Постанова

від 29.12.2022 по справі 580/383/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2022 року

м. Київ

справа №580/383/20

адміністративне провадження № К/9901/23098/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фонду державного майна України до Драбівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Акціонерне товариство «Перший Київський машинобудівний завод»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроміл Дистрибьюшн», за участю заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, про визнання протиправними дій та визнання протиправними і скасування постанов, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроміл Дистрибьюшн» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2020 (колегія суддів у складі: Ганечко О. М., Василенка Я. М., Шурка О. І.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У січні 2020 року Фонд державного майна України (далі - позивач, Фонд державного майна України, Фонд) звернувся до суду з адміністративним позовом до Драбівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Черкаській області (далі - відповідач, Драбівський РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Акціонерне товариство «Перший Київський машинобудівний завод»</a> (далі - третя особа-1, АТ «ПКМЗ»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроміл Дистрибьюшн» (далі - третя особа-2, ТОВ «Агроміл Дистрибьюшн»), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на будівлю, корпус № 10, цеху № 9, загальною площею 2152,5 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 49/2;

- визнати протиправною та скасувати постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на нежитлову будівлю - склад двигунів, загальною площею 474,8 кв.м.;

- визнати протиправною та скасувати постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на нежитлову будівлю літери «Т», західна прохідна, загальною площею 1024,6 кв.м.;

- визнати протиправною та скасувати постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на будівлю центральної котельні (цех № 14), загальною площею 2354,8 кв.м.;

- визнати протиправною та скасувати постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на будівлю кисневої газової станції, загальною площею 392,5 кв.м.;

- визнати протиправною та скасувати постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на нежитлову; будівлю корпус № 3 цех № 16, загальною площею 11018,2 кв.м., до складу якого входить: депо мотовозів загальною площею 545,1 кв.м.;

- визнати протиправними дії державного виконавця Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області Носенка В. М. у виконавчому провадженні № 59445526 щодо передачі нерухомого майна: нежитлові будівлі загальною площею 6399,20 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 49/2 для реалізації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що не зважаючи на те, що реалізоване майно знаходиться в м. Києві, всі дії щодо опису та арешту майна боржника проводились відповідачем, що є порушенням частини п`ятої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, позивач зазначив, що АТ «ПКМЗ» є боржником у декількох виконавчих провадженнях, які відкриті Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві (ВП № 46080196 від 20.01.2015, ВП № 53256989 від 20.01.2017, ВП № 53259592 від 20.01.2017). Крім того, щодо АТ «ПКМЗ» відкрито зведене виконавче провадження в Солом`янському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Позивач вважає, що виконавче провадження щодо боржника АТ «ПКМЗ» безпідставно перебувало у провадженні Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області. Також позивач звернув увагу на те, що дії відповідача щодо стягнення коштів на рахунках у банках та арешту коштів боржника здійснено відповідачем після прийняття 01.08.2019 і 02.08.2019 постанов про опис та арешт майна боржника, загальною площею понад 17000 кв.м., тобто з порушенням вимог частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотань представника відповідача та представника ТОВ «Агроміл Дистрибьюшн» про залишення позову без розгляду та закриття провадження. Приймаючи таке рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що законодавством не обмежено коло осіб, що мають право звернутись до суду з позовом про протиправність дій державного виконавця та/або оскарження постанов державної виконавчої служби. Також суд зазначив, що оскільки, Фонд державного майна України не є учасником виконавчого провадження, то десятиденний строк звернення до суду передбачений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до позивача не застосовується. Щодо клопотань про закриття провадження у справі суд зазначив, що адміністративні справи № 580/3147/19 та № 580/383/20 є пов`язаними між собою, проте предмет та підстави вказаних справ є різними.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2020 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що в матеріалах справи наявне повідомлення від 31.07.2019 № 8608/15.10-86 про вчинення держаним виконавцем Носенком В. М виконавчих дій на території Солом`янського РВ ДВС, а тому, враховуючи той факт, що на території, на яку поширюється компетенція Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаській області знаходиться майно АТ «ПКМЗ», а саме: нерухоме майно за адресою: 19812, Черкаська область, Драбівський район, смт. Шрамківка, вул. Чапаєва, 35, стягувач (ГУ Державної фіскальної служби м. Києва) використав своє право вибору між кількома органами державної виконавчої служби та подав заяву про відкриття виконавчого провадження за ознакою місцезнаходження майна боржника; виконавче провадження може здійснюватися у кількох органах державної виконавчої служби; опис та арешт майна є початковою стадією звернення стягнення на майно, якій передує, в тому числі проведення оцінки майна, а тому, на стадії проведення опису та арешту майна, у державного виконавця відсутня можливість встановити вартість майна, а тим більше вартість майна за яку його буде реалізоване. Суд першої інстанції вважав, що дотримуючись вимог чинного законодавства, старшим державним виконавцем Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області відповідно до листів Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.06.2019 було відкрито виконавче провадження щодо стягнення з АТ «ПКМЗ» заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, і вже як наслідком не сплати позивачем боргу, державним виконавцем Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області прийнято оскаржувані постанови про опис та арешт майна АТ «ПКМЗ». Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивачем в позовній заяві не зазначено, яким чином порушені оскаржуваними постановами Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаській області від 01.08.2019 щодо опису і арешту майна та щодо передачі майна на реалізацію при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285 безпосередньо права та законні інтереси Фонду державного майна України, а також, оскаржувані постанови не стосуються корпоративних прав держави в статутному капіталі АТ «ПКМЗ» адже стягнення зверталося на майно, яке на праві приватної власності належало господарському товариству.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2020 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2020 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправною та скасовано постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на будівлю, корпус № 10, цеху № 9 загальною площею 2152,5 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 49/2; визнано протиправною та скасовано постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на нежитлову будівлю - склад двигунів, загальною площею 474,8 кв.м.; визнано протиправною та скасовано постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на нежитлову будівлю літери «Т», західна прохідна, загальною площею 1024,6 кв.м.; визнано протиправною та скасовано постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на будівлю центральної котельні (цех № 14), загальною площею 2354,8 кв. м.; визнано протиправною та скасовано постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на будівлю кисневої газової станції загальною площею 392,5 кв.м.; визнано протиправною та скасовано постанову Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису і арешту майна від 01.08.2019 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 59680285, якою описано та накладено арешт на нежитлову будівлю корпус № 3 цех № 16, загальною площею 11018,2 кв.м. до складу якого входить: депо мотовозів загальною площею 545,1 кв.м.; визнано протиправними дії державного виконавця Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області Носенка В. М. у ВП № 59445526 щодо передачі нерухомого майна: нежитлові будівлі загальною площею 6399,20 кв.м., що знаходяться за адресою м. Київ, просп. Перемоги, 49/2 для реалізації.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що Фонд державного майна України є органом управління корпоративними правами держави АТ «ПКМЗ» у розмірі 100% його статутного капіталу. Оскільки АТ «ПКМЗ» є державним підприємством, відповідно, на його нерухоме майно поширюється дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», при цьому, незалежно від використання такого нерухомого майна у виробничій діяльності, а тому, опис майна та його реалізація суперечить вимогам цього Закону. Ураховуючи те, що АТ «ПКМЗ» у період вчинення оскаржуваних дій був об`єктом права державної власності, що не належить приватизації, і, відповідно до абзацу 1 частини дев`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» щодо нерухомого майна цього підприємства не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути відчуження такого майна. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування судом першої інстанції норм Закону України «Про управління об`єктами державної власності» є достатнім для висновку про заборону відчуження майна, що було описано державним виконавцем з метою реалізації. Тобто, станом на вчинення державним виконавцем оскаржуваних дій, норма частини дев`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» без винятків забороняла відчуження майна АТ «ПКМЗ». Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки цей Закон чітко обмежує державного виконавця в обсязі здійснення виконавчих дій, вказуючи, що розмір стягнення повинен відповідати розміру боргу (стягнення за виконавчим документом, виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та ін.). При цьому, як зазначає суд, згідно зі звітом про оцінку майна, вартість арештованого й виставленого на продаж майна становила 23 544 100,00 грн, що значно перевищує розмір заборгованості за зведеним виконавчим провадженням - 14 326 868,43 грн, у тому числі з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження. Щодо висновків суду першої інстанції про не підтвердження позивачем наявності порушення відповідачем оскаржуваними діями та рішеннями безпосередніх прав та законних інтересів Фонду державного майна України, а також про те, що оскаржувані постанови не стосуються корпоративних прав держави в статутному капіталі АТ «ПКМЗ», адже стягнення зверталося на майно, яке на праві приватної власності належало господарському товариству, суд апеляційної інстанції зазначив, що Фонд державного майна України є органом управління корпоративними правами держави AT «ПКМЗ» у розмірі 100% його статутного капіталу, неправомірне відчуження майна АТ «ПКМЗ» призводить до зменшення власного капіталу товариства та збільшує ймовірність неотримання акціонером - державою матеріального блага у вигляді дивідендів.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ «Агроміл Дистрибьюшн» подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин. Публічний спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Звертає увагу, що спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. При цьому, скаржник посилається на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 826/13405/18, від 19.06.2019 у справі № 810/2770/18, від 21.08.2019 у справі № 826/14023/17, від 23.10.2019 у справі № 810/2774/18, постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 372/3224/16-а, від 06.11.2019 у справі № 826/367/16, від 15.01.2019 у справі № 815/4830/17, від 13.12.2018 у справі № 802/493/16-а.

Отже, скаржник посилається на наявність підстав, передбачених статтею 354 КАС України, для скасування оскаржуваної постанови повністю із закриттям провадження у справі № 580/383/20 у зв`язку із порушенням правил юрисдикції.

Крім того, зазначає, що реалізація нерухомого майна, яке знаходилось у приватній власності АТ «ПКМЗ» ТОВ «Агроміл Дистрибьюшн» може теоретично розглядатись АТ «ПКМЗ» як порушення його майнових прав та інтересів як власника відчуженого на торгах майна, але жодним чином не порушує корпоративні права його учасника - держави (в особі Фонду державного майна України). При цьому, скаржник зазначає, що відповідного правового висновку про відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів акціонера укладеними товариством договорами дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16.

На думку скаржника, рішення касаційного суду за наслідками розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, у спорах про оскарження рішень та дій органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, в яких сутність (характер) спору є приватно-правовою (зокрема, у спорах про ймовірне порушення майнових прав чи інтересів позивача рішеннями чи діями органу державної виконавчої служби, приватним виконавцем).

Також, на думку скаржника, неправильно застосовуючи до спірних правовідносин норми статей 1, 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», судом апеляційної інстанції допущено порушення норми пункту 4 частини третьої статті 2 КАС України та не враховано висновки, викладені у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 825/1877/16, від 28.02.2019 у справі № 808/33/17.

Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові з порушенням приписів частини п`ятої статті 308 КАС України розглянув та надав оцінку новій підставі позову - порушенню відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов та вчиненні оскаржуваних дій статей 1, 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», яка не заявлялась позивачем у суді першої інстанції, щодо якої суд першої інстанції не досліджував обставин та не робив висновків, не врахувавши при цьому правові висновки, викладені у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову з неправильним застосуванням норм частини першої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 11, 12 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція), оскільки, на думку скаржника, неправильно розтлумачив зазначені норми та не застосував норми абзаців 5-10 пункту 12 розділу ІІІ Інструкції, за відсутності висновку Верховного суду щодо питання застосовування норми пункту 12 розділу ІІІ Інструкції у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України указує, що справа № 580/383/20 була помилково розглянута судом у порядку спрощеного позовного провадження, у той час як ця справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що унеможливило встановлення фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення справи.

Окрім цього, скаржник зазначає, що після скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020 у справі № 580/3147/19 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.10.2019, обставини, встановлені у цій справі, на думку скаржника, більше не вважаються преюдиційними для справи № 580/383/20, а правові висновки Верховного суду, викладені у постанові від 18.02.2020 за результатами перегляду постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі № 580/3147/19, не підлягають застосуванню судами з огляду на те, що справа № 580/3147/19 переглядалась Верховним Судом з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів та з огляду на скасування рішення, яким застосовано норми матеріального та процесуального права, правильність застосування яких перевірялась Верховним Судом.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки праву прокурора на подання апеляційної скарги у цій справі в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, викладені у частинах третій та четвертій статті 23 Закону України «Про прокуратуру», не урахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17.

Позиція інших учасників справи

Фонд державного майна України у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заступник Генерального прокурора у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

АТ «ПКМЗ» у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

10.09.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Агроміл Дистрибьюшн» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2020.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 580/383/20.

Ухвалою Верховного Суду від 23.09.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ТОВ «Агроміл Дистрибьюшн» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 27.12.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відкрите акціонерне товариство «Науково-виробниче підприємство «Більшовик», створене наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 13.12.1994 № 1570, шляхом корпоратизації Київського державного машинобудівного заводу «Більшовик» відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 № 210/93. У подальшому, товариство перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Науково-виробниче підприємство «Більшовик», а потім змінило назву на АТ «ПКМЗ».

Фонд державного майна України є органом управління корпоративними правами держави AT «ПКМЗ» у розмірі 100% його статутного капіталу.

Старшим державним виконавцем РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області відкрито виконавче провадження № 59445526 на виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2019 № Ю-11853-23 про стягнення з АТ «ПКМЗ» 349 611,18 грн заборгованості із сплати єдиного внеску.

30.07.2019 прийнято постанову ВП № 59680285 про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, відповідно до якої, об`єднано виконавчі провадження № 59445526, № 59442821, № 59662942, № 59663059 у зведене виконавче провадження № 59680285.

01.08.2019 прийнято постанову ВП № 59445526 про опис та арешт майна боржника, відповідно до якої, описано та накладено арешт на склад двигунів, місцезнаходження: м. Київ, пр-т Перемоги, 49/2, загальна площа 474,8 кв.м., матеріал стін - цегла, що належить боржнику АТ «ПКМЗ». У постанові від 01.08.2019 зазначено, що під час проведення опису майна були присутні свідки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та у присутності представника боржника - Кохмана М. А., копію акту опису і арешту майна не отримав.

01.08.2019 прийнято постанову ВП № 59445526 про опис та арешт майна боржника, відповідно до якої, описано та накладено арешт на будівлю кисневої газової станції, місцезнаходження: м. Київ, пр-т Перемоги, 49/2 , загальна площа 392,5 кв.м., матеріал стін - цегла, частково пошкоджені віконні рами та скло, що належить боржнику АТ «ПКМЗ». У постанові від 01.08.2019 зазначено, що під час проведення опису майна були присутні свідки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та у присутності представника боржника - Кохмана М. А., копію акту опису і арешту майна не отримав.

01.08.2019 прийнято постанову ВП № 59445526 про опис та арешт майна боржника, відповідно до якої, описано та накладено арешт на будівлю - центральну котельню (цех № 14), до складу якої входить будівля - слюсарна дільниця (площею 900,7 кв.м), місцезнаходження: м. Київ, пр- 90; Перемоги, 49/2 , загальна площа 2354,8 кв.м, матеріали стін - цегла, частково пошкоджені, що належить боржнику АТ «ПКМЗ». У постанові від 01.08.2019 зазначено, що під час проведення опису майна були присутні свідки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та у присутності представника боржника - Кохмана М. А., копію акту опису і арешту майна не отримав.

01.08.2019 прийнято постанову ВП № 59445526 про опис та арешт майна боржника, відповідно до якої, описано та накладено арешт на нежитловий будинок літера «Т» західна прохідна, місцезнаходження: м. Київ, пр-т Перемоги, 49/2 , загальна площа 1024,6 кв.м., матеріали стін - цегла, частково пошкоджені, що належить боржнику АТ «ПКМЗ». У постанові від 01.08.2019 зазначено, що під час проведення опису майна були присутні свідки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та у присутності представника боржника - Кохмана М. А., копію акту опису і арешту майна не отримав.

01.08.2019 прийнято постанову ВП № 59445526 про опис та арешт майна боржника, відповідно до якої, описано та накладено арешт на нежитлову будівлю корпус № 3 цех 15, до складу якого входить допоміжне приміщення Депо мотовозів, загальною площею 545,1 кв.м, місцезнаходження: м. Київ, пр-т Перемоги, 49/2 , загальна площа 11018,2 кв.м, матеріали стін - цегла, частково пошкоджені, що належить боржнику АТ «ПКМЗ».

01.08.2019 прийнято постанову ВП № 59445526 про опис та арешт майна боржника, відповідно до якої, описано та накладено арешт на будівлю, корпус № 10 цеху № 9, до складу будівлі входять: група приміщень 1, загальною площею 1728,6 кв.м.; група приміщень 2, загальною площею 393,5 кв.м.; місця загального користування, загальною площею 30,4 кв.м., місцезнаходження: м. Київ, пр-т Перемоги, 49/2 , загальна площа 2152,5 кв.м., матеріал стін - цегла, частково пошкоджені віконні рами та скло. У постанові від 01.08.2019 зазначено, що під час проведення опису майна були присутні свідки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та у присутності представника боржника - Кохмана М. А., копію акту опису і арешту майна не отримав.

Фонд державного майна України, не погоджуючись зі спірними постановами і діями виконавця щодо передачі нерухомого майна: нежитлових будівель, загальною площею 6399,20 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 49/2 для реалізації, звернувся до суду з позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України 09.12.2011 № 4107-VI «Про Фонд державного майна України» (далі - Закон № 4107-VI) визначено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

За змістом частини першої статті 4 Закону № 4107-VI до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України.

Пунктом 3 частини першої статті 5 Закону № 4107-VI передбачено, що Фонд державного майна України у сфері управління корпоративними правами держави, зокрема: здійснює управління корпоративними правами держави, що перебувають у сфері його управління; проводить моніторинг фінансово-економічних показників діяльності господарських товариств, які належать до сфери його управління.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктами 1, 7 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Абзацом 3 частини четвертої статті 25 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

За приписами частини п`ятої статті 24 Закону № 1404-VIII у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 25 Закону № 1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України. Передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

За змістом частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону № 1404-VIII у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Частиною шостою статті 48 Закону № 1404-VIII передбачено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

За змістом пункту 11 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) перевірка інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи або здійснення опису та арешту майна на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця здійснюється органом державної виконавчої служби, компетенція якого поширюється на територію вчинення таких дій за дорученням державного виконавця.

Пунктом 12 Інструкції № 512/5 передбачено, що державний виконавець може вчиняти виконавчі дії на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, за погодженням з начальником органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, у разі якщо: стало відомо про зміну місця проживання чи місцезнаходження боржника; з`ясувалося, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, недостатньо для повного задоволення вимог стягувача та майно боржника виявлено на території іншого органу державної виконавчої служби; боржник та його майно перебувають на території різних адміністративно-територіальних одиниць. Про проведення державним виконавцем виконавчих дій орган державної виконавчої служби зобов`язаний повідомити орган державної виконавчої служби, на території якого будуть проводиться виконавчі дії, до початку проведення таких дій. У повідомленні про вчинення виконавчих дій зазначаються: найменування органу державної виконавчої служби, прізвище, ім`я та по батькові державного виконавця, яким будуть проводитись виконавчі дії; номер виконавчого провадження; дата, час та місце проведення виконавчих дій; виконавчі дії.

Відповідно до пункту 14 Інструкції № 512/5 у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження. Про об`єднання виконавчих проваджень у зведене державний виконавець виносить постанову.

Частиною першою статті 1 Закону України від 29.11.2001 № 2864-III «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (далі - Закон № 2864-III) передбачено встановлення мораторію на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Статтею 2 Закону № 2864-III визначено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частиною першою статті 3 Закону України від 21.09.2006 № 185-V «Про управління об`єктами державної власності» (далі - Закон № 185-V) визначено, що об`єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об`єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

За змістом частини першої статті 6 Закону № 185-V уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів.

Згідно з частиною дев`ятою статті 11 Закону № 185-V нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження. Зазначені обмеження не поширюються на рішення органів управління господарських товариств, Фонду державного майна України або уповноважених органів управління про передачу об`єктів соціальної сфери, гуртожитків та об`єктів незавершеного капітального будівництва у комунальну власність (крім об`єктів соціальної сфери, гуртожитків та об`єктів незавершеного будівництва, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України) та на відчуження шляхом приватизації, а також на рішення державних підприємств, установ і організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі, про відчуження житла працівникам таких підприємств, установ, організацій та господарських товариств шляхом продажу, що здійснюється на виконання умов укладених колективних договорів без застосування конкурентних засад.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Частиною першою статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржник у касаційній скарзі наголошує на тому, що справу № 580/383/20 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки, на його думку, твердження позивача у цій справі підтверджують приватно-правовий характер спору та відсутність будь-яких порушень прав позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому наявні правові підстави, передбачені статтею 354 КАС України, для скасування оскаржуваної постанови повністю і закриття провадження у справі у зв`язку із порушенням правил юрисдикції. При цьому, скаржник зазначає, що правові висновки з цього питання у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 826/13405/18, від 19.06.2019 у справі № 810/2770/18, від 21.08.2019 у справі № 826/14023/17, від 23.10.2019 у справі № 810/2774/18, постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 372/3224/16-а, від 06.11.2019 у справі № 826/367/16, від 15.01.2019 у справі № 815/4830/17, від 13.12.2018 у справі № 802/493/16-а.

Верховний Суд відхиляє такі доводи скаржника, з огляду на таке.

Положеннями частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Як обумовлено статтею 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

За змістом частини першої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.

Як свідчать матеріали справи, Фонд державного майна України звернувся до адміністративного суду з позовною заявою в порядку статті 287 КАС України, посилаючись на те, що рішення та дії державного виконавця Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області щодо опису, арешту та передачі для реалізації належного АТ «ПКМЗ» нерухомого майна стали підставою для подальшого відчуження майна підприємства засновником якого, та органом управління є держава Україна в особі Фонду державного майна України, який також є власником 100% акцій АТ «ПКМЗ». Також позивач вважав, що є всі підстави вважати, що виконавче провадження щодо боржника - АТ «ПКМЗ» безпідставно перебувало у провадженні Драбівського РВ ДВС ГТУЮ в Черкаський області. Крім того, враховуючи, що на час здійснення опису та арешту майна, а також його передачі на реалізацію спірне нерухоме було майном об`єкта державної власності, яке не підлягало приватизації, то зазначене майно, на думку позивача, взагалі було заборонено відчужувати. Тобто, будь-яка передача для реалізації нерухомого майна АТ «ПКМЗ» та його реалізація не передбачена і заборонена законом.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців чи приватних виконавців.

Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця урегульовано статтею 287 КАС України, частиною першою якої передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначених нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас, згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, на відміну від оскарження дій виконавця під час виконання судового рішення, як це визначено у частині першій статті 74 Закону № 1404-VIII.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема на спори з приводу оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), вчинених у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Цей висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.03.2018 у справі № 213/2012/16, де зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, що передбачено як і частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII, та і частиною першою статті 287 КАС України в редакції, що діяла на час розгляду справи.

Верховний Суд зауважує, що арешт та опис майна боржника та передача його для реалізації є процесуальними діями та рішеннями державного виконавця щодо примусового виконання виконавчого документу. Відтак, оскільки оспорювані дії та рішення державного виконавця здійснені в процесі примусового виконання вимоги ГУ ДФС у м. Києві про стягнення з АТ «ПКМЗ» заборгованості із сплати єдиного внеску, то в силу вимог частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII такі дії та рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів уважає, що в даній справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення державного виконавця, який, на думку позивача, вчинив протиправні дії щодо арешту, опису та передачі на реалізацію належного АТ «ПКМЗ» нерухомого майна, засновником якого, та органом управління є держава Україна в особі Фонду державного майна України, який також є власником 100% акцій АТ «ПКМЗ».

Отже, Верховний Суд уважає помилковими твердження скаржника про те, що цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Наведена позиція також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.06.2021 у справі № 580/3147/19.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції у своєму рішенні дійшов висновку про те, що, оскільки на території, на яку поширюється компетенція Драбівського РВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області, перебуває майно АТ «ПКМЗ», стягувач (ГУ ДФС у м. Києві) використав право вибору між кількома органами державної виконавчої служби та подав заяву про відкриття виконавчого провадження за ознакою місцезнаходження майна боржника. При цьому, судом зроблено посилання на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Проте, як зазначає суд апеляційної інстанції, Черкаським окружним адміністративним судом при розгляді справи № 580/3147/19 установлено, що у заявах ГУ ДФС у м. Києві від 27.06.2019, 22.07.2019 про відкриття виконавчих проваджень за вимогами про стягнення заборгованості із сплати єдиного внеску зазначалося лише про нерухоме майно, зареєстроване за АТ «ПКМЗ» за адресою: Черкаська обл., Драбівський р-н, смт Шрамківка, вул. Чапаєва, 35. Так, надаючи правову оцінку діям відповідача щодо виконання рішення на території, на яку поширюються функції Драбівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Черкаській області, у контексті статей 24, 25 Закону № 1404-VIII та на іншій території знаходження майна (м. Київ, просп. Перемоги, 49/2), окружний суд зазначив, що виконавче провадження відкрито за місцем знаходження частини майна боржника, проте матеріали справи не містять доказів узгодження реалізації іншого майна, ніж вказано в листі стягувача.

У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційних скарг у частині того, що державним виконавцем, усупереч вищевказаним вимогам законодавства описано та передано на реалізацію майно за іншою адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 49/2, на що, суд першої інстанції не звернув увагу.

Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону № 1404-VIII у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

У силу норм частини першої статті 1 Закону № 2864-III встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємстві та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, Фонд державного майна України є органом управління корпоративними правами держави АТ «ПКМЗ» у розмірі 100 % його статутного капіталу.

Статтею 2 Закону № 2864-III визначено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Оскільки АТ «ПКМЗ» є державним підприємством, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що на його нерухоме майно поширюється дія Закону № 2864-III, при цьому, незалежно від використання такого нерухомого майна у виробничій діяльності, а тому, опис майна та його реалізація суперечить вимогам цього Закону.

За змістом частини дев`ятої статті 11 Закону № 185-V нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження. Зазначені обмеження не поширюються на рішення органів управління господарських товариств, Фонду державного майна України або уповноважених органів управління про передачу об`єктів соціальної сфери, гуртожитків та об`єктів незавершеного капітального будівництва у комунальну власність.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у статутному капіталі позивача частка держави становить 100 відсотків. Відповідно до Додатку 2 до Закону України від 07.07.1999 № 847-XIV «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», який був чинний у період вчинення відповідачем оскаржуваних дій - втрата чинності відбулася 20.10.2019, до Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані входить Відкрите акціонерне товариство «Більшовик» (03680, м. Київ, пр. Перемоги, 49/2, ЄДРПОУ 14308569), що відповідно до пункту 7 наказу Фонду державного майна України від 10.05.2018 № 624 змінило найменування з Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» на Акціонерне товариство «Перший Київський машинобудівний завод»</a>, скорочене найменування з ПАТ НВП «Більшовик» на АТ «Перший Київський машинобудівний завод».

Ураховуючи те, що АТ «ПКМЗ» у період вчинення оскаржуваних дій був об`єктом права державної власності, що не належить приватизації, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до абзацу першого частини дев`ятої статті 11 Закону № 185-V щодо нерухомого майна цього підприємства не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути відчуження такого майна.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що застосування судом першої інстанції норм Закону № 185-V є достатнім для висновку про заборону відчуження майна, що було описано державним виконавцем з метою реалізації. Тобто, станом на вчинення державним виконавцем оскаржуваних дій, норма частини дев`ятої статті 11 Закону № 185-V без винятків забороняла відчуження майна АТ «ПКМЗ».

Зазначені висновки щодо подібних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 580/3147/19.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин положення статей 1, 2 Закону № 2864-III.

Посилання скаржника на те, що після скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020 у справі № 580/3147/19 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.10.2019, обставини, встановлені у цій справі більше не вважаються преюдиційними для справи № 580/383/20, а правові висновки Верховного суду, викладені у постанові від 18.02.2020 за результатами перегляду постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі № 580/3147/19, не підлягають застосуванню судами з огляду на те, що, на його думку, справа № 580/3147/19 переглядалась Верховним Судом з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів та з огляду на скасування рішення, яким застосовано норми матеріального та процесуального права, правильність застосування яких перевірялась Верховним Судом, Верховний Суд відхиляє, оскільки постановою Верховного Суду від 23.06.2021 у справі № 580/3147/19 було скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020 та справу № 580/3147/19 направлено для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що в даній справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії державного виконавця, який, на думку позивача, вчинив протиправні дії щодо опису та передачі на реалізацію належного йому нерухомого майна. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що в цій справі наявний спір про право цивільне колегія суддів уважала помилковим.

Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові з порушенням приписів частини п`ятої статті 308 КАС України розглянув та надав оцінку новій підставі позову - порушенню відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов та вчиненні оскаржуваних дій статей 1, 2 Закону № 2864-III, яка не заявлялась позивачем у суді першої інстанції, щодо якої суд першої інстанції не досліджував обставин та не робив висновків, не врахувавши при цьому правові висновки, викладені у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17, Верховний Суд відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Тлумачення пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України дає підстави зробити висновок, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.

З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 761/41071/19.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Правовідносини у справі № 826/5755/17, на які послався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин у цьому касаційному провадженні, оскільки у справі № 826/5755/17 предметом позову було визнання протиправним та скасування припису Міністерства культури України від 14.04.2017 № 1299/10/13-17 про негайне зупинення проведення будь-яких робіт на об`єкті, який був виданий Інституту геологічних наук НАН України.

Посилання скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм статей 1, 2 Закону № 2864-III та не врахування висновків, викладених у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 825/1877/16, від 28.02.2019 у справі № 808/33/17, Верховний Суд також відхиляє, з огляду на зазначене вище.

Крім того, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.01.2020 у справі № 825/1877/16, від 28.02.2019 у справі № 808/33/17, на які послався скаржник у касаційній скарзі, також стосується правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин у цьому касаційному провадженні, оскільки: у справі № 825/1877/16 спірні правовідносини виникли у 2016 році та стосувалися бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про відмову в застосуванні положень статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у зведеному виконавчому провадженню; у справі № 808/33/17 спірні правовідносини виникли у 2016 році та стосувалися бездіяльності в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про відмову в застосуванні положень статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» по зведеному виконавчому провадженню в порядку, визначеному статтями 34, 35 та 37 Закону України «Про виконавче провадження.

Також Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що у цій справі підлягає врахуванню ще й те, що відповідно до частини шостої статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Отже, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, Закон чітко обмежує державного виконавця в обсязі здійснення виконавчих дій, вказуючи, що розмір стягнення повинен відповідати розміру боргу (стягнення за виконавчим документом, виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та ін.).

Судом апеляційної інстанції зазначено, що апелянтом наголошувалося на тому, що згідно зі звітом про оцінку майна, вартість арештованого й виставленого на продаж майна становила 23 544 100 грн, що значно перевищує розмір заборгованості за зведеним виконавчим провадженням - 14 326 868,43 грн, у тому числі з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження. При цьому, майно, яке було реалізовано на спірних електронних торгах, складається з п`яти окремих об`єктів нерухомого майна, кожному з яких присвоєно індивідуальний реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з огляду на що, державний виконавець, реалізуючи все майно, а не тільки ту частину, яка б могла задовольнити вимоги щодо стягнення коштів, на які мораторій не розповсюджується, порушив положення частини шостої статті 48 Закону № 1404-VIII.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні неправильно застосовано положення частини шостої статті 48 Закону № 1404-VIII.

Посилання скаржника на те, що реалізація нерухомого майна, яке знаходилось у приватній власності АТ «ПКМЗ» ТОВ «Агроміл Дистрибьюшн» може теоретично розглядатись АТ «ПКМЗ» як порушення його майнових прав та інтересів як власника відчуженого на торгах майна, але жодним чином не порушує корпоративні права його учасника - держави (в особі Фонду державного майна України), Верховний Суд відхиляє, з огляду на таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, Відкрите акціонерне товариство «Науково-виробниче підприємство «Більшовик», створене наказом Міністерства машинобудування, військово- промислового комплексу і конверсії України від 13.12.1994 № 1570, шляхом корпоратизації Київського державного машинобудівного заводу «Більшовик» відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 № 210/93. У подальшому, товариство перейменовано в публічне акціонерне товариство «Науково-виробниче підприємство «Більшовик», а потім - в АТ «ПКМЗ».

Вище зазначалось, що позивач у даній справі, є органом управління корпоративними правами держави AT «ПКМЗ» у розмірі 100% його статутного капіталу.

За змістом статті 3 Закону № 185-V об`єктами управління державної власності, зокрема, є корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій.

Положеннями статті 6 цього Закону встановлено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням об`єктів державної власності.

Відповідно до статті 1 Закону № 4107-VI Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

За змістом частини першої статті 4 Закону № 4107-VI до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України.

Також, відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону № 4107-VI Фонд державного майна України у сфері управління корпоративними правами держави, зокрема: здійснює управління корпоративними правами держави, що перебувають у сфері його управління; проводить моніторинг фінансово-економічних показників діяльності господарських товариств, які належать до сфери його управління.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до статуту АТ «ПКМЗ», який є публічно доступним, товариство в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, здійснює виплату дивідендів через депозитарну систему України або безпосередньо акціонерам (п. 10.12). Товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів, якщо, зокрема, власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу та резервного капіталу (п. 10.13).

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України від 17.09.2008 № 514-VI «Про акціонерні товариства» власний капітал (вартість чистих активів) товариства - різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов`язань перед іншими особами.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що неправомірне відчуження майна АТ «ПКМЗ» призводить до зменшення власного капіталу товариства та збільшує ймовірність неотримання акціонером - державою матеріального блага у вигляді дивідендів, а тому, висновки суду першої інстанції щодо непідтвердження позивачем наявності порушення відповідачем оскаржуваними діями та рішеннями безпосередніх прав та законних інтересів Фонду державного майна України, є помилковими.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідач вчиняючи дії щодо проведення опису та арешту нерухомого майна АТ «ПКМЗ» та передаючи нерухоме майно нежитлові будівлі загальною площею 6399,20 кв.м, що знаходяться за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 49/2 для реалізації, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені законами України, без використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, не обґрунтовано, тобто, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Стосовно доводів касаційної скарги про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження потрібно зауважити таке. Ця справа у розумінні частини шостої статті 12 КАС України не належить до справ незначної складності. Водночас така її характеристика автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20.

Резюмуючи зазначимо, що розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження не вплинув на остаточний результат касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.

Твердження скаржника, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки праву прокурора на подання апеляційної скарги у цій справі в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, не застосував до спірних правовідносин норми матеріального викладених у частинах третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», не урахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до матеріалів справи, офіс Генерального прокурора в апеляційній скарзі та заяві про усунення недоліків апеляційної скарги обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстав для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відкриття апеляційного провадження за скаргою заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

Крім того, у справах № 924/1256/17, № 924/1237/17, № 906/240/18, № 910/18770/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі предметом розгляду були інші правовідносини та спосіб захисту інтересів держави, судами досліджувались наведені прокурором доводи та обґрунтування підстав для звернення його з позовом як самостійного позивача.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроміл Дистрибьюшн» залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк