Постанова

від 21.12.2022 по справі 947/2800/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6321/22

Справа № 947/2800/21

Головуючий у першій інстанції Літвінова І. А.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Шлапак А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова Міністерства охорони здоров`я України на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Літвінової І.А.,повний текстрішення складений30грудня 2021року,по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова, третя особа професійний комітет первинної профспілкової організації ДЗ «ССКС ім. В.П. Чкалова» МОЗ України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, -

в с т а н о в и в:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова,в якомуз урахуваннямуточнених позовнихвимог просиввизнати незаконним та скасувати наказ від 30.10.2020р. № 90-о/с про звільнення з посади сторожа господарської служби Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова, поновивши його на займаній посаді з 31.10.2020р., а також стягнути на його користь середній заробіток за період з дня звільнення до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування своєї позовної заяви ОСОБА_1 зазначив, що 19.04.2018 року № 21-о/с його було прийнято на посаду сторожа господарської служби до державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкаловаз 20.04.2018 року.

Наприкінці травня 2020 року ОСОБА_1 запросили до відділу кадрів та попросили написати заяву про звільнення за власним бажанням, пояснивши це тим, що на його посаду вирішили взяти більш молодого працівника.

Згодом йому стало відомо, що адміністрація вирішила на його посаду влаштувати іншу людину, який також є пенсіонером, у зв`язку з чим він відмовився звільнятися за власним бажанням.

Позивач вважає, що наказ про його звільнення є незаконним, оскільки він свої посадові обов`язки виконував вправно та не мав жодних нарікань з боку колективу чи адміністрації.

Судом до участі у справі в якості третьої особи був залучений професійний комітет первинної профспілкової організації ДЗ «ССКС ім. В.П. Чкалова» МОЗ України.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі задоволений.

Визнаний незаконним та скасований наказ від 30.10.2020р. № 90-о/с про звільнення ОСОБА_1 , сторожа господарської служби державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова», з 31.10.2020 р., поновивши ОСОБА_1 на роботі.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова середній заробіток за період з дня звільнення до дня поновлення на роботі.

Не погодившись з рішенням суду, державний заклад«Спеціалізований (спеціальний)клінічний санаторійімені В.П.Чкалова Міністерстваохорони здоров`яУкраїни звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтуваннясвоєї апеляційноїскарги апелянт зазначає, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду з позовом, про який не було зазначено судом. Також апелянтом зазначено, що звільнення ОСОБА_2 є законним, оскільки звільненню передував ряд порушень зі сторони працівника, що були зафіксовані належним чином, у зв`язку з чим ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган, а у подальшому звільнений з займаної посади, наказ про звільнення відповідає вимогам трудового законодавства, на підставі рішень та наказів, які не оскаржувалися, а отже визнані позивачем, а тому підстав для визнання його незаконним немає, як і відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за період з дня звільнення до дня поновлення на роботі.

Відзиву до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

Учасники справи про призначене судове засідання на 21 грудня 2022 року були сповіщені належним чином у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с.71, 73-76 т. 2).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2022 року у справі за клопотанням ОСОБА_1 було призначено судове засідання у режимі відеоконференції в приміщенні Одеського апеляційного суду, попереджено сторін про те, що судове засідання розпочнеться о 14 год. 50 хвл., а також роз`яснено про необхідність явки до приміщення Одеського апеляційного суду для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с. 84 т. 2).

Також за заявою адвоката Лісовської М.М., представника державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова Міністерства охорони здоров`я України у справі призначено судове засіданні в режимі відеоконференціїпоза межами приміщення суду, попереджено сторін про те, що судове засідання розпочнеться о 14 год. 50 хвл., зазначено про те, що відеоконференція буде проведена за допомогою програмного забезпечення «EasyCon», необхідністю використовування комп`ютерної техніки або смартфону з доступом в мережу Інтернет, які дозволяють передавати аудіосигнал та відеозображення, попердженопро необхідність забезпечення участі у конференції з приміщення, яке б виключало наявність сторонніх звуків (шуму) та в охайному вигляді (а.с. 85 т. 2).

У визначений час розгляду справи, ОСОБА_1 в судове засідання до приміщення Одеського апеляційного суду не з`явився та на зв`язок не вийшов, що підтверджується довідкою (а.с. 87 т. 2).

Також не вийшла на зв`язок під час розгляду справи адвокат Лісовська М.М., представник державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова Міністерства охорони здоров`я України, що підтверджується довідкою (а.с. 87 т. 2).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи відучасників справидо суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, дотримання процесуальних строків розгляду справи, яка в провадженні суду знаходиться з березня 2022 року, приймаючи до уваги категорію справи, яка є трудовим спором про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України у відповідності до Статуту, затвердженого Наказом МОЗ України від 17.06.2020 року № 1413, є державним закладом охорони здоров`я лікувально-профілактичного профілю, заснованим на державній власності, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України і є підзвітний йому. Заклад є державною бюджетною неприбутковою установою, уповноваженим органом управління є Міністерство охорони здоров`я України. Заклад є юридичною особою публічного права. Заклад має право укладати угоди, набувати майнових та особистих немайнових прав, нести відповідальність, бути особою, яка бере участь у справі, що розглядається у суді відповідно до законодавства.

Наказом керівника Закладу від 19.04.2018 р. № 21-о/с ОСОБА_1 було прийнято тимчасово на посаду сторожа з 20.04.2018 р. на період хвороби та відпустки основного співробітника з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Умови праці тимчасових робітників і службовців регламентовані Указом Президії Верховної ради СРСР № 311-09 від 24.09.74 (у редакції від 04.04.1991), із змісту ч. 1 та п. «а» ч. 11 якого вбачається, що тимчасовими робітниками і службовцями вважаються робітники, прийняті на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), - до чотирьох місяців. Трудовий договір з тимчасовими робітниками і службовцями вважається продовженим на невизначений строк коли тимчасовий робітник або службовець пропрацював відповідно зверх строків, зазначених у статті 1 цього Указу, і ні одна з сторін не зажадала припинення трудових відносин. В зазначених випадках робітники або службовці не вважаються тимчасовими з дня першого укладення трудового договору.

З урахуванням не надходження у визначені законодавством строки пропозицій щодо припинення трудових відносин між державним закладом «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» та ОСОБА_1 він не вважається тимчасовим робітником з першого дня укладення трудового договору, тобто з 19.04.2018 року.

Згідно з п. 10 розділу Х Статуту санаторію працівники Закладу здійснюють свою діяльність відповідно до Статуту, колективного договору, положень про структурні підрозділи та посадових інструкцій згідно з законодавством.

Підписом ОСОБА_1 у наказі від 19.04.2018 р. № 21-о/с підтверджено, що його ознайомлено з посадовою інструкцією сторожа, правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором. З умовами праці ОСОБА_1 погодився.

Також судом зазначено, що матеріали справи не містять доказів застосовування до сторожа ОСОБА_1 дисциплінарних чи громадським стягнень з часу його працевлаштування 19.04.2018 року і до серпня 2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи перший наказ про оголошення ОСОБА_1 догани був виданий 18.08.2020 року, а другий через десять днів - 28.08.2020 року.

Наказом «З кадрових питань» № 90-о/с від 30.10.2020 р. ОСОБА_1 , сторожа господарської служби звільнено з 31.10.2020 р. відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, зважаючи, що до працівника і раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган.

Крім того, у наказі не конкретизовано, які саме обов`язки (пункти), передбачені трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку ОСОБА_1 систематично порушував.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, щовідповідачем порушений порядок притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, з урахуванням чого наказ від 30.10.2020р. № 90-о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа господарської служби державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова є незаконним та підлягає скасуванню із поновленням позивача на роботі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Як встановлено у п. 3 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Отже, відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, надає роботодавцю право розірвати трудовий договір за умови, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Для дотримання відповідної процедури роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного працівником невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього попереднього стягнення та коли. Тобто необхідна саме наявність застосованого й такого, що не втратив юридичної сили стягнення, що передувало новому порушенню, а не просто фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

За правилами п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника за його трудовим договором чи випливають з ПВТР.

Статтею 147 КЗпП Українипередбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Отже, підставою для застосування дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку, що характеризують його об`єктивну та суб`єктивну сторони, є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність дисциплінарного проступку.

Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Судом встановлено, що підставами звільнення ОСОБА_1 у наказі № 90-о/с від 30.10.2020 р. вказані рапорти та доповідні записки співробітників:

працівника з господарської діяльності ЗОЗ ОСОБА_3 від 26.10.2020 р.;

молодшої медичної сестри, прибиральниці клубу-їдальні за сумісництвом ОСОБА_4 від 29.10.2020 р.;

накази про оголошення догани від 18.08.2020 р. № 01-01/075-Адм; від 28.08.2020 р. № 01-01/080-Адм);

рішення профкому про надання згоди на звільнення (протокол № 14 від 30.10.2020 р.).

При досліджені «Доповідної записки» працівника з господарської діяльності ЗОЗ ОСОБА_3 від 26.10.2020 року було встановлено, що вказаною особою до відома директора Санаторію доводиться, що «у дні чергування сторожа ОСОБА_1 на столах їдальні, які розміщені поблизу до входа в зал їдальні, постійно зникають продукти, ці продукти офіціанти розкладають по столах безпосередньо перед прийманням їжі для відпочиваючих», однак у вказаній «Доповідній записці» не вказані конкретні дати «зникнення» продуктів при чергуванні ОСОБА_1 , а загальний зміст «Доповідної записки» свідчить про покладання вини на ОСОБА_1 у допущенні систематичного розкрадання майна власника, у даному випадку Держави.

В свою чергу, здійснення працівником розкрадання майна роботодавця є підставою для розірвання з ним трудового договору за п. 8 ст. 40 КЗпП. При цьому не має значення, чи застосовувалися раніше до працівника заходи дисциплінарного або громадського стягнення, в робочий чи неробочий час здійснено розкрадання, а також кількість і вартість викраденого. Проте звільнити за такі дії можна, тільки якщо провина працівника буде встановлена вироком суду, що набрав чинності, або підтверджена постановою компетентного органу про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадської дії. Розкрадання вважають дрібним, якщо вартість викраденого майна на момент здійснення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Якщо працівник учинив дрібне розкрадання, то протокол про адмінпорушення може бути складений як посадовими особами органів внутрішніх справ, так і роботодавцем самостійно (ст. 255 КУпАП).

Між тим, у наказі № 90-о/с від 30.10.2020 року, яким звільнено ОСОБА_1 посилання на п. 8 ст. 40 КЗпП не містяться. У відповідності до п. 3 цієї статті ОСОБА_1 інкримінується систематичне невиконанні без поважних причин покладених на нього обов`язків. За своєю природою «невиконання обов`язків» полягає в бездіяльності. Інші вольові неправомірні дії тягнуть встановлену законом відповідальність за їх вчинення, при доведені вини.

Суд надав належну оцінку поясненням свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 з приводунаказу № 90-о/с від 30.10.2020 рокупро звільнення.

Також судом зазначено і про недоліки «Доповідної записки» від 26.10.2020 р. за підписом ОСОБА_3 .

Згідно з п. 2 гл. 1 розділу ІІ «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (далі Правил), затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015 № 1000/5, управлінські документи установи за їх назвою, формою та складом реквізитів повинні відповідати уніфікованим формам, які встановлюються національними стандартами, нормативно-правовими актами. Перелік класів управлінських документів визначаєтьсяДержавним класифікатором управлінської документації ДК 010-98, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 31 грудня 1998 року № 1024 (із змінами) (далі - ДКУД).

Доповідна записка є документом внутрішньої комунікації. У документі повинна бути чітко описана виникла проблема. Доповідна записка це елемент зворотного зв`язку між керівником і підлеглим. Цей документ належить реєструвати як внутрішню документацію (код записки згідно з класифікатором управлінської документації 0204003 по Державному класифікатору управлінської документації (ДКУД) ДК 010-98 у редакції від 31.12.1998, яка діяла станом на 26.10.2020). Тобто, згідно реєстру управлінської документації, доповідна записка (ДЗ) входить до переліку документів, структура та оформлення яких визначено законом. ДКУД є номенклатурним переліком назв уніфікованих форм документів (УФД) з унікальним кодовим позначенням. ДКУД використовується під час збирання та оброблення документів за відповідними уніфікованими формами усіма органами державного і господарського управління та підвідомчими підприємствами й організаціями в процесі виконання відповідних управлінських функцій згідно з чинним законодавством.

У розділі ІІІ «Організація документообігу та виконання документів» Правил визначено, що службовий документ, отриманий установою або створений нею, у тому числі для внутрішнього користування, вважається внесеним до документаційного фонду установи з моменту його реєстрації. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Службовий документ, отриманий установою або створений нею, у тому числі для внутрішнього користування, вважається внесеним до документаційного фонду установи з моменту його реєстрації. Документи реєструються незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення; документи реєструються за документопотоками (вхідні, вихідні, внутрішні). Не підлягають реєстрації службою діловодства документи, зазначені у додатку 4 до цих Правил.

Додаток 4 до Правил є вичерпним, та не включає службові та доповідні записки, заяви та рапорти працівників.

У розділі ІV Правил «Організація передачі документів та їх виконання» встановлено, що зареєстровані документи передаються на розгляд керівництва установи в день їх надходження або наступного робочого дня у разі надходження документів у неробочий час. Телеграми, телефонограми та інші термінові документи передаються негайно.

Висновки судупро те,що доповіднізаписки,як документивнутрішньої комунікаціїповинні відповідативсім вимогамоформлення службовихдокументів,містити необхідніреквізити табути зареєстрованимиє вірними,при цьомудоповідна записка ОСОБА_3 не міститьчіткого описанняфактів тадат допущених ОСОБА_1 порушень.Доповідна записка ОСОБА_3 не міститьреквізитів,які бнадавали цьомудокументу юридичноїсили,у звязкуз чимсуд невзяв їхдо уваги,як доказпорушення ОСОБА_1 своїх обов`язків,тобто показисвідка ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження у справі.

Щодо рапорту молодшої медичної сестри, прибиральниці клубу-їдальні за сумісництвом ОСОБА_4 від 29.10.2020 р., судом зазначено наступне.

Рапорт за своєю суттю є офіційним повідомленням про що-небудь вищій інстанції, керівництву. Рапорт є службовим документом більш притаманним для документообігу військових та силових структур. Вимоги з оформлення рапортів, наприклад, закріплені спеціальними інструкціями, як то Інструкцією з оформлення документів у системі МВС України, затвердженою Наказом МВС України № 650 від 27.07.2012, Інструкцією про порядок застосування Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затвердженою Наказом Адміністрації Державної служб спеціального зв`язку та захисту інформації України 24.03.2016 № 227 та ін.

З урахуванням того, що письмовий рапорт прибиральниці клубу-їдальні ОСОБА_4 за змістом є внутрішньою доповідною запискою, яка потягла юридичні наслідки та була покладена в підстави наказу, судом вірно зазначено про те, що «Рапорт» ОСОБА_4 не містить реєстраційних реквізитів. Із змісту «Рапорту» неможливо встановити де і в які дні був відсутній сторож ОСОБА_1 , що він повинен був питати у молодшої медичної сестри, прибиральниці клубу-їдальні за сумісництвом ОСОБА_4 , хто видає вечерю охоронцю ОСОБА_1 і на якій підставі. Тобто неможливо встановити які конкретно дії та в який період підтверджують систематичне невиконання без поважних причин покладених на сторожа ОСОБА_1 обов`язків та чим передбачені такі обов`язки.

Також суд надав належну оцінку показам свідка ОСОБА_4 , зазначивши, що те, що одним із джерел обізнаності цього свідка щодо певних обставин справи є інформація, одержана від представника відповідача перед допитом свідка судом.

Також судом звернуто увагу на те, що наказом від 19.04.2018 р. № 21-о/с ОСОБА_1 було прийнято тимчасово на посаду сторожа з 20.04.2018 р., анаказом «З кадрових питань» № 90-о/с від 30.10.2020 р. ОСОБА_1 був звільненим з 31.10.2020 р. з посади сторожа господарської служби.

Трудове законодавство не вимагає від працівника керуватися припущеннями, навпаки, вимагає працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни (стаття 139 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29КЗпПУкраїни до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права й обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці.

Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП України). Роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівникне був проінформований належним чином.

З наданих до суду показів свідків заступника головного лікаря з економічних питань ОСОБА_9 , заступника головного лікаря з організаційної роботи ОСОБА_5 , завідувача господарства ОСОБА_7 , рапорти та доповідні записки яких послугували підставою для оголошення ОСОБА_1 доган 18 та 28 серпня 2020 року, які в тому числі були підставою для звільнення ОСОБА_1 з роботи, судом вірно встановлена недостатність доказів систематичного невиконання без поважних причин покладених на сторожа ОСОБА_1 трудових обов`язків.

На вимогу частини третьої ст. 149 КЗпП роботодавець при обранні виду дисциплінарного стягнення має враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставин, за яких вчинено проступок, та попередню роботу працівника.

Судом вірно встановлено, що незначність події та підтвердження відсутності негативних наслідків для Закладу не пропорційна застосованому до ОСОБА_1 виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Судом звернуто увагу, що у період з 19.04.2018 по 17.06.2020 скарг на сторожа ОСОБА_1 документально не зафіксовано. Накази про оголошення догани ОСОБА_1 видані з інтервалом в десять днів 18.08.2020 та 28.08.2020, на підставі рапортів та доповідних записок щодо порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, порушення правил обходу території, використання території санаторію для організації платного паркування транспортних засобів. Рапорти та доповідні записки у кількості біля 10 з приводу цих порушень складені працівниками Закладу за період з 17.06.2020 по 28.08.2020, при тому, що ОСОБА_1 у період з 28.06.2020 по 21.07.2020 перебував у щорічній відпустці, а робочий графік чергування встановлений доба через дві.

Службові розслідування у санаторії проводяться на підставі локального Наказу від 06.01.2020 р. № 01-01/016-Адм по закладу «Про створення робочих груп з питань службового розслідування». Згідно з наказом, у разі виявлення порушень правил внутрішнього трудового розпорядку, трудової дисципліни, невиконання своїх службових обов`язків співпрацівниками санаторію начальникам підрозділів, співробітниками яких було скоєне порушення повідомляти рапортами керівнику всіх складових виявлених порушень. Створювати робочі групи з питань службового розслідування за фактами виявлених порушень кількістю не менше 3-х осіб з числа співробітників. Відповідальними за створення робочих груп призначити:

- з питань трудової дисципліни ОСОБА_5 , заступника головного лікаря з ОР і КП;

- з питань технічного стану санаторію Дювенжі Ф.С., заступника головного лікаря з ЕП;

- з питань лікувального процесу Серафімову Е.В., заступника головного лікаря МЧ;

відповідальними за створення робочих груп очолювати ці групи і доповідати про результати службового розслідування головного лікаря відповідними актами.

Із змісту цього наказу вбачається, що службове розслідування у відношенні будь-якого працівника повинно проводитися групою кількістю не менш 3-х осіб, із затвердженням результатів розслідування відповідним актом.

10.08.2020 року директором санаторію видано Наказ № 01-01/070 Адм «Про створення комісії з проведення службового розслідування», відповідно до якого, зважаючи на викриття факту порушення трудової дисципліни, правил обходу території, визначених за затвердженою схемою-маршрутом, сторожем ОСОБА_1 у чергування з 07.08.2020 р. по 08.08.2020 р. наказано створити комісію з питань службового розслідування щодо факту порушення трудової дисципліни, правил обходу території, визначених за затвердженою схемою-маршрутом, у складі: голови комісії: Серафімової Е.В., членів комісії: ОСОБА_9 та ОСОБА_5 ; роботу комісії провести до 14.08.2020 р; про результати роботи комісії доповісти головному лікарю 17.08.2020 р.

Другий наказ «Про створення комісії з проведення службового розслідування» у зв`язку із викриттям факту використання території санаторію для організації платного паркування сторожем ОСОБА_1 23.08.2020 р. був виданий 25.08.2020 р. за № 01-01/079-Адм. Службове розслідування наказано провести комісії у складі членів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 під головуванням ОСОБА_11 у термін з 25.08.2020 по 27.08.2020 р.

В матеріалах справи відсутні акти за підписом трьох членів комісії, якими б підтверджувалося виконання загального наказу по Закладу від 06.01.2020 р. № 01-01/016-Адм, та наказів від 10.08.2020 № 01-01/070 Адм та від 25.08.2020 р. за № 01-01/079-Адм.

За наслідками проведеного службового розслідування щодо ОСОБА_1 складені «Доповідні записки» від 17.08.2020 та 28.08.2020, кожна з яких засвідчена одноособово лише заступником директора з ОР і КП Сокольською І.А. Беззаперечним є, що вказані «доповідні» за змістом носять службовий характер, але всупереч правилам оформлення службових документів не містять реквізитів, які є обов`язковими при складані внутрішніх службових документів та надають їм юридичної сили.

Діючим нормами КЗпП України передбачено обов`язкове проведення розслідувань лише у разі нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 171 КЗпП).

Між тим ряд Постанов Кабінету Міністрів України регламентує порядок проведення службових розслідувань стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Поняття «службове розслідування» можна зустріти вЗаконі України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. №889-VIII(далі Закон №889) у тих його нормах (ст.7, ст. 13), де йдеться про порушення державними службовцями вимог законодавства про державну службу, тобто, по суті, про порушення ними службової (трудової) дисципліни. У чинній редакції Закону №889 ст.71 називається «Порядок здійснення дисциплінарного провадження» і в ній лише згадується, що порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджується КМУ (постанова КМУ «Про затвердження Порядку здійснення дисциплінарного провадження» від 04.12.2019р. №1039) і визначає, зокрема: повноваження та порядок роботи дисциплінарної комісії; порядок формування дисциплінарної комісії; порядок здійснення дисциплінарного провадження у разі неможливості утворення або функціонування дисциплінарної комісії у державному органі.

Тобто, у будь-якому випадку проведення дисциплінарного чи службового розслідування проводиться на підставі наказу чи розпорядження керівника закладу, з формуванням складу відповідної комісії чи затвердженням іншого порядку здійснення такого провадження.

При цьому також зауважується, що питання трудової дисципліни на звичайному підприємстві регулюються все ж таки КЗпП України. Тому під час розробки локального нормативного акту на конкретному підприємстві його положення повинні бути адаптовані саме до норм цього Кодексу, а також до специфіки підприємства.

Результати роботи комісії повинні відображатися в акті, засвідченому підписами всіх членів комісії.

Отже, в основу наказу про звільнення ОСОБА_1 покладені накази про оголошення догани, які видані на підставі недостатніх та недопустимих доказів, а також Доповідна записка від 26.10.2020 р. за підписом ОСОБА_3 та Рапорт молодшої медичної сестри, прибиральниці клубу-їдальні за сумісництвом ОСОБА_4 від 29.10.2020 р., якими не підтверджено склад та факт порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни.

Відповідно до ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

За приписами ст. 43 КЗпП у чинній на той час редакції, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності.

30.10.2020 року т.в.о. директора ДЗ «ССКС ім. В.П. Чкалова» медичний директор Серафімова Е.В. та заступник директора з організаційної роботи і кадрових питань ОСОБА_5 звернулися з Поданням до Голови профспілкового комітету первинної профспілкової організації санаторію про надання згоди на звільнення сторожа поста № 2господарської служби ОСОБА_1 (підпис керівника печаткою не скріплений, реєстраційний номер документу відсутній, «Подання» датоване 30.10.2020 р.).

В цей же день, 30.10.2020 р. головою ПК Янчук Г.І. підписане письмове запрошення на ім`я ОСОБА_1 на засідання комітету, яке призначено на 12:30 цієї ж дати 30.10.2020 р. Адреса одержувача у запрошенні значиться «м. Одеса».

У відповідності до Рекомендацій з питань діловодства в первинній профспілковій організації (профспілкового комітету), схвалених Постійною комісією Ради ФПУ з питань організаційної роботи 15.11.2006 (протокол № 1) вимоги щодо оформлювання документів у діловодстві встановлено Національним стандартом України - ДСТУ 4163-2003 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів», затверджені наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55 (v0055609-03). Вихідні документи оформляються на бланках. Якщо документ надсилається фізичній особі, то у називному відмінку зазначають прізвище, ім`я, по батькові (або ініціали) адресата, вулицю, номер будинку і квартири, населений пункт, район, область, поштовий індекс. Усі вихідні документи після підписання їх головою (заступником голови) первинної профспілкової організації реєструються в журналі (на картці) вихідних документів… На всіх примірниках вихідного документа проставляються дата реєстрації та реєстраційний індекс (номер).

У запрошені на ім`я ОСОБА_1 адреса одержувача не вказана, вихідні реєстраційні реквізити відсутні.

Згідно із протоколом № 14 у призначений час засідання профкому відбулось (протокол від 30.10.2020 року підписаний головою ОСОБА_12 , підпис печаткою не скріплений).

Яким чином були повідомленні члени комітету та інші запрошені заступник директора з організаційної роботи і кадрових питань ОСОБА_5 , завідувач господарством ОСОБА_7 на засідання, яке відбулось 30.10.2020 не встановлено. Доказів вручення запрошень у матеріалах справи не міститься.

Отже:

30.10.2020 до 12:30 було складене подання керівництва санаторію до профкому;

30.10.2020 видане письмове запрошення на ім`я ОСОБА_1 на засідання о 12:30; в неустановлений спосіб запрошено на засідання членів профкому та керівників структурних підрозділів ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ;

30.10.2020 проведено засідання профкому, незважаючи на безумовні підстави для його відкладення у зв`язку із першою неявкою ОСОБА_1 ;

30.10.2020 видано протокол засідання профкому за одноособовим підписом голови ОСОБА_12 ;

30.10.2020 на підставі рішення профкому про надання згоди (протокол № 14) ОСОБА_1 було звільнено відповідним наказом з кадрових питань.

На засіданні профспілкового комітету 30.10.2020 року згідно протоколу: всього членів профкому 7 осіб, в числі присутніх зазначено п`ять: ОСОБА_12 (голова), ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Заслуховувалася заступник директора з ОР і КП ОСОБА_5 , яка підтримала звільнення ОСОБА_1 . Запрошений в.о. завідувача господарства ОСОБА_7 не заслуховувався, і з протоколу не зрозуміло чи з`явився він на засідання. ОСОБА_1 значиться відсутнім.

Протокол № 14, яким зафіксовано одностайне голосування членів профкому за звільнення ОСОБА_1 засвідчений одноособовим підписом голови комісії ОСОБА_12 . Засідання проводилося без участі секретаря.

У відповідності до Рекомендацій з питань діловодства в первинній профспілковій організації (профспілкового комітету) підпис головуючого у протоколі завіряється печаткою первинної профспілкової організації.

Підпис головуючого Янчук Г.І. печаткою не завірена.

Судом звернуто увагу й на той факт, що у протоколі профкому міститься посилання на скарги, однак в матеріалах справи скарги працівників з приводу скарг відсутні, при цьомутакож відсутні докази у звинуваченні сторожа ОСОБА_1 , згідно Доповідної записки від 28.08.2020 року, з урахуванням того, що з боку Закладу не вчинялося будь-яких дій, спрямованих на притягнення ОСОБА_16 до відповідальності (крім дисциплінарної), в тому числі і матеріальної у порядку статті 134 КЗпП України, якою встановлені випадки повної матеріальної відповідальності працівників у розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, в тому числі і у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків.

Відповідальність сторожа за правопорушення також передбачена у ч. 2, ч. 3 розділу ІV «Відповідальність» Посадової інструкції сторожа, де зазначено, що сторож несе відповідальність за правопорушення, скоєнні в процесі здійснення своєї діяльності, - в межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством. За завдання матеріальної шкоди санаторію у межах, визначених чинним трудовим, кримінальним і цивільним законодавством.

Згідно з п. 2, п. 3, п. 9 розділу V Статуту, майно Санаторію є державною власністю та закріплюється за ним на праві оперативного управління. Заклад користується та розпоряджається своїм майном відповідно до законодавства. Контроль за ефективним використанням, збереженням та обліком закріпленого за Закладом майна здійснює Уповноважений орган управління. Контрольні заходи з питань порядку використання майна, господарської і фінансової діяльності, внутрішній аудит (плановий, позаплановий) Закладу здійснюється відповідним державним органом та Уповноваженим органом управління у встановленому законодавством порядку.

У відповідності до п. 2, п. 4, п. 6 розділу VІІ Статуту керівництво господарською діяльністю Закладу здійснює директор… Керівник закладу самостійно вирішує питання діяльності Закладу, за винятком тих, що віднесені Статутом до компетенції Уповноваженого органу управління. Керівник Закладу забезпечує ефективне використання та збереження майна, переданого Закладу.

Отже, незаконне використання державного майна працівниками Санаторію (в тому числі, які виконують функції по охороні закладу) в особистих чи інших неслужбових цілях, в тому числі і з метою одержання незаконної вигоди, як і факти крадіжок мають певний встановлений законом порядок реагування, з метою проведення всебічного розслідування, виявлення винних осіб, та притягнення до відповідальності. Суб`єктивна сторона таких правопорушень визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Судом вірно встановлено, що у визначеному законом порядку такі факти у відношенні ОСОБА_1 не розслідувалися. Презумпція невинуватостіособи передбачає,що обов`язокдоведення виниособи покладаєтьсяна державу. У трудовому законодавстві, на відміну від цивільного, також діє принцип презумпції невинуватості. Тобто працівник вважається невинуватим, поки не доведено його вини, а обов`язок її доведення покладається на роботодавця.

Однак, законних та доказаних безспірних доказів, які б слугували підставою для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільненнявідплвідачем до суду надано не було.

Також судом було взято до уваги те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час прийняття на роботу до Санаторію мав загальний трудовий стаж більше 44 років, у судовому засіданні позивач пояснив, що незважаючи на поважний вік і досягнення 80 років має гарний стан здоров`я, що дозволяє йому працювати і належним чином виконувати трудові обов`язки.

З урахуваннямвстановлених судомобставин справи,суд дійшовдо обґрунтованоговисновку провизнаннянезаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , поновивши його на роботі, а також стягнувши на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з дня звільнення до дня поновлення на роботі, оскільки гарантії забезпечення права громадян на працю встановлені статтею 5-1 КЗпП, а однією з гарантій Держави працездатним громадянам, які постійно проживають на території України є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права,оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , врахувавши його незаконне звільнення.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова Міністерства охорони здоров`я Українипро те, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду з позовом, про який не було зазначено судом, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме протоколом судового засідання від 11 травня 2021 року, в якому зазначено про задоволення клопотання про поновлення строку подання позову, поновлення ОСОБА_1 строку на подання позову до суду (а.с. 146 т. 1).

Доводи про те, що звільнення ОСОБА_1 є законним, оскільки звільненню передував ряд порушень зі сторони працівника, що були зафіксовані належним чином, у зв`язку з чим ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган, а у подальшому звільнений з займаної посади, наказ про звільнення відповідає вимогам трудового законодавства, на підставі рішень та наказів, які не оскаржувалися, а отже визнані позивачем, а тому підстав для визнання його незаконним немає, як і відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за період з дня звільнення до дня поновлення на роботі,також є безпідставними за ненаданням як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції належних доказів законного звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та з урахуванням встановлених обставин відсутні підстави для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Щодо рішень та наказів, які не оскаржувалися, колегія суддів зазначає, що з урахуванням того, що в основу наказу про звільнення ОСОБА_1 покладені рішення та накази, якими не підтверджено склад та факт порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, вказані рішення та накази обгрунтовано були взяті судом до уваги, яким надана оцінка суду.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги є безпідставними необґрунтованими та такими, що зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того,зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова Міністерства охорони здоров`я України залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 22 грудня 2022 року.

Головуючий

Судді