Постанова

від 20.02.2023 по справі 545/1120/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1120/20 Номер провадження 22-ц/814/245/23Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кумечко Марини Сергіївни

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року у складі судді Потетія А. Г.

у цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , треті особи - Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Ковалівська сільська рада Полтавського району, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

Перший заступник прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивовано тим, що за результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017171010000088, внесеного 18.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, встановлено, що на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність громадян передані земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, які розташовані в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не можуть передаватися у приватну власність, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

Так, 04.05.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ № 4351-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».

Згідно інформації № 203731379 від 11.03.2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.06.2017 внесено запис № 20983014 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1278721053240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

В ході досудового розслідування витребувано інформації з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів (№01-2/583 від 13.05.2017; №01-2/1084 від 29.09.2017) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів №06-28/323 від 11.04.2017 року.

В інформаціях вказується на те, що проекти землеустрою по вказаним земельним ділянкам, зокрема, і по земельній ділянці, наданій відповідачеві, на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 статті 186-1 Земельного кодексу України до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися.

Також Полтавське обласне управління водних ресурсів зазначило, що усі земельні ділянки розміщені за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, знаходяться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а деякі з цих ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак.

У 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» розроблено робочий проект «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району», яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні ризику - територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ.

12.09.2017 до Ковалівської сільської ради направлено запит щодо надання інформації у межах якої адміністративно-територіальної одиниці перебувають вказані земельні ділянки, їх цільове призначення, початкові картографічні дані вказаного масиву, чи знаходяться земельні ділянки на території де архівними картами передбачено розміщення лук, чи перебувають вказані земельні ділянки у межах водоохоронних зон, чи знаходяться дані земельні ділянки у заплаві річки Коломак .

У відповіді Ковалівської сільської ради № 868 від 21.09.2017 зазначено, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області (далі - РОВР) «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 знаходиться між розрахунковими створами № 7 і № 8 в правобережній заплаві річки Коломак . Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей.

За результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення спірної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості (аркуш 01037488-219-158 ТГ1 документації).

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР у відповідності до п.4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01.07.1984 в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка топиться в середньому раз в 2-4 роки (50% та 25% забезпеченості відповідно).

14.12.2018 року призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 04.09.2019 складено висновок № 29639/18-41/241038-24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 в заплаві річки Коломак.

Експертами також встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 04.05.2017 № 4351-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.06.2017 за № 20983014 та зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» за № 4351-СГ від 04 травня 2017 року.

Скасовано запис № 20983014 від 13.06.2017 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту та припинити право приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь Прокуратури Полтавської області сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 6 306,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що спірна земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні у заплаві річки Коломак та надання вказаної земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить приписам статті 80 Водного кодексу України.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Кумечко М. С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд не зупинивши провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, порушив норми процесуального права та права відповідача на належний захист.

Вказує, що протягом розгляду справи суд відмовив у задоволенні усіх клопотань відповідача, чим позбавив права на найменший захист, отримання доказів та спростування доводів прокуратури, та, на думку апелянта, завідомо прийняв сторону позивача.

Зазначає, що задовольняючи позов суд послався на листи Полтавського обласного управління водних ресурсів № 01-2/583 від 13.05.2017 та № 01-2/1084 від 29.09.2017, а також лист Полтавського регіонального управління водних ресурсів № 06-28/323 від 11.04.2017, зазначивши, що деякі із ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак, проте, вказана інформація є суб`єктивною думкою авторів листів із застосуванням прислівника «можливо», що за своїм змістовим навантаженням породжує сумнів у твердженні, якого воно стосується.

У рішенні суд послався на висновок експертів, складений за результатами проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04.09.2019 року, яка була проведена в рамках кримінального провадження, яке триває до цього часу, жодної підозри нікому не оголошено та не вручено, а тому неправомірність чи незаконність розпорядження земельними ділянками не доведено, збитки відсутні. Суд чомусь ставить у вину відповідачу та його представнику те, що ними не було заявлено клопотання про проведення судової експертизи у цивільній справі. Таким чином, судом першої інстанції не досліджено висновок експертів щодо неналежності чи допустимості цього доказу, не надано йому оцінку.

Вважає, що місцевий суд не вивчав, не ознайомлювався, не аналізував висновок експертів, не досліджував його повноту та об`єктивність. Так, на сторінках 32-33 висновку експертів зазначено, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 , розташована поза межами нормативних розмірів прибережної захисної смуги річки Коломак, тобто поза межами земель водного фонду України.

Звертає увагу на те, що при формуванні кінцевих висновків експерти послалися на викривлені вихідні дані, що були надані прокуратурою, про що зазначено на сторінках 24-25 висновку експертизи, також експерти вказали, що проекти берегової лінії річки Коломак, від якої і обчислюється охоронна зона, не розроблялися, а тому висновки експерта про фактичне перебування земельної ділянки у заплаві річки обґрунтовано викликають розумні сумніви.

Також судом не було враховано, що відомості про водоохоронну зону не були внесені до Державного земельного кадастру всупереч пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Вказує, що внаслідок невиконання державою своїх обов`язків по оприлюдненню прийнятих рішень і їх належній реєстрації, при розробці технічної документації на спірну земельну ділянку, що була в подальшому виділена ОСОБА_1 , інженер-землевпорядник, що виготовляв технічну документацію, не знав і не міг знати про нібито існування охоронної зони у місці розташування земельної ділянки через непроведення державної реєстрації обмежень у використанні земельної ділянки, а відповідно і не відобразив ці обмеження у виготовленому проекті.

Судом першої інстанції не досліджувалося, чи була узгоджена технічна документація із Мінприроди, Держводагенством та територіальними органами Держземагенства, не було враховано, що ці обмеження у використанні земель не були внесені до Державного земельного кадастру, а відтак за відсутності навіть доказів оприлюднення «Технической документации» 1981 року, якою вони встановлені, не можуть вважатися чинними, адже вони не є законодавчим актом, не були належним чином погоджені, зареєстровані та оприлюднені в установленому законом порядку.

Вважає, що експерти знехтували вимогами статті 88 Водного кодексу України та статті 60 Земельного кодексу України, які чітко регламентують, що межі прибережних захисних смуг всіх без виключення водних об`єктів мають встановлюватися за окремими проектами землеустрою, що розробляються в порядку, передбаченому законом.

Зазначає, що відбулася підміна спеціалістів-розробників документації із землеустрою, на яких Законом покладається здійснення землевпорядних робіт щодо розроблення проектів землеустрою. Експерти у своєму висновку визначили, що для визначення та встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, достатньо схем та робочих проектів, ніким не погоджених, не затверджених.

Згідно даних Екологічного паспорта Полтавської області, затвердженого головою Полтавської ОДА 30.06.2020, підготовленого та погодженого Департаментом екології та природних ресурсів Полтавської ОДА, річка Коломак відноситься до малих річок. Прибережна захисна смуга, якої становить 25 метрів, щодо заплавів дослідження не проводилися, документація відсутня.

Вказує, що земельна ділянка ОСОБА_1 сформована відповідно до норм Законів України з урахуванням розмірів прибережної захисної смуги річки Коломак, а експерти КНДІСЕ за результатами проведення експертиз дали висновок в частині розташування належної відповідачу земельної ділянки у заплавах річки Коломак , не маючи повноваження на такого роду дослідження, без належних документів та матеріалів.

Тому висновок експертів є таким, що проявляється у свідомому ігноруванні або замовчуванні дослідження суттєвих фактів, об`єктів експертизи, викладеному описанні цих фактів, завідомо невірній їх оцінці та призводить до втрати учасниками АТО земельних ділянок.

Також несправедливим вважає розподіл судових витрат у справі, а саме судового збору, оскільки відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з порушенням їх прав.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки, внаслідок чого має право на захист свого абсолютного права власності, яке включає володіння, користування, розпорядження майном.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ГУ Держгеокадастру у Полтавіській області просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову прокурора в повному обсязі.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно пункту 2 частини першої статті 374, пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, якщо встановить порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що 04.05.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області видано наказ № 4351-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей (кадастровий номер 5324081900:00:001:0058) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Вказана земельна ділянка знаходиться у заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, що підтверджується архівними матеріалами щодо паспортизації водних об`єктів з визначенням водоохоронних зон р. Коломак та визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава і Полтавського району Полтавської області з робочим проектом, виготовленим у 2003 році Відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» Державного комітету України по водному господарству, та висновком від 04.09.2019 № 29639/18-41/24238-24272/19-41 експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою у кримінальному провадженні № 42017171010000088.

Як вбачається з наданих Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області матеріалів та висновку за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 29639/18-41/24238-24272/19-41, який відповідає вимогам статті 102 ЦПК України та є належним та допустимим доказом у справі, земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 повністю розташована у заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, що спростовує доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо недоведеності цих обставин.

Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції вірно виходив з того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, перехід яких у власність громадян є неможливим в силу закону. Зайняття такої земельної ділянки розглядається як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а належним способом захисту порушеного права держави є вимога про повернення земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно частин першої-другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Прибережні захисні смуги встановлюються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, встановлено що до складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри (пункт 3).

Відповідно до статей 61-62 ЗК України, статей 89-90 ВК України, абзацу другого пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додатку 13 до цих Правил для запобігання забрудненню і виснаженню водних об`єктів на прибережних ділянках річок або водоймищ встановлюються водоохоронні зони, до складу яких входять, зокрема, заплава річки, надзаплавні тераси, бровки і круті схили корінних берегів, на яких встановлено режим суворого обмеження господарської діяльності.

Згідно частини п`ятої статті 88 ВК України землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність за виключенням безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм загальною площею до 3 гектарів.

Відповідно до частини четвертої статті 59 ЗК України земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови із земель водного фонду можуть передаватися органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування громадянам та юридичним особам лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції, що вимагає встановлення особливого порядку їх використання та надання у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ у подібних правовідносинах неодноразово звертала увагу на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу, тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункти 70, 71); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункти 80, 81); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункти 96, 97); від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункти 45, 46); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45, 46); 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51, 52)).

Враховуючи наведене колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача про невнесення до Державного земельного кадастру відомостей про водоохоронну зону річки Коломак, оскільки це не спростовує факт перебування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 у заплаві малої річки Коломак, що належить до водоохоронної зони та до земель водного фонду, передача яких у приватну власність неможлива.

З метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації; надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва; здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній (пункти 5, 7, 8 частини першої статті 80 ВК України).

Таким чином, надання спірної земельної ділянки, яка розташована у заплаві малої річки Коломак, для ведення садівництва суперечить приписам статті 80 ВК України та така земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави, що обґрунтовано вирішив суд першої інстанції, зобов`язавши ОСОБА_1 повернути земельну ділянку державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Доводами апеляційної скарги такі висновки суду не спростовуються.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У порушення вказаних вимог закону відповідачем не спростовано наданий по справі експертний висновок щодо перебування спірної земельної ділянки у заплаві р. Коломак, що є прибережною водоохоронною зоною, до складу якої відповідно до статті 1 ВК України входить і прибережна захисна смуга.

Заперечення апелянтом висновку експертів не ґрунтується на належних засобах доказування, а неповноти, необґрунтованості або суперечності висновку № 29639/18-41/241038-24272/19-41 від 04.09.2019 апеляційним судом не встановлено.

Експертний висновок в мотивувальній частині містить дослідження по питанню № 2 - чи розташовані вказані земельні ділянки, у тому числі спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, за результатами якого надано позитивний висновок, який обґрунтовано взятий до уваги судом при вирішенні даної справи.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право вертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частини перша, друга статті 4 ЦПК України).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (див. пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Встановивши, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , знаходиться у межах заплави та водоохоронної зони річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України і відповідно до пункту «д» частини четвертої статті 84 ЗК України, пункту 7 частини першої статті 80 ВК України не може передаватись у приватну власність, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 04.05.2017 № 4351-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», якою надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей для індивідуального садівництва.

Разом з тим суд не врахував, що вимога про визнання наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області незаконним та його скасування є неефективним способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно надати правову оцінку рішенню органу державної влади та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. Крім того, незаконна державна реєстрація права приватної власності на спірну земельну ділянку, яка в силу закону перебуває у державній власності, не є належним способом захисту прав держави, як володіючого суб`єкта, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку за негаторним позовом, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

До того ж встановлена законом неможливість передачі у приватну власність земель водного фонду унеможливлює виникнення такого права у відповідача, а тому позовні вимоги прокурора про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 не ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи та наведених правових нормах. Задовольнивши такі вимоги прокурора, суд першої інстанції не врахував, що в силу закону спірна земельна ділянка не вибула з володіння держави, отже, право власності не неї не набуте відповідачем.

Неврахування судом першої інстанції норм матеріального права, які визначають способи захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, та правових позицій Великої Палати Верховного Суду у спірних правовідносинах призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, запису про державну реєстрацію права приватної власності та припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення у вказаній частині з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора, що не відповідають належному способу захисту порушених прав.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводами апеляційної скарги не спростовується та залишається апеляційним судом без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кумечко Марини Сергіївни - задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 4351-СГ від 04.05.2017 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», а також скасування запису № 20983014 від 13.06.2017 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0058 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту та припинення права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , треті особи - Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Ковалівська сільська рада Полтавського району в частині визнання незаконним та скасування наказу, а також припинення права приватної власності - відмовити.

В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. І. Обідіна

О. В. Прядкіна