Постанова

від 13.07.2023 по справі 904/2859/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2023 року м.Дніпро Справа № 904/2859/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 (суддя Євстигнеєва Н.М.)

у справі № 904/2859/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс", м.Дніпро

про стягнення 219 389,83 грн

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у даній справі в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-технічне підприємство "АЛЬЯНС", не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 р. у справі 904/2859/22; визнати виконавчий документ, а саме наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2022 у справі 904/2859/22 про примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 таким, що не підлягає виконанню; на виконання ч. 3 ст.328 ГПК України, до розгляду скарги винести ухвалу, якою зупинити виконання за виконавчим документом а саме: наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2022 у справі 904/2859/22 про примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 та заборонити приймати виконавчий документ до виконання.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята внаслідок неправильності установлення судом першої інстанції обставин, які мають істотне значення для справи та з порушенням норм процесуального права,.

Наголошує, що відповідачем жодним чином не пропущені процесуальні строки на оскарження судового рішення.

За твердженням скаржника, обов`язок скаржника надавати суду 1 інстанції інформацію щодо подачі апеляційної скарги на рішення суду відсутній, до того ж відповідно до ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2023 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Мороз В.Ф..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2023 відкладено вирішення питання щодо прийняття апеляційним господарським судом певного процесуального рішення з розгляду даної апеляційної скарги після надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

До суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у справі № 904/2859/22. Призначено справу до розгляду на 23.05.2023 на 14 годин 00 хвилин. Клопотання скаржника про зупинення виконання за виконавчим документом та заборону приймати виконавчий документ до виконання відхилено.

18.04.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

16.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_1 для розгляду справи №904/2859/22 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2023 зазначеним складом суду прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Виробничо-технічного підприємства "Альянс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у справі №904/2859/22. Розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 13.07.2023 о 10 год. 30 хв.

05.07.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

В судове засідання 13.07.2023 учасники справи, будучи повідомленими про дату, час і місце проведення слухання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Зважаючи на те, що явка сторін обов`язковою не визнавалась, відтак, суд не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без участі уповноваженого представника та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, про що свідчить поданий позивачем відзив на апеляційну скаргу, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами та без участі представників сторін.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" заборгованість у розмірі 219 389,83 грн, з яких: основний борг у розмірі 122 474,30 грн; пеня у розмірі 31 064,85 грн; 35 % річних у розмірі 40 164,86грн; інфляційні втрати у розмірі 25 685,82 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України" до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" про стягнення 216 189,83 грн задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросистеми України" основний борг у сумі 119 274,30 грн, пеню у сумі 15 446,86 грн, 35% річних у сумі 39 812,54 грн, втрати від інфляції в сумі 25 685,82 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3 235,00 грн

30 листопада 2022 року на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022, яке набрало законної сили 29.11.2022 видано наказ №904/2859/22.

18 січня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою, якою просить:

- визнати виконавчий документ, а саме наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2022 у справі № 904/2859/22 про примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 таким, що не підлягає виконанню;

- на виконання ч. 3 ст. 328 ГПК України, до розгляду заяви винести ухвалу, якою зупинити виконання за виконавчим документом а саме: наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2022 у справі № 904/2859/22 про примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 та заборонити приймати виконавчий документ до виконання.

Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, суд першої інстанції зазначив, що на момент видачі наказу суду від 30.11.2022 у справі № 904/2859/22 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" на рішення суду в цій справі не була зареєстрована в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" Центрального апеляційного господарського суду. До Господарського суду Дніпропетровської області також не було надано жодної інформації щодо подачі відповідачем апеляційної скарги на рішення суду в даній справі, ухвали про витребування справи з Центрального апеляційного господарського суду не надходило. В свою чергу, докази припинення зобов`язань за наказом суду в матеріалах справи відсутні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2023, стягнуто з ТОВ Виробничо-технічного підприємства "Альянс" на користь ТОВ "Електросистеми України" основний борг у сумі 119 274,30 грн, пеню у сумі 15 446,86 грн, 35% річних у сумі 39 812,54 грн, втрати від інфляції в сумі 25 685,82 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3 235,00 грн

30.11.2022 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 видано наказ №904/2859/22.

18.01.2023 ТОВ Виробничо-технічного підприємства "Альянс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою, в якій, зокрема, просило визнати виконавчий документ, а саме наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2022 у справі № 904/2859/22 про примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 таким, що не підлягає виконанню;

Заява мотивована тим, що рішення господарського суду від 07.11.2022 оскаржується в апеляційному порядку та не набрало законної сили. Відповідачем (боржником) своєчасно і безпосередньо до суду апеляційної інстанції було подано апеляційну скаргу.

Позивач проти задоволення заяви заперечував, вважав, що відсутні підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та відсутні підстави для встановлення заборони приймати виконавчий документ до виконання. Позивач зазначав, що станом на 24.02.2023 заборгованість відповідачем не погашена.

Так, статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За положеннями частини другої ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини 1 статті 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (ч. 2 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 4 ст. 328 ГПК України про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.

Підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом наказу, зокрема: видача наказу за рішенням, яке не набрало законної сили; помилкової видачі наказу, якщо вже після видачі наказу у справі рішення суду було скасоване; видачі наказу двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу наказу вже після видачі його дубліката; пред`явлення наказу до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього наказу до виконання.

Разом із тим, до інших причин, у розумінні частини 2 статті 328 ГПК України слід відносити скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент такого скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково, або інші причини, які зумовили зникнення підстави для видачі виконавчого документу.

Згідно зі статтею 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Частиною 1 статті 256 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З матеріалів справи убачається, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022, на підставі якого видано спірний наказ, підписано 07.11.2022, у зв`язку з чим строк подання апеляційної скарги закінчився 28.11.2023.

Суд першої інстанції зазначив, що на момент видачі наказу суду від 30.11.2022 у справі № 904/2859/22 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" на рішення суду в цій справі не була зареєстрована в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" Центрального апеляційного господарського суду.

До Господарського суду Дніпропетровської області також не було надано жодної інформації щодо подачі відповідачем апеляційної скарги на рішення суду в даній справі, ухвали про витребування справи з Центрального апеляційного господарського суду не надходило.

Апелянт не погоджується з такими твердженнями та зазначає, що обов`язок скаржника надавати суду 1 інстанції інформацію щодо подачі апеляційної скарги на рішення суду відсутній, до того ж відповідно до ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Дійсно, чинне процесуальне законодавство не встановлює обов`язку особи, що подає апеляційну скаргу, повідомляти про такі дії суд першої інстанції.

Водночас, процесуальний Закон наділяє суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, повноваженнями видавати виконавчий документ протягом п`яти днів після набрання судовим рішенням законної сили

Згідно ч.ч. 1 та 4 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Протягом п`яти днів після набрання судовим рішенням законної сили виконавчий документ, зазначений в частині третій цієї статті, вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, а його копія (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого документа у Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або, у разі її відсутності, рекомендованим чи цінним листом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 28.11.2022 засобами поштового зв`язку направлено на адресу Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на судове рішення у справі №904/2958/22, що підтверджується відбитком штемпелю АТ "Укрпошта" (т. 1 а.с. 149).

Реєстрація вищевказаної апеляційної скарги здійснена канцелярією апеляційного суду 30.11.2022 (вх. №29694/4-29/152-22, т. 1 а.с. 132).

Таким чином, у Господарського суду Дніпропетровської області була відсутня будь-яка інформація стосовно подачі відповідачем апеляційної скарги на рішення суду у справі №904/2859/22 під час видачі судом наказу..

Варто зауважити, що відповідно до ч .1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Межі такої поведінки, яка відповідала б вказаним стандартам, не є чітко окресленими випадками, визначеними вказаною статтею. Тобто перелік того, що може визнаватися зловживанням процесуальними правами не обмежується лише ч. 2 ст. 43 ГПК України.

Більше того, здійснення учасником справи своїх процесуальних прав, зокрема, на подачу апеляційної скарги, спричиняє певні правові наслідки (у випадках, визначених ГПК України, призупиняє набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили до його перегляду в апеляційному порядку).

Саме тому, процесуальне законодавство визначає необхідність учасникам судового процесу при користуванні своїми процесуальними правами дотримуватись правил та вимог щодо добросовісності таких дій.

Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Верховний Суд в постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

За таких умов, можливо дійти наступних висновків, що на ряду з правом подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом двадцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, законодавець хоч і не визначив обов`язку заявника скарги інформувати про це суд першої інстанції, проте, встановивши критерії добросовісності реалізації учасником справи своїх процесуальних прав, тим самим поклав на такого учасника певні ризики настання несприятливих для нього наслідків недотримання такого стандарту поведінки.

Варто зазначити, що особа, яка подала апеляційну скаргу в останній день строку для її подання шляхом надсилання засобами поштового зв`язку до апеляційного суду та не повідомивши будь-яким чином про такі дії суд, який розглядав справу та прийняв рішення, не могла не знати про положення 241, 256, 327 ГПК України, які надають суду право видати наказ на виконання рішення суду, яке за відсутності будь-якої інформації щодо його оскарження зі спливом 20-ти денного строку може вважатися таким, що набрало законної сили.

В даному випадку, саме в інтересах ТОВ Виробничо-технічного підприємства "Альянс" було надати оперативно поточну достовірну інформацію Господарському суду Дніпропетровської області щодо стану оскарження рішення від 07.11.2022 у справі №904/2859/22, чого зроблено не було.

При цьому слід наголосити, що доказів виконання рішення суду (припинення зобов`язання відповідача) ТОВ Виробничо-технічного підприємства "Альянс" суду не надав, матеріали справи таких не містять і про ці обставини не повідомляє й скаржник в своїй апеляційній скарзі.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ШПК України).

Наряду з цим слід зазначити, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

У даній справі, ТОВ Виробничо-технічного підприємства "Альянс" не зазначає, яке саме його право було порушено видачею наказу від 30.11.2022 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2023, та яким стягнуто з ТОВ Виробничо-технічного підприємства "Альянс" на користь ТОВ "Електросистеми України" основний борг у сумі 119 274,30 грн, пеню у сумі 15 446,86 грн, 35% річних у сумі 39 812,54 грн, втрати від інфляції в сумі 25 685,82 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3 235,00 грн.

Відповідачем до цього часу присуджена на користь позивача сума коштів сплачена не була взагалі, що не спростовано останнім у встановленому законом порядку.

Тобто, звернення до суду із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, не мало на меті захист будь-яких прав заявника, а було направлено виключно на ініціювання судового провадження заради самого судового провадження.

Такі дії, на думку суду, є недопустимими, адже порушують не тільки засади та принципи, на яких будується господарське судочинство, але й порушують право стягувача на отримання належної йому компенсації за рішенням суду, що набрало законної сили, не сприяють швидкому та ефективному виконанню судового рішення, нівелюють сутність та зміст правосуддя як такого та роль суду у його досягненні, для чого й існує процедура судового контролю з виконанням судового рішення, яке має здійснюватися належним чином.

У цьому ключі апеляційний суд вважає за можливе зазначити про те, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (див. рішення від 19.03.1997 зі справи «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи «Шмалько проти України»).

Європейський суд з прав людини (надалі також - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio».

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Крім того, необхідно також зважати на те, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Згідно з практикою ЄСПЛ поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).

ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) may рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 cm. 6 Конвенції.

Отже, суди мають враховувати обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму із додержанням балансу між доступом до правосуддя та повагою до принципу res judicata.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів враховує вищенаведену практику ЄСПЛ в сукупності з приписами ГПК України та зазначає, що умови та правила, встановлені процесуальним кодексом для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, встановлені перш за все для захисту прав сумлінного боржника, мають переслідувати легітимну мету, не спричиняти шкоду стягувачу або змушувати його повторно звертатися до суду за захистом своїх прав, що не сприятиме швидкому та ефективному виконанню рішення суду, яке набрало законної сили.

Відтак, з урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дотримується позиції щодо необхідності уникати надмірного формалізму щодо застосування ч. 2 ст. 328 ГПК України при вирішенні питання щодо визнання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2022 у справі № 904/2859/22 про примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2022 таким, що не підлягає виконанню, виходячи з конкретних встановлених обставин справи його невиконання та за відсутності порушених прав боржника, а тому відхиляє доводи скаржника як необґрунтовані.

Колегія суддів зазначає, що порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення заяви та постановлення помилкової ухвали, апеляційним судом не виявлено, апелянтом висновків суду не спростовано.

За таких умов, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у справі № 904/2859/22.

У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 233-236, 269, 270, 275, 276, 282, 326-328 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у справі № 904/2859/22 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у справі №904/2859/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства "Альянс".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 21.07.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко