Постанова

від 25.07.2023 по справі 607/17298/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/17298/20Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/446/23 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,

за участю секретаря: Сович Н.А.

та сторін - позивача ОСОБА_1 і його представника адвоката Федчишина Г.С., відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Заводовської М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/17298/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року, ухваленого суддею Братасюком В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , у якому після збільшення позовних вимог, просив здійснити поділ майна подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 ідеальну частку: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , критої стоянки (гаража) для автомобілів АДРЕСА_2 , однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , гаража № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі Промінь у м. Тернополі. Окрім цього просить стягнути із ОСОБА_2 41 000 доларів США, 725 000 гривень та 121 523 гривень за побутову техніку, меблі, сейфи, тощо.

В обґрунтування позову посилається на те, що спірне майно було придбане під час перебування сторін у шлюбу, а отже на майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. Відповідачка є титульним власником частини спірного майна, і вважає нерухомість її особистою власністю, а тому лише в судовому порядку ОСОБА_1 має можливість захистити власне приватне право.

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та просила визнати спільною сумісною власністю кошти у розмірі 400 000 гривень, та стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 200 000 гривень.

В обґрунтування позову посилається на те, що дані кошти це є частина коштів, отриманих у зв`язку із продажем спільного майна подружжя: а саме 23 червня 2020 року земельних ділянок: площею 0,9246 га (кадастровий номер 6123480700:02:001:0350, розташованих по АДРЕСА_2 ) та площею 0,3254 га (кадастровий номер 6123480700:02:001:0351, розташована по АДРЕСА_2 ) та грошові кошти з відчуження 23 червня 2020 року будівлі СТО, що знаходиться по АДРЕСА_2 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року первісний позов задоволено частково.

В порядку поділу майна подружжя виділено у власність ОСОБА_1 1/2 ідеальну однокімнатної квартири АДРЕСА_3 .

В задоволені решти первісного позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1463 гривень сплаченого при зверненні до суду судового збору.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року в частині відмовлених йому позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що спірна квартира АДРЕСА_1 та гараж АДРЕСА_5 були придбані по дольовому договору від 10 квітня 2008 року та від 26 березня 2009 року відповідно. Дані договори були укладені між ним і забудовником ПП "ТФ "Будівельник" та які він не розривав, тому на сьогоднішній день він є дольовиком вищевказаного забудовника. ОСОБА_2 своїми шахрайськими діями, обманом і підробкою документів оформила незаконно право власності на квартиру АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_2 на своє ім`я.

Вважає, що ухвала про затвердження мирової угоди, яка винесена Дубенським міськрайонним судом Рівенської області від 03.06.2011 року є нікчемною, оскільки дану мирову угоду він не підписував, в зв`язку з тим, що не міг добровільно виділити ОСОБА_2 усе спільно нажите ними майно.

З 2006 року він та дружина вели спільно сумісний сімейний бізнес, тобто все означене майно придбане під час перебування в шлюбі та за грошові кошти із ведення спільного сумісного сімейного бізнесу. Також у спільному сімейному бізнесі ОСОБА_2 була бухгалтером і тому на її ім`я був відкритий 15.06.2020 року в АТ КБ "Приват Банк" рахунок, а йому як керівнику була оформлена довіреність на доступ до грошових коштів вищевказаного рахунку, яку, не повідомивши його, ОСОБА_2 відмінила з метою заволодіння грошовими коштами. Скасування ОСОБА_2 довіреності доказує те, що ніяких грошових коштів вона йому не давала, а навпаки - перекрила йому доступ до вищевказаних грошових коштів з продажу 23.06.2020 року не її майна.

Також зазначає, що під час перебування у шлюбі ним було позичено 82000 доларів США, які на сьогоднішній день не повернуто.

Щодо стягнення коштів за придбану побутову техніку, меблі та сейфи та інше, то до уточненої позовної заяви були додані чеки та накладні, але чомусь вони не взялись до уваги судом.

Представник ОСОБА_2 адвокат Заводовська М.Л. подала відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у якому зазначила, що 03 червня 2011 року ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівенської області по справі № 2-693/11 затверджено мирову угоду та виділено ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі "Промінь" у м. Тернополі, майнові права на незавершене будівництво: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та криту стоянку для автомобіля за № 27 у будинку АДРЕСА_2 . Дана ухвала суду набрала законної сили. У результаті зареєстровано право власності на вищенаведене майно за ОСОБА_2 . Тому дане майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Позовна вимога, щодо визнання спільним майном подружжя коштів у розмірі 1 450 000 грн та виділення у власність позивачу 1/2 грошових коштів у розмірі 725 000 грн, які обліковані на поточному рахунку ОСОБА_2 відкритому в АТ КБ "Приват Банк" є теж безпідставними, оскільки дані кошти були використані сторонами під час шлюбу до його розірвання в інтересах сім`ї, і сторонами не доведено належними та допустимими доказами протилежне. Також, частина коштів, які надходила на спірний рахунок ОСОБА_2 , були її особистими коштами, так як відчужене майно набуте нею на підставі договорів дарування.

Щодо визнання за ОСОБА_2 обов`язку сплати боргу, як частину спільного майна подружжя у розмірі 41 000 доларів США, то ОСОБА_1 не доведено, що дані кошти використано в інтересах сім`ї.

Також, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 суми у розмірі 121 523 грн за побутову техніку, меблі, сейфи і т. д., не відповідає дійсності та не доведена допустимими доказами, оскільки вони відсутні та не долучені до поданих позивачем уточнених позовних вимог від 21 травня 2021 року. Дана сума не підтверджується жодними належними фіскальними чеками чи договорами. До уточнених позовних вимог було долучено фотокопії із сайтів оголошень та інші неналежні докази.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Федчишин Г.С апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених в ній.

ОСОБА_2 та її представник адвокат Заводовська М.Л. апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнали, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судове рішення в частині виділу у власність ОСОБА_1 1/2 ідеальної частки однокімнатної квартири АДРЕСА_3 та відмови у задоволенні зустрічного позову в суді апеляційної інстанції не переглядається, оскільки сторонами не оскаржується.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 05 червня 1993 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис № 7051. Відповідно до рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області по справі № 559/2081/20 від 30 березня 2021 року шлюб між сторонами розірвано. Під час шлюбу народилася донька - ОСОБА_3 , яка є повнолітньою.

16 травня 2008 року, згідно договору купівлі - продажу ВКІ 130868, посвідченого Приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Олексишин З.З., за реєстром № 3191, придбано ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_1 в Гаражному кооперативі «Промінь» в місті Тернопіль (т. 2 а.с. 13).

10 квітня 2008 року між ПП Тернопільська фірма «Будівельник», в особі директора Щепановського З.В. та громадянином ОСОБА_1 укладено договір про пайове будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 66, 9 кв.м. На підставі квитанцій, виданих ОСОБА_1 ПП ТФ «Будівельник» станом на 2009 рік ним виплачено квартиру у повному розмірі. А саме: 10 квітня 2008 року - 85 000, 00 гривень, 20 березня 2009 року - 150 000 гривень, 23 березня 2009 року - 99 500, 00 гривень. Загальна сума 334500, 00 гривень сплачено ОСОБА_1 повністю згідно договору.

26 березня 2009 року між ПП Тернопільська фірма «Будівельник», в особі директора Щепановського З.В. та громадянином ОСОБА_1 укладено договір про пайове будівництво критої стоянки (гаражу) для автомобіля № 27 в АДРЕСА_2 , загальною площею - 23,91 кв.м. На підставі квитанцій, виданих ОСОБА_1 ПП ТФ «Будівельник» станом на 2009 рік ним виплачено криту стоянку у повному розмірі. А саме: 26 березня 2009 року - 40 000, 00 гривень, 27 березня 2009 року - 60 422,00 гривень. Загальна сума 100 422,00 гривень. ОСОБА_1 сплачено повністю згідно договору.

Також, рішенням Тернопільського міськрайонного суду по справі № 2 - 3700 /2011р. від 27 квітня 2011 року, визнано за ОСОБА_1 майнове право на незавершене будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та критої стоянки для автомобіля № 27. Суд встановив, що зі сторони ОСОБА_1 умови договорів про пайове будівництво виконано повністю та внесено 100% оплату, яка була фіксованою до кінця будівництва будинку АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 132).

03 червня 2011 року у справі сторін спору про поділ майна подружжя, за їх спільною заявою, ухвалою Дубенського районного суду Рівненської області по справі № 2 - 693/11, затверджено мирову угоду та із майна, набутого сторонами в шлюбі, виділено ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Промінь» у місті Тернопіль Тернопільської області, майнові права на незавершене будівництво: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та криту стоянку для автомобіля за № 27 у будинку АДРЕСА_2 . Ухвала набрала законної сили (т. 2 а.с. 136 - 137).

У результаті зареєстроване право власності на вищенаведене майно за ОСОБА_2

23 вересня 2014 року реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 27164135 серія НОМЕР_3 , а саме квартиру АДРЕСА_1 (на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, Довідки № 221 ОК «ЖБК Корольова - 3» від 01 липня 2014 року (інформація, що ОСОБА_2 є членом кооперативу ОК ЖБК Корольова - 3 та що вартість паю (квартири АДРЕСА_1 ) сплачена повністю), Довідки № 221 ОК «ЖБК Корольова - 3» від 01 липня 2014 року (про включення ОСОБА_2 в список дольовиків будинку від 15.06.2014 року за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 66,9 кв.м , житловою 35,6 кв.м., Акту передачі - приймання квартири від 01 липня 2014 року).

09 грудня 2014 року Реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 30680063, серія СТА 493530, а саме на криту стоянку для автомобіля № 27 за адресою АДРЕСА_2 (на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, Довідки ОК ЖБК Корольова - 3 № 229, від 23 вересня 2014 року (про членство ОСОБА_2 в кооперативі ОК ЖБК Корольова - 3.), Довідки ОК ЖБК Корольова - 3 № 229 від 23 вересня 2014 року, (про включення ОСОБА_2 в список дольовиків будинку від 15.12.2013 року за адресою АДРЕСА_2 , крита стоянка для автомобіля № 27 загальною площею 22,9 кв. м.), Акт передачі - приймання критої стоянки для автомобіля від 23 вересня 2014 року).

Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо виділення у власність позивача за первісним позовом 1/2 частки гаража № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Промінь» у місті Тернопіль Тернопільської області, двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та критої стоянки для автомобілів (гараж) № НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_2 суд першої інстанції виходив з того, що за домовленістю сторін та за їх добровільного волевиявлення, оформленою рішенням суду (ухвалою), означене майно вже перейшло у особисту власність ОСОБА_2 на підставі ухвали Дубенського районного суду Рівненської області від 03 червня 2011 року по справі № 2 - 693/11.

Відповідно до положень ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Таким чином, виходячи із змісту ст. 207 ЦПК України, укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов`язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається і затверджується судом у відповідності до вимог не лише цивільного процесуального права, а й з урахуванням цивільного права.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, що постановою Рівенського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 червня 2011 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 травня 2023 року передано цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна на розгляд за підсудністю до Тернопільського міськрайонного суду.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2023 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та призначено підготовче засідання на 08 серпня 2023 року.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зазначена процесуальна норма права направлена на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

Враховуючи те, що на даний час в Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області перебуває справа, предметом розгляду якої є поділ майна подружжя щодо гаража № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Промінь» у місті Тернопіль Тернопільської області, двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та критої стоянки для автомобілів АДРЕСА_2 , тому колегія суддів приходить до висновку, що у цій частині позовні вимоги слід залишити без розгляду.

ОСОБА_1 також просив визнати спільним майном подружжя кошти у розмірі 1450000, 00 гривень та виділити йому у власність грошові кошти в розмірі 725 000, 00 гривень, які обліковані на поточному рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_4 , IBAN НОМЕР_5 , відкритому в АТ КБ «Приват Банк».

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя визначені в частині третій статті 368 ЦК України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що 23 червня 2020 року ОСОБА_2 було відчужено: земельну ділянку площею 0.9246 га (кадастровий номер: 6123480700:02:001:0350, яка розташована по АДРЕСА_2 ), земельну ділянку площею 0.3254 га (кадастровий номер: 6123480700:02:001:0351, розташована по АДРЕСА_2 ), будівлі СТО, що знаходяться по АДРЕСА_2 . Покупець ТОВ «Макош мінерал», згідно договорів купівлі-продажу перерахував на рахунок IBAN НОМЕР_5 кошти в розмірі 1 450 000, 00 гривень.

Право власності на земельні ділянки: кадастровий номер: 6123480700:02:001:0350 та кадастровий номер: 6123480700:02:001:0351 набуте ОСОБА_2 наступним чином: на підставі Договору дарування земельної ділянки 05.04.2011 року вона набула право власності на земельну ділянку, загальною площею 1, 25 га. за адресою: АДРЕСА_2 . 26 січня 2015 році відбувся розподіл даної ділянки на дві окремі ділянки: кадастровий номер : 6123480700:02:001:0350 та кадастровий номер: 61234807:02:001:0351.

ОСОБА_2 було продано цегляний столярний цех, загальною площею 1 573, 2 кв.м., розташований по АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу від 23.06.2020 року, яке належало їй на праві приватної власності згідно договору дарування. Кошти із продажу даного майна у розмірі 2 505 000, 00 (два мільйони п`ятсот поять тисяч гривень) грн. теж поступили на спірний рахунок відповідачки по первісному позову.

ОСОБА_2 стверджує, що кошти, які ОСОБА_1 просить стягнути із спірного рахунку в якості спільно нажитих коштів подружжя, на даний час використані ними в інтересах сім`ї і їх немає на рахунках. Згідно наданих виписок по рахунках ОСОБА_2 вбачається наступне: з 24.06.2020 року та 25.06.2020 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «Приват Банк» укладено Депозитні договори та відкрито депозитні рахунки, на які було переміщено кошти із спірного рахунку № НОМЕР_4 , IBAN НОМЕР_5 і згодом зняті, а саме: Рахунок № НОМЕР_6 - кошти у розмірі 300 000, 00 гривень зняті 27.07.2020 року, Рахунок № НОМЕР_9 - кошти у розмірі 350 000, 00 гривень зняті 27.07.2020 року, Рахунок № НОМЕР_7 - кошти у розмірі 350 000, 00 гривень зняті 27.07.2020 року, Рахунок № НОМЕР_10 - кошти у розмірі 350000, 00 гривень зняті 27.07.2020 року, Рахунок № НОМЕР_8 - кошти у розмірі 350 000, 00 гривень зняті 27.07.2020 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що грошові кошти в сумі 725 000, 00 гривень не підлягають поділу між подружжям, оскільки використані сторонами під час шлюбу до його розірвання в інтересах сім`ї, і сторонами не доведено належними та допустимими доказами протилежне. Також, частина коштів, які надходили на спірний рахунок ОСОБА_2 , були її особистими коштами, так як відчужене майно набуте нею на підставі договорів дарування.

Стаття 57 СК України дає визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя, зокрема, особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.

Правовий висновок сформований Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, ретроспективно сприйнятий Верховним Судом в постанові від 18.06.2018 № 711/5108/17: роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

ОСОБА_1 також просив визнати за ОСОБА_2 обов`язок щодо сплати боргу як частину спільного майна подружжя у розмірі 41 000, 00 доларів США згідно рішення Дубенського суду міськрайонного суду Рівненської області по справі № 598/1894/20 від 04 березня 2021 року, яким стягнуто борг в сумі 82000, 00 доларів США, що еквівалентно 2311580 гривень із ОСОБА_1 по борговій розписці.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Правовий аналіз ч. 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший ж подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах: від 28 серпня 2019 року (справа № 638/20603/16, провадження № 61-26089св18) та від 08 квітня 2020 року (справа № 361/7130/15-ц, провадження № 61-1843св20).

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

ОСОБА_2 в судовому засіданні стверджувала, що про позичені кошти, одержані ОСОБА_1 під розписку не знала, згоду на укладення ним даного договору не давала і яким чином розпоряджався цими грошима ОСОБА_1 не володіла інформацією.

ОСОБА_1 суду не надано доказів того, що спірні грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї і чи договір позики укладено в інтересах сім`ї, тому колегія суддів вважає, що суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову цій частині позову за недоведеністю.

Щодо позовної вимога ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 суми у розмірі 121523 гривень за побутову техніку, меблі, сейфи і т.д. слід зазначити таке.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 не доведено належними, допустимими та достовірними доказами фактів придбання та наявності побутової техніки, меблів, сейфів і посилання на сайти оголошень не є належними доказами, тому колегія суддів вважає, що суд підставно відмовив у цій частині позову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати судове рішення суду повністю або частково і у відповідній частині залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково .

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року в частині відмови у задоволені первісного позову про поділу майна подружжя щодо двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , гаражу № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі Промінь у м. Тернополі, критої стоянки (гаража) для автомобілів АДРЕСА_2 - скасувати і постановити в цій частині ухвалу про залишення позову без розгляду. В решті рішення суду залишити без змін.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ним понесених.

Керуючись ст. ст. 35, 257, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року в частині відмови у задоволені первісного позову про поділ майна подружжя щодо: 1) двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , 2) гаражу № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі Промінь у м. Тернополі, 3) критої стоянки для автомобілів АДРЕСА_2 - скасувати і постановити ухвалу про залишення без розгляду позову в цій частині.

В решті рішення суду залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 31 липня 2023 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Г.В. Бершадська

Б.О. Гірський