Рішення

від 27.02.2023 по справі 607/17298/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.02.2023 Справа №607/17298/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючого-судді Братасюка В.М.

- за участі секретаря с/з Мокрій М.О.

відповідачки - позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , представника позивача - відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває на розгляді справа за позовом, згідно прийнятої судом заяви про збільшення позовних вимог від 21.05.2021 року (арк.. справи 14-25 том 3) ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя (арк.. справи 83-87 том 2) про поділ майна подружжя.

ОСОБА_4 просить суд його первісний позов задовольнити - в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на ідеальну частину: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , критої стоянки для автомобілів АДРЕСА_8 , однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , гаража № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі Промінь у м. Тернополі; окрім цього просить стягнути з ОСОБА_1 41 000 доларів США, 725 000 гривень та 121 523 гривень за побутову техніку, меблі, сейфи, тощо

На обгрунтування вимог зазначає, що означене спірне майно було придбане під час перебування сторін справи в шлюбу, а отже на майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. Відповідачка є титульним власником частини спірного майна, і вважає нерухомість її особистою власністю, а тому лише в судовому порядку позивач за первісним позовом має можливість захистити власне приватне право.

В судовому засіданні позивач та його представники позов підтримали та просять задовольнити.

Відповідачка та її представника первісний позов заперечили за безпідставністю, подали до ОСОБА_4 зустрічний позов, змістом якого просять суд в порядку поділу майна подружжя визнати спільною сумісною власністю кошти в розмірі 400 000 гривень, та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 200 000 гривень.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник позов підтримали та просять задовольнити.

Заслухавши пояснення та дослідивши докази судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК.. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. У разі неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Відповідно до положень ст. 11,12,13,81,83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, ОСОБА_5 з ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 05 червня 1993 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, згідно Свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_2 , актовий запис №7051. Відповідно до Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області по справі №559/2081/20 від 30 березня 2021 року шлюб між Сторонами розірвано. Від шлюбу є повнолітня донька - ОСОБА_6 .

29 липня 2020 року, під час шлюбу набуто однокімнатну квартиру, яка знаходиться по АДРЕСА_3 і зареєстровано на ім`я відповідачки за первісним позовом, загальною площею - 30.8 кв.м, житловою площею - 18,4 кв.м. Дана квартира придбана згідно Договору купівлі - продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мастенко Н.П.

Позовну вимогу ОСОБА_4 , щодо визнання спільним майном подружжя - однокімнатної квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_1 в судовому засіданні визнала - погодилася, що ця квартира по вулиці Білогірській придбана за спільні кошти подружжя, тому підлягає поділу оскільки є спільно нажитим майном у шлюбу. Означена обставина доказуванню не підлягає.

Спільність майна, набутого подружжям в шлюбі презюмується, якщо Судом не встановлено іншого. Таким чином, позовна вимога ОСОБА_4 підлягає задоволенню в частині визнання права власності у розмірі на однокімнатну квартиру, яка знаходиться по АДРЕСА_3 , як спільне майно подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя визначені в частині третій статті 368 Цивільного кодексу України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 16 травня 2008 року, згідно Договору купівлі - продажу гаража ВКІ 130868, посвідченого Приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Олексишин З.З., за реєстром № 3191, придбано ОСОБА_1 гараж № НОМЕР_1 в Гаражному кооперативі «Промінь» в місті Тернопіль.

10 квітня 2008 року між ПП Тернопільська фірма «Будівельник», в особі директора Щепановського З.В. та громадянином ОСОБА_4 укладено Договір про пайове будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , Загальною площею - 66, 9 кв.м. На підставі квитанцій, виданих ОСОБА_4 ПП ТФ «Будівельник» станом на 2009 рік ним виплачено квартиру у повному розмірі. А саме: 10 квітня 2008 року - 85 000, 00 гривень, 20 березня 2009 року - 150 000 гривень, 23 березня 2009 року - 99 500, 00 гривень. Загальна сума 334 500, 00 гривень сплачено ОСОБА_4 повністю згідно договору.

26 березня 2009 року між ПП Тернопільська фірма «Будівельник», в особі директора Щепановського З.В. та громадянином ОСОБА_4 укладено Договір про пайове будівництво критої стоянки для автомобіля АДРЕСА_8 ,Загальною площею - 23,91 кв.м. На підставі квитанцій. Виданих ОСОБА_4 ПП ТФ «Будівельник» станом на 2009 рік ним виплачено криту стоянку у повному розмірі. А саме: 26 березня 2009 року - 40 000, 00 гривень, 27 березня 2009 року - 60 422,00 гривень. Загальна сума 100 422,00 гривень. ОСОБА_4 сплачено повністю згідно договору.

Також, на підставі Рішення Тернопільського міськрайонного суду по справі №2 - 3700 /2011р. від 27 квітня 2011 року, визнано за ОСОБА_4 майнове право на незавершене будівництво двокімнатної квартири № 28 та критої стоянки для автомобіля № 27. Суд встановив , що зі сторони ОСОБА_4 умови договорів про пайове будівництво виконано повністю та внесено 100% оплату, яка була фіксованою до кінця будівництва будинку АДРЕСА_2 .

03 червня 2011 року у справі сторін спору про поділ майна подружжя, за їх спільною заявою, ухвалою Дубенського районого суду Рівненської області по справі № 2 - 693/11, затверджено мирову угоду та виділено ОСОБА_1 гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Промінь» у місті Тернопіль Тернопільської області, майнові права на незавершене будівництво: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та криту стоянку для автомобіля за АДРЕСА_8 . Ухвала набрала законної сили.

У результаті зареєстроване право власності на вищенаведене майно за ОСОБА_1 .

23 вересня 2014 року реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області та видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 27164135 серія НОМЕР_3 (на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, Довідки № 221 ОК «ЖБК Корольова - 3» від 01 липня 2014 року (інформація, що ОСОБА_1 є членом кооперативу ОК ЖБК Корольова - 3 та що вартість паю (квартири № 28 ) сплачена повністю), Довідки № 221 ОК «ЖБК Корольова - 3» від 01 липня 2014 року (про включення ОСОБА_1 в список дольовиків будинку від 15.06.2014 року за адресою АДРЕСА_6 загальною площею 66,9 кв. м , житловою 35,6 кв.м.., Акту передачі - приймання квартири від 01 липня 2014 року.

09 грудня 2014 року Реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 30680063, серія НОМЕР_9 (на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, Довідки ОК ЖБК Корольова - 3 № 229, від 23 вересня 2014 року (про членство ОСОБА_1 в кооперативі ОК ЖБК Корольова - 3.), Довідки ОК ЖБК Корольова - 3 №229 від 23 вересня 2014 року, (про включення ОСОБА_1 в список дольовиків будинку від 15.12.2013 року за адресою АДРЕСА_2 , крита стоянка для автомобіля № 27 загальною площею 22,9 кв. м.), Акт передачі - приймання критої стоянки для автомобіля від 23 вересня 2014 року.

На переконання суду у позовних вимогах щодо виділення у власність позивача за первісним позовом частки гаража № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Промінь» у місті Тернопіль Тернопільської області, двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та критої стоянки для автомобілів (гараж) № НОМЕР_4 у будинку АДРЕСА_2 слід відмовити, оскільки за домовленістю сторін та за їх добровільного волевиявлення, оформленою рішенням суду (ухвалою), означене майно вже перейшло у особисту власність ОСОБА_1 .

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

ОСОБА_4 в первісному позові також просить визнати спільним майном подружжя кошти у розмірі 1450 000, 00 гривень та виділити у власність позивача за первісним позовом - грошових коштів у розмірі 725 000, 00 гривень які обліковані на поточному рахунку ОСОБА_7 № НОМЕР_5 , IBAN НОМЕР_6 , відкритому в АТ КБ «Приват Банк».

Системний аналіз наданих Суду доказів дозволяє встановити наступне походження спірних коштів.

23 червня 2020 року ОСОБА_1 було відчужено: земельну ділянку площею 0.9246 га (кадастровий номер: 6123480700:02:001:0350, яка розташована по АДРЕСА_2 ), земельну ділянку площею 0.3254 га (кадастровий номер: 6123480700:02:001:0351, розташована по АДРЕСА_2 ), будівлі СТО, що знаходяться по АДРЕСА_2 . Покупець ТОВ «Макош мінерал», згідно договорів купівлі-продажу перерахував на рахунок IBAN НОМЕР_6 кошти в розмірі 1 450 000, 00 гривень.

Право власності на земельні ділянки: кадастровий номер: 6123480700:02:001:0350 та кадастровий номер: 6123480700:02:001:0351 набуте ОСОБА_1 наступним чином: на підставі Договору дарування земельної ділянки 05.04.2011 року вона набула право власності на земельну ділянку, загальною площею 1, 25 га. за адресою: АДРЕСА_2 . 26 січня 2015 році відбувся розподіл даної ділянки на дві окремі ділянки: кадастровий номер : 6123480700:02:001:0350 та кадастровий номер: 61234807:02:001:0351.

ОСОБА_1 було продано Цегляний столярний цех, загальною площею 1 573, 2 кв.м., розташований по АДРЕСА_2 , згідно Договору купівлі - продажу від 23.06.2020 року, яке належало ій на праві приватної власності згідно Договору дарування. Кошти із продажу даного майна у розмірі 2 505 000, 00 (два мільйони п`ятсот п`ять тисяч гривень) грн. теж поступили на спірний рахунок Відповідачки по первісному позову.

ОСОБА_1 стверджує, що кошти, які Позивач витребує із спірного рахунку в якості спільно нажитих коштів подружжя, на даний час використані ним в інтересах сімї і їх немає на рахунках. Згідно наданих виписок по рахунках ОСОБА_1 вбачається наступне: з 24.06.2020 року та 25.06.2020 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приват Банк» укладено Депозитні договора та відкрито депозитні рахунки, на які було переміщено кошти із спірного рахунку № НОМЕР_5 , IBAN НОМЕР_6 і згодом зняті, а саме: Рахунок № НОМЕР_7 - кошти у розмірі 300 000, 00 гривень зняті 27.07.2020 року, Рахунок НОМЕР_10 - кошти у розмірі 350 000, 00 гривень зняті 27.07.2020 року, Рахунок НОМЕР_13 - кошти у розмірі 350 000, 00 гривень зняті 27.07.2020 року, Рахунок НОМЕР_11 - кошти у розмірі 350 000, 00 гривень зняті 27.07.2020 року, Рахунок НОМЕР_12 - кошти у розмірі 350 000, 00 гривень зняті 27.07.2020 року.

Тобто, позовна вимога, щодо виділення у власність позивачу за первісним позовом у розмірі частки грошових коштів - 725 000, 00 гривень задоволенню не підлягає, адже кошти використані Сторонами під час шлюбу до його розірвання в інтересах сімї, і сторонами не доведено належними та допустимим доказами протилежне. Також, частина коштів, які надходили на спірний рахунок ОСОБА_1 , були її особистими коштами, так як відчужене майно набуте нею на підставі Договорів дарування.

Стаття 57 СК України дає визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя, зокрема, особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.

Правовий висновок сформований Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, ретроспективно сприйнятий Верховним Судом в постанові від 18.06.2018 № 711/5108/17: роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

ОСОБА_4 просить також визнати за ОСОБА_1 обов`язок, щодо сплати боргу як частину спільного майна подружжя у розмірі 41 000, 00 доларів США згідно Рішення Дубенського суду міськрайонного суду Рівненської області по справі №598/1894/20 від 04 березня 2021 року. Рішенням стягнуто борг в сумі 82000, 00 доларів Сполучених Штатів Америки, що еквівалентно 2311580 гривень із ОСОБА_4 по борговій розписці.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 27.12.2007 року роз`яснює, що ключовим моментом для визначення того, чи буде майно (грошові кошти), одержане за договором, укладеним одним із подружжя під час шлюбу, належати до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та чи підлягатиме заборгованість за таким договором врахуванню під час поділу майна, є з`ясування:

а) чи укладено договір під час шлюбу;

б) чи укладено договір в інтересах сім`ї, а не у власних, не пов`язаних із сім`єю інтересах одного з подружжя;

в) чи використано одержане за договором в інтересах сім`ї, а не у власних, не пов`язаних із сім`єю інтересах одного з подружжя.

Верховний Суд у постанові від 08.04.2020 року у справі № 361/7130/15-ц (провадження № 61-1843 св 20) зазначає: «Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди з`ясовують справжню правову природу вкладеного договору, незалежно від найменування документа. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, отримані за спірним договором позики кошти було використано в інтересах сім`ї, а саме на будівництво житлового будинку. За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший із подружжя в письмовій формі згоду на укладення договору позики».

Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року у справі № 372/1558/16-ц (провадження № 61-26356св18) указує на правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, що наявна в матеріалах справи розписка не дає підстав для висновку, що договір позики укладено в інтересах сім`ї, а одержані в борг грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, оскільки доказів про надання дружиною згоди на укладення договору позики, як і доказів про те, що вона знала про існування такого договору, не надано.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вітчизняне процесуальне законодавство, чітко не визначає певні стандарти доказування. Натомість, судові акти різних національних судових інстанцій (Верховного Суду - справи № 917/1307/18, № 916/2403/18, № 910/18036/17, № 905/2382/17), як і Європейського суду з прав людини і основоположних свобод (рішення по справі «Бендерський проти України») орієнтують судову практику застосовувати, зокрема у цивільному процесі, при оцінці доказів стандарт доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities), або як його ще називають «переваги більш вагомих доказів» (preponderance of the evidence), що притаманний саме приватно-правовим відносинам. За класичним визначенням цей стандарт тлумачиться як розумний ступінь ймовірності, але менш високий в порівнянні з кримінальною справою.

Якщо на підставі доказів суд може сказати: «Ми вважаємо це більш імовірним, ніж навпаки», - то обов`язок доведення виконаний, але він не виконаний. Умовно кажучи, позивач повинен довести встановленим факт із імовірністю більше 50 відсотків. Проте це не означає просто більшої кількості наданих доказів, також перевага повинна бути в якості таких доказів, тобто їх спроможності до переконання, їх вазі та ефекту, що вони справляють на розум судді.

Саме за цим стандартом доказування «балансу ймовірностей», тягар доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце.

В засіданні ОСОБА_1 стверджує що про позичені кошти, одержані позивачем за первісним позовом під розписку не знала, згоду на укладення ним даного договору не давала і яким чином розпоряджався цими грошима ОСОБА_4 не володіла інформацією.

Суд наголошує, що належними, допустимими і достатніми доказами позивачем за первісним позовом не доведено в процесі судового розгляду, що дані кошти використано в інтересах сім`ї з ОСОБА_1 .

Насамкінець суд зазначає, що позовна вимога ОСОБА_4 про стягнення із ОСОБА_1 суми у розмірі 121 523, 00 гривень за побутову техніку, меблі, сейфи і т.д., також не доведена допустимими доказами, оскільки такі відсутні та не приєднані до поданих ОСОБА_4 заяв по суті з збільшеними позовними вимогами - фотокопії із сайтів оголошень судоми сприймаються критично як такі, що не мають стосунку до предмета спору.

З приводу зустрічного позову суд вирішує таке.

ОСОБА_1 подала до ОСОБА_4 зустрічний позов, та просить визнати спільним майном подружжя кошти у розмірі 400 000,00 гривень, які обліковувалися на рахунку ОСОБА_4 в Акціонерному товаристві «ОТП БАНК», IBAN НОМЕР_8 , відкритому на ОСОБА_4 .

Згідно наданих 06 липня 2021 року копій виписок з АТ «ОТП БАНК» по рахунку ОСОБА_4 у валюті гривня за № НОМЕР_8 , на вимогу Ухвали суду про забезпечення доказів, стає явним, що здійснювався рух коштів по рахунку ОСОБА_4 наступним чином: 22.09.2020 року від ОК «ЖБК 15 квітня - 2» поступили кошти в сумі 200 000, 00 гривень, 22.09.2020 року - дані кошти знято; 23.09.2020 року від ОК «ЖБК 15 квітня-- 2» поступили кошти в сумі - 300 000 гривень, 23.09.2020 року знято дані кошти; 24.09.2020 року від ОК «ЖБК 15 квітня- 2» поступили кошти в сумі 199720 гривень, 23.09.2020 року знято дані кошти. Отже в підсумку від ОК «ЖБК 15 квітня -2» на рахунок ОСОБА_4 надійшло коштів в сумі 699 720 гривень, і ним зняті вони.

Ці кошти зняті відповідачем за зустрічним позовом під час перебування ще у шлюбі із позивачем за зустрічним позовом. ОСОБА_1 не доведено того факту, що дані кошти були використані ОСОБА_4 не в інтересах сімї та не під час введення спільного господарства подружжя.

Аналіз судової практики дозволяє зробити висновок, що кошти, які перебували у спільній сумісній власності подружжя (або вже колишнього подружжя) і були витрачені під час перебування у шлюбі вважаються такими, що були витрачені за спільною згодою і в інтересах сім`ї.

Отже, з огляду на викидане, Суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 не має право претендувати на стягнення половини суми, яка обліковувалася на рахунку ОСОБА_4 в Акціонерному товаристві «ОТП БАНК», IBAN НОМЕР_8 , відкритому на ОСОБА_4 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 355, 368, 372 ЦК України, ст..ст. 60, 61, 65, 69-72 СК України, Суд, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя виділити у власність ОСОБА_4 ідеальну однокімнатної квартири АДРЕСА_3

В задоволенні решти первісного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1463 гривень сплаченого при зверненні до суду судового збору.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня складання повного тексту, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня проголошення.Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач - відповідач ОСОБА_4 АДРЕСА_7 .

Відповідач - позивач ОСОБА_1 АДРЕСА_6 .

Головуючий В. М. Братасюк