Постанова

від 10.01.2023 по справі 381/981/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2023 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 381/981/22

Номер провадження 22-ц/824/1660/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Орел П.Ю.

вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року, постановлену під головуванням судді Мазки Н.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову,

в с т а н о в и в :

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,0527 га з кадастровим номером 3222789200:02:004:1475, реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 2156698632227, що належить ОСОБА_5 на праві власності.

Вказана заява обґрунтована тим, що з метою виконання зобов`язань за договором позики від 08 квітня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , того ж дня між сторонами укладено договір іпотеки за умовами якого, ОСОБА_3 передала позивачу в іпотеку садовий будинок та земельну ділянку площею 0,2370 га з кадастровим номером 3222789200:02:004:0280. Пізніше, на підставі заяви ОСОБА_3 від 01 вересня 2011 року, вищевказана земельна ділянка була поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222789200:02:004:1421 та 3222789200:02:004:1422. 13 серпня 2014 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222789200:02:004:1422 була відчужена ОСОБА_3 на користь доньки ОСОБА_4 . В подальшому, на підставі заяви ОСОБА_4 від 17 вересня 2019 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222789200:02:004:1422, була поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222789200:02:004:1475 та 3222789200:02:004:1476.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року у справі № 370/1186/17 затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої, зокрема, ОСОБА_4 передає ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222789200:02:004:1475. Проте, 08 жовтня 2021 року позивачу стало відомо, що вищевказана земельна ділянка була відчужена ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 03 серпня 2021 року.

Вказані дії, на думку позивача, свідчать про умисні дії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з метою приховання предмету іпотеки, що є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. У випадку не застосування зазначеного заходу забезпечення позову, позивач вважає, що існує загроза невиконання або утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, направлено за підсудністю до Макарівського районного суду Київської області.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, 04 серпня 2022 року ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, у якій, просив ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову, задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з метою виконання зобов`язань за договором позики від 08 квітня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , того ж дня між сторонами укладено договір іпотеки за умовами якого, ОСОБА_3 передала позивачу в іпотеку садовий будинок та земельну ділянку площею 0,2370 га з кадастровим номером 3222789200:02:004:0280. Пізніше, на підставі заяви ОСОБА_3 від 01 вересня 2011 року, вищевказана земельна ділянка була поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222789200:02:004:1421 та 3222789200:02:004:1422. 13 серпня 2014 року ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222789200:02:004:1422 на користь доньки ОСОБА_4 . Пізніше, на підставі заяви ОСОБА_4 від 17 вересня 2019 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3222789200:02:004:1422, була поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222789200:02:004:1475 та 3222789200:02:004:1476.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Макарівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. За результатами розгляду вказаної справи, 04 грудня 2019 року Макарівським районним судом Київської області постановлено ухвалу, якою затверджено мирову угоду між сторонами, відповідно до умов якої, зокрема, ОСОБА_4 передає ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222789200:02:004:1475. Разом з тим, 08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 стало відомо, що зазначена земельна ділянка була відчужена ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 03 серпня 2021 року, без згоди іпотекодержателя.

Таким чином, на думку скаржника, у випадку не застосування судом зазначеного ним виду заходу забезпечення позову, існує реальна загроза невиконання судового рішення по даній справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.

Відзиву подано не було.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Хомишин М.А. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, з підстав, зазначених у ній.

Інші учасники справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи, повідомлялися належним чином, шляхом направлення судових повісток-повідомлень на їх поштові адреси, у зв`язку з чим, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи у відсутність осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника скаржника, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем наявності ризиків утруднення виконання можливого рішення суду або неможливості його виконання, без вжиття заходів забезпечення позову. Суд зазначив, що матеріали заяви не містять належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, а посилання у заяві лише на потенційну можливість, припущення позивача щодо ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Позивачем не доведено які саме дії вчинені відповідачем свідчать про його ухилення від виконання судового рішення.

Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим..

Отже, підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що незастосування даних заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім того, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначила про те, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначила, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Згідно висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 657/1211/19 (провадження № 61-3353св20) умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Слід зазначити, що підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

Під час перегляду оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами дійсно виник спір, предметом якого є звернення стягнення на земельну ділянку площею 0,0527 га з кадастровим номером 3222789200:02:004:1475 та встановлення способу її реалізації.

У заяві про забезпечення позову, заявник просив накласти арешт саме на вищевказану земельну ділянку.

Слід зазначити, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт майна за правовою сутністю обмежує право боржника розпоряджатися спірним майном, проте не вимагає обмеження в користуванні ним.

Отже, враховуючи наведене, а також те, що заявник просить накласти арешт на земельну ділянку, яка є предметом спору, колегія суддів вважає, що обраний заявником вид забезпечення позову відповідає заявленим позовним вимогам.

При цьому, накладення арешту на земельну ділянку, не обмежує право відповідача на володіння і користування нею, а лише тимчасово, на час розгляду справи, обмежує її у праві розпорядження вказаною земельною ділянкою, що гарантуватиме реальне виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що обраний позивачем вид заходу забезпечення позову, є таким, який, у разі задоволення позову, забезпечить ефективний захист поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, враховуючи, що предметом даного позову, є звернення стягнення на земельну ділянку площею 0,0527 га з кадастровим номером 3222789200:02:004:1475 та встановлення способу її реалізації, то невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на неї, може утруднити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки, відповідач, будучи власником вказаної земельної ділянки, може відчужити її на користь третіх осіб. Таким чином, вжиття заходів забезпечення позову є необхідним для збереження вказаного майна.

Колегія суддів зауважує, що вжиття заходів забезпечення позову має тимчасовий характер та поширюється на час розгляду справи, а тому накладення арешту на спірну земельну ділянку, яка є предметом спору у цій справі, не можна розцінювати як порушення права власності відповідача на це майно.

Крім того, ураховуючи, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь позивача, які мають бути співмірними з негативними наслідками, що можуть настати від вжиття цих заходів, а також конкретні обставини зазначеної справи, колегія суддів вважає, що обраний заявником вид забезпечення позову, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Разом з тим, суд першої інстанції, на вищевказані обставини уваги не звернув, не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим, дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності підстав задоволення заяви.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване судове рішення не можна назвати в повній мірі законним та обґрунтованим в розумінні ст. 263 ЦПК України, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового, про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, задовольнити.

Накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0527 га з кадастровим номером 3222789200:02:004:1475, реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 2156698632227, що належить ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на праві власності.

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом.

Строк пред`явлення до виконання - три роки.

Стягувач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Боржник: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 16 січня 2023 року.

Суддя-доповідач: І.М. Вербова

Судді: Т.О. Невідома

В.А. Нежура