Ухвала

від 28.12.2022 по справі 914/2334/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

28.12.2022 р. справа № 914/2334/22

Суддя Господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., при секретарі Прокопів І.І., розглянувши матеріали справи

за позовом:Керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави, м.Львів;до відповідача-1:Львівської міської ради, м.Львів;до відповідача-2:Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», с.Зелів, Львівська область;про:визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації прав.

Представники сторін:

від позивача: Леонтьєва Н. Т.-прокурор;

від відповідача-1: Наумець А.Г - представник;

від відповідача-2: Медвідь Ю.О. - адвокат;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави, м.Львів звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Львівської міської ради, м.Львів та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», с.Зелів, Львівська область про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації прав.

Хід розгляду справи відображено в попередніх ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 08.12.2022 підготовче засідання відкладено на 28.12.2022.

19.12.2022 представником відповідача-2 через канцелярію суду подано пояснення б/н від 13.12.2022 (вх.№ 26182/22 від 19.12.2022), в прохальній частині яких міститься клопотання про залишення позову без розгляду.

Представник прокуратури (позивача) в підготовче засідання 28.12.2022 з`явився надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог. Також зазначив про надіслання суду через систему «Електронний суд» клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

Станом на момент проведення підготовчого засідання вказане клопотання до суду не надійшло.

Представника відповідача-1 в підготовче засідання 28.12.2022 з`явився, надав усні пояснення щодо заявлених прокуратурою (позивачем) позовних вимог.

Представник відповідача-2 в підготовче засідання 28.12.2022 з`явився, підтримав клопотання про залишення позовної заяви без руху, що викладене у прохальній частині відзиву на позовну заяву б/н від 14.11.2022 (вх.№ 23002/22 від 04.11.2022).

Розглянувши клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху, суд зазначає наступне.

В обґрунтування поданого клопотання заявник зазначає, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно в розумінні чинної ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та практики Верховного Суду є майновою вимогою, оскільки за своєю правовою природою пов`язана з позбавленням прав на нерухоме майно (земельну ділянку) власника відповідача-2, та їх перехід до нового власника органу місцевого самоврядування.

За твердженням відповідача-2, прокурором, в порушення вимог п.2 ч.1 ст.164 ГПК України не додано до поданої позовної заяви доказів сплати судового збору у повному розмірі або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону, як за позовну вимогу майнового характеру.

Таким чином, оскільки позовна заява подана прокурором до Господарського суду Львівської області із порушенням вимог, встановлених п.3 ч.3 ст.162 та п.2 ч.1 ст. 164 ГПК України, а саме: не зазначено ціну позову, оскільки позов підлягає грошовій оцінці та судовий збір сплачено у розмірі, який не відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір, відповідач-2 просить залишити без руху позовну заяву у справі №914/2334/22, подану керівником Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійсним рішення сільської ради № 4816 від 12.11.2020, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Прокурор у відповіді на відзив № 15/1-1577 вих-22 від 08.11.2022 (вх.№ 23470/22 від 10.11.2022) зазначає, що вказана заява відповідача-2 є безпідставною та такою яка не підлягає задоволенню.

Зокрема прокурором зазначено, що стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта (позивача) поєднувати якісь позовні вимоги, котрих приватно-правова норма не передбачає. Зазначена стаття закріплює, як у цій ситуації має діяти чи то державний реєстратор, чи то суд, який визначає порядок виконання рішення.

Позовними вимогами у даній справі є скасування рішення Рясно-Руської сільської ради «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки», скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на спірну земельну ділянку.

Друга позовна вимога є похідною від вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Тобто, на думку прокурора, позов заявлений до господарського суду щодо правовідносин у сфері господарювання, зважаючи на його предмет і підстави, отже, не стосується правовідносин сторін щодо адміністрування і підпорядкування, які взагалі не можуть розглядатися господарським судом, а стосується спору сторін щодо законності виникнення у відповідача права власності на спірну земельну ділянку, одночасно, оскільки реєстраційні дії не являються юридичними фактами, вони і не являються підставами виникнення, зміни, припинення прав, тому скасування державної реєстрації права власності не може бути майновою вимогою.

Стосовно судової практики, наведеної відповідачем-2, прокурор наголосив про її відсутність в розумінні п.4 ст.236 ГПК України.

Так, порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір», який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2), а позовної заяви немайнового характеру 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 2).

У постанові від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1-3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна як рухомих речей, так і нерухомості визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Так, предметом позову у справі №914/2334/22 є визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4816 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки» та скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:12:005:0028, площею 0,0982 га, реєстраційний номер запису про право власності/довірчої власності:39296794.

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Аналогічну позицію містить Постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Крім цього, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Аналогічну позицію викладено в Постанові Великої Павлати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Враховуючи підстави заявленого прокурором позову та їх нормативне обгрунтування, викладена вище правова позиція Великої Павлати Верховного Суду спростовує аргументи відповідача-2 щодо того, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно в розумінні чинної ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є майновою вимогою, оскільки за своєю правовою природою пов`язана з позбавленням прав на нерухоме майно (земельну ділянку) власника відповідача-2, та їх перехід до нового власника органу місцевого самоврядування.

Щодо практики Верховного Суду, на яку посилається відповідач-2, обґрунтовуючи свою заяву, варто зазначити, що кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.

Суд зазначає, що справи наведені представником Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» різняться за суб`єктним складом сторін спору, змістом правовідносин, фактичними обставинами справи, відтак має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на земельну ділянку є немайновою, відтак відсутні правові підстави для задоволення клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху.

Дослідивши клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду, що міститься в прохальній частині пояснення б/н від 13.12.2022 (вх.№ 26182/22 від 19.12.2022), суд виріши відкласти його розгляд до наступного підготовчого засідання.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

З метою забезпечення процесуальних прав учасників справи, принципів рівності та змагальності сторін, суд вирішив відкласти підготовче засідання.

Керуючись ст. 2, 176, 182, 183, 202, 216, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Відмовити в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху, що викладене у прохальній частині відзиву на позовну заяву б/н від 14.11.2022 (вх.№ 23002/22 від 04.11.2022).

2. Відкласти вирішення клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду, що міститься в прохальній частині пояснення б/н від 13.12.2022 (вх.№ 26182/22 від 19.12.2022).

3. Відкласти підготовче засідання на 12.01.23 о 11:00 год.

4. Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128, зал судових засідань № 7.

5. Явка повноважних представників сторін в судове засідання обов`язкова.

6. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

7. Веб-адреса суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

8. Звернути увагу сторін на те, що відповідно до ст.135 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зокрема, за ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу.

9. Суд звертається до учасників судового процесу із проханням зареєструватися в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу (створити поштову скриньку електронного суду), розміщеній на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою: mail.gov.ua та програмі Електронний суд, які передбачають можливість обміну процесуальними документами між судом і учасниками процесу та подати до суду заявку про отримання процесуальних документів в електронному вигляді по конкретній справі, яку необхідно роздрукувати на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суддя Мазовіта А.Б.