Постанова

від 16.02.2023 по справі 904/2859/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2023 року м.Дніпро Справа № 904/2859/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічне підприємство "Альянс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 (рішення підписано 07.11.2022, суддя Євстигнеєва Н.М.) у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України", м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічне підприємство "Альянс", м.Дніпро

про стягнення 216 189,83 грн

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" про стягнення заборгованості у розмірі 219389,83 грн, з яких: основний борг у розмірі 122474,30 грн; пеня у розмірі 31064,85грн; 35 % річних у розмірі 40164,86грн; інфляційні втрати у розмірі 25685,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №050121 від 18.01.2021 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та п. 7.4.3 договору нараховані 35 відсотків річних за період прострочки з 25.09.2021 по 01.09.2022 у сумі 40 164,86 грн та інфляційні збитки за період з жовтня 2021 року по липень 2022 року. На підставі пункту 7.3.1 договору позивач нарахував пеню за порушення строків оплати за поставлений товар у розмірі 31 064,85 грн за загальний період з 25.09.2021 по 01.09.2022.

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 у даній справі позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України" до товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" про стягнення 216189,83 грн задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України" основний борг у сумі 119 274,30 грн, пеню у сумі 15446,86 грн, 35% річних у сумі 39812,54 грн, втрати від інфляції в сумі 25685,82 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 3235,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 119 274,30 грн відповідачем не надано. Перевіркою правильності нарахування пені та 35% річних судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку пені невірно визначено період прострочки, не враховано положення ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України. Перевіркою правильності розрахунку інфляційних втрат судом порушень вимог чинного законодавства не встановлено.

ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-технічне підприємство "Альянс", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду змінити в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічне підприємство "Альянс" пені в сумі 15 446,86 грн, 35% річних у сумі 39 812,54 грн, втрати від інфляції в сумі 25 685,82 грн на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України", стягнувши з відповідача на користь позивача неустойку (пеню, 35% річних та інфляційні втрати), зменшивши її розмір на 90% від заявленої суми 96 915,53 грн, тобто до 9 691,55 грн.

Аргументуючи апеляційну скаргу, заявник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що загальна сума штрафних санкцій складає 96 915,53 грн, що становить майже 90% всієї суми заборгованості. Відповідачем до суду подано клопотання про зменшення пені, 35% річних та інфляційних втрат на 90% від заявленої суми 96 915,53 грн до 9 691,55 грн. Вказане клопотання мотивовано посиланням на важкий майновий стан товариства, пандемію гострої респіраторної хвороби Covid-19 (2020-2022 роки), воєнний стан країни та всіх її резидентів, а також іншу судову практику Верховного Суду стосовно співвідношення між сумою зобов`язання і розміром нарахованих штрафних санкцій, яка не врахована судом першої інстанції.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не враховано, що в період 2021 -2022 роки у штатному розкладі апелянта нараховуються 22 співробітника, з яких 11 знаходяться у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку з введенням карантинних обмежень внаслідок Covid-19; в період з 04.10.2021 по 22.10.2021 у зв`язку із підвищенням захворюваності на Covid-19 серед співробітників, весь персонал відповідача перебував на карантині; в період з 02.11. по 15.11.2021 всі співробітники відповідача були переведені на дистанційну роботу у зв`язку з проведенням протиепідемічних дезінфікуючих заходів у виробничих приміщеннях. Відповідач має заборгованість по заробітній платі, перед бюджетом та оплаті комунальних платежів.

Заявник апеляційної скарги стверджує, що він не відмовляється від виконання умов договору та в силу можливості робить відповідні оплати.

Позовна заява не містить доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором. У разі зменшення судом розміру неустойки буде дотриманий баланс інтересів сторін у вигляді відшкодування позивачу негативних наслідків від неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань.

Стосовно форс-мажорних обставин скаржник вказує, що листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 ТПП України засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента Укроаїни від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Вказані обставини в силу розділу 10 договору поставки є форс-мажором (обставинами непереборної сили) та звільняють сторони від відповідальності.

3.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення господарського суду залишити без змін, за винятком суми основного боргу, враховуючи копії платіжних доручень, надані відповідачем додатками до апеляційної скарги.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на те, що значний розмір відсотків річних та інфляційних втрат у даній справі виник не у зв`язку з узгодженням позивачем та відповідачем розміру підвищеної відповідальності порівняно з передбаченими чинним законодавством України, а у зв`язку з тривалою неоплатою заборгованості відповідачем.

Позивач вважає недоцільними посилання відповідача на пандемію гострої респіраторної хвороби Covid-19, оскільки договір був укладений між сторонами 18.01.2021, тобто задовго після початку пандемії, що вказує на відсутність впливу вказаних обставин на господарську діяльність відповідача.

Посилання відповідача на перебування на карантині персоналу відповідача у період з 04.10.2021 по 22.10.2021 та переведення на дистанційну роботу співробітників відповідача в період з 02.11.2021 по 15.11.2021, а також на лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на думку позивача, не мають відношення до спірних правовідносин, оскільки строк оплати товару настав у вересні 2021 року.

Позивач звертає увагу, що при нарахуванні штрафних санкцій за договором, позивачем враховано факт введення на території України воєнного стану з 24.02.2022 та не застосовано до відповідача штрафні санкції, передбачені п.7.4.2 договору. Рішення господарського суду у даній справі відповідачу зменшено розмір пені на 50%.

ІV. Апеляційне провадження

4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2022 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Білецької Л.М., судді Чередко А.Є., Верхогляд Т.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2022 відкладено вирішення питання щодо прийняття апеляційним господарським судом певного процесуального рішення з розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 до надходження справи №904/2859/22 на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

На виконання вимог ухвали від 02.11.2022 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 13.12.2022 апеляційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом сплати судового збору у розмірі 3 721,50 грн протягом 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.

На виконання ухвали від 13.12.2022, скаржником надані докази усунення недоліків апеляційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату суду від 09.01.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за наслідком якого визначено колегію суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., судді Мороз В.Ф., Чередко А.Є.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 17.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічне підприємство "Альянс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022; згідно положень ч.13 ст.8, ч.2 ст.271 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснити у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

18.01.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України" (постачальник) та Ттвариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "Альянс" (покупець) укладено договір поставки №050121, за умовами якого постачальник бере на себе зобов`язання поставити і передати у власність покупця товари виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар у строки і на умовах даного договору.

В видаткових накладних може не зазначатися як підстава відпуску товару даний договір, але якщо поставка товару відбувалася в період його дії - до неї застосовуються умови цього договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п.2.1 договору поставка товару може здійснюватися партіями. Під партією слід розуміти ту кількість товару, яка вказана у відповідній видатковій накладній в межах погодженого сторонами наданого покупцем замовлення та виставленого постачальником рахунку.

Згідно з п.2.2 договору асортимент товару, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, загальна вартість товару узгоджується сторонами та вказується у рахунках та видаткових накладних.

Кількість та асортимент товару на кожну окрему партію поставки передбачається в замовленні покупця та видаткових документах на товар (п.2.3 договору).

Покупець на кожну партію товару складає та подає замовлення за довільною формою та надає його постачальнику наступними способами, на свій вибір: по телефону, факсу, за допомогою мережі Інтернет (електронною поштою) (п.3.1 договору).

Товар, що є предметом поставки за цим договором, поставляється відповідно до поданого замовлення та виставленого рахунку (п. 3.3 договору).

За умовами п. 4.1 договору поставка товару здійснюється на умовах ЕХW Україна, м.Київ (склад постачальника, вул. Колекторна, 3А) згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс" 2010 року, які застосовуються з урахуванням особливостей, пов`язаних з внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, які випливають із умов цього договору.

Підписуючи видаткову накладну, покупець підтверджує, що він отримав усі належні в розумінні п. 2 ст. 662 ЦК України документи, що стосуються товару (п. 4.4 договору).

Моментом поставки вважається дата приймання-передачі товару згідно умов даного договору та чинного в Україні законодавства (п. 5.1 договору).

За умовами п.5.3 договору приймання товару по кількості та якості здійснюється згідно з даними, вказаними у супроводжуючих документах на товар. Факт приймання передачі по кількості та якості підтверджується відповідно накладними на товар та паспортом (іншим документом, що надається для товару даного виду).

Право власності на товар та всі пов`язані ризики переходять від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцю або перевізнику у відповідності до умов даного договору (п. 5.9 договору).

Пунктом 6.1 договору встановлено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, зафіксованими у рахунку на дату виставлення рахунку на кожну окрему партію товару на умовах, визначених в даному договорі.

Відповідно до п.п 6.2, 6.3 договору загальна сума кожної окремої поставки зазначається в рахунках та накладних документах. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку виключно в національній валюті України.

За умовами п.6.4 договору оплата товарів покупцем проводиться шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 100% на поточний рахунок постачальника протягом 10 (десяти) календарних днів від дати поставки кожної партії товару та підписання сторонами видаткових накладних. Термін остаточного розрахунку за товар не повинен перевищувати 10 (десяти) календарних днів від дати поставки кожної партії товару, вказаної у відповідній видатковій накладній.

Строк та порядок оплати за даним договором, за взаємною згодою сторін, можуть бути змінені відносно конкретної партії товару та встановлені у специфікаціях до даного договору, що будуть його невід`ємною частиною (п. 6.5 договору).

Загальна вартість договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору (п. 6.6 договору).

За порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього договору (п. 7.1 договору).

Сторона, яка своїми діями (бездіяльністю) причинила іншій стороні збитки, зобов`язана відшкодувати їх в повній мірі, а також, крім цього сплатити штрафні санкції, визначені даним договором та чинним в Україні законодавством (п. 7.2 договору).

Пунктом 7.4 договору встановлено, що покупець за даним договором несе наступну відповідальність:у разі невиконання або неналежного виконання покупцем вимог щодо оплати вартості товару на умовах цього договору та/або на умовах відповідної специфікації, постачальник має право вимагати сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості заборгованості за кожний день прострочення платежу за весь період прострочення (п. 7.4.1).

Керуючись положенням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, сторони домовились, що у випадку порушенням покупцем строків оплати на умовах цього договору та/або на умовах відповідної специфікації, покупець зобов`язаний на першу вимогу постачальника сплатити 35 (тридцять п`ять) відсотків річних від простроченої суми (п. 7.4.3 договору).

У п.9.1 договору сторони встановлюють, що всі можливі претензії за даною угодою мають бути розглянуті сторонами протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання претензії, в т.ч і електронною поштою, але не більше 15 (п`ятнадцяти) днів з моменту її направлення поштою (по календарному штампу поштової служби).

Згідно з п.11.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє по 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. У випадку, якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не виявила бажання розірвати договір, то договір вважається пролонгований на наступний календарний рік.

Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою без зауважень та заперечень до нього.

За замовленням відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України" виставило рахунок фактуру №871 від 18.06.2021 на поставку товару, а саме: 0134055500 Автоматичний вимикач АВS103с 125А FMU 37кА ##8536209000, у кількості 1шт., ціна без ПДВ 1547,810 грн; 0137031400 Автоматичний вимикач АВS203с 250А FMU 37кА, у кількості 4шт., ціна без ПДВ 2 447,970 грн.; 0137005700 Автоматичний вимикач АВN203с 200А 30кА ##8536209000, у кількості 6 шт., ціна без ПДВ 2 045,860 грн; 0137005600 Автоматичний вимикач АВN203с 175А 30кА ##8536209000, у кількості 2шт., ціна без ПДВ 2 045,860 грн.; Автоматичний вимикач АS-20Е3, ЗП, 2000А, 85кА, викатний, у кількості 3 шт., ціна без ПДВ 66 187,530 грн; 67213460001 Перегородка Barrier, Insulation, ДІ-С, 630-6300А, у кількості 6шт., ціна без ПДВ 340,460 грн, на загальну суму з ПДВ 273974,30 грн.

Відповідно до рахунку фактури №871 від 18.06.2021 товариство з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України" поставило відповідачу товар на загальну суму 273 974,30 грн, що підтверджується видатковими накладними: №1026 від 27.07.2021 на суму 28 337,82 грн; № 1247 від 15.09.2021на суму 240 726,42 грн; №1251 від 15.09.2021 на суму 4910,06 грн.

Зазначені видаткові накладні містять посилання на рахунок фактуру №871 від 18.06.2021, підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "Альянс" частково розрахувалося за поставлений товар, сплатило на рахунок позивача 154700,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №1493 від 02.07.2021 на суму 30 000,00 грн; №1577 від 06.09.2021 на суму 50 000,00 грн; №1582 від 07.09.2021 на суму 20000,00 грн; №1623 від 04.10.2021 на суму 20 000,00 грн; №1636 від 06.10.2021 на суму 5000,00 грн; №1689 від 24.11.2021 на суму 10 000,00 грн; №1775 від 04.02.2022 на суму 1500,00 грн; №1949 від 30.08.2022 на суму 15 000,00 грн; №1962 від 02.09.2022 на суму 1200,00 грн; №1965 від 12.09.2022 на суму 2 000,00 грн.

21.02.2022 та 23.08.2022 позивач направив на адресу відповідача претензії (вимоги) за вих. №04/02-22 від 21.02.2022 та за вих. №05/08-22 від 23.08.2022, з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 137 474,30 грн протягом трьох банківських днів з моменту отримання.

Залишок несплаченої суми становить 119 274,30 грн (273 974,30грн 154 700,00грн).

Станом на час звернення позивача з позовом до господарського суду заборгованість за договором поставки №050121 від 18.01.2021 у сумі 119 274,30 грн відповідачем не сплачена.

4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом апеляційного оскарження є рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 15446,86 грн, 35% річних у сумі 39812,54 грн, втрат від інфляції в сумі 25685,82 грн.

Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Спірні правовідносини сторін виникли за договором №050121 від 18.01.2021, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11.04.2019 у справі №904/2164/18).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою ст.193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 273 974,30 грн, що також визнається відповідачем і не підлягає доведенню в силу положень ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Жодних зауважень щодо кількості або якості поставленого товару відповідач протягом строку прийняття по кількості та якості товару на адресу позивача не заявлено.

Враховуючи умови договору поставки, судом апеляційної інстанції правомірно встановлено, що строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, є таким, що настав: за видатковою накладною №1026 від 27.07.2021 на суму 28 337,82 грн 06.08.2021, прострочка з 07.08.2021; за видатковими накладними від 15.09.2021 №1247 на суму 240726,42 грн та № 1251 на суму 4 910,06 грн 27.09.2021 (оскільки строк оплати випадає на вихідний день 25.09.2021 (субота), то, з урахуванням положень ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України, днем оплати є перший за ним робочий день), прострочка з 28.09.2021.

Встановивши відсутність доказів своєчасної оплати відповідачем заборгованості у сумі 119 274,30 грн, місцевий господарський суд визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 119 274,30 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 31 064,85 грн за загальний період з 25.09.2021 по 01.09.2022, апеляційний господарський суд враховує таке.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

За приписами до частини другої ст.193, частини першої 1 ст.216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.4.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання покупцем вимог щодо оплати вартості товару на умовах цього договору та/або на умовах відповідної специфікації, постачальник має право вимагати сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості заборгованості за кожний день прострочення платежу за весь період прострочення.

За приписами ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Встановивши факт порушення відповідачем зобов`язання за спірним договором, здійснивши перерахунок пені, приймаючи до уваги, що строк оплати поставленого товару настав 27.09.2021, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за період з 28.09.2021 по 01.09.2022 у розмірі 30893,72 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 35% річних та інфляційних втрат, колегія суддів враховує таке.

Позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 25 685,82 грн за період з жовтня 2021 року по липень 2022 року та 35% річних в розмірі 40164,86 грн за період з 25.09.2021 по 01.09.2022.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 7.4.3 договору сторони, керуючись положеннями ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, дійшли згоди встановити проценти річних в розмірі 35% від простроченої суми при застосування цієї компенсаційної норми закону.

Отже, сторони погодили умови договору щодо сплати процентів річних та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми 35% річних, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що під час його проведення позивачем допущено помилку при визначенні періоду прострочення. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 35% річних за період з 28.09.2021 по 01.09.2022 у розмірі 39 812,54 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат, апеляційний господарський суд вважає, що наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, є арифметично правильним та нарахованим відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 25 685,82 грн за період з жовтня 2021 року по липень 2022 року.

У поданому до суду першої інстанції відповідач просив зменшити неустойку (пеню, 35% річних та інфляційні втрати) на 90% від заявленої суми 96 915, 53 грн, тобто до 9691,55 грн.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20).

Апеляційний господарський суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі №914/2252/18, від 30.09.2019 у справі №905/1742/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду викладені у постановах у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).

В обґрунтування наявності підстав для зменшення штрафних санкцій, відповідач посилається на те, що за приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України період часу, за який нараховується пеня не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Крім того відповідач посилається на важкий майновий стан товариства, який виник через пандемію гострої респіраторної хвороби Covid-19 (2020-2022 роки), введення воєнного стану в Україні та наявність форс-мажорних обставин.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №916/804/17.

У пункті 7.4.1 договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання покупцем вимог щодо оплати вартості товару на умовах цього договору та/або на умовах відповідної специфікації, постачальник має право вимагати сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості заборгованості за кожний день прострочення платежу за весь період прострочення.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вмотивованого висновку, що нарахування пені до 01.09.2022 (за весь період прострочення) понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, узгоджується з висновками щодо застосування норм права (статті 231, частини шостої статті 232 Господарського кодексу України), які викладені у наведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду та постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на те, що в період з 04.10.2021 по 22.10.2021 у зв`язку із підвищенням захворюваності на Covid-19 серед співробітників, весь персонал відповідача перебував на карантині; в період з 02.11. по 15.11.2021 всі співробітники відповідача були переведені на дистанційну роботу у зв`язку з проведенням протиепідемічних дезінфікуючих заходів у виробничих приміщеннях, оскільки строк виконання зобов`язань в частині проведення розрахунків за поставлений товар настав у вересні 2021 року.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника на наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення договірних зобов`язань через настання форс-мажорних обставин, пов`язаних із введенням на території України воєнного стану.

Так, статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.10.1. договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань, у разі, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин форс-мажору, в тому числі, але не виключно: стихійних лих, пожеж, повені, землетрусів, військових дій, масових заворушень, страйків, диверсій, блокади, розпоряджень та законів державних органів, при умові, що ці обставини безпосередньо вплинули на виконання умов договору. Належним підтвердженням настання вказаних обставин буде вважатися довідка, надана торгово-промисловою палатою або іншим компетентним органом.

Сторона, яка через обставини, наведені в п.10.1. договору не може виконати свої зобов`язання, повинна в строк не більше трьох діб письмово повідомити про це іншу сторону та надати відповідні підтверджуючі документи (п.10.2. договору).

У разі, коли обставини непереборної сили будуть діяти більше одного місця, будь-яка зі сторін може письмово повідомити іншу сторону про повне або часткове припинення дії договору, що у свою чергу звільняє сторон від взаємних зобов`язань за цим договором, за виключенням проведення розрахунків в частині вже виконаних сторонами зобов`язань (п.10.4. договору).

З урахуванням наведеного на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Колегія суддів враховує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На даний час строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 19.02.2023.

За приписами частини першої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований "Всім кого це стосується", Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Апеляційний господарський суд звертає увагу, саме по собі введення воєнного стану, без доведення учасником справи причинно-наслідкового зв`язку між його введенням та неможливістю своєчасного виконання зобов`язання за договором, не свідчить про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

За приписами ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд апеляційної інстанції враховує, що у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати підприємницьку діяльність, останній не був позбавлений можливості, узгодивши відповідну дію з позивачем, змінити умови договору щодо порядку та строків оплати, тощо. Натомість, відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару. Окрім цього, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем з огляду на запровадження в державі воєнного стану.

Враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, за відсутності в матеріалах даної справи поданих у встановленому процесуальним законом порядку доказів на підтвердження неможливості виконати конкретне зобов`язання в строк та належним чином, не може вважатись безумовним підтвердженням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов`язання та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення пені на 50%.

Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що нормами чинного законодавства не передбачено право суду зменшувати розмір інфляційних втрат.

Суд першої інстанції аргументовано не погодився із доводами відповідача про наявність підстав для зменшення належних до стягнення сум 35% річних з урахуванням правової позиції Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, оскільки зазначені висновки (щодо наявності підстав для зменшення розміру річних) не є різними за своїм змістом, а зроблені судом першої інстанції з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судом у даній справі, які формують зміст спірних правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Апеляційний господарський суд не приймає до розгляду надані відповідачем додаткові докази сплати частини суми основної заборгованості, оскільки скаржником не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а також з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість рішення саме на момент його прийняття, а обставини, що змінились після ухвалення рішення, зокрема і погашення відповідачем частини заборгованості яка є предметом спору, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Однак фактичне погашення заборгованості яка існувала на момент його прийняття має трактуватись як добровільне часткове виконання судового рішення та враховуватись на стадії виконання рішення суду.

Крім того рішення господарського суду в частині стягнення суми основної заборгованості не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції у наведеній частині не переглядається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.

4.5 Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічне підприємство "Альянс" відмовити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 у справі №904/2859/22 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді А.Є.Чередко

В.Ф.Мороз