Ухвала

від 28.08.2024 по справі 761/26660/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 761/26660/21

провадження № 14-104цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Ступак О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,

перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною представником ОСОБА_2 ,

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року у складі судді Мальцева Д. О., постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти України» (правонаступника Приватного акціонерного товариства «Квіти України»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбас», Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня Г. Духовичного»

про зобов`язання припинити дії, що порушують авторське право, та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИЛА:

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Квіти України», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Квіти України» (далі - ПрАТ «Квіти України», ТОВ «Квіти України» відповідно), Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбас» (далі -ТОВ «Амбас»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня Г. Духовичного» (далі - ТОВ «Майстерня Г. Духовичного») про зобов`язання припинити дії, що порушують авторське право, та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

2. Позов мотивував тим, що у 1983-1985 роках у м. Києві за адресою: вул. Січових Стрільців, 49 збудовано павільйон-оранжерею «Квіти України». Автором проєкту і головним архітектором будівлі є ОСОБА_1 . Позивач також є автором внутрішніх елементів декору будівлі «Квіти України», зокрема оригінальних світильників та дизайну облицювання стін. На час проєктування будівлі позивач був працівником проєктного інституту «Київпроект», а саме працював керівником архітектурно-планувальної майстерні № 1 головного управління проєктних робіт проєктного інституту «Київпроект».

3. Зазначав, що будівля проєктувалась з метою її використання як магазину-оранжереї та павільйону для проведення виставок рослин, а жодних договорів про передачу майнових прав інтелектуальної власності на архітектурний проєкт він не укладав.

4. Вказував, що будівля перебуває у власності ПрАТ «Квіти України», яке розпочало підготовчі та будівельні роботи для реконструкції будівлі, спрямованої на зміну мети її використання. Зокрема, керуючий партнер ПрАТ «Квіти України» Пишний О. опублікував орієнтовні проєкти зовнішнього вигляду будівлі після реконструкції, які свідчать про те, що фасад має бути кардинально змінений, а каскадний атріум - знищений. Станом на дату подання позову внутрішні елементи декору, а саме оригінальні лампи авторства позивача були спотворені. Також знищені клумби біля будівлі, які є частиною архітектурного проєкту позивача.

5. Роботи з порушення цілісності фасаду будівлі із застосуванням будівельного крану, на переконання позивача, є незаконними, оскільки він як автор проєкту будівлі «Квіти України» до робіт з проєктування реконструкції будівлі не залучався, своєї згоди на реконструкцію та зміну проєкту не надавав. Позивач виступив проти реконструкції, оскільки її проведення відповідно до заявленої передпроєктної документації та озвучених планів забудовника передбачає кардинальну зміну усього архітектурного твору позивача, чим порушуються його майнові та немайнові права.

6. Посилався на те, що внаслідок порушення його авторських прав він зазнав моральних страждань, які полягають у приниженні його честі, гідності та ділової репутації. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди зумовлений глибиною страждань, яких зазнав позивач, коли 12 липня 2021 року побачив самовільне руйнування та спотворення фасаду будівлі «Квіти України» будівельним краном. Крім того, на пресконференції і в публічних інтерв`ю ПрАТ «Квіти України» та ТОВ «Майстерня Г. Духовичного» вказували, що позивач відмовився від участі в розробці проєкту реконструкції будівлі через вік та проблеми зі здоров`ям, що не відповідає дійсності.

7. Позивач просив суд ухвалити рішення, яким:

- зобов`язати ПрАТ «Квіти України» та ТОВ «Амбас» припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі «Квіти України» з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції;

- зобов`язати ТОВ «Майстерня Г. Духовичного» припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме використання без дозволу позивача креслень та планів реконструкції будівлі «Квіти України», створених ТОВ «Майстерня Г. Духовичного» з порушенням авторських прав позивача;

- заборонити ПрАТ «Квіти України» проведення без письмового дозволу позивача будь-яких будівельних, підготовчих чи реставраційних робіт, що мають на меті зміну або порушення цілісності твору архітектури - будівлі «Квіти України», його фасаду, скляного атріуму та інших охоронюваних авторським правом елементів;

- зобов`язати ПрАТ «Квіти України» відновити попередній стан твору архітектури - будівлю «Квіти України», фасад якої був зруйнований умисними діями ПрАТ «Квіти України», відповідно до проєкту будівлі за авторством позивача, з урахуванням тих конструкторських рішень фасаду, які існували до порушення, та з погодженням використовуваних матеріалів для відновлення з позивачем;

- зобов`язати ПрАТ «Квіти України» відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану порушенням його авторських прав, у розмірі 100 000,00 грн.

8. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

9. Судові рішення мотивовані тим, що у своєму позові ОСОБА_1 посилається на чинний Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), закони України «Про авторське право і суміжні права», «Про архітектурну діяльність», які не можуть застосовуватись до спірних правовідносин як такі, що не були чинними на момент їх виникнення. Посилання позивача на Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів суди також відхилили, оскільки вказана конвенція набрала чинності для України 17 січня 1994 року, а до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятого Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року, Україна приєдналася лише 20 вересня 2001 року. Натомість при визначенні об`єкта та обсягу авторських прав на твір відповідні правовідносини регулюються законодавством про авторське право, яке було чинним на момент створення такого твору (тобто в період із 1979 до 1985 року).

10. Визначаючи обсяг належних позивачу авторських прав у зв`язку з проєктуванням та спорудженням будівлі «Квіти України», суди виходили з того, що авторські права у позивача могли виникнути виключно на проєктну документацію на будівлю «Квіти України» і складалися з права на опублікування, відтворення і розповсюдження своєї проєктної документації всіма дозволеними законом способами під своїм ім`ям, під умовним ім`ям (псевдонім) або без позначення імені (анонімно) та права на недоторканність проєктної документації.

11. Водночас суди критично поставилися до твердження позивача про наявне в нього право на матеріальне втілення проєктної документації, реалізацією якого він визначає будівлю «Квіти України».

12. З огляду на викладене суди констатували недоведеність позивачем наявності порушення його авторських прав, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

13. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року заяву представника ТОВ «Квіти України» ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Квіти України» як правонаступника ПрАТ «Квіти України» 25 000,00 грн.

14. У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , у якій просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

15. Касаційна скарга обґрунтована тим, що під час вирішення спору суди застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 569/11407/14-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 752/4331/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 522/8925/17 та від 05 серпня 2021 року у справі № 761/13278/16-ц, щодо визначення темпоральної дії законодавства у сфері авторського права.

16. Позивач також посилався на відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування окремих норм матеріального права з таких питань:

- чи визнавалася зведена будівля твором архітектури, створення якого приводить до виникнення суб`єктивного авторського права, згідно із законодавством, чинним на 1985 рік;

- чи зумовлює стаття 18 (1) Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів обов`язок країни, яка приєднується до конвенції, надати правову охорону творам, на які конвенція поширює свою дію, для яких ця країна є країною походження, але які до набуття конвенцією сили для такої країни не охоронялися авторським правом;

- хто був первинним суб`єктом авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, які створювалися на замовлення за умов, що автор перебував у трудових відносинах з організацією - виконавцем такого замовлення згідно із законодавством, що було чинним станом на 1981 рік.

17. На переконання ОСОБА_1 , суди неправильно застосували ЦК УРСР 1963 року у двох аспектах. По-перше, вони неправильно витлумачили положення ЦК УРСР 1963 року, зробивши висновок про те, що зведена будівля не визнавалася твором архітектури станом на 1985 рік. По-друге, навіть якби вона гіпотетично не визнавалася твором архітектури станом на 1985 рік (що не відповідає дійсності), суди мали застосувати положення статті 18 (1) Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка в порядку винятку зумовлює ретроспективну охорону визначених у ній категорій творів з моменту набуття нею чинності для певної країни.

18. Також позивач просив суд касаційної інстанції сформулювати такі висновки:

- авторське право на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, виконані як службове завдання у період чинності норм ЦК УРСР про авторське право (до 09 квітня 1994 року), належало авторам цих творів відповідно до статті 481 ЦК УРСР 1963 року;

- положення статті 512 ЦК УРСР 1963 року не зумовлювали переходу авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани до замовника, а встановлювали лише невідчужуване право на використання цих творів замовником без виплати додаткової винагороди авторові у період до 09 квітня 1994 року.

19. Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень та відкрито касаційне провадження у справі № 761/26660/21; витребувано справу із суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року та додаткової постанови цього суду від 10 квітня 2023 року відмовлено.

20. У травні 2023 року матеріали цивільної справи № 761/26660/21 надійшли до Верховного Суду.

21. Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання, яке підписано представником ОСОБА_2 , про касаційний розгляд з повідомленням учасників справи та за участю представника позивача, справу призначено до судового розгляду.

22. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року справу № 761/26660/21 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

23. Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що зметою отримання наукових висновків щодо тлумачення та застосування норм права у спірних правовідносинах направлено запит до Науково-консультативної ради при Верховному Суді.

24. У відповідь на запит суд отримав:

1) науковий висновок кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права Національного університету «Одеська юридична академія», в якому зазначено, що:

- законодавством було встановлено відкритий перелік творів, які можуть бути об`єктами авторського права. Тому «архітектурний проект» може бути твором, створення якого приводить до виникнення суб`єктивного авторського права відповідно до законодавства, чинного на 1981-1985 роки, за умови того, що він відтворює результат творчої діяльності автора та виражений в об`єктивній формі;

- авторські права в зазначений період виникали здебільшого лише на «архітектурний проект». Згодом, у 1987 році набула чинності постанова № 1058 «Про дальший розвиток радянської архітектури і містобудування», в якій, серед іншого, було доручено Державному комітету СРСР з праці і соціальних питань, визначити порядок і джерела виплати авторам архітектурного і містобудівельного задуму авторської винагороди після затвердження ескізного проєкту. Лише зараз можна стверджувати, що сучасний підхід відображає, що і будівля, і проєкт - це самостійні об`єкти авторського права. Зведена будівля також може бути твором мистецтва, що є охоронюваним об`єктом, якщо така будівля є результатом творчої діяльності;

- чинний на той період ЦК УРСР врегульовував частково лише питання виплати авторської винагороди в разі, якщо проєкт створено за замовленням. ЦК УРСР фактично підтверджував наявність авторських прав в архітектора, проте встановлював, що виконані за замовленнями організацій архітектурні, інженерні та інші технічні плани, креслення і рисунки, можуть бути використані замовниками для своїх потреб, передані ними для використання іншим особам або відтворені в пресі без виплати авторам додаткової винагороди. Отже, йшлось про те, що оплата за договором, фактично, замінює авторську винагороду;

- і проєкт, і сама будівля (споруда) є об`єктами авторського права. Тобто ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» поширюються на правовідносини щодо захисту архітектурного проєкту та будівлі за умови, що архітектурний проєкт та будівля відповідають критеріям охороноздатності, а саме є оригінальними творами, що є продуктами інтелектуальної, творчої діяльності автора, які містять відбиток особи автора, а також виражені в об`єктивній формі;

2) науковий висновок кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, в якому вказано, що:

- нормативного визначення поняття «твори архітектури» ЦК УРСР 1963 року не містив, проте стаття 512 ЦК УРСР визначала порядок використання виконаних на замовлення архітектурних, інженерних та інших технічних планів, вказуючи відповідно на такі об`єкти, як архітектурні, інженерні та інші технічні плани, креслення і малюнки. Ця норма наводить варіанти об`єктивного вираження творів архітектури. Будь-яких згадок про такий об`єкт, як «архітектурний проєкт» статті чинного на той час ЦК не містили. За своїм лексичним значенням поняття «проєкт» - це сукупність документів (розрахунків, креслень, макетів тощо), необхідних для зведення споруд, виготовлення машин, приладів і т. ін. Отже, термін «архітектурний проєкт» є близьким до категорій «плани», «креслення», «малюнки». Водночас об`єктом авторського права визнається не весь проєкт з усіма його технічними і організаційними рішеннями в натурі, а лише його архітектурна частина. Зокрема, до архітектурної частини креслень, що є формою вираження твору архітектури, науковці відносять креслення, що відображають авторський задум щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду і інтер`єрів об`єкта архітектури або його частини, тобто графічну архітектурну частину проєкту;

- дискусійним питанням у науковому середовищі тривалий час (до остаточного його вирішення в Законі України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року) залишалось питання віднесення до творів архітектури збудованих об`єктів. Відповідно існувало декілька підходів: а) збудовані об`єкти (будівлі, споруди) не належать до творів архітектури, б) збудовані об`єкти є видом твору архітектури, в) будівлі і споруди є об`єктивною формою втілення архітектурного твору. Проте наукові інтерпретації все ж таки не дають підстав аргументовано стверджувати про те, що чинне у 1981-1985 роках законодавство УРСР відносило до об`єктів авторського права збудовані об`єкти;

- Україна приєдналася до Бернської конвенції шляхом прийняття Закону України від 31 травня 1995 року № 189/95-ВР «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів» (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року). Конвенція набрала чинності для України 25 жовтня 1995 року. Конвенція встановила правило зворотної дії: «Ця Конвенція застосовується до всіх творів, які на момент набуття нею чинності не стали ще загальним надбанням у країні походження у зв`язку із закінченням терміну охорони» (стаття 18(1)); «Попередні положення застосовуються також у випадку нових приєднань до Союзу і у випадках, коли охорона розширяється в порядку застосування статті 7 або внаслідок відмови від застережень» (стаття 18 (4)). За обставин, коли Конвенція продовжує діяти і до неї приєднуються нові країни, ці положення тлумачаться таким чином, що вони зобов`язують країни, які приєдналися до Конвенції, охороняти твори, яким надається охорона в країні походження, за винятком випадків, коли ці твори вже перейшли в країні походження до суспільного надбання в зв`язку зі спливом строку охорони. Таким чином, твори, країною походження яких є член Бернського союзу, які раніше не охоронялися в країні, яка приєдналася до Конвенції, мають охоронятися відповідно до положень Конвенції з моменту вступу в силу акта приєднання. Отже, описане правило зворотної дії має вузьке і чітко визначене застосування і не означає дію всіх положень Конвенції в країні, яка приєдналася до неї, на відносини, що виникли в цій країні до моменту такого приєднання. Крім того, Конвенція встановила принцип національного режиму і передбачила, що охорона в країні походження регулюється внутрішнім законодавством. Таким законодавством у цій справі є ЦК УРСР;

- з урахуванням того, що ЦК УРСР не містив поняття виключного права, не містив поділу авторських прав на майнові та немайнові, наведені нормативні положення потрібно тлумачити таким чином, що авторські права на згадувані об`єкти визнавались за автором, який їх створив, але обсяг цих прав був суттєво обмежений правом організації, що замовила архітектурні, інженерні та інші технічні плани (замовника), використовувати їх відповідно до своїх потреб, а також розпоряджатися цими об`єктами на користь інших осіб. Відповідно, автор не вправі був заборонити замовнику таке використання, не надавав згоди на нього, не був учасником відносин замовника з користувачами зазначених планів (не узгоджував таке використання, не міг йому перешкодити, не отримував додаткової винагороди за передачу об`єктів замовником третім особам). Автором могло бути реалізоване лише право на ім`я та право на недоторканність твору;

- обсяг правової охорони твору визначається тим нормативним актом, який діяв на момент її виникнення, тобто на момент створення твору. Під обсягом правової охорони потрібно розуміти, зокрема, зміст і належність авторських прав, які охороняються законом. Відповідно охоронюваність творів архітектури (у формі планів, креслень, малюнків), щодо прав на які виник спір, а також суб`єкт авторських прав на ці твори та їхній зміст мають визначатися ЦК УРСР. Щодо творів архітектури у вигляді збудованих будівель і споруд, то їхня правова охорона була вперше прямо передбачена Законом України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права», а тому вони можуть підпадати під правову охорону за цим Законом за умови, що були випущені у світ, виготовлені та розповсюджені після опублікування цього Закону. Ураховуючи те, що будівля за спірним архітектурним проєктом була побудована до моменту опублікування цього Закону, його норми не можуть бути застосовані до побудованого об`єкта. Водночас Закон України «Про авторське право і суміжні права» може бути застосований до правовідносин, які виникли після введення його в дію (тобто після 23 лютого 1994 року). Такими правовідносинами можуть бути ті, які виникають внаслідок правопорушення, яке вчинене після введення в дію закону. У такому разі характер порушення, його наслідки, способи захисту та відновлення порушених прав мають визначатися на підставі нормативних положень, що діяли на момент його вчинення.

25. На переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зміст висновків членів науково-консультативної ради при Верховному Суді свідчить про наявність у цій справі виключної правової проблеми, метою вирішення якої є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

26. Тому Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважав наявними правові підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення таких питань:

- чи кваліфікувався «архітектурний проєкт» та «зведена будівля» як твір, створення якого приводить до виникнення суб`єктивного авторського права, згідно із законодавством, чинним у 1981-1985 роках?

- хто був первинним суб`єктом авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, які створювалися на замовлення, за умов, що автор перебував у трудових відносинах з організацією - виконавцем такого замовлення, згідно із законодавством, чинним станом на 1981 рік?

- чи поширюється ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» на правовідносини щодо захисту архітектурного проєкту та будівлі?

27. Додатково в ухвалі міститься посилання на частину третю статті 264 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), за змістом якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

28. На переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за змістом наведеної норми висновки, викладені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду, врахуванню не підлягають.

29. Із цих підстав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив про неврахування ним висновків Великої Палати Верховного Суду про необхідність наявності кількісного та якісного показників щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах як умови можливості реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, його передбаченого частиною п`ятою статті 403 ЦПК України права передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які були висловлені, зокрема, у таких ухвалах: від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18 (провадження № 14-78цс21); від 09 червня 2021 року у справі № 335/11743/19 (провадження № 14-71цс21); від 30 червня 2021 року у справі № 708/1348/18 (провадження № 14-101цс21); від 07 липня 2021 року у справі № 393/126/20 (провадження № 14-120цс21); від 13 липня 2021 року у справі № 442/4240/14-ц (провадження № 14-103цс21); від 14 вересня 2021 року у справі № 757/7499/17-ц (провадження № 14-88цс21); від 28 вересня 2021 року у справі № 308/10255/17 (провадження № 14-132цс21).

30. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено, що з урахуванням того, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації зазначеного вище права є висновок суду про те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України вважає за необхідне відступити від висновку щодо наявності у Великої Палати Верховного Суду права та повноважень:

- надавати правову оцінку висновку суду про те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду;

- встановлювати для суду, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, критерії оцінки виключної правової проблеми («виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв»).

31. Велика Палата Верховного Суду вважає відсутніми підстави для прийняття справи № 761/26660/21 до розгляду з таких мотивів.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави наявності виключної правової проблеми

32. Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

33. Оскільки критеріїв виключності правової проблеми процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

34. Кількісний критерій пов`язаний з тим фактом, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

35. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми є нагальним для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

36. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що виключна правова проблема полягає в необхідності надання відповідей на такі питання:

- чи кваліфікувався «архітектурний проєкт» та «зведена будівля» як твір, створення якого приводить до виникнення суб`єктивного авторського права, згідно із законодавством, чинним у 1981-1985 роках?

- хто був первинним суб`єктом авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, які створювалися на замовлення, за умов, що автор перебував у трудових відносинах з організацією - виконавцем такого замовлення, згідно із законодавством, чинним станом на 1981 рік?

- чи поширюється ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» на правовідносини щодо захисту архітектурного проєкту та будівлі?

37. Аналізуючи підстави, наведені в ухвалі про передачу цієї справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що для висновку про наявність виключної правової проблеми в конкретній справі має міститись обґрунтування того, що проблема наразі існує або може виникнути через юридичну невизначеність певного правового питання. За своєю правовою природою така проблема має стосуватися невизначеної кількості справ, а її вирішення забезпечить єдності судової практики при вирішені спорів у подібних правовідносинах.

38. Проте в ухвалі про передачу справи Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не обґрунтував наявності ознак «виключності» окресленої у цій справі правової проблеми, яка в силу цієї ознаки підлягає вирішенню саме Великою Палатою Верховного Суду як судом, визначеним законом.

39. Зокрема, якісний критерій виключної правової проблеми мотивований Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду лише наявністю розбіжностей у висновках членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, наданих на запит суду. Водночас існування кількісного критерію, як-от можливість виникнення великої кількості спорів у подібних відносинах в майбутньому, оскільки на сьогодні таких ознак не встановлено, в ухвалі взагалі не обґрунтовано.

40. На переконання Великої Палати Верховного Суду, наведені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду мотиви про наявність виключної правової проблеми у цій справі не є переконливими. Цю справу може вирішити Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може зробити власні висновки з приводу порушених питань правозастосування.

41. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі відсутні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для прийняття цієї справи до свого розгляду.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави відступу від висновків, викладених в ухвалах Великої Палати Верховного Суду

42. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).

43. За змістом наведеної норми Велика Палата Верховного Суду може відступити від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні, лише у подібних правовідносинах.

44. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

45. Тобто справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 ЦПК України, якщо висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду в інших аналогічних справах з подібними правовідносинами, підлягав застосуванню при розгляді справи по суті, однак з огляду на незгоду колегії суддів, палати або об`єднаної палати з таким висновком порушується питання про доцільність відступу від нього.

46. Натомість у справі № 761/26660/21 висновки, від яких пропонує відступити Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, не стосуються доводів касаційної скарги та можливості розгляду справи по суті, а сформульовані в контексті загальних критеріїв прийнятності справ до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

47. Аналіз змісту ухвали від 01 серпня 2024 року свідчить, що метою передачі справи № 761/26660/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду є не забезпечення касаційного розгляду конкретної справи у зв`язку з неможливістю вирішення спірних питань Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, а фактично зміна підходу Великої Палати Верховного Суду у застосуванні критеріїв прийнятності справ, переданих на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України, із вказівкою про відсутність необхідності обґрунтовувати кількісні та якісні показники виключної правової проблеми, про існування якої стверджується в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

48. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

49. Ознака «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом правових норм, які регулюють його діяльність. Категорія «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 і № 29465/04,параграф 24).

50. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ «встановлений законом» суд має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

51. Відповідно до частини першої статті 36, пунктів 1, 5 частини другої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції. У складі Верховного Суду діють, зокрема, Касаційний цивільний суд і Велика Палата.

52. У пункті 1 частини другої статті 45 цього Закону врегульовано, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

53. Порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачено в частинах третій - шостій статті 403 ЦПК України, а саме: після відкриття касаційного провадження, підготовки справи до касаційного розгляду та попереднього розгляду справи Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду як суд, який розглядає справу в касаційному порядку, передає на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за касаційною скаргою (касаційними скаргами) на оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

54. У справі № 761/26660/21 «судом, встановленим законом», уповноваженим на розгляд справи по суті, є Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

55. У силу частини п`ятої статті 403 ЦПК України Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, дійшовши висновку про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, вправі передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

56. Водночас «судом, встановленим законом», уповноваженим на остаточне виявлення наявності або відсутності у справі виключної правової проблеми, є Велика Палата Верховного Суду як єдина законодавчо визначена судова інституція, уповноважена на розгляд у касаційному порядку справи, в якій наявна виключна правова проблема.

57. Тлумачення частини шостої статті 404 ЦПК України дає підстави для висновку, що Велика Палата Верховного Суду може як прийняти аргументи щодо існування у справі виключної правової проблеми та необхідності забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики, викладені в ухвалі про передачу справи, так і не погодитись з ними.

58. Реалізуючи надані процесуальним законом повноваження з прийняття справи до розгляду у разі наявності виключної правової проблеми або повернення справи відповідній колегії суддів у разі її відсутності, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

59. Отже, наявність у Великої Палати Верховного Суду повноважень на вирішення справ, у яких наявна виключна правова проблема, замість касаційних судів у складі Верховного Суду надає право Великій Палаті Верховного Суду формувати критерії оцінки правової проблеми на предмет її виключності. Формування таких критеріїв Великою Палатою Верховного Суду у власних судових рішеннях, за відсутності відповідного визначення у процесуальних кодексах, забезпечує правову визначеність у цьому питанні.

60. Застосувавши існуючі підходи, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в ухвалі від 01 серпня 2024 року у справі № 761/26660/21 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не обґрунтував наявності виключної правової проблеми.

61. Незгода Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зі сформованими Великою Палатою критеріями прийнятності справ, які містять виключну правову проблему, не може бути підставою для передачі цієї ж справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за частиною четвертою статті 403 ЦПК України, оскільки висновки, від яких пропонується відступити, не є такими, що сформульовані у справах з подібними правовідносинами, не підлягають застосуванню судом касаційної інстанції при розгляді цієї справи по суті, а стосуються загальних засад діяльності Великої Палати Верховного Суду під час прийняття до розгляду справ, у яких порушується питання про існування виключної правової проблеми.

62. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутні підстави для прийняття справи № 761/26660/21 до розгляду також і відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України.

63. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

64. Тому справа № 761/26660/21 підлягає поверненню колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.

65. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 761/26660/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти України» (правонаступника Приватного акціонерного товариства «Квіти України»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбас», Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня Г. Духовичного» про зобов`язання припинити дії, що порушують авторське право, та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року повернути відповідній колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала у справі № 761/26660/21 набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка О. В. Ступак

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв

М. І. Гриців К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна С. О. Погрібний

І. В. Желєзний І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

С. І. Кравченко Є. А. Усенко