Постанова

від 24.05.2023 по справі 206/4579/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 206/4579/16-ц

провадження № 61-2299св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі:Дніпровська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, управління Держгеокадастру у

м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, приватне підприємство «Науково-виробнича фірма Геосервіс», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна, ОСОБА_4 ,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Дніпровська міська рада, ОСОБА_2 ,

треті особи: відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, управління Держгеокадастру у

м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, приватне підприємство «Науково-виробнича фірма Геосервіс», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна, ОСОБА_4 ,

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги:

позивач - ОСОБА_5 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи:Дніпровська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 ,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна,

треті особи: ОСОБА_3 , Дніпровська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чередник Ірини Олександрівни на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2021 року у складі судді Сухорукова А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, ПП «Науково-виробнича фірма Геосервіс», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу

Заверуха Н. І., ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що у серпні 2013 року її чоловік ОСОБА_4 , колишній власник будинку АДРЕСА_1 , намагався отримати кадастровий номер на земельну ділянку, на якій розташований даний будинок. Однак, йому стало відомо, що за кадастровим планом на цю ділянку вже іншою особою отримано кадастровий номер.

23 серпня 2013 року ОСОБА_4 звернувся із заявою про злочин до правоохоронних органів, було порушено кримінальне провадження

№ 12013040700001957.

В ході досудового кримінального провадження було встановлено, що кадастровий номер 1210100000:09:462:0295 на земельну ділянку, на якій фактично знаходився будинок АДРЕСА_1 , отримала

ОСОБА_2 , але під іншою адресою.

Відповідно до витягу з земельного кадастру про земельну ділянку НВ-1200797152013 від 23 жовтня 2013 року земельна ділянка площею 0,1000 га, з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295 розташована по АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 .

У додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 жовтня 2013 року № НВ-1200797152013 зазначений кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295, де суміжними користувачами значаться ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , тобто ті самі суміжні користувачі, що значаться у технічному паспорті на будинок, розташований за адресою по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_7 - по АДРЕСА_3 , що повністю співпадає з даними суміжних землекористувачів за технічним паспортом на будинок АДРЕСА_1 .

В ході досудового кримінального провадження встановлено, що проект землеустрою щодо земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для забудови та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на ділянці АДРЕСА_4 , готувало ПП «НВФ ГЕОСЕРВІС». В даному проекті існує акт № 120207 встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі за підписами суміжних землекористувачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Даний акт складався 26 лютого 2012 року. На момент складання даного акту

ОСОБА_6 помер (відповідно до свідоцтва про смерть дата його смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та не міг його підписати. В межах кримінального провадження з цього приводу було призначено почеркознавчу експертизу, за висновками якої підпис в графі «Представники суміжних користувачів» від імені ОСОБА_8 в акті № 1200207 встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі виконаний не ОСОБА_9 , а іншою особою. Також і в додатку до акту встановлення та узгодження меж користування (план встановлення та узгодження зовнішніх меж користування) підпис в графі «Представники суміжних землекористувачів» від імені ОСОБА_8 виконаний не ОСОБА_9 , а іншою особою.

Зазначала, що правонаступник користувача іншої суміжної земельної ділянки ОСОБА_7 - ОСОБА_10 , підписав акт узгодження меж замість померлого на той час ОСОБА_7 .

Таким чином, за фактично підробленими документами, а саме проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)

АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 отримала кадастровий номер 1210100000:09:462:0295 на земельну ділянку у районі будинку АДРЕСА_1 , що фактично розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, рішенням Дніпропетровської міської ради № 211/45 від 25 грудня 2013 року ОСОБА_2 отримала дану земельну ділянку у власність.

Те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295, яка на даний час значиться за адресою: АДРЕСА_4 , фактично знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується Планом земельної ділянки у АДРЕСА_1 та витягом з публічної кадастрової карти України.

На підставі рішення виконкому Самарської районної Ради народних депутатів від 25 грудня 1998 року № 731 було зроблено в натурі відведення земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво забудовника ОСОБА_11 , розташованого у АДРЕСА_1 , загальною площею 1000 кв. м, що підтверджується актом від 28 грудня 1998 року. Також це підтверджується довідкою про землекористування, відповідно до якої земельна ділянка, що розташована по АДРЕСА_1 знаходиться у користуванні ОСОБА_11 .

Рішенням третейського суду «Левлекс» від 10 липня 2007 року за

ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 20 червня 2007 року, укладеним між ним та ОСОБА_11 , було визнано право власності на житловий будинок площею 2,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважає, що до ОСОБА_4 перейшло право користування земельною ділянкою площею 1000 кв. м, розташованою по АДРЕСА_1 , у зв`язку з набуттям права власності на будинок, розташований за цією ж адресою.

ОСОБА_4 31 січня 2014 року за договором дарування подарував будинок, розташований по

АДРЕСА_1 . Даний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Дніпропетровської області Лозенко В. В. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, місце розташування нерухомого майна (будинку АДРЕСА_1 ) знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295.

Право користування земельною ділянкою, на час передачі її у власність ОСОБА_2 , не було припинено за землекористувачем ОСОБА_4 , тому рішення Дніпропетровської міської ради № 121/45 від 25 грудня 2013 року є незаконним.

Також вказувала, що ОСОБА_2 продала земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:09:462:0295 ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 30 жовтня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Заверухою Н. І.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради

№ 121/45 від 25 грудня 2013 року про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_4 у власність гр. ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 жовтня 2015 року, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, ПП «Науково-виробнича фірма Геосервіс», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Н. І., ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом припинення права власності.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 30 жовтня 2015 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Заверухою Н. І., зареєстрований в реєстрі за № 929, право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При оформленні даної угоди ОСОБА_3 було оглянуто земельну ділянку, але жодних будівель та споруд на ній не було розташовано.

А наявність зареєстрованого права власності на майно, якого не має (відсутнє), порушує права та законні інтереси ОСОБА_3 , зокрема обмежує його право власника користуватись та розпоряджатись своїм майном.

Так, він звернувся до відповідного фахівця для встановлення наявності або відсутності майна на земельній ділянці, розташованій за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295. Після виїзду на місцевість, 06 жовтня

2016 року інженером з інвентаризації нерухомого майна було складено акт про те, що на даній земельній ділянці відсутні будь-які будівлі.

Таким чином, відповідними доказами встановлено, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстави вимагати захисту права власності на нерухоме майно у зв`язку з його відсутністю. При цьому, чинне законодавство встановлює, що у зв`язку з відсутністю майна права власності припиняється, і зобов`язує власника вчинити відповідні необхідні дії.

Однак, жодних дій з приводу припинення права власності ОСОБА_1 не здійснила, навпаки вчиняє дії, якими порушує права та законні інтереси позивача за зустрічним позовом.

Крім того, ОСОБА_3 звернувся до відповідного фахівця з метою встановити, чи відповідав житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , документам, які надала ОСОБА_1 , будівельним нормам, оскільки житловий будинок площею 2,3 кв. м взагалі викликає великі сумніви щодо статусу такого будинку як житлового.

Відповідно до підготовленого висновку спеціаліста встановлено, що житловий будинок не відповідає будівельним нормам в частині набуття статусу житлового будинку, зокрема: нижня межа площі одноквартирного житлового будинку повинна бути не менше 30,00 кв. м і повинна складатись із загальної кімнати не менше 15,00 кв. м, спальні, кухні, коридору та санвузла (ДБН В2.2.-15-2005 п.2.22 таблиця 1; п.2.24; п.2.27).

Незважаючи на відсутність майна, ОСОБА_1 так і не припинила своє право власності на знищений об`єкт нерухомості, чим саме перешкоджає законному землекористувачу у здійсненні свого права власності.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд:

- усунути йому перешкоди у реалізації права володіння, користування, розпорядження нерухомим майном шляхом припинення права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме: житловий будинок літ.А-1, загальною площею 2,3 кв. м, житловою площею 2,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 10530893 від 31 січня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 282687812101, номер запису про право власності: 4517079.

У листопаді 2019 року ОСОБА_5 як третя особа з самостійними вимогами звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Дніпровська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , про припинення права власності.

Позовна заява третьої особи з самостійними вимогами мотивована тим, що

30 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Заверухою Н. І., зареєстрований в реєстрі за № 932. Відповідно до умов даного договору предметом іпотеки є земельна ділянка площею 0,1 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295.

Безпосередньо перед укладанням даного договору іпотеки ОСОБА_5 було оглянуто дану земельну ділянку, яка на момент огляду була вільна від забудови.

Від ОСОБА_3 йому стало відомо, що на земельній ділянці, яка є предметом іпотеки, начебто розташований житловий будинок, який належить ОСОБА_1 , а саме: житловий будинок літ.А-1, загальною площею 2,3 кв. м, житловою площею 2,3 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 . Проте відповідно до акту від 06 жовтня 2016 року встановлено, що на вказаній земельній ділянці відсутні будь-які будівлі.

ОСОБА_5 вважав, що в разі скасування права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 , він не зможе задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Відтак наявна реєстрація права власності на майно (яке знищено) на земельній ділянці, яка є предметом іпотеки, порушує його права та законні інтереси, як іпотекодержателя.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_5 просив суд:

- припинити право власності ОСОБА_1 на знищене нерухоме майно, а саме: житловий будинок літ.А-1, загальною площею 2,3 кв. м, житловою площею

2,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності номер запису про право власності: 4517079, індексний номер: 10530893 від 31 січня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 282687812101.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Дніпровська міська рада, про визнання протиправними дій.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. 31 січня

2014 року під час здійснення дій з державної реєстрації права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 282687812101, зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ОСОБА_4 (іпн. НОМЕР_2 ).

Того ж дня власник домоволодіння змінився на підставі договору дарування від 31 січня 2014 року, власником майна стала дружина ОСОБА_4 -

ОСОБА_1 .

При цьому під час здійснення дій з державної реєстрації права власності приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. (як спеціальним суб`єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно), на підставі поданих ОСОБА_1 та ОСОБА_4 сумнівних документів та всупереч положенню чинного законодавства, до розділу «Відомості про об`єкт нерухомого майна» були внесені відомості стосовно кадастрового номеру земельної ділянки (1210100000:09:462:0295), права на внесення інформації про який у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. були відсутні.

Вважала дії відповідачів щодо подання та внесення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно інформації стосовно кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння по АДРЕСА_1 , протиправними, що змушує звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки похідним від таких дій щодо подачі документів та внесення інформації в державний реєстр речових прав стало звернення до суду з первісною позовною заявою, якою позивачка за первісним позовом просить скасувати право власності на земельну ділянку.

Так, рішенням Дніпропетровської міської ради від 25 грудня 2013 року

№ 121/45 земельна ділянка площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295) була передана у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Земельна ділянка з вказаним кадастровим номером була вільна від забудови, надавалась виключно для забудови, надавалась в порядку відведення, жодного об`єкту нерухомого майна на вказаній земельній ділянці станом на момент відведення в наявності не було.

Крім того, відповідно до положень рішення Дніпропетровської міської ради від 25 грудня 2013 року № 121/45, адресою земельної ділянки площею

0,1000 га (кадастровий номер 210100000:09:462:0295) є: АДРЕСА_4 .

Зазначала, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 31 січня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., адресою домоволодіння гр. ОСОБА_4 (в т.ч. і земельної ділянки) значиться:

АДРЕСА_1 .

З аналізу документів, які були надані до Самарського районного суду

м. Дніпропетровська приватним нотаріусом та були підставою для державної реєстрації речового права на нерухоме майно, вбачається що єдиною інформацією, яка вказує на кадастровий номер земельної ділянки, є дві план-схеми земельної ділянки, підписані не уповноваженими особами органів Держземагентства та які не містять печаток відповідного органу Держземагентства.

Вважала, що вказані план-схеми земельної ділянки містять кадастровий номер, який був записаний «від руки» невстановленими особами.

При цьому відповідно до даних Державного земельного кадастру, станом на 23 жовтня 2013 року, тобто ще до моменту державної реєстрації речового права 31 січня 2014 року, земельна ділянка площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295) значилась за ОСОБА_2 .

Вважала, що під час внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей стосовно земельної ділянки (а саме стосовно її кадастрового номеру), використовуючи сумнівні план-схеми земельної ділянки, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. (як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно) грубо порушила положення чинного законодавства.

Таким чином, єдиним офіційним документом, який міг бути підставою для внесення інформації про кадастровий номер земельної ділянки, був витяг з Державного земельного кадастру, підготовлений та виданий державним кадастровим реєстратором відповідного територіального органу Держземагентства.

Вказаний витяг з Державного земельного кадастру для здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно 31 січня 2014 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. (як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно) не вимагала, внесла інформацію стосовного кадастрового номеру на земельну ділянку в порушення положення чинного законодавства.

Крім того, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за зустрічною позовною заявою підтвердили, що дані про кадастровий номер приватному нотаріусу Лозенко В. В. надали саме вони.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд:

- визнати протиправними дії ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенка В. В. стосовно подання та внесення до Державного реєстру прав запису: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 282687812101, в розділ «Відомості про об`єкт нерухомого майна» інформації стосовно кадастрового номеру земельної ділянки (1210100000:09:462:0295).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - житловий будинок літ. А-1 загальною площею 2,3 кв. м, житловою площею 2,3 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 10530893 від 31 січня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 282687812101, номер запису про право власності 4517079.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_5 відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не отримував державного акта на спірну земельну ділянку, а тому ОСОБА_1 не є належним власником земельної ділянки чи її користувачем на час розгляду справи. Отже відсутні підстави вважати, що оскаржуваним рішенням Дніпровської міської ради порушені інтереси та права позивачки. Також, позивачкою за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, що договір купівлі-продажу є недійсним.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_3 на час розгляду справи судом є власником спірної земельної ділянки, право власності на яку отримано у встановленому законом порядку, наявність реєстрації за іншою особою права власності на житловий будинок може розглядатися судом як перешкода для здійснення його прав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, - ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 є лише іпотекодержателем спірної земельної ділянки і наявність реєстрації права власності на даній земельній ділянці житлового будинку не перешкоджає здійсненню його прав. При цьому доводи вимог ОСОБА_5 насправді зводяться до незгоди з самим фактом оспорювання ОСОБА_1 права власності іпотекодавця ОСОБА_3 на дану земельну ділянку, у разі задоволення яких зникає правова підстава іпотеки. На думку суду в даних правовідносинах іпотекодержатель

ОСОБА_5 не є таким суб`єктом, якому належить право вимоги на скасування реєстрації права власності на об`єкт забудови земельної ділянки, крім того аналогічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені.

Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Лозенко В. В. було необґрунтовано вчинено дії щодо внесення запису до Державного реєстру прав. Але ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку і згодом здійснила її відчуження ОСОБА_3 . На час розгляду справи в суді вимоги ОСОБА_2 можуть розглядатися лише з точки зору дотримання обов`язків суб`єкта приватизації, а також як права і законні інтереси сторони договору купівлі-продажу земельної ділянки, а не як її теперішньої власниці. Тому позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулась

ОСОБА_1 , в якій просила оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та задоволення зустрічних позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Таким чином рішення суду першої інстанції оскаржувалось лише в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову

ОСОБА_3 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня

2021 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом припинення права власності скасовано та ухвалено у скасованій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

В іншій оскаржуваній частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили була встановлена та обставина, що виконавчий комітет Самарської районної у місті Дніпропетровську ради не мав відповідних повноважень на прийняття рішень про виділення у користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , гр.

ОСОБА_12 , відповідно і ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не мали відповідного права.

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 не довела належними і достатніми доказами факт порушення її прав діями відповідача Дніпровської міської ради; непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є саме по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність; ОСОБА_4 не є користувачем спірної земельної ділянки, а позивачка ОСОБА_1 не наділена правом звертатися до суду із позовними вимогами щодо порушення порядку користування іншими особами стосовно інших земельних ділянок, які не перебувають у її власності чи користуванні.

Установивши, що позивачкою за первісним позовом ОСОБА_1 не доведено наявності підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , апеляційний суд вважав безпідставними його доводи про те, що будинок, який належить ОСОБА_1 , на час придбання ним спірної земельної ділянки було знищено, оскільки належних та допустимих доказів цього суду не було надано.

Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , заявляючи один до одного вимоги, не довели належними та допустимими доказами, що земельна ділянка, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та розташована за адресою:

АДРЕСА_4 , фактично знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , - є ідентичними та тотожними земельними ділянками, відповідних доказів не надали, відповідних клопотань не заявляли.

За відсутності підстав для задоволення вимоги ОСОБА_3 про припинення права власності через її необґрунтованість та недоведеність, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 10530893 від 31 січня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 282687812101, номер запису про право власності: 4517079, як похідної від основної вимоги, у задоволенні якої було відмовлено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Чередник І. О. на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 19 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Чередник І. О., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі

№ 911/2701/17, провадження № 12-258гс1828 березня 2018 року у справі

№ 681/1039/15-ц, провадження 61-4200св18 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до експлуатаційної схеми місця розташування земельної ділянки та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) вбачається, що власником земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) по

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295 був ОСОБА_4 . Документи, надані ОСОБА_4 , за своєю формою повністю відповідали вимогам до документів, на підставі яких можливо було провести реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Крім того, суди попередніх інстанцій належним чином не оцінили наявні в матеріалах справи докази. Вважає, що ОСОБА_2 незаконним шляхом отримала право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою житлового будинку, який належить на праві власності ОСОБА_1 .

Суди не врахували, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, не врахували положення статті 120 ЗК України.

Зазначає, що право користування земельною ділянкою на час передачі її у власність ОСОБА_2 за рішенням Дніпропетровської міської ради

№ 121/45 від 25 грудня 2013 року на підставі незаконного проєкту землеустрою не було припинено за землекористувачем ОСОБА_4 в порядку, визначеним законом, тому вказане рішення міської ради є незаконним. Крім того, цим рішенням порушено право ОСОБА_1 , як власниці будинку, який розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295).

Оскільки предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу виступила земельна ділянка, право власності на яку продавець ОСОБА_2 отримала на підставі незаконного рішення Дніпропетровської міської ради № 121/45 від 25 грудня 2013 року, яка накладається на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 , а доказів іншого місця розташування земельної ділянки ОСОБА_2 до судів не надано, вважає, що оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 жовтня 2015 року є недійсним.

Вважала, що оскарження ОСОБА_2 наказу №171 від 23 листопада

1998 року та рішення №731 від 25 грудня 1998 року, яким ОСОБА_12 було надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та господарчих будівель по АДРЕСА_1 , тоді як ОСОБА_2 бажала відвести собі земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку в районі буд. АДРЕСА_5 , але оскаржила рішення, видані на ім`я ОСОБА_12 за іншою адресою, доводить незаконність дій ОСОБА_2 та намагання позбавити ОСОБА_1 набутого на законних підставах права власності на домоволодіння.

Також зазначала, що вимоги щодо використання нотаріусами відомостей з Державного земельного кадастру було законодавчо визначено лише

06 жовтня 2016 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захист прав власності», а реєстрація прав власності стосовно домоволодіння АДРЕСА_1 було проведено 31 січня 2014 року. Таким чином, приватним нотаріусом при реєстрації прав власності на вказаний об`єкт нерухомості не було порушено жодної норми законодавства України, діючої на момент проведення державної реєстрації.

Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що у неї відсутні правові підстави вимагати захисту права власності на нерухоме майно у зв`язку із його відсутністю, оскільки її право власності на вказаний житловий будинок підтверджено належними доказами, а саме договором дарування домоволодіння від 31 січня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом ДМНО Лозенко В. В., та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, які є чинними та ніким не оскаржувалися в судовому порядку.

Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються тільки в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 , а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Дніпровська міська рада просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що позивачем ОСОБА_1 не доведено порушення Дніпровською міською радою своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог до Дніпровської міської ради.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з довідки про землекористування, виданої відділом архітектури та містобудування виконкому Самарської районної ради народних депутатів, вбачається, що ділянка, розташована по АДРЕСА_1 , знаходилась в користуванні гр. ОСОБА_11 на підставі рішення виконкому Самарської ради народних депутатів від 25 грудня 1998 року № 731 і мала розміри 1000 кв. м та на підставі акту про відведення земельної ділянки зроблено в натурі відведення земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво забудовника.

Рішенням Третейського суду при асоціації «ЛЕВЛЕКС» від 10 липня 2007 року визнано договір купівлі-продажу від 20 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_4 - дійсним. Визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок (літ. А-1), загальною площею 2,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без акту введення в експлуатацію. Право власності було зареєстровано в КП «ДМБТІ» 05 жовтня 2007 року за реєстровим № 20544644.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду

від 04 лютого 2009 року у справі № 2-а-14342/08/0470 за позовом

ОСОБА_2 до Самарської районної у місті ради та комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня», третя особа - ОСОБА_12 , про визнання протиправними та скасування наказу та рішення, визнано протиправним та скасовано рішення № 731 від 25 грудня 1998 року виконавчого комітету Самарської районної ради

м. Дніпропетровська «Про дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та господарчих будівель по АДРЕСА_1 громадянки ОСОБА_12 ».

23 серпня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до чергової частини Самарського РВ ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області із заявою про те, що невстановлена особа підробила документи щодо приватизації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , де заявник є власником (ЖЄО № 5259, відомості до ЄРДР внесено за №12013040700001957 за частиною першою статті 358 КК України).

На запит суду Самарський ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області направив копії матеріалів кримінального провадження № 12013040700001957, з яких судом встановлено, що 29 лютого 2016 року винесена постанова про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за

№ 12013040700001957 від 24 серпня 2013 року за фактом підроблення документів, закрито у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1200797152013 від 23 жовтня 2013 року, за ОСОБА_2

23 жовтня 2013 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 27 червня 2012 року ПП НВФ «Геосервіс» Управлінням Держземагентства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 121/45 від 25 грудня 2013 року земельну ділянку по АДРЕСА_4 передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

На виконання ухвали суду відділом реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надано належним чином засвідчену копію документів реєстраційної справи № 28687812101 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , щодо реєстраційних дій від 31 січня 2014 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В.

Так, 31 січня 2014 року за заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_4 державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності

№ 10522974 на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:09:462:0295, за

ОСОБА_4 . Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна зазначено 28687812101.

Згідно з договором дарування домоволодіння від 31 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., зареєстрованого в реєстрі за № 238, ОСОБА_4 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_1 прийняла у дар домоволодіння АДРЕСА_1 , розташоване на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295. Загальна площа домоволодіння 2,3 кв. м, житлова площа 2,3 кв. м. Право власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 282687812101 (домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості за адресою:

АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) було зареєстровано приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 10530898 від 31 січня 2014 року, номер запису про право власності 4517079.

30 жовтня 2015 року відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Заверухою Н. І., зареєстрованого в реєстрі за №929, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею

0,1 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295. Право власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 750934112101 (земельна ділянка у районі будинку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку) було зареєстровано приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Заверухою Н. І. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25736112 від 30 жовтня 2015 року, номер запису про право власності 11837412.

Того ж дня, на підставі договору іпотеки № 932, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Заверухою Н. І., між іпотекодержателем ОСОБА_5 та іпотекодавцем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки під заставу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно акту від 06 жовтня 2016 року, складеного інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_13 , під час обстеження земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295) за адресою: АДРЕСА_4 , яка знаходиться у власності гр. ОСОБА_3 , встановлено відсутність будь-яких будівель.

На запит суду про надання інформації стосовно змін нумерації об`єктів нерухомості по АДРЕСА_4 , надійшла відповідь від міського голови Філатова Б. А., з якої вбачається, що адреса « АДРЕСА_1 » офіційно жодному об`єкту нерухомості не присвоювалась і відповідні документи, на підставі яких була присвоєна або змінена ця адреса, - відсутні. Відповідно до чинного Положення щодо адресації об`єктів нерухомого майна у м. Дніпропетровську, затвердженого рішенням міської ради від 29 травня 2013 року 42/35, об`єктами адресації є об`єкти, розташовані на земельній ділянці (житловий будинок, будівля, споруда тощо), які невід`ємно пов`язані з нею, переміщення яких є неможливим без знецінення та зміни їх призначення. Земельним ділянкам адреса не присвоюється.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня

2017 року у справі №804/3942/17 скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Реєстраційна служба Дніпропетровського міського Управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, закрито, оскільки спір мав вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як зазначалося вище, рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються тільки в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 , а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У частинах першій - третій статті 116 ЗК України зазначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 118 ЗК України визначає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Зі змісту наведених вище норм закону, з урахування загальних принципів земельного законодавства, вбачається, що держава гарантує кожній особі, яка, маючи право на отримання у користування чи власність земельної ділянки, виявила на це бажання, її отримання в кінцевому результаті, за умови наявності вільних земельних ділянок, дотримання їх норм та встановленого для цього порядку, а також непорушення прав інших осіб. Такий підхід, передбачає рівність прав всіх громадян та забезпечується шляхом справедливого та об`єктивного розгляду таких питань органами уповноваженими на передачу земельних ділянок у власність чи користування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровської міської ради з клопотанням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). На підставі наданих матеріалів гр. ОСОБА_2 було прийнято рішення міської ради від 25 січня 2012 року № 60/20 «Про надання

гр. ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_4 ».

Під час відведення земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295) ОСОБА_2 земельна ділянка була вільна від забудови, тобто від будь-якого нерухомого майна, що підтверджується інформацією з містобудівного кадастру Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради за 2008 року, графічними та семантичними даними Державного земельного кадастру

м. Дніпропетровська за 2008 рік, де також на схемі М 1:500, відсутня будь-яка інформація про наявність на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до архітектурно-планувального завдання на розробку містобудівного обґрунтування щодо розміщення об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , розробленого Головним архітектурно-планувальним управлінням Дніпропетровської міської ради, в пункті 7 зазначено, що земельна ділянка вільна від забудови.

В травні 2011 року була проведена актуалізація зйомки М 1:500, відповідно до отриманої формації на земельній ділянці відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Управління з контролю за використанням та охороною земель у Дніпропетровській області від 24 грудня 2008 року встановлено, що станом на 24 грудня 2008 року спірна земельна ділянка вільна від забудови та будь-яким фізичним та юридичним особам у власність та користування не передавалась.

Розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, клопотання ОСОБА_2 , рішення міської ради від 25 січня 2012 року

№ 60/20, Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення № 121/45 від 25 грудня 2013 року про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_4 у власність гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність порушень з боку органів міської ради.

Крім того апеляційним судом враховано, що станом на 23 жовтня 2013 року, тобто до моменту державної реєстрації речового права 31 січня 2014 року за ОСОБА_1 , земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, перебувала саме на праві власності у ОСОБА_2 .

Також судами попередніх інстанцій вмотивовано відхилено доводи

ОСОБА_1 про відсутність узгодження меж земельної ділянки з дійсними суміжними землекористувачами при оформленні права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , оскільки чинне земельне законодавство не вимагало обов`язкового узгодження меж земельних ділянок із суміжними землекористувачами.Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання незаконним рішення місцевої ради про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Так, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526cво18) зазначено, що «…погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку…».

Аналогічний висновок про те, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, викладено в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 440/974/16-ц (провадження № 61-30178св18), від 15 травня 2019 року у справі

№ 473/1952/16-ц (провадження № 61-30961св18), від 15 травня 2019 року у справі № 473/1952/16-ц (провадження № 61-30961св18), від 20 листопада

2019 року у справі № 440/974/16-ц (провадження № 61-30178св18),

від 03 листопада 2021 року у справі № 382/622/16-ц (провадження

№ 61-3195св20).

Крім того, ОСОБА_1 також обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що у ОСОБА_4 виникло право користування на спірну земельну ділянку у зв`язку з набуттям у власність об`єкта нерухомого майна загальною площею: 2,3 кв. м відповідно до вимог статті 120 ЗК України та рішення Самарської районної ради народних депутатів від 25 грудня 1998 року № 731.

Відповідно до статті 120 ЗК України (в редакції станом на прийняття рішення Третейського суду від 10 липня 2007 року та реєстрації права в МБТІ

від 05 жовтня 2007 року) було передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

З аналізу тексту рішення Третейського суду від 10 липня 2007 року по справі № 10-42/07 судами установлено, що останнє не містить жодної інформації про площу та розмір земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна.

Також судами попередніх інстанцій вмотивовано відхилено посилання

ОСОБА_1 на рішення Самарської районної ради народних депутатів

від 25 грудня 1998 року № 731, акт відведення від 28 грудня 1998 року та план земельної ділянки, оскільки вказані документи не підтверджують право користування земельною ділянкою, яка оформлена належним чином.

Крім того, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду

від 04 лютого 2009 року у справі № 2-а-14342/08 за позовом

ОСОБА_2 до Самарської районної у місті ради та комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня», третя особа - ОСОБА_12 , про визнання протиправними та скасування наказу та рішення, визнано протиправним та скасовано наказ № 171 від 23 листопада 1998 року Лікувально - виробничого об`єднання міжобласного клінічного психоневрологічного центру. Визнано протиправним та скасовано рішення

№ 731 від 25 грудня 1998 року виконавчого комітету Самарської районної ради м. Дніпропетровська «Про дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та господарчих будівель по АДРЕСА_1 громадянки ОСОБА_12 ».

Відповідно до статті 22 ЗК України (в редакції станом на час прийняття рішення від 25 грудня 1998 року № 731) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Статтею 23 ЗК України встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Таким чином, правовстановлюючим документом, який би надавав право на освоєння земельної ділянки і відповідно підтверджував право на дану земельну ділянку міг би бути виключно державний акт на право користування земельною ділянкою. Рішення районної ради, і відповідно план та акт відведення є підставою для оформлення правовстановлюючих документів, а не є правовстановлюючими документами.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 не отримував державний акт на спірну земельну ділянку.

Крім того, ОСОБА_1 не надано доказів перебування у її користуванні чи власності земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:09:462:0295) та визначення її на місцевості з закріпленням меж у натурі з описом межових знаків чи лінійних межових споруд і їх прив`язок до існуючих будівель чи пунктів державної геодезичної мережі.

Також матеріали справи не містять доказів, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розроблялись ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_4 , і якій присвоєно кадастровий номер 1210100000:09:462:0295, фактично знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, як вбачається з оскаржуваної постанови апеляційного суду, під час апеляційного розгляду справи колегією суддів неодноразово роз`яснювалось сторонам право на звернення до суду з клопотанням про призначення у справі відповідної судової експертизи, що підтверджується технічним записом судових засідань та протоколом, проте таких клопотань не надійшло.

З огляду на вказане вище у сукупності, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради № 121/45 від 25 грудня 2013 року.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій також вмотивовано відмовили в їх задоволенні, оскільки ОСОБА_1 не доведені її позовні вимоги належними доказами у справі, як і не доведено, чим порушується (не визнається або оспорюється) її суб`єктивне цивільне право або інтерес укладенням оспорюваного договору, враховуючи те, що вона не є стороною такого правочину та не довела своє право на нерухоме майно, яке є предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу.

Судами попередніх інстанцій враховано, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Отже, надавши належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 911/2701/17, провадження № 12-258гс1828 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, провадження 61-4200св18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій в оскаржуваній частині норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чередник Ірини Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня

2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня

2023 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович