Постанова

від 24.01.2023 по справі 200/13206/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1381/23 Справа № 200/13206/17 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г. О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря судового засідання Усик А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна, Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, за участю Дніпропетровської обласної прокуратури, про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

-за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області,

-за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури,

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

07 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 12667,70 дол. США, 10000,00 грн. та 8190 000,00 грн. моральної шкоди.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 23 липня 2009 року організованою групою представників влади (до складу яких входили голови судів, судді, секретарі судів, прокурори, підрозділи МВС, експертна установа) було здійснено порушення прав позивача, а саме позбавлення волі позивача, відверте знущанням над ним, захопленням власності. Важливим елементом цих дій було порушення 23 липня 2009 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська справи про адміністративне правопорушення відносно позивача №3-3/10, розгляд якої тривав більше року. 29 липня 2009 року позивач подав з цього приводу заяву про порушення кримінальної справи до Управління СБУ у Дніпропетровської області. Кілька років органи СБУ та прокуратури сперечались між собою та судами різних інстанцій щодо підслідності, але жодного разу постанову про порушення кримінальної справи або відмову у її порушенні не виносили. Вказані порушення прав позивача у наступні два роки були закріплені тими ж первинними співучасниками захоплення влади із залученням нових, супроводжувалися іншими (побічними злочинами), проти держави, проти правосуддя, проти особистих і майнових прав людини, найпоширенішими серед яких були внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, зловживання владою та постановлення завідомо неправосудних судових рішень. Факти, що стались 23 липня 2009 року підтверджуються: постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2010 року щодо незаконності арешту позивача 29 липня 2010 року; постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року і трьома окремими постановами, направленими судом до прокурора області стосовно здійснення цього затримання «невідомими особами у цивільному одязі з посвідченням працівників міліції»; постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2012 року стосовно незаконності затримання позивача 23 липня 2009 року; рішенням ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України №2» стосовно незаконності позбавлення позивача волі, втручання в особисте життя позивача. У липні 2017 року, тобто через 8 років після здійснення злочину, звернення позивача з цього приводу до правоохоронних органів і оскарження їх бездіяльності у судовому порядку, листом від 17 липня 2017 року №5/36882017 Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська повідомив позивача, що у справі №403/10361/12 відсутня постанова, якою ця справа мала бути вирішена, чинне законодавство, в умовах що склалися, не дозволяє вирішити цю справу, органи влади, які мають здійснити певні дії для припинення судової тяганини, таких дій не вчиняють. Вказаними рішеннями, діями та бездіяльністю органів відповідача, щодо захоплення влади позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди.

Так матеріальна шкода складається із неповернення грошей, вкрадених у позивача у 2009 році під час незаконного позбавлення волі у розмірі 10000 дол.США (факт встановлений рішенням ЄСПЛ) і 3500 грн. (факт встановлений у кримінальній справі №63092362), збільшеної, згідно ізст.625 ЦК України, на інфляційні втрати та 3 відсотки річних, тобто 12667,70 дол.США і 10000,00 грн.

При оцінці розміру моральної шкоди позивач врахував тривалість порушення прав, яка за більшістю складових, включно із самим захопленням влади та відсутністю ефективного правового захисту складає 8 років, ступінь вини відповідача, яка у даному є найвищою.

Також позивач вважав, з метою розрахунку моральної шкоди, застосувати ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативнурозшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» стосовно мінімального розміру моральної шкоди не менш мінімального розміру зарплати за кожний місяць перебування під судом і перебування позивача під судом у справі №3-3/10 (13 місяців), мінімум моральної шкоди визначений законодавством у 3200,00 грн. х 13 = 41600,00 грн. вказане застосування є необхідним внаслідок того, що сама справа №3-3/10 і порушені у ній права позивача були невід`ємним елементом захоплення влади. Вказана вище сума є мінімальною та стосується лише перебування позивача під судом, яке було незначною часткою немайнової шкоди, завданої захопленням влади. Тобто вона не враховує інші аспекти завданої позивачу таким захопленням влади, зокрема: зусиль позивача у спорах з правоохоронними органами про необхідність вирішити заяву про злочин, душевних страждань з приводу незаконних рішень у справі № 403/10361/12, доповнених судовою тяганиною; страждань позивача, який завжди був і є соціально активним громадянином, з приводу правової деградації держави. Відтак загальна моральна шкода, завдана позивачу порушенням його прав у справі №3-3/10, як невід`ємної частини захоплення влади, без урахування усього іншого, має бути оціненою в 65000 євро, що курсом НБУ складає 1950000,00 грн. Позивач звернув увагулише майнова шкода, завдана перебуванням під судом у справі №3-1954/09, яке було частиною захоплення влади, має мінімально оцінюватись у розмірі 1950000,00 грн. Немайнова шкода, завдана при розгляді (відсутності розгляду) заяви про порушення кримінальної справи за фактом захоплення влади, як було пояснено вище позивач оцінює у розмірі 6420000,00 грн. (за 96 місяців). Вказані суми за своїм підсумком складають загальну немайнову шкоду у розмірі 8190000,00 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500000 гривень.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

05 листопада 2022 року від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшла апеляційна скарга в якій ставиться питання про скасування рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року й винесення нового рішення про відмову у задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що події притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.185-3 КпАП України, проведення заявнику амбулаторної судово-психіатричної експертизи не містять даних про заподіяння позивачу матеріальної шкоди.

Судом першої інстанції не прийняте до уваги, що рішенням Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 року вже стягнуто з Держави 5000 євро в рахунок відшкодування моральної шкоди. В порушення ст.61 Конституції України судом притягнуто Державну по повторної відповідальності за одне й теж саме порушення.

Також в апеляційній сказі зазначено, що суд першої інстанції без достатнього обґрунтування та безпідставно визначив розмір компенсації моральної шкоди.

08 листопада 2022 року від Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області надійшла апеляційна скарга в якій ставиться питання скасування рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року й винесення нового рішення про відмову у задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд стягнув шкоду з Державного бюджету України шляхом стягнення з відповідного рахунку Державної казначейської служби України. З цим Казначейство погодитись не може та оперуючи Законодавством України наполягає на тому, що не слід стягувати з рахунків відомства. Крім того ставить під сумнів розмір відшкодування.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Від інших учасників справи письмових заперечень на апеляційні скарги в порядку ст.360 ЦПК України не надходило.

В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ

Представники прокуратури доводи апеляційної скарги підтримали. Просили рішення суду першої інстанції скасувати і винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач заперечував проти задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (т3 а.с.20-29), у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:

Постановою 21 вересня 2011 року Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, у справі №4-1453/11 визнано незаконним затримання ОСОБА_1 29 липня 2010 року (т.1 а.с.181,182).

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2018 року у справі №201/159/18 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними дії щодо позбавлення ОСОБА_1 свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про звільнення останнього від відбування адміністративного арешту, а також зміни місця відбування адміністративного арешту останнього зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі. Постанова набрала законної сили 2 лютого 2018 року.

У вказаній постанові суд прийшов до висновку про те, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження факти незаконного позбавлення ОСОБА_1 свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду від 03 серпня 2010 року про звільнення останнього від відбування адміністративного арешту, а також зміни місця відбування адміністративного арешту ОСОБА_1 зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі (т.1а.с.124-126).

Вказані вище неправомірні дії були предметом розгляду ЄСПЛ та інших судових органів.

Так, було встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що в рішенням Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України №2» оголошено прийнятними скаргу стосовно примусових госпіталізації і тримання заявника у психіатричній лікарні, постановлено порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, порушення 8 Конвенції, стягнуто із держави - відповідача на користь ОСОБА_1 суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися: (i) 5.000 (п`ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди; та (її) 120 (сто двадцять) євро компенсації судових та інших витрат.

Встановив вказані обставини судом першої інстанції прийняте рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Але апеляційний суд не може погодитись висновками суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог з приводу на таке.

Європейський суд з прав людини у остаточному рішенні від 26 лютого 2015 року по справі «Заїченко проти України (№ 2)» зазначив наступне:

B. Суть

90.Заявник стверджував, що його було позбавлено свободи у незаконний і свавільний спосіб. Він стверджував, що Красногвардійський суд згідно з чинним законодавством не мав права призначати проведення його стаціонарної судово-психіатричної експертизи. Заявник також доводив, що його право на презумпцію психічного здоров`я було порушено. На його думку, справжньою метою тримання його у психіатричному закладі було покарати його за його активну громадську позицію.

91.Уряд не надав жодних зауважень по суті цієї скарги.

92.Суд нагадує, щостаття 5Конвенції, наряду зістаттями 2,3та4, закріплює одне з найбільш важливих прав, які захищають фізичну безпеку людини, а тому її важливість у демократичному суспільстві є надзвичайною (див. рішення у справах «Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v. the United Kingdom) [ВП], заява № 543/03, п. 30, ECHR 2006-X, і «Шторк проти Німеччини» (Storck v. Germany), заява № 61603/00, п. 102, ECHR 2005-V).

93.Суд вже неодноразово постановляв, що тримання особи під вартою є настільки серйозним заходом, що його застосування є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі, заходи було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див., наприклад, рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі» (Witold Litwa v. Poland), заява № 26629/95, п. 78, ECHR 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], заява № 36760/06, п. 143, ECHR 2012).

94.У цій справі Суд зазначає, що з 23 по 24 липня та з 14 вересня по 8 жовтня 2009 року (загалом двадцять п`ять днів) заявник всупереч його волі тримався у психіатричній лікарні з метою проведення психіатричної експертизи для встановлення його осудності у справі про адміністративне правопорушення. Сторонами не оспорюється той факт, що його перебування у психіатричній лікарні становило «позбавлення свободи» у розумінніпункту 1статті 5 Конвенції. Суд не вбачає підстав вважати інакше.

95.Навіть якщо зазначене тримання не ґрунтувалося у вузькому розумінні (stricto sensu) на висновку про психічне захворювання заявника, а радше мало на меті його експертизу, це тримання слід проаналізувати з точки зорупідпункту «е»пункту 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі «Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria), заява № 31365/96, пп. 48-49, ECHR 2000-X, та «C.Б. проти Румунії» (C.B. v. Romania), заява № 21207/03, пп. 49, 57 і 59, від 20 квітня 2010 року).

96.Тримання під вартою особи, яка вважається психічно хворою, має відповідати цілямпункту 1статті 5 Конвенції, що полягає у запобіганні позбавлення осіб свободи у свавільний спосіб, а також відповідати цілям обмеження, зазначеного упідпункті «е». У зв`язку з останнім Суд повторює, що відповідно до його усталеної практики особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (див. рішення у справі«Вінтерверп проти Нідерландів»(Winterwerp v. the Netherlands), від 24 жовтня 1979 року, п. 39, Series A № 33).

97.Суд також наголошує на тому, що жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічнохворою, не може розглядатися як таке, що відповідаєпідпункту «е»пункту 1 статті 5 Конвенції, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило є застосовним навіть якщо метою тримання заявника є саме отримання медичного висновку (див. вищезазначене рішення у справі «Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria), пп. 47 і 48). Конкретні форма і порядок можуть відрізнятися залежно від обставин. У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, прийнятним може бути отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках необхідною є попередня консультація з лікарем. Коли такої можливості немає (наприклад, у зв`язку з відмовою зазначеної особи з`явитися для проведення огляду), потрібно принаймні призначити проведення медичної експертизи на підставі документів з матеріалів справи, і якщо цього зроблено не буде, не можна стверджувати, що наявність у особи психічної хвороби було достовірно доведено (там само).

98.Суд зазначає, що у цій справі єдиною підставою поміщення заявника до психіатричної лікарні були сумніви судді щодо стану психічного здоров`я заявника, які випливали з образливих та грубих висловів заявника щодо інших суддів. Суддя призначив стаціонарну психіатричну експертизу заявника, що означало поміщення його до психіатричної лікарні на строк до 30 діб, без отримання попереднього медичного висновку та за відсутності у матеріалах справи будь-яких медичних або інших документів, які б обумовлювали таке рішення.

99.Суд вважає, що попередня психіатрична експертиза, проведена принаймні на основі його листів, які викликали занепокоєння судді з приводу стану психічного здоров`я заявника, - була не тільки можливою, а й необхідною.

100.Суд також надає ваги тому факту, що обставини справи не свідчили про невідкладність. Так, заявник добровільно з`явився до суду та не виявляв будь-якої агресивної поведінки. Хоча законодавством України передбачено інші форми судово-психіатричних експертиз, які передбачають менше втручання, наприклад амбулаторне обстеження або експертиза під час судового засідання, жоден з цих варіантів не розглядався.

101.Більше того, Суд зауважує існування прогалини у відповідному національному законодавстві. Хоча застосовні положення національного законодавства передбачають доволі конкретні гарантії щодо судово-психіатричних експертиз, які проводяться в рамках кримінального або цивільного провадження, проведення таких експертиз в рамках адміністративного провадження фактично залишається неврегульованим (див.пункти 65-66,70і71).

102.Зазначені вище міркування призводять до висновку Суду, що примусове тримання заявника у психіатричній лікарні з 23по 24липня та з 14 вересня по 8жовтня 2009року не відповідало вимогампідпункту «е»пункту 1 статті 5 Конвенції.

103.Відповідно у цій справі було порушенняпункту 1статті 5 Конвенції.

При зверненні до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позивачем також були зазначені, як порушення його прав події, що відбулись 23.07.2009 року.

Відповідно до ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Посилання позивача на положення статей 41, 53 Європейської конвенції з прав людини не має значення для правильного вирішення справи, данні норми не протирічать положенням ст. 61 Конституції України.

Враховуючи, що в рішенням Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України №2» стягнуто із держави - відповідача (України) на користь ОСОБА_1 5.000 (п`ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди; та (її) 120 (сто двадцять) євро компенсації судових та інших витрат, а позивач з тих самих підстав повторно звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом про відшкодування моральної шкоди, його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При таких обставинах апеляційні скарги підлягають задоволенню.

Позиція позивача, викладена у окремій заяві, про те, що на його думку «прокурори не є належними учасниками справи» та таке інше на правильність рішення по суті не впливають.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи, в оскаржуємо рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційні скарги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області задовольнити.

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року змінити.

В частині часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України на косить позивача 500000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року скасувати.

В задоволенні позовних ОСОБА_1 до Держави Україна, Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, за участю Дніпропетровської обласної прокуратури, про стягнення моральної шкоди, відмовити.

В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року залишити без змін.

Повернути Дніпропетровській обласній прокуратурі сплачений судовий збір у розмірі 7500 гривень в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено та долучено до матеріалів цивільної справи 24 січня 2023 року.

Судді: