Постанова

від 14.02.2023 по справі 200/12120/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 року справа №200/12120/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року (повне судове рішення складено 17 січня 2022 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/12120/21 (суддя в І інстанції Циганенко А.І.) за позовом ОСОБА_2 до Покровської районної державної адміністрації Донецької області, Комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації, Комісії з реорганізації фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Покровської районної державної адміністрації Донецької області (далі - відповідач-1), Комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації (далі - відповідач-2), Комісії з реорганізації фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації (далі - відповідач-3), в якому просив:

- визнати протиправним дії відповідача-1 щодо нарахування і виплати позивачу середнього заробітку за період проходження військової служби з 23 березня 2021 року по 01 вересня 2021 року;

- зобов`язати відповідача-1 перерахувати і виплатити позивачу середній заробіток за період проходження військової служби з 23 березня 2021 року по 01 вересня 2021 року з урахуванням середньоденної заробітної плати у сумі 587,04 грн. і доплатити додаткові кошти 31645,35 грн.;

- стягнути з відповідача-2 на користь позивача заробітну плату у повному обсязі, а саме з 13 квітня 2016 року по 18 жовтня 2016 року з урахуванням вислуги років на державній службі та надбавки за високі досягнення у праці 50%, відпускні за 14 календарних днів, компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки при звільненні в сумі 2436,15 грн.,

- стягнути з відповідача-3 на користь позивача заробітну плату у повному обсязі, а саме з 19 жовтня 2016 року по 04 лютого 2020 року з урахуванням вислуги років на державній службі в сумі 10336,91 грн., середню заробітну плату за період з 05 лютого 2020 року по 22 березня 2021 року у сумі 3608,38 грн., компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки при звільненні в сумі 123,74 грн.;

- стягнути з відповідача-3 на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати у повному обсязі при звільненні, починаючи з 14 серпня 2021 року по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньої заробітної плати у розмірі 587,04 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач покликався на те, що з 2016 року працює на державній службі. Наказом №6 від 18.10.2016 він був призначений на посаду головного спеціаліста відділу планування та виконання доходів та видатків фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації за переведенням з управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації. 05 лютого 2020 року позивач був призваний на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського та старшинського складу, під час дії особливого періоду. З цього дня за позивачем зберігалося робоче місце і виплачувався середній заробіток. Зазначив, що коли позивач пішов на військову службу за контрактом, держава гарантувала йому збереження робочого місця і виплату середньоденної заробітної плати у сумі 587,04 грн. до завершення проходження військової служби. Фінансове управління Ясинуватської райдержадміністарції вказаних вимог закону не дотримувалося. Наказом начальника фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації від 22 березня 2021 року №8 позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу планування та виконання доходів та видатків фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації 22 березня 2021 року за переведенням до Покровської районної державної адміністрації. При переведенні на роботу до відповідача-1 під час проходження військової служби за контрактом середній заробіток на час проходження військової служби не міг бути меншим, ніж той, який нарахувало і виплачувало фінансове управління Ясинуватської райдержадміністрацїї. Проте, відповідач-1 допустив протиправні дії, які полягають у нарахуванні і виплаті середнього заробітку у розмірі посадового окладу, рангу державного службовця та надбавки за вислугу років, що є значно меншим від встановленого при вступі на військову службу позивача за контрактом. Крім того, позивачу стало відомо, що під час його перебування у трудових відносинах з Ясинуватською районною державною адміністрацією, з боку останньої заробітна плата нараховувалася не у повному розмірі. З урахуванням отриманих відповідей на звернення позивача та наданих довідок було встановлено, що в період з 13 квітня 2016 року по 18 жовтня 2016 року проводилось нарахування та виплата заробітної плати в управлінні соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації не в повному розмірі, яка була гарантована чинним законодавством України, а саме надбавка за вислугу років на державній службі, надбавка за високі досягнення у праці 50%, відпускні за 14 календарних днів, компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки при звільнені. Також зазначив, що вказане зумовлює необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку. Просив задовольнити позов у повному обсязі.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року позов задоволено частково.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Покровської районної держаної адміністрації Донецької області про визнання протиправними дій щодо нарахування і виплати середнього заробітку за період проходження військової служби з 23 березня 2021 року по 01 вересня 2021 року, зобов`язання перерахувати і виплатити середній заробіток за період проходження військової служби з 23 березня 2021 року по 01 вересня 2021 року з урахуванням середньоденної заробітної плати у сумі 587,04 гривень і доплатити додаткові кошти 31645,35 гривень, відмовлено повністю.

Стягнуто з Комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 надбавку за вислугу років в сумі 423 (чотириста двадцять три) гривні 84 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Комісії з реорганізації фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 заробітну плату за період з 19 жовтня 2016 року по 04 лютого 2020 року в сумі 4424 (чотири тисячі чотириста двадцять чотири) гривні 75 копійок, середню заробітну плату за період з 05 лютого 2020 року по 22 березня 2021 року в сумі 3608 (три тисячі шістсот вісім) гривень 38 копійок, компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки при звільненні в сумі 123 (сто двадцять три) гривні 74 копійки, загалом 8156 (вісім тисяч сто п`ятдесят шість) гривень 87 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації та Комісії з реорганізації фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3800 (три тисячі вісімсот) гривень 00 копійок.

Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, якими вмотивовано позовну заяву.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачами висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

12 квітня 2016 року Наказом №14-О начальника управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації ОСОБА_2 був призначений на посаду головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгової категорії населення управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації.

23 червня 2016 року Наказом № 18-О начальника управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації ОСОБА_2 був переведений на посаду головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації.

18 жовтня 2016 року Наказом Управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації № 28-О ОСОБА_2 був звільнений з 18 жовтня 2016 року за переведенням до фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації. Надано грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 3 календарні дні за період роботи з 13 квітня 2016 по 12 квітня 2017 року.

18 жовтня 2016 року Наказом №6 ОСОБА_2 був призначений на посаду головного спеціаліста відділу планування та виконання доходів та видатків Фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації.

23 березня 2021 року Наказом №8 Фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації ОСОБА_2 звільнений з посади головного спеціаліста відділу планування та виконання доходів та видатків за переведенням до Покровської районної державної адміністрації Донецької області. Наказано виплатити ОСОБА_2 за рахунок фонду Фінансового управління Ясинуватської райдержадміністрації грошову компенсацію за 28 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 19 жовтня 2019 року по 18 жовтня 2020 року та за 13 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 19 жовтня 2020 року по 22 березня 2021 року.

23 березня 2021 року Наказом керівника апарату районної Державної адміністрації Покровської районної державної адміністрації Донецької області від № 25-НК ОСОБА_2 призначено з 23 березня 2021 року на посаду головного спеціаліста відділу з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи з посадовим окладом 5300,00 грн., за переведенням з фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації.

Вказані обставини підтверджуються записами у трудовій книжці НОМЕР_1 та наявними в матеріалах справи доказами.

05 лютого 2020 року ОСОБА_2 призваний на військову службу строком на 3 роки за контрактом осіб рядового, сержантського та старшинського складу у військову частину НОМЕР_2 на посаду бухгалтер фінансово-економічної служби в район виконання завдання за призначенням в зоні проведення операції об`єднаних сил, що підтверджується наказами командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) №12-РС від 05.02.2020 та (по стройовій частині) № 24 від 05.02.2020.

З часу призначення на військову службу за позивачем зберігалося робоче місце і виплачувався середній заробіток.

Вважаючи, що під час проходження військової служби позивачу нараховувався і виплачувався середній заробіток не в належному розмірі, а також за періоди роботи позивача заробітна плата розраховувалась не вірно, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України).

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції Українивизначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (частина 4 статті 119 Кодексу законів про працю України).

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі Порядок № 100), застосовується у випадках, зокрема, надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами) (далі - відпустка), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; залучення працівників до виконання військових обов`язків.

За приписами пункту 2 цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Абзацами третім - п`ятим пункту 4 Порядку № 100 встановлено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Щодо позовних вимог до відповідача-1, Покровської районної державної адміністрації Донецької області, суд зазначає наступне.

За наслідками судового розгляду встановлено, що під час проходження військової служби за контрактом ОСОБА_2 23 березня 2021 року наказом керівника апарату районної Державної адміністрації Покровської районної державної адміністрації Донецької області від № 25-НК призначений на посаду головного спеціаліста відділу з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи з посадовим окладом 5300,00 грн., за переведенням з фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації.

Отже, оскільки ОСОБА_2 протягом останніх двох календарних місяців, що передували його переведенню до Покровської районної державної адміністрації Донецької області не працював, у нього відсутній розрахунковий період, а тому середня заробітна плата має бути обчислена відповідно до абзацу третього пункту 4 Порядку № 100: розрахунок проводиться з установленого йому посадового (місячного) окладу.

За наведеного законодавчого регулювання спірного питання та встановлених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано погодився з аргументами Покровської районної державної адміністрації Донецької області і не прийняв до уваги розрахунки позивача (том 1, а.с. 34-35), правильно відмовивши в задоволенні вказаних позовних вимог.

Аналогічний висновок щодо застосування приписів ч.4 ст. 119 КЗпП України та Порядку № 100 в подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду від 20 травня 2021 року в справі № 580/556/20 та від 22 квітня 2019 року в справі № 310/120/18.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Щодо позовних вимог до відповідача-2, Комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 50 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), на час виникнення спірних правовідносин, заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (зі змінами) керівникам органів надано право у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи: керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, спеціалістам - у розмірі до 50 % посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця (дипломатичний ранг, класний чин, кваліфікаційний клас, спеціальне звання) та надбавки (винагороди) за вислугу років.

Отже, встановлення такої надбавки є правом, а не обов`язком керівника органу виконавчої влади, причому лише в межах затвердженого фонду оплати праці.

Наказом від 12.04.2016 №14-О позивачу була встановлена надбавка за високі досягнення роботи у праці в межах фонду оплати праці у розмірі 50% посадового окладу, але наказом від 30.09.2016 №55 була скасована дія пунктів 4, 5, 6 наказу від 12.04.2016 №14-О у зв`язку з недостатністю фонду оплати праці. Цим же наказом встановлена премія за вересень 2016 року працівникам управління у відсотках від посадового окладу з урахуванням їх особистого трудового вкладу в загальні підсумки роботи та з урахуванням економії, створеної за рахунок вакансій. Даним наказом позивачу встановлена премія у розмірі 20% від посадового окладу. Наказом від 31.10.2016 №61 надано премію за жовтень 2016 року працівникам управління у відсотках від посадового оклад) з урахуванням їх особистого трудового вкладу в загальні підсумки роботи та з урахуванням економії, створеної за рахунок вакансій. Вказаним наказом позивачу надана премія у розмірі 10% від посадового окладу.

Колегія суддів зауважує, що надбавка у розмірі 50% посадового окладу Наказом від 12.04.2016 №14-О позивачу була встановлена в межах фонду оплати праці, вона не передбачена частиною 2 статті 50 Закону №889-VIII.

При цьому, виплата додаткових надбавок не є обов`язковою, і її виплата пов`язана з економією фонду оплати праці, тому посилання апелянта на положення ч.5 статті 50 Закону №889-VIII не заслуговують на увагу.

Судом встановлено, що за час роботи в управлінні соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації (з 13.04.2016 по 18.10.2016) позивач мав право на 15 календарних днів щорічної основної відпустки. На підставі особистої заяви ОСОБА_2 від 12.09.2016 наказом від 12.09.2016 №42-В позивачу була надана частина щорічної основної відпустки тривалістю 12 календарних днів з відповідною оплатою. Наказом від 18.10.2016 №28-0 позивача було звільнено за переведенням до Фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації та виплачена грошова компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 3 календарних дні за період роботи з 13.04.2016 по 18.10.2016.

За наведених обставин суд не приймає до уваги розрахунки позивача, наведені в довідках-розрахунках.

З цих же підстав, суд першої інстанції обґрунтовано вважав за можливе прийняти визнання позову відповідачем-2 в частині обчислення та виплати надбавки за вислугу років в сумі 423,84 гривень і задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки суд задовольнив позовні вимоги в частині нарахування та виплати надбавки за вислугу років в сумі 423,84 грн., то повинен був на цій підставі задовольнити решту частину позовних вимог щодо перерахунку та стягнення сум надбавки за високі досягнення, сум відпускних та компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки при звільненні за період роботи з 13.04.2016 р. по 18.10.2016 р., до розрахунку яких входять суми надбавки за вислугу років, не заслуговують на увагу.

Так, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (далі Постанова № 268) керівникам органів надано право у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи: керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, спеціалістам - у розмірі до 50 % посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця (дипломатичний ранг, класний чин, кваліфікаційний клас, спеціальне звання) та надбавки (винагороди) за вислугу років.

Апелянт вважає, що в разі задоволення судом І інстанції вимоги про виплату надбавки за вислугу років в сумі 423,84 грн. автоматично має бути задоволена і вимога про перерахунок та виплату надбавки за високі досягнення у праці, яка затверджена ОСОБА_2 наказом начальника управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації № 14-О від 12.04.2016 р. у розмірі 50%, та розраховується від посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років. А також, мали б бути задоволені і вимоги щодо перерахунку сум відпускних і компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки при звільненні за період роботи з 13.04.2016 по 18.10.2016, які розраховуються виходячи із середнього заробітку, що включає суми надбавки за вислугу років. Отже, частково задовольняючи позовні вимоги до Відповідача-2 в частині обчислення та виплати надбавки за вислугу років в сумі 423,84 грн., суд І інстанції неправомірно відмовив в перерахунку надбавки за високі досягнення у праці (50%), відпускних за 12 календарних днів щорічної основної відпустки та компенсації при звільненні за невикористану частину щорічної основної відпустки в кількості 3 днів за період роботи з 13.04.2016 по 18.10.2016, при цьому не обґрунтовуючи відмову жодним чином.

З цього приводу колегія суддів зауважує.

По-перше, надання п. 2 Постанови № 268 керівнику права встановлювати зазначену вище надбавку в розмірі до 50% свідчить про законодавче обмеження цього розміру максимальною межею, отже, надає курівнику органу дискреційні повноваження на встановлення цього розміру.

Пунктом 5 наказу начальника управління соціального захисту населення Ясинуватської районної державної адміністрації № 14-О від 12.04.2016 ОСОБА_2 встановлена надбавка за високі досягнення у праці в межах затвердженого фонду оплати праці, з урахуванням надбавки за ранг державного службовця та вислугу років у розмірі 50% посадового окладу, тобто, виходячи виключно з посадового окладу, тому розмір надбавки за вислугу років в даному випадку не впливає на розмір надбавки за високі досягнення у праці.

По-друге, відповідачем-2 при визнанні позову було обчислено врахування надбавки за вислугу років також і стосовно перерахунку відпускних за 12 календарних днів щорічної основної відпустки та компенсації при звільненні за невикористану частину щорічної основної відпустки в кількості 3 днів за період роботи з 13.04.2016 по 18.10.2016, і загальна сума в 423,84 гривень включає перерахунок і цих виплат, про що свідчать дані відповідної довідки. Так, сума відпускних у вересні 2016 року була виплачена в розмірі 781,70 грн, а в довідці 794,60 грн; у жовтні того ж року відпускні виплачені в сумі 1094,38 грн, компенсація 441,33 грн, а в довідці 1112,44 грн і 448,98 грн відповідно.

Відтак, підстави для задоволення решти позовних вимог відсутні, тому апеляційна скарга в цій частині також відхиляється.

Щодо позовних вимог до відповідача-3, Комісії з реорганізації фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації, апеляційний суд зазначає наступне.

Судом першої інстанції задоволено позовні вимоги, визнані Відповідачем-3, з приводу донарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_2 за період роботи з 19.10.2016 по 04.02.2020 в сумі 4424,75 грн., середнього заробітку за період з 05.02.2020 по 22.03.2021 з урахуванням надбавки за вислугу років на державній службі в сумі 3608,38 грн. та компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки при звільненні в сумі 123,74 грн., а всього на загальну суму 8156,87 грн.

Апеляційна скарга позивача не містить незгоди з такими сумами.

Не оскаржено рішення місцевого суду в цій частині і відповідачем-3.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, в цій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

В той же час, позивач оскаржує відмову в задоволенні його вимог до цього відповідача стосовно відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо вимог про стягнення з відповідача-3 середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати у повному обсязі при звільненні, починаючи з 14 серпня 2021 року по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньої заробітної плати у розмірі 587,04 грн., судом першої інстанції відмовлено в задоволенні даної позовної вимоги, мотивуючи це виключно передчасністю її заявлення через відсутність факту остаточного розрахунку з позивачем, що не дозволяє визначити період затримки розрахунку.

З такою позицією місцевого суду не погоджується колегія суддів з наступних підстав.

ОСОБА_2 займав посаду головного спеціаліста фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації з 19.10.2016 по 22.03.2021.

В день звільнення 22.03.2021 проходив військову службу за контрактом від 05.02.2020.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В день звільнення 22.03.2021 комісія з реорганізації фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації письмово не повідомила ОСОБА_2 про нараховані суми належні при звільненні та не здійснила виплату відповідних коштів. Після звернення ОСОБА_2 з цього приводу, листом від 10.08.2021 за № 01-19/66 голова комісії з реорганізації фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації повідомила, що заборгованість по виплаті заробітної плати ними визнається, проте виплату не здійснюватимуть. Вказаний лист Відповідача-3 отримано ОСОБА_2 14.08.2021.

Відповідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, тому заперечення відповідача-3 з цього приводу не беруться до уваги апеляційним судом.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 у справі № 273/212/16-ц.

Вказане надає право на стягнення з комісії з реорганізації фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, де крайньою датою періоду затримки є день постановлення рішення суду за результатом розгляду спору про стягнення заробітної плати.

Судом І інстанції задоволено позовні вимоги, визнані Відповідачем 3, з приводу донарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_2 за період роботи з 19.10.2016 по 04.02.2020 в сумі 4424,75 грн., середнього заробітку за період з 05.02.2020 по 22.03.2021 з урахуванням надбавки за вислугу років на державній службі в сумі 3608,38 грн. та компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки при звільненні в сумі 123,74 грн., а всього на загальну суму 8156,87 грн.

З огляду на вищевикладене, в даному рішенні місцевого суду мала б бути задоволена і позовна вимога ОСОБА_2 щодо стягнення на його користь з Відповідача-3 середнього заробітку за час затримки розрахунку, тобто по день постановлення рішення суду, яким присуджено стягнення заробітної плати в сумі 8156,87 грн.

Середній заробіток в даному випадку повинен бути розрахований із наступної середньоденної заробітної плати ОСОБА_2

05 лютого 2020 року позивач був увільнений від роботи у фінансовому управлінні районної державної адміністрації на час контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового, сержантського і старшинського складу строком три роки, з 05 лютого 2020 року по 04 лютого 2023 року, із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку. З цього дня позивачу виплачувався середній заробіток.

Середньоденна заробітна плата складала 579,47 грн. та була розрахована з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу згідно пункту 10 Порядку, в редакції від 07 серпня 2015 року.

Постановою Кабінету Міністрів від 09 грудня 2020 року №1213 були внесені зміни до Порядку, якими було виключено пункт 10 щодо коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадового окладу. Відповідачем-3 була перерахована середньоденна заробітна плата без урахування коефіцієнта підвищення посадового окладу та склала 560,08 грн. Таким чином, середній заробіток позивачу обчислювався з 05 лютого 2020 року по 30 листопада 2020 року виходячи із середньоденної заробітної плати 579,47 грн., а з 01 грудня 2020 року по 22 березня 2021 року виходячи із середньоденної заробітної плати 560,08 грн.

У зв`язку з перерахунком надбавки за вислугу років середньоденна заробітна плата станом день звільнення складає 560,08 грн, а не 587,04 грн, як просив позивач.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 серпня 2021 року по день ухвалення судового рішення. Донецьким окружним адміністративним судом в цій справі оскаржуване рішення було постановлено 17 січня 2022 року.

Отже, період затримки за вказаний період склав 106 робочих днів.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 106 днів х 560,08 грн = 59368,48 грн.

В той же час, в цій справі наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

По-перше, визначається відсоткове співвідношення загальної суми виплат, що підлягала виплаті, та суми, що не була виплачена в день звільнення, тобто виплату якої затримано.

Позивач не заперечує виплату йому при звільненні в березні 2021 року 25735,24 грн. Про це він, зокрема, посилається в довідці №4 (додатку до позову).

Невиплачена позивачу при звільненні сума, підтверджена оскаржуваним судовим рішенням, становить 8156,87 грн.

Тобто загальна сума виплат на момент здійснення остаточного розрахунку повинна була становити 33 892,11 грн (25735,24 грн + 8156,87 грн).

Тож відсоткове співвідношення невиплаченої суми буде становити: 8156,87 / 33892,11 х 100% = 24,07%.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, з урахуванням істотності частки 24,07%, становить: 14289,99 грн (59368,48 грн х 24,07% / 100%).

Судом апеляційної інстанції застосовано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19.

Окрім цього критерію, існують і інші, які згідно усталеної судової практики обумовлюють зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі апеляційний суд враховує частковість задоволення позовних вимог та виходить з принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Приймаючи до уваги наведене, враховуючи розмір заборгованості, дії позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2000 грн.

Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.

В іншій частині, в тому числі, щодо стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржене, тому апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду частковому скасуванню.

Відповідно до положень ч.1ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

При перегляді справи в апеляційній інстанції сторонами судові витрати не понесені, тому підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 200/12120/21 скасувати в частині відмови в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, прийнявши в цій частині нову постанову про часткове задоволення таких позовних вимог.

Стягнути з Комісії з реорганізації фінансового управління Ясинуватської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2000 (дві тисячі) гривень.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 200/12120/21 залишити без змін.

Повне судове рішення 14 лютого 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук