Постанова

від 28.08.2023 по справі 947/2800/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 947/2800/21

провадження № 61-19св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України,

третя особа - Первинна профспілкова організація Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України на рішення Київського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2021 року в складі судді Літвінової І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України (далі - ДЗ «ССКС ім. В. П. Чкалова» МОЗ України), у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати наказ від 30 жовтня 2020 року № 90-о/с про його звільнення з посади сторожа господарської служби, поновити його на займаній посаді з 31 жовтня 2020 року, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позову зазначав, що з 19 квітня 2018 року працював на посаді сторожа господарської служби.

Наприкінці травня 2020 року його запросили до відділу кадрів та попросили написати заяву про звільнення за власним бажанням, пояснивши це тим, що на його посаду вирішили взяти більш молодого працівника.

Проте згодом йому стало відомо, що адміністрація вирішила на його посаду влаштувати іншу особу, яка також є пенсіонером, у зв`язку з чим він відмовився звільнятися за власним бажанням.

Вважав, що наказ про його звільнення є незаконним, оскільки він належним чином виконував свої посадові обов`язки не мав жодних зауважень зі сторони колективу чи адміністрації.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 30 жовтня 2020 року № 90-о/с про звільнення ОСОБА_1 , сторожа господарської служби ДЗ «ССКС ім. В. П. Чкалова» МОЗ України, з 31 жовтня 2020 року, поновивши ОСОБА_1 на роботі. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ДЗ «ССКС ім. В. П. Чкалова» МОЗ України середній заробіток за період з дня звільнення до дня поновлення на роботі.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, є незаконним. Відповідач не надав достатніх доказів систематичного невиконання позивачем покладених на нього трудових обов`язків.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2022 року ДЗ «ССКС ім. В. П. Чкалова» МОЗ України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову або передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16, від 19 лютого 2020 року в справі № 761/943/18, від 11 березня 2020 року в справі № 459/2618/17, від 15 лютого 2021 року в справі № 372/4328/19, від 06 квітня 2021 року в справі № 910/10011/19, від 24 листопада 2021 року в справі № 334/3133/17, від 20 січня 2022 року в справі № 227/3629/18-ц, від 16 лютого 2022 року в справі № 910/10440/19; судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

На обґрунтовування вимог касаційної скарги, зокрема зазначає, що суди не врахували, що наказ про звільнення виданий на підставі наказів про оголошення позивачу догани, які не скасовані й не визнані незаконними. Суди не дослідили акт інспекційного відвідування, яким не було виявлено порушень при звільненні позивача. Не звернули уваги на те, що при поданні позову позивач не сплатив судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

23 лютого 2023 року справа № 947/2800/21 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 20 квітня 2018 року ОСОБА_1 працював на посаді сторожав ДЗ «ССКС ім. В. П. Чкалова» МОЗ України.

Наказом ДЗ «ССКС ім. В. П. Чкалова» МОЗ України № 01-01/075-Адм від 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 оголошено догану за систематичні порушення трудової дисципліни, порушення правил обходу території.

Наказом ДЗ «ССКС ім. В. П. Чкалова» МОЗ України № 01-01/080-Адм від 28 серпня 2020 року позивачу оголошено догану за грубе порушення трудової дисципліни, використання території санаторію для організації платного паркування транспортних засобів.

Наказом ДЗ «ССКС ім. В. П. Чкалова» МОЗ України № 90-о/с від 30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 , сторожа господарської служби, звільнено з 31 жовтня 2020 року на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов`язків.

Підставами звільнення ОСОБА_1 у наказі вказані рапорти та доповідні записки співробітників: працівника з господарської діяльності ЗОЗ ОСОБА_2 від 26 жовтня 2020 року; молодшої медичної сестри, прибиральниці клубу-їдальні за сумісництвом ОСОБА_3 від 29 жовтня 2020 року; накази про оголошення догани від 18 серпня 2020 року № 01-01/075-Адм та від 28 серпня 2020 року № 01-01/080-Адм; рішення профкому про надання згоди на звільнення (протокол № 14 від 30 жовтня 2020 року).

Згідно з доповідною запискою працівника з господарської діяльності ЗОЗ ОСОБА_2 від 26 жовтня 2020 року, у дні чергування сторожа ОСОБА_1 на столах їдальні, які розміщені поблизу до входу в зал їдальні, постійно зникають продукти, які офіціанти розкладають на столах безпосередньо перед прийманням їжі для відпочиваючих.

Відповідно до рапорту прибиральниці клубу-їдальні ОСОБА_3 від 29 жовтня 2020 року, остання повідомляє про постійну відсутність ОСОБА_1 під час чергування у вечірній час. Зазначає, що він приходить о 18:30 год, бере вечерю і, нічого не питаючи, йде.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

З передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підстав працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

При розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно виявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У цій справі суди встановили, що в наказі про звільнення позивача від 30 жовтня 2020 року не зазначено, які саме обов`язки (пункти), передбачені трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку він систематично порушував.

Доповідна записка ОСОБА_2 від 26 жовтня 2020 року та рапорт ОСОБА_3 від 29 жовтня 2020 року, які зазначені підставою для видачі наказу про звільнення позивача, не відповідають вимогам оформлення службових документів, не містять відповідних реквізитів. Доповідна записка не містить чіткого опису фактів та дат допущених ОСОБА_1 порушень. Зі змісту рапорту неможливо встановити, де і в які дні позивач був відсутній, що саме він повинен був питати в ОСОБА_3 .

Накази про оголошення позивачу доган від 18 серпня 2020 року та від 28 серпня 2020 року видані з інтервалом у десять днів, на підставі рапортів та доповідних записок, складених працівниками закладу за період з 17 червня 2020 року по 28 серпня 2020 року, які містять лише загальні формулювання щодо порушення позивачем трудової дисципліни й частина яких складена під час перебування позивача в щорічній відпустці (з 17 червня 2020 року по 21 липня 2020 року).

З цих підстав суди вважали, що ці докази не підтверджують склад та факт порушення позивачем трудової дисципліни. В силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд не може надати іншу оцінку цим доказам.

Таким чином, установивши, що відповідач не довів систематичне невиконання ОСОБА_1 покладених на нього трудових обов`язків, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, є незаконним, у зв`язку з чим правильно задовольнив позов.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Доводи відповідача про те, що суди не врахували, що при поданні позову позивач не сплатив судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки за пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Інші аргументикасаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко