Постанова

від 21.02.2023 по справі 342/49/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 342/49/17-ц

провадження № 61-164св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: Михальчівська сільська рада, Городенківська міська рада Івано-Франківської області, ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , правонаступниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Михальчівська сільська рада, Городенківська міська рада Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є власником земельної ділянки, площею 0,1264 га, на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. По сусідству з ним у житловому будинку АДРЕСА_2 , проживає відповідачка, яка відповідно є також суміжною власницею земельної ділянки. Під час підготовки до приватизації належної йому земельної ділянки, а саме в процесі обміру земельної ділянки та встановленні меж в натурі, представниками сільської ради та землевпорядником виявлено, що відповідачка незаконно захопила частину його земельної ділянки, площею 65,54 кв. м. та встановила на ній металеву огорожу.

Факт незаконного захоплення частини земельної ділянки підтверджується планом-схемою обмірів земельної ділянки, яку провів сертифікований інженер-землевпорядник, приватний підприємець ОСОБА_7 . На цій схемі чітко вказано межу захоплення ОСОБА_2 частини його земельної ділянки. Відповідачка добровільно повертати захоплену частину земельної ділянки відмовилася та обгородила її огорожею, у зв`язку з чим він змушений був звертатися за захистом своїх прав до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Проте, відповідачка не реагувала на численні попередження контролюючих органів, а Михальчівська сільська рада не вжила достатніх заходів реагування щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка захоплена відповідачкою та належить йому на праві приватної власності.

Посилаючись на викладене, позивач просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , частина площі (65,54 кв. м), з якої захоплена відповідачем, шляхом знесення металевої огорожі.

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Михальчівської сільської ради, Городенківської міської ради Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_6 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 обманним шляхом захопив частину її земельної ділянки і незаконно її привласнив. Технічну документацію на земельну ділянку ОСОБА_1 виготовило ТОВ «Геоземкадсервіс» без її погодження як суміжного землекористувача та без врахування її державного акта на право приватної власності на землю. Відповідач скористався її похилим віком і погоджував межу не з нею, а з її дочкою ОСОБА_8 , якій вона не давала таких повноважень. Технічна документація відповідача виготовлена без врахування визначених меж її земельної ділянки між кутами 1- 12 -11 та 10. Лінія між цими кутами не є рівною, а ломаною. Відповідно до кадастрового плану та схеми розташування земельної ділянки відповідача розміром 0,1264 га, лінія проходження межі від точки «А» до точки «Б» є рівною, хоча така лінія проходження межі між цими точками також повинна бути ломаною. Зазначене свідчить, що частина її земельної ділянки незаконно ввійшла до земельної ділянки відповідача, що в свою черго призвело до порушення її права на земельну ділянку в належному розмірі.

Вважає, що неправильно визначений фактичний розмір земельної ділянки відповідача свідчить про незаконність видачі останньому свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05 жовтня 2015 року, видане відповідачу на земельну ділянку, площею 0,1264 га, кадастровий номер 2621682201:01:002:0058, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, на АДРЕСА_1 , яке зареєстроване в Реєстраційній службі Городенківського районного управління юстиції Івано-Франківської області.

Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2018 року залучено до участі в справі правонаступників померлої ОСОБА_2 : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2022 року у складі суді Федів Л. М. первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 його земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , шляхом знесення металевої огорожі. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , правонаступниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є правонаступниками ОСОБА_2 , чиняться перешкоди ОСОБА_1 у користуванні його земельною ділянкою, шляхом встановлення металевої огорожі на земельній ділянці, яка накладається на земельну ділянку позивача.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що докази, надані ОСОБА_1 не підтверджують обґрунтованість його вимог. Позивач на підставі рішення сільської ради отримав у приватну власність площу земельної ділянки, яку просив - 0,1264 га. Даних про нестачу площі внаслідок захоплення під час приватизації зокрема і площею 65,54 кв. м, матеріали справи не містять. Визначена план-схемою підприємця ОСОБА_7 площа захоплення 65,54 кв. м, не підтверджується жодним доказом у справі.

На підставі розробленої технічної документації в таких же межах, що не заперечив позивач, йому і була надана земельна ділянка. При цьому, до площі 0,1264 га зі слів позивача, включено спірну площу, яку він вважав своєю, тому і виявилося, що паркан відповідачки за такої обставини розміщений на приватизованій земельній ділянці ОСОБА_1 .

Дані технічної документації позивача не відображають накладення земельної ділянки відповідачів, як і будь-кого іншого на ділянку позивача. В плані меж зон і обмежень вказано тільки обмеження, де діє охоронна зона ЛЕП 0,4 кВ. З огляду на це, план-схема визначена ОСОБА_7 , не є належним доказом обґрунтованості вимог позивача, оскільки складена зі слів замовника та не ґрунтується на будь-яких первинних документах щодо землекористування.

ОСОБА_2 своє право на приватизацію земельної ділянки реалізувала значно раніше ніж позивач, у 1997 році. Позивачем погоджено межі земельної ділянки, що підтверджується його підписом на плані встановлених меж. Докази того, що ОСОБА_2 після погодження їй позивачем меж земельної ділянки зміщено огорожу на частину його земельної ділянки, у матеріалах справи відсутні.

Експертний висновок не є належним доказом накладення земельних ділянок, оскільки судом визначено тільки наявність накладення земельних ділянок позивача та відповідача, тоді як предметом спору є усунення перешкод у користуванні шляхом знесення огорожі. Відповіді на питання, де знаходиться спірна огорожа, чи проходить вона по межі однієї з ділянок, чи знаходиться на ділянці, яка належить позивачу експертиза не дала. Викликаний до апеляційного суду для пояснення висновку експерт ОСОБА_10 надати відповіді на наведені питання не зміг.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 206/1658/20.

Також, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У лютому 2023 року від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до частини четвертої статті 395 ЦК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Частиною четвертою статті 183 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

До відзиву заявникине додали докази надсилання його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи. У зв`язку з цим Верховний Суд залишає цей відзив без розгляду.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Оскільки суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , то суд касаційної інстанції переглядатиме судове рішення лише в цій частині.

Обставини, встановлені судами

Рішенням тридцять третьої сесії шостого демократичного скликання Михальчівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 21 вересня 2015 року № 218-33/2015 вирішено передати безоплатно у власність ОСОБА_1 земельні ділянки із кадастровими номерами 2621682201:01:002:0057, площею 0,2500 га, для обслуговування житлового будинку, 2621682201:01:002:0058, площею 0,1264 га, для ведення особистого селянського господарства.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,1264 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2621682201:01:002:0058, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок, виданого Виконавчим комітетом Михальчівської сільської ради на підставі рішення Городенківської районної ради 7 сесії 3 демократичного скликання від 14 травня 1999 року, зареєстрованого Коломийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 108 від 04 вересня 2000 року, житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_2 , в цілому на праві спільної сумісної власності належить: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 та ОСОБА_3 у рівних частинах кожному.

Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,8500 га, яка на підставі рішення Михальчівської сільської Ради народних депутатів 11 сесії 2 скликання від 28 травня 1997 року передана у приватну власність ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІІ-ІФ № 029377.

Відповідно до державного акта, земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_2 , межує із земельною ділянкою ОСОБА_1

ОСОБА_1 погоджено межі земельної ділянки ОСОБА_2 .

Комісією сільської ради попереджено ОСОБА_2 і її сім`ю про те, що вони захопили земельну ділянку ОСОБА_1 згідно з його технічною документацією. У листі Михальчівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 13 травня 2016 року № 94 також вказано, що ОСОБА_2 і її сім`я цей факт захоплення не підтверджують так як вони встановили огорожу відповідно до державного акта.

Згідно із висновком судової будівельно-технічної експертизи від 14 грудня 2020 року № 073/12-20 межі та накладення (захоплення) земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , після смерті ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , на земельну ділянку, власником якої є ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки, розмірами 0,41 м.п., 1,68 м.п., 53,87 м.п., 1,89 м.п., 2,97 м.п., 19,14 м.п., 16,74 м.п., 16,74 м.п. та площею 0,0058 га.

У висновку експерта вказано, що у наданих на дослідження матеріалах цивільної справи є копії державного акта на право приватної власності на землю від 30 травня 1997 року, який видано ОСОБА_2 , межа земельної ділянки площею 0,8500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, та межа земельної ділянки площею 0,8855 га, яка вказана на плані встановлених меж ділянки № НОМЕР_1 мають невідповідність - по межі від «А» до «Б» відсутня сторона довжиною 26,45 м.п., яка позначена на плані встановлених меж ділянки № НОМЕР_1 між точками «4» та «5».

Беручи до уваги зазначені факти, а також невідповідність на 0,0344 га площ фактичного користування 0,9189 га та площі 0,8855 га, вказаної на плані встановлених меж ділянки № НОМЕР_1 (0,9189 га - 0,8855 га = 0,0344 га), можливість встановлення чи накладається земельна ділянка ОСОБА_1 площею 0,1264 га на АДРЕСА_1 на земельну ділянку ОСОБА_2 , площею 0,85 га на АДРЕСА_3 за державним актом на право приватної власності на землю від 30 травня 1997 року і планом встановлених меж - є неможлива.

Правове обґрунтування

Стаття 152 ЗК України визначає способи захисту прав на земельні ділянки та при цьому встановлює, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За змістом статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, який існує між сторонами, з урахуванням установлених у цій справі обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 своїх позовних вимог, а саме захоплення стороною відповідачів частини земельної ділянки, належної позивачу.

Оцінивши обставини справи, а також відсутність доказів зміни меж спірних земельних ділянок (перенесення огорожі) після отримання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки та погодження ОСОБА_1 меж належної їй земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 . Обставини знаходження земельної ділянки ОСОБА_1 на території, яку обгородила ОСОБА_2 , не доведені, а отже, не доведено факту порушення права позивача на користування земельною ділянкою, яку останній набув у власність.

Апеляційним судом надано оцінку висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 грудня 2020 року № 073/12-20 та встановлено, що висновок є неповним, а допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_10 не зміг надати відповіді на питання суду, які стасують обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 206/1658/20.

У зазначеній постанові Верховного Суду сформульований висновок про те, що у спірних правовідносинах питання щодо визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладення земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих та документації із землеустрою на ці земельні ділянки потребують спеціальних знань і мають бути підтверджені висновком судової земельно-технічної експертизи. Відповідних клопотань зі сторони позивача про її призначення не було. Ураховуючи те, що поданий позивачем висновок експерта не є належним та допустимим доказом, клопотань від позивача щодо призначення судом відповідної експертизи не було, тому суд першої інстанції, з висновком якої погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено порушення меж його земельної ділянки спірним будівництвом, яке здійснене відповідачем.

Тобто, доводи заявника зводяться до того, що оскільки у справах про порушення меж та визначення накладення земельних ділянок потребує спеціальних знань і має бути підтверджене висновком судової будівельно-технічної експертизи, то під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи від 14 грудня 2020 року № 073/12-20, складений судовим експертом ОСОБА_10., тa прийняв незаконне і необґрунтоване рішення без врахування спеціальних знань, якими суд не володіє.

Верховний Суд відхиляє такі доводи заявника, оскільки висновок експерта це лише один із можливих доказів у справі, якому суду зобов`язаний надати оцінку. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Крім цього, суд зобов`язаний також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Так, експерт не надав відповіді на питання, поставлене в ухвалі суду про призначення експертизи, а саме: «Чи накладається земельна ділянка ОСОБА_1 площею 0,1264 га на АДРЕСА_1 на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,85 га на АДРЕСА_3 за державним актом на право приватної власності на землю від 30 травня 1997 року і плану встановлених меж?», а отже, поряд з іншими доказами, наданими сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недостовірність цього доказу. Експертом встановлено накладення площею 0,0058 га не на підставі правовстановлюючих документів обох сторін і взагалі не встановлено, які існуючі межові знаки бралися за основу при встановленні конфігурацій земельних ділянок, яким чином повинна проходити межа між земельними ділянками сторін та на підставі чого ним було встановлено факт накладення земельної ділянки.

У справах щодо порушення меж земельних ділянок, суд може ухвалити рішення без врахування висновку експертизи, якщо встановить, що ці висновки є неналежним доказом у справі (див. постанову Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 709/629/17).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також вказує на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, висновок експертизи, план-схему обмірів земельної ділянки, яку провів і склав сертифікований інженер-землевпорядник, приватний підприємець ОСОБА_7 .

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи заявника, оскільки вони спростовуються висновками суду апеляційної інстанції, так зокрема, суд вказав на те, що план-схема, визначена ОСОБА_7 , не є належним доказом обґрунтованості вимог позивача, оскільки складена зі слів замовника та не ґрунтується на будь-яких первинних документах щодо землекористування позивача.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відзив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на касаційну скаргу залишити без розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний