Постанова

від 06.02.2023 по справі 463/6898/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/6898/20 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/811/3061/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Назар Х.Б.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , представника третьої особи Інспекції ДАБК - Заяць Б.Р., представника третьої особи ПН ЛМНО Лозинсьької О.М. - Медвідь В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2022 року, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , що 28.11.2018 р. посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О.М. та зареєстрований в Реєстрі за №593 в частині відчуження «комори на горищі під індексами I/30,8 кв.м., II/21,1 кв.м., III/28,0 кв.м, ІV/18,7 кв.м.»; визнати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44296613 від 28.11.2018 р, Державного реєстратора Приватного нотаріуса Лозинської Оксани Михайлівни, Львівського міського нотаріального округу в частині реєстрації права приватної власності на комори І/30,8 кв.м., ІІ/21,1 кв.м., ІІІ/28,0 кв.м, IV/18,7 кв.м. недійсним та скасувати запис Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_5 права власності на нерухоме майно комори І/30,8 кв.м., ІІ/21,1 кв.м., ІІІ/28,0 кв.м, IV/18,7 кв.м., як таких що не належать до квартири АДРЕСА_1 ; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 комори на горищі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 під індексами І/30,8 кв.м., ІІ/21,1 кв.м., ІІІ/28,0 кв.м, IV/18,7 кв.м.; усунути перешкоди в користуванні горищем багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 шляхом приведення горища у попередній стан та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що у березні-квітні 2020 року ОСОБА_5 , а також невідомі особи розпочали здійснювати будівельні роботи на горищі будинку АДРЕСА_2 . На всі заперечення про незаконність його дій, оскільки горище будинку як одне з допоміжний приміщень будинку перебуває у спільній сумісній власності всіх громадян, що є власниками квартир у відповідному будинку, відповідач надав копію зареєстрованого в Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові повідомлення про початок виконання будівельних робіт з реконструкції з переплануванням квартири АДРЕСА_1 із розширенням за рахунок приєднання власних нежитлових горищних приміщень у м. Львові. Повідомив, що з листопада 2018 року він є власником 4 нежитлових приміщень на горищі будинку. Зі змісту повідомлення про початок виконання будівельних робіт випливає, що після реконструкції загальна площа квартири відповідача збільшиться з 95,8 кв.м до 166,2 кв.м, кількість рівнів квартири збільшиться до двох, і крім того, збільшиться загальна кількість поверхів у будинку АДРЕСА_2 - до 3 (у т.ч. одного мансардного).

Позивач разом з сім`єю проживає в квартирі АДРЕСА_3 із 1989 року. Означена квартира була приватизована 04.02.1997 р. та займає весь перший поверх будинку. Всю територію другого поверху багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 займає квартира АДРЕСА_4 , яка теж складається з 4-ох кімнат, кухні та допоміжних приміщень.

16 січня 1995 року виконком Львівської міської Ради народних депутатів видав попереднім власникам свідоцтво про право власності на квартиру, яка складалась з чотирьох кімнат та кухні, загальною площею 91,6 кв.м., до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв.м.

21 квітня 2004 року попередні власники продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_6 . Зі змісту договору купівлі-продажу квартири вбачається, що придбана квартира складається з чотирьох кімнат житловою площею 62,6 кв.м та кухні, загальна площа квартири становить 91,6 кв.м, до квартири належить комора в підвалі пл. 12,4кв.м. 28 листопада 2018 року ОСОБА_6 подарувала належну їй квартиру своєму чоловіку - відповідачу ОСОБА_5 . Зі змісту Договору дарування квартири вбачається, що квартира АДРЕСА_4 складається з чотирьох кімнат та кухні, загальна площа квартири становить 95,8 кв.м, житлова площа 63,9 кв.м. до квартири належить комора в підвалі під. 12,4кв.м., а також комори на горищі під індексами І/30,8кв.м., ІІ/21,1кв.м., ІІІ/28,0кв.м, IV/18,7кв.м. Отже, зі змісту договору дарування квартири випливає, що у нібито приватній власності відповідача перебуває абсолютно все горище загальною площею 98,8 кв.м. (30,8+21,1+28,0+18,7). При цьому, відповідно до п. 1.2. цього ж Договору дарування квартири документом, що посвідчує право власності на квартиру є договір купівлі-продажу квартири посвідчений Попович Г.І. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 21.04.2004р. за р.№ 482. Однак, у відповідному договорі про горище не згадується.

Одночасно, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська О.М. 28.11.2018р. здійснюючи державну реєстрацію посвідченого нею ж Договору дарування квартири вказала, що до квартири належать відповідні комори, однак в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно жодним чином де вказала, що ці нежитлові приміщення знаходяться на горищі житловому будинку АДРЕСА_2 . Таким чином, жодні приміщення горища, в т.ч. описані в тексті договору дарування квартири, комори на горищі загальною площею 98.6кв.м, не могли бути предметом відчуження (дарування) ОСОБА_6 , оскільки їй не належали. Ні позивач, ні члени його сім`ї, як співвласники кв. АДРЕСА_3 жодної згоди ні на приватизацію, ні на виконання будь-яких будівельних робіт на горищі означеного багатоквартирного житлового будинку нікому жодного разу не надавали.

Згідно з Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.11.2017р. № 1022 фактично заборонено приватизувати помешкання на горищі, а згідно з Ухвалою Львівської міської ради від 11.10.2018р. № 4044 допоміжні приміщення (в т.ч. горища) є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку право власності на які не підлягають державній реєстрації. Цією ж ухвалою при Львівській міській раді було утворено комісію для визначення правового статусу приміщень у багатоквартирних житлових будинках. Згідно з відповіддю Львівської міської ради будинок АДРЕСА_2 перебуває на балансі міської ради та обслуговується ЛКП «Господар», горище будинку належить власникам квартир та нежитлових приміщень на праві спільної сумісної власності, і, з приводу визначення або зміни статусу горища у вказаному будинку до Львівської міської ради звернення не надходили, згідно з інформації з державних реєстрів речових прав на нерухоме майно не проводилась реєстрація права власності на приміщення горища будинку, комісія при Львівській міській раді для визначення правового статусу приміщень у багатоквартирних житлових будинках питання про визначення або зміну правового статусу горища Будинку не розглядала, рішення не приймала.

Крім того, з моменту набуття права власності на належну позивачу квартиру, він вільно користувався спільним майном даного багатоквартирного будинку, а саме горищем та сходовою кліткою. Вказане горище використовується як елемент вентиляційної системи будівлі, що перешкоджає випаданню конденсату на поверхні захисних конструкцій, а також надання доступу спеціалістам з метою обслуговування димовідвідних систем. Окрім цього, відповідач та його дружина раніше вже здійснили спробу самовільно захопити приміщення горища.

Вважає, що відповідач своїми діями порушує його права як законного співвласника допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку в тому числі на доступ до існуючих вентиляційних каналів як елементів вентиляційної системи будівлі.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Львівська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська Оксана Михайлівна про визнання недійсним договору дарування квартири, рішення недійсним, скасування реєстрації права власності та усунення перешкод в користуванні горищем, витребування із чого незаконного володіння комори відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Скасовано заборону власнику квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , замовнику Реконструкції з переплануванням квартири АДРЕСА_1 із розширенням за рахунок нежитлових горищних приміщень цього будинку, будь-яким іншим особам, з якими ним укладено договори (в тому числі усні) власником чи уповноваженою особою на здійснення будівельних робіт, а також вчинення будь-яких інших дії щодо проведення робіт з Реконструкції і переплануванням квартири АДРЕСА_1 , із розширенням за рахунок приєднання нежитлових горищних приміщень у м. Львові, що застосована ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2020 року.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_4 , подавши апеляційну скаргу.

Вважає рішення суду незаконним, та таким, що підлягає скасуванню.

Вказує, що не надавав згоди на відчуження в нього як співвласника будь-яких допоміжних приміщень будинку АДРЕСА_2 , в тому числі і на горищі, в користь відповідачів, а тому вважає що відповідачами порушене його право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Зазначає, що при купівлі відповідачем квартири до неї не належали жодні приміщення на горищі, а тому висновок суду про реєстрацію ОСОБА_7 на законних підставах права власності на квартиру разом з коморами, є нікчемним та таким, що не ґрунтується на загальних нормах права.

Судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні позову лише з тих підстав, що позивачем нібито не оскаржувалась законність та правомірність набуття спірного нерухомого майна попереднім власником, яка на безоплатній основні відчужила їх теперішньому власнику. Наголошує, що однією з позовних вимог була вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто мав місце віндикаційний позов.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , представника третьої особи Інспекції ДАБК - Заяць Б.Р., представника третьої особи ПН ЛМНО Лозинсьької О.М. - ОСОБА_8 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що з врахуванням реєстрації відповідачем ОСОБА_5 права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на квартиру по АДРЕСА_2 разом із коморами: І/30,8 кв.м, ІІ/21,1 кв.м., ІІІ/28,0 кв.м., ІV/18,7 кв.м., яке не оспорене позивачем, позивач не довів, що укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 є нікчемним, у зв`язку із чим відповідач ОСОБА_6 вважається законним власником таких приміщень, оскільки набула право власності на вказані нежитлові приміщення на підставі договору дарування від власника, який на законних підставах володів цими приміщеннями, а отже підстав для визнання недійсним договору дарування квартири, рішення недійсним, скасування реєстрації права власності та усунення перешкод в користуванні горищем, витребування із чого незаконного володіння комори не має.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Встановлено, що позивач ОСОБА_4 разом з дружиною ОСОБА_9 , сином ОСОБА_10 та донькою ОСОБА_11 є власниками квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на квартиру виданим Виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів № Л08747 від 04.02.1997р.

Згідно з Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, від 16.01.2013р. Номер запису про право власності 64818, квартира перебуває у спільній сумісній власності, загальна площа квартир 91,5 кв.м., до квартири належить комора в підвалі площею 3,0 кв.м. Квартира АДРЕСА_5 ) та складається з 4-ох кімнат, кухні та допоміжних приміщень, що підтверджується Технічним паспортом на приватизовану квартиру складеним Обласним КП ЛОР «БТІ та ЕО» від 12.12.20112р. інв. № 365, р.№ 19013.

21 квітня 2004 року ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 .

Відповідний Договір купівлі-продажу квартири був посвідчений Попович Г.І. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 21.04.2004р. за р.№ 482 та зберігається в правах приватного нотаріуса Попович Г.І.

Зі змісту цього Договору купівлі-продажу квартири вбачається, що придбана ОСОБА_6 квартира АДРЕСА_1 складається з чотирьох кімнат житловою площею 62,6 кв.м та кухні, загальна площа квартири становить 91,6 кв.м, до квартири належить комора в підвалі пл. 12,4кв.м.

Окрім цього, з договору дарування квартири, що був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О.М. 28.11.2018р. зареєстрований в Реєстрі за №593 (а.с.33 том 1), 28 листопада 2018 року ОСОБА_6 подарувала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своєму чоловіку громадянину ОСОБА_5 .

Зі змісту цього Договору дарування квартири (п. 3.1.) вбачається, що квартира АДРЕСА_1 складається з чотирьох кімнат та кухні, загальна площа квартири становить 95,8 кв.м, житлова площа 63,9 кв.м. до квартири належить комора в підвалі гід. 12,4кв.м., а також комори на горищі під індексами І/30,8кв.м., ІІ/21,1кв.м., ІІІ/28,0кв.м, IV/18,7кв.м.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с.34), за відповідачем ОСОБА_5 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - квартира за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер 1687385046101, загальна площа (кв.м): 95.8, житлова площа (кв.м): 63.9, матеріали стін: цегла, Опис: Квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні. До квартири належать комори: І/30,8 кв.м, ІІ/21,1 кв.м., ІІІ/28,0 кв.м., ІV/18,7 кв.м. Комора в підвалі площею 12,4 кв.м.

При цьому із долучених представником третьої особи приватного нотаріуса Лозинської О.М. документів, які стали підставою для реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер 1687385046101, загальна площа (кв.м): 95.8, житлова площа (кв.м): 63.9, матеріали стін: цегла, Опис: Квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні. До квартири належать комори: І/30,8 кв.м, ІІ/21,1 кв.м., ІІІ/28,0 кв.м., ІV/18,7 кв.м. Комора в підвалі площею 12,4 кв.м. (а.с.131-165 т.2) вбачається, що право власності на цю квартиру з такими технічними параметрами зареєстровано за відповідачем ОСОБА_5 на підставі технічного паспорта виготовленого 29.10.2018 року до квартири АДРЕСА_1 у межах горища належить комори: І/30,8 кв.м, ІІ/21,1 кв.м., ІІІ/28,0 кв.м., ІV/18,7 кв.м., довідки форми 2 ЛКП «Управитель» від 22.11.2018 року про те, що до квартири належить комори: І/30,8 кв.м, ІІ/21,1 кв.м., ІІІ/28,0 кв.м., ІV/18,7 кв.м., довідки ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 29.10.2018 року про те, що до вказаної квартири належать комори: І/30,8 кв.м, ІІ/21,1 кв.м., ІІІ/28,0 кв.м., ІV/18,7 кв.м., які помилково не були включені у правовстановлюючі документи.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), саме тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (така ж правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач ОСОБА_4 просив визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

Верховний Суд звертає увагу, що в ЦК України закріплено підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. А нікчемність правочину має місце тільки в разі, якщо є пряма вказівка закону про кваліфікацію певного правочину як нікчемного.

Суд визнає оспорюваний правочин недійсним, якщо одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, установлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Проте оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлено законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду. Нікчемний правочин не змінює та не припиняє цивільних прав й обов`язків. У разі якщо виник спір щодо правових наслідків, викликаних недійсним правочином, суд, перевіривши всі факти, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові ВС у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 р. у справі № 761/26815/17 зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа... покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Отже, Верховний Суд зробив висновок, що, для того щоб суд визнав оспорюваний правочин недійсним, необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; установлення того, чи порушується суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду; чи були наявні підстави вважати оспорюваний правочин недійсним та чи має місце порушення цивільних прав й інтересів особи, яка пред`являє позов, що має бути встановлено саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Враховуючи, що ОСОБА_4 не був стороною оспорюваного договору дарування, ОСОБА_6 подарувала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своєму чоловіку ОСОБА_5 , право власності ОСОБА_6 на спірну квартиру з коморами ОСОБА_4 не оскаржувалось, колегія суддів не вбачає підстав для скасування договору дарування.

Окрім цього, варто зазначити, що ОСОБА_4 просив витребувати майно шляхом віндикації, та в цей же час заявив негаторний позов щодо усунення перешкод у користування майном.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що вимоги за негаторним та віндикаційним позовом є різними за своєю суттю. Більше того, віндикаційний і негаторний позов є взаємовиключними, а тому такі не можуть бути пред`явлені одночасно.

Врахувавши вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, а тому апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2023 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.