Рішення

від 01.05.2023 по справі 914/2334/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2023 Справа № 914/2334/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави, м. Львів

до відповідача-1: Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача-2: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», с.Зелів, Львівська область

про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації прав

за участю представників:

прокурор Леонтьєва Н.Т.

від відповідача-1: Наумець А.Г. - представник;

від відповідача-2: не з`явився

Обставини розгляду справи.

Керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Львівської міської ради, м. Львів та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», с. Зелів, Львівська область про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4816 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки» та скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0028, площею 0,0982 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095955446101, номер запису про право власності/довірчої власності: 39296794.

Ухвалою суду від 30.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.10.2022.

Ухвалою від 24.10.2022 суд відклав підготовче засідання на 07.11.2022.

25.10.2022 через канцелярію суду представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву (вх. №22148/22 від 25.10.2022).

04.11.2022 через канцелярію суду представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву (вх. №23002/22 від 04.11.2022).

В підготовчому засіданні 07.11.2022 було оголошено перерву до 28.11.2022.

10.11.2022 через канцелярію суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх. №23470/22 від 10.11.2022).

В підготовчому засіданні 28.11.2022 було оголошено перерву до 08.12.2022.

Ухвалою від 08.12.2022 суд відклав підготовче засідання на 28.12.2022.

19.12.2022 через канцелярію суду від представника відповідача-2 надійшли письмові пояснення щодо відзиву на позовну заяву та заперечень позивача на заяву відповідача-2 про залишення позову без руху (вх. №26182/22 від 19.12.2022).

28.12.2022 через систему «Електронний суд» (вх. №26998/22 від 08.12.2022) прокуратурою подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та про поновлення строку для подання таких доказів.

Ухвалою суду від 28.12.2022 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху, що викладене у прохальній частині відзиву на позовну заяву б/н від 14.11.2022 (вх. № 23002/22 від 04.11.2022), відкладено вирішення клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду, що міститься в прохальній частині пояснення б/н від 13.12.2022 (вх. № 26182/22 від 19.12.2022), відкладено підготовче засідання на 12.01.2023.

В підготовчому засіданні 12.01.2023 було оголошено перерву до 06.02.2023.

03.02.2023 представником відповідача-2 через канцелярію суду подано заяву б/н від 03.02.2023 (вх. №2745/23 від 03.02.2023) на обґрунтування клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 06.02.2023 визнано поважними причини пропуску прокуратурою строку для подання доказів, поновлено пропущений прокуратурою процесуальний строк для подання доказів та прийнято докази, долучені прокуратурою до клопотання б/н від 08.12.2022 (вх. № 26998/22 від 28.12.2022) про долучення доказів. Також вказаною ухвалою суду відкладено вирішення клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду, що міститься в прохальній частині пояснення б/н від 13.12.2022 (вх. № 26182/22 від 19.12.2022) та відкладено підготовче засідання на 20.02.2023.

Ухвалою суду від 20.02.2023 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду (вх. № 26182/22 від 19.12.2022). Ухвалою суду від 20.02.2023 закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті на 13.03.2023.

Прокурором подано тези виступу в судових дебатах (вх. 5366/23 від 02.03.2023).

В судовому засіданні 13.03.2023 було оголошено перерву до 03.04.2023.

В судовому засіданні 03.04.2023 було оголошено перерву до 01.05.2023.

01.05.2023 представником відповідача-2 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. №10603/23 від 01.05.2023.

01.05.2023 в судовому засіданні, суд ухвалив відмовити у задоволенні вказаного клопотання з тих підстав, що відповідні обґрунтування, які наведені представником в означеному клопотанні, не підтверджено жодними доказами.

Заяви про відвід суду не поступали.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Франківською окружною прокуратурою м. Львова Львівської області встановлено факт незаконної передачі земельної ділянки у приватну власність, а саме рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4816 від 12.11.2020 передано у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельну ділянку за кадастровим 4610137500:12:005:0028, площею 0,0982га.

Прокурор вказує, що згідно із містобудівною документацією м. Львова, а саме Генпланом м. Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території міських та районних парків, а план зонування території за функціональним регламентом (базове зонування) для земельної ділянки - відсутній. В межі діючого генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були. Відтак, на переконання прокурора, спірне рішення про передачу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч ст. 41 Земельного кодексу України.

Також зазначено, що спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, а відтак для містобудівних потреб, передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території. Вказане підкреслює незаконність спірного рішення ради, що прийнято з порушенням ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того прокурор зазначав, що гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови.

Водночас, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради №4816 від 12.11.2020, відповідачу-2 передано у власність земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст. 41 Земельного кодексу України.

Також у позовній заяві зазначалося про порушення умов передачі земельної ділянки, оскільки зі Статуту відповідача-2 слідує, що останній не має на меті здійснення виключно гаражного будівництва для забезпечення потреб його членів, а є юридичною особою, створеною з метою отримання прибутку.

При цьому прокурор зазначав, що проект відведення земельної ділянки кооперативу відсутній, технічна документація щодо поділу та оспорюване рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення трьох членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань щодо розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей, площею 0,0982 га (по 0,0327 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу), а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу.

Крім того, рішенням Рясне-Руської сільської ради №3697 від 19.05.2020 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для зміни цільового призначення, зокрема, земельної ділянки за кадастровим №4610137500:12:005:0028 з КВЦПЗ 16.00 (землі запасу) на КПЦПЗ 02.01 (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Наведене, на думку прокурора, свідчить, про порушення оспорюваним рішенням ради ст. 41 Земельного кодексу України.

У зв`язку з наведеним прокурор вказує про наявність підстав для визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради та скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку.

Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог не заперечив, у поданому відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії «землі житлової та громадської забудови», однак оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020 №4820 відповідачу-2 передано у власність земельну ділянку за категорією земель «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» за кодом КВЦПЗ 12.04 «для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», що прямо суперечить статті 41 Земельного кодексу України.

Як вказано у відзиві на позовну заяву відповідача-1, при визначенні розміру земельної ділянки, необхідної для здійснення гаражного будівництва в розрахунку на одного члена, варто взяти до уваги статтю 121 Земельного кодексу України, згідно якої норма безоплатної приватизації землі на одну особу для будівництва індивідуальних гаражів становить не більше 0,01 га.

Як зазначила Львівська міська рада, проект відведення земельної ділянки кооперативу відсутній, технічна документація щодо поділу та оспорюване рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення трьох членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей, площею 0,0982 га (по 0,0327 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу).

Також Львівська міська рада зазначила про надання інших 12 земельних ділянок, переданих тією ж радою тому ж кооперативу, на підставі 12-ти інших рішень ради, загальною площею 7,1597 га (по 2,3865 га на кожного члена), враховуючи, що статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу, що на думку Львівської міської ради свідчить про порушення оспорюваним рішенням ради статті 41 Земельного кодексу України.

Враховуючи наведене, Львівська міська рада у поданому відзиві на позовну заяву зазначає, що позов заступника керівника Франківської окружної прокуратури в інтересах держави є підставним.

Відповідач-2 проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву, в якому просив залишити без руху позовну заяву у справі №914/2334/22 та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На думку відповідача-2, вимога про скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на земельну ділянку є майновою, оскільки пов`язана з позбавленням прав на нерухоме майно (земельну ділянку) власника - відповідача-2, та їх перехід до нового власника - органу місцевого самоврядування. Таким чином, позов підлягає залишенню без руху на підставі ст.ст. 174, 176 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем (прокурором) не сплачено судовий збір у повному обсязі, а саме за вимогу майнового характеру про скасування державної реєстрації права власності.

У відзиві на позовну заяву також зазначено, що позивачем (прокурором) не доведено підстав для представництва в суді згідно статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 Господарського процесуального кодексу України. При цьому відповідач-2 вважає, що уповноваженим органом держави, який здійснює відповідні наглядові функції, є територіальний орган Держгеокадастру, оскільки саме він здійснює контроль за використанням і охороною земель усіх категорій і форм власності, а також за додержанням земельного законодавства, у тому числі органами місцевого самоврядування.

Також відповідач-2 вказав, що уповноваженим органом держави може бути Державна екологічна інспекція у Львівській області або Львівська обласна державна адміністрація.

Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» заперечуючи щодо позовних вимог також зазначив, що прокурором не наведено належного та достатнього обґрунтування порушення «інтересів держави», а також визначені законом підстави для звернення до суду із зазначеним позовом за можливості такого звернення безпосередньо Державною екологічною інспекцією України, Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, Львівською обласною місцевою державною адміністрацією як уповноваженими органами.

Оскільки прокурором не надані підтверджуючі документи звернення до компетентних державних органів, щоб пересвідчитися, що відповідний державний орган, дізнавшись про виявлені порушення, не здійснює захисту інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність в цій сфері, тому на думку відповідача-2 у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави самостійно, а отже і права на звернення до суду у даній справі.

Щодо тверджень позивача (прокурора) про відсутність містобудівної документації відповідач-2 зазначив, що спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав, сформована із дотриманням абсолютно усіх вимог законодавства України, на підставі затвердженої містобудівної документації із наявністю плану зонування території.

Щодо встановлення цільового призначення земельної ділянки відповідач-2 вказав, що цільове призначення земельної ділянки (категорія) із земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення на інше цільове призначення не змінювалося, код КВЦПЗ-12.04 «для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» згідно із Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель» знаходиться в межах секції «J» та належить до категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, з огляду на що, за твердженням відповідача-2, посилання позивача (прокурора) на те, що віднесення спірної земельної ділянки до вказаної категорії земель потребувало прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, є надуманими та не відповідають дійсності.

Щодо умов передачі земельної ділянки гаражно-будівельному кооперативу відповідач-2 вказав на те, що положеннями Закону України «Про кооперацію» передбачена можливість розподіляти отримані доходи (прибутки) або їх частину серед членів обслуговуючих кооперативів через здійснення кооперативних виплат та виплат на паї (статті 25, 26 Закону).

При цьому, як вказано у відзиві на позовну заяву, прокурором жодними доказами не доведено, що обслуговуючим кооперативом здійснювався будь-який розподіл прибутків чи використання коштів кооперативу не для реалізації мети (цілей, завдань) будівництва гаражів та супутньої діяльності.

Щодо посилання позивача (прокурора) у позові на норми статті 41 Земельного кодексу України відповідач-2 зазначає, що вони носять безпідставний характер, оскільки в самій статті ЗК України вказано, що земельні ділянки передаються у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Разом із позовною заявою позивачем (прокурором) не подано доказів, які підтверджують порушення передбачених містобудівною документацією розмірів земельних ділянок, котрі можуть передаватися у власність обслуговуючому кооперативу.

Відповідач-2 не погоджується з твердженням позивача (прокурора) про те, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються тільки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, і тільки за рахунок земель житлової та громадської забудови відповідно до статті 41 Земельного кодексу України, оскільки на переконання відповідача-2 код КВЦПЗ (підрозділ) 12.04 повністю відповідає категорії земель «землі транспорту» згідно наведеної Класифікації, а саме «землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту».

Крім того, як вказано у відзиві на позовну заяву, стаття 41 Земельного кодексу України не містить будь-яких заборон щодо передачі земельних ділянок для гаражного будівництва кооперативам за рахунок земель транспорту, власником яких є орган місцевого самоврядування.

Також відповідач-2 зазначив, що доводи прокурора про те, що передача у приватну власність спірної земельної ділянки суперечить суспільному інтересу територіальної громади, не може бути визначальною та єдиною підставою для позбавлення відповідача-2 права власності на добросовісно набуте майно.

За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне.

Львівською міською радою, беручи до уваги прийняті ухвали від 16.11.2017 №2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017 №2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 №4968 та від 01.10.2015 №5143», на звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 №1132, 14.02.2019 прийнято ухвалу №4647 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №8 площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015), у тому числі, площею 0,9598 га, у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.7).

Вирішено передати зазначену у пункті 1.7 цієї ухвали земельну ділянку №8, площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято, зокрема, земельну ділянку площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015, КВЦПЗ - 16.00).

Відповідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005:0015.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, зокрема, земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:12:005:0015.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005:0015.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005:0015.

03.01.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3432 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,7698 га на 10 земельних ділянок.

19.05.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3697 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,7698 га на 10 земельних ділянок, серед яких, зокрема, земельна ділянка №6, площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0028).

03.06.2020 на зазначену земельну ділянку було зареєстровано право власності за Рясне-Руською сільською радою (кадастровий номер 4610137500:12:005:0028).

12.11.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради №4816 земельну ділянку, площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0028), Львівська область, м. Львів (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам).

Пунктом 2.3 рішення зобов`язано ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 «землі запасу» на КВЦПЗ 12.04 «для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу)».

20.11.2020 зареєстровано право власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 4610137500:12:005:0028).

Згідно інформації управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування ЛМР, земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0028, відповідно до генерального плану міста Львова, розташована в межах території санітарно-захисних зелених насаджень. Відповідно до плану зонування території Залізничного району, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0028 розташована в межах функціональної зони Ж-1 - зоні садибної забудови. В межі опрацювання містобудівної документації с.Рясне-Руське земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:12:005:0028 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади», Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов`язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади.

Ухвалою №7 від 29.12.2020р. Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.

Відтак, 29.11.2020 р. повноваження Рясне-Руської сільської ради закінчились, а її правонаступником стала Львівська міська рада.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім того, частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України, гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відтак, гаражно-будівельним кооперативам можуть передаватись земельні ділянки для гаражного будівництва виключно у разі наявності затвердженої містобудівної документації та відповідно встановлення останньою можливості передачі земельної ділянки для будівництва гаражів.

Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до статті 17 цього Закону генплан населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генплан населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з Генпланом м. Львова та планом зонування, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території санітарно-захисних зелених насаджень та садибної забудови відповідно. В межі діючого генплану с.Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були.

Оскільки, спірна земельна ділянка разом з іншими, була передана у власність Рясне-Руської селищної ради, останньою, для розпорядження нею, мало бути первинно внесено зміни в Генеральний план населеного пункту та мала бути розроблена інша містобудівна документація (план зонування, детальний план території).

З огляду на викладене, спірне рішення про передачу гаражно-будівельному кооперативу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч ст.41 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків:

1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи;

2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону;

3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку);

5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів;

6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.

Оскільки спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, а відтак для містобудівних потреб, передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території.

Всупереч зазначеному, матеріали справи не містять доказів внесення змін в Генеральний план та розробки іншої містобудівної документації (план зонування, детальний план території) після передачі спірної земельної ділянки у власність Рясне-Руської селищної ради.

Відповідно, суд відхиляє твердження відповідача-2 про те, що земельна ділянка, хоч і перебувала у комунальній власності Рясне-Руської сільської ради, проте місцезнаходження спірної земельної ділянки - місто Львів, а отже при передачі земельної ділянки у власність повинна застосовуватись містобудівна документація міста Львова, а саме генеральний план міста Львова, план зонування території, на підставі яких виготовлена та затверджена технічна документація, якою сформовано земельну ділянку, як об`єкт цивільних прав.

З моменту формування спірної земельної ділянки до моменту передачі її у приватну власність відповідача-2, цільове призначення такої земельної ділянки - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки відповідача-2 не змінювалося, КВЦПЗ - 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на такі категорії:

б) землі житлової та громадської забудови;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 Земельного кодексу України).

Згідно ст. 11 Земельного кодексу України, землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Відповідач-2 є обслуговуючим гаражно-будівельним кооперативом, із чого випливає, що такий згідно своїх статутних цілей не може здійснювати будівництво об`єктів транспортної інфраструктури, у тому числі доріг, автострад, мостів та тунелів.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010, для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії - землі житлової та громадської забудови.

Водночас, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради №4816 від 12.11.2020 відповідачу-2 передано у власність для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, якій присвоєно код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст. 41 Земельного кодексу України.

Стаття 41 Земельного кодексу України зазначає, що гаражно-будівельним кооперативам земельні ділянки передаються безоплатно у власність або надаються в оренду для гаражного будівництва.

Стаття 41 розміщена в Главі 6 Земельного кодексу України - «Землі житлової та громадської забудови», яка не регулює питання надання земельних ділянок, що за категорією земель відносяться до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що окремо регулюються Главою 13 Земельного кодексу України.

Тлумачення відповідачем-2 норми ст.41 Земельного кодексу України про можливість передачі земельних ділянок на підставі цієї статті з категорією «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» у власність гаражно-будівельним кооперативам не відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010, код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі (п. 1.2.).

Відповідно до п. 1.4 наказу, КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії «землі житлової та громадської забудови».

Відтак, гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням «землі житлової та громадської забудови».

Системне тлумачення ст. 41 Земельного кодексу України у поєднанні з іншими положеннями Земельного кодексу України, зокрема, ст.134 Земельного кодексу України (щодо продажу земельних ділянок на торгах), дає підстави для висновку про винятковість можливості передання гаражно-будівельним кооперативам на підставі ст.41 Земельного кодексу України земельних ділянок безоплатно у власність, тобто таке передання повинно бути обумовлене особливими (виключними) цілями, що випливають зі змісту діяльності гаражно-будівельного кооперативу та кооперативу в цілому - задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, та конкретного предмету (напрямку) його діяльності.

Відтак, якщо мова йде про отримання гаражно-будівельним кооперативом у власність земельних ділянок в порядку ст.41 Земельного кодексу, то такі ділянки повинні надаватись виключно за наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних обґрунтованих потреб членів гаражно-будівельного кооперативу у паркомісці (гаражі), та ці ділянки повинні надаватись безоплатно у власність лише з цією метою. При вирішенні питання щодо передання безоплатно у власність гаражно-будівельного кооперативу земельної ділянки, яку такий кооператив просить передати для гаражного будівництва в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, наявність у суб`єкта звернення статусу, що відповідає передбаченим даною статтею положенням (гаражно-будівельний кооператив), не є достатньою підставою для передання безоплатно у власність кооперативу земельної ділянки будь-якого розміру. Натомість, заявник повинен довести та обґрунтувати, а орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, повинен перевірити наявність чи відсутність тих обставин, що членам гаражно-будівельного кооперативу для задоволення їх мінімальних потреб у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу необхідні відповідні (конкретно заявлені) земельні ділянки, тобто документація із землеустрою повинна містити, в тому числі, належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/9373/17.

Установчими зборами Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» від 10.09.2020 за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вирішено створити Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» для провадження спільної обслуговуючої, виробничої, інвестиційної, трудової та іншої господарської діяльності у сфері будівництва та експлуатації гаражних комплексів з супутньою інфраструктурою для обслуговування автотранспортних засобів.

Відповідно до Статуту, затвердженого протоколом №01 Установчих зборів засновників обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» від 10.09.2020, Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» є юридичною особою (гаражним кооперативом), утворюється шляхом об`єднання фізичних осіб для провадження ними спільної обслуговуючої, виробничої, інвестиційної, трудової та будь-якої іншої не забороненої чинним законодавством України господарської діяльності у сфері будівництва та експлуатації гаражних комплексів з супутньою інфраструктурою для обслуговування автотранспортних засобів.

Тип Кооперативу - обслуговуючий кооператив. Напрям діяльності Кооперативу - гаражний кооператив (п.1.6 Статуту). Метою Кооперативу є задоволення потреб його членів та мешканців прилеглих територій шляхом здійснення будівництва гаражів та супутніх споруд для обслуговування автотранспорту та провадження господарської діяльності на збудованих об`єктах (п. 2.1 Статуту).

При визначенні розміру земельної ділянки, необхідної для здійснення гаражного будівництва в розрахунку на одного члена, варто взяти до уваги ст. 121 Земельного кодексу України, згідно якої норма безоплатної приватизації землі на одну особу для будівництва індивідуальних гаражів становить не більше 0,01 гектара.

Проект відведення земельної ділянки кооперативу відсутній, технічна документація щодо поділу та оспорюване рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення трьох членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості, тощо), а також обгрунтувань щодо розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 0,0982 га (по 0,0327 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу), а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу. Наведене свідчить про порушення оспорюваним рішенням ради ст. 41 Земельного кодексу України.

Щодо заперечень відповідача-2 про невірно обраний прокурором спосіб захисту права, то слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 (провадженню № 14-144цс18), від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019р. у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 22.10.2019р. у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

При цьому частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; а) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За загальним правилом, способи захисту прав землекористувачів на земельні ділянки, визначені статтею 152 ЗК України, підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України (п.2.9 Постанови Вищого господарського суду від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Окрім того, ч. 1 статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У практиці розгляду земельних спорів недійсність актів органів державної влади та місцевого самоврядування розглядається або з позиції правової презумпції законності та чинності таких актів до їх скасування, визнання їх незаконними в судовому порядку або з позиції презумпції незаконності таких актів, якщо органи державної влади та місцевого самоврядування діють всупереч вимогам Конституції України.

Так, обов`язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до п. 15 ч.1 ст. 26 та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7рп/2009, ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

При цьому, абзацом другим частини третьої статті 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Враховуючи обставини конкретної справи, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку не може бути розцінена як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до скасування запису про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Надалі, враховуючи зміни в територіальному устрої, право власності буде зареєстровано за Львівською міською радою в силу вимог закону.

Велика Палата Верховного Суду зауважує (постанова у справі 914/608/20 від 21.12.2022), що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений приписами ЦК України та ГК України) суперечить завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Диспозитивність є одним з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти.

Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.

Обраний прокурором спосіб захисту порушеного права належний, достатній та ефективний, установлений законом, об`єктивно виправданий та обґрунтований і виключає в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Такий спосіб захисту призведе до повного відновлення порушеного права, відповідає змісту та характеру правопорушення та цілям судочинства, не суперечить принципу верховенства права, а судове рішення буде виконуваним і відповідатиме принципу процесуальної економії.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, то згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної у справі №6-2776цс16, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року гарантується захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року) зробив висновок про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися, як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

В даному випадку порушено справедливий баланс, що полягає у безоплатній передачі земель територіальної громади для діяльності гаражного кооперативу в складі трьох осіб за відсутності будь-якої містобудівної документації на підтвердження здійснення такої діяльності.

Суд звертає увагу на те, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Неможливість безоплатної передачі права власності на земельну ділянку, поза конкурсом, всупереч положенням чинного законодавства, з огляду, зокрема, на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь юридичної особи, передбачене у чинному законодавстві України.

Відповідні приписи стосовно особливої посиленої охорони державою земель, неможливості її незаконної передачі, за відсутності містобудівної документації, є доступними, чіткими та передбачуваними.

Визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким відчужено земельну ділянку, скасування державної реєстрації речового права та припинення такого щодо незаконно відчуженої земельної ділянки, переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства.

З огляду на вказане, скасування рішення про передачу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права в даному випадку буде підставним та законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний суспільний, публічний, загальний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права власника - Львівської міської територіальної громади.

Окрім того, при задоволенні вказаного позову забезпечуватиметься пропорційність між метою втручання у право особи та інтересами суспільства як невід`ємною складовою та інструментом верховенства права.

Так, встановлені у даній справі обставини в сукупності дають підстави для висновку, що втручання держави у право власності відповідача-2 у даному разі є законним, оскільки здійснюється на підставі закону, та виправданим, оскільки факт набуття відповідачем-2 права власності на спірні об`єкти становить значний суспільний інтерес, з урахуванням, в тому числі, обставин щодо особливої цінності земель та винятковості підстав і умов набуття права власності на земельні ділянки в порядку ст. 41 Земельного кодексу України безоплатно, а також відповідає критерію пропорційності. При цьому, останній досягається шляхом визначення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, у право власності якої здійснено втручання.

Суд наголошує на тому, що у даному разі неправомірність рішення про передачу відповідачу-2 земельної ділянки у власність безоплатно не пов`язана лише з помилками (недоліками), допущеними органом місцевого самоврядування при передачі земельних ділянок у власність, про які не могла знати особа, яка мала намір набути право власності на земельні ділянки, тобто такі порушення не пов`язані з порушенням внутрішньої процедури у діяльності органу місцевого самоврядування, про що не могла знати особа, яка набула речові права на землю.

Встановлений судом характер порушень при передачі земельних ділянок у власність, допущений органом місцевого самоврядування, свідчить про усвідомлення та цілеспрямованість волевиявленням відповідача-2 на неправомірне набуття земельних ділянок у власність безкоштовно, так як юридична обізнаність відповідача-2 щодо власних прав та обов`язків, як юридичної особи (кооперативу), їх обмежень та недопустимості зловживання ними, презюмується. Враховуючи викладене, така особа втрачає право посилатись на неправомірність втручання у її право власності, та тягар відповідальності не може бути перекладений виключно на орган місцевого самоврядування.

З огляду на наведені обставини, суд доходить висновку про дотримання необхідного балансу між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у власність відповідача-2, та інтересами останнього, який, власне, за висновками суду, об`єктивно міг передбачити ризик скасування правової підстави набуття ним права власності на земельну ділянку, як незаконної.

При цьому, суспільні інтереси у даному випадку значно переважають інтереси відповідача-2 щодо його права власності на землю, набутого шляхом зловживання своїми правами, оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, в тому числі щодо забезпечення раціонального її використання (найбільш сприятливого щодо конкретної земельної ділянки), правомірності передання землі іншим особам тощо.

Суд зазначає, що з огляду на те, що спірне рішення сільської ради, за висновками суду, підлягає визнанню недійсним, відтак наведене свідчить про відсутність підстав для існування записів про право власності, внесених за наслідками прийняття вказаного рішення.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи встановлені вище обставини справи та зроблені висновки щодо порушення відповідачами порядку набуття відповідачем-2 у власність земель із комунальної власності, суд зазначає про обґрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

За звернення до суду з позовною заявою немайнового характеру позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 969,60 грн, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням №1936 від 22.09.2022.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідачів.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4816 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки».

3. Скасувати державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0028, площею 0,0982 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095955446101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39296794.

4. Стягнути з Львівської міської ради (79008, місто Львів, площа Ринок, будинок 1, ідентифікаційний код 04055896) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, Львівська область, м. Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 1 984,80 грн судового збору.

5. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (81083, Львівська область, Яворівський район, с. Зелів, вул. Центральна, будинок 347, ідентифікаційний код 43815360) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, Львівська область, м. Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 1 984,80 грн судового збору.

6. Накази видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 01.05.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 11.05.2023.

Суддя Мазовіта А.Б.