ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.12.2022 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер справи №495/5458/20
Апеляційне провадження № 22-ц/813/7845/22
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),
суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря - Кузьмук А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Акименка Вадима Михайловича в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флай фінанс» на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Мишка В.В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви та відзиву на неї
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі- ПАТ«ВТБ Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флай фінанс» (далі- ТОВ ФК «Флай фінанс»), за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правовідносин за кредитом припиненими (а.с.1-16).
Позов обґрунтований тим, що:
- 23 жовтня 2007 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір №2716/1-07, за яким останній отримав в кредит 1262500 грн. зі сплатою 19% річних на строк до 23 жовтня 2012 року. Згодом до вказаного договору вносились зміни. В забезпечення виконання зазначених зобов`язань 23 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого виступила чотирьох кімнатна квартира АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 23 грудня 2015 року АБ «Порто-Франко» відступив право вимоги ТОВ «Альянс Фінанс», який в той же день (23 грудня 2015 року) відступив ОСОБА_5 . Постановою апеляційного суду Одеської області у справі №523/31500/13-ц від 08 травня 2018 року звернуто стягнення на предмет іпотеки. В подальшому 18 травня 2018 року ОСОБА_5 відступив право вимоги ОСОБА_2 . У квітні 2019 року вона ( ОСОБА_1 ) отримала від ОСОБА_2 вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором у розмірі 2352423,45 грн., інакше ОСОБА_2 буде ініціювати набуття у свою власність квартиру, що є предметом іпотеки. 27 травня 2019 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на іпотечне майно;
- 09 червня 2008 року (помилково зазначено 13.06.2008) між ВАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_4 та ТОВ «Вадіта» укладена Генеральна угода № 40, за умовами якої ТОВ «Вадіта» отримало кредит з лімітом у межах 10000000 грн. На виконання умов зазначеної генеральної угоди 13 червня 2008 року між банком (помилково зазначено у позові позивачем) та ОСОБА_4 (помилково не зазначено ТОВ «Вадіта») укладено кредитний договір №13.86-40/08-СК, за яким останній отримав кошти у розмірі 4781 000 грн. під 22% річних строком до 12 червня 2015 року. Зобов`язання за вказаним кредитним договором забезпечені договором іпотеки від 09 червня 2008 року з ТОВ «Вадіта», предметом якого були комплекс будівель та споруд бази відпочинку «Солнечная-1», база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельна ділянка, і договорами поруки від 13 червня 2008 року, в тому числі і з нею ( ОСОБА_1 ). Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 26 травня 2010 року по справі № 2-6242/10, зі змінами внесеними ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2011 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ВАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року в розмірі 6112279,89 грн., державне мито 1700 грн. та витрати на ІТЗ 120 грн., всього 6113979,89 грн. Разом з тим, 22 січня 2015 року банком знернуто стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки. Згодом 23 березня 2018 року банк відступив право вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Флай фінанс».
Посилаючись на вимоги ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку», позивачка вважала, що після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку наступні вимоги стягувача за основним зобов`язанням є недійсними та просила суд:
-визнати припиненими правовідносини за кредитним договором №2716/1-07, укладеним 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ АБ «Порто-Франко», правонаступником якого є ОСОБА_2 , майновим поручителем за яким виступила ОСОБА_1 згідно іпотечного договору від 23 жовтня 2007 року;
-визнати припиненими правовідносини за кредитним договором №13.86-40/08-СК, укладеним 13 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ТОВ Фінансова компанія «Флай фінанси», поручителем за яким виступила ОСОБА_1 згідно договору поруки № 13.86-40/08-ДП від 13 червня 2008 року.
Відповідач ОСОБА_2 визнала позовнівимоги вповному обсязіта просиласправу розглянутибез їїучасті.Зазначила,що обставинивикладені впозові відповідаютьдійсності тащо вонавідновила своїпорушені правакредитора впозасудовому порядкушляхом зверненнястягнення напредмет іпотеки.27травня 2019року напідставі договоруіпотеки воназареєструвала прававласності наквартиру АДРЕСА_1 ,яка належала ОСОБА_1 та булапредметом іпотеки(а.с.102).
Відповідач ТОВ ФК «Флай фінанси» відзиву на позов не надав.
Треті особи позов визнали в повному обсязі та просили розглядати справу у їх відсутності (а.с.118,120).
Зміст судовогорішеннясуду першоїінстанції
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 травня 2021 року позов задоволено (а.с.133-141).
Визнано припиненими правовідносини за кредитним договором № 2716/1-07, укладеним 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ АБ «Порто-Франко», правонаступником якого є ОСОБА_2 , майновим поручителем за яким виступила ОСОБА_1 згідно іпотечного договору від 23 жовтня 2007 року.
Визнано припиненими правовідносини за кредитним договором № 13.86-40/08-СК, укладеним 13 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Флай фінанс», поручителем за яким виступила ОСОБА_1 згідно договору поруки № 13.86-40/08-ДП від 13 червня 2008 року.
Суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що з огляду на положення ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Тому дійшов висновку, що зобов`язання позичальників за кредитними договорами є припиненими.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційнійскарзі адвокатАкименко В.М. в інтересах ТОВ «ФК «Флай фінанс», посилаючись на незаконність та необґрунтованість висновків суду, просив рішення суду в частині визнання припиненими правовідносини за кредитним договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення не враховано, що:
-апелянт не був повідомлений про розгляд справи, чим порушені норми процесуального права;
- 09 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_4 та ТОВ «Вадіта» укладені дві генеральні угоди: №40 на 10000000 грн. та генеральна угода № 41, за умовами якої банк надав ОСОБА_4 кредит з лімітом в межах 7 000 000 доларів США. На виконання умов зазначеної генеральної угоди №41 між АТ «ВТБ БАНК», ТОВ «Вадіта» та ОСОБА_4 09 червня 2008 року укладений інший кредитний договір № 13.83-41/08-СК, згідно із яким ОСОБА_4 отримав грошові кошти у сумі 6 850 000 доларів США, з терміном повернення до 12 червня 2015 року з процентною ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 22 % річних. Зобов`язання за вказаним договором забезпечені договорами поруки, в тому числі і з позивачкою;
- 23 березня 2018 року банк відступив ТОВ «ФК «Флай фінанс» право вимоги до:
?ТОВ «Вадіта» у розмірі 7829710,29 грн. за кредитним договором №13-86-40/08-СК від 13 червня 2008 року в межах Генеральної угоди №40 від 09 червня 2008 року та за всіма забезпечувальними договорами поруки, в тому числі щодо позивача;
?ОСОБА_4 у розмірі 8 841 318,84 доларів США за кредитним договором № 13.83-41/08-СК від 09 червня 2008 року в межах Генеральної угоди №41 від 09 червня 2008 року, а також права вимоги за всіма забезпечувальними договорами поруки, в тому числі щодо позивача;
Вказані договори є чинними, законними та укладеними з дотриманням порядку діючого законодавства України, тому до теперішнього часу апелянту законно належать права вимоги;
- апелянт на сьогодні не є власником нерухомості, що передавалася ТОВ «Вадіта» в іпотеку ПАТ «ВТБ Банк» за іпотечним договором від 09 червня 2008 року та не має жодних речових прав по відношенню до неї, як і не набував апелянт права вимоги за іпотечним договором від 09 червня 2008 року;
- при розгляді справи судом неповно з`ясовано обставини щодо кредитних заборгованостей ТОВ «Вадіта» та ОСОБА_4 . Зокрема, судом помилково встановлено, що ОСОБА_4 є позичальником та боржником за Генеральною угодою №40 від 09 червня 2008 року та кредитним договором від 13 червня 2008 року, що не відповідає дійсності, адже боржником за кредитним договором є ТОВ «Вадіта», що вже встановлено рядом судових рішень;
- судом не досліджено правовідносини, що виникли з Генеральної угоди №41 та кредитного договору від 09 червня 2008 року, боржником за якими був ОСОБА_4 , що також встановлено судовими рішеннями за участю тих самих учасників;
- судом не надано належної оцінки та не досліджено обставини та документи щодо звернення стягнення ПАТ «ВТБ БАНК» на предмет іпотеки, а саме: комплексу будівель та споруд бази відпочинку «СОНЯЧНА-1»; бази відпочинку «СОНЯЧНА» та земельної ділянки загальною в частині визначення та встановлення судом саме яку кредитну заборгованість погашено в результаті такого стягнення: кредитну заборгованість ТОВ «ВАДІТА» за Генеральною угодою №40 від 09 червня 2008 року та кредитним договором від 13 червня 2008 року чи кредитну заборгованість ОСОБА_4 за генеральною угодою №41 та кредитним договором від 09 червня 2008 року. В матеріалах справи немає жодного документу, який вказував на те, що за результатами позасудового стягнення на предмет іпотеки задоволена саме кредитна заборгованість ОСОБА_4 за Генеральною угодою №41 та кредитним договором №13.83-41/08-СК від 09 червня 2008 року. Тому суд неповно дослідив обставини спору та дійшов помилкових висновків про недійсність вимог апелянта до ОСОБА_4 за кредитним договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року, у зв`язку з позасудовим стягненням на предмет іпотеки (а.с.144-156).
Правом відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
Учасники справи участі у судовому засіданні 20 грудня 2022 року не прийняли (а.с.186-194). Банк, ТОВ «ФК «Флай фінанс», ОСОБА_4 , ОСОБА_3 сповіщені про розгляд справи шляхом отримання судових повісток (а.с.188-192). Позивачка ОСОБА_1 сповіщалась судом за адресою та номером телефона, зазначеними нею у позовній заяві (а.с.185,193-194). Поштова кореспонденція повернулась до суду не врученою з причини «адресат відсутній за вказаною адресою», а за номером телефона, зазначеним у позовній заяві, спрацьовує автовідповідач (а.с.185,193-194).
У пункті 91-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270
(далі Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особистоадресату, а у разі його відсутності будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Працівником ПАТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено її підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту91- 1 Правил.
За змістомп.3 ч.8 ст.128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19,від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, від 29 липня 2022 року у справі № 148/2412/19.
Крім того, за положеннями ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Отже, ОСОБА_1 вважається повідомленою про час і місце розгляд у справи в суді апеляційної інстанції на 20 грудня 2022 року.
Будучі обізнаними про розгляд справи в суді апеляційної інстанції сторони не виявили бажання скористатись правом прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку, передбаченому ст.212 ЦПК України. Заяву про розгляд у їх відсутності суду також надано не було. Відтак, сторонами проявлена пасивна процесуальна поведінка.
Колегією суддів враховано:
- відкриття апеляційного провадження 16 серпня 2022 року, призначення розгляду справи на 22 листопада 2022 року та відкладення на 20 грудня 2022 року;
- наявність в матеріалах справи письмових документів, на підтвердження позицій сторін,
- положення ст.129 Конституції України, ст.2 ЦПК України, якими передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом;
-рішення Європейського Суду з прав людини від 07 липня 1989 року по справі "Юніон Аліметаріа Сандерс проти Іспанії", в якому зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання;
- відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/1, від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19.
Колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Ураховуючи наведене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 20 грудня 2022 року за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, що в розумінні вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не є перешкодою розгляду справи.
При цьому, відповідно до положень ч.ч.4,5ст.268 ЦПК Україниу разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Враховуючи наведену норму процесуального закону та ту обставину, що сторони не прийняли участь у судовому засіданні 20 грудня 2022 року, датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення, а саме: 22 грудня 2022 року.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині визнання припиненими правовідносини за кредитним договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року, тому з огляду на вимоги ст.367 ЦПК України в частині визнання припиненими правовідносини за кредитним договором №2716/1-07 від 23 жовтня 2007 року не переглядається.
Встановлені судом фактичні обставини справи
09 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_4 та ТОВ «Вадіта» укладена Генеральна угода №40, за умовами якої Банк зобов`язався надати кредит в межах суми, що не перевищує ліміт в межах 10000000 грн, а ТОВ «Вадіта» зобов`язалось користуватись наданими кредитними коштами на умовах, встановлених договором, та відповідати за виконання власних зобов`язань.
В той же день (09 червня 2008 року) між ВАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Вадіта» укладено іпотечний договір задля забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Вадіта» та ОСОБА_4 перед банком за Генеральною угодою №40 від 09 червня 2008 року та Генеральною угодою №41 від 09 червня 2008 року та договорами, що укладені та/або будуть укладені на їх підставі, а саме: кредитні договори, договори про відкриття мультивалютної кредитної лінії, договори про відкриття кредитної лінії, договори про надання овердрафту, гарантії або відкриття акредитиву, іншими договорами Предметом іпотеки виступило нерухоме майно, а саме:
- будівлі та споруди бази відпочинку «Солнечная-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстровий номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 6013578. Загальна вартість нерухомого майна склала - 7420 700 грн.;
-база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, селище міського типу Затока, база відпочинку «Солнечная» (курортний район «Центральний»). Вартість предмету іпотеки склала- 11250000 грн.;
-земельна ділянка загальною площею 0,4451 га, яка знаходиться в Центральному районі селища міського типу Затока м.Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:028:0047, цільове призначення земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Вартість земельної ділянки складає в сумі 7382132 грн.
Згідно п.1.4. договору іпотеки, предмети іпотеки сторони оцінили в 60139492 грн., що еквівалентно 12397339,11 доларів США (а.с.54-58).
13 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», ТОВ «Вадіта» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір №13.86-40/08-СК, за умовами якого банк перерахував на поточний рахунок ВАТ «Вадіта» кредит у сумі 4 781 000 грн. зі строком повернення до 12 червня 2015 року з процентною ставкою за користування грошовими коштамив розмірі 19 % річних (а.с.47-51).За умовами п.9.2 договору цей кредитний договір є невід`ємною частиною Генеральної угоди №40 від 09 червня 2008 року.
Зобов`язання за вказаним кредитним договором були забезпеченішляхом укладення 13 червня 2008 року договорів поруки з:
- ОСОБА_4 за договором № 13.86-40/08-ДП1;
- ОСОБА_7 за договором поруки № 13.86-40/08-ДП2;
- ОСОБА_6 за договором поруки № 13.86-40/08-ДП3;
- ОСОБА_3 за договором поруки № 13.86-40/08-ДП4;
- ОСОБА_1 за договором поруки № 13.86-40/08-ДП5 (а.с.52).
04 листопада 2008 року до кредитного договору №13.86-40/08-СК та договору поруки внесені зміни щодо встановлення відсотків за користування кредитом на рівні 22% річних (а.с.53).
За інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 26 травня 2010 року (справа №2-6242/10) стягнуто солідарно з ТОВ «Вадіта», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ВАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором № 13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року в розмірі 6 112 279,89 грн., державне мито в розмірі 1700 грн., витрати на ІТЗ 120 грн., а всього стягнуто 6 113 979,89 грн.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2011 року рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26 травня 2010 року в частині стягнення з ТОВ «Вадіта» скасовано із закриттям провадження у справі, в інший частині рішення суду залишено без змін.
Рішенням господарського суду Одеської області від 12 липня 2011 року у справі № 19/17-1658-2011 стягнуто з ТОВ "Вадіта" на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року в рамках генеральної угоди №40 від 09 червня 2008 року у загальному розмірі 7425005,11 грн. та судові витрати у розмірі 25730,27 грн.
На аркуші справи 61 міститься копія рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Молдованової Г.М. від 22 січня 2015 року за № 18783335 про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно (базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») за ПАТ «ВТБ Банк» (а.с.61).
23 березня 2018 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Флай фінанс» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 23 березня 2018 року, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Флай фінанс» набуло, зокрема права вимоги до ТОВ «Вадіта» у розмірі 7 829 710,29 грн. за кредитним договором №13-86-40/08-СКвід 13червня 2008року вмежах Генеральноїугоди №40від 09червня 2008року,а такожправа вимогиза всімавищевикладеними забезпечувальнимидоговорами поруки,в томучислі щодопозивача ОСОБА_1
14 вересня 2011 року Приморським районним судом м.Одеси на виконання вимог рішення суду видано виконавчі листи.
За інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалами Приморськогорайонного судум.Одесивід 26липня 2018року (справа№ 2-6242/10)замінено сторонуу виконавчихпровадженнях №№47696459,49720405,49722435,49722477,49720444,52134768,а саме:замінено первісногостягувача ПАТ«ВТБ Банк»на йогоправонаступника ТОВ«Фінансова компанія«Флай фінанс».
Крім того, рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 26 травня 2010 року у справі № 2-6241/10 з урахуванням змін внесеним рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ТОВ «Вадіта», ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором № 13.83-41/08-СК від 09 червня 2008 року, що укладена в рамках генеральної угоди №41, в розмірі 72748 875,78 грн., що еквівалентно 9178 626,50 доларів США.
Рішенням господарського суду Одеської області від 27 вересня 2010 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07 грудня 2010 року, у справі № 15-23/9-10-54 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 09 червня 2008 року, а саме на:
-комплекс будівель та споруд бази відпочинку "Солнечная-1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 6013578, заставна вартість - 1368825,00 грн.;
-базу відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ",що знаходитьсяза адресою:Одеська область, м.Білгород-Дністровський, смт Затока, база відпочинку „ ІНФОРМАЦІЯ_1 " (курортний район „Центральний"), реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 6012303, заставна вартість - 39069103,00 грн.;
-земельну ділянку загальною площею 0,4451 га, яка знаходиться в Центральному районі селища міського типу Затока міста Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер: 5110300000:02:028:0047, цільове призначення земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування бази відпочинку „ ІНФОРМАЦІЯ_2 ", заставна вартість - 7382132,00 грн.,
що належать на праві власності ТОВ «Вадіта» шляхом продажу на публічних торгах з метою задоволення вимог ПАТ «ВТБ Банк» за кредитним договором № 13.83-41/08-СК від 09 червня 2008 року в сумі 9178 626,50 доларів США, що еквівалентно 72748 875,78 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
На забезпечення цих зобов`язань боржник або інша особа може надати, а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.
За положеннями ст.575 ЦК України окремим видом застави є іпотека, метою якої є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно.
Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов`язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до імперативно встановленого правила закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (тут і надалі положення Закону України «Про іпотеку» застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ст.3 Закону України «Про іпотеку»).
Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто в разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом з боржником і треті особи.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги (ч.1 ст. 6 Закону «Про іпотеку»).
Диспозитивність регулювання акцесорних відносин виявляється в узгодженні сторонами в договорі:
обсягу забезпечення майнових інтересів кредитора, який може бути узгоджений сторонами у відповідному договорі;
строку дії іпотечного договору, впродовж якого може бути здійснено суб`єктивне цивільне право кредитора та виконано обов`язок іпотекодавцем.
Відтак за своєю природою іпотека сама по собі або разом з іншими забезпечувальними заходами покликана забезпечити виконання зобов`язань боржником у повному обсязі, а тому кредитор вправі та зобов`язаний здійснювати свої правомочності таким чином, щоб таке забезпечення було справедливим та здійснювалось з урахуванням інтересів обох сторін кредитного договору, не допускаючи створення заборгованості, що штучно перевищує забезпечувальні заходи.
Позивач вважає, що в силу вимог ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) внаслідок звернення стягнення банком на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття їх у власність, зобов`язання боржника за кредитним договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року припинилися в повному обсязі.
Оскільки за позицією позивача банк звернув стягнення на предмети іпотеки у січні 2015 року (належних та допустимих доказів чому суду не надано в рамках цієї справи), до спірних правовідносин слід застосовувати положенняЗакону України «Про іпотеку» в редакції від 06 листопада 2014 року.
Так, відповідно до ч.1 ст.36Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 06 листопада 2014 року)сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на: 1) судовий (на підставі рішення суду); 2) позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.
Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому банк не позбавлений був відповідно до положень ст.ст.38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж набуття права власності на нього, якщо це передбачено договором.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.ст.36,37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.
Частиною 3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ч.4 ст.36Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин)після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
Разом з тим, за положеннями ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно доКонституції Українита цього Кодексу.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 зроблено правовий висновок:якщоЦК Українита інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є нормиЦК України.
Так, відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК Українизобов`язаннямає виконуватися належним чином відповідно до умовдоговорута вимог цього Кодексу, іншихактів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно дозвичаївділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язанняприпиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановленихдоговоромабо законом (ч.1 ст.598 ЦК України).
За змістомст.599 ЦК Українизобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, углаві 49 ЦК Українивизначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема поручителі.
ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.
Відповідно до ст.546 ЦК України у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати самостійно.
З урахуванням вимог ст.6 та ч.1 ст.627 ЦК України щодо свободи договору та відсутності обмежень щодо множинності та способів забезпечення зобов`язання способами забезпечення кредитних договорів у цьому випадку є передача в іпотеку декількох об`єктів нерухомого майна, застава предметів рухомого майна та майнових прав на орендні платежі за договорами оренди нерухомого майна, а також порука.
Кредитор не позбавляється права реалізувати звернення стягнення за забезпечувальними акцесорними договорами, у разі якщо строк на таку реалізацію не сплив.
Згідно зі ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Іпотекою є окремим видом застави, зокрема застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч.1 ст. 575 ЦК України).
Чинне законодавство не обмежує право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення. Забезпечувальне зобов`язання є додатковим (акцесорним), а не альтернативним основному. Реалізація особою права на захист певним способом не може залежати від застосування нею інших способів правового захисту.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 зауважила, що системний аналіз ст.33, ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.546, 590, 598, 599 ЦК України дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок реалізації прав на один із способів забезпечення виконання зобов`язання за наявностіінших забезпечень та,при цьому,неповному задоволеннівимог кредитора,є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок усіх видів забезпечення зобов`язання, узгоджених сторонами.
Буквальне застосування положень ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» можливе виключно в тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене лише одним способом забезпечення, і вказаний спосіб було реалізовано у повному обсязі в позасудовому порядку.
У разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін.
Отже, у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року укладений ВАТ «ВТБ Банк», ТОВ «Вадіта» в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_4 в рамках Генеральної угоди №40 від 09 червня 2008 року та є її невід`ємною частиною (а.с.57-49). При цьому, за умовами п.1.1 договору кошти в сумі 4781000 грн. банк надав в кредит саме ТОВ «Вадіта», а ні ОСОБА_4 , як помилково встановлено судом першої інстанції. При цьому, до участі у справі не залучено ТОВ «Вадіта», яка є боржником за спірним кредитним договором.
Іпотечний договір від 09 червня 2008 року забезпечував виконання зобов`язань:
- ТОВ «Вадіта» за Генеральною угодою №40 від 09 червня 2008 року та договорами, що укладені та/або будуть укладені на її підставі;
- ОСОБА_4 за Генеральною угодою №41 від 09 червня 2008 року та договорами, що укладені та/або будуть укладені на її підставі (а.с.54-58).
Відтак, зобов`язання ТОВ «Вадіта» за кредитним договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року, серед іншого, забезпечував зазначений іпотечний договір.
Разом з тим, зобов`язання ТОВ «Вадіта» за вказаним кредитним договором були забезпечені договорами поруки від 13 червня 2008 року з:
- ОСОБА_4 за договором № 13.86-40/08-ДП1;
- ОСОБА_7 за договором поруки № 13.86-40/08-ДП2;
- ОСОБА_6 за договором поруки № 13.86-40/08-ДП3;
- ОСОБА_3 за договором поруки № 13.86-40/08-ДП4;
- ОСОБА_1 за договором поруки № 13.86-40/08-ДП5 (а.с.52).
Отже, належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами. Тому застосування вимог ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення.
Наявність судового рішення про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, яке набрало законної сили та не виконано, а також відступлення банком права вимоги за ним ТОВ «ФК «Флай фінанс» свідчить про існування зобов`язань за невиконаним кредитним договором.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження звернення стягнення банком на предмет іпотеки саме у виконання зобов`язань ТОВ «Вадіта» за кредитним договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року в межах Генеральної угоди №40 від 09 червня 2008 року.
Надана суду копія рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №18783335 від 22 січня 2015 року не є належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні вимог ст.ст.76-79 ЦПК України (а.с.61). Так, вказана копія не містить зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, не містить підпису державного реєстратора, не завірена належним чином, а лише підписана позивачкою ОСОБА_1 та проставлений штамп Згідно з оригіналом. З огляду на наведене у колегії суддів відсутні підстави вважати надану суду копію рішення державного реєстратора від 22 січня 2015 року належним, допустимим та достовірним доказом в сенсі положень процесуального законодавства.
Посилання у позові на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 12 лютого 2018 року у справі № 2-6242/10 як на підтвердження встановлення обставини прийняття банком рішення про задоволення своїх грошових вимог за рахунок предмету іпотеки не приймається колегією суддів до уваги з огляду на таке. У розумінні ч.4 ст.82 ЦПК України не доказуються при розгляді іншої справи обставини, що встановлені рішенням суду (а ні ухвалою!), що набрало законної сили. Тому зазначена ухвала не має для суду апеляційної інстанції преюдиційного значення.
Крім того, суду не надано жодного доказу, що реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки потягла повне задоволення його вимог.
З огляду на те, що зобов`язання ТОВ «Вадіта» за кредитним договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року забезпечені декількома способами, а саме: іпотечним договором та п`ятьма договорами поруки; суду не надано належних доказів реалізації іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки у погашення заборгованості по вказаному кредитному договору та повного задоволення його вимог за рахунок предмету іпотеки, тому колегія суддів дійшла висновку про недоведеність припинення зобов`язання за вказаним кредитним договором.
Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, щоч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.
Відтак позивачем не доведено суду обґрунтованості своїх вимог щодо визнання припиненими правовідносини за кредитним договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року. При цьому, враховано, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи(ст.12 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини зурахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним єсумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зісправедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс(п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).
За положеннями ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Суд першої інстанції не в повній мірі встановив обставини по справі та невірно здійснив оцінку наданих суду доказів, чим допустив порушення норм процесуального права.
Крім того, матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ТОВ «ФК «Флай фінанс» продату, час і місце розгляду справи.
Так, відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Частина 1 ст.8 ЦПК України наголошує, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його справи.
Отже, обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Натомість, невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Встановлено, що про призначення розгляду справи на 19 травня 2021 року ТОВ «ФК «Флай фінас» повідомлено не було. Так на а.с.124 міститься повістка, яка не вручена адресату, відміток про відправлення її не містить. Так само матеріали справи не містять доказів вручення ТОВ «ФК «Флай фінас» копії позовної заяви.
Вказане свідчить про порушення норм процесуального закону, що також є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування в оскаржуваній частині судового рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в частині визнання правовідносин за кредитним договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року припиненими.
Щодо судових витрат
Враховуючи задоволення апеляційної скарги, з огляду на норми ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають перерозподілу.
Апелянт при подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 3721,50 грн. (а.с.158).
Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, то з позивачки на користь ТОВ «ФК «Флай фінанс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3721,50 грн.
Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу адвоката Акименка Вадима Михайловича в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флай фінанс» задовольнити.
РішенняБілгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 травня 2021 року в частині визнання припиненими правовідносини за кредитним договором № 13.86-40/08-СК, укладеним 13 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Флай фінанс», поручителем за яким виступила ОСОБА_1 згідно договору поруки №13.86-40/08ДП5 від 13 червня 2008 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флай фінанс», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правовідносин за кредитом припиненими в частині вимог про визнання правовідносин за кредитним договором №13.86-40/08-СК від 13 червня 2008 року припиненими залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флай фінанс» (місце знаходження м.Київ, вул.Набережно-Лугова,3, код ЄДРПОУ: 39807893) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3721,50 грн. (три тисячі сімсот двадцять одну гривню п`ятдесят копійок).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 грудня 2022 року.
Головуючий:
Судді:
Суд | Одеський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.12.2022 |
Оприлюднено | 26.12.2022 |
Номер документу | 108009469 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них іпотечного кредиту |
Цивільне
Одеський апеляційний суд
Колесніков Г. Я.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні