Постанова

від 15.09.2022 по справі 369/11363/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

єдиний унікальний номер справи: 369/11363/16-ц

номер апеляційного провадження: 22-ц/824/237/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді доповідача Білич І.М.

суддів Лапчевської О.Ф., Сушко Л.П.

при секретарі Мельник Ю.О.

за участю відповідач ОСОБА_1

представник відповідачів ОСОБА_2

представник третьої особи Леонов К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С.,

по цивільній справі № 369/11363/16-ц за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрмагістраль ЛТД», про усунення перешкод в користуванні майном, вселення, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

встановила:

У грудні 2016 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні, вселення, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування.

В обґрунтування позову посилалось на те, що 19 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ML-009/133/2007.Цільове використання кредиту - на придбання нерухомого майна, а саме: житлового будинку та земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:016:0028, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В порушення умов договору відповідачем не здійснювалися в строк погашення відповідних сум кредиту, не сплачені відсотки та інші обов`язкові платежі. Відповідно до листа банку, який був отриманий ОСОБА_3 , особисто, банк вимагав усунення порушень за кредитним договором, у випадку невиконання даної вимоги АТ "ОТП Банк" попереджав про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 листопада 2016 року № 73211738 та № 73216507 виданої ОСОБА_4 , КП «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ПАТ «ОТП Банк» на праві власності належить житловий будинок з прибудовами загальною площею 311, 6 кв.м. та земельна ділянка загальною площею 0,1407 га., кадастровий номер 3222484001:01:016:0028, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

25 листопада 2016 року позивачем на адресу відповідачів було надіслано рекомендовані повідомлення з вимогою звільнити житловий будинок від всіх наявних в ньому осіб та таким чином врегулювати дане питання в досудовому порядку. Разом з тим, станом на день звернення до суду, ніяких дій по виконанню вимоги щодо добровільного виселення здійснено не було.

На підставі викладеного позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням, виселити їх та вселити АТ "ОТП Банк" в житловий будинок.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року позовні вимоги Акціонерного товариства «ОТПБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні, вселення, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування задоволено частково.

Визнано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 , загальною площею 311, 6 кв.м.

Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з житлового будинку з прибудовами загальною площею 311, 6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить АТ "ОТП Банк" на праві власності без надання іншого житлового приміщення.

В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2019 року заяву відповідачів про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись з заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої останній просив скасувати рішення та постановити нове, за яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів зазначаючи, що банк у встановлені строки не зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки і вирішив звернутися до суду із вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, в результаті якого заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитом у розмірі 223 207,09 доларів США, що станом на 14 червня 2013 року еквівалентно 1784 094, 27 грн.

Відтак 17 листопада 2016 року за заявою іпотекодержателя на підставі вимоги про усунення порушення від 16 червня 2016 року вніс відомості про державну реєстрацію за ПАТ «ОТП Банк» права власності на земельну ділянку загальною площею 0,1407 га., кадастровий номер 3222484001:01:016:0028 та домоволодіння, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

На момент проведення реєстраційних дій банк використав право на позасудове звернення на це нерухоме майно, направивши відповідачам іпотечне повідомлення, що само собою виключає підстави для внесення змін в реєстр. Незважаючи на це банком повторно направлено вимогу про погашення заборгованості та 25 листопада 2016 року про добровільне звільнення жилого приміщення. Також апелянтом неодноразово зазначалось преюдиціальне значення для даної справи вирішення питання в іншій, а саме №369/489/17-ц.

Крім того, судом першої інстанції допущено невірні висновки, оскільки позивач у встановленому законом порядку набув право власності на зазначене нерухоме майно і що право власності ОСОБА_3 припинилось внаслідок звернення стягнення на нього за його зобов`язаннями щодо погашення боргу. Також вказує, що державним реєстратором окрім здійснення незаконної реєстрації права власності на предмет іпотеки не припинено обтяження щодо такого майна.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки жодна із обставин на які посилався апелянт в апеляційній скарзі немає жодного відношення до предмету розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року було залишено без руху.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року по цивільній справі № 369/11363/16-ц за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном, вселення, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі №369/489/17-ц за позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора Галкіна Є.В., КП «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_1 , ТОВ «УКРМАГІСТРАЛЬ ЛТД» про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та зобов`язання вчинити певні дії.

25 листопада 2021 року Києво-Святошинським районним судом Київської області ухвалено рішення у цивільні справі № 369/489/17-ц, за яким ОСОБА_5 відмовлено у задоволенні заявлених вимог до державного реєстратора Галкіна Є.В., КП «Бюро державної реєстрації», Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_1 , ТОВ «УКРМАГІСТРАЛЬ ЛТД» про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року провадження у цивільній справі № 369/11363/16-ц відновлено.

До участі в справі в якості третьої особи було залучено ТОВ «УКРМАГІСТРАЛЬ ЛТД».

Представник скаржника, відповідач у судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу та просив суд задовольнити її в повному обсязі.

Представник третьої особи не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.

Інші учасники справи про день і час її розгляду повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку в судове засідання не з`явилися, поважність неявки суду не повідомили.

Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутності осіб що не з`явилися в силу вимог визначених положеннями ст. 372 ЦПК України.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не містять в собі доводів щодо невідповідності висновків суду в частині відмови в задоволенні вимог позивача про вселення, судом апеляційної інстанції заочне рішення суду в цій частині не переглядається.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з`явилися до суду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши матеріали справиобговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягаєчастковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керуючись положеннями ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ст. 190 ЖК Українивиходив з того, що відповідачами порушено умови кредитного договору, а відтак позивач, як власник спірного майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм нерухомим майном, у тому числі, шляхом визнання колишнього власника та членів його сім`ї такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19 квітня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ML-009/133/2007, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 315 000,00 доларів США, із встановленням плаваючої процентної ставки у розмірі 4,99% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору), відповідно до п. 3 ч. № 1 кредитного договору.

При цьому, сторонами кредитного договору було погоджено, що цільовим використання кредиту є придбання нерухомого майна, а саме: житлового будинку з прибудовами загальною 0,1407 га, кадастровий номер 3222484001:01:016:0028, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, 19квітня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № PCL-009/133/2007, відповідно до умов якого в рахунок забезпечення виконання умов основного договору відповідач передав ЗАТ "ОТП Банк" в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок разом з надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку загальною площею 0,1407 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

16червня 2016 року ПАТ "ОТП Банк" надіслано ОСОБА_3 вимогу про усунення порушення, відповідно до якої вимагав усунути порушення та виконати боргові зобов`язання у повному обсязі не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання вимоги шляхом сплати на користь АТ "ОТП Банк" залишку заборгованості за кредитом - 223 125,00 доларів США та 30 897,72 доларів США суми відсотків за користування кредитом.

Вказану вимогу відповідачем було отримано 21 червня 2016 року, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним у матеріалах справи.

17листопада 2016 року ПАТ "ОТП Банк" було зареєстровано право власності на житловий будинок разом із надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку, загальною площею 0,1407 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №№ 73216507 та 73211738.

25листопада 2016 року позивачем на адресу відповідачів надіслано вимоги за вих. № 12-4-10/4196 та № 12-4-10/4197 про добровільне звільнення житлового будинку.

Так, згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на захист цивільного права та інтересів гарантовано ст.15 ЦК України, якою визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту має бути направлений на припинення, оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, відповідати матеріало-правовим способам захисту права.

Разом з тим, відповідно до положень, викладених у ст.ст.13,81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Звертаючись до суду з позовом та посилаючись на положення ст.ст. 316, 317, 319, 383, 391 ЦК України, позивач, в якості підстав для задоволення своїх позовних вимог, вказував, що після набуття ним права власності відповідачі добровільно відмовляються звільнити його.

У відповідності до положень ст.317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Отже, аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15липня 2019 року).

В той же час, судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог про виселення вказувалось на необхідність застосування норм Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України.

Відповідно до ч.ч.1,2ст.40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.ч.2,3 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку".

Частина друга ст.109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення ч.2 ст.39 та/або ч.1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку", так і ч.2 ст.109 ЖК УРСР.

Зазначена у ч.2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та у ч.3 ст. 109 ЖК УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч.1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку". Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки.

Так у, у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц (провадження № 61-12738св19) зазначено, що "загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене ч.2 ст.109 ЖК УРСР, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При звернення стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотриманням передбаченої у ч.2 ст.40 Закону України "Про іпотеку" та у ч.3 ст.109 ЖК УРСР процедури, в разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги".

Суд першої інстанції постановляючи рішення вказував на те, що 25 листопада 2016 року представником позивача на адресу відповідачів було надіслано вимоги вих. № 12-4-10/4196 та вих. № 12-4-10/4197 про добровільне звільнення житлового приміщення (а.с.24,26 том 1).

На підтвердження відправлення, до матеріалів справи позивачем було надано опис вкладення в цінний лист, ксерокопії квитанцій про відправлення ( а.с.25, 27, 28 том 1).

Однак, матеріали справи не містять в собі докази на підтвердження отримання таких повідомлень відповідачами.

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги не містять посилань на вказані обставини, проте в даному випадку суд апеляційної інстанції керується ч. 4 ст. 367 ЦПК України, за якою - суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому, переглядаючи оскаржуване рішення, судом апеляційної інстанції враховано, що ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4ст. 10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її позбавлення права на житло було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Крім того, як зазначила Велика Палата Верхового Суду у своїй постанові 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних приписів ст. 8 Конвенції.

У свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Як проголошено ст. 4 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Таким чином, враховуючи наведене та зважаючи на те, що єдиною підставою визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, та їх виселення, зазначено зміну власника, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання позивачем досудового порядку повідомлення відповідачів про виселення, колегія суддів вважає, що в задволенні заявлених вимог слід відмовити.

За наявності недотримання позивачем зазначених вище вимог Закону України «Про іпотеку», колегія суддів вважає, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом та їх виселення поставить під загрозу соціальний статус останніх, які можуть стати безхатченками, втративши право користування житлом.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Таким чином, у зв`язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, ухвалене судом першої інстанції рішення в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення у цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то відповідно до положень ст. ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідачапідлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2400 грн.

Керуючись ст.ст. 367,368, 369, 374, 376, 381-384,387 ЦПК України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року скасувати в частині задоволення вимог Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням та їх виселення та постановити в цій частині нове судове рішення, за яким Акціонерному товариству «ОТП Банк» відмовити в задоволенні вказаних вимог.

Стягнути з Акціонерного товариства «ОТП Банк» (ЄДРПОУ: 21685166, місце знаходження: м. Київ, вул. Жилянська, 43) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2400 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 лютого 2023 року.

Суддя - доповідач:

Судді: