Ухвала

від 20.01.2023 по справі 465/6232/22

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/6232/22

1-кс/465/148/23

У Х В А Л А

Іменем України

20.01.2023 року м. Львів

Слідчий суддяФранківського районногосуду м.Львова ОСОБА_1

з участю секретаря судових засідань: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

підозрюваної: ОСОБА_4 ,

захисника підозрюваної адвоката: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові клопотання керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12022141410000807 від 28.09.2022 року,

в с т а н о в и в :

Керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Франківського районного суду м. Львова з клопотанням про арешт майна.

Клопотання мотивує тим, що слідчим відділом ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022141410000807 від 28.09.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Як зазначено в клопотанні прокурора, 28.09.2022 року до ВП №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області надійшла заява від ОСОБА_7 про те, що у жовтні 2013 року невідома особа шахрайським способом заволоділа коштами в сумі 250 000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 2013 рік становило 1 997 500 грн., які належать ОСОБА_7 , чим спричинила матеріальну шкоду останній на вказану суму.

Ініціатор звернення з клопотанням вказує, що в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 , будучи станом на вересень-жовтень 2013 року керівником та співзасновником товариства з обмеженою відповідальністю «Ялиця», юридична адреса: 79005, Львівська область, м. Львів, вул. Зелена, будинок 28, керуючись корисливим мотивом, направленим на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, в середині вересня 2013 року, у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, перебуваючи поблизу будинку №26, що по вул. Драгана в м. Львові, під приводом отримання позики та подальшого її повернення, користуючись дружніми стосунками із потерпілою ОСОБА_7 та її довірою, вводячи ОСОБА_8 в оману, не маючи на меті та не плануючи повертати кошти, отримала від неї грошові кошти в сумі 100 000 доларів США (станом на вересень 2013 згідно офіційного курсу НБУ становило 799 300 грн.) В подальшому ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном, керуючись корисливим мотивом, направленим на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, 18.10.2013, у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи поблизу будинку №26, що по вул. Драгана в м. Львові, під приводом отримання позики та подальшого її повернення, користуючись дружніми стосунками із потерпілою ОСОБА_7 та її довірою, вводячи ОСОБА_9 в оману щодо обставин здійснення нею підприємницької діяльності та власних доходів, не маючи на меті та не плануючи повертати кошти, отримала від неї грошові кошти в сумі 150 000 доларів США (станом на 18.10.2013 згідно офіційного курсу НБУ становило 1 198 950,00 грн.), отримавши при цьому письмову розписку від ОСОБА_4 , в якій остання зобов`язувалась повернути кошти потерпілій до 18.10.2014 в загальній сумі 250 000 доларів (станом на 18.10.2013 згідно офіційного курсу НБУ становило 1 998 250,00 грн.), остання заволоділа грошовими коштами, розпорядилася ними на власний розсуд, заподіявши тим самим потерпілій ОСОБА_7 матеріальний збиток в особливо великому розмірі. Зокрема, на підставі протоколу зборів учасників ТзОВ «Ялиця», 22.10.2013, ОСОБА_4 , володіючи часткою у розмірі 94,61%, одразу після заволодіння коштами, прийняла рішення про збільшення Статутного капіталу (Статутного фонду) даного товариства до розміру 2 000 000,00 гривень, що еквівалентне сумі грошових коштів, якими остання заволоділа. У подальшому, з метою унеможливлення звернення стягнення на належну ОСОБА_4 частку в статутному капіталі ТзОВ «Ялиця», остання 15.09.2017 вийшла із складу учасників вказаного товариства у зв`язку із відчуженням своєї частки у розмірі 94,61%, що становила 1 892 200,00 грн., своєму сину ОСОБА_10 , який внаслідок цього став єдиним учасником ТзОВ «Ялиця».

Будучи допитана в якості потерпілої, ОСОБА_7 повідомила, що наприкінці літа-початку осені 2013 року до неї звернулася ОСОБА_11 з проханням позичити їй грошові кошти, оскільки їй потрібно погасити кредитну заборгованість у банку «Надра». 13.10.2013 року ОСОБА_4 позичила у ОСОБА_7 кошти у сумі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) дол. США, що згідно з курсом НБУ становило 8,2030 грн. за 1 долар США, тобто сума 2 050 000 грн., сказавши що кошти їй потрібні для погашення заборгованості по кредитному договору у ВАТ КБ «НАДРА» та звільнення її майна з під іпотеки, а саме - нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , хоча розписку писала як фізична особа. Грошові кошти ОСОБА_7 передала останній у валюті, що мало місце по АДРЕСА_2 поблизу будинку де остання мешкала. Власником зазначеного приміщення було ТОВ «Ялиця», засновниками якого на момент позики була ОСОБА_4 та її син ОСОБА_10 . Як стало відомо, 28.10.2013 року частка ОСОБА_4 в статутному фонді вказаного підприємства збільшилася з 12285 грн. 66 коп. до 1892200 грн., а її сина ОСОБА_12 з 700 грн. до 107800 грн. Отримані від ОСОБА_7 грошові кошти ОСОБА_4 зобов`язувалася повернути до 18.10.2014 року, про що видала власноручно нею написану розписку. Як зараз стало відомо, не маючи на меті повернення належних ОСОБА_7 коштів, ОСОБА_4 в подальшому вийшла із засновників вказаного підприємства, переуступивши свою частку своєму синові ОСОБА_10 , який переоформив на себе корпоративні права на це підприємство. В подальшому в термін до 15.09.2014 року кредит за рахунок коштів ОСОБА_7 було погашено та майно - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , було звільнено з-під іпотеки. На неодноразові звернення (зустрічі, телефонні дзвінки) від ОСОБА_7 . ОСОБА_4 відмовляється повертати кошти. В подальшому ОСОБА_4 взагалі стала уникати зустрічей із ОСОБА_7 , а відтак, незаконно заволоділа коштами останньої та завдала матеріальної шкоди у особливо великому розмірі.

24.12.2022 року повідомлено про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялиця", розташованого за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 28.

Як зазначає прокурор у своєму клопотанні, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 на момент отримання коштів було одним із засновників ТзОВ «Ялиця» із часткою у розмірі 94,61%. Проте, 15.09.2017 року ОСОБА_4 вийшла зі складу учасників вказаного товариства у зв`язку з відчуженням своєї частки у розмірі 94,61%, що становила 1892200,00 грн., своєму сину ОСОБА_10 .

У клопотанні стверджується, що вихід із складу учасників вказаного товариства у зв`язку із відчуженням своєї частки у розмірі 94,61%, що становила 1892200,00 грн., своєму сину ОСОБА_10 за суму у розмірі 18922,00 грн., був спрямований на недопущення в подальшому звернення стягнення на майно, а також для уникнення можливої конфіскації в рамках кримінального провадження. Окрім цього, ОСОБА_4 з середини вересня (тобто з моменту отримання коштів від потерпілої) до 16.12.2013 року перерахувала суму у розмірі 158906 доларів США згідно кредитного договору №17/МБ-В10 від 09.04.2008 року з метою погашення боргового зобов`язання перед банком ПАТ «КБ «Надра» та зняття застави з нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 .

На даний час потерпілою ОСОБА_7 заявлено цивільний позов до підозрюваної ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, на загальну суму 11400847 грн.

З урахуванням наведеного прокурор у своєму клопотанні зазначає, що існує сукупність підстав та розумних підозр, що нерухоме приміщення ТзОВ «Ялиця», розташоване за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 28 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 284902846101), відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, може бути використане для відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, а також може виникнути можливість його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження та передачі, що є підставою для накладення арешту на вказане майно у вигляді заборони його відчуження та розпорядження. У зв`язку з цим суб`єкт звернення з клопотанням просить накласти арешт на частку в розмірі 94,61% нерухомого приміщення ТзОВ «Ялиця», яке розташоване у м. Львові по вул. Зелена, 28, та заборонити на термін накладення арешту відчуження, розпорядження (реалізацію) фізичним та юридичним особам вищевказаного майна.

Прокурор ОСОБА_3 , який входить до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні №12022141410000807, в судовому засіданні подане клопотання підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним в такому, просив накласти арешт на нежитлові приміщення ТзОВ «Ялиця» з метою подальшого відшкодування шкоди, завданої потерпілій кримінальним правопорушенням.

Підозрювана ОСОБА_4 , яка є директором ТзОВ «Ялиця», щодо клопотання прокурора заперечила, вказала, що вона не являється власником майна, на яке прокурор вимагає накласти арешт, та з 2017 року вийшла з числа засновників вказаної юридичної особи і жодних часток в даному товаристві не має.

Захисник підозрюваної адвокат ОСОБА_5 у задоволенні клопотання прокурора просив відмовити, посилаючись на те, що підозра, повідомлена його підзахисній, є необґрунтованою, суперечливою, адже з такої взагалі неможливо встановити, на що ж були витрачені позичені кошти: на збільшення статутного фонду ТзОВ «Ялиця» чи звільнення нерухомого майна вказаного товариства з-під іпотеки. Крім цього, наголосив, що ОСОБА_4 жодного стосунку до майна ТзОВ «Ялиця» не має, не являється власником такого майна, більш того, жодних часток в такому з 2017 року не має. Водночас процесуальний закон дозволяє арештовувати з підстав, наведених прокурором, виключно те майно, яке безпосередньо належить підозрюваній або обвинуваченій особі.

Заслухавши думки прокурора, підозрюваної та її захисника, вивчивши матеріали справи, слідчий суддя вважає, що клопотання прокурора про арешт майна не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч.5 ст.132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

За змістом ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Як встановлено в ході судового розгляду, СВ ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №№12022141410000807 від 28.09.2022 року за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

В рамках даного кримінального провадження керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_6 подано до слідчого судді клопотання про арешт майна, а саме частки в розмірі 94,61% нерухомого приміщення ТзОВ «Ялиця», яке розташоване у АДРЕСА_1 .

Вказане клопотанняобґрунтоване потребоювжиття заходівзабезпечення кримінальногопровадження зметою відшкодуванняшкоди,завданої внаслідоккримінального правопорушення,у зв`язкуіз заявленнямпотерпілою ОСОБА_7 цивільного позовуу кримінальномупровадженні.

Згідно вимог п.4 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.6 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Отже, чинним КПК України допускається накладення арешту з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, виключно на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

У судовому засіданні з`ясовано, що підозрювана ОСОБА_4 є директором ТзОВ «Ялиця».

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №316869965 від 06.12.2022 року нежитлові приміщення в підвалі площею 173,1 кв.м. та нежитлові приміщення 1-го поверху площею 190,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 284902846101) за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 28, є приватною власністю ТзОВ «Ялиця» (код ЄДРПОУ 13839572).

Відповідно до ч.1 ст.66 ГК України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Згідно з ч.7 ст.66 ГК України держава гарантує захист майнових прав підприємства.

Положеннями ст.3 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном; товариство не відповідає за зобов`язаннями своїх учасників.

Таким чином, в Україні гарантується принцип відокремленості майна товариства від майна його учасників.

У даному випадку встановлено, що підозрювана ОСОБА_4 взагалі не являється учасником ТзОВ «Ялиця», а, обіймаючи посаду директора вказаного товариства, є найманим працівником.

Згідно наявних в матеріалах клопотання даних ОСОБА_4 до 15.09.2017 року була власником частки в розмірі 94,61 % в статутному капіталі ТзОВ «Ялиця», однак в подальшому вийшла зі складу учасників ТзОВ «Ялиця», відчуживши свою частку ОСОБА_10 .

Тому як на час події кримінального правопорушення, так і в даний час ОСОБА_4 не являлася і не являється власником нежитлових приміщень ТзОВ «Ялиця», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні прокурор не зміг пояснити правового зв`язку між підозрюваною ОСОБА_4 та нерухомим майном, належним ТзОВ «Ялиця», при цьому, ствердив, що відповідно до КПК України накладення арешту допускається на майно будь-якої особи. Однак, така позиція прокурора не може вважатися спроможною, адже відповідно до ч.3 ст.170 КПК України арешт може бути накладено на майно будь-якої фізичної або юридичної особи лише у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, тобто в разі накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів.

У даному ж випадку керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області просить накласти арешт на майно з метою відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, тобто для досягнення мети, визначеної п.4 ч.2 ст.170 КПК України. Проте, як прокурором, яким подано клопотання, так і прокурором, який бере участь у розгляді такого клопотання слідчим суддею, не враховано, що з наведених підстав відповідно до вимог ч.6 ст.170 КПК України арешт може бути накладено виключно на майно підозрюваної чи обвинуваченої особи засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Як встановлено в ході розгляду клопотання, нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 284902846101) підозрюваній ОСОБА_4 не належать, є власністю ТзОВ «Ялиця», щодо якого кримінальне провадження не здійснюється. Відповідно, будь-які правові підстави для накладення арешту на вказане нерухоме майно як в цілому, так і в частці 94,61%, про що просить прокурор, з підстав, визначених п.4 ч.2 ст.170 КПК України, відсутні.

При цьому, слідчий суддя звертає увагу прокурора на те, що відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Із встановленого в судовому засіданні слідує, що ініційоване прокурором клопотання зазначеним критеріям не відповідає.

Слідчий суддя наголошує, що втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

У даному випадку прокурор просить накласти арешт для відшкодування шкоди, завданої вчиненням ОСОБА_4 кримінального правопорушення, на нерухоме майно, яке ОСОБА_4 не належить, є власністю ТзОВ «Ялиця», що здійснює господарську діяльність і не відповідає за зобов`язаннями ОСОБА_4 . Наведене прямо суперечить положенням ч.6 ст.170 КПК України, що свідчить про безпідставність поданого прокурором клопотання. Накладення арешту на майно у даному випадку, без врахування положень ч.ч.2, 6 ст.170 КПК України, матиме ознаки свавільного втручання держави у право юридичної особи ТзОВ «Ялиця» на мирне володіння майном та може стати перешкодою у вільному здійсненні вказаним товариством підприємницької діяльності.

А тому, у задоволенні клопотання прокурора слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 376, 170-173,175, 309,395 КПК України,слідчий суддя -

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 про арешт майна (частки в розмірі 94,61% нерухомого майна приміщення ТзОВ «Ялиця», що за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 28) у кримінальному провадженні №12022141410000807 від 28.09.2022 року відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1