Постанова

від 07.03.2023 по справі 910/110/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/110/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

ОГП: Керничний Н.І.,

позивача: Шумінська Ю.Ю.,

відповідача: Коваль В.В.,

представники третіх осіб в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022

у справі № 910/110/21

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Оболонь"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговуванням житлового фонду Шевченківського району м. Києва";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" (далі - ПрАТ "Оболонь") про витребування нежитлового приміщення загальною площею 261, 9 кв.м в будівлі літера "А" за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 63 у м. Києві, які входять до нежитлових приміщень, що зареєстровані на праві власності за ПрАТ "Оболонь" як нежитлові приміщення загальною площею 298, 5 кв.м по вул. Богдана Хмельницького, 63 у Шевченківському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні нежитлові приміщення є комунальною власністю територіальної громади м. Києва і Київською міською радою не приймалося відповідних рішень про відчуження цих приміщень; вибуття приміщень з власності відбулось поза волею дійсного власника та право власності територіальної громади на майно не припинялось, у зв`язку з чим вказане майно підлягає витребуванню від ПрАТ "Оболонь" на користь Київради на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 (суддя Селівон А.М.) позовні вимоги задоволено повністю. Витребувано від ПрАТ "Оболонь" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м в будівлі літера "А" по вул. Богдана Хмельницького, 63, які входять до нежитлових приміщень, що зареєстровані на праві власності за ПрАТ "Оболонь" як нежитлові приміщення загальною площею 298,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 853031580000).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 (колегія суддів у складі: головуючий - Грек Б.М., Гарник Л.Л., Поляков Б.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що виконавчим комітетом Київської міської ради 13.01.1992 прийнято рішення № 26 «Про формування комунального майна міста та районів», затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста (додаток №1 до рішення) та перелік майна, яке передано до комунальної власності районів (додатки №№ 2-15 до рішення).

Зокрема, додаток № 8 до вказаного рішення (таблиця № 1) визначає перелік комунального майна, що передається у власність Ленінського району (на даний час Шевченківський район), а саме: 1. Об`єкти зовнішнього благоустрою; 2. Управління житлового господарства; 3. Житлово-експлуатаційні контори; 4. Ремонтно- будівельна дільниця; 5. Окремо стоячі нежилі будинки та споруди, в яких розміщуються адміністрації районних Рад і їх виконавчі комітети та державні установи, їм підпорядковані (перелік наведено в таблиці 2 додатку №8); 6. Житловий фонд (крім будинків маневреного фонду) без зазначення адрес; 7. Вбудовані та прибудовані нежитлові приміщення.

Як вбачається з відповіді Державного архіву міста Києва від 08.07.2021 № 068/05-23/1578, а також таблиць №№1, 2, 3, 4, 5 Додатку № 8 до вказаного рішення, нежитлове приміщення, вбудоване у житловий будинок літера "А" по вул. Богдана Хмельницького, 63, яке є предметом спору у даній справі, передано у власність Ленінського району на підставі пунктів 6 та 7 таблиці 1 додатку № 8 до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26.

Згідно з рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальних громад районів міста Києва відповідно з додатком №1 та перелік об`єктів комунальної власності, які передаються до сфери управління районних у місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками №№ 2-11.

Так, згідно з пунктами 1, 2 вказаного рішення затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва та районів міста, та в додатку №11 «Перелік майна, що передається у комунальну власність територіальної громади Шевченківського району міста Києва» під номером 1071 зазначений жилий будинок, загальною площею: 1375,27 кв.м, площа нежилих приміщень: 158,70 кв.м, який знаходиться за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 63.

Рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 № 7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" припинено з 31.10.2010 шляхом ліквідації районні в місті Києві ради та їх виконавчі органи, у тому числі Шевченківську районну у місті Києві раду та її виконавчий орган - Шевченківську районну у місті Києві державну адміністрацію.

Пунктом 1 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2010 №787 "Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 №7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" утворено з 31.10.2010 районні у місті Києві державні адміністрації, підпорядковані Київській міській державній адміністрації.

На виконання рішення № 7/4819, Київською міською радою було прийнято рішення від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", яким, зокрема, затверджено переліки об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, згідно з додатками № 1-10 до цього рішення.

Наразі, в додатку № 10 «Перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені у Шевченківському районі» під номером 1154 зазначений житловий будинок, загальною площею: 1 375,27 кв.м, площа нежилих приміщень: 261,90 кв.м, який знаходиться за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 63, літ. А.

В подальшому розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.12.2010 «Про питання організації управління районами в місті Києві» затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій згідно з додатками № 1-10 до цього розпорядження, закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» нежитлові будинки та нежитлові приміщення згідно з додатком № 11 до розрядження.

Відповідно до Додатку № 10 «Перелік підприємств, організацій та установ, майно яких віднесено до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. Житлове господарство» до вказаного розпорядження під номером 1154 міститься житловий будинок, загальною площею: 1 375,27 кв.м, площа нежилих приміщень: 261,90 кв.м, який знаходиться за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 63, літ. А.

На підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» вказаний об`єкт житлового фонду закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».

16.12.2015 між гр. ОСОБА_1 (іпотекодавець) та гр. ОСОБА_2 (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щуром О.І. за реєстровим № 914, згідно з яким іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з договору позики, укладеного між 16.12.2015 в простій письмовій формі, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, що належить іпотекодавцю на праві власності.

Згідно з п. 1.2 договору предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення загальною площею 298,5 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та які належать позичальнику на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення № 179-1 від 13.04.1999, виданого Радянською районною Держадміністрацією в м. Києві на підставі розпорядження Радянської районної Держадміністрації в м. Києві № 161 від 18.03.1999 взамін раніше виданих документів, та зареєстрованого у реєстровій книзі Київського МБТІ № 19П-42 за реєстровим номером №2705-П 11.05.1999.

Згідно з п. 4.1 договору право іпотеки виникає у іпотекодержателя з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення (п.9.1 договору іпотеки).

18.02.2016 право власності на нежитлові приміщення загальною площею 298,5 кв.м, які знаходяться за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 63, зареєстровано за ОСОБА_2 .

В подальшому 03.03.2016 між ПрАТ «Оболонь» (іпотекодержатель) та гр. ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, згідно з яким іпотекою забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя що випливають з Контракту № ВТІ-01/2015 від 16.02.2015 та Додаткової угоди № 8 до нього від 30.12.2015, укладеного між іпотекодержателем та боржником - Bio Technica International, м. Аріана, Туніс, відповідно до якого іпотекодержатель здійснює поставку боржнику (позичальнику) на умовах Інкотермс на суму 7 313 956,75 грн, що еквівалентно 272 798,90 доларам США, терміном погашення до 31.12.2015.

Згідно з п. 1.3 договору іпотеки його предметом є належне іпотекодавцю нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення загальною площею 298,5 кв.м, які розташовані за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 63.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і залишається чинним до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором та боржником за кредитним договором (п.7.3 Договору іпотеки 1).

13.07.2021 право власності на нежитлові приміщення загальною площею 298,5 кв. м, які знаходяться за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 63, зареєстровано за ПрАТ "Оболонь".

Одночасно господарським судом встановлено, що з листів Департаменту комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №062/11/10-7582 від 28.07.2017 та № 062/01/09-7802 від 21.12.2020 вбачається, що Департаментом не здійснювалась приватизація спірного нежитлового приміщення площею 261,9 кв.м (298,5 кв.м).

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки нежитлові приміщення площею 298,5 кв.м в будинку літери А під номером 63 по вул. Богдана Хмельницького є одними й тими ж приміщеннями площею 261,9 кв.м в будинку літери А під номером 63 по вул. Богдана Хмельницького, спір щодо витребування яких із володіння відповідача є предметом розгляду у даній справі, та відповідно до рішення виконавчого комітету КМР від 13.01.1922 № 26, рішень КМР від 27.12.2001 № 208/1642, від 02.12.2010 № 284/5096 віднесено до об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва та відповідно віднесено до сфери управління Київської міської ради, звернення прокурора з даним позовом про витребування майна територіальної громади міста Києва на користь Київської міської ради суду є правомірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства. Враховуючи вищевикладене, оскільки власником спірного нерухомого майна є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, за умови вибуття вказаного майна на користь попередніх власників з володіння територіальної громади за відсутності її відповідного волевиявлення, а також доказів передачі відповідачем, за яким спірне майно зареєстроване на даний час, його позивачу або третім особам, з урахуванням положень ст. 388 Цивільного кодексу України таке нерухоме майно підлягає витребуванню шляхом передачі на користь власника - територіальної громади міста Києва, у зв`язку з чим позовні вимоги заступника прокурора підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог прокурора, суд зазначив, що останньому про порушення права власності територіальної громади на спірне нерухоме майно стало відомо у лютому 2018 року після отримання та опрацювання під час здійснення нагляду за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42015100100000132, матеріалів реєстраційної справи на спірний об`єкт нерухомого майна, в тому числі технічної документації, а також інформації з Державного архіву міста Києва Державного архіву м. Києва від 19.12.2018 №068/05-17/2524, з якої вбачається, що Радянською районною державною адміністрацією м. Києва розпорядження про оформлення свідоцтва про право власності ОСОБА_1 не видавалось. Приймаючи до уваги строки, в які прокурор та позивач дізналися про порушення права власності територіальної громади на спірне нерухоме майно, суд дійшов висновку, що починаючи щонайменше з лютого 2018 року прокурор був обізнаний про вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи, у зв`язку з чим трирічний строк давності за вимогою прокурора у даному спорі на дату звернення до суду з позовною заявою № 41-7452 вих.-20 від 30.12.2020 не сплив.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції погодився з висновками про наявність підстав для витребування майна, проте зазначив, що враховуючи момент звернення прокурора з позовом (04.01.2021) позовна давність для захисту порушеного права позивачем пропущена, і у суду не має правових підстав для висновку про наявність поважних причин її пропуску.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України) та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 86,236 Господарського процесуального кодексу України), внаслідок чого цією постановою скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону. Так, приймаючи рішення про відмову у позові у зв`язку з пропуском позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач міг дізнатись про порушення свого права власності щонайменше з 02.12.2010 - дати прийняття Київською міською радою рішення № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», яким, у тому числі, затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва. Проте такі висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки станом на 02.12.2010 право територіальної громади на спірні нежитлові приміщення ще не було порушено, а спірне майно не вибувало з володіння власника. При цьому для визначення моменту початку відліку позовної давності необхідно встановити момент порушення права. За доводами прокурора, об`єктивно порушення права власності територіальної громади міста Києва на спірні приміщення відбулось в день здійснення державної реєстрації права власності на спірне майно за іншою особою, у даному випадку, за ОСОБА_2 - 18.02.2016 за договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_1 . Тобто до 18.02.2016 спірне майно не вибувало з комунальної власності, а отже право власності Київради на спірні приміщення до цієї дати не було порушено. Також судом апеляційної інстанції не враховано, що про порушення права власності та обставини такого порушення позивачу (Київській міській раді) могло бути і стало відомо лише з 19.02.2019 - після отримання листа Київської місцевої прокуратури № 10 про внесення прокурором позову в інтересах держави в особі Київської міської ради до ПрАТ «Оболонь» про витребування нежитлових приміщень по вул. Богдана Хмельницького, 63 у місті Києві, скерованого на адресу Київської міської ради 14.02.2019 та зі змісту позовної заяви. Таким чином, оскільки у Київради не було наміру відчужувати спірне майно, підстав для отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у неї також не було.

Також судом апеляційної інстанції в порушення ст. 86 ГПК України не досліджено докази, які підтверджують, що спірні приміщення вибули з володіння територіальної громади міста Києва після реєстрації права власності на них за ОСОБА_2 - лише 18.02.2016 та що ні прокурор, ні Київрада не могли дізнатись про порушення права власності територіальної громади міста Києва до встановлення під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015100100000132 обставин, що майно, яке на праві власності зареєстровано за відповідачем, є тим самим майном, яке є власністю територіальної громади столиці, і воно вибуло з володіння власника поза волею Київської міської ради на підставі документів, які у встановленому законом порядку не видавались.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права (ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України) без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 21.06.2022 у справі №757/27707/17-ц, від 22.01.2020 у справі №754/14094/17, від 24.11.2021 у справі №201/423/19, від 27.01.2021 у справі №922/496/20, від 24.11.2021 у справі №201/423/19, від 12.04.2022 у справі №761/31873/19-ц, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 14.04.2021 у справі №922/624/20, від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 03.07.2018 у справі №910/23481/17, від 29.08.2018 у справі №911/2044/17, від 13.02.2019 у справі №913/112/18, від 22.09.2021 у справі № 922/3403/20. В обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає, що апеляційним господарським судом не досліджено докази, які підтверджують, що спірні приміщення вибули з володіння територіальної громади м. Києва після реєстрації права власності на них за ОСОБА_2 - лише 18.02.2016, та що ні прокурор, ні Київрада не могли дізнатися про порушення права власності територіальної громади м. Києва до встановлення під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015100100000132 обставин, що майно, яке на праві власності зареєстровано за Відповідачем є тим самим майном, яке є власністю територіальної громади столиці і воно вибуло з володіння власника поза його волею, на підставі документів, які у встановленому законом порядку не видавалися.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.12.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.02.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 13.01.2023.

До Верховного Суду 16.01.2023 від ПрАТ "Оболонь" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції та помилковість доводів скаржника, та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

До Верховного Суду 17.02.2023 від Київської міської прокуратури надійшли пояснення у справі.

Також До Верховного Суду 17.02.2023 від Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва надійшли пояснення у справі.

До Верховного Суду 20.02.2023 від ПрАТ "Оболонь" надійшло клопотання про закриття касаційного провадження з підстав неподібності правовідносин у справах, на які заявник посилається в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарського суду в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оскільки Перший заступник керівника Київської міської прокуратури оскаржує судові рішення лише в частині висновків про неправильне застосування норм ЦК України щодо позовної давності до спірних відносин, а також норм 86 ГПК України, Верховний Суд здійснює перегляд постанови апеляційного господарського суду саме в цій частині.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 21.06.2022 у справі №757/27707/17-ц, від 22.01.2020 у справі №754/14094/17, від 24.11.2021 у справі №201/423/19 та від 27.01.2021 у справі №922/496/20, від 24.11.2021 у справі №201/423/19, від 12.04.2022 у справі №761/31873/19-ц, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 14.04.2021 у справі №922/624/20, від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 03.07.2018 у справі №910/23481/17, від 29.08.2018 у справі №911/2044/17, від 13.02.2019 у справі №913/112/18, від 22.09.2021 у справі № 922/3403/20.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Згаданий висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц викладено висновок, що зі змісту ст. 261 Цивільного кодексу України вбачається, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи підписання договору, а з часом, коли особі, право якої порушено, або прокурору стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

У постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 21.06.2022 у справі № 757/27707/17-ц, від 22.01.2020 у справі № 754/14094/17, від 24.11.2021 у справі № 201/423/19, від 27.01.2021 у справі № 922/496/20 викладено висновок, що з урахуванням ст.ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 359/9716/16-ц. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 359/11910/14-ц.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 в справі № 922/3403/20.

У постановах Верховного Суду від 17.09.2021 у справі № 922/1017/20, від 14.04.2021 у справі № 922/624/20, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 03.07.2018 у справі № 910/23481/17, від 29.08.2018 у справі № 911/2044/17, від 13.02.2019 у справі № 913/112/18, визначено, що поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2022 у справі №761/31873/19-ц зазначено, що порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Також у вказаній постанові зазначено, що при зверненні прокурора до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, судам потрібно починати обчислювати позовну давність з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор тільки у тих випадках, коли прокурор мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Колегія суддів зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Верховний Суд зазначає, що аналіз наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності, однак не обмежують його у перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.

Крім цього, питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Апеляційний господарський суд зазначив, що відповідно з рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" вирішено: 1. Затвердити переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1 - 10 до цього рішення (додаються до оригіналу); 2. Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити в установленому порядку облік майна, зазначеного в пункті 1 цього рішення; 3. Доручити виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації): 3.1. Проаналізувати діяльність підприємств, установ та організацій, що зазначені в додатках 1 - 10 до цього рішення, та до 01.03.2011 внести пропозиції щодо вдосконалення їх структури, реорганізації з метою ефективного використання майна територіальної громади міста Києва, яке закріплене за ними на праві господарського відання чи оперативного управління, та забезпечення колективних потреб громад районів міста Києва; 3.2. Здійснювати, в разі необхідності, закріплення об`єктів, зазначених у додатках 1 - 10 до цього рішення, на праві господарського відання чи оперативного управління за підприємствами, організаціями та установами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

І при належному здійсненні власником своїх обов`язків щодо спірного нерухомого майна, відсутні обставини, які б об`єктивно перешкоджали йому здійснити відповідні дії, зокрема, отримати інформацію щодо осіб, які, володіючи спірним нерухомим майном, інформація про що була в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, порушували право власності позивача.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд визнав обґрунтованими доводи відповідача, що позивач міг дізнатися про порушення свого права власності щонайменше з 02.12.2010, якщо б належним чином виконував функції власника майна.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності та зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду в межах підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки висновки апеляційного суду щодо застосування позовної давності не суперечать висновкам Верховного Суду, на неврахування яких посилається скаржник.

Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. В свою чергу суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи скаржника в цій частині зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою доказів, проте суд касаційної інстанції позбавлений повноважень з переоцінки доказів.

Відтак, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін (в межах касаційного оскарження).

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 у справі № 910/110/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.