Рішення

від 24.02.2023 по справі 504/4021/18

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/4021/18

Провадження № 2/504/182/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2023смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді -Барвенко В.К.,

секретаря Завади Ю.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору- Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області, служба у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу, зміни черговості спадкування, та зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з житлового приміщення, стягнення судового збору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів, яким просить суд встановити факт постійного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу- ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема з 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із спадкоємцями першої черги.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 12.11.2018 року відкрито провадження у справі.

ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_2 подали зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа- Лиманська районна державна нотаріальна контора Одеської області, Служба у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 11.02.2020 року зустрічний позов прийнятий до спільного розгляду із первісним позовом, закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду.

Доводи сторони позивача (первісний позов):

На обгрунтування доводів позову заявниця вказує, що з 2006 року вона перебувала з ОСОБА_5 у фактичних шлюбних відносинах, вела з ним спільне господарство, вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки. Проживали у будинку АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_6 , який є батьком ОСОБА_5 .

Факт спільного проживання підтверджується довідкою Кремидівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 01.06.2018 року № 519, в якій зазначено, що ОСОБА_5 проживав із ОСОБА_1 більше 10 років, вели спільне господарство, доглядали житловий будинок, обробляли земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 .

Після його смерті спадщину фактично прийняв ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 .

Як стверджує заявниця, після смерті цивільного чоловіка вона здійснила його поховання, сплатила всі ритуальні послуги, подала заяву до нотаріуса про прийняття спадщини.

Однак нотаріус пояснив їй, що потрібно довести право для закликання до спадкування.

На підставу для зміни черговості до закликання до спадкування заявниця вказує, що ОСОБА_5 тривалий час хворів, вона опікувалась чоловіком, купувала ліки, спадкоємець внаслідок важкої хвороби перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги.

Доводи позивачів за зустрічним позовом:

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є дітьми померлого ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 до дня своєї смерті проживав у будинку АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_6 , який є батьком ОСОБА_5 , відповідно дідом позивачам за зустрічним позовом.

Позивачі не заперечують факту знайомства ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_1 допомагала по домогосподарству покійному ОСОБА_6 , а після смерті ОСОБА_6 почала допомагати по домогосподарству ОСОБА_5 .

За допомогу покійний ОСОБА_6 сплачував ОСОБА_1 грошові кошти, і дозволив їй проживати у нього в будинку, виділив їй окрему кімнату для проживання.

Позивачі стверджують, що відсутні будь- які докази фактичного шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до дня смерті останнього.

Крім того, ОСОБА_1 ніде не працювала, і не могла матеріально забезпечувати спадкодавця, перебувала у іншому зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.

Як стверджують позивачі за зустрічним позовом за весь час проживання ОСОБА_1 у вищевказаному будинку відносини ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були як відносини господарів та квартирантки.

В теперішній час, як стверджують позивачі, ОСОБА_1 відмовляється добровільно виселитись з будинку, і позивачі просять за правовим механізмом ст. 391, 396 ЦК України усунути перешкоди у користуванні власністю і виселити відповідачку.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи як первісного так і зустрічного позову, просили їх задовольнити в повному обсязі

Представники третіх осіб подали заяви про розгляд справи у свою відсутність.

Отже, процесуальних перешкод для ухвалення остаточного судового рішення судом не встановлено.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши у попередніх судових засіданнях сторони та їх представників, суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що ОСОБА_6 належав на праві власності житловий будинок з надвірними господарчими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що встановлено зі змісту іформаційної довідки № 126442581 від 05.06.2018 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , що встановлено зі змісту свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 04.05.2011 року виконкомом Кремидівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, а/з про смерть № 26 від 04.05.2011 року.

Після його смерті відкрилась спадщина.

З матеріалів спадкової справи № 337/2011 заведеної 27.09.2011 року до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 судом встановлено, що спадщину, яка залишилась після смерті спадкодавця прийняв ІНФОРМАЦІЯ_4 його син - ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки № 1317 від 22.09.2011 року Кремидівської сільської ради Одеської області на день смерті ОСОБА_6 з ним проживав та був зареєстрований ОСОБА_5 , інших зареєстрованих осіб не було.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що встановлено судом зі змісту свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого 13.06.2018 року Лиманським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області, а/з про смерть № 592 від 13.06.2018 року.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина.

З матеріалів спадкової справи № 204/2018 заведеної 06.06.2018 року до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 встановлено, що спадщину прийняли ОСОБА_1 , ОСОБА_7 .

Також в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_4 , яка надійшла до нотаріальної контори 14.06.20129 року про прийняття спадщини яка залишилась після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судом встановлено, згідно довідки КП «БТІ» Одеської міської ради від 22.11.2019 року № 512568.36 за ОСОБА_8 станом на 31.12.2012 року нерухоме майно на праві власності не зареєстроване.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 має місце реєстрації у м. Одесі, однак представник позивача пояснила, що це лише місце реєстрації і її довіритель ніколи не проживала за адресою реєстрації. Іншого матеріали справи не доводять.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 02.11.1990 року уклала шлюб з ОСОБА_1 , про що Арцизьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області повторно видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 13.11.2019 року, а/з про шлюб № 20 від 02.11.1990 року, шлюбне прізвище дружини « ОСОБА_10 ».

За змістом наявного у справі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 виданого 04.01.2007 року виконкомом Долинівської сільської ради Арцизького району Одеської області ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Сторони не заперечували, що ОСОБА_1 допомагала по домогосподарству покійному ОСОБА_6 , а після смерті ОСОБА_6 почала допомагати по домогосподарству ОСОБА_5 .

За допомогу покійний ОСОБА_6 сплачував ОСОБА_1 грошові кошти, і дозволив їй проживати у нього в будинку, виділив їй окрему кімнату для проживання.

У справі наявний акт обстеження житлово- побутових умов від 31.05.2018 року складений комісією Кремидівської сільської ради Лиманського району Одеської області, за змістом якого ОСОБА_1 більше 10 років проживала разом із ОСОБА_5 , вели спільне господарство, доглядали будинок, обробляли присадибну земельну ділянку.

У спадковій справі № 204/2018 заведеної 06.06.2018 року до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 наявна довідка Кремидівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 01.06.2018 року № 519 про те, що ОСОБА_5 проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_1 більше 10 років.

Також наявна накладна про витрачання ОСОБА_1 4675 грн. на ритуальні послуги з поховання померлого ОСОБА_12 .

Окрім того, ОСОБА_1 надала квитанції про оплату комунальних послуг з утримання будинку, датовані станом і на 2020 рік, зокрема про оплату за спожитий природній газ, спожите електропостачання, воду.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що є сусідкою, підтвердила що десь у 2006 -2007 році, точну дату не пам`ятає, ОСОБА_5 зійшовся з ОСОБА_1 , яка доглядала покійного ОСОБА_6 , і на думку цього свідка ОСОБА_5 проживав з ОСОБА_1 як чоловік і жінка, вели спільне господарство, мали спільний бюджет.

В останній час пере смертю ОСОБА_5 був лежачим, його доглядала ОСОБА_1 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснила суду, що є сусідкою, ОСОБА_1 знає приблизно з 2006 року, знає її як з доброї сторони, підтвердила, що ОСОБА_1 почала жити з ОСОБА_5 , і доглядала покійного діда ОСОБА_6 , після смерті якого вона продовжувала жити з ОСОБА_5 у близьких стосунках, вести спільне господарство мали спільний бюджет. Даний свідок впевнено відповів, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 жили як чоловік та жінка.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 , яка приходиться двоюрідною сестрою ОСОБА_5 пояснила суду, що ОСОБА_1 лише допомагала по домогосподарству покійному ОСОБА_6 , а потім ОСОБА_5 , проте ніякої сім`ї не було між ними. Крім того, ОСОБА_15 звинуватила ОСОБА_1 у крадіжці 300 доларів та 300 євро.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 , який приходиться двоюрідним братом ОСОБА_5 надав суду аналогічні свідчення.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснила суду, що була сусідкою, раніше проживала у с. Кремидівка, знала родину ОСОБА_18 , ОСОБА_1 знає як порядну людину, підтвердила, що ОСОБА_1 почала жити з ОСОБА_5 , і доглядала покійного діда ОСОБА_6 , після смерті якого вона продовжувала жити з ОСОБА_5 у близьких стосунках, вести спільне господарство, мали спільний бюджет. Даний свідок впевнено відповів, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 жили як чоловік та жінка.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 , яка на момент хвороби і перебування ОСОБА_5 у лікарні працювала лікарем, пояснила суду, що крім сестри ОСОБА_20 до лікарні ніхто до ОСОБА_5 не приходив. Обставини сімейного життя ОСОБА_5 свідку взагалі не відомі.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 пояснила суду, що істотних обставин спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 їй невідомі, на запитання що в акті обстеження житлово- побутових умов від 31.05.2018 року стоїть її підпис свідок відповіла, що в акті проставлений не її підпис. Проте суду цей свідок засвідчила, що дійсно ОСОБА_1 проживала у будинку ОСОБА_5 десь з 2007 року, і зі слів покійного ОСОБА_5 їй відомо що ОСОБА_1 лише допомагала йому по домогосподарству.

Свідок пояснила суду, що ОСОБА_5 відчував свою смерть, та намагався вирішити питання приватизації земельної ділянки під будинком, і казав, щоб у випадку його смерті земельну ділянку віддали ОСОБА_1 , на що в сільраді йому відповіли, якщо буде законний шлюб, тоді будемо вирішувати питання.

У підсумку даний свідок пояснила суду, що їй невідомі реальні стосунки між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_22 пояснила суду, що їй невідомо на якій підставі ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_5 . Свідок є лікарем, їй відомі обставини хвороби ОСОБА_5 . Зі слів ОСОБА_5 свідкові відомо, що ОСОБА_1 до нього в лікарню не приходила. Свідку невідомі обставини того, чи вели ОСОБА_5 та ОСОБА_1 спільне господарство, чи мали спільний бюджет.

Оцінюючи покази свідків суд критично ставиться до свідчень свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , оскільки суб`єктивне сприйняття певних обставин, має природно спрямований нахил трактувати такі обставини на корись рідної особи (близького родича), і не може бути повністю об`єктивним та безпосереднім.

Покази свідків- лікарів ОСОБА_22 , ОСОБА_19 носять узагальнений характер, стосуються лише обставин хвороби та лікування ОСОБА_5 , і не містять в собі істотних обставин, з яких можливо би було встановити чи спростувати факт проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 як чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до ч.2ст.3 СК Україниособи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки - складають сім`ю.

Про ознаки проживання однією сім`єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

Суд приймає до уваги, що свідки сусіди ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 впевнено засвідчили в судовому засіданні те, що у жодної з них не має сумнівів того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 були як чоловік та жінка. Зокрема свідки вказали, що це цивільне подружжя мали спільне господарство, спільні інтереси, взаємні права та обов`язки, проте не знали деталей походження коштів на існування сім`ї.

Дані свідчення узгоджуються зі змістом акту обстеження житлово- побутових умов від 31.05.2018 року складеного комісією Кремидівської сільської ради Лиманського району Одеської області, за змістом якого ОСОБА_1 більше 10 років проживала разом із ОСОБА_5 , вели спільне господарство, доглядали будинок, обробляли присадибну земельну ділянку, та змістом довідки Кремидівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 01.06.2018 року № 519 про те, що ОСОБА_5 проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_1 більше 10 років.

Доводи адвоката Ворсуляк О.В. про неналежність як доказу акту від 31.05.2018 року оскільки він не відповідає закону за формою та змістом, судом відхиляються, оскільки не дотримання органом місцевого самоврядування передбаченого законом порядку та формі складання такого акту не має мати негативних наслідків для особи, на користь якої складений акт, і породжує для цієї самої особи певні законні очікування.

Суд критично ставиться до заперечень свідка ОСОБА_23 свого підпису у цьому самому акті, оскільки крім заперечень цей факт не спростований відповідним висновком почеркознавчої експертизи.

При цьому суд приймає до уваги, що свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні в цілому надала свідчення, що ОСОБА_5 проживав з ОСОБА_1 десь з 2007 року, і зі слів ОСОБА_5 їй відомо про те, що ОСОБА_1 йому допомагає по домогосподарству.

Оцінюючи у сукупності всі встановлені судом обставини, докази на доведення цього юридичного факту, суд вважає, що заявниця не надала достатніх доказів на доведення факту проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю як чоловік і жінка без укладення шлюбу.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08.12.2021 року в справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071 св 21).

В даній конкретній справі одних показів свідків про проживання позивача із спадкодавцем однією сім`єю не є достатніми доказами про наявність у них сім`ї в розумінні статті3СК України.

Наданий позивачем акт депутатів про за змістом якого ОСОБА_1 більше 10 років проживала разом із ОСОБА_5 , вели спільне господарство, доглядали будинок, обробляли присадибну земельну ділянку, не засвідчує наявність у них спільного бюджету, який витрачався на потреби сім`ї, спільного побуту.

Довідка Кремидівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 01.06.2018 року № 519 про те, що ОСОБА_5 проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_1 більше 10 років так само не є самостійною підставою для встановлення даного юридичного факту, оскільки відсутні інші докази на доведення даного факту.

Крім того, про факт відсутності доказів наявності спільного бюджету, витрачання його на придбання спільного майна, спільного побуту свідчили і ті свідки, які вважали, що позивач зі спадкодавцем були як чоловік та жінка.

Наявність інтимних стосунків також не є доказом наявності сімейних відносин між чоловіком та жінкою, навіть в тому випадку, якщо такі відносини тривають довгий час.

Інші докази взагалі відсутні.

Сплата комунальних послуг позивачкою та витрачання коштів на поховання ОСОБА_5 не можуть бути доказами на доведення сімейних відносин.

Суд не знаходить доказів, що між позивачкою та спадкодавцем виникли стосунки, які притаманні подружжю, і тому вважає, що не має підстав для задоволення цієї частини первісного позову.

Щодо зміни черговості закликання до спадкування.

В силу положення ст. 1264 Цивільного Кодексу України до четвертої черги спадкоємців за законом відносяться особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Частиною 2 ст. 1259 Цивільного Кодексу України встановлено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Абзацом 3 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд вважає, що зібрані докази по справі не доводять наявність сукупності тих умов, за якими суд може надати право на спадкування спадкоємцеві наступної черги, зокрема, безпорадність стану спадкодавця, внаслідок наявності у нього сукупності тяжких захворювань, потребування сторонньої допомоги у забезпеченні умов своєї життєдіяльності, тривалість часу надання такої допомоги, систематичність надання допомоги, та те, що ОСОБА_5 взагалі потребував сторонньої допомоги.

Крім того, задоволення цієї частини позовних вимог первісного позову в повній мірі залежить від задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання позивачки зі спадкодавцем як чоловік та жінка без укладення шлюбу, отже від наявності у позивачки права на закликання до спадкування.

Оскільки позивач не довела належними доказами юридичного факту, то і не має права порушувати питання зміни черговості на спадкування.

Таким чином у цих позовних вимогах також слід відмовити.

Щодо вимог зустрічного позову:

Конституцією Українипередбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннямистатті 47 Конституції Україникожен має право на житло.

Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені.

Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі "Прокопович проти Росії", заява N 58255/00, пункт 36,).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява N 19009/04, пункт 50).

У пункті 36рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людинивизначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44рішення від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" Європейський суд з прав людинивизначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

На думку суду визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 призведе до того, що вона фактично буде позбавлена житла.

Той факт що вона зареєстрована в м. Одесі не означає, що вона за місцем реєстрації має житло. Матеріалами справи не доведено, що відповідачка ОСОБА_1 має якісь права на житло за місцем своєї реєстрації. Навпаки, матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 з кінця 2007 року і до теперішнього часу тісно пов`язана правами із спірним житлом, і це житло є її єдиним де вона проживає. Протилежного не доведено.

Суд враховує, що позивачі фактично мають житло на території іншої держави Білорусь, а у ОСОБА_1 вказане домогосподарство є єдиним житлом.

Суд приймає до уваги тривалість зв`язку ОСОБА_1 з даним домогосподарством, більше 15 років вона здійснювала догляд за будинком та прибудинковою територією, допомагала у здійсненні поточного ремонту, продовжує сплачувати комунальні послуги, що доведено матеріалами справи.

Крім того, ОСОБА_1 отримала право користування домоволодінням зі згоди первинного власника- ОСОБА_6 , а після його смерті таку ж саму згоду отримала від спадкоємця ОСОБА_5 .

Більш того, матеріали справи доводять, що позивачі обізнані про те, що ОСОБА_1 тривалий час проживає у спірному домоволодінні, і мали б передбачати цей факт приймаючи спадщину.

Отже, дані встановлені судом конкретні обставини не дозволяють суду застосувати такий спосіб втручання у власність як виселення ОСОБА_1 із житла.

Аналогічну за змістом правову позицію висловлено у постанові ВС КЦ від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження № 61-1634св19).

Питання судового збору у первісному позові не порушувалось.

Cудовий збір за зустрічним позовом відноситься на рахунок позивачів.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 73, 137, 141, 258-260, 353 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Судовий збір за зустрічним позовом віднести на рахунок позивачів за зустрічним позовом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначенихчастиною другоюстатті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.К. Барвенко