Ухвала

від 21.12.2022 по справі 902/1004/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 902/1004/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Уркевича В. Ю.- головуючого, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання Денисевич К. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сансара»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 (головуючий суддя Демидюк О. О., судді: Савченко Г. І., Дужич С. П.) та рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.2022 (суддя Міліціанов Р. В.) у справі

за позовом Ладижинської міської ради

до 1) Приватного підприємства «Екатерина.», 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сансара», 3) Ободівської сільської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - 1) Романюк Анастасія Олександрівна , 2) Романюк Олександр Володимирович ,

про визнання правочину недійсним, скасування рішення державного реєстратора, реєстрацію права власності,

Представники учасників справи не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У жовтні 2021 року Ладижинська міська рада (далі - Ладижинська міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства «Екатерина.» (далі - ПП «Екатерина.», відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сансара» (далі - ТОВ «Сансара», відповідач-2), Ободівської сільської ради (далі - Ободівська сільрада, відповідач-3), в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить:

- визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна - майнового комплексу будівель та споруд, загальною площею 518,5 кв. м, розташованого за адресою: вул. Наконечного, 170, м. Ладижин, Гайсинський район, Вінницька область (далі - майновий комплекс), номер: б/н, виданий 04.08.2021, видавник: директор ПП «Екатерина.» Романюк Анастасія Олександрівна (далі - Романюк А. О. ); видавник: директор ТОВ «Сансара» Романюк Олександр Володимирович (далі - Романюк О. В. );

- скасувати рішення державного реєстратора Солієвої Людмили Василівни, Ободівська сільрада, Вінницька область (далі - державний реєстратор Солієва Л. В.), від 09.08.2021, індексний номер: 59721242, про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Сансара» на нерухоме майно - майновий комплекс та зареєструвати право приватної власності на майновий комплекс за ПП «Екатерина.»;

- стягнути солідарно з ПП «Екатерина.» та ТОВ «Сансара» на користь Ладижинської міськради суму судових витрат у розмірі 5 675,00 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.03.2021 у справі № 902/1026/20, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021, задоволено позов Ладижинської міськради до ПП «Екатерина.» про стягнення 101 514,32 грн безпідставно збережених коштів.

3. 17.08.2021 Господарський суд Вінницької області видав наказ про примусове виконання вищезазначеного судового рішення.

4. 13.09.2021 Ладижинським відділом державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - Ладижинський ВДВС) було відкрито виконавче провадження № 66800899 щодо примусового стягнення з боржника ПП «Екатерина.» на користь Ладижинської міськради 101 514,32 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

5. Позивач вказує, що міській раді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо те, що майновий комплекс будівель та споруд по вул. Наконечного, 170, в м. Ладижин був відчужений ПП «Екатерина.» шляхом внесення до статутного капіталу ТОВ «Сансара».

6. У межах виконавчого провадження № 66800899 про стягнення 101 514,32 грн встановлено відсутність майна у ПП «Екатерина.».

7. З огляду на викладене позивач вважає, що правочин з відчуження нерухомого майна було вчинено на шкоду кредитору, є фраудаторним та підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

8. Господарський суд Вінницької області рішенням від 23.02.2022 позов задовольнив.

9. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 11.07.2022 рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.2022 залишив без змін.

10. Судові рішення мотивовані тим, що правочин з відчуження нерухомого майна - майнового комплексу, оформлений актом приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Сансара», номер: б/н, від 04.08.2021 є фраудаторним та вчинений на шкоду кредитору з метою уникнення обов`язку з виконання судового рішення та сплати на користь Ладижинської міськради грошових коштів.

11. Суди зазначили, що позивач обмежений у можливості стягнути на свою користь грошові кошти у рамках виконавчого провадження, має легітимні очікування щодо виконання судового рішення, що є складовим права на майно, внаслідок протиправних дій відповідачів зменшено розмір активів боржника у виконавчому провадженні, у зв`язку з чим є доведеним існування конкретного майнового інтересу на задоволення майнових вимог Ладижинської міськради за рахунок нерухомого майна, яке належало ПП «Екатерина.».

12. Крім того суди вказали, що з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

13. Отже, позовні вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на нерухоме майно за попереднім власником є належними та ефективними способами захисту прав позивача, оскільки забезпечать можливість захисту прав стягувача у межах виконавчого провадження.

Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

14. У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Сансара» (скаржник), в якій скаржник просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.2022 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

15. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

16. На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, зокрема, статті 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.04.2021 у справі № 340/2214/19, від 18.01.2022 у справі № 922/313/20 у подібних правовідносинах.

17. У відзиві на касаційну скаргу Ладижинська міська рада просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

18. Інші учасники справи правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

21. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

22. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

23. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

24. У цій справі, судові рішення в якій переглядаються у касаційному порядку, судами вирішено спір щодо визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності.

25. Суди попередніх інстанцій установили, що 22.01.2020 зареєстровано ПП «Екатерина.», засновником та керівником якого є Романюк А. О., якою передано майновий комплекс до статутного капіталу приватного підприємства.

26. 29.01.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про набуття ПП «Екатерина.» права власності на майновий комплекс на підставі акта приймання-передачі б/н від 22.01.2020.

27. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.03.2021 у справі № 902/1026/20, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021, задоволено позов Ладижинської міськради до ПП «Екатерина.» про стягнення 101 514,32 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування відповідачем в період з 01.02.2020 по 01.10.2020 земельною ділянкою комунальної власності, площею 3492 кв. м, на якій розташоване нерухоме майно ПП «Екатерина.».

28. 17.08.2021 Господарський суд Вінницької області видав наказ про примусове виконання вищезазначеного судового рішення.

29. 04.08.2021 директором ПП «Екатерина.» Романюк А. О. та директором ТОВ «Сансара» Романюком О. В. підписаний акт № б/н приймання-передачі майнового комплексу.

30. На підставі вказаного акта приймання-передачі 06.08.2021 державний реєстратор Солієва Л. В. здійснила державну реєстрацію права власності на майновий комплекс за ТОВ «Сансара».

31. Таким чином після набрання законної сили рішенням Господарського суду Вінницької області у справі № 902/1026/20 за позовом Ладижинської міськради про стягнення 101 514,32 грн безпідставно збережених коштів з ПП «Екатерина.» останнім відчужено право власності на майновий комплекс.

32. 13.09.2021 Ладижинським ВДВС було відкрите виконавче провадження № 66800899 щодо примусового стягнення з боржника ПП «Екатерина.» на користь Ладижинської міськради 101 514,32 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

33. Під час здійснення виконавчого провадження № 66800899 про стягнення 101 514,32 грн виконавчою службою отримана інформація від Міністерства внутрішніх справ України та Державної фіскальної служби України про те, що за ПП «Екатерина.» транспортні засоби не зареєстровані, це підприємство не має розрахункових рахунків у банках та інших фінансових установах.

34. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.09.2021 № 274182236 інше нерухоме майно у ПП «Екатерина.» відсутнє.

35. Суди попередніх інстанцій встановили, що рішення Господарського суду Вінницької області від 23.03.2021 у справі № 902/1026/20 щодо стягнення з ПП «Екатерина.» 101 514,32 грн не виконано.

36. За змістом інформаційної довідки Ладижинського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області від 13.12.2021 № 1138-21.22 Романюк А. О. (засновник ПП «Екатерина.») та Романюк О. В. (засновник ТОВ «Сансара») є близькими родичами, а саме: рідними батьком та дочкою.

37. Таким чином, оспорюваний правочин укладено між пов`язаними особами.

38. З огляду на встановлені обставини справи та надані докази, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правочин є фраудаторним та вчинений на шкоду кредитору, з метою уникнення обов`язку з виконання судового рішення та сплати на користь Ладижинської міськради грошових коштів, тому позовні вимоги в частині визнання недійсним правочину з відчуження нерухомого майна - майнового комплексу, оформленого актом приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Сансара» від 04.08.2021 номер: б/н, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

39. Крім того, суди вказали, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

40. Звідси суди дійшли висновку, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на нерухоме майно за попереднім власником є належними та ефективними способами захисту прав позивача, та задовольнили позов також у цій частині.

41. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що посилання скаржника у касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.04.2021 у справі № 340/2214/19, від 18.01.2022 у справі № 922/313/20, не може бути виключною правовою підставою для касаційного оскарження судових рішень, оскільки постанови у вказаних справах ухвалені за інших обставин справи, ніж у справі, яка розглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у них з огляду на таке.

42. Так, у справі № 340/2214/19 фермерське господарство звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про арешт майна боржника - накладення арешту на корпоративні права фізичної особи у фермерському господарстві, зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту.

43. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Законом України «Про фермерське господарство» не визначено порядку та механізму звернення стягнення на частку (частину частки) члена такого господарства, відповідач при винесенні оскаржуваної постанови не надав правової оцінки встановленим обставинам справи на відповідність вимогам чинного законодавства, залишивши поза увагою правове регулювання цих відносин, вийшовши при цьому за межі встановлених законодавством повноважень.

44. Верховний Суд у постанові від 23.04.2021 у справі № 340/2214/19 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про те, що невизначеність в Законі України «Про виконавче провадження» порядку та механізму накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства, а також неурегульованість процедури звернення стягнення на корпоративні права члена фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство», не може бути перешкодою для застосування такого примусового заходу виконання рішень, оскільки, зважаючи на правову сутність корпоративних прав (їх майновий аспект), підлягають застосуванню приписи частини першої статті 48, частин першої, другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».

45. З викладеного вбачається, що у справі № 340/2214/19 вирішувалося питання щодо порядку та механізму накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства та процедури звернення стягнення на корпоративні права члена фермерського господарства.

46. Натомість у справі № 902/1004/21 предметом позову є вимоги про визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності, а спір у справі виник з тих підстав, що правочин є фраудаторним та вчинений на шкоду кредитору.

47. Таким чином, правовідносини у справі № 340/2214/19, на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду в якій посилається ТОВ «Сансара» у касаційній скарзі, та у справі, що розглядається, не є подібними за підставами та предметами позову, встановленими фактичними обставинами справ та матеріально-правовим регулюванням.

48. Разом з тим у справі № 922/313/20 до господарського суду з позовною заявою звернувся ліквідатор боржника про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між боржником та товариством, та застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов`язання передати ліквідатору божника майно за актом прийому-передачі.

49. За твердженням ліквідатора, відповідний правочин укладено з метою введення в оману кредиторів, без мети створення наслідків у вигляді його реального виконання. Ліквідатор зазначає про те, що дії керівників боржника свідчать про те, що підприємство умисно доведено до банкрутства, оспорюваний правочин вчинений на шкоду кредиторам з метою уникнення виконання зобов`язань перед іншим товариством.

50. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили зокрема з того, що зміна керівників товариства не може свідчити про незаконність укладених правочинів.

51. Верховний Суд постановою від 18.01.2022 скасував судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 922/313/20 та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

52. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень обмежилися лише посиланням на те, що зміна керівників товариства не може свідчити про незаконність укладених правочинів, але належним чином не дослідили наявність чи відсутність заінтересованості чи пов`язаності вказаних осіб та можливий вплив вказаних обставин на обґрунтованість заявленого позову.

53. Натомість у справі, що розглядається, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюваний правочин вчинено між юридичними особами, керівниками та засновниками яких є пов`язані особи (батько та донька).

54. Отже, правовідносини у справах № 922/313/20 та у цій справі № 902/1004/21 не є подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин, та унеможливлює застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником в касаційній скарзі постановах, до спірних правовідносин у цій справі.

55. Інших виключних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі не зазначив.

56. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

57. При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

58. Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

59. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

60. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

61. Аналогічно й частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

62. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

63. У рішенні ЄСПЛ у справі «Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v. Spain» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

64. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм Господарського процесуального кодексу України.

65. За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою ТОВ «Сансара», згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, частиною четвертою статті 240, статтею 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сансара» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.2022 у справі № 902/1004/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Є. В. Краснов

Г. М. Мачульський