Постанова

від 06.03.2023 по справі 761/26660/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2023 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 761/26660/21

номер провадження 22-ц/824/196/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,

представник відповідачів Сергеєв Д.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року /Мальцев Д.О./

у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти України» як правонаступника приватного акціонерного товариства «Квіти України», товариства з обмеженою відповідальністю «Амбас», товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня Г. Духовичного» про припинення дій, що порушують авторське право та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Квіти України» (далі по тексту - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбас» (далі по тексту - відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня Г.Духовичного» (далі по тексту - відповідач 3), відповідно до якого просив:

- зобов`язати відповідача 1 припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі «Квіти України» з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції;

- зобов`язати відповідача 2 припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі «Квіти України» з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції;

- зобов`язати відповідача 3 припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме використання без дозволу позивача креслень та планів реконструкції будівлі «Квіти України», створених відповідачем 3 з порушенням авторських прав позивача;

- заборонити відповідачу 1 проведення без письмового дозволу позивача будь-яких будівельних, підготовчих чи реставраційних робіт, що мають на меті зміну або порушення цілісності твору архітектури - будівлі «Квіти України», його фасаду, скляного атріуму та інших охоронюваних авторськими правом елементів;

- зобов`язати відповідача 1 відновити попередній стан твору архітектури - будівлю «Квіти України», фасад якої був зруйнований умисними діями відповідача 1, відповідно до проекту будівлі за авторством позивача, з урахуванням тих конструкторських рішень фасаду, які існували до порушення, та з погодженням використовуваних матеріалів для відновлення з позивачем;

- зобов`язати відповідача 1 відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану порушенням його авторських прав у розмірі 100 000, 00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 4 а.с. 241-249/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми ЦК УРСР 1963 року, а не норми чинного ЦК України, Закону України «Про авторське право і суміжні права», Закону України «Про архітектурну діяльність» та Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, на які посилався позивач. Вказувала, що Верховний Суд у постанові від 30.03.2016 у справі № 6-107цс16 підтверджує, що дія норм ЦК України розповсюджується на права, які продовжують існувати після набрання кодексом чинності. На момент набрання чинності ЦК України 2003 року, авторське право належало позивачу і доказів передачі цього права іншим особам в матеріалах справи відсутні. Наголошувала на тому, що відсутність вказівки на будівлі або споруди, що були побудовані на основі архітектурної проектної документації, у невичерпному переліку статті 472 ЦК УРСР 1963 року, не позбавляє їх правової охорони як предметів авторського права, оскільки вони охоплюються поняттям «твори архітектури». Вказувала, що 31 травня 1995 року Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Положення Конвенції поширюються на об`єкти інтелектуальної власності, які виникли до приєднання України до Конвенції. Тобто, Конвенція визнає будівлю твором архітектури та забезпечує правовий захист будівлі як об`єкту інтелектуальної власності, яка на момент набуття чинності Конвенцією не стала загальним надбанням. Як наслідок, дія Конвенції поширюється як на проектну документацію будівлі «Квіти України», так і на споруджену будівлю «Квіти України». Вказувала, що ЦК УРСР передає замовнику архітектурних, інженерних та інші технічних планів, креслень і малюнків лише майнове право на використання, а не всі права автора. Крім того, матеріали справи не містять даних про те, що Відповідач 1 є правонаступником замовника і йому передалися майнові права на проектну документацію будівлі «Квіти України» як правонаступнику, замовник передав Відповідачу 1 майнові права на проектну документацію в інший спосіб. Тобто, використання Відповідачами проектної документації «Квіти України» було неправомірним та Позивач як автор має право перешкоджати такому використанню. Наголошувала, що матеріали справи містять докази, які підтверджують авторське право Позивача на будівлю «Квіти України», авторський проект облицювання стін всередині будівлі та оригінальні лампи. Водночас, історико-архітектурна довідка не містить жодної інформації, яка б підтверджувала, що при оформленні інтер`єру працівники «Укрінжпроект» створили проект оригінальних металевих ламп та проект облицювання стін всередині будівлі «Квіти України». Вказувала, що руйнування частини фасаду будівлі «Квіти України» є порушенням авторського права, оскільки відповідно до пункту 2 частини 1 статті 475 ЦК УРСР авторові належить право на недоторканність твору. Тобто будівля, що є об`єктом авторського права, не може підлягати реконструкції без дозволу автора, оскільки реконструкція полягає у внесенні змін до геометричних розмірів та/або функціонального призначення будівлі. Суд першої інстанції визнав руйнування частини фасаду будівлі законним, незважаючи на те, що підготовчі та будівельні роботи були здійснені з порушенням містобудівного законодавства. Наголошувала також на тому, що позивач не укладав жодних договорів про передачу майнових авторських прав на проектну документацію будівлі «Квіти України» та на будівлю «Квіти України». Відповідач 3 не мав права використовувати архітектурний проект для створення передпроектної документації реконструкції будівлі, оскільки це порушення майнового права Позивача. Щодо судових витрат, вказувала, що за попереднім розрахунком сума судових витрат Позивача під час розгляду справи у суді першої інстанції становила 196 092 грн. 02 серпня 2022 року адвокат Позивача надіслала до суду Клопотання про долучення остаточного розрахунку суми судових витрат до матеріалів справи у розмірі 259 302 гривень.

Крім того, Позивач поніс судові витрати у розмірі 93 967,5 грн при підготовці та поданні апеляційної скарги та 8 640 гривень судового збору, що разом становить 102 607,5 гривень. Підстави та порядок обчислення витрат на професійну правничу допомогу були зазначені у поданих до суду першої інстанції клопотаннях про долучення розрахунків судових витрат.

Представник ПАТ «Квіти України» Сергеєв Д.С. звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Вказував, що судом першої інстанції винесене обґрунтоване і законне рішення. Вказував, що доводи апелянта щодо застосування положень чинного ЦК України, ЗУ «Про авторське право і суміжні права», ЗУ «Про архітектурну діяльність», норм Бернської конвенції «про охорону літературних та художніх творів, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки для з`ясовування наявності чи відсутності в позивача авторських прав та обсягу таких прав на Об`єкт - будівлю магазину-оранжереї необхідно застосовувати той закон, який був чинним на момент створення будівлі, а саме - момент її проектування та будівництва. Наголошував, що факт співавторства позивача на первісну проектну документацію магазину-оранжереї однаково розуміється всіма учасниками процесу. Водночас, частина колективного твору також визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору. Відносини між співавторами можуть бути визначені їх угодою. При відсутності такої угоди авторське право на колективний твір здійснюється всіма співавторами спільно. При цьому, судом першої інстанції враховано, що положення ст. 512 ЦК УРСР не охоплюють особистих немайнових прав автора, передбачених п. 1, п. 2 ст. 475 ЦК УРСР. Наголошував, що ані ЦК УРСР у редакції 1974, 1981 p.p., ані Наказ Державного комітету з цивільного будівництва та архітектури при державному комітеті СРСР у справах будівництва №231, ні Постанова від 19.09.1987 року, ні, тим більше, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 04.09.1973 року - не наділяли авторів майновим авторським правом на матеріальне втілення ідей, викладених в архітектурних, інженерних та інших технічних планах, кресленнях і малюнках, та не визначали обсяг такого права. Таким чином, суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про відсутність факту порушення наявного у позивача обсягу авторських прав на проектну документацію, а саме - відсутності факту порушень права на недоторканість проектної документації, або права на ім`я.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернулась з відповіддю на відзив на апеляційну скаргу. Повторно наголошувала, що до спірних правовідносин необхідно застосувати статтю 4(2) Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003 (ЦК України), оскільки на момент набрання чинності ЦК України 2003 року, авторське право належало позивачу і доказів передачі цього права іншим особам в матеріалах справи відсутні, а самі відносини є «триваючими». Тобто, авторські права позивача виникли внаслідок створення об`єктів авторського права на підставі цивільного законодавства УРСР, та продовжують тривати після набрання чинності нових актів цивільного законодавства. Вказувала, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт передання майнових прав позивача на проектну документацію будівлі відповідачам, а також доказів того, що відповідачі отримали право на використання такої документації від позивача чи будь-яких осіб, яким, як твердить відповідач 1, були передані авторські права на проект. Водночас, як стаття 51 ЦК УРСР, так і чинне законодавство України, дозволяє захищати твір від використання будь-яким неправомірним способом, наприклад, способом, що порушує цілісність твору без отриманий на це дозволу позивача. Крім того, вказувала, що відповідач 3 використовував проектну документацію будівлі, автором якої є позивач, оскільки у передпроектних пропозиціях, розроблених відповідачем 3, на стор. 7 - 8 можна знайти плани будівлі "Квіти України", на яких спеціальними умовними позначеннями вказані "Частини будівлі та елементи конструкції, що зберігаються", а також "Частини будівлі та елементи конструкції, що підлягають демонтажу". На наступних сторінках передпроектної документації можна ознайомитися з планами реконструкції будівлі, які використовують ті частини будівлі та елементи конструкції, що зберігаються за планом, а зокрема - вхідну групу будівлі (ліву частину будівлі з входом). Використання у вказаних планах елементів архітектурного проекту позивача, як це описано в позовній заяві, свідчить про те, що відповідач 3 використовував архітектурний проект позивача для створення передпроектних пропозицій без його дозволу, що становить порушення авторського права позивача. Доказами використання проекту позивача є також позначки внутрішніх блоків з проекту позивача у кресленнях відповідача 3, а також збіг осей проекту та на кресленнях передпроектної документації. Реконструкція та використання первісних авторських проектів при реконструкції не відповідає вимогам законодавства про захист авторського права та про архітектурну діяльність, тому що для з`ясування порушення авторського права не має значення, чи робота, у якій є порушення, затверджена як остаточна, чи ні. Має значення сам факт використання охоронюваних законом елементів авторського права та його опублікування необмеженому колу осіб. Окремо наголошувала, що відсутність вказівки на будівлі або споруди, що були побудовані на основі архітектурної проектної документації, у невичерпному переліку статті 472 ЦК УРСР 1963 року не позбавляє їх правової охорони як предметів авторського права, оскільки вони охоплюються поняттям «твори архітектури». Позивач був нагороджений за збудований павільйон «Квіти України» Дипломом лауреата Огляду найкращих архітектурних творів року Союзу архітекторів СРСР, тобто, отримав нагороду за найкращий архітектурний твір року за збудовану будівлю - павільйон « Квіти України », що є також доказом визнання радянським законодавством збудованої будівлі як предмету авторського права. Підсумовуючи вищенаведене, вказувала, що позивач володіє правами автора на проектну документацію на будівлю та на саму будівлю як матеріальне втілення викладених в архітектурних, інженерних та інших технічних планах, кресленнях і малюнках ідей його авторів, та яка є твором архітектури в розумінні статті 472 ЦК УРСР.

Крім того, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 зверталась до апеляційного суду з клопотанням про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з ОСОБА_2 , яке апеляційним судом відхилено з огляду на відсутність технічної можливості - відсутність технічного обладнання в залі судового засідання та наявність численних пояснень та доводів, що містяться у матеріалах справи. Даних про те, що ОСОБА_2 хоче висловити відмінну від його адвоката правову позицію, або того, що ним не повідомлено суд про будь-які інші обставини справи, зважаючи на зміст апеляційної скарги та відповіді на відзив, не повідомлено.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що на момент проектування будівлі «Квіти України» у 1979-1981 рр., позивач перебував у трудових відносинах з Інститутом «Київпроект» та обіймав посаду керівника архітектурно-конструкторської майстерні М-1, головного архітектора проектів.

У відповідності до даних техно-робочого проекту Магазину-оранжереї за адресою АДРЕСА_1 , проект розроблявся за плановим завданням замовника - Республіканського управління зеленого будівництва і комплексного благоустрою, номер замовлення 17913.

Позивач вказаний на титульній сторінці техно-робочого проекту в якості керівника майстерні №1, головного архітектора проекту.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що співавторами, які приймали участь в розробці проекту будівлі магазину-оранжереї, є архітектори Є. Гончаренко , Б. Лавров та інженери М. Паніч, Є. Чміль .

Безпосередньо будівництво будівлі відбувалось в період після затвердження проекту у 1981-1985 рр.

У 1991 році було створено Орендне підприємство «Квіти України», яке в 1994 році змінило організаційно-правову форму на ЗАТ «Квіти України» та правонаступником якого є відповідач 1 - ПрАТ «Квіти України».

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності ПрАТ «Квіти України» на будівлю виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубльовою К.О., зареєстрованому в реєстрі за №253 від 26.02.2020.

У подальшому 16.11.2020 відповідач 1 одержав Містобудівні умови та обмеження № 21188/0/7-1-20 (MU01:5194-3570-5824-2147) щодо будівельних робіт «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом», що підтверджується відомостями з Порталу державної електронної системи у сфері будівництва Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради.

З пояснень відповідачів вбачається, що за замовленням відповідача 1, відповідачем 3 у період квітня по липень 2021 року проводились роботи з розробки проектно-вишукувальної документації для виконання комплексу підготовчих робіт, результатом яких стала часткова розробка передпроектної документації.

12.07.2021 відповідачами 1, 2 було розпочато підготовчі роботи, що полягали у демонтажу частини фасадів об`єкту.

Апеляційним судом протокольною ухвалою від 06.03.20223 року, за клопотанням представника позивача, ПАТ «Квіти України» замінено на правонаступника ТОВ «Квіти України».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно вказував, що чинний ЦК України 2003 року набрав чинності з 1 січня 2004 року та вказував, що при вирішенні даної справи, зокрема при визначенні об`єкта та обсягу авторських прав на твір, відповідні правовідносини регулюються законодавством про авторське право, яке було чинним на момент створення такого твору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у період з 1979 по 1985 роки під час проектування та будівництва будівлі «Квіти України», тобто у період дії Цивільного кодексу УРСР 1963 року, тому до відповідних правовідносин, у тому числі при визначенні об`єкта та обсягу авторського права, застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.

Обсяг належних авторові прав було визначено положеннями ст. 475 ЦК УРСР, до яких відносились: 1) право на опублікування, відтворення і розповсюдження свого твору всіма дозволеними законом способами під своїм ім`ям, під умовним ім`ям (псевдонім) або без позначення імені (анонімно); 2) право на недоторканність твору; 3) право на одержання винагороди за використання твору іншими особами, крім випадків, зазначених у законі.

Водночас, у відповідності до ст. 479 ЦК УРСР, авторське право на твір, створений спільною працею двох або більше осіб (колективний твір), належить співавторам спільно незалежно від того, становить такий твір одно нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких має також і самостійне значення.

Кожний зі співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину колективного твору, яка має самостійне значення. Частина колективного твору також визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Відносини між співавторами можуть бути визначені їх угодою. При відсутності такої угоди авторське право на колективний твір здійснюється всіма співавторами спільно, а винагорода розподіляється між ними в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР і постановами Ради Міністрів Української РСР.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що будівля як і проектна документація магазину-оранжереї є колективним твором, створеним за співавторства позивача.

Крім того, згідно з положеннями ст. 481 ЦК УРСР, авторові твору, створеного в порядку виконання службового завдання в науковій або іншій організації, належить авторське право на цей твір.

Стаття 485 ЦК УРСР визначає, що використання твору автора іншими особами допускається не інакше, як на підставі договору з автором або його правонаступниками, крім випадків, зазначених у законі.

Судом першої інстанції не встановлено, що використання частин будівлі та елементів конструкції в передпроектних пропозиціях, розроблених відповідачем 3, порушує права позивача, як автора.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що позовні вимоги, є такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що до застосування підлягали положення чинного ЦК України, ЗУ «Про авторське право і суміжні права», ЗУ «Про архітектурну діяльність», норм Бернської конвенції «про охорону літературних та художніх творів», не приймаються до уваги апеляційним судом з огляду на те, що в період проектування будівлі у 1979-1981 p.p., позивач перебував у трудових відносинах з Інститутом «Київпроект», обіймаючи посаду керівника архітектурно-конструкторської майстерні М-1,головного архітектора проектів.

Проект майбутньої будівлі розроблявся Інститутом «Київпроект» за плановим завданням замовника - Республіканського управління зеленого будівництва і комплексного благоустрою. Будівництво тривало в період 1983-1985 р.р.

У відповідності до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто для з`ясовування наявності чи відсутності в позивача авторських прав та обсягу таких прав на Об`єкт - будівлю магазину-оранжереї необхідно застосовувати той закон, який був чинним на момент створення будівлі, а саме - момент її проектування та будівництва та обставини, за яких це відбувалось.

Так, ОСОБА_2 не заперечується, як сторонами у справі те, що він був співавтором, роботу виконував як найнятий працівник Інституту «Київпроект», за трудовим договором. Також ОСОБА_2 не заперечує, що не був одноособовим автором проекту.

Водночас, звертаючись до суду за захистом своїх немайнових та майнових прав на будівлю та її проект, помилково трансформує відносини, що виникли на підставі трудового договору як працівника Інституту «Київпроект» на законодавство, яке діє в даний момент, оскільки ніяких окремих договорів, як з автором, з ним укладено не було, а отже, законодавчо відносини, що виникли в період 1983-1985 р.р., без будь-яких активних дій сторін, зокрема і автора самостійно не оновлювались відповідно до нових законодавчих положень.

Положеннями ст. 475 ЦК УРСР визначено обсяг належних авторові прав, до яких відносяться:

1) право на опублікування, відтворення і розповсюдження свого твору всіма дозволеними законом способами під своїм ім`ям, під умовним ім`ям (псевдонім) або без позначення імені (анонімно);

2) право на недоторканність твору;

3) право на одержання винагороди за використання твору іншими особами, крім випадків, зазначених у законі.

Факт співавторства позивача не оспорюється, щодо порушення права на ім`я ОСОБА_2 також не заявляє. Тобто, обставини порушення права позивача на опублікування, відтворення і розповсюдження твору дозволеними законом способами під своїм або умовним ім`ям, або без позначення такого, до відома суду позивачем не доводились.

У відповідності до ст. 479 ЦК УРСР, авторське право на твір, створений спільною працею двох або більше осіб (колективний твір), належить співавторам спільно незалежно від того, становить такий твір одно нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких має також і самостійне значення.

Кожний з співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину колективного твору, яка має самостійне значення.

Частина колективного твору також визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Згідно з положеннями ст. 481 ЦК УРСР, авторові твору, створеного в порядку виконання службового завдання в науковій або іншій організації, належить авторське право на цей твір.

Стаття 485 ЦК УРСР визначає, що використання твору автора іншими особами допускається не інакше, як на підставі договору з автором або його правонаступниками, крім випадків, зазначених у законі.

У відповідності до ст. 500 ЦК УРСР, з метою використання твору автор або його правонаступник вправі укласти з відповідною організацією авторський договір.

Жодних окремих договорів, окрім трудової угоди, з ОСОБА_2 щодо спірного об`єкта, укладено не було.

Згідно зі ст. 512 ЦК УРСР, виконані за замовленнями організацій архітектурні, інженерні та інші технічні плани, креслення і малюнки, можуть бути використані замовниками для своїх потреб, передані ними для використання іншим особам або відтворені в пресі без виплати авторам додаткової винагороди.

Стаття 512 ЦК УРСР є спеціальною по відношенню до загальних норм, викладених в ст. 481 ЦК УРСР, й введена законодавцем з метою регламентації такого специфічного об`єкту авторського права, як архітектурний, технічний, інженерний план, креслення і малюнки, створені на замовлення організації.

Встановлена можливість передачі зазначених об`єктів права інтелектуальної власності для використання їх третім особам або відтворення, без виплати додаткової винагороди авторам, свідчить, про відсутність необхідності узгоджувати із авторами таких об`єктів подальший спосіб їхнього використання, що, в свою чергу, виключає необхідність укладання будь-яких, передбачених ст.485 ЦК УРСР договорів про відступлення права.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості порушення права позивача на Об`єкт - будівлю магазину-оранжереї «Квіти України», апеляційним судом також відхиляються, з огляду на неможливість застосування до спірних правовідносин норм чинного законодавства про авторське право.

Так, апелянт стверджує що йому належать авторські майнові та немайнові права на Об`єкт - будівлю магазину-оранжереї «Квіти України», оскільки вказаний Об`єкт є твором архітектури, матеріальним втіленням викладеного в розробленій за його співавторства проектній документації.

Водночас, на момент проектування та зведення Об`єкту, не встановлювалось виникнення майнового авторського права на матеріальне втілення викладених в архітектурних, інженерних та інших технічних планах, кресленнях і малюнках ідей його авторів.

Наказ Державного комітету з цивільного будівництва та архітектури при державному комітеті СРСР у справах будівництва №231, на який посилається апелянт, вказуючи, що чинне на момент проектування будівлі законодавство сповідувало то й самий підхід, що й сучасне законодавство, і у відповідності до якого передбачалось авторство як проектних документів, так і побудованих будівель, не містить вказівок щодо набуття авторства на побудовані будівлі й не деталізує обсягу прав, що можуть виникати в авторів.

Так само, Постанова від 19.09.1987 року, на яку посилається апелянт, висвітлює питання відношення тих чи інших закінчених будівництвом об`єктів до творів архітектури, не торкаючись при цьому прав авторів таких об`єктів.

Таким чином, ані ЦК УРСР у редакції 1974, 1981 p.p., ані Наказ Державного комітету з цивільного будівництва та архітектури при державному комітеті СРСР у справах будівництва №231, ні Постанова від 19.09.1987 року, ні, тим більше, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 04.09.1973 року - не наділяли авторів майновим авторським правом на матеріальне втілення ідей, викладених в архітектурних, інженерних та інших технічних планах, кресленнях і малюнках, та не визначали обсяг такого права.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, про відсутність у позивача прав інтелектуальної власності на Об`єкт - будівлю магазину-оранжереї «Квіти України», оскільки таке право в позивача за часів дії радянського законодавства не виникло, й, відповідно, всупереч твердженням апеляційної скарги, магазин-оранжерея «Квіти України» не є об`єктом авторського права позивача.

Крім того, наявна певна специфічна природа магазину-оранжереї «Квіти України» - це колективний, службовий твір, виконаний на замовлення роботодавця. Будівля побудована за гроші міста, на даний час приватизована та знаходиться у власності ТОВ «Квіти України».

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: