Рішення

від 15.12.2022 по справі 914/3407/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2022 Справа № 914/3407/20

За позовом: Львівської обласної прокуратури, м. Львів в інтересах держави в особі

позивача: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Верхній замок, м.Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності приміщення площею 101,7 кв.м. по вул. Огіркова, 2 у м. Львові

Суддя У.І. Ділай

Секретар Ю.І.Кохановська

За участі представників:

Від прокуратури: Лука Г.В.

Від позивача: М.І.Шевченко представник

Від відповідача: О.Р.Кісь - адвокат

Від третьої особи: І.З.Чижович - представник

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.06.2022 постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.05.2021 скасовано, справу №914/3407/20 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

14.07.2022 з Верховного Суду до Господарського суду Львівської області надійшла справа №914/3407/20.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2022, справу №914/3407/20 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 25.07.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06.09.2022.

Ухвалою від 06.09.2022 підготовче засідання відкладено на 22.09.2022.

Ухвалою від 22.09.2022р. продовжено строк розгляду підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 25.10.2022.

У судових засіданнях від 25.10.2022 та від 02.11.2022 оголошено перерву.

02.11.2022 від Львівською обласною прокуратурою подано заяву про зміну (уточнення) предмету позову, в якій просить витребувати з чужого незаконного володіння та фактичного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній замок» до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення площею 101,7 кв.м. по вул.Огірковій, 2 у м.Львові. В частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності ТзОВ «Верхній замок», прокуратура просила закрити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Ухвалою від 08.11.2022 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2022.

Ухвалами від 29.11.2022 та від 08.12.2022 розгляд справи відкладено.

Представники прокуратури, позивача та третьої особи в судовому засіданні 15.12.2022 підтримали позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.

У судовому засіданні 15.12.2022 представник відповідача заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

14.04.1987 рішенням Шевченківського райвиконкому м.Львова № 192 до комунальної власності віднесено приміщення будинку по вул.Огіркова,2 у м.Львові.

03.02.1998 між Львівською міською радою в особі управління комунального майна та ТзОВ «Верхній замок» укладено договір оренди № 4433, відповідно до якого нежитлові приміщення першого поверху під індексами 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10 загальною площею 98,4кв.м. за адресою м.Львів, вул Огіркова,2 передано в оренду строком до 27.11.2000 ТзОВ «Верхній замок».

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав будівля площею 101,7 кв.м за адресою: м. Львів, Огіркова,2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1898648846101) перебуває у приватній власності ТзОВ «Верхній замок». Підставою виникнення права власності зазначено технічний паспорт, б\н, виданий Львівським обласним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 1998 року. Відповідний запис до реєстру вчинено реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х.Р.

Водночас, будинок № 2 за адресою м.Львів, вул. Огіркова 07.10.2004 зареєстрований в цілому на праві комунальної власності за територіальною громадою в особі Львівської міської ради (реєстраційний номер майна 7795952).

Згідно з листом Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 12.10.2020, в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок № 2 по вул. Огірковій у м.Львові наявний витяг з реєстру права власності на нерухоме майно від 07.10.2004, де власником будинку зазначено територіальна громада в особі Львівської міської ради на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова від 14.04.1987.

Прокуратура вважає, що Львівська міська рада, будучи власником вищевказаного приміщення, не приймала жодних рішень щодо відчуження чи вилучення у територіальної громади м.Львова та передачу іншим суб`єктам права власності на спірне нерухоме майно. Відтак, вказане майно вибуло поза волею власника. Даний факт підтверджено листами управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 26.08.2020 та юридичного департаменту Львівської міської ради від 16.10.2020.

У акті обстеження № 479нп/20 від 20.11.2020 вказаного приміщення зазначено, що у Львівської міської ради відсутній доступ до даного приміщення, таке використовується ТзОВ «Верхній замок».

При зверненні з даним позовом в обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави прокурор вказав, що Львівська міська рада знала про порушення інтересів територіальної громади міста ще з серпня 2020 року, коли Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради виявлено було незаконну реєстрацію за ТзОВ «Верхній замок» права приватної власності (лист від 26.08.2020). Проте, будь-яких ефективних заходів щодо захисту інтересів територіальної громади, у вигляді повернення спірного майна у власність територіальної громади. Львівською міською радою не вживались.

На думку прокуратури скерування 02.09.2020 Львівською міською радою в Міністерство юстиції України скарги на рішення державного реєстратора не призвело до ефективного захисту прав територіальної громади на спірне майно, поновлення прав щодо користування та розпорядження ним. Більше того, дана скарга станом на даний час залишена без відповіді. При цьому, за твердженням прокуратури, незвернення Львівської міської ради до суду про витребування майна свідчить про неналежний спосіб захисту порушених інтересів територіальної громади уповноваженим органом та є правовою підставою для звернення прокуратури до суду з позовом.

Так, прокуратура звертає увагу, що Львівська міська рада з вересня 2020 року жодних позовів, як ефективного способу захисту порушених прав, з приводу витребування майна та скасування державної реєстрації не заявляла, що свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень протягом розумного строку.

Спір виник внаслідок виявлення порушення щодо права комунальної власності. Відтак, прокуратура подала позов до відповідача, в якому просила витребувати з чужого незаконного володіння та фактичного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній замок» до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення площею 101,7 кв.м. по вул.Огірковій, 2 у м.Львові (з урахуванням заяви про зміну (уточнення) предмету позову).

В частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності ТзОВ «Верхній замок», прокуратура просила закрити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Львівська міська рада підтримала позов, зазначивши, що виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24.12.1991 №728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць /підприємств та організацій житлово-комунального господарства області/». Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.

Згідно з п. 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Спірні приміщення знаходяться на першому поверсі житлового 3-поверхового будинку на вул. Огірковій, 2.

Отже будівля, частина приміщень у якій становлять предмет спору у цій справі є житловим будинком, а відтак зміна правового режиму приміщень у ньому можлива внаслідок приватизації житлових та нежитлових приміщень. У зв`язку з цим, житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на окремі об`єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається.

Відповідно до акту обстеження №479нп/20 від 20.11.2020 у власника майна - Львівської міської ради відсутній доступ до приміщень, вони використовуються відповідачем.

Позивач заперечив проти тверджень відповідача про те, що підставою для користування нежитловими приміщеннями є договір оренди №4433 від 03.02.1998, адже відповідно до договору №4433 від 03.02.1998термін його дії встановлений до 27.11.2000. Умовами договору №4433 автоматичної його пролонгації не передбачено.

За твердженням позивача не може вважатися договір оренди №4433 від 03.02.1998 діючим і в силу проведеної державної реєстрації права приватної власності на нежитлові приміщення - предмет договору оренди за ТзОВ «Верхній замок». Відповідно ст.606 ЦК України зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Також позивач звернув увагу, що виключною обставиною щодо чинності договору оренди №4433 від 03.02.1998 є набрання чинності Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та введенням його в дію 03.06.2020. Виходячи зі змісту ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 Договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжувались в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом до 03.06.2020. після настання цієї дати договори оренди продовжуються згідно із цим Законом. Таким чином договір оренди N94433 від 03.02.1998 припинив свою дію у зв`язку із закінченням терміну його дії 27.11.2000.

Львівська міська рада долучила до справи копію акту №536-нп/22 від 06.12.2022, відповідно до якого встановлено, що спірне приміщення знаходиться в користуванні відповідача.

Відповідач заперечив проти позову з огляду на таке.

24 жовтня 2022 року відповідач у справі добровільно виконав вимогу позовної заяви щодо скасування державної реєстрації права власності на приміщення площею 101,7 кв.м по вул. Огіркова, 2 в м. Львові. Виконання даної вимоги тягне за собою припинення вправа власності на зазначені приміщення, оскільки у заяві, посвідченій нотаріусом зазначено, що ТзОВ «Верхній замок» відмовляється від права власності на зазначені приміщення.

Разом з тим відповідач звернув увагу, що однією з ключових умов звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому випадку здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Окрім того, особливістю віндикаційного позову є відсутність спору з приводу належності позивачеві майна (майнових прав) на праві власності чи іншому титулі. За наявності відповідного спору право позивача не може бути захищено шляхом задоволення віндикаційного позову.

Згідно із договором оренди від 1998 року відповідач має право на користування ними. Даний договір не розірваний та не припинений.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ( в редакції на час виникнення орендних правовідносин) у разі відсутності заяв однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

На думку відповідача, договір про оренду нежитлових приміщень № 4433 від 03 лютого 1998 року є чинним в силу закону станом на даний час.

Відповідач вважає, що твердження, зазначені в заяві щодо відсутності будь-яких договірних відносин між позивачем та відповідачем є хибними, оскільки такі існують і існували на момент подання позову та на час подання заяви про зміну предмету позову.

Також відповідач зазначив, що прокуратурою не змінено позовні вимоги, а лише виключено з позову питання скасування державної реєстрації права власності, що само по собі породжує повернення майна у комунальну власність, а відтак відновлює право, яке існувало до його порушення.

За твердженням відповідача заява про зміну предмету позову не може бути прийнята судом до розгляду, оскільки на час її подачі між позивачем та відповідачем існують договірні відносини, що саме по собі виключає можливість звернення до суду з таким позовом.

Відповідач просив закрити провадження у справі № 914/3407/21 за позовом Львівської обласної прокуратури, м. Львів в інтересах держави в особі позивача Львівської міської ради, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній замок», м. Львів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності приміщення площею 101,7кв.м. по вул. Огіркова, 2 у м. Львові у зв`язку з відсутністю предмету спору. Заяву про зміну предмету позову відповідач просив відхилити.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Про право прокуратури на звернення до суду з даним позовом, суд враховує правові висновки, які викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.06.2022 у справі №914/3407/20.

Стосовно вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності ТзОВ «Верхній замок», провадження підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю предмету спору на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Щодо вимоги про витребування з чужого незаконного володіння та фактичного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній замок» до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення площею 101,7 кв.м. по вул.Огірковій, 2 у м.Львові (з урахуванням заяви про зміну (уточнення) предмету позову) суд зазначає наступне.

Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Звідси застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19). Тобто у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Регулювання, наведене у Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такий спосіб захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

03.02.1998 між Львівською міською радою в особі управління комунального майна та ТзОВ «Верхній замок» укладено договір оренди № 4433, відповідно до якого нежитлові приміщення першого поверху під індексами 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10 загальною площею 98,4кв.м. за адресою м.Львів, вул Огіркова,2 передано в оренду ТзОВ «Верхній замок» строком до 27.11.2000.

14.08.2019 ТзОВ «Верхній замок» зареєструвало право власності на спірне майно.

Як зазначено в позові Львівська міська рада, будучи власником вищевказаного приміщення, не приймала жодних рішень щодо відчуження чи вилучення у територіальної громади м.Львова та передачу іншим суб`єктам права власності на спірне нерухоме майно.

У подальшому за заявою відповідача від 20.10.2022 скасовано реєстрацію права приватної власності за ТзОВ «Верхній замок» на відповідні приміщення.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі прокуратурою та Львівською міською радою було обрано спосіб захисту у вигляді вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння. Підставою для заявлення такої вимоги стали обставини незаконного користування ТзОВ «Верхній замок» нежитловими приміщеннями площею 101,7кв.м по вул. Огірковій, 2 у м.Львові (реєстраційний номер 1898648846101), які Львівська міська рада вважає власністю територіальної громади міста Львова, що набута нею згідно рішень, прийнятих на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».

Відповідач заперечив проти витребування спірного майна, оскільки вважає, що користування приміщеннями відбувається на законних підставах, а саме відповідно до договору оренди № 4433 від 03.02.1998, який є чинним в силу закону станом на даний час, не розірваний та не припинений.

Розглянувши матеріали справи, суд відхиляє заперечення відповідача з огляду на таке.

Відповідно до договору оренди №4433 від 03.02.1998 термін дії встановлений до 27.11.2000.

У травні 2021 року ТзОВ «Верхній Замок» звернулоя до Господарського суду Львівської області із позовом до Львівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю загальною площею 101,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Огіркова, 2.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що починаючи з 2001 року ТзОВ «Верхній Замок» відкрито, безперервно та безтитульно володіє та користується нежитловим приміщенням загальною площею 101,7 кв.м на вул. Огіркова, 2 у м. Львові. В позовній заяві позивач посилався на ст. 344 ЦК України, відповідно до якої особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомими майном протягом 10 років або рухомим майном - протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2021, яке відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2022 у справі №914/1431/21, в позові ТзОВ «Верхній Замок» відмовлено.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XI (в редакції на час виникнення орендних правовідносин) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Верховною Радою України 03.10.2019 прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна". У зазначеному Законі в розділі "Прикінцеві та перехідні положення" було передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за винятком окремих зазначених норм).

Водночас пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Згідно із ч.1,3,4 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем.

У пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Вирішуючи спори застосування законодавства про оренду (найм) майна, господарські суди мають з`ясовувати наявність у орендаря переважного права на укладення договору оренди на новий строк з урахуванням наявності чи відсутності обставин, з якими закон пов`язує виникнення такого права, а також вчинення кожним з учасників спірних правовідносин певних дій на виконання вимог закону. При цьому судам слід також з`ясовувати, чи належним чином орендар виконував зобов`язання за договором.

До матеріалів справи не долучено та суду не подано належних доказів звернення відповідача на продовження договору оренди №4433 від 03.02.1998. При цьому відповідач не заперечив, що користується спірним майном.

Як повідомила Львівська міська рада протягом 2019-2022р.р. звернень від відповідача не поступало та будь-яких рішень щодо продовження договору оренди позивач не приймав в порядку визначеному Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не зважаючи на скасування державної реєстрації права приватної власності, Львівська міська рада вважає, що ТзОВ «Верхній замок» користується нежитловими приміщеннями без належних правових підстав, оскільки договір оренди не є продовженим та припинив свою дію. Відтак позивач зазначив, що позбавлений передбаченого ст.ст. 13,41,141 Конституції України, ст.321 Цивільного кодексу України, права самостійно на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй на праві власності майном.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Звертаючись до суду з вимогою щодо витребування майна, позивач прагне досягти правової визначеності та визнання відсутності права відповідача.

Під час розгляду цієї справи господарський суд враховує принципи "естопель" та "заборони суперечливої поведінки".

Доктрина "естопель" бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.

Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Так, у постанові Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2022 у справі №914/1431/21 зазначено про твердження апелянта (ТзОВ «Верхній Замок») про те, що договір оренди не був продовженим на новий строк, а після закінчення такого ТзОВ «Верхній Замок» добросовісно користувався спірними приміщеннями, не підтверджуються матеріалами справи. Адже, позивачу було відомо, що спірні приміщення належить на праві комунальної власності Львівській міській раді, а згідно п. 13 договору оренди № 4433 від 03.02.1998 протягом 15 днів, після закінчення дії договору, ТзОВ «Верхній Замок» зобов`язане було повернути орендодавцеві орендоване приміщення, за актом приймання-передачі.

Таким чином, суд зауважує, що поведінка відповідача (факт реєстрації 14.08.2019 права власності ТзОВ «Верхній замок» на спірне майно за ТзОВ «Верхній замок» на відповідні приміщення та факт скасування 20.10.2022 реєстрації права приватної власності, звернення до суду із позовом про визнання права власності на спірні приміщення не характеризує відповідача як добросовісного орендаря) не відповідають принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

У матеріалах справи відсутні належні докази продовження дії спірного договору. Отже, суд констатує, що станом на час вирішення спору договір оренди №4433 від 03.02.1998 припинив свою дію.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства відповідач незаконно володіє спірними приміщеннями. Отже, Господарський суд Львівської області вважає, що позовну вимогу про витребування майна слід задоволити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір покладається на останнього.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 231, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Витребувати з незаконного володіння та фактичного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній замок» (Львівська область, м.Львів, вул. Огіркова, 2, ідентифікаційний код- 19332791) до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради (м.Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896) нежитлові приміщення площею 101,7кв.м по вул. Огірковій, 2 у м.Львові (реєстраційний номер 1898648846101).

3.В частині скасування державної реєстрації права власності приміщення площею 101,7 кв.м. по вул. Огіркова, 2 у м. Львові провадження закрити.

4.Стягнути з ТзОВ «Верхній замок» (79019, м.Львів, вул. Огіркова, 2, ідентифікаційний код 19332791) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м.Львів, проспект Шевченка, 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 34142,00 грн. судового збору.

5.Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 26.12.2022.

Суддя Ділай У.І.