Рішення

від 05.12.2022 по справі 2-1243/11

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-1243/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Іванова А.П.,

при секретарі судового засідання Боті О.І.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні узалі судум.Ужгород цивільнусправу за первісним позовом Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» до ОСОБА_1 , третя особа приватний підприємець ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство), третя особа приватний підприємець ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем, визнання недійсним договору іпотеки, зобов`язання зняти заборону відчуження нерухомого майна та визнання законним витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно,

встановив:

19.12.2008 представник Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» за довіреністю Сідак В.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , зазначивши третьою особою приватного підприємця ОСОБА_2 , в якому просить:

витребувати у незаконного володільця ОСОБА_1 нерухоме майно незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;

передати нерухоме майно - незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 в управління Іпотекодержателю - Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» на період до його реалізації;

стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

В обґрунтування заявленого посилається на те, що 18.04.2005 між Приватним підприємцем ОСОБА_2 - Позичальником та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії Закарпатське Центральне відділення Промінвестбанку» (яка згідно з протоколу № 140/2 спільного засідання Спостережної Ради та Правління Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку перейменована у філію «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород») - Кредитором було укладено кредитний договір № 15/4-05, згідно з якого Кредитор видав Позичальнику кредит в сумі 26600 доларів США. У забезпечення повернення кредиту 19.04.2005 між Приватним підприємцем ОСОБА_2 - Іпотекодавцем та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Закарпатське Центральне відділення Промінвестбанку» - Іпотекодержателем було укладено іпотечний договір № 53/23-2005, згідно з якого Іпотекодавець брав на себе зобов`язання відповідати перед Іпотекодержателем нерухомим майном, а саме незавершеним будівництвом вбудованим приміщенням магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , у випадку невиконання п/п ОСОБА_2 зобов`язань за Кредитним договором № 15/4-05 від 18.04.2005. У зв`язку із невиконанням приватним підприємцем ОСОБА_2 умов кредитного договору № 15/4-05 від 18.04.2005, Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» подано до Господарського суду Закарпатської області позовну заяву № 12-04/408 від 14.05.2008 про звернення стягнення на предметі іпотеки згідно з іпотечного договору № 53/23-2005 від 19.04.2005. 09.07.2008 Господарським судом Закарпатської області ухвалено рішення у справі № 7/144-2008 за позовом Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород», а саме звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечного договору № 53/23-2005 від 19.04.2005 (незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ), з метою погашення заборгованості приватного підприємця ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 у розмірі 26191,49 доларів США заборгованість за Кредитним договором № 15/4-05 від 18.04.2005; а також 1392,63 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2008 рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.07.2008 у справі № 7/144-2008 залишено без змін, а апеляційну скаргу п/п ОСОБА_2 без задоволення. 18.09.2008 Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» направлено приватному підприємцю ОСОБА_2 повідомлення про продаж нерухомого майна, згідно з рішенням господарського суду Закарпатської області від 09.07.2008 у справі № 7/144-2008. Також Промінвестбанком направлено лист № 12-06/846 від 29.10.2008 до Комунального підприємства (Комунальне бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» Ужгородської міської ради Закарпатської області про надання витягу з реєстру пав власності на нерухоме майно, що необхідний для укладення договору купівлі-продажу. Однак з відповіді Комунального підприємства «Комунальне бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» Ужгородської міської ради Закарпатської області стало відомо, що приватний підприємець ОСОБА_2 , без згоди Іпотекодержателя, 30.01.2007 шляхом укладення договору купівлі-продажу, продав предмет іпотеки, а саме: незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 фізичній особі ОСОБА_1 . Посилаючись на ст. 12 ЗУ «Про іпотеку», за якою правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним, вважає договір купівлі-продажу нерухомого майна від 30.01.2007,укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , нікчемним.

З посиланням на ст. 216 ЦК України, за якою вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою, зроблено 24.11.2008 Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» направлено ОСОБА_1 вимогу про негайне повернення нерухомого майна, яке перебуває в незаконному володінні ОСОБА_1 . Однак станом на 11.12.2008 ОСОБА_1 нерухоме майно не повернуто, а отже у відповідності до ст. 400 ЦК України заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

06.07.2015 ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство), зазначивши третьою особою приватного підприємця ОСОБА_2 , в якому (з урахуванням клопотання від 07.08.2019, поданого представником ОСОБА_1 адвокатом Ламбрухом О.С.) просить поновити пропущений з поважних причин процесуальний строк на звернення до суду із зустрічною позовною заявою; визнати недійсним іпотечний договір № 53/23-2005; зобов`язати зняти заборону відчуження недобудови та виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження майна іпотекою; визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем майна знаходиться за адресою АДРЕСА_1 згідно з договору купівлі-продажу 30.01.2007; визнати законним витяг №13851061 про Реєстрацію права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування заявленого посилається на те, що згідно з договору купівлі-продажу від 30.01.2007 ним було придбано незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину, площею 32, 7 кв. м., за адресою АДРЕСА_1 . Стверджує, що на момент укладання договору нотаріусом згідно з п. 12 даного договору відсутність заборони перевірено, а згідно з п. 7 даного договору продавець свідчить, що вказане вбудоване приміщення до цього часу нікому іншому не продане, не подароване, не закладене, у спорі та під забороною не перебуває. Таким чином на момент укладання договору жодних фактів, які вказували б неможливість чи незаконність купівлі майна не було. 13.03.2007 Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» надано Витяг № 13851061 про Реєстрацію права власності на нерухоме майно. 03.11.2008 з повідомлення філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» йому стало відомо, що дане приміщення перебуває в іпотеці згідно з іпотечного договору № 53/23-2005. Згідно з іпотечного договору предметом іпотеки є майнове право на незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину АДРЕСА_1 , договір укладено 19.04.2005. Однак на даний час він є власником магазину і дана іпотека порушує його конституційні права. Також згідно з Витягу з Державного реєстру іпотек № 27569676 за запитом АДРЕСА_1 - усі типи - жодних відомостей про іпотеку вказаного приміщення нема. Тобто якщо і проведена державна реєстрація іпотеки, то ідентифікувати її неможливо. Відтак вважає, що відсутня істотна умова іпотечного договору детальний опис предмета іпотеки, а тому вищевказаний іпотечний договір слід визнати недійсним за рішенням суду. Окрім цього зауважує, що на момент укладання та державної реєстрації договору купівлі-продажу ним, нотаріусом та реєстратором БТІ перевірена можливість і законність укладення договору та державної реєстрації, заборони не було і відомості про іпотеку відсутні, що безумовно вказує на те, що він є добросовісним набувачем. Окрім цього зазначає, що 30.12.2008 було порушено кримінальну справу № 9709008, де встановлено, що службові особи філії «Відділення промінвестбанку України в м. Ужгород» достовірно знаючи про умови договору іпотеки та усвідомлюючи, що ОСОБА_2 фактично не зареєстрував право власності на дане нерухоме майно в період 2005-2008 років, зловживаючи своїм службовим становищем, умисно не вжили заходів щодо реєстрації останнім у відповідності до п.п. 1.4., 4.1.1. даного договору, права власності на майно та здійснення обтяження предмету іпотеки.

При цьому клопотання про поновлення строків від 07.08.2019 обґрунтоване тим, що про незаконність оскаржуваного договору ОСОБА_1 дізнався в ході досудового розслідування к/п, відомості про яке внесено до ЄРДР 04.05.2015.

20.07.2015 представником Публічного акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку» за довіреністю Оросем В.Ю. подано заперечення на зустрічну позовну заяву, в якій вказано наступне. В зв`язкуз укладеннямдоговору іпотеки21.04.2005в Державномуреєстр іпотекбули зареєстрованівідомості проіпотеку,що підтверджуєтьсявитягом зДержавного реєструіпотек від21.04.2005за №3197127,факт наявностізаборони вреєстрі іпотекпідтверджується такожвитягом зДержавного реєструіпотек від09.09.2010за №28430666. На моментукладення Договоруіпотеки Предметіпотеки належавФОП ОСОБА_2 на підставідоговору купівлі-продажувід 19.04.2005,посвідченого приватнимнотаріусом Ужгородськогоміського нотаріальногоокругу ДроботяА.В.по реєструза №714,який бувукладений між ОСОБА_4 (продавець)та ФОП ОСОБА_2 (покупець).Договір-купівліпродажу танаступний заним Договіріпотеки укладалисяв одиндень іформулювання «майновіправа нанезавершене будівництвомприміщення магазину»по відношеннюдо Предметаіпотеки буловикористано вДоговорі іпотекив зв`язкуз тим,що новимвласником ФОП ОСОБА_2 ще небуло проведенодержавної реєстраціїправа власностіна Предметіпотеки увідповідних реєстрахправ власності.Безпідставним єтвердження ОСОБА_1 про те,що Договіріпотеки можебути визнанийнедійсним взв`язку зтим,що намомент укладенняДоговору іпотекитакого об`єктіпотеки якмайнові праване містилисяв перелікуоб`єктів іпотекипередбаченого ст.5ЗУ «Проіпотеку». Окрім цього вказано, що поняття добросовісного набувача взагалі не може бути використане по відношенню до ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 388 ЦК України поняття добросовісного набувача передбачає, що набувач не знав і не міг знати про те, що особа яка відчужила майно не мала права його відчужувати. В той же час на момент укладення договору купівлі-продажу між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єкт купівлі-продажу (незавершене будівництвом приміщення магазину, розташоване за адресою АДРЕСА_1 ) було обтяжено іпотекою, про що в Державному реєстрі іпотек 21.04.2005 було зареєстровано відповідні відомості. Таким чином, безпідставними є твердження ОСОБА_1 про те, що він не міг знати про відсутність у ОСОБА_2 права на реалізацію майна.

Окрім цього представник позивача зазначив про застосування строків позовної давності щодо зустрічного позову ОСОБА_1 .

26.12.2018 ОСОБА_1 подав відзив на первісну позовну заяву.

В судове засідання сторони не з`явилися, однак суд вважає за можливе розглянути первісний та зустрічні позови за наявними матеріалами, так як позивачі та відповідно відповідачі висловили свою позицію на попередніх судових засіданнях.

В судове засідання третя особа п/п ОСОБА_2 не з`явився, однак подав пояснення, за якими визнав, що 30.01.2007 продав майно згідно з договору-купівлі продажу ОСОБА_1 , при цьому зазначив, що іпотеку на майно не засвідчував.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, врахувавши позицію сторін, суд приходить до наступного висновку.

18.04.2005 між Приватним підприємцем ОСОБА_2 - Позичальником та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії Закарпатське Центральне відділення Промінвестбанку» (яка згідно з протоколу № 140/2 спільного засідання Спостережної Ради та Правління Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку перейменована у філію «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород») - Кредитором було укладено кредитний договір № 15/4-05, згідно з якого Кредитор видав Позичальнику кредит в сумі 26600 доларів США.

У забезпечення повернення кредиту 19.04.2005 між Приватним підприємцем ОСОБА_2 - Іпотекодавцем та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Закарпатське Центральне відділення Промінвестбанку» - Іпотекодержателем було укладено іпотечний договір № 53/23-2005, згідно з якого Іпотекодавець брав на себе зобов`язання відповідати перед Іпотекодержателем нерухомим майном, а саме незавершеним будівництвом вбудованим приміщенням магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , у випадку невиконання п/п ОСОБА_2 зобов`язань за Кредитним договором № 15/4-05 від 18.04.2005.

Крім того вимоги за кредитним договором були забезпечені договором застави товарів в обороті (переробці) від 18.04.2005 №177/44-2005, за умовами якого заставодержатель (банк) набуває право звернення на майно (будівельні матеріали ) при невиконанні позичальником умов кредитного договору.

Означене, а також право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію, підтвердження рішенням господарського суду Закарпатської області від 09.07.2008 у справі №7/144-2008 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2008 у справі №7/144-2008.

Окрім цього Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у справі №2п-100/10 від 03.06.2022 та апеляційний суд Закарпатської області в ухвалі від 11.02.2011 зазначили, що факт реєстрації заборони (обтяження) предмету іпотеки підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек №3197127 від 21.04.2005 та витягом з Державного реєстру іпотек №22383376 від 26.01.2009.

Витяг з Державного реєстру іпотек №28430666 від 09.09.2010 (запис 1) засвідчує, що приватний нотаріус Дроботя А.В. на об`єкт обтяження незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєструвала іпотеку на підставі договору іпотеки від 19.04.2005 21.04.2005 об 11 год. 06 хв. №1904164.

Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек №3197127 від 21.04.2005 засвідчує, що приватний нотаріус Дроботя А.В. внесла 21.04.2005 об 11 год. 06 хв. реєстраційний запис №1904164про обтяження на підставі договору іпотеки від 19.04.2005 на об`єкт обтяження незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Іпотекодержатель філія «Закарпатське центральне відділення Промінвестбанку», іпотекодавець ОСОБА_2 .

З копії договору купівлі-продажу від 30.01.2007, посвідченому приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О.А. та зареєстрованому в реєстрі під №345, видно, що незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було продане ОСОБА_2 покупцю ОСОБА_1 . В п. 7 продавець засвідчив, що вказані вбудовані приміщення до цього часу нікому іншому не продані, не подаровані, не закладені, у спорі та під забороною не перебувають, а у п. 12 вказано, що відсутність заборон перевірено.

У зазначеному вище рішенні апеляційної інстанції у справі №2п-100/10 вказано, що ОСОБА_2 30.01.2007 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Селехманом О.Н., завідомо знаючи, що незавершений будівництвом вбудоване приміщення магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в іпотеці, як забезпечення виконання по кредитному договору, та засвідчуючи в договорі купівлі-продажу, що вказаний об`єкт під заставою та інших обтяжень не перебуває, продав вказаний об`єкт нерухомості ОСОБА_1 . По факту продажу об`єкту нерухомості, який перебував в іпотеці правоохоронним органом порушена кримінальна справа та проводиться досудове слідство.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі 308/13101/15-к від 01.04.2022 обвинуваченого ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності. На підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015070030003416 від 27.10.2015, про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України закрито у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

У вказаній ухвалі серед іншого зазначено, що ОСОБА_2 , будучи обізнаним, що незавершене будівництвом приміщення магазину у будинку під АДРЕСА_1 перебуває під іпотекою, скориставшись відсутністю заборон у державному реєстрі права власності на нерухоме майно, уклав нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу вказаного приміщення з приватним підприємцем ОСОБА_1 , за яким останній сплатив ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 8000 доларів США, що становило по офіційному курсу 40000 гривень. Після цього, 30 січня 2007 року, ОСОБА_2 відчужив вищевказане приміщення приватному підприємцю ОСОБА_1 , про що було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. та зареєстрований в реєстрі під №345. За вказаним договором ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 18275 гривень. Зазначено, що своїми діями ОСОБА_2 заволодів грошовими коштами ОСОБА_1 , тобто заподіяв останньому матеріальної шкоди на загальну суму близько 58000 гривень.

Суд констатує, що хоча ОСОБА_2 винним себе у шахрайстві не визнав, однак закриття провадження за строками давності є нереабілітуючою підставою, про що обвинувачений був проінформований.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. 1 та ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Стаття 387 ЦК України визначає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»).

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Таким чином, в силу суті віндикаційного позову, лише власник майна може витребувати його від незаконно володіючої цим майном особи.

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, справа № 183/1617/16.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі 922/3537/17 вказала, що «добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень» (п. 38 постанови).

Іпотека підлягає публічній реєстрації, що робить її наявність доступним для всіх третіх осіб. Функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Через це відсутність відомостей про обтяження майна іпотекою істотно впливає на динаміку цивільних правовідносин та має враховуватися судом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, перш ніж набути у власність обтяжений іпотекою об`єкт нерухомості, набувач має можливість довідатися про наявність такого обтяження з публічного реєстру. У цьому аспекті положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку» є цілком виправданим та не порушує балансу інтересів іпотекодавця, іпотекодержателя та набувача майна.

Як наголошено у п. 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року (судова справа № 610/1030/18) добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження. Такий висновок ВП ВС повною мірою узгоджується із самою метою запровадження державної реєстрації речових прав. У протилежному випадку функціонування державних реєстрів взагалі втрачає жодний сенс.

Отже, є всі підстави підтримати наведену вище позицію Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року про те, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (п. 7.22). Це узгоджується із положенням ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з яким обтяження речового права, що підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації.

В розглядуваному випадку суд, на підставі ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, враховує, що вищевказаними судовими рішеннями у господарській, цивільній та кримінальній справі встановлено факт перебування об`єкта нерухомості під іпотекою та реєстрація заборони (обтяження) предмету іпотеки у відповідних реєстрах. Означене підтверджується також вищеописаними витягами з Державного реєстру іпотек, відповідні записи до якого були внесені 21.04.2005 об 11 год. 06 хв.

За наявності цих відомостей у Реєстрі та приймаючи до уваги вищевикладені позиції ВП ВС ОСОБА_1 не можна вважати добросовісним набувачем означеного майна, а відтак відповідна вимога за зустрічним позовом задоволенню не підлягає.

У даному випадку ОСОБА_1 придбав об`єкт нерухомості, який був обтяжений іпотекою, що зумовлює необхідність витребування означеного майна на користь банку з володіння ОСОБА_1 , а відтак відповідна вимога первісного позову підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

За вищевказаним рішенням господарського суду Закарпатської області від 09.07.2008 у справі №7/144-2008 звернуто стягнення на предмет іпотеки. На виконання такого рішення суду банк було заплановано продаж вищевказаного майна після спливу 30-денного терміну з моменту отримання повідомлення про укладення договору-купівлі продажу нерухомого майна, адресованого ОСОБА_2 .

З огляду на вказане суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу іпотекодержателя про передачу спірного об`єкта нерухомості в управління останньому на період реалізації такого.

Верховний Суд у справі № 761/12692/17 звернув увагу на те, що в ЦК України закріплено підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. А нікчемність правочину має місце тільки в разі, якщо є пряма вказівка закону про кваліфікацію певного правочину як нікчемного.

Суд визнає оспорюваний правочин недійсним, якщо одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, установлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Проте оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлено законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду. Нікчемний правочин не змінює та не припиняє цивільних прав й обов`язків. У разі якщо виник спір щодо правових наслідків, викликаних недійсним правочином, суд, перевіривши всі факти, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові ВС у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 р. у справі № 761/26815/17 зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа... покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Отже, Верховний Суд зробив висновок про те, що для того, щоб суд визнав оспорюваний правочин недійсним, необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; установлення того, чи порушується суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду; чи були наявні підстави вважати оспорюваний правочин недійсним та чи має місце порушення цивільних прав й інтересів особи, яка пред`являє позов, що має бути встановлено саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

В розглядуваному випадку суд констатує, що за іпотечним договором №53/23-2005 від 25.04.2005 сторонами є Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) як іпотекодержатель та ОСОБА_2 як іпотекодавець. Предметом іпотеки є майнове право на незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яке стане власністю іпотекодавця на підставі договору-купівлі продажу після його реєстрації в КП «Ужгородське міжрегіональне БТІ». Пунктом 1.3 вищевказаного іпотечного договору встановлено, що підстава виникнення права власності підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В. 19.04.2005 №714. Право власності Іпотекодавця на предмет іпотеки виникне після реєстрації у відповідному державному реєстрі права власності на нерухоме майно.

Більш того ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу вищевказаного об`єкта нерухомості, який датований 30.01.2007, тобто на момент укладення іпотечного договору (прим. 25.04.2005) ОСОБА_1 не мав жодних цивільних прав щодо такого майна, а відтак його права апріорі не могли бути порушені.

З огляду на вказане, суд не вбачає правових підстав для визнання іпотечного договору недійсним, решта заявлених ОСОБА_1 вимог, як похідні, підлягають залишенню без задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зістаттею 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини четвертоїстатті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 509/3589/16-ц вказано, що сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні зустрічних позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, застосування наслідків спливу позовної давності в розглядуваному випадку не є виправданим.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 81, 247, 274, 263-265 ЦПК України, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Законом України «Про іпотеку», суд

ухвалив:

Первісний позов задовольнити.

Витребувати у незаконного володільця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Передати незавершене будівництвом вбудоване приміщення магазину (95 % готовності), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 в управління Іпотекодержателю - Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство) (код ЄДРПОУ 00039002, м. Київ, пров. Шевченка, 12) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» (код ЄДРПОУ 09312161, м. Ужгород, вул. Крилова, 10) на період до його реалізації.

В задоволеннізустрічної позовноїзаяви ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство), третя особа приватний підприємець ОСОБА_2 про визнати недійсним іпотечний договір № 53/23-2005; зобов`язати зняти заборону відчуження недобудови та виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження майна іпотекою; визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем майна знаходиться за адресою АДРЕСА_1 згідно з договору купівлі-продажу 30.01.2007; визнати законним витяг №13851061 про Реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов