Постанова

від 11.05.2023 по справі 906/422/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року Справа №906/422/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В.

суддя Петухов М.Г.

при секретарі судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.02.2023 у справі №906/422/22 (суддя Прядко О.В., повний текст рішення складено 13.02.2023)

за позовом Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України;

2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир;

3. Житомирської обласної (військової) державної адміністрації

до 1. Громадської організації "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся";

2. Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України

про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину

за участю представників:

прокуратури - Коки С.Л.,

позивача-1 - Панасюка В.М.,

позивача-2 - Кур`янової Н.М.,

позивача-3 - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.02.2023 у справі №906/422/22 позов задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним договір про умови ведення мисливського господарства ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" від 28.08.2019, укладений між ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" та Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

Зобов`язано ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" звільнити мисливські угіддя загальною площею 3199,8 га, що були надані за договором про умови ведення мисливського господарства ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" від 28.08.2019, та які знаходяться в адміністративних межах Житомирського району на території Зарічанського та Корбутівського лісництв ДП "Зарічанський лісгосп" (Тетерівка, Станишівська сільські, Новогуйвинська селищна ради) та на території фермерського господарства "Василівське 2005" (Сінгурівська сільська рада).

В обґрунтування свого рішення, суд першої інстанції вказав, що факт прийняття Житомирською обласною радою 25 сесії 7 скликання незаконного рішення від 01.08.2019 №1534, на основі якого було укладено оспорюваний договір про умови ведення мисливського господарства ГО "МРК "Воїни Полісся" від 28.08.2019, а також те, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, уповноваженим державою органом управління якої є Міністерство оборони України, встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20, яке набрало законної сили, а тому обставини, встановлені у такому рішенні не підлягає доведенню при розгляді даної справи в силу ч.4 ст.75 ГПК України.

Крім того, господарський суд звертає увагу, що використання земель оборони в господарських цілях у сфері мисливського господарства та полювання не передбачено Законом України "Про використання земель оборони" та не кореспондується з переліком видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 №1171, а також, що мисливські угіддя надано ГО "МРК "Воїни Полісся" для ведення мисливського господарства без погодження з власником та користувачами земельних ділянок.

Відтак, враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1534 визнано незаконним та скасовано в судовому порядку, а оспорюваний договір про умови ведення мисливського господарства ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" від 28.08.2019 укладений на підставі такого рішення, вчинений з порушенням приписів ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", суд дійшов висновку, що спірний договір підлягає визнанню недійсним відповідно до ст.203, 215 ЦК України із зобов`язанням ГО "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" звільнити мисливські угіддя загальною площею 3199,8 га, які були надані за вказаним договором.

Щодо підстав для звернення прокурора до суду із даним позовом, суд зазначив, що прокурором вірно визначено органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, спрямовані на захист інтересів держави, а саме: Міністерство оборони України як орган військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України; Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир як орган, який безпосередньо здійснює контроль, облік земель оборони, є користувачем таких земель i має забезпечити контроль за реалізацією наслiдкiв визнання правочину недійсним; Житомирська обласна державна (військова) адміністрація як титульний власник земельної ділянки.

Господарський суд дійшов висновку про дотримання прокурором вимог ст.23 Закону "Про прокуратуру" при зверненні з позовом до суду, оскільки встановив, що прокуратура зверталась до уповноважених органів з повідомленнями в порядку ст.23 Закону, однак останні заходів для усунення виявлених порушень, у тому числі подання до суду відповідного позову, не вжили, про такий намір прокуратуру не повідомили, що свідчить про їх бездіяльність.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та відповідно відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апелянт, посилаючись на ст.23 Закону України "Про прокуратуру", ст.53 ГПК України, а також на висновки, викладені в постанові Великої Палата Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, вказує, що суд першої інстанції при винесенні рішення був зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Відтак, скаржник зазначає, що суд мав надати належну оцінку наведеним у позовній заяві аргументам прокурора стосовно дотримання ним у наведеному випадку процедури попереднього повідомлення позивачів про намір звернутися до суду у спірних правовідносинах та перевірити їх як на предмет подання прокурором доказів належного повідомлення відповідного компетентного органу (отримання та/або вручення йому повідомлення), так і щодо спливу розумного строку після отримання такого повідомлення, упродовж якого компетентний орган не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, як критерію для кваліфікації невжиття відповідних заходів, як бездіяльності уповноваженого органу.

Однак, господарський суд лише обмежився загальним посиланням на доведення прокурором підстав звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідних органів, а тому вважає, що за обставин неналежного дослідження наявності підстав звернення прокурора до суду з відповідним позовом висновок суду про задоволення позову є передчасним.

Крім того, апелянт також звертає увагу, що вказаний спір мав розглядатись у порядку цивільного судочинства з посиланням на постанову ВП ВС від 29.05.2018 року у справі №802/950/17.

У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зазначає, що спірні земельні ділянки є землями оборони, яким державою, через їх характеристики, надається особливий статус. Такі землі задовольняють публічний інтерес та підлягають підвищеній охороні, а тому у разі виявлення правопорушень при розпорядженні такими землями, усі уповноважені органи, зокрема, і прокурор, зобов`язані діяти невідкладно. Отже, пред`явлення позову прокурором у цьому випадку обґрунтовується порушенням інтересів держави, що полягає у визнанні земель оборони мисливськими угіддями на підставі господарського договору, укладеного усупереч вимогам Закону.

Прокурор вказує, що прокуратура зверталась до уповноважених органів з повідомленнями в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру", однак останні заходів для усунення виявлених порушень, у тому числі подання до суду відповідного позову, не вжили, про такий намір прокуратуру не повідомили, що свідчить про їх бездіяльність, що вірно встановлено судом першої інстанції. Також звертає увагу, що 01.08.2022 спливав трирічний строк позовної давності для звернення до суду про визнання недійсним договору. З огляду на викладене, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Позивач-1, Міністерство оборони України, подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду Житомирської області від 01.02.2023 року - залишити без змін. Вважає, що прокуратура, звернувшись до суду з позовом, діяла в інтересах держави та з дотриманням усіх процесуальних норм.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир у відповідності до ст.263 ГПК України також подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просив відмовити у її задоволенні, оскільки вказує, що підставою звернення прокурора до суду є порушення інтересів держави як власника спірної земельної ділянки, захист яких належним чином не здійснюють уповноважені органи. Вважає, що безпідставним наданням у користування спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони та безпосередньо використовуються для розміщення військового полігону військової частини НОМЕР_1 , де десантно-штурмові підрозділи Збройних сил України систематично здійснюють підготовку та випробування озброєння і військової техніки, заходи з бойової підготовки військ, Міністерству оборони України, в особі КЕВ м. Житомир, заподіяна безпосередня шкода у вигляді позбавлення можливості виконувати свої завдання за призначенням, порушені їх інтереси, як безпосередніх землекористувачів.

У судове засідання, призначене на 11.05.2023 року, позивач-3, відповідачі та третя особа не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання (т.3, а.с.70-78).

10.05.2023 року Житомирська обласна державна адміністрація подала заяву про розгляд справи за відсутності її представника.

Натомість, від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке він, зокрема, обґрунтовує тим, що члени ГО "МРК "Воїни Полісся", які мають повноваження на представництво інтересів організації, мобілізовані та знаходяться у військових частинах на захисті суверенітету держави, а тому відповідно не мають можливості прийняти участь в судовому засіданні.

Розглядаючи подане клопотання, колегія суддів зазначає, що за змістом ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

При цьому, варто зауважити, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у відповідача-1 була можливість забезпечити участь іншого представника, для захисту своїх прав, при розгляді даної справи. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в підтвердження обставин вказаних у клопотанні апелянт не надає жодного доказу в розумінні ст.76-77 ГПК України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

З огляду на вказане, зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, враховуючи, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також те, що правова позиція відповідача-1 викладена в апеляційній скарзі і про її зміну апелянт будь-яких заяв або клопотань не подавав, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання апелянта про відкладення розгляду справи та відповідно можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача-3, відповідачів та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзиви на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1534 надано у користування ГО "МРК "Воїни Полісся" мисливські угіддя загальною площею 3199,8 га, у тому числі площею 707,0 га у кварталах №1-3, 7, 8, 13-16, 20 Зарічанського лісництва і площею 661,4 га у кварталах №№2-13 Корбутівського лісництва ДП "Зарічанський лісгосп" на території Тетерівської сільської ради, площею 1206,1 га у кварталах №4-6, 9-12, 21-27, 30 Зарічанського лісництва ДП "Зарічанський лісгосп" на території Станишівської сільської ради, площею 525,3 га у кварталах №№17-19, 28, 31 Зарічанського лісництва ДП "Зарічанський лісгосп" на території Новогуйвинської селищної ради та площею 100,0 га на землях, що перебувають в оренді фермерського господарства "Василівське 2005" і знаходяться на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, терміном на 15 років (т.1, а.с.47-48).

Відповідно до п.2 вказаного рішення, зобов`язано ГО "МРК "Воїни Полісся", зокрема, укласти договір щодо умов ведення мисливського господарства з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (пп.2.2).

На виконання вказаного рішення, 28.08.2019 між Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Громадською організацією "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" укладено договір про умови ведення мисливського господарства ГО "МРК "Воїни Полісся" (т.1, а.с.43-44).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що відповідно до рішення двадцять п`ятої сесії Житомирської обласної ради VII скликання від 01.08.2019 №1534 ГО "МРК "Воїни Полісся" терміном до 01.08.2034 надано мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 3199,8 га, у тому числі лісові угіддя - 2811,2 га, польові - 175,4 га, водно-болотні - 47,0 га, інші - 166,2 га. Дані мисливські угіддя знаходяться в адміністративних межах Житомирського району на території Зарічанського та Корбутівського лісництв ДП "Зарічанський лісгосп" (Тетерівка, Станишівська сільські, Новогуйвинська селищна ради) та на території фермерського господарства "Василівське 2005" (Сінгурівська сільська рада).

Розділом 2 договору сторони погодили свої права та обов`язки, а розділом 3 врегулювали питання відповідальності сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20, яке набрало законної сили 04.08.2021, позов Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир, ДП "Шепетівський військовий лісгосп" до Житомирської обласної ради за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ГО "МРК "Воїни-Полісся" задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано рішення Житомирської обласної ради 25 сесії 7 скликання від 01.08.2019 №1534 щодо надання у користування мисливських угідь ГО "МРК "Воїни Полісся (т.1, а.с.32-39, 197).

Судом при розгляді вказаної справи встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони в розумінні положень Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України. Документально підтверджених відомостей про зміну правового статусу та/або цільового призначення спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку суду не надано. Відтак, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що спірне рішення Житомирської обласної ради двадцять п`ятої сесії VІІ скликання від 01.08.2019 №1534 прийнято з порушенням норм законодавства, що регулює земельні відносини, та суперечить положенням законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 у справі №906/684/21, зокрема, зобов`язано ДП "Зарічанське лісове господарство" припинити використання лісового фонду на земельних ділянках Міністерства оборони України згідно державних актів: Б№022537, Б№022535, №25/20, Б№022538, №5, ЯЯ№076146, ЯЯ№176149, ЯЯ№076І47, ЯЯ№076І45, ЯЯ№076148, ЯЯ№073507, ЯЯ№073505, ЯЯ№073508, ЯЯ№073506, ЯЯ№073509, ЯЯ№9074003, що належать на праві постійного користування Збройним Силам України (т.2, а.с.143-148).

Як вбачається з листів Міністерства оборони України від 18.05.2020 №370/4027 (т.1, а.с.92-93), КЕВ м.Житомир від 22.04.2020 №1466 (т.1, а.с.96-97), ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" від 04.06.2020 №190 (т.1, а.с.100) та ДП "Шепетівський військовий лісгосп" від 03.06.2020 №311 (т.1, а.с.103), власник і користувачі земельних ділянок погодження щодо надання ГО "МРК "Воїни Полісся" мисливських угідь для ведення мисливського господарства на землях, які зазначені у рішенні Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1534, не надавали.

Враховуючи суперечності, які виникають при використанні земель оборони, у т.ч. щодо ведення на них мисливського господарства, а також незаконне визначення на них мисливських угідь та використання їх під ведення мисливського господарства замість визначеного цільового призначення таких земель, у зв`язку з укладенням спірного договору, що відповідно є порушенням загальнодержавних інтересів, приймаючи до уваги бездіяльність уповноважених органів щодо вжиття заходів для усунення вказаних порушень, що може призвести до пропуску строку позовної давності, прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, зокрема, щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Оцінюючи правильність визначення прокурором органів, захист інтересів яких необхідно здійснювати у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме вказані органи є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, спрямовані на захист інтересів держави, а саме: Міністерство оборони України як орган військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України; Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир як орган, який безпосередньо здійснює контроль, облік земель оборони, є користувачем таких земель і має забезпечити контроль за реалізацією наслідків визнання правочину недійсним; Житомирська обласна державна (військова) адміністрація як власник земельної ділянки.

За змістом ч.1 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у відповідності до вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", листами від 18.02.2023 (т.1, а.с.123, 126, 129) прокурор звертався до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир, Житомирської обласної (військової) державної адміністрації, та відповідно повідомляв про виявлені правопорушення при розпорядженні землями оборони. Прокурор просив повідомити у найкоротші строки, чи будуть вживатись заходи для усунення вказаних порушень, у тому числі шляхом звернення до суду щодо визнання недійсним договору №549 та повернення земель оборони.

Водночас, Житомирська ОДА у відповіді від 18.04.2022 повідомила про відсутність у неї можливості вжити заходів, з огляду на закриття доступу до відповідних державних реєстрів тощо, а тому повний та всебічний розгляд питання викладеного в повідомленні можливий лише після їх відкриття (т.1, а.с.132).

КЕВ м. Житомира надало відповідь лише 23.06.2022, якою повідомив, що будь-які заходи щодо усунення вказаних порушень відділом не вживались, а також, що ним направлено лист до Житомирської облдержадміністрації для вияснення питання, чи вживала остання такі заходи (т.1, а.с.133-134).

Крім того, судом встановлено, що Міністерство оборони України на повідомлення прокурора відповіді взагалі не надало.

Прокурор, звертаючись з даним позовом до суду, вказував на необхідність активного використання військового полігону під час агресії ворога для навчань, використання земель оборони за цільовим призначенням, а не для ведення мисливського господарства, що підтверджується листами командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2020 №976 (т.1, а.с.88) і т.в.о.командувача Десантно-штурмових військ ЗСУ від 05.06.2020 №117/3387 (т.1, а.с.91) згідно запитів прокурора (т.1, а.с.87, 89-90).

З огляду на відсутність наміру самостійно вживати заходи для усунення виявлених прокурором порушень, захисту інтересів держави, що свідчить про їх бездіяльність, а також те, що подальше зволікання щодо захисту інтересів держави є неприпустимим, оскільки може призвести до пропуску строку позовної давності, прокурор вказав на той виключний випадок, що надає йому право на представництво інтересів держави в суді.

Враховуючи вищевикладене, надаючи оцінку наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурор, звертаючись з позовом, у встановленому законом порядку обґрунтував порушення інтересів держави, вказав у чому полягає бездіяльність органів, в інтересах яких звертається до суду, щодо захисту законних інтересів держави.

Крім того, суд враховує також той факт, що прокурор звернувся з даним позовом до суду 24.06.2022 року, при цьому уповноважених органів повідомлено про наявні порушення вимог законодавства ще листами 18.02.2022, а тому в позивачів був час і можливість самостійно звернутися до суду за захистом інтересів держави, однак останні цим правом не скористалися, що свідчить про невжиття компетентними органами жодних заходів протягом розумного строку після того, як цим органам стало відомо про можливе порушення інтересів держави, а відтак про їх бездіяльність.

Також варто додатково звернути увагу на обізнаність Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир про вказані порушення ще з 09.06.2021, оскільки останні були позивачами у справі №910/21185/20, рішенням Господарського суду міста Києва у якій визнано незаконним та скасовано рішення Житомирської обласної ради №1534 на підставі якого укладено спірний договір у даній справі. Однак, будь-яких заходів для усунення таких порушень вказаними органами не вживалось.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивачі належним чином не здійснили захист інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані підстави для звернення з даним позовом до суду, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача у відповідній частині.

Поряд з цим, колегія суддів також зауважує, що при поданні цього позову прокурор не замінює позивачів та не є їх альтернативою, а виконує субсидіарну роль, щоб інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не були незахищені. Участь прокурора в цій справі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що у справі №910/21185/20 представництво інтересів держави також здійснювала прокуратура. Правовідносини у вказаній справі передували спірним правовідносинам у даній справі та є нерозривно пов`язаними з ними, оскільки підставою укладення спірного договору рішення Житомирської обласної ради 25 сесії 7 скликання від 01.08.2019 №1534, яке за позовом прокурора в інтересах держави вже було скасовано.

Отже, наявність підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир вже була оцінена рішенням суду, яке набрало законної сили.

Посилання скаржника на правову позицію, викладену в постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №906/387/19, та необхідність врахування її при прийнятті рішення у даній справі, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки висновки у даній справі не є релевантними, адже у вказаній справі мали місце інші фактичні обставини, відмінні від обставин у даній справі.

Оцінюючи правові підстави для прийняття рішення про задоволення позовних вимог, заявлених у даній справі, та розглядаючи спірні правовідносини по суті, колегія суддів із врахуванням ч.1, 4 ст.269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції виходить з наступного.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20 позов Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир, ДП "Шепетівський військовий лісгосп" до Житомирської обласної ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ГО "МРК "Воїни-Полісся" задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Житомирської обласної ради 25 сесії 7 скликання від 01.08.2019 №1534 щодо надання у користування мисливських угідь ГО "МРК "Воїни Полісся" (т.1, а.с.32-39).

Вказаним рішенням встановлено факт прийняття Житомирською обласною радою незаконного рішення від 01.08.2019 №1534, а також те, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Отже, виходячи з вищевикладеного, враховуючи принцип обов`язковості судових рішень згідно ст.129-1 Конституції України, а також принцип правової певності як основний елемент верховенства права, рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/21185/20, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів та має преюдиціальне значення, а встановлені при його ухваленні обставини повторного доказування у даній справі не потребують в силу ч.4 ст.75 ГПК України.

Предметом позову у даній справ є визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства ГО "МРК "Воїни Полісся" від 28.08.2019 року.

Із аналізу ст.1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" можна дійти висновку, що суттю мисливського господарства, мисливства та полювання є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, здійснення добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь, що не є використанням саме властивостей землі.

Визначення мисливських угідь як певної ділянки суші та водного простору (а не земельної ділянки, оскільки це різні об`єкти користування з різним порядком надання їх в таке користування згідно постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 910/18835/17) має на меті виключно чітке окреслення меж, кордонів певної території, на якій перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Аналогічну позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/23965/16.

Водночас, згідно з ч. 1, 5, 6 ст.21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок. Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Отже, мисливське господарство здійснюється із фактичним використанням властивостей землі, що потребує укладення договору для врегулювання відносин між користувачем (власником) земельної ділянки та користувачем мисливських угідь. Такий договір має враховувати цільове призначення земельної ділянки.

За змістом ст.77 ЗК України, яка кореспондується зі ст.1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Правовий режим земель оборони, згідно зі ст.2 Закону України "Про використання земель оборони" , передбачає, що військові частини зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Можливість використання земель оборони в господарських цілях визначено ст.4 Закону України "Про використання земель оборони", відповідно до якої військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Тобто використання земель оборони в господарських цілях у сфері мисливського господарства та полювання не передбачено Законом України "Про використання земель оборони" та не кореспондується з переліком видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 №1171.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, мисливські угіддя надано ГО "МРК "Воїни Полісся" для ведення мисливського господарства без погодження з власником та користувачами земельних ділянок.

За змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони з 01.01.2013 можуть перебувати лише в державній власності. Відповідно до законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. З огляду на це залучення Міністерства оборони України до участі у розгляді справ, предметом спору в яких виступають землі оборони, є обов`язковим. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони". У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статті 20 ЗК України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

Частиною 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Попри те, що згідно зі спірним договором не передається у користування земельна ділянка, однак здійснення мисливського господарства нерозривно пов`язано із користуванням нею та має узгоджуватись з обмеженнями, встановленими для відповідного типу земельних ділянок. Оскільки у законодавстві визначено виключні випадки можливості використання земель оборони у господарських цілях, здійснення мисливського господарства не може порушувати такі обмеження та призводити до ведення на земельних ділянках діяльності, яка не відповідає їх цільовому призначенню.

Відтак, враховуючи визнання недійсним Житомирської обласної ради 25 сесії 7 скликання від 01.08.2019 №1534 та його скасування в судовому порядку, приймаючи до уваги, що оспорюваний договір у даній справі, укладений на підставі такого рішення, а також зважаючи на відсутність погодження з власником та користувачами земельних ділянок надання для ведення мисливського господарства мисливських угідь ГО "МРК "Воїни Полісся", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 28.08.2019 року у відповідності до ст.203, 215 ЦК України із зобов`язанням ГО "МРК "Воїни Полісся" звільнити мисливські угіддя загальною площею 3199,8 га, які були надані згідно вказаного договору.

Доводи апелянта щодо розгляду даного спору у порядку цивільного судочинства, апеляційний судом не приймаються, оскільки спростовуються п.1 ч.1 ст.20 ГПК України, згідно якої господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів в розумінні ст. 73, 76-79, 86 ГПК України, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Житомирської області від 01.02.2023 у справі №906/422/22 залишити без змін, апеляційну скаргу Громадської організації "Мисливсько-рибальський клуб "Воїни Полісся" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "15" травня 2023 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Петухов М.Г.