Ухвала

від 06.06.2023 по справі 910/110/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/110/21

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Могил С.К.

перевіривши матеріали касаційної скарги Київської міської ради

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023

у справі № 910/110/21

за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Оболонь"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговуванням житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

На адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.05.2023 надійшла касаційна скарга Київської міської ради на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 (повний текст складено 26.04.2023) у справі № 910/110/21, подана до Суду 16.05.2023.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 19.05.2023 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Случ О.В., Волковицька Н.О.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам ст. ст. 287 - 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд дійшов висновку, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою касаційного оскарження заявник визначив п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України встановлено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абз. 2 ч. 2 ст. 290 ГПК України).

Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах, а з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) ч. 2 ст. 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Щодо посилання скаржника на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Суд зазначає наступне.

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, Верховний Суд установив, що в касаційній скарзі не наведено чіткого формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована. У свою чергу, скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, навів лише ряд постанов Верховного Суду, однак, не вказав, який саме висновок щодо застосування якої норми права та в яких правовідносинах не враховано апеляційним господарським судом, а також у чому саме полягає відмінність його висновків від висновків Верховного Суду. Зазначення лише постанов без належного правового обґрунтування подібності правовідносин без зазначення того, в чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, не є належним правовим обґрунтуванням зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження.

Водночас Суд зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь - якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Загальне посилання на невідповідність оскарженого судового рішення позиції Верховного Суду без конкретизації норм (норми) права, неправильно застосованих/порушених судом апеляційної інстанції та висновку Суду щодо їх застосування не може вважатися підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Суд зазначає таке.

Суд звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися та зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Визначивши підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, в касаційній скарзі заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, однак не зазначає яку саме норму/норми права судом апеляційної інстанції було застосовано неправильно, а також не обґрунтовує у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми/норм права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися і у який спосіб необхідно сформувати єдину практику застосування цієї норми/норм.

Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.

Суд наголошує, що зазначення у скарзі загальної вказівки на те, що касаційна скарга подається на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України без належного обґрунтування обраної підстави касаційного оскарження, недостатньо для висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, як того вимагає п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) ч. 2 ст. 287 ГПК України, а тому право касаційного оскарження обмежено виключно тими підставами, які передбачені наведеними вище положеннями ч. 2 ст. 287 ГПК України.

При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

Оскільки скаржником не визначено належним чином підстави касаційного оскарження судових рішень як того вимагає ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху.

Згідно з ч. 2 ст. 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Частиною 2 ст. 174 ГПК України унормовано, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Отже, способом усунення недоліків касаційної скарги є надання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням належного обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України з посиланням на постанови/постанову Верхового Суду, в яких/якій викладено висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та не врахований судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови із наведенням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи/або порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваної додаткової постанови у даній справі та зазначенням належного обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України з відповідним наведенням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи/або порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваної додаткової постанови у даній справі з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.

При цьому слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Разом з тим, за наслідками усунення недоліків поданої касаційної скарги скаржнику не надається право доповнити її іншими пунктами ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Суд звертає увагу, що уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи, надавши Суду докази такого надіслання.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 290 ГПК України касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч. 1 ст. 56 ГПК України).

Касаційну скаргу від імені Київської міської ради підписано уповноваженою особою Київської міської ради Юлією Шумінською.

Згідно з ч. 4 ст. 56 ГПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Особи, які можуть бути представниками у суді, визначені ч. 1 ст. 58 ГПК України, а саме - представником у суді може бути адвокат або законний представник.

А отже, Київська міська рада може брати участь у справі у Верховному Суді або в порядку самопредставництва, або через адвоката.

На підтвердження наявності повноважень у Шумінської Ю.Ю. подавати касаційну скаргу від Київської міської ради заявником до касаційної скарги додано копію рішення про затвердження Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" від 02.03.2023 №6023/6064, копію положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" в новій редакції, затверджене рішенням Київської міської ради від 02.03.2023 №6023/6064, копію наказу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.09.2019 № 202-0с про призначення Шумінської Ю.Ю. на посаду начальника відділу претензійно - позовної роботи юридичного управління.

Як вбачається з п.п. 6.6 п. 6 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" в новій редакції Департамент має право здійснювати представництво (самопредставництво) інтересів Київського міського голови, Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту, їх посадових осіб у судах України на всіх стадіях судового процесу через посадових осіб юридичної служби Департаменту, які без окремого доручення беруть участь у справах з усіма правами, крім відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, що надані законодавством про адміністративне, господарське, цивільне судочинство Кодексом України з процедур банкрутства, та на стадії примусового виконання рішень судів позивачу, відповідачу, третій особі, учаснику судового провадження, учаснику виконавчого провадження, стягувачу, боржнику, представнику.

За загальним правилом у теорії права, самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення. Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (подібна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 13.03.2020 у справі № 922/2844/19).

Однак, доказів (як-то посадової інструкції начальника відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління, чинної на дату подання касаційної скарги та яка приведена у відповідність до Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" в новій редакції) на підтвердження того, що Шумінська Ю.Ю. може представляти інтереси скаржника у справі в порядку самопредставництва відповідно до ч. 4 ст. 56 ГПК України не додано.

Водночас Суд зазначає, що п.п. 6.6 п. 6 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" в новій редакції визначено право Департаменту здійснювати представництво (самопредставництво) інтересів, зокрема Київської міської ради через посадових осіб юридичної служби Департаменту, тоді як подана копія наказу від 04.09.2019 № 202-ос не свідчить про те, що Шумінська Ю.Ю. є посадовою особою юридичної служби Департаменту.

Беручи до уваги викладене, документи, надані на підтвердження повноважень представника Київської міської ради, за відсутності доказів на уповноваження саме Шумінської Ю.Ю. як начальника відділу претензійно - позовної роботи юридичного управління здійснювати в порядку самопредставництва захист прав та інтересів Київської міської ради, не можуть свідчити про те, що відповідна особа уповноважена діяти від імені відповідного органу в порядку самопредставництва.

Враховуючи викладене, касаційна скарга Київської міської ради підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на усунення недоліків поданої ним касаційної скарги, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме - заявнику касаційної скарги подати: 1) касаційну скаргу в новій редакції із зазначенням належного обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України із урахуванням змісту цієї ухвали; 2) документи на уповноваження Шумінської Ю.Ю. як посадової особи юридичної служби Департаменту здійснювати в порядку самопредставництва захист прав та інтересів Київської міської ради.

Керуючись ст. ст. 174, 234, 287-288, 290, 292 ГПК України, Суд,-

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Київської міської ради на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у справі № 910/110/21 залишити без руху.

2. Надати скаржнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Могил С.К.