Постанова

від 12.01.2023 по справі 916/3321/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/3321/21м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №6

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Колоколов С.І.,

Разюк Г.П.,

секретар судового засідання Бебик А.М.

за участю представників учасників судового процесу:

від ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ»: Широкобород С.М., за ордером;

від ПП "УПРАВИТЕЛЬ": не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРС.ОПТИМУМ"

на рішення Господарського суду Одеської області

від 20 липня 2022 року (повний текст складено 22.07.2022)

по справі №916/3321/21

за позовом: Приватного підприємства "УПРАВИТЕЛЬ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРС.ОПТИМУМ"

про: виселення та стягнення 137 383,36 грн.,-

та

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРС.ОПТИМУМ"

до відповідача за зустрічним позовом: Приватного підприємства "УПРАВИТЕЛЬ"

про: визнання договору недійсним,-

суддя суду першої інстанції: Петренко Н.Д.

час та місце винесення рішення: 20.07.2022, м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 12.01.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року Приватне підприємство (ПП) УПРАВИТЕЛЬ (позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) КАРС.ОПТИМУМ (відповідач), в якій просило суд стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди №11-1/У від 20.11.2019 у розмірі 137 383,36 грн., з яких: 91 833,33 грн. орендна плата; 25 550,03 грн. пеня; 20 000,00 грн. неустойка; виселити ТОВ КАРС.ОПТИМУМ з асфальтного майданчику площею 50 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, 12 та вселити на вказаний майданчик позивача.

Крім того, позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з відповідача судові витрати, а саме: 4 540,00 грн. судовий збір; 3 000,00 грн. витрати на правову допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору суборенди від 20.11.2019 №11-1/У в частині повної та своєчасної сплати орендної плати та вказує, що 31.08.2021 вказаний договір припинено, однак об`єкт оренди відповідачем не звільнено та не передано за актом приймання-передачі.

В подальшому ТОВ КАРС.ОПТИМУМ звернулось до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до ПП УПРАВИТЕЛЬ, в якому просило визнати недійсним договір суборенди від 20.11.2019 №11-1/У, укладений між сторонами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невідповідність Договору суборенди від 20.11.2019 №11-1/У вимогам чинного законодавства, а саме позивач за зустрічним позовом вказує, що тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом об`єкту благоустрою, а отже не являється предметом оренди. Позивач за зустрічним позовом вказує, що фактично між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з передачею в оренду земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі №916/3321/21 (суддя Петренко Н.Д.) позовні вимоги Приватного підприємства "УПРАВИТЕЛЬ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРС.ОПТИМУМ" задоволено частково; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРС.ОПТИМУМ" з асфальтного майданчику площею 50 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, 12; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРС.ОПТИМУМ" на користь Приватного підприємства "УПРАВИТЕЛЬ" заборгованість за договором оренди від 20.11.2019 №11-1/У у розмірі 137 383,36 грн., з яких: 91 833,33 грн. - орендна плата; 25 550,03 грн. - пеня; 20 000,00 грн. неустойка; в решті позову відмовлено; в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРС.ОПТИМУМ" до Приватного підприємства "УПРАВИТЕЛЬ" про визнання договору недійсним - відмовлено у повному обсязі.

Також судом розподілено судові витрати, а саме: стягнуто з ТОВ КАРС.ОПТИМУМ на користь ПП УПРАВИТЕЛЬ 4 540,00 грн. судового збору та 2 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції у своєму рішенні встановив відсутність доказів оплати відповідачем наявної заборгованості по орендній платі, належність здійснених позивачем розрахунків пені та неустойки, а тому дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з ТОВ "КАРС.ОПТИМУМ" заявленої суми коштів. Також, суд встановив, що позивачем доведено, що спірний договір суборенди є припиненим з 31.08.2021, а доказів звільнення відповідачем об`єкту оренди до суду не надано, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про задоволення вимого щодо виселення ТОВ "КАРС.ОПТИМУМ" з об`єкту оренди.

Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПП УПРАВИТЕЛЬ про вселення йог на об`єкт оренди, суд першої інстанції зазначив, що таки вимоги є надмірними, та такими, що не призведуть до поновлення прав позивача, оскільки за умови виконання рішення суду про виселення суборендаря із займаного об`єкта оренди, відсутні підстави вважати про наявність будь-яких перешкод у користуванні позивачем своїм орендованим майном.

Відмовляючи у зустрічних позовних вимогах ТОВ "КАРС.ОПТИМУМ" місцевий господарський суд вказав про їх необґрунтованість та безпідставність з огляду на те, що матеріали справи свідчать про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину, а доводи ТОВ "КАРС.ОПТИМУМ" про те, що тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом об`єкту благоустрою, а отже не являється предметом оренди, - не узгоджуються із доктриною venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності.

Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн., господарський суд зазначив, що факт надання адвокатом позивача відповідних послуг підтверджується поданими до справи доказами, однак враховуючи обсяг задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. (2/3 від задоволених первісних позовних вимог).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРС.ОПТИМУМ" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі №916/3321/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені первісного позову відмовити у повному обсязі та задовольнити зустрічні позовні вимоги. Також, апелянт просить розподілити між сторонами судові витрати.

Апелянт вважає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню та взагалі не надав оцінку доводам позивача за зустрічним позовом, не навів будь-яких аргументів щодо відхилення норм матеріального права, які позивач за зустрічним позовом навів у своєму позову. Суд фактично відхилив зустрічний позов, виходячи з того, що на думку суду звернення позивача із зустрічним позовом про визнання договору суборенди недійсним є суперечливою поведінкою.

Звертаючись з апеляційною скаргою апелянт зазначив, що судом взагалі не враховано доводи позивача за зустрічним позовом щодо того, що навіть вказаний у договорі суборенди асфальтований майданчик у фактичне користування ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» не потрапляв, акт приймання-передачі взагалі носив формальний характер і був підписаний сторонами разом із договором без фактичного передання асфальтованого майданчика у користування позивача за зустрічним позовом.

Водночас, відповідач за первісним позовом наполягає на тому, що судом не враховано, що асфальтований майданчик взагалі не може бути об`єктом оренди (суборенди) у відповідності до ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України.

Так, посилаючись на Інструкцію щодо заповнення форми звітності №1-вул (річна) «Звіт про дорожньо-мостове господарство» від 01.07.2009 №193, затверджену Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України «Про затвердження форми звітності №1-вул (річна) «Звіт про дорожньо-мостове господарство» та Закон України «Про автомобільні дороги», Закон України «Про благоустрій населених пунктів», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» вказує, що тверде покриття є елементом об`єкту благоустрою та у розумінні чинного законодавства не являється предметом оренди. Отже, на думку апелянта, асфальтований майданчик взагалі не може виступати об`єктом оренди.

Відповідач за первісним позовом зауважує, що у спірних правовідносинах фактично відбулась передача в оренду земельної ділянки і такі правовідносини регулюються, зокрема, Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі». Тому, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку із чим висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування останнього та ухвалення у справі нового рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРС.ОПТИМУМ" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі №916/3321/21 та призначено розгляд справи на 24.11.2022 об 11:00 год.

14.02.2022 через систему «Електронний суд» від ПП УПРАВИТЕЛЬ до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким позивач за первісним позовом не погоджується з доводами останньої та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Разом з відзивом ПП УПРАВИТЕЛЬ просить вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» витрати на професійну правничу допомогу. При цьому, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ПП «УПРАВИТЕЛЬ» очікує понести в зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції позивач за первісним позовом наводить у розмірі 1 500,00 грн.

11.11.2022 для додаткового належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у справі №916/3321/21 судом було розміщено відповідне оголошення на офіційному веб-сайті Південно-західного апеляційного господарського суду на веб-порталі Судова влада України.

Однак, у зв`язку з відсутністю електроенергії у Південно-західному апеляційному господарському суді, судове засідання у справі №6/3321/21, призначене на 24.11.2022 об 11:00, не відбулось.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 учасників справи №916/3321/21 повідомлено про те, що розгляд апеляційної скарги у даній справі відбудеться 12 січня 2023 року о 12:30 год.

В судовому засіданні 27.10.2022 представник ТОВ "КАРС.ОПТИМУМ" підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Представник ПП "УПРАВИТЕЛЬ" у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та третіх осіб, які належним чином повідомлялись про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 12.01.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Матеріали справи свідчать, що 20.11.2019 між ТОВ КАРС.ОПТИМУМ (суборендар) та ПП УПРАВИТЕЛЬ (суборендодавець) укладено договір суборенди №11-1/У (далі Договір), за умовами якого суборендодавець зобов`язується передати, а суборендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування асфальтований майданчик площею 50 кв.м. за адресою: вул. Космонавта Комарова, 12, м. Одеса (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.5 Договору, сторони підтверджують, що: на момент укладання цього договору вони мають повну цивільну правоздатність та дієздатність; укладання цього договору відповідає їх інтересам; волевиявлення на укладання цього Договору є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, без впливу обману, помилки або тяжких для сторін обставин; умови зрозумілі та відповідають реальній домовленості сторін; цей договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених цим Договором.

Згідно з п. 2.1 Договору суборендар вступає у стокове платне користування об`єктом з моменту його підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту, в якому вказується технічний стан об`єкту, а також майна, комунікацій, що передаються в суборенду разом з об`єктом, в т.ч. показання лічильників за наявності.

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що по закінченні строку дії Договору або в разі дострокового розірвання Договору з обставин, передбачених цим Договором, в останній день строку суборенди, визначеного відповідно до умов цього Договору, суборендар зобов`язується повернути об`єкт суборендодавцю в стані не гіршому ніж на момент передачі його в суборенду, вільним від майна, належного суборендарю, третім особам, за актом передання-приймання (повернення) об`єкту з суборенди.

Об`єкт вважається поверненим суборендарем суборендодавцеві з моменту підписання сторонами акту передання-приймання (повернення) об`єкту з суборенди (п. 2.4 Договору).

Умовами п. 2.5 Договору встановлено, що в день закінчення строку суборенди суборендар зобов`язаний звільнити об`єкт та підписати акт передання-приймання (повернення) об`єкту з суборенди. За відмову від підписання акту передання-приймання (повернення) з суборенди об`єкту або несвоєчасне підписання такого акту суборендар несе відповідальність згідно цього Договору.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.3, 3.4 Договору орендна плата за місяць суборенди об`єкту складає 5000,00 грн. та починає нараховуватися з моменту передачі об`єкту за актом приймання-передачі об`єкту в суборенду суборендареві і до моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення з суборенди) об`єкту, якщо сторони не домовилися про інше.; в подальшому орендна плата сплачується на підставі договору щомісячно в безготівковому порядку не пізніше 5 числа кожного поточного місяця за такий поточний місяць

За п. 3.8 Договору суборендар платить орендну плату з моменту підписання акту передання-приймання об`єкту до дня передачі об`єкта суборендодавцю згідно акту приймання-передачі (повернення) з суборенди об`єкту, виходячи із кількості днів фактичного користування об`єктом в цьому місяці.

Суборендар, у випадку прострочення сплати орендної плати, зобов`язаний на вимогу суборендодавця сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також десять процентів річних від простроченої суми (п. 3.14 Договору).

Згідно з п.п. 5.2, 5.7 Договору суборендар зобов`язаний: своєчасно і в повному обсязі сплачувати суборендодавцеві оренду плату та інші платежі, згідно з Договором; в разі припинення цього Договору повернути суборендодавцеві об`єкт у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в суборенду, в порядку передбаченому Договором.

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором (п. 9.1 Договору).

Пунктом п. 9.2 Договору сторони узгодили, що за несвоєчасне або не в повному обсязі перерахування орендної плати, інших платежів за цим Договором, суборендодавець має право нарахувати, а суборендар зобов`язаний сплатити суборендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення без обмеження будь-якими строками

Відповідно до п. 9.4 Договору, у випадку порушення строку повернення об`єкту з суборенди суборендар сплачує суборендодавцю додатково грошові кошти у розмірі орендної плати, визначеної п. 3.1 цього Договору, помноженої на два, пропорційно кількості днів прострочення повернення об`єкту суборендодавцеві.

Строк суборенди встановлюється з моменту підписання акту приймання-передачі об`єкту та до 31.12.2020 (п. 10.1 Договору).

Приписами п.10.4 Договору передбачено, що дострокове розірвання Договору з ініціативи суборендодавця можливо у наступних випадках:

- при використанні суборендарем об`єкту не за призначенням відповідно до Договору;

- у випадку неузгодженої передачі об`єкту у суборенду, позичку, користування третім особам;

- у випадку прострочення суборендарем оплати орендної плати більше ніж на 14 календарних днів;

- якщо суборендар своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження об`єкту;

- при попередженні суборендаря за один місяць до дати припинення дії Договору.

З огляду на матеріали справи вбачається, що 20.11.2019 між сторонами підписано акт передання-приймання до договору суборенди від 20.11.2019 №11-1/У, відповідно до якого суборендодавець передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування асфальтований майданчик площею 50 кв.м. за адресою: вул. Космонавта Комарова, 12, м. Одеса.

Додатком №2 до Договору суборенди від 20.11.2019 №11-1/У є схематичний план об`єкту.

За твердженням позивача за первісним позовом, ТОВ КАРС.ОПТИМУМ продовжило користуватись об`єктом після 31.12.2020, тобто після закінчення строку Договору, проти чого ПП УПРАВИТЕЛЬ не заперечувало. Таким чином, Договір було поновлено на строк, раніше встановлений Договором, тобто на 396 днів, а саме: до 31.01.2021, на підставі ст. 764 Цивільного кодексу України. За аналогічними обставинами Договір було повторно поновлено до 02.03.2022.

Однак, у зв`язку з порушенням строків сплати орендної плати за Договором, 28.08.2021 ПП «УПРАВИТЕЛЬ» направило на адресу ТОВ КАРС.ОПТИМУМ повідомлення за вих. №28/08-1 про розірвання Договору суборенди від 20.11.2019 №11-1/У.

З огляду на матеріали справи вбачається, що вказане повідомлення було отримано суборендарем 30.08.2021. Додатком до повідомлення є проект акту передавання-приймання (повернення) об`єкту.

Проте, незважаючи на припинення дії Договору, суборендар не сплатив суму заборгованості за Договором, не повернув об`єкт субрендодавцеві та не підписав акт передання- приймання (повернення) об`єкту з суборенди.

Вказані обставини стали підставою звернення ПП УПРАВИТЕЛЬ до господарського суду із відповідним позовом.

Підстави звернення ТОВ КАРС.ОПТИМУМ з позовом до суду викладені у вищенаведених доводах апеляційної скарги.

Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доволів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Виходячи з доводів та вимог апеляційної скарги ТОВ КАРС.ОПТИМУМ, останні зводяться до того, що апелянт оспорює укладений між сторонами Договір суборенди та посилається на неврахування судом першої інстанції доводів ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ», наведених у зустрічному позові.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, за змістом п.3 ч.1 ст. 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), п.1 ч.2 ст. 11, ч.1 ст. 509, ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526, ч.1 ст. 628, ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За положеннями ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

До договору піднайму (суборенди) застосовуються положення про договір найму (ч.3 ст. 774 Цивільного кодексу України).

Якщо договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (ч.ч.1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Приписами ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

За положеннями ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З аналізу Договору №1-1У вбачається, що він за своєю правовою природою є договором суборенди асфальтованого майданчика.

Матеріали справи свідчать, що 20.11.2019 ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» та ПП «УПРАВИТЕЛЬ» погодили всі необхідні умови Договору оренди, які зафіксовані у письмовому вигляді; Договір було скріплено підписами сторін; жодного заперечення або зауваження до будь-якого пункту Договору в останньому (з боку жодної зі сторін) не міститься, що свідчить про належне укладення Договору суборенди №1-1У між сторонами.

Водночас, матеріалами справи підтверджується і фактична передача об`єкту оренди, про що свідчить акт приймання-передачі останнього, підписаний з боку ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» без заперечень.

Крім того, апелянтом не заявлено будь-яких скарг, не надано до суду претензій суборендаря до форми документів, які він підписував.

Водночас, звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт зазначив, що судом не враховано доводи ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ», що асфальтований майданчик взагалі не може бути об`єктом оренди (суборенди) у відповідності до ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України., якою визначено, що об`єктом оренди можуть бути:

- державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» вказує, що тверде покриття є елементом об`єкту благоустрою та у розумінні чинного законодавства не являється предметом оренди. При цьому, апелянт посилається на здійснений ним аналіз ст.ст. 181, 182 Цивільного кодексу України та ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

Так, згідно зі ст. 181 Кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать, зокрема, об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Потрібно зазначити, що норми Кодексу не встановлюють як обов`язкову ознаку нерухомого майна наявність фундаменту.

Відповідно до вимог ст. 182 Кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Приписами ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

У контексті наведеного судова колегія звертає увагу на те, що Фонд державного майна своїм Листом від 24.12.2020 №10-16-26490 надав роз`яснення з питання віднесення до об`єкту оренди асфальтного (асфальтобетонне, бетонне) покриття, тобто - асфальтованого майданчика на запит Державної митної служби.

Зокрема, Фонд зазначив, що «Споруди земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій. Подібне визначення містять Податковий кодекс України, Національний стандарт №2 Оцінка нерухомого майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 №1442.

У свою чергу Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений і введений в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 №507, містить визначення споруди це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Вказаним Державним класифікатором окремо виокремлено інженерні споруди.

Інженерні споруди це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Таким чином, асфальтне покриття (асфальтований майданчик) за своїми індивідуальними ознаками, з одного боку, може бути предметом договору найму (оренди), з іншого є нерухомим майном (інженерною спорудою)».

Отже, колегія судів звертає увагу апелянта на те, що (асфальтований майданчик) за своїми індивідуальними ознаками може бути предметом договору найму (оренди).

Таким чином, судова колегія цілком погоджується із судом першої інстанції, який правомірне відхилив доводи ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» про те, що тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом об`єкту благоустрою, а отже не являється предметом оренди.

Також, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції щодо недотримання відповідачем за первісним позовом принципу добросовісності.

Колегія суддів враховує, що дії ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ», яке уклало Договір, а згодом пред`явило позов про визнання Договору недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладення Договору, підписання акту передачі-приймання об`єкту за Договором).

Апеляційна колегія звертає увагу на те, що з моменту укладення Договору та до подання ПП «УПРАВИТЕЛЬ» первісного позову про стягнення заборгованості (тобто, протягом двох років) Договір жодною стороною не оспорювався, виконувався відповідачем, що свідчить про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину.

Більш того, судом першої інстанції встановлено, а відповідачем за первісним позовом не доведено зворотного, що Договір від 20.11.2019 №1-1У виконувався суборендарем, що підтверджується частковою неоднократною сплатою ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» на користь ПП «УПРАВИТЕЛЬ» орендної плати (але, з простроченням).

Водночас, апеляційна колегія враховує, що розрахунок заборгованості, доданий до первісного позову ПП «УПРАВИТЕЛЬ» (з урахуванням сум сплаченої орендної плати) з боку ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» не оскаржується.

ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» не надано до суду доказів на підтвердження того, що зі сторони суборендаря до ПП «УПРАВИТЕЛЬ» надавались будь-які заяви, вимоги та пропозиції щодо зміни умов Договору, чи стосовно припинення Договору, з моменту укладення останнього сторонами - 20.11.2019, після припинення дії Договору з 31.08.2021, та до подання 02.11.2021 ПП «УПРАВИТЕЛЬ» позову ц даній справі.

Отже, місцевий господарський суд правильно послався на Доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), основу якої складає принцип добросовісності.

Застосовуючи принцип добросовісності щодо поведінки ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ», суд апеляційної інстанції зазначає, що особа, яка уклала та виконувала спірний Договір (маючи можливість не укладати правочин, або можливість заперечувати проти формулювань умов, але не заперечувала), не може в подальшому заперечувати у суді дійсність цього правочину, оскільки така особа діятиме всупереч власному волевиявленню.

Близька за змістом позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.02.2022 у справі №910/5179/20.

Також апеляційна колегія враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 7.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, згідно з якою якщо особа, яка має право на оскарження документа чи юридичного факту, безпосередньо висловилася або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати таке право, така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба згодом реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці та має призводити до припинення зазначеного права

З огляду на вищенаведене, колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог. При цьому суд зазначає, що намагання суборендаря оспорити дійсність договору, умови якого виконувалися сторонами та при укладанні якого були погодженні усі істотні умови, господарський суд оцінює як прояв суперечливої поведінки.

Разом з цим, переглядаючи оскаржуване судове рішення в частині задоволення первісного позову, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість нарахування суборендодавцем суборендарю заборгованості за спірним Договором, пені та неустойки, а також про доведеність належними доказами з боку ПП «УПРАВИТЕЛЬ» позовних вимог останнього в частині виселення ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» з об`єкту оренди та стягнення з нього коштів у заявленій сумі.

Таким чином, враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим та апеляційним судами, доводи апелянта не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Пунктом 1 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі №916/3321/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» без задоволення.

Щодо вимог ПП «УПРАВИТЕЛЬ» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн. при перегляді справи №916/3321/21 апеляційна колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Приймаючи до уваги те, що заява про розподіл судових витрат надана представником ПП «УПРАВИТЕЛЬ» разом з відзивом на апеляційну скаргу, до винесення постанови, колегія суддів зазначає про дотримання строків подання вказаної заяви, встановлених ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

За положеннями ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Крім того, п.2 ч. 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За положеннями ч.3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2021 між ПП «УПРАВИТЕЛЬ» та Будяну О.В. укладено договір про надання правничої допомоги (далі Договір), за умовами якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу клієнту в обсязі, визначеному п. 1.2 Договору, а клієнт зобов`язаний сплатити адвокату гонорар та компенсувати витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги, у порядку та строки обумовлені сторонами у Договорі (п. 1.1 Договору).

Положення п. 1.2 Договору визначено послуги, з яких складається правнича допомога за договором.

13.09.2022 між клієнтом та адвокатом був укладений додатковий договір до Договору від 20.08.2021, відповідно до якого за надання адвокатом правничої допомоги та представництво інтересів клієнта в Південно- західному апеляційному господарському суді при апеляційному перегляді справи №916/3321/21 клієнт зобов`язаний виплатити адвокату гонорар у розмірі 1 500,00 грн.

Таким чином, ПП «УПРАВИТЕЛЬ» та адвокат Будяну О.В. узгодили фіксований розмір винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

У матеріалах справи наявний ордер серії ВН №1193944 від 05.10.2022, виданий на ім`я адвоката Будяну О.В. та на підставі якого здійснювалось представництво ПП «УПРАВИТЕЛЬ» у справі 916/3321/21 в суді апеляційної інстанції.

Також до суду заявником надано детальний опис робіт адвоката Будяну О.В. від 13.10.2022, який узгоджується із поданими до суду з боку позивача за первісним позовом документами по даній справі.

За умовами п. 4.2 Договору від 20.08.2021 клієнт зобов`язаний сплатити адвокату гонорар протягом 2 робочих днів з дати ухвалення судового рішення.

Судова колегія звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази сплати з боку ПП «УПРАВИТЕЛЬ» визначеної суми на користь адвоката. Однак, діючим законодавством України встановлено, що витрати на оплату правничої допомоги підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх сторона уже сплатила чи їх вона ще має сплатити (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Ця позиція відображена також у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, де зазначено, що витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, але за умовою підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості (п.1 ч.2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу Кодексу).

Отже, наявність або відсутність у матеріалах справи платіжного доручення (квитанції) щодо сплати адвокатського гонорару не має значення, якщо понесені витрати підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що ПП «УПРАВИТЕЛЬ» надано належні докази в підтвердження його витрат на оплату послуг адвоката в сумі 1 500,00 грн.

Положеннями статті 128 Господарського процесуального кодексу України іншій стороні надано право заперечувати проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу та на сторону, яка заявляє про неспівмірність вказаних витрат, покладається обов`язок доведення неспівмірності витрат на оплату послуг адвоката.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідне заперечення від ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» не надійшло, як і клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (у порядку ч. 5 ст. 126 ГПК), а відсутність клопотання сторони про зменшення витрат на професійну правову допомогу виключає можливість суду самостійно зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція викладена також в Постановах Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №904/65/18, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи, що апелянт не звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та запереченнями щодо неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу, з огляду на те, що апеляційна скарга ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» у даній справі була залишена без задоволення, судова колегія вважає, що заява ПП «УПРАВИТЕЛЬ» про стягнення з ТОВ «КАРС.ОПТИМУМ» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн. за розгляд апеляційної скарги останнього у справі №916/3321/21 підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги відмову у задоволенні апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати скаржника по сплаті судового збору за її подання і розгляд не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі №916/3321/21 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КАРС.ОПТИМУМ (вул. Ясна, 12, оф. 2, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 43208389) на користь Приватного підприємства УПРАВИТЕЛЬ (вул. Космонавта Комарова, 12, м. Одеса, 65101, код ЄДРПОУ 40551992) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 12.01.2023.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяКолоколов С.І.

СуддяРазюк Г.П.