Постанова

від 07.03.2023 по справі 216/1431/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2823/23 Справа № 216/1431/19 Суддя у 1-й інстанції - Бутенко М.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року м.Кривий Ріг

справа № 216/1431/19

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Гладиш К.І.,

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Інжинірінгово виробниче підприємство «Енергія»

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Кривому Розі,в порядкуспрощеного позовногопровадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діє ОСОБА_2 , на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року, яке ухвалено суддею Бутенко М.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 листопада 2022 року,

УСТАНОВИВ:

В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інжинірінгово виробниче підприємство «Енергія» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 21 квітня 2011 року він був прийнятий на роботу охоронником II розряду служби безпеки та охорони ПрАТ «Інжинірінгово виробниче підприємство «Енергія».

15 січня 2019 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 , генеральний конструктор - генеральний директор ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» підписав наказ № 02 від 15 січня 2019 року, за яким з 25 березня 2019 року скасовується на підприємстві служба безпеки і охорони як структурна одиниця, але тільки працівники ОСОБА_1 та ОСОБА_4 попереджалися про скорочення їх посад та наступне звільнення за ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

З даним наказом позивач не погодився та 24 січня 2019 року звернувся до генерального конструктора - генерального директора ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» Мацька С.С. з заявою щодо звільнення з посади ОСОБА_1 , де просив скасувати наказ № 02 від 15 січня 2019 року за яким він звільняється з роботи охоронника, поновити його на попередній посаді, припинити порушувати його конституційні права, як інваліда великої вітчизняної війни ІІІ групи, ліквідатора аварії на ЧАЕС.

Відповідь на заяву від 24 січня 2019 року він так і не отримав. Проте генеральний директор ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» викликав позивача до кабінету і там пропонував йому декілька посад. Позивач відповів йому, що його, як ліквідатора аварії на ЧАЕС та інваліда війни ІІІ групи, можуть звільнити тільки тоді, коли буде ліквідовано ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія».

Також позивач зауважував на тому, що його звільнення з посади охоронника згідно наказу № 02 від 15 січня 2019 року є неможливим, так як згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 41 терапевтичне відділення з 03 січня 2019 року по 17 січня 2019 року та табелю роботи на січень 2019 року він знаходився на лікарняному і проходив стаціонарне лікування у 3 міській лікарні.

Крім того, в уточненій позовній заяві, позивач посилається на незаконність Наказу відповідача № 9 к від 08 лютого 2019 року та вважає, що його звільнення на підставі ч.3 ст. 40 КЗпП України є безпідставним та незаконним з огляду на те, що надані відповідачем докази порушення ним трудової дисципліни є припущеннями. При цьому позивач зауважує на тому, що він не надав своєї згоди на його відеозйомку під час роботи, про це не було його попереджено і при прийомі на роботу. Позивач вважає вказані обставини порушенням його прав, що захищені Законом України «Про захист персональних даних».

Враховуючи викладене позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд скасувати Наказ № 2 від 15 січня 2019 року та Наказ № 9 к від 08 лютого 2019 року щодо його звільнення з посади охоронника ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія».

Зобов`язати ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» поновити його на посаді охоронника ПАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» з 08 лютого 2019 року.

Визнати запис № 7 від 08 лютого 2019 року у трудовій книжці щодо його звільнення недійсним.

Стягнути з ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» на користь позивача заробіток за час вимушеного прогулу з 08 лютого 2019 року по день його поновлення на посаді із розрахунку заробітної плати за робочий день, яка не є нижчою мінімальної заробітної плати, встановленої законом та моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Зобов`язати ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» провести за ЄСВ на грошову суму, яка буде зарахована позивачу, також провести відрахування зо ЄСВ та усіх податків у фіскальну службу України з грошової суми, яка буде нарахована позивача.

Зобов`язати ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» знищити усі відеозаписи за 23 січня 2019 року, 24 січня 2019 року, 27 січня 2019 року та 28 січня 2019 року відносно позивача у встановленому законом порядку, так як вони є персональними даними, які були зібрані з порушенням вимог Закону.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача, посилаючись на те, що оскаржуване рішення було прийнято з порушенням норм матеріального права з дискримінацією права позивача через те, що позивач є інвалідом третьої групи другої світової війни, ліквідатором аварії на ЧАЕС, що призвело до частих знаходжень позивача на лікарняних.

Апелянт зауважує на тому, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що Наказ відповідача № 02 від 15 січня 2019 року, за яким з 25 березня 2019 року на підприємстві скасовується як структурна одиниця Служба безпеки і охорони (СБіО), на пряму стосувався подальшої роботи позивача на підприємстві відповідача. При цьому позивач вважає вказаний наказ незаконним, оскільки наглядова рада ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» у складі голови наглядової ради та секретаря наглядової ради, не могла приймати рішення щодо ліквідації Служба безпеки і охорони.

Також судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що позивача, як ліквідатора аварії на ЧАЕС та інваліда ІІІ групи другої світової війни, можуть звільнити тільки тоді, коли буде ліквідовано ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія», натомість підприємство відповідача не ліквідовувалось.

Апелянт вказує на те, що судом не досліджено того, що з 01 грудня 2018 року на підприємстві відповідача разом із Службою безпеки і охорони став діяти режимно-секретний відділ ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» (РСВ) куди позивачу не було запропоновано перейти, та на те, що судом не були досліджені штатні розклади як СБіО, так і РСВ, в якому залишаються шість вільних посад.

Також вказує, що судом не надано належної оцінки поясненням свідка ОСОБА_5 , яка пояснила, що вона працює т.в.о. начальника РСВ, а сам позивач працював у СБіО, не надано належної оцінки Наказу № 7 від 12 січня 2017 року, яким було прийнято рішення розмістити по території підприємства камери відеоспостереження для збереження майна підприємства та заборонено розміщувати камери відеоспостереження безпосередньо на робочих місцях служби безпеки та охорони, проте ОСОБА_5 , а також декілька працівників відповідача, здійснювали спостереження за роботою охоронців служби безпеки та охорони, зокрема і позивача по справі, на що позивач своєї згоди не надавав. Позивач вважає, що використання відеоспостереження за роботою охоронців це є втручанням в його особисте життя.

Зауважує на тому, що позивачу є незрозумілим як ОСОБА_5 , не будучи присутньою 08 жовтня 2018 року та 12 листопада 2018 року на території підприємства, встановила, що позивач пропустив на територію підприємства сторонніх осіб, при цьому старший охоронець ОСОБА_6 , який був разом з позивачем, їй про це не доповідав.

Також зауважує на тому, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що після видання Наказу № 9 від 07 лютого 2019 року про оголошення позивачу догани, відповідач 08 лютого 2019 року, тобто на другий день після оголошення догани, видав Наказ № 9 про звільнення позивача.

Апелянт вказує на те, що написання пояснень це не обов`язок, а право працівника, при цьому посадові особи підприємства не в праві вимагати від робітника написання пояснень.

Апелянт наполягає на тому, що застосовуючи раніше заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган та винесення наказу № 9к від 08 лютого 2019 року відповідач порушив закони України.

Також апелянт зауважує, що хоча і був персонально попереджений про зміни в організації виробництва і праці, він знав, що не може бути звільнений, оскільки на нього поширюються Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але суд на вказані обставини уваги не звернув.

Також апелянт посилається на те, що позивачем було заявлено про його сумніви щодо справжності його підпису, тому суд не мав брати ці сумніви до уваги і вказувати, що позивач підтвердив свої підписи, оскільки тільки експертиза підписів могла встановити чи є підписи позивача під наказами від 22 жовтня 2018 року, від 20 листопада 2018 року та від 07 лютого 2019 року.

Апелянт наполягає на тому, що позивач при прийомі на роботу не був ознайомлений під підпис з тим, що встановлені відеокамери будуть контролювати його роботу охоронцем, при цьому факт відео зйомки працівника на робочому місці вже є обробкою персональних даних такого працівника, що є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване на думку представника відповідача, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , які, кожен окремо підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника відповідача ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» - Гілунг О.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як установлено судом першої інстанції та убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «ІВП «Енергія» з 06 квітня 2011 року до 08 лютого 2019 року.

Рішенням Наглядової ради (протокол № 6 від 03 грудня 2018року) відповідачем було прийняте рішення про скорочення штату працівників і затверджено Наказ № 2 від 15 січня 2019 року «Про зміни в організації виробництва і праці».

Зазначеним наказом з 25 березня 2019 року на підприємстві відповідача скасовується Служба безпеки і охорони (СБІО), як структурна одиниця. У Службі безпеки і охорони (СБІО) на дату затвердження Наказу № 2 від 15 січня 2019 року працювало два охоронника, одним із яких був позивач ОСОБА_1 , а другим - ОСОБА_4 .

Наказом № 9-К від 08 лютого 2019 року ОСОБА_1 з 08 лютого 2019 року звільнено з посади охоронця Служби безпеки і охорони за систематичне невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього посадовою інструкцією трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Звертаючись до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди позивач посилався на незаконність Наказу № 2 від 15 січня 2019 року «Про зміни в організації виробництва і праці» та Наказу № 9-К від 08 лютого 2019 року «Про звільнення охоронця Служби безпеки і охорони ОСОБА_1 ».

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав вважати, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог КЗпП України, оскільки відповідачем доведено вчинення позивачем дисциплінарних проступків, за що позивач неодноразово, зокрема Наказом № 118 від 22 жовтня 2018 року, Наказом № 132 від 20 листопада 2018 року та Наказом № 9 від 07 лютого 2019 року, притягався до дисциплінарної відповідальності, що свідчить про наявність в діях позивача системності невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 6, 7ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працюст. 5-1 КЗпП Українивизначено, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За правилами ст. 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 від 22 червня 1982 року «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» (ратифікована 04 лютого 1994 року) трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, повязаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Щодо позовних вимог позивача про скасування Наказу № 2 від 15 січня 2019 року «Про зміни в організації виробництва і праці», колегія суддів вважає зазначити наступне.

Як установлено судом першої інстанції та убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «ІВП «Енергія» з 06 квітня 2011 року до 08 лютого 2019 року.

Рішенням Наглядової ради (протокол № 6 від 03 грудня 2018року) відповідачем було прийняте рішення про скорочення штату працівників і затверджено Наказ № 2 від 15 січня 2019 року «Про зміни в організації виробництва і праці».

Зазначеним наказом з 25 березня 2019 року на підприємстві відповідача скасовується Служба безпеки і охорони (СБІО), як структурна одиниця. У Службі безпеки і охорони (СБІО) на дату затвердження Наказу № 2 від 15 січня 2019 року працювало два охоронника, одним із яких був позивач ОСОБА_1 , а другим - ОСОБА_4 .

Пунктом 4.1. Наказу № 2 від 15 січня 2019 року передбачалося попередження працівників СБІО охоронників ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про ліквідацію Служби безпеки і охорони, як структурної одиниці, і як наслідок, про скорочення їх посад та наступне звільнення персонально під розпис не пізніше чим за 2 місяці до скасування підрозділу.

Пунктом 4.2. Наказу передбачалося пропонування скорочуваним працівникам вакантних посад згідно штатного розкладу. Якщо такі відсутні, а також через відмову від запропонованих посад, працівників звільнити за п.1 ст.40 КЗпП України, по закінченню 2-х місяців після попередження.

Позивач ОСОБА_1 був персонально попереджений про зміни в організації виробництва і праці, а саме про ліквідацію Служби безпеки і охорони ПАТ «ІВП «Енергія», повне скорочення штату та чисельності працівників Служби безпеки і охорони, про скорочення посади яку позивач обіймав та про наступне звільнення з посади охоронника Служби безпеки і охорони ПАТ «ІВП «Енергія» з 25 березня 2019 року. Одночасно позивачу була запропоновано переведення на іншу роботу на підприємстві, яку останній може виконувати відповідно до своєї кваліфікації та стану здоров`я, а саме на 5 вільних на підприємстві вакансій: прибиральник виробничих приміщень (дільниця); прибиральник виробничих приміщень (баня); прибиральник території 0,5 ставки; фрезерувальник; електрогазозварник.

Відповідно до Акту про відмову від переведення, складеного комісією у складі - начальника служби кадрів ОСОБА_7 , провідного економіста з праці ОСОБА_8 , заступника головного конструктора-генерального директора з допоміжного виробництва ОСОБА_9 було встановлено, що позивачу повторно було запропоновано переведення на вільні вакантні посади, від чого останній відмовився.

Наведене вище свідчить, що відповідач є таким, що належно виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо попередження позивача про наступне, можливе, вивільнення та намагання працевлаштування позивача, оскільки як зазначалось вище, відповідач завчасно повідомив позивача про вивільнення та пропонував наявну на підприємстві роботу.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що оскарження позивачем Наказу № 2 від 15 січня 2019 року «Про зміни в організації виробництва і праці» не є належним ефективний спосіб захисту порушеного, на думку позивача права, оскільки Наказ № 2 від 15 січня 2019 року «Про зміни в організації виробництва і праці» не слугував підставою для звільнення позивача із займаної посади.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що Наказ відповідача № 02 від 15 січня 2019 року, за яким з 25 березня 2019 року на підприємстві скасовується як структурна одиниця Служба безпеки і охорони (СБіО), на пряму стосувався подальшої роботи позивача на підприємстві відповідача та вказаний наказ позивач вважає незаконним, так як наглядова рада ПАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» у складі голови наглядової ради та секретаря наглядової ради, не могла приймати рішення щодо ліквідації Служба безпеки і охорони, оскільки апелянтом не зазначено, в чому саме полягає незаконність чи безпідставність Наказу відповідача № 02 від 15 січня 2019 року «Про зміну в організації виробництва і праці».

Так, підприємство, відповідно до частини третьої статі 64 Господарського кодексу України, має право самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників та штатний розпис.

Згідно із статтею 13 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Україною 04 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органам місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

За вимогами частини третьої статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відтак, нормами трудового законодавства не передбачено здійснення судом перевірки доцільності скорочення працівників, ці питання стосуються суто внутрішньої господарської діяльності окремого суб`єкта господарювання та не є предметом доказування у судових спорах.

Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду 25 листопада 2019 року у справі № 415/5022/18, провадження №61-13980св19.

Наведене вище спростовує будь-які посилання позивача на безпідставність винесення відповідачем Наказу відповідача № 02 від 15 січня 2019 року «Про зміну в організації виробництва і праці».

При цьому посилання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що наглядова рада ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» у складі голови наглядової ради та секретаря наглядової ради, не могла приймати рішення щодо ліквідації Служба безпеки і охорони колегія суддів вважає помилковими, оскільки в даному випадку правомірність такого рішення не має правового значення для вирішення спору, оскільки позивача звільнено із займаної посади на підставі п.3 ст.40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього посадовою інструкцією трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, а не на підставі Наказу відповідача № 02 від 15 січня 2019 року «Про зміну в організації виробництва і праці».

На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування Наказу № 2 від 15 січня 2019 року «Про зміни в організації виробництва і праці».

Щодо позовних вимог позивача про скасування наказу № 9-К від 08 лютого 2019 року «Про звільнення охоронця Служби безпеки і охорони ОСОБА_1 », колегія суддів вважає зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення до працівника, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У справах про поновлення на роботі особи, звільненої за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом першої інстанції установлено та матеріалами справи підтверджено, що за час роботи на підприємстві відповідача позивач неодноразово притягався до дисциплінарної відповідальності, зокрема, Наказом № 118 «Про порушення трудової дисципліни» від 22 жовтня 2018 року за порушення «Положення про охорону ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія», п.5 п.п.5.1.3, п.п.5.1.4, п.2 п.п.2.2 «Посадової інструкції охоронника на посту ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» та ст.ст. 30,139,142 КЗпП України (том 1 а.с.70).

Наказом № 132 «Про порушення трудової дисципліни» від 20 листопада 2018 року за порушення п. 2.2, п.3.6 «Посадової інструкції охоронника на посту ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія», п.4 розділу 1, п.2 розділу 2 «Положення про пропускний режим підприємства ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» та ст.ст. 30,139,142 КЗпП України (том 1 а.с.71).

Наказом № 9 «Про порушення трудової дисципліни» від 07 лютого 2019 року за порушення п. 3.5, п.3.7 «Посадової інструкції охоронника на посту ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» (том 1 а.с.72).

Позивач особисто під підпис був ознайомлений із Наказом № 118 від 22 жовтня 2018 року (том 1 а.с.70-зворот), Наказом № 132 від 20 листопада 2018 року (том 1 а.с.71-зворот). Від особистого підпису щодо ознайомлення з наказом № 9 від 07 лютого 2019 року позивач відмовився, про що комісією у складі працівників відповідача - начальника служби кадрів ОСОБА_7 , провідного економіста з праці ОСОБА_8 , заступника головного конструктора-генерального директора з допоміжного виробництва ОСОБА_9 , був складений Акт від 08 лютого 2019 року щодо ознайомлення позивача з наказом, та зафіксовано, що позивач відмовився поставити особистий підпис на Наказі № 9 від 07 лютого 2019 року (том 1 а.с.72-73).

Накази «Про порушення трудової дисципліни» № 118 від 22 жовтня 2018 року, № 132 від 20 листопада 2018 року, № 9 від 07 лютого 2019 року не були оскаржені позивачем у встановлені законодавством строки та є чинними.

На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог КЗпП України, оскільки відповідачем доведено вчинення позивачем дисциплінарних проступків, за що позивач неодноразово, зокрема Наказом № 118 від 22 жовтня 2018 року, Наказом № 132 від 20 листопада 2018 року та Наказом № 9 від 07 лютого 2019 року, притягався до дисциплінарної відповідальності, що свідчить про наявність в діях позивача системності невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що позивача, як ліквідатора аварії на ЧАЕС та інваліда ІІІ групи другої світової війни, можуть звільнити тільки тоді, коли буде ліквідовано ПАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія», натомість підприємство відповідача не ліквідовувалось колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивача звільнено із займаної посади на підставі п.3 ст.40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього посадовою інструкцією трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, а не на підставі Наказу відповідача № 02 від 15 січня 2019 року «Про зміну в організації виробництва і праці».

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що судом не досліджено того, що з 01 грудня 2018 року на підприємстві відповідача разом із Службою безпеки і охорони став діяти режимно-секретний відділ ПрАТ «Інжинірінгово - виробниче підприємство «Енергія» (РСВ) куди позивачу не було запропоновано перейти, та на те, що судом не були досліджені штатні розклади як СБіО, так і РСВ, в якому залишаються шість вільних посад, оскільки при звільненні позивача на підставі п.3 ст.40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього посадовою інструкцією трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємство не зобов`язано пропонувати робітнику вільні посади.

Посилання представника позивача а апеляційній скарзі на те, що судом не надано належної оцінки поясненням свідка ОСОБА_5 , яка пояснила, що вона працює т.в.о. начальника РСВ, а сам позивач працював у СБіО, не надано належної оцінки Наказу № 7 від 12 січня 2017 року, яким було прийнято рішення розмістити по території підприємства камери відеоспостереження для збереження майна підприємства та заборонено розміщувати камери відеоспостереження безпосередньо на робочих місцях служби безпеки та охорони, проте ОСОБА_5 , а також декілька працівників відповідача, здійснювали спостереження за роботою охоронців служби безпеки та охорони, зокрема і позивача по справі, на що позивач своєї згоди не надавав. Позивач вважає, що використання відеоспостереження за роботою охоронців це є втручанням в його особисте життя колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки позивачем по справі не оскаржено Наказ № 118 від 22 жовтня 2018 року, Наказ № 132 від 20 листопада 2018 року та Наказом № 9 від 07 лютого 2019 року, якими позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

У зв`язку з тим, що позивачем по справі не оскаржено Наказ № 118 від 22 жовтня 2018 року, Наказ № 132 від 20 листопада 2018 року та Наказом № 9 від 07 лютого 2019 року та вони є чинними, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивачу є незрозумілим як ОСОБА_5 , не будучи присутньою 08 жовтня 2018 року та 12 листопада 2018 року на території підприємства, встановила, що позивач пропустив на територію підприємства сторонніх осіб, при цьому старший охоронець ОСОБА_6 , який був разом з позивачем, їй про це не доповідав.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що після видання Наказу № 9 від 07 лютого 2019 року про оголошення позивачу догани, відповідач 08 лютого 2019 року, тобто на другий день після оголошення догани, видав Наказ № 9 про звільнення позивача не заслуговують на увагу, оскільки нормами КЗпП України не передбачено що наказ про звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України не може бути винесений на наступний день після застосовування заходу дисциплінарного стягнення.

Посилання апелянта на те, що написання пояснень це не обов`язок, а право працівника, при цьому посадові особи підприємства не в праві вимагати від робітника написання пояснень не має в даному випадку правового значення для вирішення спору по суті.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що застосовуючи раніше заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган та винесення наказу № 9к від 08 лютого 2019 року відповідач порушив закони України, оскільки позивач по справі не оспорював правомірність оголошення йому доган.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що хоча і був персонально попереджений про зміни в організації виробництва і праці, він знав, що не може бути звільнений, оскільки на нього поширюються Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але суд на вказані обставини уваги не звернув, оскільки позивача звільнено із займаної посади на підставі п.3 ст.40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього посадовою інструкцією трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, а не на підставі Наказу відповідача № 02 від 15 січня 2019 року «Про зміну в організації виробництва і праці», що свідчить про те, що на позивача не розповсюджуються вказані апелянтом гарантії.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що позивачем було заявлено про його сумніви щодо справжності його підпису, тому суд не мав брати ці сумніви до уваги і вказувати, що позивач підтвердив свої підписи, так як тільки експертиза підписів могла встановити чи є підписи позивача під наказами від 22 жовтня 2018 року, від 20 листопада 2018 року та від 07 лютого 2019 року, оскільки позивач по справі, ставлячи під сумнів справжність свого підпису в Наказі № 118 від 22 жовтня 2018 року та Наказі № 132 від 20 листопада 2018 року, не довів того, що він не підписував вказані накази та не порушував перед судом першої інстанції питання щодо призначення експертизи.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що позивач при прийомі на роботу не був ознайомлений під підпис з тим, що встановлені відеокамери будуть контролювати його роботу охоронцем, при цьому факт відеозйомки працівника на робочому місці вже є обробкою персональних даних такого працівника, що є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки наявність на підприємстві відповідача не свідчить про обробку персональних даних такого працівника та порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діє ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 08 березня 2023 року.

Головуючий:

Судді: