Постанова

від 23.11.2023 по справі 463/6898/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 463/6898/20

провадження № 61-4083св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Львівська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська Оксана Михайлівна

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2022 року у складі судді Гирич С. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2023 рокуу складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Львівська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська О. М., про визнання договору дарування квартири недійсним, визнання рішення недійсним, скасування реєстрації права власності та усунення перешкод у користуванні горищем, витребування із чого незаконного володіння комори.

Позов мотивований тим, що позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 , яка займає перший поверх будинку.

ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , яка займає другий поверх.

У березні-квітні 2020 року ОСОБА_2 , а також невідомі особи розпочали здійснювати будівельні роботи на горищі будинку АДРЕСА_1 .

Горище будинку як одне з допоміжних приміщень будинку перебуває у спільній сумісній власності всіх осіб, які є власниками квартир у цьому будинку.

На всі заперечення про незаконність дій ОСОБА_2 надав копію зареєстрованого в Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові повідомлення про початок виконання будівельних робіт з реконструкції з переплануванням квартири АДРЕСА_2 із розширенням за рахунок приєднання власних нежитлових горищних приміщень.

ОСОБА_2 повідомив, що з листопада 2018 року він є власником чотирьох нежитлових приміщень на горищі будинку. Зі змісту повідомлення про початок виконання будівельних робіт слідує, що після реконструкції загальна площа квартири відповідача збільшиться з 95,8 кв. м до 166,2 кв. м, кількість рівнів квартири збільшиться до двох і збільшиться загальна кількість поверхів у будинку АДРЕСА_1 до 3 (у тому числі одного мансардного).

16 січня 1995 року виконком Львівської міської Ради народних депутатів видав попереднім власникам свідоцтво про право власності на квартиру № 2 , яка складалась з чотирьох кімнат і кухні загальною площею 91,6 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м.

21 квітня 2004 року попередні власники: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру № 2 ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого придбана квартира складається з чотирьох кімнат житловою площею 62,6 кв. м та кухні, загальна площа квартири становить 91,6 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м.

28 листопада 2018 року ОСОБА_3 подарувала належну їй квартиру своєму чоловіку ОСОБА_2 . Згідно з умовами договору дарування квартира № 2 складається з чотирьох кімнат та кухні, загальна площа квартири становить 95,8 кв. м, житлова площа - 63,9 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м, а також комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м. Тобто за договором дарування у приватній власності ОСОБА_2 перебуває все горище загальною площею 98,8 кв. м. (30,8+21,1+28,0+18,7). При цьому відповідно до пункту 1.2. цього ж договору дарування квартири документом, що посвідчує право власності на квартиру, є договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Попович Г. І. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 21 квітня 2004 року за реєстровим номером 482, у якому відсутня вказівка про те, що у власність ОСОБА_3 перейшло горище.

28 листопада 2018 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська О. М., здійснюючи державну реєстрацію посвідченого нею договору дарування квартири, вказала, що до квартири належать відповідні комори, однак в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно жодним чином не зазначила, що ці нежитлові приміщення розташовані на горищі житлового будинку АДРЕСА_1 .

Це свідчить про те, що жодні приміщення горища, у тому числі вказані в тексті договору дарування квартири - комори на горищі загальною площею 98,6 кв. м, не могли бути предметом відчуження (дарування) ОСОБА_3 , оскільки вони їй не належали.

Ні позивач, ні члени його сім`ї, як співвласники квартири № 1 не надавали згоди ні на приватизацію, ні на виконання будь-яких будівельних робіт на горищі означеного багатоквартирного житлового будинку.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 10 листопада 2017 року № 1022 заборонено приватизовувати помешкання на горищі.

Ухвалою Львівської міської ради від 11 жовтня 2018 року № 4044 визнано допоміжні приміщення (в тому числі горища) спільним майном співвласників багатоквартирного будинку, право власності на які не підлягають державній реєстрації. Цією ж ухвалою при Львівській міській раді утворено комісію для визначення правового режиму приміщень у багатоквартирних житлових будинках.

Згідно з відповіддю Львівської міської ради будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі міської ради та обслуговується ЛКП «Господар», горище будинку належить власникам квартир і нежитлових приміщень на праві спільної сумісної власності, з приводу визначення або зміни правового режиму горища у вказаному будинку до Львівської міської ради звернення не надходили, згідно з інформаціїєю з державних реєстрів речових прав на нерухоме майно не проводилась реєстрація права власності на приміщення горища будинку, комісія при Львівській міській раді для визначення правового режиму приміщень у багатоквартирних житлових будинках питання про визначення або зміну правового статусу горища будинку не розглядала, рішення не приймала.

Позивач стверджував, що з моменту набуття права власності на квартиру № 1 він вільно користувався спільним майном багатоквартирного будинку, а саме горищем та сходовою кліткою. Вказане горище використовується як елемент вентиляційної системи будівлі, що перешкоджає випаданню конденсату на поверхні захисних конструкцій, а також надання доступу спеціалістам з метою обслуговування димовідвідних систем.

Відповідач і його дружина раніше вже здійснювали спробу самовільно захопити приміщення горища.

Відповідач своїми діями порушує права позивача як законного співвласника допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, зокрема на доступ до існуючих вентиляційних каналів як елементів вентиляційної системи будівлі.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений між відповідачами 28 листопада 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О. М. та зареєстрований в Реєстрі за № 593, у частині відчуження «комори на горищі під індексами I/30,8 кв.м., II/21,1 кв.м., III/28,0 кв.м, ІV/18,7 кв.м.»;

визнати недійсним рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лозинської О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 44296613 від 28 листопада 2018 року в частині реєстрації права приватної власності на комори І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м;

скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно комори І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м, як таких, що не належать до квартири АДРЕСА_2 ;

витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 комори на горищі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м;

усунути перешкоди в користуванні горищем багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом приведення горища у попередній стан та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заборону власнику квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 як замовнику реконструкції з переплануванням вказаної квартири із розширенням за рахунок нежитлових горищних приміщень цього будинку, будь-яким іншим особам, з якими ним укладено договори (в тому числі усні), власником чи уповноваженою особою на здійснення будівельних робіт, а також вчинення будь-яких інших дії щодо проведення робіт з реконструкції і переплануванням зазначеної квартири № 2 із розширенням за рахунок приєднання нежитлових горищних приміщень, втсановлену ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 18 вересня 2020 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

на час укладення оспорюваного договору дарування квартири ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на законних підставах зареєстрував право власності на вказану квартиру разом із коморами: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м і це право власності у цій справі позивач не оспорює, позовні вимоги про визнання протиправним права власності цього відповідача на квартиру № 2 разом із коморами: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м не заявлені;

позивач не оспорив право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 разом із коморами: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м, тому доводи про нікчемність договору дарування з підстав його недійсності є безпідставними, оскільки відповідач ОСОБА_3 на законних підставах, відповідно до договору дарування набула право власності на квартиру № 2 разом із коморами: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м, а ОСОБА_2 , користуючись правами, наданими статтею 317 ЦК України законно подарував свої приміщення квартири;

з урахуванням реєстрації ОСОБА_2 права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_2 разом із коморами: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м, яке не оспорене позивачем, оскільки позивач не довів, що укладений договір дарування квартири АДРЕСА_2 є нікчемним, у зв`язку із чим ОСОБА_3 вважається законним власником таких приміщень, яка набула право власності на вказані нежитлові приміщення на підставі договору дарування від власника, який на законних підставах володів цими приміщеннями, підстав для визнання недійсним договору дарування квартири, визнання недійсним рішення про реєстрацію права власності, скасування реєстрації права власності та усунення перешкод у користуванні горищем, витребування із чужого незаконного володіння спірних приміщень немає;

02 березня 2020 року відповідачем зареєстровано в Інспекції ДАБК у місті Львові за вх. № ЛВ 061200621182 повідомлення про початок виконання будівельних робіт з Реконструкції з переплануванням квартири АДРЕСА_2 із розширенням за рахунок приєднання нежитлових горищних приміщень у місті Львові та на цей час здійснює будівельні роботи, зокрема, на горищі будинку;

наказом Управління архітектури та урбаністки Департаменту містобудування Львівської міської ради від 04 грудня 2019 року № 89-2019-АПВ відповідачу затверджено вимоги до архітектурно-планувальної частини проєкту реконструкції з переплануванням квартири АДРЕСА_2 із розширенням за рахунок приєднання власних нежитлових горищних приміщень;

відповідач отримав технічні умови ЛМКП «Львівводоканал», ПрАТ «Львівобленерго», технічний висновок ПАТ «Львівгаз», висновок Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради щодо паспорта опорядження фасаду. На замовлення позивача розроблено робочий проєкт;

у сукупності це свідчить про те, що у відповідача є право на виконання робіт з реконструкції належної йому на праві власності квартири, він отримав у встановленому порядку дозвіл на виконання будівельних робіт.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 . Враховуючи, що ОСОБА_1 не був стороною оспорюваного договору дарування, ОСОБА_3 подарувала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 своєму чоловіку ОСОБА_2 , право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру з коморами ОСОБА_1 не оскаржувалось, підстав для скасування договору дарування немає;

крім того, ОСОБА_1 просив витребувати майно шляхом віндикації і водночас заявив негаторний позов щодо усунення перешкод у користування майном. Верховний Суд неодноразово наголошував, що вимоги за негаторним та віндикаційним позовом є різними за своєю суттю. Більше того, віндикаційний і негаторний позов є взаємовиключними, а тому такі не можуть бути пред`явлені одночасно. Вказане свідчить про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Аргументи учасників

У березні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_4 надійшла касаційна скарга, у якій вони, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_4 мотивована тим, що при розгляді справи суди попередніх інстанцій не врахували, що у лютому-березні 2013 року відповідачі уже намагались самовільно захопити горище будинку, що підтверджено актами обстеження горища будинку АДРЕСА_1 комісією Львівського комунального підприємства «500» від 14 березня 2013 року та від 27 березня 2013 року. У договорі дарування від 28 листопада 2018 року вказано, що нібито у приватній власності ОСОБА_3 на дату вчинення цього правочину перебувало горище загальною площею 98,8 кв. м (30,8+21,1+28,0+18,7). Відповідно до пункту 1.2. цього ж договору дарування квартири документом, що посвідчує право власності на квартиру, є договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Попович Г. І. 21 квітня 2004 року за р. № 482. Однак, як чітко видно з означеного договору купівлі-продажу квартири, в ньому про жодні комори на горищі не згадується, тобто вони не були предметом цього правочину. Ні горище в цілому, ні будь-які нібито його приміщення не могли перебувати у власності ОСОБА_3 як дарувальника. Натомість, 28 листопада 2018 року нотаріус Лозинська О. М., здійснюючи державну реєстрацію посвідченого нею ж договору дарування квартири, вказала, що до квартири належать комори, які є предметом цього позову, однак у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно жодним чином не вказала, що ці нежитлові приміщення розташовані на горищі житлового будинку АДРЕСА_1 . Наголошують на тому, що горище будинку належить власникам квартир та нежитлових приміщень на праві спільної сумісної власності, звернення про визначення або зміну правового режиму горища у цьому будинку до Львівської міської ради не надходили. У зв`язку з наведеним державна реєстрація права власності на горищу за сусідами є незаконною і підлягає скасуванню шляхом витребування із незаконного володіння. Оскільки ОСОБА_2 розпочав на цьому горищі здійснення будівельних робіт, які він не мав права виконувати, внаслідок здійснення яких змінились технічні характеристики цього горища, він зобов`язаний привести горище у попередній стан (до розпочатої ним реконструкції), усунувши в такий спосіб перешкоди в користуванні горищем для позивача, відновивши горище до стану, яке було до порушення. Суди попередніх інстанцій неправильно визначили предмет позову. Суди розглядали питання та вирішували спір про скасування договору дарування, натомість основною вимогою позивача, виходячи зі змісту (підстав позову), було витребування майна (горища) з чужого незаконного володіння та приведення цього майна у попередній стан. Порушення прав позивача полягало насамперед у тому, що: по-перше, із його права власності (права володіння), як співвласника допоміжних приміщень будинку, вибула частина такого майна, а саме горища, по-друге, означеним майном незаконно заволодів ОСОБА_2 , якому це майно було подаровано дружиною, яка у законний спосіб також не набувала спірне майно (горище), а лише здійснила державну реєстрацію права власності на нього, по-третє, ОСОБА_2 , оформивши на себе право власності на вказане майно (горище) незаконно, без наявності всіх необхідних вихідних даних, почав здійснення з реконструкції цих приміщень з їх фактичним приєднанням до своєї квартири, а, отже, зі зміною технічних характеристик та зовнішнього виду спірного майна «горища». Квартира № 1 у будинку № 19 була приватизована позивачем (та членами його сім`ї) 04 лютого 1997 року, а квартира № 2 у цьому ж будинку (яка з 2018 року належить ОСОБА_2 ), а з 2004 року належала ОСОБА_3 , була приватизована сім`єю ОСОБА_5 у 1995 році. Первинна приватизація цих квартир була проведена на підставі та відповідно до норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Згідно з наявним у матеріалах справи свідоцтва про право власності на квартиру № 2 з технічним паспортом від 25 січня 1995 року, при цьому жодне приміщення на горищі будинку № 19 до квартири не належало та одночасно з цією квартирою приватизовано не було. Квартира № 2 була придбана ОСОБА_3 21 квітня 2004 року, при цьому у договорі купівлі-продажу відсутні дані про належність до неї будь-яких приміщень на горищі. Реєстрацію свого права власності на квартиру № 2 ОСОБА_3 здійснила лише у 2018 році (перед тим як подарувати цю квартиру своєму чоловіку ОСОБА_2 ). Безпосередньо реєстраційну дію з державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на квартиру № 2 вчинила приватний нотаріус Лозинська О. О., а підставою визнання горища (нібито комор на горищі) належним до квартири № 2 визнано довідку ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 29 жовтня 2018 року, відповідно до якої комори на горищі: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м належать до квартири № 2 та помилково не були включені у правовстановлюючі документи. У Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачено такої підстави для реєстрації права власності як довідка про помилкове не включення у правовстановлюючі документи. Тобто ОСОБА_3 не могла набути право власності на спірне горище в результаті реєстрації за нею такого права власності на підставі означеної довідки.

У квітні 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_3 надійшов відзив, мотивований тим, що ОСОБА_1 безпідставно пред`явив позов у цій справі. У матеріалах справи достатньо доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 законно набув у власність спірні приміщення. Позивач не довів, що ці приміщення є допоміжними для всього будинку. Більше того, ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що здійснення будь-яких робіт з обслуговування систем будинку, ремонту даху будинку, ремонту та обслуговування інших конструкцій є неможливим без доступу на горище будинку. Відповідно до Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирним є житловий будинок, у якому розташовано три чи більше квартири, а в спірному будинку дві квартири, що свідчить про те, що на нього не поширюється правовий режим багатоквартирного будинку. Негаторний і віндикаційні позови не можуть бути заявлені одночасно. Позивач подав заяву про зміну предмета позову з порушенням норм процесуального права. Представник ОСОБА_3 просить здійснити розподіл судових витрат.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_9 , сином ОСОБА_10 і донькою ОСОБА_11 є власниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом від 04 лютого 1997 року НОМЕР_1 про право власності на квартиру, виданим виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів.

Згідно з витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 січня 2013 року (номер запису про право власності 64818) квартира перебуває у спільній сумісній власності, загальна площа квартири 91,5 кв. м., до квартири належить комора в підвалі площею 3,0 кв. м. Квартира № 1 розташована на першому поверсі двоповерхового будинку АДРЕСА_1 та складається з чотирьох кімнат, кухні та допоміжних приміщень, що підтверджується технічним паспортом на приватизовану квартиру, складеним Обласним КП ЛОР «БТІ та ЕО» від 12 грудня 2012 року інв. № 365, р. № 19013.

21 квітня 2004 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г. І. 21 квітня 2004 року за реєстровим номером 482. Відповідно до умов цього договору купівлі-продажу квартири придбана ОСОБА_3 квартира АДРЕСА_2 складається з чотирьох кімнат житловою площею 62,6 кв. м і кухні, загальна площа квартири становить 91,6 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м.

28 листопада 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, згідно з умовами якого до останнього перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О. М. і зареєстрований в Реєстрі за № 593. У договорі передбачено, що квартира АДРЕСА_2 складається з чотирьох кімнат та кухні, загальна площа квартири становить 95,8 кв. м, житлова площа - 63,9 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м, а також комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1687385046101, загальна площа (кв. м): 95,8, житлова площа (кв. м): 63,9, матеріали стін: цегла, опис: квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні. До квартири належать комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м; комора в підвалі площею 12,4 кв. м.

Приватний нотаріус Лозинська О. М. надала суду документи, які стали підставою для реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1687385046101, загальна площа (кв. м): 95,8, житлова площа (кв. м): 63,9, матеріали стін: цегла, опис: квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні. До квартири належать комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м. Комора в підвалі площею 12,4 кв. м (т. 2, а. с. 131-165). Право власності на цю квартиру з такими технічними параметрами зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі:

технічного паспорта, виготовленого 29 жовтня 2018 року до квартири АДРЕСА_2 , згідно з яким у межах горища наявні комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м;

довідки форми 2 ЛКП «Управитель» від 22 листопада 2018 року про те, що до квартири належить комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м;

довідки ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 29 жовтня 2018 року про те, що до вказаної квартири належать комори: І/30,8 кв. м,

ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м, які помилково не були включені у правовстановлюючі документи.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. (частина друга статті 382 ЦК України).

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року

№ 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункт 3 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частина друга статті 369 ЦК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 461/4259/18 (провадження № 61-4933св20) зазначено:

«згідно з висновками, викладеними у Рішенні Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду») за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Статтею 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що спільне майно власників квартир складається з неподільного і загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Аналіз зазначених норм права та рішень Конституційного Суду України, свідчить про те, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № № 711/10912/17 (провадження № 61-45272св18) вказано, що: «зокрема, частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до акта прийому-передачі об`єктів інвестування, складеного 15 січня 2016 року між ПрАТ «Трест Київміськбуд-1» та ТОВ «Макк-Трейд» згідно з інвестиційним договором від 03 березня 2015 року № 0/03-15 забудовник (ПрАТ «Трест Київміськбуд-1») передає, а інвестор (ТОВ «Макк-Трейд») приймає такі об`єкти інвестування, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , де серед іншого зазначено підвальне підсобне приміщення в 16-ти поверховому будинку загальною площею 488,10 кв.м (пункт 1.2). Цей акт підписаний сторонами та скріплений печатками (а.с. 17 том 1). Спірні правовідносини, що склалися між сторонами у даній справі, потребують визначення правового статусу приміщення, відчуженого за оспорюваним правочином. Під час судового розгляду відповідачами не було спростовано належними та допустимими доказами, що спірне підсобне приміщення не належить співвласникам будинку та має інший правовий статус ніж визначений законом для таких приміщень. Таким чином, суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин та наданих учасниками справи доказів, дійшов правильного висновку про задоволення позову з підстав, викладених у рішенні суду. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачі розпорядилися майном, а саме: підвальним підсобним приміщенням, яке належить на праві спільної сумісної власності всім співвласникам спірного житлового будинку. Укладанням оспорюваної додаткової угоди до інвестиційного договору з наступною державною реєстрацією права власності на підвальне підсобне приміщення цього житлового будинку відповідачі позбавили співвласників будинку права спільної сумісної власності на це приміщення. З такими висновками погоджується й Верховний суд».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2022 року у справі № 461/5209/19 (провадження № 61-20295св21) зазначено:

«У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Позивач посилався на порушення його прав як співвласника спільного майна багатоквартирного житлового будинку;

спірні приміщення є допоміжними приміщення багатоквартирного будинку та неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку;

ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2020 року: відкрито провадження у справі № 461/5209/19; розпочато підготовче провадження у справі; призначено підготовче судове засідання у на 28 травня 2020 року. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28 травня 2020 року відкладено розгляд справи на 24 червня 2020 року. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06 серпня 2020 року: підготовче провадження у справі закрито; призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 20 серпня 2020 року;

ОСОБА_1 25 червня 2020 року, тобто, до закінчення підготовчого засідання подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просив скасувати запис, вчинений державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О. № 15400167 від 11 липня 2016 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з однієї житлової кімнати пл. 19,1 кв. м та кухні, господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комори на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м;

суди не врахували, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України);

заява про збільшення розміру позовних вимог від 25 червня 2020 року не є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, оскільки позивач як на підставу для визнання недійсним оспорюваного договору дарування посилався на незаконність запису державного реєстратора Зубрянської сільської ради, Пустомитівського району Львівської області Живко М. О. № 15400167 від 11 липня 2016 року;

за таких обставин, оскільки за ОСОБА_3 11 липня 2016 року зареєстровано право власності на комори горища площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м, які належать до допоміжних приміщень у багатоквартирному житловому будинку № 2 , суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для скасування запису, вчиненого державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О. № 15400167 від 11 липня 2016 року;

суди не звернули увагу, що до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі);

установивши, що спірні приміщення відносяться до допоміжних приміщень у багатоквартирному будинку, суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позову. Тому судові рішення належить скасувати та ухвалити нове про задоволення позову».

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) зазначено, що: «нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України. З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 760/34774/19 (провадження № 61-16370св20) зазначено, що: «суди не з`ясували належним чином чи є спірне приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжним, та що у ньому знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловим».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що є співвласником квартири АДРЕСА_1 (його сім`я набула право власності на неї у порядку приватизації). Квартира АДРЕСА_4 у цьому ж будинку була приватизована сім`єю ОСОБА_5 , які на підставі договору купівлі-продажу від 21 квітня 2004 року відчужили її ОСОБА_3 . Згідно з пунктом 2 договору квартира складається з чотирьох кімнат житловою площею 62,6 кв. м та кухні, загальна площа квартири 91,6 кв. м; комора в підвалі площею 12,4 кв. м. Відповідно до довідки ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 29 жовтня 2018 року станом на 29 жовтня 2018 року самовільні перепланування та реконструкція квартири АДРЕСА_2 не проводилися. Квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні. Загальна площа квартири - 95,8 кв. м (була 91,6 кв. м), житлова - 63,9 кв. м (була 62,6 кв. м). Комора в підвалі - 12,4 кв. м. Загальна та житлова площа квартири змінилися внаслідок демонтажу пічок, перерахунку площ та дорахування площі лоджії. До квартири належать комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м, які помилково не були включені в правовстановлюючі документи (т. 2, а. с. 137). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 листопада 2018 року на підставі заяви ОСОБА_3 від 01 листопада 2018 року за реєстраційним номером 30937035 приватний нотаріус Лозинська О. М. зареєструвала за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , опис об`єкта: загальна площа - 95,8 кв. м, житлова площа - 63,9 кв. м, матеріали стін - цегла, опис - квартира складається з чотирьох житлових кімнат та кухні, до квартири належать комори: І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, ІV/18,7 кв. м; комора в підвалі площею 12,4 кв. м (т. 2, а. с. 153). 28 листопада 2018 року ОСОБА_3 подарувала своєму чоловікові ОСОБА_2 вищевказану квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з чотирьох кімнат та кухні, загальна площа квартири становить 95,8 кв. м, житлова площа - 63,9 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 12,4 кв. м, а також комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м. Того ж дня 28 листопада 2018 року за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване право власності на цю квартиру (номер запису 29151770, рішення про державну реєстрацію номер 44296613);

ОСОБА_1 , вважаючи, що комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м є допоміжними приміщеннями, тобто, спільною сумісною власністю усіх власників будинку, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: визнати недійсним договір дарування від 28 листопада 2018 року, укладений між відповідачами, у частині відчуження означених комор на горищі; визнати рішення про державну реєстрацію права власності від 28 листопада 2018 року номер 44296613 у частині реєстрації за ОСОБА_2 права власності на комори на горищі під індексами І/30,8 кв. м, ІІ/21,1 кв. м, ІІІ/28,0 кв. м, IV/18,7 кв. м; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 вказані комори; усунути перешкоди у користуванні горищем багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 шляхом приведення горища у попередній стан і відновлення становища, яке існувало до порушення;

при відмові у задоволенні позову суди помилково вказали, що до укладення договору дарування право власності на спірні комори на горищі було зареєстровано за ОСОБА_2 , оскільки така реєстрація була здійснена за ОСОБА_3 01 листопада 2018 року (т. 2, а. с. 153), а реєстрація права власності за ОСОБА_2 була проведена на підставі оспорюваного договору дарування (т. 1, а. с. 34);

суди не врахували, що позивач посилався на порушення його прав як співвласника спільного майна багатоквартирного житлового будинку;

у порушення норм процесуального права суди не встановили правовий режим спірних приміщень - допоміжні чи нежитлові. Суди не з`ясували належним чином, чи є спірні приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжними, та що у них розташоване технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувались вони для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловими;

суди не звернули уваги на те, що позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірні комори та усунути перешкоди у користуванні горищем багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 шляхом приведення горища у попередній стан і відновлення становища, яке існувало до порушення;

аналіз оскаржених рішень свідчить, що суди по суті не розглянули ці позовні вимоги та не надали їм оцінки на предмет їх обгрунтованості.

За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Тому оскаржені рішення належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2022 року та постанова Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук