Постанова
від 19.01.2023 по справі 206/4579/16-ц
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/153/23 Справа № 206/4579/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Свистунової О.В.,

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря Попенко Ю.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2021 року

по цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, Комунальне підприємство Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради, Приватне підприємство Науково-виробнича фірма Геосервіс, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна, ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки;

за зустрічнимпозовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, Комунальне підприємство Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради, Приватне підприємство Науково-виробнича фірма Геосервіс, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна, ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом припинення права власності;

за позовомтретьої особи,яка заявляєсамостійні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , треті особи: Дніпровська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , про припинення права власності;

за зустрічнимпозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентини Володимирівни, треті особи: ОСОБА_3 , Дніпровська міська рада, про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, Комунальне підприємство Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради, Приватне підприємство Науково-виробнича фірма Геосервіс, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна, ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що у серпні 2013 року її чоловік ОСОБА_4 , колишній власник будинку АДРЕСА_1 , намагався отримати кадастровий номер на земельну ділянку, на якій розташований даний будинок. Однак, йому стало відомо, що за кадастровим планом на цю ділянку вже іншою особою отримано кадастровий номер. ОСОБА_4 23.08.2013 року, звернувся з заявою про злочин до правоохоронних органів, було порушено кримінальне провадження № 12013040700001957.

В ході досудового кримінального провадження було встановлено, що кадастровий номер 1210100000:09:462:0295 на земельну ділянку, на якій фактично знаходився будинок АДРЕСА_1 , отримала ОСОБА_2 , але під іншою адресою.

Відповідно до витягу з земельного кадастру про земельну ділянку НВ-1200797152013 від 23.10.2013 року, земельна ділянка площею 0,1000 га, з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295, розташована по АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_2 .

У додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.10.2013 року № НВ-1200797152013 зазначений кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295, де суміжними користувачами значаться ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , тобто ті самі суміжні користувачі, що значаться у технічному паспорті на будинок розташований за адресою по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 є власником земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_7 по АДРЕСА_3 , що повністю співпадає з даними суміжних землекористувачів за технічним паспортом на будинок АДРЕСА_1 .

В ході досудового кримінального провадження встановлено, що проект землеустрою щодо земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для забудови та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на ділянці АДРЕСА_4 , готувало ПП НВФ ГЕОСЕРВІС. В даному проекті існує акт № 120207 встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, за підписами суміжних землекористувачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Даний акт складався 26.02.2012 року. На момент складання даного акту ОСОБА_6 помер (відповідно до свідоцтва про смерть, його дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та не міг його підписати. В межах кримінального провадження з цього приводу було призначено почеркознавчу експертизу, за висновками якої підпис в графі «Представники суміжних користувачів» від імені ОСОБА_8 в акті № 1200207 встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, виконаний не ОСОБА_9 , а іншою особою. Також і в додатку до акту встановлення та узгодження меж користування (план встановлення та узгодження зовнішніх меж користування) підпис в графі «Представники суміжних землекористувачів» від імені ОСОБА_8 виконаний не ОСОБА_9 , а іншою особою.

Зазначала, що правонаступник користувача іншої суміжної земельної ділянки ОСОБА_7 ОСОБА_10 , підписав акт узгодження меж замість померлого на той час ОСОБА_7 .

Таким чином, за фактично підробленими документами, а саме проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 отримала кадастровий номер 1210100000:09:462:0295 на земельну ділянку у районі будинку АДРЕСА_1 , що фактично розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, рішенням Дніпропетровської міської ради № 211/45 від 25.12.2013 року ОСОБА_2 отримала дану земельну ділянку у власність.

Те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295 , яка в даний час значиться за адресою: АДРЕСА_4 , фактично знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Планом земельної ділянки у АДРЕСА_1 , та витягом з публічної кадастрової карти України.

На підставі рішення виконкому Самарської районної Ради народних депутатів від 25.12.1998 року № 731, було зроблено в натурі відведення земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво забудовника ОСОБА_11 , розташованого у АДРЕСА_1 , загальною площею 1000 кв.м., що підтверджується актом від 28.12.1998 року. Також це підтверджується довідкою про землекористування, відповідно до якої земельна ділянка, що розташована по АДРЕСА_1 знаходиться у користуванні ОСОБА_11 .

Рішенням третейського суду «Левлекс» від 10.07.2007 року, за ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 20.06.2007 року, укладеним між ним та ОСОБА_11 , було визнано право власності на житловий будинок площею 2,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, до ОСОБА_4 перейшло право користування земельною ділянкою площею 1000 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 , в зв`язку з набуттям права власності на будинок розташований за цією ж адресою.

ОСОБА_4 31.01.2014 року за договором дарування подарував будинок, розташований по АДРЕСА_1 . Даний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Дніпропетровської області Лозенко В.В. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, місце розташування нерухомого майна (будинку АДРЕСА_1 ) знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295.

Право користування земельною ділянкою, на час передачі її у власність ОСОБА_2 не було припинено за землекористувачем ОСОБА_4 , тому рішення Дніпропетровської міської ради № 121/45 від 25.12.2013 року являється незаконним.

Перед зверненням до суду, ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_2 продала земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295 ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 30.10.2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Заверухою Н.І.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд: визнати незаконним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради № 121/45 від 25.12.2013 року про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_4 у власність гр. ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.10.2015 року, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Крім того, у листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, Комунальне підприємство Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради, Приватне підприємство Науково-виробнича фірма Геосервіс, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна, ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом припинення права власності.

Зустрічна позовна заява, мотивована тим, що 30.10.2015 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Заверухою Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 929, право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При оформленні даної угоди ОСОБА_3 було оглянуто земельну ділянку, але жодних будівель та споруд на ній не було розташовано. А наявність зареєстрованого права власності на майно, якого не має (відсутнє), порушує права та законні інтереси ОСОБА_3 , зокрема обмежує його право власника користуватись та розпоряджатись своїм майном.

Так, ОСОБА_3 звернувся до відповідного фахівця для встановлення наявності або відсутність майна на земельній ділянці розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295. Після виїзду на місцевість, 06.10.2016 року інженером з інвентаризації нерухомого майна було складено акт про те, що на даній земельній ділянці відсутні будь-які будівлі.

Таким чином, відповідними доказами вставлено, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстави вимагати захисту права власності на нерухоме майно у зв`язку з його відсутністю. При цьому, чинне законодавство встановлює, що у зв`язку з відсутністю майна права власності припиняється, і зобов`язує власника вчинити відповідні необхідні дії.

Однак, жодних дій з приводу припинення права власності ОСОБА_1 не здійснила, навпаки вчиняє дії, якими порушує права та законні інтереси позивача за зустрічним позовом.

Крім того, ОСОБА_3 звернувся до відповідного фахівця з метою встановити чи відповідав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , документам, які надала ОСОБА_1 , будівельним нормам, оскільки житловий будинок площею 2,3 кв.м. взагалі викликає великі сумніви щодо статусу такого будинку як житловий.

Відповідно до підготовленого висновку спеціаліста встановлено, що житловий будинок не відповідає будівельним нормам в частині набуття статусу житлового будинку, зокрема: нижня межа площі одноквартирного житлового будинку повинна бути не менше 30,00 кв.м. і повинна складатись із загальної кімнати не менше 15,00 кв.м., спальні, кухні, коридору та санвузла (ДБН В2.2.-15-2005 п.2.22 таблиця 1; п.2.24; п.2.27).

Незважаючи на відсутність майна, ОСОБА_1 так і не припинила своє право власності на знищений об`єкт нерухомості, чим саме перешкоджає законному землекористувачу у здійсненні свого права власності.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд: усунути йому перешкоди у реалізації права володіння, користування, розпорядження нерухомим майном шляхом припинення права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме: житловий будинок літ.А-1, загальною площею 2,3 кв.м., житловою площею 2,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 10530893 від 31.01.2014 року, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 282687812101, номер запису про право власності: 4517079.

У листопаді 2019 року ОСОБА_5 , як третя особа з самостійними вимогами, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Дніпровська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , про припинення права власності.

Зустрічна позовна заява, мотивована тим, що 30.10.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Заверухою Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 932. Відповідно до умов даного договору предметом іпотеки є земельна ділянка площею 0,1 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295.

Безпосередньо перед укладанням даного договору іпотеки ОСОБА_5 було оглянуто дану земельну ділянку, яка на момент огляду була вільна від забудови.

Від ОСОБА_3 йому стало відомо, що на земельній ділянці, яка є предметом іпотеки начебто розташований житловий будинок, який належить ОСОБА_1 , а саме: житловий будинок літ.А-1, загальною площею 2,3 кв.м., житловою площею 2,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту від 06.10.2016 року, складеному інженером з інвентаризації нерухомого майна (за зверненням ОСОБА_3 ), встановлено, що на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, відсутні будь-які будівлі.

ОСОБА_5 вважав, що в разі скасування права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 , він не зможе задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Відтак наявна реєстрація права власності на майно (яке знищено) на земельній ділянці, яка є предметом іпотеки порушує його права та законні інтереси, як іпотекодержателя.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_5 просив суд: припинити право власності ОСОБА_1 на знищене нерухоме майно, а саме: житловий будинок літ.А-1, загальною площею 2,3 кв.м., житловою площею 2,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності номер запису про право власності: 4517079, індексний номер: 10530893 від 31.01.2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 282687812101.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентини Володимирівни, треті особи: ОСОБА_3 , Дніпровська міська рада, про визнання протиправними дій.

Зустрічна позовна заява, мотивована тим, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. 31.01.2014 року під час здійснення дій з державної реєстрації права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 282687812101, зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ОСОБА_4 (іпн. НОМЕР_2 ).

Того ж дня власник домоволодіння змінився на підставі договору дарування від 31.01.2014 року, власником майна стала дружина ОСОБА_4 ОСОБА_1 .

При цьому, під час здійснення дій з державної реєстрації права власності приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. (як спеціальним суб`єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно), на підставі поданих ОСОБА_1 та ОСОБА_4 сумнівних документів та всупереч положенню чинного законодавства, до розділу «Відомості про об`єкт нерухомого майна» були внесені відомості стосовно кадастрового номеру земельної ділянки (1210100000:09:462:0295), права на внесення інформації про якого у приватного Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. були відсутні.

Вважала дії відповідачів щодо подання та внесення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно інформації стосовно кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння по АДРЕСА_1 протиправними, що змушує звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки похідним від таких дій щодо подачі документів та внесення інформації в державний реєстр речових прав стало звернення до суду з первісною позовною заявою, якою позивачка за первісним позовом просить касувати право власності на земельну ділянку.

Так, рішенням Дніпропетровської міської ради від 25.12.2013 року № 121/45, земельна ділянка площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295) була передана у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Земельна ділянка з вказаним кадастровим номером була вільна від забудови, надавалась виключно для забудови, надавалась в порядку відведення, жодного об`єкту нерухомого майна на вказаній земельній ділянці станом на момент відведення в наявності не було.

Крім того, відповідно до положень рішення Дніпропетровської міської ради від 25.12.2013 року № 121/45, адресою земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 210100000:09:462:0295) є: АДРЕСА_4 .

Зазначала, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 31.01.2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., адресою домоволодіння гр. ОСОБА_4 (в т.ч. і земельної ділянки) значиться: АДРЕСА_1 .

З аналізу документів, які були надані до Самарського районного суду м. Дніпропетровська приватним нотаріусом та були підставою для державної реєстрації речового права не нерухоме майно, вбачається що єдиною інформацією, яка вказує на кадастровий номер земельної ділянки, є дві план-схеми земельної ділянки, підписані не уповноваженими особами органів Держземагенства та якіі не містять печаток відповідного органу Держземагенства.

Вважала, що вказані план-схеми земельної ділянки містять кадастровий номер, який був записаний «від руки» невстановленими особами.

При цьому, відповідно до даних Державного земельного кадастру, станом на 23.10.2013 року, тобто ще до моменту державної реєстрації речового права 31.01.2014 року, земельна ділянка площею 0,1000 га.(кадастровий номер 1210100000:09:462:0295), значилась за ОСОБА_2 ..

Вважала, що під час внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей стосовно земельної ділянки (а саме стосовно її кадастрового номеру) та використовуючи сумнівні план-схеми земельної ділянки, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. (як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно), грубо порушила положення чинного законодавства.

Таким чином, єдиним офіційним документом, якій міг бути підставою для внесення інформації про кадастровий номер земельної ділянки, міг бути витяг з Державного земельного кадастру, підготовлений та виданий державним кадастровим реєстратором відповідного територіального органу Держземагенства.

Вказаний витяг з Державного земельного кадастру для здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно 31.01.2014 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. (як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно) - не вимагала, внесла інформацію стосовного кадастрового номеру на земельну ділянку в порушення положення чинного законодавства.

Крім того, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за зустрічною позовною заявою підтвердили, що дані про кадастровий номер приватному нотаріусу Лозенко В.В. надали саме вони.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд: визнати протиправними дії ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенка В.В., стосовно подання та внесення до Державного реєстру прав запису: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 282687812101, в розділ «Відомості про об`єкт нерухомого майна» інформації стосовно кадастрового номеру земельної ділянки (1210100000:09:462:0295).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно житловий будинок літ. А-1 загальною площею 2,3 кв. м, житловою площею 2,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 10530893 від 31.01.2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 282687812101, номер запису про право власності 4517079.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_5 відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та задоволення зустрічних позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

У відзивах на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Дніпровська міська рада просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс повідомлення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції установлено, що відповідно до довідки про землекористування, виданої відділом архітектури та містобудування виконкому Самарської районної ради народних депутатів вбачається, що ділянка, розташована по АДРЕСА_1 , знаходилась в користуванні гр. ОСОБА_11 на підставі рішення виконкому Самарської ради народних депутатів від 25.12.1998 року № 731 і мала розміри 1000 кв.м. та на підставі акту про відведення земельної ділянки зроблено в натурі відведення земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво забудовника (т.1 а.с.60,62).

Рішенням Третейського суду при асоціації «ЛЕВЛЕКС» від 10.07.2007 року визнано договір купівлі-продажу від 20.06.2007 року, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_4 дійсним. Визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок (літ. А-1), загальною площею 2,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без акту введення в експлуатацію. Право власності було зареєстровано в КП ДМБТІ 05.10.2007 року за реєстровим № 20544644 (т.2 а.с.69-71).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2009 року по справі № 2-а-14342/08/0470 визнано протиправним та скасовано рішення № 731 від 25.12.1998 року Виконавчого комітету Самарської районної ради м. Дніпропетровська Про дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та господарчих будівель по АДРЕСА_1 громадянки ОСОБА_12 (т.2 а.с.224-227).

23 серпня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до чергової частини Самарського РВ ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області з заявою про те, що невстановлена особа підробила документи щодо приватизації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , де заявник є власником (ЖЄО № 5259, відомості до ЄРДР внесено за №12013040700001957 за ч. 1 ст. 358 КК України) (т.1 а.с.126). На запит суду Самарський ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області направив копії матеріалів кримінального провадження № 12013040700001957, з яких судом встановлено, що 29 лютого 2016 року винесена постанова про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12013040700001957 від 24.08.2013 року за фактом підроблення документів, закрито у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1200797152013 від 23.10.2013 року, за ОСОБА_2 23.10.2013 року, на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 27.06.2012 року ПП НВФ Геосервіс, Управлінням Держземагентства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.127).

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 121/45 від 25.12.2013 року, земельну ділянку по АДРЕСА_4 передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (т.1 а.с.140-141).

На виконання ухвали суду, Відділом реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надано належним чином засвідчену копію документів реєстраційної справи № 28687812101 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , щодо реєстраційних дій від 31.01.2014 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко Валентини Володимирівни. Так, 31.01.2014 року за заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_4 , державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна прийняла рішення про державну реєтрацію права власності № 10522974 на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:09:462:0295, за ОСОБА_4 . Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна зазначено 28687812101 (т.4 а.с.1-70).

Згідно з договором дарування домоволодіння від 31 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко Валентиною Володимирівною, зареєстрованому в реєстрі за № 238, ОСОБА_4 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_1 прийняла у дар домоволодіння АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295. Загальна площа домоволодіння 2,3 кв.м., житлова площа 2,3 кв. м. Право власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 282687812101 (домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) було зареєстровано приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко Валентиною Володимирівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 10530898 від 31.01.2014 року, номер запису про право власності 4517079 (т.2 а.с.1-61).

30 жовтня 2015 року відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Заверухою Наталею Іванівною, зареєстрованому в реєстрі за №929, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295. Право власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 750934112101 (земельна ділянка у районі будинку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку) було зареєстровано приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Заверухою Наталею Іванівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25736112 від 30.10.2015 року, номер запису про право власності 11837412.

Того ж дня, на підставі договору іпотеки № 932, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Заверухою Наталею Іванівною, між іпотекодержателем ОСОБА_5 та іпотекодавцем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки під заставу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.95-98).

Відповідно акту від 06.10.2016 року, складеного інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_13 , під час обстеження земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295) за адресою: АДРЕСА_4 , яка знаходиться у власності гр. ОСОБА_3 , встановлено відсутність будь-яких будівель (т.1 а.с.98).

На запит суду про надання інформації стосовно змін нумерації об`єктів нерухомості по АДРЕСА_4 , надійшла відповідь від міського голови Філатова Б.А., з якої вбачається, що адреса « АДРЕСА_1 » офіційно жодному об`єкту нерухомості не присвоювалась і відповідні документи, на підставі яких була присвоєна або змінена ця адреса - відсутні. Відповідно до чинного Положення щодо адресації об`єктів нерухомого майна у м. Дніпропетровську, затвердженого рішенням міської ради від 29.05.2013 42/35, об`єктами адресації є об`єкти, розташовані на земельній ділянці (житловий будинок, будівля, споруда тощо), які невід`ємно пов`язані з нею, переміщення яких є неможливим без знецінення та зміни їх призначення. Земельним ділянкам адреса не присвоюється (т.2 а.с.65).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року у справі №804/3942/17 скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко Валентини Володимирівни, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Реєстраційна служба Дніпропетровського міського Управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії закрито (т.2 а.с.173-174).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не отримував державного акта на спірну земельну ділянку, а тому ОСОБА_1 не є належним власником земельної ділянки чи її користувачем на час розгляду справи. Отже відсутні підстави вважати, що оскаржуваним рішенням Дніпровської міської ради порушені інтереси та права позивачки. Також, позивачкою за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, що договір купівлі-продажу є недійсним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_3 на час розгляду справи судом є власником спірної земельної ділянки, право власності на яку отримано у встановленому законом порядку, наявність реєстрації за іншою особою права власності на житловий будинок може розглядатися судом як перешкода для здійснення його прав.

Проте, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може, виходячи з наступного.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради № 121/45 від 25.12.2013 року про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_4 у власність гр. ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні Дніпровська міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування.

За нормою статті 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Нормами пункту 34 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно частини сьомої вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що вказаний перелік є вичерпний та закріплений в частині 7 статті 118 ЗК України.

Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Зі змісту наведених вище норм закону, з урахування загальних принципів земельного законодавства, вбачається, що держава гарантує кожній особі, яка маючи право на отримання у користування чи власність земельної ділянки, виявила на це бажання, її отримання в кінцевому результаті, за умови наявності вільних земельних ділянок, дотримання їх норм та встановленого для цього порядку, а також не порушення прав інших осіб. Такий підхід, передбачає рівність прав всіх громадян, та забезпечується шляхом справедливого та об`єктивного розгляду таких питань органами уповноваженими на передачу земельних ділянок у власність чи користування.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У статті 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц (провадження № 61-10819св20) вказано, що: «стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Таким чином, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є саме по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність. Що, відповідно, також не є підставою для скасування державного акта на право власності на земельну ділянку».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивачки ОСОБА_1 про відсутність узгодження меж земельної ділянки з дійсними суміжними землекористувачами при оформленні права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , є безпідставними, оскільки чинне земельне законодавство не вимагало обов`язкового узгодження меж земельних ділянок із суміжними землекористувачами.

Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання незаконним рішення місцевої ради про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526cво18), що спростовує доводи апеляційної скарги про те, що непогодження меж земельної ділянки є підставою для задоволення позову.

Встановлено, що ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровської міської ради з клопотанням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). На підставі наданих матеріалів гр. ОСОБА_2 було прийнято рішення міської ради від 25 січня 2012 року № 60/20 «Про надання гр. ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_4 ». Дослідивши документи, які були надані при підготовці документації із землеустрою, ОСОБА_2 і землевпорядною організацією, суд вважає, що було вчинено достатню кількість дій, оформлення різноманітних довідок тощо. Під час відведення земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295) ОСОБА_2 земельна ділянка була вільна від забудови, тобто від будь-якого нерухомого майна, що підтверджується інформацією з містобудівного кадастру Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради за 2008 року, графічними та семантичними даними Державного земельного кадастру м. Дніпропетровська за 2008 рік, де також на схемі М 1:500, відсутня будь-яка інформація про наявність на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна. Відповідно до архітектурно-планувального завдання на розробку містобудівного обґрунтування щодо розміщення об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , розробленого Головним архітектурно-планувальним управлінням Дніпропетровської міської ради, в пункті 7 зазначено, що земельна ділянка вільна від забудови. В травні 2011 року, була проведена актуалізації зйомки М 1:500, відповідно до отриманої формації, на земельній ділянці відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна. Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Управління з контролю за використанням та охороню земель у Дніпропетровській області від 24.12.2008 року, встановлено, що станом на 24.12.2008 року спірна земельна ділянка - вільна від забудови та будь-яким фізичним та юридичним особам у власність та користування не передавалась (т.2 а.с.17-40). Розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, клопотання ОСОБА_2 , рішення міської ради від 25 січня 2012 року № 60/20, Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення № 121/45 від 25 грудня 2013 року про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_4 у власність гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Отже жодних порушень з боку органів міської ради не вбачається.

Отже, станом на 23 жовтня 2013 року, тобто до моменту державної реєстрації речового права 31 січня 2014 року за ОСОБА_1 , земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, перебувала саме на праві власності у ОСОБА_2 .

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 25 грудня 2013 року № 121/45 Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_4 передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд», було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_4 , площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295), зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку, та передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295 була вільна від забудови, надавалась в порядку відведення, жодного об`єкту нерухомого майна на земельній земельній ділянці станом на момент відведення в наявності не було.

Проте, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 31 січня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., адресою домоволодіння гр. ОСОБА_4 , у тому числі земельної ділянки, зазначено: АДРЕСА_1 . Також, нотаріусом при здійсненні дій з державної реєстрації права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , було використано кадастровий номер земельної ділянки, яку у подальшому і придбав ОСОБА_3 .

Підставою для державної реєстрації приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. речового права не нерухоме майно ОСОБА_4 стали дві план-схеми розташування земельної ділянки, підписані від Держземагенства, на яких міститься кадастровий номер зазначений від руки.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 лютого 2019 року, за кадастровим номером 1210100000:09:462:0295 зареєстровано лише право власності на земельну ділянку, яка знаходиться у власності ОСОБА_3 . Жодних об`єктів нерухомого майна, які б належали ОСОБА_1 або ОСОБА_4 на цій земельній ділянці не зареєстровано (т.2 а.с.190-194).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили була встановлена та обставина, що виконавчий комітет Самарської районної у місті Дніпропетровську ради не мав відповідних повноважень на прийняття рішень про виділення у користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_12 , відповідно і ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не мали відповідного права.

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року у справі № 804/3942/17 частково задоволено позов ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко Валентини Володимирівни, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Реєстраційна служба Дніпропетровського міського Управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправними дії відповідача щодо внесення запису до Державного реєстру прав: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 282687812101, в розділ «Відомості про об`єкт нерухомого майна» інформації стосовно кадастрового номеру земельної ділянки 1210100000:09:462:0295 та скасовано інформацію стосовно кадастрового номеру земельної ділянки 1210100000:09:462:0295 в розділі «Відомості про об`єкт нерухомого майна» Державного реєстру прав: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 282687812101. У задоволенні іншої частині позову відмовлено (т.2 а.с.168-172).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року у справі № 804/3942/17 скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко Валентини Володимирівни, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Реєстраційна служба Дніпропетровського міського Управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії закрито (т.2 а.с.173-174).

Закриваючи провадження у справі № 804/3942/17, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цей спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права власності на ту ж саму земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, належне третій особі, і відсутністю такого права у останньої.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Водночас згідно із приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України.

За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, цивільне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб. Тобто, для задоволення позову суд повинен встановити, що в зв`язку з оспорюваним рішенням відповідача порушуються права позивача.

Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями відповідача, зокрема у даному спорі суб`єктом владних повноважень. Проте це рішення повинне бути таким, яке породжує, змінює або припиняє права та обов`язки у сфері відносин, тобто у іншої особи вже виникло право на користування чи власність на земельну ділянку. При цьому захист прав позивача має бути нерозривно пов`язаним з таким фактом, що у особи існує правовий інтерес як власника або як користувача на цю земельну ділянку.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен встановити, в чому полягає порушення прав позивача рішенням відповідача.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивачка ОСОБА_1 стверджувала, що у ОСОБА_4 виникло право користування на спірну земельну ділянку у зв`язку з набуттям у власність об`єкта нерухомого майна загальною площею: 2,3 кв.м і відповідно до нього перейшло право користування ділянкою, де вказане нерухоме майно розташоване. Позивачка посилається на статтю 120 ЗК України та рішення Самарської районної ради народних депутатів від 25 грудня 1998 року № 731, вважала, що набула право на користування саме цією земельною ділянкою, площа якої складає: 0,1 га на законних підставах.

Відповідно до офіційного тлумачення статті 58 Конституції України, яке міститься у пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) - дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Відповідно до статті 120 ЗК України (в редакції станом на прийняття рішення Третейського суду від 10 липня 2007 року та реєстрації права в МБТІ від 05 жовтня 2007 року) було передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Ідентична позиція викладена у пп.Ґ п.18 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», де зазначено, щдо особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року згідно зі статтею 377 ЦК (435-15), а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. № 997-V (997-16) - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

За аналізом тексту рішення Третейського суду від 10 липня 2007 року по справі № 10-42/07, останнє не містить жодної інформації про площу та розмір земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що виключає перехід права користування земельною ділянкою.

У відповідності до статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_1 надала суду підтвердження підстав реєстрації права власності на житловий будинок, яка первинно була проведена БТІ за ОСОБА_4 на підставі рішення третейського суду «Левлекс», ще 05.10.2007 року. ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок за договором. Її позовні вимоги полягають у незгоді з процедурою оформлення права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , а саме відсутність узгодження меж земельної ділянки з дійсними суміжними землекористувачами. При цьому, вона посилається на докази і документи, здобуті правоохоронним органом в межах кримінального провадження, яке було закрито з тих підстав, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виникли цивільно-правові відносини. Клопотань щодо проведення експертиз чи допиту свідків позивачкою заявлено не було.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 не отримував державного акта на спірну земельну ділянку та з урахуванням того, що у останнього було відсутнє право на цю ділянку, суд доходить висновку про те, що позивачка ОСОБА_1 , навіть з урахуванням наявності договору дарування від 31 січня 2014 року крім іншого не є належним власником земельної ділянки чи її користувачем на час розгляду справи. Отже, відсутні підстави вважати, що оскаржуваним рішенням Дніпровської міської ради порушені інтереси та права позивачки.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2019 року (справа № 156/1028/16-ц, провадження № 61-28896св18).

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що у справі, що переглядається позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 не довела належними і достатніми доказами факт порушення її прав діями відповідача Дніпровської міської ради; непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є саме по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність; ОСОБА_4 не є користувачем спірної земельної ділянки, а позивачка ОСОБА_1 не наділена правом звертатися до суду із позовними вимогами щодо порушення порядку користування іншими особами стосовно інших земельних ділянок, які не перебувають у її власності чи користуванні.

У справі, що переглядається, відсутні докази, що відповідач ОСОБА_2 при отриманні у власність земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295), захопила частину земельної ділянки позивачки ОСОБА_1 .

Крім того, позивачкою ОСОБА_1 не надано доказів перебування у її користуванні чи власності земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295) та визначення її на місцевості з закріпленням меж у натурі з описом межових знаків чи лінійних межових споруд і їх прив`язок до існуючих будівель чи пунктів державної геодезичної мережі.

Таким чином, всупереч статті 81 ЦПК України ОСОБА_1 не надала належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема того, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розроблялись ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , і якій присвоєно кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, фактично знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради № 121/45 від 25.12.2013 року про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_4 у власність гр. ОСОБА_2 , тому, оскаржуване судове рішення в цій частині позовних вимог підлягає залишенню без змін.

Посилання ОСОБА_1 на рішення Самарської районної ради народних депутатів від 25 грудня 1998 року № 731, акт відведення від 28 грудня 1998 року та план земельної ділянки, є безпідставним, оскільки вказані документи не підтверджують право користування земельною ділянкою, яка оформлена належним чином.

Відповідно до статті 22 ЗК України (в редакції станом на час прийняття рішення від 25 грудня 1998 року № 731) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Статтею 23 ЗК України встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Таким чином, правовстановлюючим документом, який би надавав право на освоєння земельної ділянки і відповідно підтверджував право на дану земельну ділянку міг би бути виключно державний акт на право користування земельною ділянкою.

Рішення районної ради, і відповідно план та акт відведення є підставою для оформлення правовстановлюючих документів, а ніяким чином не є правовстановлюючими документами.

Крім того, відповідно до пункту 1 Перехідних положень чинного Земельного кодексу України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

А положеннями статей 125, 126 ЗК України встановлено обов`язок оформити та зареєструвати державний акт (або договір оренди) і відповідно право користування.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.10.2015 року, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18) вказано, що «для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину».

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що 30 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Заверухою Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 929, право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При оформленні даної угоди ОСОБА_3 було оглянуто земельну ділянку але жодних будівель та споруд на ній не було розташовано. Також він звернувся до відповідного фахівця для встановлення наявності або відсутність майна на земельній ділянці розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295. Після виїзду на місцевість, 06 жовтня 2016 року інженером з інвентаризації нерухомого майна було складено акт про те, що на даній земельній ділянці відсутні будь-які будівлі.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.11.2022 року, яка надана під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.5 а.с.89-91).

У справі, що переглядається колегія суддів враховує, що пред`являючи позов, ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, а також чим порушується (не визнається або оспорюється) її суб`єктивне цивільне право або інтерес укладенням оспорюваного договору, враховуючи те, що вона не є стороною такого правочину.

Установивши, що позивачкою за первісним позовом ОСОБА_1 не доведено наявності підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання недійсним договору земельної ділянки від 30.10.2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційною скарги ОСОБА_1 про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295 фактично знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_1 , колегія суддів не приймає до уваги, як не доведені.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , зокрема посилалась на те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розроблялись ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , тоді як земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295, фактично знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_1 .

Також зазначала, що з наданих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до матеріалів справи документів, а саме: акту обстеження земельної ділянки, рішення ДМР № 60/20 від 25.01.2012 року, архітектурного завдання на розробку містобудівного обґрунтування щодо розміщення об`єкта, графічних та семантичних даних Державного земельного кадастру м. Дніпропетровська, вбачається, що вказані документи та рішення ДМР було прийнято щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як, земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295, на її думку, розташована за іншою за адресою: АДРЕСА_1 , власницею якої є ОСОБА_1 .

А тому, ОСОБА_1 вважала, що ОСОБА_2 незаконним шляхом отримала право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою житлового будинку, який належить на праві власності ОСОБА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України суд роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Разом із тим, суд першої інстанції усупереч вимогам статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не роз`яснив у випадку необхідності учасникам судового процесу, їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Враховуючи обставини справи та характер спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що встановлення факту належності спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295 не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку відповідної судової будівельно-технічної експертизи.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено цивільним судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Під час апеляційного розгляду справи, колегією суддів неодноразово роз`яснювалось сторонам право на звернення до суду з клопотанням про призначення у справі відповідної судової експертизи, що підтверджується технічним записом судових засідань та протоколом, проте таких клопотань не надійшло.

Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не доведені її позовні вимоги належними доказами у справі. Крім того, позивач ОСОБА_1 не було стороною оскаржуваного нею договору купівлі-продажу та не довела своє право на нерухоме майно, яке є предметом оскаржваного договору купідлі-продажу.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом припинення права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме: житловий будинок літ.А-1, загальною площею 2,3 кв.м., житловою площею 2,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 346 ЦК України, право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Статтею 349 ЦК України передбачено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення.

У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Звертаючись до суду з позовом про припинення права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, ОСОБА_3 посилався на те, що станом на 23 жовтня 2013 року, тобто до моменту державної реєстрації речового права 31 січня 2014 року за ОСОБА_1 , земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, перебувала саме на праві власності у ОСОБА_2 . Рішенням Дніпропетровської міської ради від 25 грудня 2013 року № 121/45 Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_4 передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд», було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_4 , площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295), зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку, та передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295 була вільна від забудови, надавалась в порядку відведення, жодного об`єкту нерухомого майна на земельній земельній ділянці станом на момент відведення в наявності не було.

Встановлено, що судовим рішенням, яке набрало законної сили була встановлена та обставина, що виконавчий комітет Самарської районної у місті Дніпропетровську ради не мав відповідних повноважень на прийняття рішень про виділення у користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_12 , відповідно і ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не мали відповідного права.

Проте, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 про те, що будинок, який належить ОСОБА_1 на час придбання ним спірної земельної ділянки було знищено, оскільки належних та допустимих доказів цього суду не було надано.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , заявляючи один до одного вимоги, не довели належними та допустимими доказами, що земельна ділянка, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та розташована за адресою: АДРЕСА_4 , фактично знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , є ідентичними та тотожними земельними ділянками, відповідних доказів не надали, відповідних клопотань не заявляли.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час апеляційного розгляду справи, колегією суддів неодноразово роз`яснювалось сторонам право на звернення до суду з клопотанням про призначення у справі відповідної судової експертизи, для забезпечення доведеності заявлених вимог належними доказами, що підтверджується технічним записом судових засідань та протоколом, проте таких клопотань не надійшло.

Щодо вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року № 1952-ІV (далі Закон № 1952-ІV).

Відповідно до частини першої статті 2, частини другої статті 3 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є обов`язковою.

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону № 1952-ІV державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом

Абзацом 2 частини першої статті 9 Закону № 1952-ІV визначено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Зокрема, абзацами 2-3 частини п`ятої статті 3 Закону № 1952-ІV передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

За змістом частини дев`ятої статті 15 Закону № 1952-ІV, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Абзацом 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, встановлено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В силу вимог пункту 1 частини другої статті 9 Закону № 1952-ІV нотаріус, як спеціальний суб`єкт, здійснює функції державного реєстратора, в тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Отже, аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що чинне законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора прав на нерухоме майно, які виникають у нього лише у результаті здійснення нотаріальних дій, та які реалізуються одночасно з вчиненнями таких дій.

Крім того, відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1952-ІV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону № 1952-ІV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

У частині другій статті 26 Закону № 1952-ІV зазначеного вище, унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

В той же час, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції, а саме: відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, такий спосіб судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав законом не передбачений. Наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року, визначено право на справедливий суд, згідно якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

До подібних висновків прийшов Верховний Суд у своїх постановах від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

За відсутності підстав для задоволення вимоги ОСОБА_3 про припинення права власності через її необґрунтованість та недоведеність, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 10530893 від 31.01.2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 282687812101, номер запису про право власності: 4517079, як похідної від основної вимоги у задоволенні якої було відмовлено.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи викладене,рішення Самарськогорайонного судум.Дніпропетровська від29березня 2021року вчастині задоволеннязустрічних позовнихвимог ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 . В іншій оскаржуваній частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2021 року слід залишити без змін.

В іншійчастині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2021 року щодо позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_2 сторонами не оскаржувалося, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Керуючись ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2021 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, Комунальне підприємство Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради, Приватне підприємство Науково-виробнича фірма Геосервіс, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна, ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом припинення права власності скасувати та ухвалити у скасованій частині нове.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, Комунальне підприємство Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради, Приватне підприємство Науково-виробнича фірма Геосервіс, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна, ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом припинення права власності відмовити.

В іншій оскаржуваній частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко


Суд	Дніпровський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення	19.01.2023
Оприлюднено	03.02.2023
Номер документу	108725507
Судочинство	Цивільне

Сухоруков А. О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 19.01.2023 по справі 206/4579/16-цДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —206/4579/16-ц

Постанова від 19.01.2023

Постанова
від 19.01.2023 по справі 206/4579/16-ц
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД