Ухвала

від 22.07.2010 по справі 49/233

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"22" липня 2010 р.                               м. Київ                                        К-11759/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів:  Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 19 січня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2007 року

у справі  № 49/233

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол»(надалі - ТОВ «Інпол»)

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м.Києва (надалі - ДПІ у Солом’янському районі м.Києва)

про  визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У жовтні 2005 року позивач звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001042307/0 від 20.12.2004 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що документальна перевірка була здійснена з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, проводилась співробітниками податкового органу  без участі представника підприємства, про що прямо зазначено  у акті перевірки від 20.12.2004 року. Однак, позивач взагалі не був повідомлений про намір проведення відповідачем будь-якої перевірки підприємства, а тому був позбавлений можливості надати до перевірки необхідні первинні документи для підтвердження правильності формування податкових зобов’язань та податкового кредиту, показники яких визначені ним у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2004 року. Сам акт перевірки та прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення на адресу позивача не надходили. Про існування зазначеного акту перевірки та оспорюваного податкового повідомлення-рішення позивачу стало відомо лише в березні 2005 року, коли підприємство звернулось до податкового органу з питань надання актів звірок розрахунків з бюджетом, в тому числі податку на додану вартість.

Постановою господарського суду Господарського суду м.Києва від 19 січня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2007 року, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом’янському районі м.Києва №0001042307/0 від 20.12.2004 року; з Державного бюджету на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 3,40грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що висновки акту перевірки позивача, на підставі якого відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими та не відповідають чинному законодавству, оскільки у позивача на підтвердження сформованого податкового кредиту наявні всі необхідні первинні документи, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Солом’янському районі м.Києва звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Співробітниками ДПІ у Солом’янському районі м. Києва було проведено позапланову документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ТОВ «Інпол»за період з 01.05.2004 року по 31.05.2004 року, про що складено акт №370/23-0711/32344128 від 20.12.2004 року.

Висновками зазначеного акта перевірки, зокрема, вказано на порушення позивачем п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, документально не підтверджено суми віднесені підприємством до податкового кредиту за травень 2004 року в розмірі 190947,00грн. За результатами перевірки сума у розмірі 190947,00грн. не підтверджена.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001042307/0 від 20.12.2004 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2004 року на 190947,00грн.

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

У відповідності до п.п.7.2.6. и.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до акту перевірки, податковий орган дійшов висновку, що суми бюджетного відшкодування з ПДВ не підтверджені, оскільки позивачем не надано документів, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту та правильності визначення податкових зобов’язань.

Позивач у позовній заяві звертає увагу суду на те, що він не був повідомлений про намір проведення відповідачем перевірки. У акті перевірки податковий орган зазначає, що на ім’я керівництва ТОВ «Інпол»було направлено запит про надання документів з питання підтвердження сум заявлених до відшкодування із бюджету за травень 2004 року №24815/10/23-0704 від 13.12.2004 року. Однак, слід звернути увагу, що у матеріалах справи міститься копія конверту, з якого вбачається, що вище вказаний лист був направлений на ім’я ОСОБА_1 (а.с.167 зворот т.2). Також слід зазначити, що у матеріалах справи не містяться документальні підтвердження того, що позивач відмовився надати первинні документи для проведення перевірки.

У матеріалах справи містяться копії договорів, копії актів приймання виконаних робіт, копії видаткових накладних, копії рахунків фактур; копія вантажно митної декларації, які підтверджують здійснення позивачем господарської діяльності. Також, у матеріалах справи містяться копії податкових накладних, які в повному обсязі підтверджують правомірність формування податкового кредиту позивача у розмірі 90380,70грн. Зазначені документи були предметом дослідження при розгляді справи у судах попередніх інстанцій.

Крім того, факт реєстрації контрагентів позивача платниками ПДВ, на момент виписки податкових накладних, відповідачем не заперечується. Так як і не надано податковим органом доказів того, що угоди, на виконання яких були виписані податкові накладні, визнані недійсними.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що при дослідженні податкових накладних було встановлено, що не всі вони складені належним чином, а отже, на них не можна посилатись як на підтвердження правильності формування позивачем податкового кредиту.

Однак, слід зазначити, що невірно вказане розташування юридичної особи та повна або скорочена назва отримувача, не роблять податкові накладні недійсними.   

Крім того, згідно з п.5 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення», податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п.2 даного Порядку. Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Крім того, слід зазначити, що у матеріалах справи міститься висновок №6717 судово-бухгалтерської експертизи, за адміністративною справою №49/233, від 29.08.2006 року, відповідно до якого, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2004 року документально не підтверджується у розмірі 160,08грн. Розбіжність пояснюється тим, що позивачем до складу податкового кредиту за травень 2004 року, згідно книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) порядковий номер 226, включена сума податку на додану вартість 160,08грн. за податковою накладною №87, яка виписана Продавцем –особою (платником податку) ВАТ «Бавовнянка»- Покупцю –особі (платнику податку) ТОВ «КС-Київ», а не позивачу (т.2).

Слід також звернути увагу, що акт №370/23-0711/32344128 від 20.12.2004 року, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, складено із порушенням приписів Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом ДПА від 16.09.2002 року №429 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 року за №1023/7311. Зокрема, в акті перевірки в порушення п. п.1.5 - 1.7 зазначеного Порядку відсутні будь-які посилання податкового органу на первинні документи, відсутній систематизований перелік порушень позивачем норм податкового та валютного законодавства, виявлений при проведенні перевірки.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва –залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м.Києва від 19 січня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2007 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня  відкриття таких обставин.