Ухвала

від 07.03.2023 по справі 760/2297/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/2297/23

4-с/760/59/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Калініченко О.Б.

при секретарі Соколовській А.А.,

за участі заявника ОСОБА_1 ,

заінтересованої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Левченко Яни Олександрівни, заінтересована особа: ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

30.01.2023 року до суду надійшла зазначена скарга, вимоги якої мотивовані тим, що 13.12.2021 року Солом`янським районним судом м. Києва ухвалено рішення по справі № 760/18377/20, яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики та штрафні санкції у вигляді 3% річних в розмірі 4580,26 доларів США та судовий збір в розмірі 1237,77 грн.

17.06.2022 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Левченко Я.О. відкрито виконавче провадження № 69258810.

Постановою від 17.06.2022 року об`єднано виконавчі провадження № 69258810, № 69259106 у зведене провадження № 69259579.

09.01.2023 року приватним виконавцем направлено стягувачу повідомлення про залишення за собою стягувачем нереалізованого майна, а саме: 1/4 частка житлового будинку, площею 98,3 кв. м, та 1/2 частка земельної ділянки, К/Н 3224010100:01:022:0061. площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1 , про яке заявнику стало відомо 16.01.2023 року з автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Заявник вважає, що таке повідомлення не відповідає вимогам чинному законодавству, а тому є передчасним у виконавчому провадженні, оскільки лише після виділення в натурі частки боржника з майна, яке перебуває у спільній частковій власності, виникає право передавати майно на реалізацію та згодом приймати рішення про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. До того ж, тільки після відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор може прийняти зазначене майно.

Враховуючи викладене, просить: визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Левченко Я.О. щодо повідомлення про залишення за собою стягувачем нереалізованого майна, заборонити використовувати вказане повідомлення, зобов`язати запропонувати співвласникам частку майна і тільки після їх відмови від придбання частки боржника передати кредитору зазначене майно; скасувати повідомлення.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06.02.2023 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06.02.2023 року було вирішено питання про витребування доказів.

На виконання вимог ухвали 17.02.2023 року до суду надійшли копії матеріалів зведеного виконавчого провадження № 69258810 (а.с. 18-206).

Також 20.02.2023 року до суду надійшов відзив, відповідно до якого приватний виконавець вважає скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Зазначає, що подання даної скарги свідчить про небажання та ухилення боржника виконувати рішення суду по справі № 760/18377/20 та відповідно бажання затягнути та/або уникнути виконання судового рішення.

З моменту винесення судом рішення по справі боржником не вчинено жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду.

Пояснює, що наразі перебуває зведене виконавче провадження № 69259579 з примусового виконання виконавчих листів Солом`янського районного суду м. Києва, в рамках якого постановою від 17.06.2022 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику у межах суми звернення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, мінімальних витрат зведеного виконавчого провадження 5038,28 дол. США та 2161,54 грн., а постановою від 26.10.2022 року здійснено опис та арешт належного боржнику майна.

Відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом МЮУ від 29.06.2016 року № 2831/5, було направлено документи щодо проведення реалізації майна, яке належить боржнику на прав приватної власності, описаного та арештованого при примусовому виконанні майна.

Згідно Протоколів проведення електронних торгів ДП «СЕТАМ» № 579371 від 23.11.2022 року, 580272 від 14.12.2022 року та 581121 від 04.01.2023 року електронні торги з реалізації зазначеного нерухомого майна не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

04.01.2023 року направлено стягувачу повідомлення щодо залишення за собою нереалізованого майна боржника, на яку 13.01.2023 року отримано відповідь стягувача про бажання залишити за собою нереалізоване майно боржника.

Між тим, очевидно, боржник плутає поняття «виділ частки» та «визначення частки» у майні, яким боржник володіє спільно з іншими особами.

При цьому, приватний виконавець не наділений повноваженнями звертатися до суду з поданням щодо виділення частки боржника в натурі.

Проте, ст. 443 ЦПК України встановлено, що приватний виконавець уповноважений законом звертатися із поданням про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Така частка боржника у майні може бути самостійним об`єктом реалізації в межах виконавчого провадження, що підтверджується практикою Верховного Суду, без виділення її в натурі.

Так, до переліку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення шляхом його продажу з електронних торгів, відноситься і частка у нерухомому майні боржника, визначена у встановленому законом порядку як окремий самостійний об`єкт власності.

Безпідставними є твердження заявника, що лише після виділення в натурі частки боржника з майна, яке перебуває у спільній частковій власності, виникає право передавати майно на реалізацію та згодом приймати рішення про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, оскільки чинним законодавством не передбачено такого права чи обов`язку виконавця.

Крім того, реалізація майна боржника здійснюється виключно через електронний аукціон, отже, звернення інших співвласників не мають жодного сенсу та перспективи.

Таке «переважне право» є вигаданим боржником, оскільки в Законі України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна відсутня така норма. Інші співвласники будинку та земельної ділянки могли вільно взяти участь в електронних торгах та викупити частку боржника в майні за оголошеною ціною.

Таким чином, передача на реалізацію майна, яке належить боржнику на праві приватної спільної часткової власності, описаного та арештованого при примусовому виконанні майна, а також направлення стягувачу повідомлення щодо залишення за собою нереалізованого майна боржника, здійснено приватним виконавцем відповідно норм ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження», Порядку реалізації арештованого майна.

Будь-яких доказів, які вказували б на порушення чинного законодавства та прав скаржника як сторони виконавчого провадження щодо виконання рішення суду, не надано.

06.03.2023 року на електронну адресу суду надійшли пояснення заінтересованої особи - ОСОБА_2 , в яких він просить відмовити в задоволенні скарги, вважаючи її не обґрунтованою та безпідставною.

Вказує, що боржник рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13.12.2021 року у справі № 760/18377/20 не оскаржував у апеляційному порядку, тобто погодився з ним, однак не виконує його.

Боржник, не маючи наміру виконувати судове рішення, у скарзі зазначає інформацію, яка не відповідає дійсним обставинам справи та правовим висновкам Верховного Суду.

Однак, будь-яке порушення прав та охоронюваних законом інтересів боржника відсутнє.

Тому вважає вимоги боржника незаконними, так як непередбачені жодною нормою права, а постанову ВС від 21.02.2018 року у справі № 686/25616/13-ц такою, що не може бути застосована як аналогічна до даної справи, так як предмет спору є відмінним, більше того, між стягувачем та боржником не було досягнуто (та не досягалося) згоди, передбаченої ч. 8 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження».

У приватного виконавця відсутні як обов`язки, так і права, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», а саме - пропонувати співвласникам купити майно боржника.

Приватним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження № 69258810 від 17.06.2022 року та ВП № 69259106 від 17.06.2022 року (зведене виконавче провадження № 69259579) було у повній мірі дотримано ЗУ «Про виконавче провадження», у тому числі ст. 61 Закону, якій відповідає повідомлення щодо залишення за особою (стягувачем) нереалізованого майна.

Скаржником у скарзі не наведено та не долучено доказів, які б підтверджували його позицію.

У судовому засіданні заявник підтримав подану скаргу, просив задовольнити заявлені вимоги.

Заінтересована особа - ОСОБА_2 заперечував проти задоволення скарги з викладених в письмових поясненнях підстав.

Приватний виконавець, дії якого оскаржуються, у судове засідання не з`явився, у поданому до суду відзиві просив проводити розгляд справи без його участі.

Заслухавши думку присутніх учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Левченко Я.О. перебувають об`єднані в зведене постановою від 17.06.2022 року матеріали виконавчого провадження № 69259579 (№ 69258810 та № 69259106) з примусового виконання виконавчих листів № 760/18377/20, виданих 15.06.2022 року Солом`янським районним судом м. Києва, про стягнення ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики та штрафних санкцій у вигляді 3% річних в розмірі 4580,26 доларів США та судового збору в розмірі 1237,77 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 2 цього Закону закріплює засади виконавчого провадження, такі як: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 Закону).

У відповідності до ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Так, 17.06.2022 року постановою приватного виконавця накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику, у межах суми звернення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, мінімальних витрат зведеного виконавчого провадження 5038,28 дол. США та 2161,54 грн. (а.с. 46).

Постановою приватного виконавця від 26.10.2022 року здійснено опис та арешт належного боржнику майна, а саме: 1/4 частка житлового будинку, загальною площею 98,3 кв. м, житловою площею 54,5 кв. м, та 1/2 частка земельної ділянки, кадастровий номер 3224010100:01:022:0061, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 93-94).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних аукціонів визначається Міністерством юстиції України.

Відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом МЮУ від 29.06.2016 року № 2831/5, приватним виконавцем було направлено документи щодо проведення реалізації майна, що належить боржнику на прав приватної власності, описаного та арештованого при примусовому виконанні майна.

Згідно Протоколів проведення електронних торгів ДП «СЕТАМ» № 579371 від 23.11.2022 року, 580272 від 14.12.2022 року та 581121 від 04.01.2023 року електронні торги з реалізації зазначеного нерухомого майна не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів (а.с. 168, 171, 173).

За ч.ч. 6-8 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

У разі, якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

У разі, якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

04.01.2023 року приватним виконавцем направлено стягувачу повідомлення щодо залишення за собою нереалізованого майна (а.с. 174), на яке 13.01.2023 року отримано відповідь стягувача про бажання залишити за собою нереалізоване майно боржника (а.с. 179).

Майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно (ч. 9 ст. 61 Закону).

Заявник, який є боржником у виконавчому провадження, вважає, що повідомлення приватного виконавця Левченко Я.О. щодо залишення за собою стягувачем нереалізованого майна не відповідає вимогам чинному законодавству, а тому є передчасним.

Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Заявник посилається на те, що лише після виділення в натурі частки боржника з майна, яке перебуває у спільній частковій власності, виникає право передавати майно на реалізацію та згодом приймати рішення про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. До того ж, тільки після відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор може прийняти зазначене майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Правовий режим спільної власності може передбачати визначення часток кожного із співвласників у праві спільної власності (спільна часткова) або відсутність такого визначення у праві спільної власності (спільна сумісна). Згідно з наведеним критерієм спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (ч.ч. 1, 2 ст. 357 ЦК України).

За змістом ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав та на неї кредитором може бути звернуто стягнення у рахунок погашення боргу шляхом вимоги продажу цієї частки з публічних торгів.

Згідно з ч. 1 ст. 262 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Суд акцентує увагу, що в даному випадку має місце саме продаж належної ОСОБА_1 частки майна з публічних торгів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року (справа 367/6231/16-ц, провадження № 14-529цс19) зазначено, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року (ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена. Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Вбачається, що заявником не розмежовані поняття «виділ частки» та «визначення частки».

Стаття 443 ЦПК України регламентує визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, за поданням державного чи приватного виконавця.

В свою чергу, до повноважень приватного виконавця не входить як звернення до суду з поданням щодо виділення частки боржника в натурі, так і отримання відмови від інших співвласників від придбання частки майна, що належить боржнику.

Отже, вимоги заявника не ґрунтуються на вимогах закону.

Рішення суду є обов`язковим до виконання. Приватний виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії та здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Суд приходить до висновку, що приватний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства, в межах наданих йому повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи викладене, у задоволенні скарги слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 268, 263-264, 443, 447-451 ЦПК України, ст.ст. 262, 356, 357, 361 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Левченко Яни Олександрівни, заінтересована особа: ОСОБА_2 .

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 13 березня 2023 року.

Суддя: