Окрема думка

від 25.09.2024 по справі 761/26660/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 761/26660/21

провадження № 61-5547св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року скасував. Cправу № 761/26660/21 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року передано справу № 761/26660/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення наступних питань:

чи кваліфікувався «архітектурний проєкт» та «зведена будівля» як твір, створення якого призводить до виникнення суб`єктивного авторського права, згідно законодавства, чинного на 1981-1985 роки?;

хто був первинним суб`єктом авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, які створювалися на замовлення за умов, що автор перебував у трудових відносинах з організацією - виконавцем такого замовлення, згідно із законодавством чинним станом на 1981 рік?;

чи поширюється ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» на правовідносини щодо захисту архітектурного проєкту та будівлі?

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що:

справа, яка переглядається, містить виключну правову проблему, а її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики;

з урахуванням того, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації зазначеного вище права є висновок суду про те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України вважає за необхідне відступити від висновку щодо наявності у Великої Палати Верховного Суду права та повноважень: надавати правову оцінку висновку суду про те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду; встановлювати для суду, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, критерії оцінки виключної правової проблеми («виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв»).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2024 року справу № 761/26660/21 (провадження № 14-104цс24) повернено відповідній колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що:

в ухвалі про передачу справи Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не обґрунтував наявності ознак «виключності» окресленої у цій справі правової проблеми, яка в силу цієї ознаки підлягає вирішенню саме Великою Палатою Верховного Суду як судом, визначеним законом. Зокрема, якісний критерій виключної правової проблеми мотивований Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду лише наявністю розбіжностей у висновках членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, наданих на запит суду. Водночас існування кількісного критерію, як-от можливість виникнення великої кількості спорів у подібних відносинах в майбутньому, оскільки на сьогодні таких ознак не встановлено, в ухвалі взагалі не обґрунтовано. На переконання Великої Палати Верховного Суду, наведені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду мотиви про наявність виключної правової проблеми у цій справі не є переконливими. Цю справу може вирішити Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може зробити власні висновки з приводу порушених питань правозастосування;

наявність у Великої Палати Верховного Суду повноважень на вирішення справ, у яких наявна виключна правова проблема, замість касаційних судів у складі Верховного Суду надає право Великій Палаті Верховного Суду формувати критерії оцінки правової проблеми на предмет її виключності. Формування таких критеріїв Великою Палатою Верховного Суду у власних судових рішеннях, за відсутності відповідного визначення у процесуальних кодексах, забезпечує правову визначеність у цьому питанні. Застосувавши існуючі підходи, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в ухвалі від 01 серпня 2024 року у справі № 761/26660/21 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не обґрунтував наявності виключної правової проблеми. Незгода Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зі сформованими Великою Палатою критеріями прийнятності справ, які містять виключну правову проблему, не може бути підставою для передачі цієї ж справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за частиною четвертою статті 403 ЦПК України, оскільки висновки, від яких пропонується відступити, не є такими, що сформульовані у справах з подібними правовідносинами, не підлягають застосуванню судом касаційної інстанції при розгляді цієї справи по суті, а стосуються загальних засад діяльності Великої Палати Верховного Суду під час прийняття до розгляду справ, у яких порушується питання про існування виключної правової проблеми.

Не можу погодитися із висновками Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

1. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

2. Тлумачення частини п`ятої статті 403 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації права колегії суддів є доходження судом висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у Великої Палати відсутні підстави надавати правову оцінку такому висновку на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду.

3. Згідно частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 308/13912/19 (провадження № 14-16цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «у цій справі підставою звернення до суду стала необхідність встановлення факту поранення заявника під час виконання обов`язків військової служби з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій і пенсії як ветерану війни, який брав участь в антитерористичній операції. Заявник, який має намір претендувати на пенсійні виплати, пов`язані зі статусом, визначеним ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у касаційній скарзі обґрунтував порушення судами правил юрисдикції, зокрема, викладеним у постанові від 23 січня 2019 р. у справі № 127/16029/18 висновком ВС у складі колегії суддів Першої СП КЦС, а не іншого касаційного суду. Крім того, ВП ВС звертає увагу на те, що 27 березня 2019 р. вона прийняла постанову у справі № 310/8703/17, в якій особа з метою подальшого оформлення статусу, визначеного ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», й отримання відповідних соціальних виплат звернулася до суду із заявою про встановлення факту залучення до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Таке встановлення було необхідне для отримання заявником статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у якому заінтересована особа відмовила через відсутність належних підтверджень відповідного факту. Заявник у тій справі стверджував, що у нього відсутній спір із заінтересованою особою, щоби звертатися з адміністративним позовом, а чинне законодавство нібито не передбачає позасудового порядку встановлення необхідного для заявника юридичного факту. ВП ВС виснувала, що, оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, то в окремому провадженні не можна встановити юридичний факт залучення заявника до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, який фактично підтвердить належність заявника до осіб з інвалідністю внаслідок війни. У тій же справі ВП ВС вказала на наявність юрисдикції адміністративного суду для розгляду спору, коли заінтересована особа отримала від заявника документи, які підтверджують факт його залучення до невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, проте надала відмову, яку заявник, маючи документальні підтвердження зазначеного факту, вважає безпідставною (п.п. 29-30 постанови). За змістом ч. 6 ст. 404 ЦПК України справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду не тільки тоді, коли ВП ВС дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, але й тоді, якщо вона дійде висновку про недоцільність розгляду справи ВП ВС».

5. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 760/31042/18 (провадження № 14-109цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «у цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, розпорядженням Солом`янської РДА від 07 листопада 2017 р. № 769 ОСОБА_1 , його дружину - ОСОБА_2 , дочку - ОСОБА_3 та сина - ОСОБА_4 зараховано на облік потребуючих поліпшення житлових умов та включено в список першочергового забезпечення житлом за категорією «учасники бойових дій, залучені до антитерористичної операції». У справі № 712/5476/19 ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку ВС у складі колегії суддів КАС, сформульованого у постанові від 10 червня 2019 р. у справі № 135/617/17, щодо віднесення до адміністративної юрисдикції спору про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області з відмови учаснику бойових дій у виплаті грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, а також про зобов`язання виплатити таку компенсацію. У постанові від 29 вересня 2020 р. ВП ВС додатково зазначила, що для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступає від висновку, сформульованого у постанові від 18 квітня 2018 р. у справі № 806/104/16, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства. Означені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг). Крім того, ВП ВС у постанові від 07 листопада 2018 р. у справі № 553/4650/14-а (К/9901/1396/18) (провадження № 11-930апп18) дійшла висновку про те, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону. Відповідно до ст. 18 КАС України справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу (…) здійснення, надання, одержання соціальних виплат розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними. Отже, ВП ВС вже викладала у своїх постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, а тому заявником не дотримано умов передачі справи на розгляд ВП ВС, передбачених ч. 6 ст. 403 ЦПК України».

6. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/2487/20 (провадження № 14-141цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «сама по собі відсутність висновку ВП ВС щодо визначення юрисдикції у певних правовідносинах, починаючи з 08 лютого 2020 р. (у зв`язку набранням чинності ЗУ від 15 січня 2020 р. № 460-ІХ не є підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС. Посилаючись на оскарження судових рішень з підстав порушення судами правил юрисдикції, скаржники не обґрунтували порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібними правовідносинами. Відсутність судових рішень іншого касаційного суду свідчить про право КЦС у складі ВС висловити правову позицію щодо спору у цій справі з застосуванням критеріїв, висловлених ВП ВС у вищевказаних постановах».

7. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 367/4695/20 (провадження № 14-12цс21) прийнято для продовження розгляду та призначено справу до розгляду. В ухвалі зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду, враховуючи таке. Позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції і заявляв про таке порушення в суді апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ та не викладала висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах за позовом громадської організації споживачів в інтересах невизначеного кола споживачів. Колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дотримані умови, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду».

8. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 761/3540/20 (провадження № 14-17цс21) прийнято для продовження розгляду та призначено справу до розгляду. В ухвалі зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду, враховуючи таке. Позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції і заявляв про таке порушення в суді апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ та не викладала висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах за позовом громадської організації до політичної партії про визнання протиправними дій та рішень політичної партії. Колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дотримані умови, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду».

9. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).

9.1. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

10. За таких обставин, практика Великої Палати Верховного Суду стосовно прийняття та повернення справ: є непослідовною, вибірковою та непередбачуваною з точки зору розумного спостерігача; навряд чи послідовною з позиції тлумачення умов, закріплених статті 403 ЦПК України. Тому у Великої Палати Верховного Суду були відсутні підстави для повернення справи № 761/26660/21.

Суддя В. І. Крат