Рішення

від 01.02.2023 по справі 906/422/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2023 р. м. Житомир Справа № 906/422/22

Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,

секретар судового засідання: Рисухін Д.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача-1: Панасюк В.М., витяг з ЄДР (в режимі відеоконференції);

від позивача-2: Кур`янова Н.М., витяг з ЄДР;

від позивача-3: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: Недвига В.І. - довіреність від 01.01.2023;

прокурор: Кока С.Л., посвідчення №066828 від 11.01.2022,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України;

2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир;

3. Житомирської обласної (військової) державної адміністрації

до 1. Громадської організації "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся";

2. Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства

за участю в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України

про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину

Процесуальні дії по справі.

Заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир та Житомирської обласної (військової) державної адміністрації до Громадської організації "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" та Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства ГО «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни Полісся» від 28.08.2019 та застосування наслідків недійсності правочину.

Окрім того, у прохальній частині позовної заяви позивач просив витребувати з Господарського суду м. Києва судову справу №910/21185/20 для огляду оригіналів письмових доказів.

Ухвалою суду від 29.06.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення виявлених недоліків.

05.07.2022 до суду від керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 04.07.2022 №33-1550 вих.-22, до якої додано копію платіжного доручення №976 від 01.07.2022 на суму 2481,00 грн, копію скріншоту із сайту щодо ідентифікаційного коду відповідача-2 та докази надіслання цієї заяви з додатками іншим учасникам справи (т.1, а.с.139-150).

Ухвалою суду від 06.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 02.08.2022 в режимі відеоконференції (з урахуванням ухвали від 01.08.2022).

02.08.2022 до суду від позивача-2 надійшли письмові пояснення від 01.08.2022 вих.№1797, згідно з якими останній підтримує звернення прокуратури з цим позовом до суду, вважає, що договір про умови ведення мисливського господарства ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" від 28.08.2019 прийнято з порушення норм чинного законодавства, що регулює земельні відносини, а тому просив задовольнити позовні вимоги повністю (т.1, а.с.173-181).

Ухвалою суду від 02.08.2022 відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про витребування з Господарського суду м.Києва судової справи №910/21185/20 для огляду оригіналів письмових доказів, викладеного у прохальній частині позовної заяви від 24.06.2022 №33-1411вих.-22, та постановлено направити запит в Господарський суд міста Києва щодо набрання законної сили рішенням суду у справі №910/21185/20, відкладено підготовче засідання на 31.08.2022 в режимі відеоконференції (з урахуванням ухвали суду від 29.08.2022).

30.08.2022 на електронну пошту суду від Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на запит від 08.08.2022 №906/422/22/5782/22, у якій повідомлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 (повне рішення складено 14.07.2021) у справі 910/21185/20 набрало законної сили 04.08.2021, на примусове виконання вказаного рішення видано наказ від 26.08.2021 (т.1, а.с.197).

31.08.2022 до суду від позивача-3 надійшли письмові пояснення (з додатками), за змістом яких останній вважає помилковим висновок прокурора про бездіяльність Житомирської обласної (військової) державної адміністрації та наведені підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді у даному випадку, заявлених прокурором вимог не підтримує (т.1, а.с.202-226).

Ухвалою від 31.08.2022 продовжено строк підготовчого провадження у справі на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відкладено підготовче засідання на 03.10.2022 в режимі відеоконференції (з урахуванням ухвали від 03.10.2022).

29.09.2022 на електронну пошту суду від представника позивача-1 надійшли письмові пояснення від 28.09.22 вих. №555, відповідно до яких останній підтримує заявлені прокурором вимоги (т.2, а.с.7-13, 63-64).

03.10.2022 до суду від представника відповідача-1 надійшли пояснення від 03.10.2022 (з додатками), з яких вбачається, що останній заперечує проти позовних вимог у повному обсязі (т.2, а.с.15-52). Докази надіслання вказаних пояснень іншим учасникам справи відсутні.

Ухвалою господарського суду від 03.10.2022 продовжено строк підготовчого провадження на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відкладено підготовче засідання на 09.11.2022 в режимі відеоконференції (з урахуванням ухвали від 03.11.2022).

09.11.2022 на адресу суду від представника відповідача-1 надійшли заперечення на позов від 09.11.2022, згідно з якими останній просив суд у позові відмовити (т.2, а.с.83-92). Докази надіслання цих заперечень іншим учасникам справи відсутні.

Ухвалою суду від 09.11.2022 продовжено строк підготовчого провадження на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відкладено підготовче засідання на 22.11.2022 в режимі відеоконференції (з урахуванням ухвали від 17.11.2022).

22.11.2022 до суду від представника позивача-2 надійшло клопотання вих.№2845 від 11.11.2022 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (т.2, а.с.118-125).

Ухвалою господарського суду від 22.11.2022 залучено до участі у справі третю особу, продовжено строк підготовчого провадження на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відкладено підготовче засідання на 22.12.2022 в режимі відеоконференції (з урахуванням суду від 28.11.2022).

Ухвалою суду від 22.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/422/22 до судового розгляду по суті на 01.02.2023 в режимі відеоконференції (з урахуванням ухвали від 09.01.2023).

На адресу суду надійшли такі процесуальні документи:

- письмові пояснення позивача-2 №132 від 13.01.2023, у яких останній просив задовольнити позов про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (т.2. а.с.167-179);

- письмові пояснення третьої особи від 19.01.2023№844/122, відповідно до яких остання просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (т.2, а.с.180-182). Докази надіслання цих пояснень іншим учасникам справи відсутні;

- пояснення позивача-1 по суті спору від 24.01.2023 №92 (т.2, а.с.183-190).

Представники позивача-3 і відповідачів у засідання не з`явилися.

31.01.2023 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача-3 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (т.2, а.с.191-192).

Відповідно до інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, трекінг №1000233241672, копія ухвали суду від 22.12.2022 вручена відповідачу-2 03.01.2023 (т.2, а.с.193).

Разом із тим копія ухвали від 22.12.2022 у справі №906/422/22, надіслана відповідачу-1, 01.02.2023 повернулася без вручення адресату з відміткою відділення поштового зв`язку: «за закінченням терміну зберігання» (т.2, а.с.194-197).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" (ідентифікаційний код: 42716623) зареєстрована за адресою: вул.Київське Шосе, буд.127, кв. 17, м.Житомир, Житомирська обл., 10007), на яку і направлялася адресована відповідачу кореспонденція; інші адреси, окрім зазначеної, суду невідомі; заяв про зміну місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи від відповідача-1 не надходило.

При цьому до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, у тому числі ГПК України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Частиною 7 ст.120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже у разі, коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009.

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (п.94 Правил).

Відтак повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Системний аналіз ст.ст.120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення із судовим рішенням.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №902/1025/19, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19).

Також суд наголошує, що за змістом ст.ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Отже відповідач-1 не був позбавлений права та об`єктивної можливості ознайомитись з ухвалами господарського суду, зокрема ухвалою від 22.12.2022, у справі №906/422/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Окрім того, інформація щодо слухання судом справ є публічною і розміщується на офіційному вебсайті Господарського суду Житомирської області в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у сторін можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

З огляду на викладене, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створив усі належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, а тому, відповідно до ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178, ст.202 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача-3, представників відповідачів за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Прокурор, представники позивачів-1,2 і третьої особи підтримали позовні вимоги за предметом та підставами позову, просили задовольнити їх у повному обсязі.

У засіданні 01.02.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір про умови ведення мисливського господарства ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" від 28.08.2019 укладений на виконання незаконного рішення Житомирської обласної ради 25 сесії 7 скликання від 01.08.2019 №1534, яке визнано таким і скасовано рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20, вчинений з порушенням приписів ст.22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», а ведення мисливського господарства на умовах оспорюваного договору на землях оборони суперечить вимогам закону, інтересам держави і суспільства, а відтак на підставі ч.1 ст.203 і ч.1 ст.215 ЦК України підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину (т.1, а.с.1-22).

Як вбачається з письмових пояснень позивача-1 від 28.09.2022 №595 і від 24.01.2023 №92, останній підтримав правову позицію прокуратури та зі свого боку зазначив, що угіддя за оспорюваним договором від 28.08.2019 входять до складу земельних ділянок, про які йшлося у справі №906/684/21 та користування якими заборонив Господарський суд міста Києва рішенням у справі №910/21185/20; відповідач-1 не враховує режим території та порядок її використання, договір щодо розміру та порядку внесення плати за користування мисливськими угіддями між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок не укладено, мисливські угіддя надано у користування без погодження з власником (користувачем) земельної ділянки; особа, яка вчиняла правочин, всупереч ч.2 ст.203 ЦК України необхідного обсягу цивільної дієздатності не мала; передача земельної ділянки у користування ГО «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни Полісся», коли вона вже фактично перебуває у користуванні КЕВ м.Житомир, позбавляє законного користувача права користування нею (т.2, а.с.7-11, 183-189).

Позивач-2 у своїх письмових поясненнях від 01.08.2022 №1797 і від 13.01.2023 №132 також підтримав звернення прокурора з цим позовом до суду, зазначив, що погодження на передання у користування відповідачу-1 мисливських угідь не надавав, спірна земельна ділянка належить до земель оборони, документально підтверджених відомостей щодо зміни категорії земельних ділянок в адміністративних межах Тетерівської, Зарічанської сільських радах, Новогуйвинської селищної ради із "земель оборони" та віднесення вказаних земельних ділянок до будь-якої іншої категорії немає, а здійснювати господарську діяльність на землях оборони без дотримання порядку. встановленого Законом України "Про використання земель оборони", недопустимо (т.1: а.с.173-181; т.2: а.с.167-169).

У свою чергу позивач-3 заявлених прокурором вимог не підтримав, у своїх поясненнях від 30.08.2022 вказав, що висновок прокурора про бездіяльність Житомирської обласної (військової) державної адміністрації та наявність підстав для здійснення ним представництва інтересів держави в суді є помилковим, оскільки позивач-3 повідомляв про свій намір провести перевірку щодо виявлених фактів з метою встановлення підстав для самостійного звернення до суду з відповідним позовом і водночас вказав на обставини (введений в Україні воєнний стан і обмежений доступ до державних реєстрів), що є перешкодою для оперативного та об`єктивного розгляду порушеного прокурором питання, тобто такі дії позивача-3 не можуть бути розцінені як неналежний захист інтересів держави (бездіяльність). Також звернув увагу, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20 не було переглянуто по суті судом апеляційної інстанції, тобто рішення суду набрало законної сили за відсутності перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права під час ухвалення рішення судом першої інстанції, облдержадміністрація не була учасником справи №910/21185/20 та відповідно копію вказаного рішення суду від 09.06.2021 не отримувала, з таким обізнана не була. Позивач-3 також відмітив, що на його адресу від постійного землекористувача не надходили скарги щодо перешкод (унеможливлення) використання обумовлених земель за цільовим призначенням (т.1, а.с.202-211).

Відповідач-1 подав до суду пояснення від 03.10.2022 та заперечення на позов від 09.11.2022, у яких підтримав позицію позивача-3 та навів висновки, ідентичні висновкам останнього у вищевказаних поясненнях від 30.08.2022, просив відмовити у задоволенні позову повністю (т.2, а.с.15-23, 83-92).

Третя особа у своїх письмових поясненнях від 19.01.2023 №844/122 просила задовольнити позов прокурора у повному обсязі, повідомивши про те, що використання земель військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загальновійськовий полігон 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ) для ведення мисливського господарства неможливе, оскільки на його території цілодобово проводяться заходи бойової підготовки та навчання підрозділів ЗСУ, що створюватиме небезпеку для життя і здоров`я людей під час ведення ними мисливського господарства, а також перешкоджатиме військовій частині у використанні полігону за цільовим призначенням (т.2, а.с.180-182).

Суд долучив до матеріалів справи вищевказані заяви по суті спору.

Разом із тим суд не бере до уваги пояснення відповідача-1 від 03.10.2022 із доданими документами та заперечення відповідача-1 на позов від 09.11.2022, письмові пояснення третьої особи від 19.01.2023 №844/122 у зв`язку з відсутністю доказів їх надіслання іншим учасникам справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Житомирської обласної ради 25 сесії 7 скликання від 01.08.2019 №1534 надано у користування громадській організації «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни Полісся» мисливські угіддя загальною площею 3199,8 га, у тому числі площею 707,0 га у кварталах №1- 3, 7, 8, 13-16, 20 Зарічанського лісництва і площею 661,4 га у кварталах №№2-13 Корбутівського лісництва ДП «Зарічанський лісгосп» на території Тетерівської сільської ради, площею 1206,1 га у кварталах №№4-6, 9-12, 21-27, 30 Зарічанського лісництва ДП «Зарічанський лісгосп» на території Станишівської сільської ради, площею 525,3 га у кварталах №№17-19, 28, 31 Зарічанського лісництва ДП «Зарічанський лісгосп» на території Новогуйвинської селищної ради та площею 100,0 га на землях, що перебувають в оренді фермерського господарства «Василівське 2005» і знаходяться на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, терміном на 15 років.

Пунктом 2 даного рішення зобов`язано ГО «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни Полісся» забезпечити упорядкування мисливських угідь, замовивши виготовлення проєкту організації і розвитку мисливського господарства у спеціалізованій організації, яка має ліцензію на виконання даного виду робіт (пп.2.1); укласти договір щодо умов ведення мисливського господарства з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (пп.2.2); для регулювання відносин, визначення розміру та порядку внесення плати за користування мисливськими угіддями укласти відповідні договори з власниками або користувачами земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя (пп.2.3); приступити до користування мисливськими угіддями лише після затвердження в установленому порядку проєкту організації і розвитку мисливського господарства, укладення договору щодо умов ведення мисливського господарства (пп.2.4) (т.1, а.с.47-48).

На виконання вказаного рішення 28.08.2019 між Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Громадською організацією «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни Полісся» укладено договір про умови ведення мисливського господарства ГО «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни Полісся» (далі - договір) (т.1, а.с.43-44), у п.1.1 якого зазначено, що відповідно до рішення двадцять п`ятої сесії Житомирської обласної ради VII скликання від 01.08.2019 №1534 ГО «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни Полісся» терміном до 01.08.2034 надано мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 3199,8 га, у тому числі лісові угіддя - 2811,2 га, польові - 175,4 га, водно-болотні - 47,0 га, інші - 166,2 га. Дані мисливські угіддя знаходяться в адміністративних межах Житомирського району на території Зарічанського та Корбутівського лісництв ДП «Зарічанський лісгосп» (Тетерівка, Станишівська сільські, Новогуйвинська селищна ради) та на території фермерського господарства «Василівське 2005» (Сінгурівська сільська рада).

Згідно з п.2.1 договору, ГО "МРК "Воїни Полісся" має право у встановленому порядку зводити у мисливських угіддях необхідні біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

У п.2.2 договору передбачено, що ГО "МРК "Воїни Полісся" зобов`язується, зокрема: використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання та за призначенням; вести мисливське господарство на закріплених за нею мисливських угіддях з дотриманням вимог законів України "Про тваринний світ", "Про мисливське господарство та полювання", інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства тощо.

При цьому, відповідно до п.п.2.3, 2.4 договору, Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства має право в міру необхідності. але не менше ніж один раз в три роки проводити перевірку виконання ГО "МРК "Воїни полісся" умов договору, її виробничої та фінансово-гсоподарської діяльності в частині організації та ведення мисливського господарства, охорони та відтворення державного мисливського фонду, а також зобов`язане, зокрема, сприяти у виділенні місць для будівництва в мисливських угіддях необхідних біотехнічних споруд, вирощуванні кормових культур, створенні захисних насаджень та здійсненні інших заходів, пов`язаних з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Згідно з п.3.1, договір набуває чинності з моменту його підписання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20, яке набрало законної сили 04.08.2021, позов Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України; 2.Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир; 3. Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» до Житомирської обласної ради за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Громадської організації «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни-Полісся» задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано рішення Житомирської обласної ради 25 сесії 7 скликання від 01.08.2019 №1534 щодо надання у користування мисливських угідь Громадській організації "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся"; стягнуто з Житомирської обласної ради на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону судовий збір на суму в розмірі 2102, 00 грн (т.1, а.с.32-39, 197).

При розгляді даної справи Господарським судом міста Києва було встановлено, що відповідно до державного акту від 1978 року серія Б №022537 Міністерство оборони України в особі КЕВ м. Житомир є постійним користувачем земельної ділянки площею 15724,8 га, кадастрові номери земельної ділянки 1822055600:01:000:1970, 1822087200:01:000:1209, 1822086500:05:000:0908, 1822086500:05:000:0909 (лісові квартали 1-3, 7, 8, 13-16, 20-24, 25-28, 30 Зарічанського лісництва, в адміністративних межах Тетерівської, Денишівської, Сінгурівської, Новогуйвинської, Троянівської, Корчаківської, Буківської селищних рад Житомирського району Житомирської області.

Крім того, відповідно до державного акту серії ЯЯ №073506 від 10 жовтня 2005 року кадастровий номер земельної ділянки 1822082500:01:000:0028, Державне підприємство Івано-Франковський ліспромкомбінат МО України (правонаступник Шепетівський військовий лісгосп) є постійним користувачем земельної ділянки площею 491,1265 га на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області для ведення нового господарства, відповідно до державного акту серії ЯЯ №073508 від 10 жовтня 2005 року кадастровий номер земельної ділянки 1822055600:01:000:0065, Державне підприємство Івано-Франковський ліспромкомбінат МО України (правонаступник Шепетівський військовий лісгосп) є постійним користувачем земельної ділянки площею 186,3180 га на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області для ведення лісового господарства, відповідно до державного акту серії ЯЯ №073505 від 10 жовтня 2005 року кадастровий номер земельної ділянки 1822083000:06:000:0036, Державне підприємство Івано-Франковський ліспромкомбінат МО України (правонаступник Шепетівський військовий лісгосп) є постійним користувачем земельної ділянки площею 496,56 га на території Іванківської сільської ради Житомирського району Житомирської області для ведення лісового господарства, відповідно до державного акту серії ЯЯ №073507 від 10 жовтня 2005 року кадастровий номер земельної ділянки 1822087200:01:000:0036, 1822087200:01:000:0037 Державне підприємство Івано-Франковський ліспромкомбінат МО України (правонаступник Шепетівський військовий лісгосп) є постійним користувачем земельної ділянки площею 219,56 га на території Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області для ведення лісового господарства. Вказані земельні ділянки знаходяться на лісових кварталах 2-13 Корбутівського лісництва та на лісових кварталах 4-6, 9-12, 17-19 Зарічанського лісництва (т.1, а.с.49-64, 65-77, 78-81, 82-86, 104-122).

Суд дійшов висновків, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони в розумінні положень Закону України «Про використання земель оборони», Закону України «Про оборону України», Закону України «Про Збройні Сили України», уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України. Документально підтверджених відомостей про зміну правового статусу та/або цільового призначення спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку суду не надано.

Відтак Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що спірне рішення Житомирської обласної ради двадцять п`ятої сесії VІІ скликання від 01.08.2019 №1534 прийнято з порушенням норм законодавства, що регулює земельні відносини, та суперечить положенням законів України «Про оборону України» та «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 у справі №906/684/21, зокрема, зобов`язано ДП "Зарічанське лісове господарство" припинити використання лісового фонду на земельних ділянках Міністерства оборони України згідно державних актів: Б№022537, Б№022535, №25/20, Б№022538, №5, ЯЯ№076146, ЯЯ№176149, ЯЯ№076І47, ЯЯ№076І45, ЯЯ№076148, ЯЯ№073507, ЯЯ№073505, ЯЯ№073508, ЯЯ№073506, ЯЯ№073509, ЯЯ№9074003, що належать на праві постійного користування Збройним Силам України.

У цій справі суд встановив, що ДП "Зарічанське лісове господарство" не має оформлених у встановленому законом порядку прав постійного користування земельними ділянками згідно з актами на право користування земельними ділянками серії ЯЯ№073507, ЯЯ№073505, ЯЯ№073508, ЯЯ№073506, ЯЯ№073509, ЯЯ№074003; здійснює господарську діяльність на землях оборони без урахування режиму цих територій та без дотримання порядку, встановленого Законом України "Про використання земель оборони" (т.2, а.с.143-148).

Окрім того, до матеріалів даної справи №906/422/22 долучено лист командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2020 №976 і лист т.в.о.командувача Десантно-штурмових військ ЗСУ від 05.06.2020 №117/3387, у яких на запит прокурора повідомлено, що земельна ділянка (кадастрові номери: 1822055600:01:000:1970, 1822087200:01:000:1209, 1822086500:05:000:0908, 1822086500:05:000:0909) систематично використовується військовими частинами ДШВ ЗСУ для заходів бойової підготовки та випробування озброєння і військової техніки (т.1, а.с.87-91).

З листів Міністерства оборони України від 18.05.2020 №370/4027, КЕВ м.Житомир від 22.04.2020 №1466, голови ліквідаційної комісії ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» від 04.06.2020 №190 та директора ДП «Шепетівський військовий лісгосп» від 03.06.2020 №311 вбачається, що власник і користувачі земельних ділянок погодження щодо надання ГО "МРК "Воїни Полісся" мисливських угідь для ведення мисливського господарства на землях, які зазначені у рішенні Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1534, не надавали (т.1, а.с.92-103).

У свою чергу Житомирська обласна державна адміністрація за результатами розгляду звернення Державного агентства лісових ресурсів України від 22.05.2019 № 03-11/4045/-19 погодила надання у користування ГО «МРК «Воїни Полісся» мисливських угідь загальною площею 3199,8 га для ведення мисливського господарства на території Зарічанського лісництва (кв.1-28, 30-31, площею 2438,4 га), Корбутівського лісництва (кв.2- 13, площею 661,4 га) ДП «Зарічанський лісгосп», фермерського господарства «Василівське 2005» (площею 100 га) (лист від 30.05.2019 №3300/2-19/19) (т.1: а.с.216, 217).

Зважаючи на викладені обставини, прокурор в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся до КЕВ м.Житомир (лист від 18.02.2022 №33-420вих.-22), Міністерства оборони України (лист від 18.02.2022 №33-421вих.-22) та Житомирської обласної державної адміністрації (лист від 18.02.2022 №33-419 ви.-22) з повідомленнями про встановлені порушення з метою вжиття належних заходів, у тому числі позовного характеру, для їх усунення (т.1, а.с.123-131).

Житомирська обласна державна адміністрація у відповідь на повідомлення прокуратури надіслала лист від 18.04.2022 №1084/1-5/5-1-0318, у якому зазначила, що повний та всебічний розгляд викладеного прокурором питання можливий після відкриття державних реєстрів, зокрема Державного реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Публічної кадастрової карти, які із введенням в Україні воєнного стану тимчасово не працюють (т.1, а.с.132).

КЕВ м.Житомир листом від 23.06.22 за №1385 повідомив прокурора, що зі свого боку звернувся до Житомирської обласної військової адміністрації щодо вжиття заходів до усунення порушення та визнання недійсним договору №549, про отримання відповіді повідомить додатково (т.1, а.с.133-134).

За даними прокурора, відповідь від Міністерства оборони України не надходила.

З огляду на те, що позивачам було надано достатньо часу для усунення виявлених порушень та захисту інтересів держави, однак жоден із них станом на час подачі позову заходів до визнання недійсним даного правочину не вжив і не повідомив про намір звернення з таким позовом до суду, набуття відповідачем-1 всупереч вимог закону права на ведення мисливського господарства на землях оборони потребує невідкладного реагування і подальше зволікання було неприпустимим, прокурор визначив такі обставини тим виключним випадком, що надає йому право на представництво інтересів держави в суді, і звернувся з даним позовом до господарського суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз.1, 2 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ч.ч.3-5 ст.53 ГПК України і ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом із тим у розумінні положень п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Перший - "виключний випадок" - передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 визначив, що прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, від 08.12.2020 у справі №908/1664/19.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Суд зазначає, що даний позов подано в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир; Житомирської обласної державної адміністрації (Житомирської обласної військової адміністрації).

Прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави у сферi її безпеки та оборони тим, що відповідачами всупереч вимог закону укладено правочин, який безпосередньо стосується використання земель оборони, визначення на них мисливських угідь і використання їх для ведення мисливського господарства замість визначеного цільового призначення таких земель.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Згідно з п.5 вказаного Положення, Міноборони з метою організації своєї діяльності, зокрема: 4) забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами; 5-1) здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням об`єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; 9) забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.

Відповідно до п.п.2.1, 2.4 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом МОУ від 03.07.2013 №448, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України; територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління; квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини); квартирно-експлуатаційні служби військових частин.

КЕВ (КЕЧ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності.

Згідно з п.4.4 зазначеного Положення, військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України "Про використання земель оборони". Фонди військових містечок закріплюються на праві оперативного управління за військовими частинами, про що видаються відповідні накази МО України. Підготовку проектів відповідних наказів МО України про закріплення (перезакріплення) фондів військових містечок за військовими частинами на праві оперативного управління здійснюють органи військового управління, у підпорядкуванні яких перебувають такі військові частини. Фонди і територія військового містечка, а також земельні ділянки передаються військовим частинам на утримання і експлуатацію через квартирно-експлуатаційні органи за Актом приймання (передачі) для утримання та експлуатації будівель, споруд і території військового містечка (додаток 2), який затверджується начальником територіального квартирно-експлуатаційного управління.

Частиною 5 ст.122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Аналіз наведених положень дає підстави стверджувати, що саме вказані органи є органами, уповноваженими державою здiйснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, спрямовані на захист інтересів держави, а саме: Міністерство оборони України як орган військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України; Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир як орган, який безпосередньо здійснює контроль, облік земель оборони, є користувачем таких земель i має забезпечити контроль за реалізацією наслiдкiв визнання правочину недійсним; Житомирська обласна державна (військова) адміністрація як титульний власник земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджується, що Житомирська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону зверталась до уповноважених органів з повідомленнями в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» , однак останні заходів для усунення виявлених порушень, у тому числі подання до суду відповідного позову, не вжили, про такий намір прокуратуру не повідомили, що свідчить про їх бездіяльність.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону дотримав вимоги ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та правомірно звернувся з даним позовом до суду в інтересах держави в особі вищевказаних органів, а тому доводи щодо відсутності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді оцінюються критично і до уваги судом не приймаються.

Як вже зазначалося вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20 позов Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України; 2. Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир; 3. Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» до Житомирської обласної ради за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ГО «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни-Полісся» задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано рішення Житомирської обласної ради 25 сесії 7 скликання від 01.08.2019 №1534 щодо надання у користування мисливських угідь Громадській організації "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся", стягнуто з Житомирської обласної ради на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону судовий збір на суму в розмірі 2102, 00 грн (т.1, а.с.32-39).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Житомирська обласна рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 апеляційну скаргу Житомирської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20 повернуто заявнику на підставі ч.4 ст.174 ГПК України (т.1, а.с.40-42).

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20 набрало законної сили 04.08.2021 (т.1, а.с.197).

Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Норми ст.129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії", встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Таким чином рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, у тому числі у даній справі, не можуть йому суперечити, обставини, встановлені у такому рішенні не потребують доказування, а тому факт прийняття Житомирською обласною радою 25 сесії 7 скликання незаконного рішення від 01.08.2019 №1534 в силу ч.4 ст.75 ГПК України не підлягає доведенню при розгляді даної справи.

Господарським судом міста Києва при розгляді справи №910/21185/20, зокрема, було встановлено, що спірна земельна ділянка належить до з е м е л ь о б о р о н и в розумінні положень Закону України «Про використання земель оборони», Закону України «Про оборону України», Закону України «Про Збройні Сили України», уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України.

За змістом ст.77 ЗК України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ч.5 ст.20 ЗК України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Правовий режим земель оборони, згідно зі ст.2 "Про використання земель оборони", передбачає, зокрема, що військові частини зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Можливість використання земель оборони в господарських цілях визначено ст.4 Закону України "Про використання земель оборони", відповідно до якої військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Тобто використання земель оборони в господарських цілях у сфері мисливського господарства та полювання не передбачено Законом України "Про використання земель оборони" та не кореспондується з переліком видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 №1171.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Тобто мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, а також з визначеними щодо неї правами та порядку надання і користування такими правами, а відтак - мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки, на якій провадиться мисливське господарство.

Таким чином порядок та підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатись з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини та виходячи із суб`єктів розпорядження земельним фондом України.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, п о г о д ж е н и м з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також в л а с н и к а м и або к о р и с т у в а ч а м и з е м е л ь н и х д і л я н о к.

Попри те, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується прокурором і позивачами-1,2, мисливські угіддя надано ГО «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни Полісся» для ведення мисливського господарства без погодження з власником та користувачами земельних ділянок.

Отже здійснення мисливського господарства нерозривно пов`язано із користуванням земельною ділянкою та має узгоджуватись з обмеженнями, встановленими для відповідного типу земельних ділянок. Оскільки у законодавстві визначено виключні випадки можливості використання земель оборони у господарських цілях, здійснення мисливського господарства не може порушувати такі обмеження та призводити до ведення на земельних ділянках діяльності, яка не відповідає їх цільовому призначенню.

У п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", зокрема роз`яснено, що за змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 ЗК України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони з 01.01.2013 можуть перебувати лише в державній власності. Відповідно до законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. З огляду на це залучення Міністерства оборони України до участі у розгляді справ, предметом спору в яких виступають землі оборони, є обов`язковим. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони". У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статті 20 ЗК України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

Згідно зі ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст.207 ГК України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п.п.2.1, 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до ст.16 ЦК України, одними зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Зважаючи на встановлені обставини, оскільки рішення Житомирської обласної ради 25 сесії 7 скликання від 01.08.2019 №1534 визнано незаконним та скасовано в судовому порядку, а оспорюваний договір про умови ведення мисливського господарства ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" від 28.08.2019 укладений на підставі такого рішення, вчинений з порушенням приписів ст.22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», тому, відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсним із зобов`язанням ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" звільнити мисливські угіддя загальною площею 3199,8 га, які були надані за договором від 28.08.2019 і знаходяться в адміністративних межах Житомирського району на території Зарічанського та Корбутівського лісництв ДП «Зарічанський лісгосп» (Тетерівка, Станишівська сільські, Новогуйвинська селищна ради) та на території фермерського господарства «Василівське 2005» (Сінгурівська сільська рада).

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладені обставини, в повній мірі дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати у вигляді сплати судового збору покладаються на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" від 28.08.2019, укладений між Громадською організацією «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни Полісся» (вул. Київське Шосе, буд. 127, кв. 17, м. Житомир, Житомирська обл., 10007, код ЄДРПОУ: 42716623) та Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (вул. Хлібна, буд. 41, м. Житомир, Житомирська обл., 10029, код ЄДРПОУ: 35238267).

3. Зобов`язати Громадську організацію "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" (вул. Київське Шосе, буд. 127, кв. 17, м. Житомир, Житомирська обл., 10007, код ЄДРПОУ: 42716623) звільнити мисливські угіддя загальною площею 3199,8 га, що були надані за договором про умови ведення мисливського господарства ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" від 28.08.2019, укладеним між Громадською організацією «Мисливсько-рибальський клуб «Воїни Полісся» та Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, та які знаходяться в адміністративних межах Житомирського району на території Зарічанського та Корбутівського лісництв ДП «Зарічанський лісгосп» (Тетерівка, Станишівська сільські, Новогуйвинська селищна ради) та на території фермерського господарства «Василівське 2005» (Сінгурівська сільська рада).

4. Стягнути з Громадської організації "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" (вул. Київське Шосе, буд. 127, кв. 17, м. Житомир, Житомирська обл., 10007, код ЄДРПОУ: 42716623) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (вул. Болбочана Петра, буд. 8, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ: 38347014, рахунок UА478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ) 2481,00 грн судового збору.

5. Стягнути з Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарств (вул. Хлібна, буд. 41, м. Житомир, Житомирська обл., 10029, код ЄДРПОУ: 35238267) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (вул. Болбочана Петра, буд. 8, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ: 38347014, рахунок UА478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ) 2481,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 13.02.23

Суддя Прядко О.В.

Друк:

1 - у справу;

2 - Заступнику керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (рек.) + vpzhitomir@vppnr.gp.gov.ua;

3 - позивачу-1 Міністерству оборони України (рек) + admou@mil.gov.ua, ctyv@ukr.net;

4 - позивачу-2 Квартирно-експлуатаційному відділу міста Житомир (рек.) + 08492505kev@gmail.com;

5 - позивачу-3 Житомирській обласної (військової) державної адміністрації (рек.) + ztadm@apoda.zht.gov.ua;

6 - відповідачу-1 Громадській організації "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" (рек.) + ІНФОРМАЦІЯ_1;

7 - відповідачу-2 Житомирському обласному управлінню лісового та мисливського господарства (рек.) + zht.obl.lis@ukr.net.

8 - третій особі на стороні позивача Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України (адреса: Україна, 12420, Житомирська область, Житомирський район, с.Тетерівка) (рек.).