Постанова

від 31.01.2023 по справі 234/2001/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1778/23 Справа № 234/2001/21 Суддя у 1-й інстанції - Лутай А.М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач- Комунальне підприємство Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас»

треті особи: ОСОБА_2 , Донецька обласна державна адміністрація, Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,відповіднодо ч.2ст.247ЦПК України,без фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу,без участіучасників справи, впорядку спрощеногопозовного провадження, цивільнусправу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року, ухваленого суддею Лутаєм А.М. у м.Бахмут Донецької області, (відомоста про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),

ВСТАНОВИВ

У лютому 2021року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, треті особи: ОСОБА_2 , Донецька обласна державна адміністрація, Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації.

В обгрунтування позову зазначив, що з 19.03.2018р він був призначений на посаду юриста в Комунальне підприємство «Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас», з 22.03.2019 року був переведений на посаду провідного юрисконсульта, а з 25.10.2018 року наказом №21 він був призначений уповноваженою особою, відповідальною за реалізацію антикорупційної програми на підприємстві.

Наказом №3-ос від 14.01.2021 року він був звільнений із займаної посади у зв`язку зі скороченням штатної одиниці згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає своє звільнення незаконним, таким, що відбулося з порушенням діючого законодавства, оскільки попередження про майбутнє звільнення відбулося зненацька, без будь-яких бесід ні з керівником відповідача, ні з головою Ради трудового колективу. При ознайомлені з повідомленням про скорочення посади на нього з боку виконуючої обов`язки директора ОСОБА_3 , інспектора з кадрів ОСОБА_4 та менеджера з реклами ОСОБА_2 здійснювався моральний та психологічний тиск, в результаті чого він був вимушений в стані розгубленості та моральної пригніченості написати під тиском швидко на повідомленні свої заперечення.

Зі свого примірника попередження йому стало відомо про існування наказу від 03.11.2020 «Про введення в дію структури підприємства», який йому на узгодження не надали та копію якого він отримав лише в день видачі трудової книжки в день звільнення.

В попередженні від 04.11.2020 йому було запропоновано перевестись на вакантні посади не пізніше 04.01.2021.

Зазначає, що дії відповідача впродовж двомісячного терміну з моменту його попередження про звільнення ніяким чином не свідчать про намір збереження його на роботі, хоча на даному підприємстві він був юрисконсультом в єдиному числі, та ще єдиним переселенцем з міста Донецька.

Крім того, зауважує, що відповідач не дотримався вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та не надав за три місяці до намічуваного звільнення голові Ради трудового колективу, яка була утворена на підприємстві, інформацію, що планує звільнення з причин структурного характеру та не надавав обґрунтування причин такого звільнення, про терміни проведення звільнень, не проводив консультації з головою Ради трудового колективу про заходи щодо запобігання звільненню.

В наказі про звільнення №3-ос від 14.01.2021 року відсутнє посилання на погодження з Радою трудового колективу цього звільнення. Протягом двох місяців з дня попередження його про звільнення відповідач не приймав ніяких мір щодо можливості його подальшої праці на підприємстві, протягом двох місяців та в день звільнення не запропонував жодної вакансії.

Не дочекавшись його рішення щодо можливого переведення на запропоновані посади, відповідач здійснив 30.12.2020 року, замість 04.01.2021 року, остаточний розрахунок при звільненні.

Також зазначив, що з 04.01.2021 року по 13.01.2021 року він перебував на лікарняному, під час якого на підприємстві відкрилась вакансія - інспектор з кадрів і одразу ж на цю вакансію був прийнятий новий працівник. Вважає, що ця посада повинна була бути запропонована йому, оскільки його освіта, кваліфікація та продуктивність праці в повному обсязі відповідала вимогам для зайняття посади інспектора з кадрів, а також, майже весь час праці він частково виконував обов`язки інспектора з кадрів.

Крім того, враховуючи ще й те, що наказом від 03.11.2020 року «Про введення в дію структури підприємства» відповідач скоротив 9 посад, 8 з яких були вакантними (не були зайнятими працівниками) крім його посади, то відповідач зобов`язаний був тільки позивачу запропонувати до дня фактичного звільнення нову відкриту вакансію - інспектора з кадрів.

Викладене вище, на думку позивача, свідчить про те, що відповідач навмисно зробив все, для того, щоб його не залишити на роботі.

Також вважає, що наказ відповідача від 03.11.2020 «Про введення в дію структури підприємства» не містить обґрунтування необхідності скорочення посад, у зв`язку з чим виникла така виробнича необхідність.

Зважаючи на викладене позивач просив поновити його на роботі на посаду провідного юрисконсульта в Комунальному підприємстві «Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас», стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 15.01.2021 року до дня поновлення на роботі, моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн. та судові витрати.

Рішенням Краматорськогоміського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди залишено без задоволення.

Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись а незаконність і необгрунтованість судового рішення, ухваленого з порушенням норм процесуального і матеріального права, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про повне задоволення, заявлених ним позовних вимог.

При цьому, скаржник зазначає, що суд порушив вимоги ст.275 ЦПК України, оскільки безпідставно затягував строки розгляду справи.

Позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що моральний та психологічний тиск з боку керівництва відповідача на позивача в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, вказуючи на те, що матеріали справи містять докази його звернення до поліції, які суд не взяв до уваги.

Вказує, що в судовому засіданні він заявляв клопотання про залучення в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національне агенство з питань запобігання корупції, однак судом відмовлено в задоволенні цього клопотання. Зазначає, що судом не враховані факти присутності упередженого ставлення керівництва відповідача до працівників підприємства.

Звертає увагу, що відповідачем було скорочено посаду провідного юрисконсульта, тобто ОСОБА_1 , який виконував обов`язки уповноваженої особи із запобігання корупції на підприємстві щодо реалізації антикорупційної програми на підприємстві -наказ про призначення №21 від 25.10.2018, який не було скасовано на час його незаконного звільнення.

Вказує, що на момент його звільнення 14.01.2021 року він не відмовлявся письмово від переведення на іншу роботу чи вільні вакансії. Вважає, що відповідачем не було суду надано жодних доказів щодо змін в організації виробництва і праці на підприємстві, а судом не витребовані та відповідно не перевірені ці докази.

Окрім того, вказує, що судом не встановлено чи мало місце прийняття працівників на існуючі вільні вакансії з 04.11.2020 зазначені у попередженні про звільнення позивача, відповідно штатного розпису і на час звільнення позивача 14.01.2021.

Звертає увагу на те, що позивача було позбавлено можливості на право захистити себе у суді першої інстанції у відповідності до законодавства України, оскільки судом проігноровані питання та клопотання про витребування докзів, які могли суттєво вплинути на прийняте рішення. Також вказує, що судом не прийняті до уваги надані позивачем докази наявні в матеріалах справи.

Відзив на апеляційну скаргу позивача, поданий до суду апеляційної інстанції 05.01.2022 відповідачем Комунальним підприємством Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас» в особі в.о. директора Якименка О.О., колегія суддів не бере до уваги, оскільки його подано з порушенням норм ч.4 ст.360 ЦПК України, без надання доказів надіслання копії відзиву з додатками іншим учасникам справи.

31.01.2023 на електронну адресу Дніпровського апеляційного суду від третьої особи- начальника Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації Тюріної Тетяни надішла заява про проведення апеляційного розгляду справи, призначеного на 14.30 годин 31.01.2023 без участі представника третьої особи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та учасників справи в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 з 19.03.2018р по 14.01.2021р. знаходився у трудових відносинах з КП «РТРК «Регіон-Донбас», відповідачем у справі, працюючи на посаді провідного юрисконсульта організаційно-господарчого відділу, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , наказу від 14.01.2021р № 3-ос №Про звільнення з посади».

03 листопада 2020 року відповідачем, у зв`язку з виробничою необхідністю, було видано наказ №13 «Про введення в дію структури підприємства», згідно якого було вирішено з 04 січня 2021 року скоротити наступні посади: 1) Головний редактор-заступник директора 1 од.; 2) Провідний юрисконсульт організаційно-господарчого відділу 1 од.; 3) Інженер з ТБ організаційно-господарчого відділу 1 од.; 4) Випусковий відповідальний відділу новин 1 од.; 5) Начальник відділу-заступник головного редактора відділу новин 1 од.; 6) Начальник відділу заступник головного редактора відділу виробництва програм 1 од.; 7) Провідний звукорежисер відділу виробництва програм 1 од.; 8) Провідний інженер з інформаційних технологій технічного відділу 1 од.; 9) Технік системного адміністрування технічного відділу 1 од..

Крім того, вказаним наказом було вирішено ввести на підприємстві нові посади, а саме: 1) Начальник відділу випусковий відповідальний відділу новин 1 од.; 2) Кореспондент спеціальний відділу новин 1 од.; 3) Провідний монтажер відділу новин 2 од; 4) Телеоператор І категорії відділу новин 2 од.; 5) Ведучий новин відділу новин 1 од.; 6) Редактор сайту відділу виробництва програм 1 од.; 7) Провідний монтажер відділу виробництва програм 1 од.

Виведення вказаних посад зі штатного розпису КП «РТРК «Регіон-Донбас», в тому числі і посади провідного юрисконсульта організаційно-господарчого відділу, та введення нових, також підтверджується Наказом відповідача №16 від 23.12.2020 «Про внесення змін до штатного розпису», та наданими відповідачем Штатними розписами на 2020 та 2021 роки.

04 листопада 2020 року позивачу під підпис було вручене для ознайомлення Попередження про скорочення штатної одиниці провідного юрисконсульта організаційно-господарчого відділу КП «РТРК «Регіон-Донбас» із пропозицією переведення його на одну із вакантних посад, які були утворені наказом №13 від 03.11.2020, про що свідчить підпис позивача про незгоду та його письмові зауваження.

Наказом відповідача №3-ос від 14.01.2021 позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного юрисконсульта з 14 січня 2021 року у зв`язку зі скороченням штатної одиниці згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі на підставі досліджених доказів, наданих сторонами по справі, виходив з того, що відповідачем дотримано порядок вивільнення позивача з роботи за п.1. ч.1 ст.40 КЗпП України, а тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі, оскільки позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від заявленої вимоги про незаконне звільнення позивача, такі вимоги також не підлягають задоволенню. Окрім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не порушував законних прав позивача при його звільненні за п.1. ч.1 ст.40 КЗпП України.

За вимогами ст.ст.263, 264ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з`ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим.

Відповідно до пункту 3 статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до п.4.1 Розділу 4 Статуту КП «РТРК «Регіон-Донбас» підприємство має право, зокрема: самостійно планувати свою діяльність, визначати стратегію та основні напрямки свого розвитку відповідно до мети і предмета діяльності підприємства; визначати організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників підприємства і штатний розпис за погодженням з управлінням інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації.

Під змінами в організації виробництва і праці, наслідком яких є скорочення штату чисельності або чисельності працівників мається на увазі, що посада, яку раніше обіймав працівник, виводиться із штатного розпису.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18.

Так, судом першої інстанції перевірено та встановлено, що відповідачем, у зв`язку з виробничою необхідністю 03 листопада 2020 року було видано наказ №13 «Про введення в дію структури підприємства», згідно якому було вирішено з 04 січня 2021 року скоротити 9 посад, серед, яких була і посада провідного юрисконсульта організаційно-господарчого відділу, яку обіймав ОСОБА_1 .

Окрім того, цим же наказом було вирішено ввести на підприємстві 7 нових посад, а саме: 1) Начальник відділу випусковий відповідальний відділу новин 1 од.; 2) Кореспондент спеціальний відділу новин 1 од.; 3) Провідний монтажер відділу новин 2 од; 4) Телеоператор І категорії відділу новин 2 од.; 5) Ведучий новин відділу новин 1 од.; 6) Редактор сайту відділу виробництва програм 1 од.; 7) Провідний монтажер відділу виробництва програм 1 од.

Виведення вказаних посад зі штатного розпису КП «РТРК «Регіон-Донбас», в тому числі і посади провідного юрисконсульта організаційно-господарчого відділу, та введення нових, також підтверджено Наказом відповідача №16 від 23.12.2020 «Про внесення змін до штатного розпису», та наданими відповідачем Штатними розписами на 2020 та 2021 роки.

Окрім того, судом встановлено, що 04 листопада 2020 року ОСОБА_1 під підпис було вручене для ознайомлення Попередження про скорочення штатної одиниці провідного юрисконсульта організаційно-господарчого відділу КП «РТРК «Регіон-Донбас» із пропозицією переведення його на одну із вакантних посад, які були утворені наказом №13 від 03.11.2020, що підтверджено підписом позивача про незгоду та його письмовими зауваженнями на Попередженні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При проведенні звільнення працівників в зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України керівниками підприємства повинні бути дотримані вимоги ст.42 та ст.49-2 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі №6-2748цс15 зроблено правовий висновок про те, що під час звільнення працівника на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації праці, у тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених ст.49-2 КЗпП України.

За нормами ч.1 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважене право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав наведені вище вимоги КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

У разі відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник підлягає звільненню відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №161/9976/16-ц викладено правовий висновок про те, що власник є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо; при цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював; оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Згідно зі ст.49-2 КЗпП про наступне звільнення працівника персонально письмово попереджають не пізніше ніж за два місяці до дати запланованого звільнення. При цьому чинне законодавство не передбачає виключення зі строку попередження працівника про наступне звільнення часу знаходження його у відпустці або на лікарняному.

Судом встановлено,що вперіод з04.11.2020року по04.01.2021року позивач,будучи обізнанимпро скороченняйого посадита навності7нових посадна якихвін мігвиконувати роботи,оскільки маввідповідний досвід,що булозокрема підтверджено ОСОБА_1 в судовомузасіданні,однак прицьому останній не виявив бажання перевестись на жодну запропоновану посаду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач виконав вимоги ч.1 ст.49-2 КЗпП України та повідомив позивача про вивільнення за два місяці до такого, запропонувавши йому іншу наявну на підприємстві роботу.

Доводи позивачапро те,що йомуне булозапропоновано всінаявні вакантніпосади,що вінмав намірзайняти посадуінспектора зкадрів,були предметомрозгляду судомпершої інстанціїта якправильно зазначивсуд,ця посадавивільнилась лише05.01.2021року (наступнийдень післязвільнення працівника)вже колисплив двомісячнийстрок попередженняпро звільнення ОСОБА_1 ,тобто начас діїпопередження проскорочення штатноїодиниці від04.11.2020року КП«РТРК «Регіон-Донбас»не моглозапропонувати позивачу зазначену посаду.

У частині першій статті 43 КЗпП зазначені підстави, за яких розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця може бути проведене лише за попередньою згодою виборного органу Первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Це, зокрема, зміни в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП).

У разі якщо виборний орган Первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів профспілки згідно із статутом.

Згідно ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації; звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації.

Судом першої інстанції було встановлено, що на підприємстві відповідача профспілка відсутня, але 13.02.2020 року створено Раду трудового колективу, яка представляє інтереси трудового колективу, членом якої позивач не був, що зокрема підтверджено протоколом загальних зборів трудового колективу КП «РТРК «Регіон-Донбас» від 13.02.2020 року, Протоколом №1 Загальних зборів трудового колективу КП «РТРК «Регіон-Донбас» від 30.12.2020 року, тому висновок суду першої інстанції про те, що згода Ради трудового колективу на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 не потрібна, колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується.

Статтею 116 КЗпП встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Наказом №3-ос від 14.01.2021 ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного юрисконсульта з 14 січня 2021 року у зв`язку зі скороченням штатної одиниці згідно п.1 ст.40 КЗпП України, оскільки в період з 04 січня 2021 року по 13 січня 2021 року позивач перебував на лікарняному.

Нормами статті 116 КЗпП визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Положеннями ч.2 ст.115 КЗпП України встановлено, що у разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Суд першої інстанції, встановивши, що термін виплати позивачу розрахунку при звільненні припадав на святкові дні (1 січня, 2 січня, 3 січня вихідні дні), тому, відповідач, здійснивши виплату позивачу належних йому сум при звільненні саме 30.12.2020 року, дійшов вірного висновку, що відповідач діяв правомірно.

Частиною 3 статті 12ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів повністю погоджується з правильними висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 за п.1. ч.1 ст.40 КЗпП України були дотримані норми КЗпП України, оскільки роботодавець своєчасно попередив позивача про скорочення з 04.01.2021 його посади, запропонув йому на вибір роботу за іншими 7 ми посадами, які вводились на підприємстві з 04 січня 2021 року, відповідно наказу №13 від 03 листопада 2020 року та не отримавши від позивача жодної пропозиції про переведення на одну з вакантних посад на законних підставах звільнив ОСОБА_1 на підставі п.1. ч.1 ст.40 КЗпП України з 14 січня 2021 року, після його виходу з лікарняного.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги позивача, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав повторно давати відповідь на ті самі аргументи скаржника, при цьому уд апеляційної інстанції враховує, що як, неодноразово зазначав ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 2930). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, § 2).

ЄСПЛ визначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23, ЄСПЛ).

Отже,доводи апеляційноїскарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою у зв`язку з чим підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін із підстав, передбачених 375 ЦПК України.

Керуючисьст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 лютого 2023 року.

Головуючий:

Судді: