого у власність позивачем.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У вересні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 09 вересня 2024 року призначив справу до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, яке видано на підставі рішення виконавчого комітету Середнянської селищної ради від 12 листопада 2019 року № 58, належить житловий будинок, загальною площею 93,6 кв. м, житловою площею 61,3 кв. м, відновна вартість на момент приватизації - 17 грн, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване реєстратором Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області 11 грудня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1986691221248 ( а. с. 10, 11, т. 1).

Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці, площею 0,466 га, кадастровий номер 2124855500:10:027:0004, яка перебуває у постійному користуванні ДП «АПФ «Леанка» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК, № 000715, що підтверджується також письмовими поясненнями Середнянської селищної ради у заяві про визнання позовних вимог від 11 травня 2021 року.

ОСОБА_1 27 січня 2020 року звертався до директора ДП «АПФ «Леанка» з листом про припинення підприємством на підставі пункту «е» статті 141 ЗК України права постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Листом від 06 лютого 2020 року № 13 ДП «АПФ «Леанка» надало відповідь ОСОБА_1 , згідно з якою питання припинення права постійного користування земельною ділянкою має бути погоджено з органом управління підприємства. Зазначено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2019 року № 1101-р ДП «АПФ «Леанка» передане до сфери управління Фонду державного майна України, однак останнім не виконані юридичні процедури, які б дали можливість, в межах повноважень, погодити підприємству відмову від права постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судового оціночно?будівельного та будівельно-технічного досліджень від 27 квітня 2021 року № 154, який виготовлено на замовлення ОСОБА_1 , державним актом серії І-ЗК, № 000715, від 28 лютого 1995 року про право постійного користування Агропромисловій фірмі «Леанка» надано в постійне користування земельні ділянки для сільськогосподарського використання, площею 1660,30 га. Згідно із цим державним актом земельна ділянка, площею 0,466 га, периметром 293,38 м, знаходиться у контурі 1115, в межах населеного пункту. Земельна ділянка, площею 0,466 га, кадастровий номер 2124855500:10:027:004, яка знаходиться в урочищі «АДРЕСА_1, складної конфігурації, суміжними землекористувачами або землевласниками досліджуваної земельної ділянки є: від А до Б - землі загального користування; від Б до В - землі ДП «АПФ «Леанка»; від В до А - землі Середнянської селищної ради. Відповідно до положень ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» граничний розмір земельної ділянки, яка надається громадянам для нового житлового будівництва, становить не менше 500 кв. м для індивідуальної житлової забудови.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного суду зазначеним вимогам відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Фонду державного майна України

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19)).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12?194гс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У справі, яка переглядається, керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, як особи, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яку ухвалою апеляційного суду від 04 квітня 2022 року залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків шляхом надання апеляційному суду доказів бездіяльності або невиконання повноважень органом, в інтересах якого прокуратура звертається за захистом інтересів держави.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року апеляційну скаргу прокурора визнано неподаною та повернуто заявнику.

Звертаючись з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, як особи, яка не брала участі у справі, прокурор посилався на бездіяльність Фонду державного майна України, який здійснює повноваження власника майна ДП «АПФ «Леанка», у процесі розгляду цієї справи в суді першої інстанції та щодо неоскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Тобто Фонд державного майна України, на думку прокурора, не проводить належного реагування на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Верховний Суд постановою від 14 грудня 2022 року касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задовольнив. Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У цій постанові суд касаційної інстанції керувався тим, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу прокурору, не врахував, що прокурор обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді та подав апеляційну скаргу з дотриманням норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України.

В оскаржуваній постанові апеляційний суд зазначив, що сам факт незвернення Фонду державного майна України до суду з апеляційною скаргою для захисту інтересів держави свідчить про те, що відповідний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту таких інтересів та звернення до суду.

Колегія суддів вважає, що у цій справі прокурор довів законні підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах з метою захисту порушених інтересів держави.

Суди встановили, що ДП «Агропромислова фірма «Леанка» згідно з пунктом 1.1. Статуту, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 04 березня 2020 року № 396, є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України (Суб`єкт управління підприємства).

Відповідно до пункту 5.2 Статуту підприємство зобов`язане погоджувати із Суб`єктом управління підприємства питання, пов`язані з вилученням чи добровільною відмовою від користування земельною ділянкою, зміною цільового призначення земельних ділянок або їх частин, які закріплені за підприємством.

У пункті 7.5 Статуту передбачено, що контроль за ефективністю використання, збереженням та обліком закріпленого та підприємством майна здійснює Фонд державного майна України.

Підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності згідно із законодавством (пункт 7.13 Статуту).

Згідно з пунктом 10.1 та пунктом 10.6 Статуту Суб`єкт управління підприємства є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавством України. Суб`єкт управління підприємством може вирішувати будь-які питання підприємства.

До виключної компетенції Суб`єкта управління підприємства відповідно до покладених на нього завдань належать, зокрема: здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, пов`язаних з володінням, користуванням, розпорядженням ним у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб; забезпечення проведення інвентаризації майна підприємства; погодження питань, пов`язаних із земельними ділянками, відповідно до законодавства.

Таким чином, доведеними є обставини, що ДП «АПФ «Леанка» належить до сфери управління Фонду державного майна України, до виключної компетенції якого належить, зокрема, здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, пов`язаних з володінням, користуванням, розпорядженням ним у межах, визначених законодавством України, та погодження питань, пов`язаних з земельними ділянками, відповідно до законодавства України.

У справі, яка переглядається, апеляційну скаргу подала особа, яка не брала участі у справі, проте суд першої інстанції прийняв судове рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19), зроблено висновок, що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі». Сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20).

Питання визначення кола осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, у контексті аналізу змісту частини першої статті 352 ЦПК України перебувало в полі правового дослідження Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) виснувала про те, що коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції прийняв рішення про припинення права постійного користування ДП «АПФ «Леанка» земельною ділянкою без залучення Фонду державного майна України до участі у справі, до повноважень якого, зокрема, відноситься володіння, користування, розпорядження у межах, визначених законодавством України, та погодження питань, пов`язаних з земельними ділянками, зокрема тією, що перебуває на праві постійного користування ДП «АПФ «Леанка».

Апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що відповідно до положень пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України наведені порушення є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстав незалучення до участі в справі особи, речове право якої на нерухоме майно оспорено позивачем.

Водночас суд апеляційної інстанції помилково зазначив у постанові про відсутність підстав для примусового припинення прав відповідача на земельну ділянку у судовому порядку та що набуття позивачем права власності на будинок не тягне за собою примусового припинення права відповідача на користування земельною ділянкою у судовому порядку, посилаючись на положення статті 143 ЗК України, оскільки обґрунтованість та підставність заявленої вимоги позову про суті спору не підлягали оцінці судом з огляду на вказані процесуальні порушення судом першої інстанції. Колегія суддів зазначає, що неведене не свідчить про наявність підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного суду відповідно до статті 412 ЦПК України.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, слід зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15 про закриття касаційного провадження, на висновки якої посилається позивач як на підставу касаційного оскарження судових рішень, вирішувала питання можливості апеляційного/касаційного оскарження рішення особою, яка набула право власності на спірне майно після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Так, у вказаній ухвалі Велика Палата Верховного Суду вважала, що набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно, щодо якого виник спір, зокрема після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Натомість питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись з урахуванням конкретних обставин справи та змісту судового рішення.

Водночас у справі, яка переглядається, на час ухвалення рішення суду першої інстанції (04 жовтня 2021 року) відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2019 року № 1101-р, яким ДП «АПФ «Леанка» передане до сфери управління Фонду державного майна України.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги про те, що у цій справі Фонд державного майна України не є розпорядником спірної земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ДП «АПФ «Леанка», є безпідставними.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковими підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд не встановив.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку колегії суддів, оскаржуване судове рішення є достатньо мотивованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенович Тіберій Сергійович, залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк