Постанова

від 01.03.2023 по справі 950/2655/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 950/2655/21

провадження № 61-12996 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 08 серпня 2022 року у складі судді Стеценка В. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області, про відібрання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 04 серпня 2020 року у справі № 950/347/20 було розірвано. Від шлюбу вони мають дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 12 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 950/569/20, у задоволенні позову ОСОБА_2 до неї про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів відмовлено повністю. ЇЇ зустрічний позов до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю - задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею, як матір`ю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відповідач рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 липня 2021 року у справі № 950/569/20 не виконує. Крім того, відповідач ізолював дочку у житловому будинку по АДРЕСА_1 , дитина не відвідує навчальний заклад, ОСОБА_2 подав заяву до навчального закладу про переведення дочки на домашню форму навчання.

Вищевказані протиправні дії відповідача свідчать про умисне порушення ним прав дитини.

Вона неодноразово зверталася із заявами до Лебединського відділу державної виконавчої служби у Сумському районі Сумської області щодо примусового виконання рішення суду, проте її було повідомлено, що рішення суду у справі № 950/569/20 не передбачає можливості його примусового виконання.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд відібрати у ОСОБА_2 малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернути її матері, забезпечивши місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю; допустити негайне виконання рішення суду у частині відібрання у ОСОБА_2 малолітньої дитини.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 08 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Відібрано у ОСОБА_2 малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , допущено негайне виконання рішення суду у цій частині. Повернуто малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері - ОСОБА_1 , фактично проживаючій у квартирі АДРЕСА_2 , забезпечивши місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою належними та допустимими доказами підтверджено, що відповідач у добровільному порядку не виконує рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 липня 2021 року у справі № 950/569/20 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 разом з матір`ю та не передає дитину матері, не зважаючи на її вимоги та дії, вчинені для створення умов для проживання дитини і примусового виконання зазначеного судового рішення, чим порушує права малолітньої дитини - ОСОБА_4 . Отже, відповідач вчиняє дії небезпечні для морального виховання малолітньої дитини, хоча зобов`язаний створювати належні умови для нормального фізичного та розумового її розвитку.

Доводи відповідача про те, що зміна місця проживання малолітньої дитини спричинить їй шкоду і не відповідає вимогам Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, є безпідставними, так як судом першої інстанції було встановлено, що після примусового розлучення позивачки з малолітньою дитиною, незважаючи на вчинення відповідачем та його батьками перешкод у спілкуванні матері з дитиною, позивачка неодноразово зверталася до державних органів та суду з метою вирішення питання щодо її безперешкодного спілкування з донькою та проживання з нею, ОСОБА_1 має для цього належні умови, а також вчиняла спроби побачитись з дитиною, спілкувалася з нею та підтримувала сімейні відносини.

Суд не взяв до уваги доводи відповідача про те, що проведені психологічні дослідження підтвердили необхідність проживання дитини з відповідачем, оскільки із висновків зазначених досліджень не вбачається, що до них долучалася мати малолітньої дитини. Крім того, вказані висновки складені у 2021 році, тобто після ухвалення рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 липня 2021 року у справі № 950/569/20 та під час його апеляційного перегляду Сумським апеляційним судом і суперечать висновку служби у справах дітей виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області, який було затверджено розпорядженням голови Лебединської районної державної адміністрації Сумської області від 15 червня 2020 року № 130-ОД.

Безпідставними є доводи відповідача та його представника про те, що у минулому позивачка неналежним чином виконувала свої батьківські обов`язки, не створила умов для проживання дитини, а відповідач сам утримує дочку, має постійне місце роботи та житлове приміщенням з усіма зручностями, дитина забезпечена всім необхідним, влаштована та відвідує дитячий навчальний заклад, має можливість спілкуватися з іншими родичами та друзями, так як зі справи вбачається, що вказані обставини разом із висновком служби у справах дітей виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області були досліджені при розгляді справи № 950/569/20 про визначення місця проживання дитини і зазначені посилання відповідача на існування цих обставин зводяться до незгоди з висновками судів у справі № 950/569/20 щодо встановлення обставин справи та оцінкою доказів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 не виконує рішення Лебединського районного суду Сумської області у справі № 950/569/20, яке набрало законної сили та яким визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивачки у порядку, визначеному положеннями статті 162 СК України.

Рішенням суду у справі № 950/569/20 встановлено, що для забезпечення інтересів малолітньої дитини - ОСОБА_4 , саме визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її інтересам.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток. Також не встановлено обставин, що повернення дитини матері буде суперечити її інтересам.

Апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги щодо невитребування висновку Служби у справах дітей виконавчого комітету Лебединської районної державної адміністрації Сумської області, оскільки такий висновок був досліджений при розгляді справи № 950/569/20 про визначення місця проживання малолітньої дитини, згідно з яким вказано за доцільним визначити місце проживання дитини з матір`ю. Служба у справах дітей виконавчого комітету Лебединської районної державної адміністрації Сумської області залучена до участі у справі в якості третьої особи та підтримала заявлений позов ОСОБА_1 .

Посилання відповідача на те, що малолітня дитина значний час проживає з ним, не може бути підставою для відмови у позові, оскільки відповідач не виконує рішення суду у справі № 950/569/20, що набрало законної сили, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо невзяття до уваги висновків досліджень практичних психологів, відповідно до яких визначена доцільність проживання дочки з батьком, так як ці психологічні дослідження були проведені за зверненням відповідача, без участі матері дитини і характеристика ОСОБА_1 не є об`єктивною, як така, що складена зі слів батька дитини, який є заінтересованою особою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 950/2655/21 з Лебединського районного суду Сумської області.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом безпідставно відмовлено у витребуванні від органу опіки та піклування письмового висновку. Також апеляційний суд безпідставно відмовив у долученні висновку про зміну місця проживання малолітньої дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області від 16 листопада 2022 року № 245, відповідно до якого служба в справах дітей висловилася за доцільність проживання дитини з батьком.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи у тому числі сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан. Посилався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду.

Дитина з березня 2020 року, тобто вже 1 рік і 7 місяців постійно проживає з батьком, з яким проводить вільний час, виконує домашнє завдання, її виховання та матеріальне утримання за весь цей час здійснює лише батько. Дочка з народження проживає за однією адресою, має друзів за місцем проживання, відвідує школу також у с. Павленкове Сумської області, при тому, що відповідачка проживає у м. Лебедин Сумської області та отримує мінімальну заробітну плату, а тому немає можливості постійно їздити сама та возити дитину до школи, що знаходиться на відстані 30 км від м. Лебедин Сумської області.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. ОСОБА_2 у порушення закону не виконує рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 липня 2021 року у справі № 950/569/20 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 з матір`ю. Вказаними протиправними діями відповідача порушено права малолітньої дитини та не дотримано якнайкращих її інтересів, малолітня дитина - ОСОБА_4 постійно перебуває у депресивному стані, вона повністю ізольована, не відвідує шкоду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 04 серпня 2020 року у справі № 950/347/20 було розірвано (а.с. 9, т. 1).

Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 12 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 950/569/20, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів відмовлено повністю. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю - задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю - ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с. 10-16, т. 1).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 950/569/20-ц (провадження № 61-18067 св 21) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 липня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року змінено, шляхом викладення мотивувальних частини у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 липня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року залишено без змін.

Судами при розгляді справи № 950/569/20 встановлено, що з березня 2020 року сторони проживають окремо, ОСОБА_1 було примусово розлучено з малолітньою дитиною, ОСОБА_2 та його батьки чинили перешкоди у спілкуванні матері з малолітньою дитиною, безпідставно не надавали можливості з нею бачитися та спілкуватися, унаслідок чого ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Лебединської районної державної адміністрації Сумської області та Лебединського відділення Сумського районного відділу поліції Головного управління національної поліції України в Сумській області з проханням вирішити питання щодо її безперешкодного спілкування з дитиною. Органом опіки та піклування Лебединської районної державної адміністрації Сумської області було розглянуто питання щодо можливості проживання малолітньої дитини з одним із батьків та надано висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 разом з матір`ю. Вказаний висновок органу опіки та піклування затверджено розпорядженням голови Лебединської районної державної адміністрації Сумської області від 15 червня 2020 року № 130-ОД.

ОСОБА_1 направляла до Лебединського відділу державної виконавчої служби у Сумському районі Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) виконавчий лист № 950/569/20 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 з матір`ю - ОСОБА_1 , виданий 22 жовтня 2021 року Лебединським районним судом Сумської області, для примусового виконання, проте згідно з повідомленнями від 27 жовтня 2021 року та 18 листопада 2021 року, виконавчий лист повернуто позивачці без виконання, оскільки його виконання не передбачає засобів примусового виконання рішень (а.с. 21-23, т. 1).

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 06 грудня 2021 року у справі 950/2557/21 скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано службову особу, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальне правопорушення відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області у порядку статті 214 КПК України внести до Єдиного реєстру досудового розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 від 14 жовтня 2021 року про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення (а.с. 20, т. 1).

Малолітня дитина - ОСОБА_4 навчається у 2 класі Павленківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лебединської міської ради Сумської області (а.с. 78, т. 1).

Малолітня дитина ОСОБА_4 з 10 квітня 2014 року зареєстрована та фактично проживає по АДРЕСА_1 . Позивачка проживала за вказаною адресою без реєстрації, а з 20 березня 2020 року малолітня дитина - ОСОБА_4 фактично проживає за цією адресою разом з батьком - ОСОБА_2 (а.с. 79-81, т. 1).

ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, а також працює оператором комбайна у приватному підприємстві «Надь» (а.с. 161, т. 1, а.с. 3, 10, т. 2).

ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою Лебединської міської ради Сумської області (а.с. 228, т. 1).

03 лютого 2022 року ОСОБА_1 зареєстрована як безробітна Лебединською міськрайонною філією Сумського обласного центру зайнятості та за період з лютого по червень 2022 року отримала дохід в сумі 24 627,36 грн (а.с. 14, т. 2).

З висновків за результатами психолого-педагогічного дослідження від 24 липня 2020 року, від 20 березня 2021 року, висновку за результатами психодіагностичного дослідження від 27 березня 2021 року практичного психолога Троіцької М. Є. вбачається, що рекомендовано, у тому числі уникати ситуацій, що викликають підвищену емоційну напругу дитини. Батьківсько-дитячий контакт ОСОБА_2 з дочкою може бути оцінений як оптимальний (а.с. 82-91, т. 1).

Відповідно до висновку за результатом психодіагностичного обстеження від 25 липня 2021 року, проведеного за зверненням відповідача, малолітня дитина - ОСОБА_4 має відчуття захищеності і безпеки, міцний, надійний емоційний зв`язок з боку свого батька, її соціальне оточення містить ознаки безпечності, сталості та є сприйнятливим для її особистісного, інтелектуального і психоемоційного розвитку. Встановлено, що малолітня дитина - ОСОБА_4 стикалася з порушенням почуття її базової безпеки через непередбачувану, агресивну поведінку матері, що призвело до підвищеної тривожності та замкнутості. Оскільки дитина піддавалась впливу надмірних стресових, травмуючих чинників, відібрання дитини від батька є неможливим та спричинить нанесення ушкодження її психічному здоров`ю (а.с. 92-110, т. 1).

Згідно з висновком фахівця за результатами психодіагностичного обстеження від 29 липня 2021 року, здійсненого за зверненням відповідача, ОСОБА_4 має тісну, надійну прив`язаність та позитивну прихильність до батька, який є її опорним об`єктом і якого вона чітко пов`язує з відчуттям захищеності та безпеки. Рекомендовано врахувати бажання дитини при вирішенні питання про графік, можливість/неможливість контакту, спілкування з матір`ю, оскільки воно носить ознаки її особистих вражень та переконань і не є результатом навіювання чи маніпулювання свідомістю дівчинки (а.с. 111-121, т. 1).

Відповідно до висновку психологічного обстеження від 30 жовтня 2021 року, проведеного за зверненням відповідача, зафіксовано загальне позитивне ставлення ОСОБА_2 до особистості дитини, вияв ефективних способів комунікації з власною дитиною, наявність взаємодопомоги. Непередбачувана, агресивна поведінка матері малолітньої дитини - ОСОБА_4 , часті емоційні зриви, неналежне реагування матері на вияви/сигнали дитини щодо задоволення її базових потреб у ранньому віці призвели до патологічних зрушень у психоемоційному розвитку малолітньої дитини - ОСОБА_4 (а.с. 128-138, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для

її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного

і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право

і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати

її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб,

які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти

з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи

згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання

і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням

та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

У частині першій статті 170 СК України визначено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного

з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію

про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків

із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною

або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року

у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин

суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263

ЦПК України).

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом

застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 8 цієї Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права,

за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом

і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної

та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя,

як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві,

на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини

не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору,належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивачки та малолітньої дитини, оскільки ОСОБА_2 у добровільному порядку рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 липня 2021 року у справі № 950/569/20, яким визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, не виконує. Відповідач протиправно утримує дитину. Судом при розгляді справи № 950/569/20 встановлено, що визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме якнайкращім її інтересам.

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не доведено, що відібрання малолітньої дитини та її повернення за місцем проживання матері створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток. Відсутні докази на підтвердження того, що повернення дитини матері буде суперечити її інтересам.

Доводи касаційної скарги про те, що судом безпідставно відмовлено у витребуванні від органу опіки та піклування письмового висновку, є безпідставними, оскільки служба у справах дітей виконавчого комітету Лебединської районної державної адміністрації Сумської області залучена до участі у справі в якості третьої особи та підтримала заявлений позов ОСОБА_1 . Крім того, судами враховано висновок органу опіки та піклування Лебединської районної державної адміністрації Сумської області, згідно з яким вказано доцільним визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 разом з матір`ю, який надано суду при розгляді справи № 950/569/20.

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційним судом безпідставно було відмовлено у долученні висновку про зміну місця проживання малолітньої дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області від 16 листопада 2022 року № 245, відповідно до якого служба в справах дітей висловилась за доцільність проживання дитини з батьком, на увагу не заслуговують, оскільки такий висновок є новим доказом, який отримано відповідачем після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті справи.

Доводи касаційної скарги про те, що малолітня дитина тривалий час проживає з батьком - ОСОБА_2 , є безпідставними, так як не можуть бути правовою підставою у цій справі для відмови у відібранні дитини від батька, тому що останній у порушення закону не виконує рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 липня 2021 року у справі № 950/569/20, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 08 серпня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець