Ухвала

від 21.02.2023 по справі 906/104/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 906/104/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Олевської міської ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 (Гудак А. В. - головуючий суддя, судді Мельник О. В., Олексюк Г. Є.) у справі

за позовом Олевської міської ради Житомирської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети "Зорі над Убортю"

про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети "Зорі над Убортю"

до Олевської міської ради

про визнання договору оренди приміщення укладеним,

(У судове засідання представники сторін не з`явилися),

ВСТАНОВИВ:

1.1. Олевська міська рада Житомирської області (далі - Міськрада) звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети" Зорі над Убортю" (далі - ТОВ Редакція газети" Зорі над Убортю") про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: вул. Свято-Миколаївська, 4, м. Олевськ, Житомирська обл.

В обґрунтування підстав позову зазначено, що 29.05.2017 Міською радою укладено з Редакцією районної газети "Зорі над Убортю" договір оренди нерухомого майна за № 4, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування спірне нежитлове приміщення з метою розміщення бюджетної організації зі строком дії з 29.05.2017 до 31.12.2017 включно. В подальшому відбулася реорганізація Редакції районної газети "Зорі над Убортю" шляхом перетворення у ТОВ Редакція газети" Зорі над Убортю". Договір оренди нерухомого майна від 29.05.2017 № 4 неодноразово був пролонгований на тих самих умовах та строк, як це допускала договірна умова пункту 8.4 договору. До закінчення чергового строку дії цього договору (до 31.12.2021) Міськрада неодноразово повідомляла ТОВ Редакція газети" Зорі над Убортю" про подальше припинення його дії та про обов`язок звільнити приміщення до 01.02.2022. Міськрада мотивувала своє рішення потребою у використанні предмета оренди для власних потреб.

1.2. ТОВ Редакція газети "Зорі над Убортю" звернулося до Господарського суду Житомирської області з зустрічною позовною заявою до Міськради про визнання укладеним договору оренди спірного приміщення.

Зустрічний позов аргументований тим, що на час свого реформування ТОВ Редакція газети "Зорі над Убортю" розташовувалося у спірному приміщенні на підставі договору оренди нерухомого майна від 29.05.2017 № 4. Міськрада фактично визнала правонаступництво Редакції як орендаря, та забезпечувала реалізацію права на оренду спірного приміщення відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" Однак, починаючи з травня 2021 року у сторін виникли суперечності щодо умов вищевказаного договору та забезпечення наданих вказаним Законом гарантій щодо права розташовуватися у спірному приміщенні протягом 15 років. Внаслідок цього, сторони узгоджували свої позиції шляхом листування , однак ТОВ Редакція газети "Зорі над Убортю" так і не вдалося забезпечити своє право на отримання спірного приміщення в оренду.

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.08.2022 у справі № 906/104/22 (суддя Машевська О. П.) у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішення аргументоване тим, що Закон України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" не дає підстав вважати, що після набрання чинності Законом України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції від 03.10.2019 № 157-ІХ ТОВ Редакція газети" Зорі над Убортю" як реформований друкований засіб масової інформації вправі вимагати в судовому порядку укладення договору оренди. ТОВ Редакція газети "Зорі над Убортю" мала можливість у період з 01.02.2020 до 30.04.2020 під час дії договору оренди № 4 вимагати внесення до нього змін на підставі частини другої статті 9 "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації", однак таким правом не скористалася.

У свою чергу, Міськрада обрала речово-правовий спосіб захисту порушеного права замість зобов`язально-правового способу захисту. З врахуванням викладеного, первісний позов задоволенню не підлягає.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 906/104/22 рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2022 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову у справі № 906/104/22 скасовано та ухвалено нове рішення, яким зустрічний позов ТОВ Редакція газети "Зорі над Убортю" задоволено частково. З дня прийняття постанови визнано укладеним договір оренди нерухомого майна у редакції, наведеній у резолютивній частині постанови. У решті позовних вимог ТОВ Редакція газети "Зорі над Убортю" відмовлено.

Постанова аргументована тим, що ТОВ "Редакція газети "Зорі над Убортю" у процесі реформування набуло відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" право оренди займаного Комунальним підприємством Редакція Олевської районної газети "Зорі над Убортю" приміщення і має таке право на даний час. ТОВ Редакція газети "Зорі над Убортю" не припиняло користуватися нежилим приміщенням на четвертому поверсі в будівлі за адресою: вул. Свято-Миколаївська, 4, м. Олевськ, Житомирська обл., корисною площею 41,3 кв. м.

Міськрада в порушення пункту 56 розділу "Порядок передачі в оренду майна без проведення електронного аукціону" Положення про оренду майна Олевської міської об`єднаної територіальної громади, затвердженого рішенням сесії Міськради VII скликання від 03.09.2020 № 1776 відмовила позивачу за зустрічним позовом в задоволенні його заяві щодо укладення нового договору оренди та повернула не затверджений проект договору оренди нерухомого майна листом від 12.01.2022 № 78 без прийняття рішення про відмову в передачі об`єкта оренди.

3. Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, Міськрада звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 906/104/22 та залишити в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2022.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник зазначає, що судом не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №910/1914/20, прийнятій у подібних правовідносинах, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, яким відмовлено у задоволенні позову про зобов`язання відповідача укласти договір.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.07.2021 у справі № 914/785/20 та від 26.05.2021 у справі № 918/977/20 щодо обов`язку органу місцевого самоврядування при здійсненні повноважень щодо передачі в оренду комунального майна здійснювати такі повноваження виключно у спосіб та в межах Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції від 03.10.2019 № 157-ІХ.

4. У касаційній скарзі також викладено прохання розглянути можливість передачі справи № 906/104/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, питання застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна" із застосуванням в розрізі норм Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" щодо передачі реформованим засобам масової інформації в оренду державного та комунального майна, оскільки, на думку скаржника, це питання містить виключну правову проблему.

Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 302 ГПК України вбачається, що справа за частиною п`ятою статті 302 ГПК України може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики.

Виходячи з наведених критеріїв Касаційний господарський суд, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад, навести інші справи різних юрисдикцій у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

У той же час, попри твердження щодо необхідності передачі справи № 906/104/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скаржником жодним чином не обґрунтовано підстави для такої передачі, не вказано у чому полягає виключна правова проблема, як і не вказано на наявність чи відсутність судової практики щодо застосування відповідних норм права. За таких обставин, колегія суддів не убачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4. Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 906/104/22 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів звертає увагу, що для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.

Однак Верховний Суд зауважує, що справи, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними щодо відносин у справі № 906/104/22.

У справі № 910/1914/20 Товариство з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці" (далі - ТОВ "Редакція журналу "Охорона праці") звернулося з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, Державного підприємства "Головний навчально-методичний центр Держпраці" з позовом про зобов`язання надати згоду позивачу на укладення договору оренди нерухомого майна та зобов`язання укласти договір оренди в запропонованій позивачем редакції. Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд постановою від 09.09.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Редакція журналу "Охорона праці" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрив з тих підстав, що скаржник посилався на висновки Верховного Суду, які прийняті не у подібних правовідносинах, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишено без задоволення, оскільки були відсутні підстави для формування правового висновку щодо застосування відповідних норм права у контексті спірних правовідносин.

Міськрада не зазначила який саме висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.09.2021 у справі № 910/1914/20 не був врахований судом апеляційної інстанції. Крім того, з тексту вказаної постанови не убачається викладення Верховним Судом правового висновку щодо норми права, який є застосовним до правовідносин у справі № 906/104/22.

У справі № 914/785/20 Громадська організація "Спорт без кордонів" звернулася з позовом до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання дій по відмові у погодженні здійснення поліпшень орендованого майна незаконними та зобов`язання вчинити дії - видати наказ про надання згоди на проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна.

У справі № 918/977/20 Громадська організація "Християнська організація ветеранів звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Рівненської міської ради про визнання надання згоди на проведення невід`ємних поліпшень.

У вказаних справах висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосувалися визначення особливостей застосування приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна у редакції від 03.10.2019 №157-ІХ та у редакції від 10.04.1992 №2269-XII до правовідносин, пов`язаних із невід`ємними поліпшеннями орендованого майна.

У той же час, у справі № 906/104/22 суд апеляційної інстанції частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги застосовував до спірних правовідносин приписи частини другої статті 9 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації". Втім, висновків щодо застосування зазначеної норми, як і розмежування особливостей правового регулювання Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" Верховний Суд у справах № 914/785/20 та № 918/977/20 не наводив, що виключає можливість стверджувати про подібність таких правовідносин. Крім того, обставин здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна у справі № 906/104/22 судами встановлено також не було.

Таким чином, зазначені скаржником правові висновки Верховного Суду не можуть бути розцінені як такі, що прийняті у подібних правовідносинах, оскільки відмінні як за змістом позовних вимог, так і правовим регулюванням, яке є ключовим у контексті доводів касаційної скарги.

5. З наведеного слідує, що, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд. Саме виконання зазначених вимог надає Верховному Суду повноваження у межах приписів 300 ГПК України для перегляду судових рішень.

Оскільки зазначених вимог заявник не здійснив, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 906/104/22, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міськради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 906/104/22.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "Brualla Gуmez de la Torre v. Spain", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Олевської міської ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 906/104/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ