Постанова

від 13.12.2022 по справі 910/18911/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2022 р. Справа№ 910/18911/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача (за первісним позовом): Кисельов Є.В.

від відповідача (за первісним позовом): Книшов І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУР ЛІЗИНГ"

на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2022 (повний текст рішення складено та підписано 27.06.2022)

у справі № 910/18911/21 (суддя Турчин С.О.)

за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "УКPНAФТА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУР ЛІЗИНГ"

про стягнення 938 563, 20 грн

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУР ЛІЗИНГ"

до Публічного акціонерного товариства "УКPНAФТА"

про визнання недійсним пункту договору

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст первісних та зустрічних позовних вимог.

В грудні 2021 року Публічне акціонерне товариство "УКPНAФТА" (далі за текстом ПАТ "УКPНAФТА") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУР ЛІЗИНГ" (далі за текстом ТОВ "БУР ЛІЗИНГ") стягнення штрафу у сумі 938 563, 20 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу № 09/03/-941 МТР від 18.08.2020 в частині поставки товару у встановлені договором строки.

В свою чергу, ТОВ "БУР ЛІЗИНГ" пред`явило до суду зустрічний позов до ПАТ "УКРНАФТА" про визнання недійсним з моменту укладення пункт 6.9. договору купівлі-продажу №09/03/-941 МТР від 18.08.2020.

Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що пункт 6.9. вказаного договору суперечить положенням ст. 61 Конституції України, оскільки ним встановлено подвійну відповідальність у вигляді штрафу за одне й те саме правопорушення.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.06.2022 у справі №910/18911/21 первісний позов задоволено повністю та стягнуто з ТОВ "БУР ЛІЗИНГ" на користь ПАТ "УКPНAФТА" штраф у сумі 938 563, 20 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 14 078, 45 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано таким:

-норми чинного законодавства не містять заборони щодо встановлення у договорі двох видів штрафу, що встановлюються за два різні види порушення зобов`язання (порушення строку поставки та прострочення терміну поставки понад 30 днів);

-у даному випадку, у разі порушення строків поставки (до 30 днів) позивач має право нарахувати штраф у розмірі 10% відсотків, а за порушення строків поставки понад 30 днів - штраф у розмірі 30%;

-судом не взято до уваги посилання позивача за зустрічним позовом на постанову Великої Палати Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 року по справі № 910/12876/19, оскільки предметом позову у вказаній справі було, зокрема, стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів, та відповідач у зазначеній справі вчинив єдине порушення, яке полягало в простроченні виконання зобов`язання за договором підряду на строк понад 30 календарних днів, і вказаний строк охоплював порушення зобов`язання на строк понад 10 календарних днів;

-в частині первісного позову суд послався на те, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару та допущено прострочення поставки товару більше ніж на 30 календарних днів, а тому позивач обґрунтовано здійснив на підставі пункту 6.9. договору нарахування штрафу у розмірі 10% вартості від вартості не поставленого вчасно товару.

Короткий зміст апеляційної скарги, її доводів та заперечень на неї.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням господарського суду міста Києва від 23.06.2022 у справі № 910/18911/21, ТОВ "БУР ЛІЗИНГ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов визнати недійсним з моменту укладення п. 6.9 договору купівлі-продажу №09/03-941 від 18.08.2020.

Підставами для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення скаржник зазначає порушення судом норм процесуального права (ст.ст. 76, 77, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України) та неправильне застосування норм матеріального права (ст.ст. 76, 77, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України).

Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на те, що основним зобов`язанням, яке взяв на себе постачальник за договором № 09/03-941 від 18.08.2020 є поставка товару у визначений строк, а відповідальність, яка передбачена п. 6.9 договору, встановлюється за одне і те ж порушення зобов`язання (прострочення поставки товару).

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ "УКPНAФТА" заперечило проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що в оспорюваному рішенні надано вірну оцінку обставинам справи та встановлено факти відсутності ознак подвійної відповідальності у договорі, правомірно відхилено посилання на неревантну судову практику.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2022 апеляційну скаргу ТОВ "БУР ЛІЗИНГ" у справі № 910/18911/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18911/21 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "БУР ЛІЗИНГ" на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2022 до надходження матеріалів із суду першої інстанції.

Після надходження до суду матеріалів справи та виходу головуючого судді Ходаківської І.П. з відсутки (з 24.08.2022 по 06.09.2022; з 19.09.2022 по 21.09.2022) та судді Демидової А.М. з лікарняного (з 30.09.2022 по 09.10.2022), ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2022 апеляційну скаргу ТОВ "БУР ЛІЗИНГ" на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2022 у справі № 910/18911/21 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги; відмовлено скаржнику в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Після усунення недоліків апеляційної скарги та завершення курсів по підготовці для підтримання кваліфікації суддів апеляційних господарських судів у Національній школі суддів України, в яких взяли участь судді Демидова А.М. та Владимиренко С.В., ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "БУР ЛІЗИНГ" на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2022 по справі № 910/18911/21 та призначено її до розгляду на 07.12.2022.

У судовому засіданні 07.12.2022 оголошено перерву до 13.12.2022.

У судових дебатах 13.12.2022 представник ТОВ "БУР ЛІЗИНГ" просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити зустрічний позов та відмовити в задоволенні первісного позову повністю.

У судових дебатах 13.12.2022 представник ПАТ "УКPНAФТА", який взяв участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, просив апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

У судовому засіданні 13.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов договору купівлі-продажу від 18.08.2020 №09/03/-941 МТР, укладеного між ПАТ "УКPНAФТА", як покупцем, та ТОВ "БУР ЛІЗИНГ", як продавцем, останнє взяло на себе зобов`язання поставити у власність покупця товар, а покупець прийняти та оплатити його вартість.

Пунктом 2.1 договору встановлено зобов`язання продавця забезпечити передачу товару, якість, кількість та асортимент якого відповідає умовам, встановленим цим договором у строки, встановлені цим договором.

Згідно з п.5.1. договору, продавець зобов`язується передати покупцю товар у строк та на умовах, визначених цим договором та відповідними додатками до цього договору.

Пунктом 8 додатку № 1 до договору сторонами погоджено, що термін поставки товару становить 120 календарних днів з моменту підписання договору.

В додатку № 1 до договору визначено, що вартість товару (труба насосно-компресорна НКТ 48,26х3,68 L80 (1) EUE PSL-2 API 5CT-2011) становить 9 385 632, 00 грн.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що товар приймається по кількості, якості, комплектності, цілісності тари/упаковки, відповідності маркування та згідно зі специфікацією, що міститься у відповідному додатку до цього договору.

Відповідно до п. 5.3. договору датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено додатками до договору та/або додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання покупцем без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі товару.

Пунктами 5.4., 5.5. договору встановлено, що продавець зобов`язаний не менше ніж за 3 (три) робочих дні до запланованої дати відвантаження товару в письмовій формі попередити покупця про точну дату постачання товару до місця призначення, якщо інше не вказано в додатку до цього договору. Повідомлення за підписом уповноваженої особи продавця в сканованому вигляді (формат pdf) направляється на електронну адресу покупця, вказану в п. 10.1.2. цього договору. Відвантаження товару проводиться лише після отримання письмового повідомлення покупця про готовність до прийняття товару.

Згідно з п. 6.9. договору за порушення строку постачання товару, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п. 5.12, п.5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 2%, а в разі прострочення термінів поставки на 30 і більше календарних днів у розмірі 10% від вартості товару не поставленого вчасно.

Відповідно до п. 7.1. договору сторона, яка порушила зобов`язання за цим договором, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання за цим договором, якщо це порушення сталося внаслідок обставин форс-мажору (непереборної сили).

Згідно з п.7.2. договору сторона, виконанню зобов`язань за цим договором якої перешкоджають обставини форс-мажору, повинна не пізніше 7 (семи) календарних днів повідомити іншу сторону про початок та припинення дії таких обставин на виконання обов`язків за цим договором.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що сторона, яка посилається на обставини форс-мажору, повинна довести наявність таких обставин. Належним доказом наявності таких обставин і їх тривалості є документи, видані Торгово-промисловою палатою України (регіональною палатою), іншими відповідними органами чи організаціями в Україні, уповноваженими посвідчувати відповідні факти.

За положеннями п. 7.4. договору якщо форс-мажорні обставини тривають більше 1 (одного) місяця, будь-яка зі сторін має право відмовитися від подальшого виконання цього договору (відповідного додатку) за умови попереднього письмового повідомлення іншої сторони не пізніше ніж за 10 (десять) днів до дати припинення договору (скасування додатку). У такому випадку сторони повинні здійснити відповідний взаєморозрахунок згідно з умовами цього договору за фактично переданий товар.

Листом від № 72 від 14.11.2020 ТОВ "БУР ЛІЗИНГ" повідомило ПАТ "УКPНAФТА" про неможливість виконання зобов`язання з поставки товару за договором № 09/03/-941 від 18.08.2020 та запропонувало достроково припинити його дію.

У відповідь на зазначений лист ПАТ "УКPНAФТА" листом від 24.02.2021 №01/01/09/03/12-02/02/42 повідомило ТОВ "БУР ЛІЗИНГ" про надання останнім у строк до 05.03.2021 графіку поставки товару або добровільної сплати штрафу у сумі 938563,20 грн.

Звертаючись з позовом у даній справі, ПАТ "УКPНAФТА" послалось на зазначені вище обставини, а також те, що відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару до 16.12.2020, проте, цього здійснено не було, у зв`язку з чим на підставі п. 6.9. договору позивачем нараховано штраф у розмір 10 % від вартості товару, непоставленого вчасно.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що п. 6.9. договору, є таким що суперечить законодавству, чинному на момент його укладання (статті 61 Конституції України), та підлягає визнанню судом недійсним, оскільки встановлює подвійну відповідальність за порушення зобов`язання.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст .662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України встановлено зобов`язання продавця передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджено, що в п. 8 додатку №1 до договору сторони погодили, що термін поставки товару становить 120 календарних днів з моменту підписання договору, а відтак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, товар за договором відповідач за первісним позовом повинен був поставити у строк до 16.12.2020 (з огляду на дату підписання договору - 18.08.2020).

В той же час, доказів поставки позивачу товар у передбачений договором строк матеріали справи не містять.

Відповідно до положень статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України). Тобто неустойка належить до заходів цивільно-правової, договірної відповідальності.

За змістом статей 550, 617 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому у пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

У частині другій статті 218 ГК України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Разом із тим, згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Аналіз положень наведеної норми дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, ЦК України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання.

Місцевим господарським судом обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача за первісним позовом на неможливість виконання зобов`язання у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин. Зокрема, контрагент відповідача - THAI OIL PIPE CO. LTD листом № 11/12-03 від 03.11.2020 повідомив про неможливість поставки труби насосно-компресорні НКТ 48,26x3,68 L80 (1) EUE PSL-2 API 5СТ-2011 в кількості 136 тон, у зв`язку із пандемією вірусу Covid-19.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 03.08.2022 у справі №914/374/21).

Згідно з п. 7.3. укладеного між сторонами спору договору сторона, яка посилається на обставини форс-мажору, повинна довести наявність таких обставин. Належним доказом наявності таких обставин і їх тривалості є документи, видані Торгово-промисловою палатою України (регіональною палатою), іншими відповідними органами чи організаціями в Україні, уповноваженими посвідчувати відповідні факти.

Доказів виконання зазначених вище вимог закону та договору відповідачем за зустрічним позовом надано не було.

З врахуванням зазначеного вище, встановленого факту невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару та прострочення більше ніж на 30 календарних днів, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про обґрунтованість вимог позивача за первісним позовом щодо нарахування штрафу на підставі пункту 6.9. договору у розмірі 10% вартості від вартості не поставленого вчасно товару.

Щодо зустрічного позову апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно із ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

За положеннями ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

За ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

В ст. 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За визначенням, яке міститься у статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 6.9. договору за порушення строку постачання товару, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п. 5.12, п.5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 2%, а в разі прострочення термінів поставки на 30 і більше календарних днів у розмірі 10% від вартості товару, не поставленого вчасно.

Як вбачається зі змісту наведеного пункту, його умовами не передбачено подвійного стянення штрафу на одне й те ж порушення, оскільки штраф у розмірі 2 % від вартості не поставленого вчасно товару постачальник повиненн сплатити у разі прострочення його поставки на строк до 30 днів, а у разі, якщо таке прострочення перевищує 30 днів у постачальника виникає зобов`язання сплатити штраф у розмірі 10 % вартості невчасно поставленого товару.

В той же час, спірним пунктом договору не встановлено одночасного стягнення штрафу у розмірі 2% та 10 %.

Таким чином, встановлення обов`язку постачальника щодо сплати штрафу за несвоєчасну поставку товару у розмірі в залежності від строку прострочення не порушує приписи чинного законодавства та відповідає припципу свободі договору.

При цьому судом першої інстанції обрунтовано не взято до уваги посилання позивача за зустрічним позовом на постанову Великої Палати Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 року по справі № 910/12876/19, оскільки фактичні обставини у вказаній справі є відмінними від справи № 910/18911/21.

За змістом положень статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

З огляду на викладене зустрічні позовні вимоги є безпідставними, а висновок суду про відмову в задоволенні зустрічного позову правомірним.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно із статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд вирішує питання про відшкодування або оплату судових витрат на користь сторони у разі повного чи часткового задоволення її вимог.

З огляду на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУР ЛІЗИНГ" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2022 у справі №910/18911/21 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "БУР ЛІЗИНГ".

Матеріали справи № 910/18911/21 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.12.2022 (у зв`язку з тривалими повітряними тривогами та відключеннями електроенергії в місті Києві).

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська

СуддіС.В. Владимиренко

А.М. Демидова