Ухвала

від 01.08.2024 по справі 761/26660/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 761/26660/21

провадження № 61-5547св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Квіти України», яке є правонаступником Приватного акціонерного товариства «Квіти України», Товариство з обмеженою відповідальністю «Амбас», Товариство з обмеженою відповідальністю «Майстерня Г. Духовичного»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року у складі судді Мальцева Д. О., постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Квіти України» (далі - ПрАТ «Квіти України»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Квіти України» (далі - ТОВ «Квіти України»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбас» (далі -ТОВ «Амбас»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня Г. Духовичного» (далі - ТОВ «Майстерня Г. Духовичного») про зобов`язання припинити дії, що порушують авторське право, та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Позов мотивований тим, що у 1983-1985 роках у м. Києві за адресою: вул. Січових Стрільців, 49, був збудований павільйон-оранжерея «Квіти України». Автором проєкту і головним архітектором будівлі є ОСОБА_1 . Позивач також є автором внутрішніх елементів декору будівлі «Квіти України», зокрема, оригінальних світильників та дизайну облицювання стін.

На час проектування будівлі позивач був працівником проєктного інституту «Київпроект», а саме, працював керівником архітектурно-планувальної майстерні № 1 головного управління проєктних робіт проєктного інституту «Київпроект».

Під керівництвом ОСОБА_1 участь у розробці проєкту будівлі брали архітектори ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інженери ОСОБА_5 та ОСОБА_6

17 червня 1981 року Містобудівна рада при головному архітекторі м. Києва затвердила проєкт магазину-оранжереї «Квіти України».

Будівля проєктувалась з метою її використання як магазину-оранжереї та павільйону для проведення виставок рослин.

Позивач не укладав жодних договорів про передання майнових прав інтелектуальної власності на архітектурний проєкт чи будівлю «Квіти України».

На теперішній час будівля перебуває у власності ПрАТ «Квіти України», яке розпочало підготовчі та будівельні роботи для реконструкції будівлі, спрямованої на зміну мети її використання.

Керуючий партнер ПрАТ «Квіти України» ОСОБА_7 опублікував орієнтовні проєкти зовнішнього вигляду будівлі після реконструкції, які свідчать про те, що фасад має бути кардинально змінений, а каскадний атріум - знищений. Станом на дату подання позову внутрішні елементи декору, а саме оригінальні лампи авторства позивача були спотворені. Також знищені клумби біля будівлі, які є частиною архітектурного проєкту позивача.

12 липня 2021 року фасад будівлі «Квіти України» разом із заскленням почали руйнувати за допомогою будівельного крану.

Роботи з порушення цілісності фасаду будівлі із застосування будівельного крану, на переконання позивача, є незаконними.

Позивач як автор проєкту будівлі «Квіти України» до жодних робіт з проєктування реконструкції будівлі не залучався, своєї згоди на реконструкцію та зміну проєкту не надавав. Позивач виступив проти реконструкції, оскільки її проведення відповідно до заявленої передпроєктної документації та озвучених планів забудовника передбачають кардинальну зміну усього архітектурного твору позивача.

Оскільки позивач є автором творів архітектури - проєкту та будівлі «Квіти України», то має право звернутися до суду за захистом його майнових та немайнових прав інтелектуальної власності на такі твори.

Внаслідок порушення ПрАТ «Квіти України» його авторських прав, він зазнав моральних страждань, які полягають у приниженні його честі, гідності та ділової репутації. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди зумовлений глибиною страждань, яких зазнав позивач, коли 12 липня 2021 року побачив самовільне руйнування та спотворення фасаду будівлі «Квіти України» будівельним краном.

Крім того, на прес-конференції ПрАТ «Квіти України» та ТОВ «Майстерня

Г. Духовичного» та в публічних інтерв`ю вказували, що позивач відмовився від участі у розробці проєкту реконструкції будівлі через вік та проблеми зі здоров`ям, що не відповідає дійсності. Моральну шкоду позивач оцінює в 100 000,00 грн, які просить стягнути з ПрАТ «Квіти України».

Позивач просив:

зобов`язати ПрАТ «Квіти України» припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі «Квіти України» з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції;

зобов`язати ТОВ «Амбас» припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі «Квіти України» з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі, будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції;

зобов`язати ТОВ «Майстерня Г. Духовичного» припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме використання без дозволу позивача креслень та планів реконструкції будівлі «Квіти України», створених ТОВ «Майстерня

Г. Духовичного» з порушенням авторських прав позивача;

заборонити ПрАТ «Квіти України» проведення без письмового дозволу позивача будь-яких будівельних, підготовчих чи реставраційних робіт, що мають на меті зміну або порушення цілісності твору архітектури - будівлі «Квіти України», його фасаду, скляного атріуму та інших охоронюваних авторськими правом елементів;

зобов`язати ПрАТ «Квіти України» відновити попередній стан твору архітектури - будівлю «Квіти України», фасад якої був зруйнований умисними діями ПрАТ «Квіти України», відповідно до проєкту будівлі за авторством позивача, з урахуванням тих конструкторських рішень фасаду, які існували до порушення, та з погодженням використовуваних матеріалів для відновлення з позивачем;

зобов`язати ПрАТ «Квіти України» відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану порушенням його авторських прав, у розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

у позові ОСОБА_1 посилається на чинний ЦК України, Закон України «Про авторське право і суміжні права», Закон України «Про архітектурну діяльність» та Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів, відповідно до яких позивач як співавтор твору архітектури має право окремо від інших співавторів звертатися до суду, а також має авторські права, зазначені у вказаних нормативних актах;

вказані нормативно-правові акти не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з таких мотивів:

ЦК України 2003 року набрав чинності з 01 січня 2004 року;

відповідно до Преамбули Закон України «Про авторське право і суміжні права», цей Закон охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов`язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права. У пункті 1 Прикінцевих положень визначено, що Закон набирає чинності з дня його опублікування і застосовується до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, а саме - з 23 лютого 1994 року;

Закон України «Про архітектурну діяльність» набрав чинності з 23 червня 1999 року;

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів набрала чинності для України 25 жовтня 1995 року, Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року (Женева, 6 вересня 1952 року) набрала чинності для України 17 січня 1994 року, до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятого Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року, Україна приєдналася 20 вересня 2001 року;

при визначенні об`єкта та обсягу авторських прав на твір відповідні правовідносини регулюються законодавством про авторське право, яке було чинним на момент створення такого твору. З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у період з 1979 до 1985 роки під час проєктування та будівництва будівлі «Квіти України», тобто у період дії ЦК УРСР 1963 року, тому до відповідних правовідносин, у тому числі при визначенні об`єкта та обсягу авторського права, застосовуються норми саме ЦК УРСР;

чинне на момент проєктування і спорудження будівлі «Квіти України» законодавство не передбачало розподілу авторського права на майнову та немайнову компоненту. Такий розподіл з`явився лише у 1994 році, вже після прийняття Закону України «Про авторське право та суміжні права»;

проєктну документацію магазину-оранжереї слід вважати колективним твором, створеним за співавторства позивача;

визначаючи обсяг належних позивачу авторських прав у зв`язку з проєктуванням та спорудженням будівлі «Квіти України», необхідно виходити з того, що відповідно до чинного на той момент законодавства, авторські права могли виникнути виключно на проектну документацію на будівлю «Квіти України» і складалися з права на опублікування, відтворення і розповсюдження своєї проєктної документації всіма дозволеними законом способами під своїм ім`ям, під умовним ім`ям (псевдонім) або без позначення імені (анонімно) та права на недоторканність проєктної документації. Разом з тим, обставини порушення права позивача на опублікування, відтворення і розповсюдження проєктної документації на будівлю «Квіти України» дозволеними законом способами під своїм або умовним ім`ям, або без позначення такого до відома суду позивачем не доводились, матеріали, які підтверджували б таке порушення права автора у справі відсутні, вимоги про захист такого порушеного права в позовній заяві не містяться;

стосовно права на недоторканість твору, розтлумаченого в статті 476 ЦК УРСР 1963 року, згідно з якою задля забезпечення охорони недоторканості авторських творів передбачена заборона на внесення змін як в самий твір, так і в його назву і позначення імені автора, суд зазначив, що, як це вбачається з диспозиції вказаної статті, порушення права визнається можливим за умови настання однієї з обставин: внесення змін до самого авторського твору та/або внесення змін до його назви чи імені автора. Разом з тим доказів внесення змін до проєктної документації, співавтором якої є позивач, або ж змін до його назви чи імені автора, в матеріалах справи не міститься;

суд першої інстанції погодився із твердженням відповідачів про те, що даних, які б підтверджували авторське право позивача на оригінальні лампи та авторський проєкт облицювання стін всередині будівлі, матеріали справи не містять. Крім того, суд прийняв до уваги викладену історичну інформацію стосовно того, що відповідно до проєктної документації ОСОБА_1 в розробці інтер`єрів будівлі за адресою м. Київ, вул. Артема (Січових Стрільців), 49 участі не брав, адже оформлення інтер`єрів розроблялося інститутом «Укрінжпроєкт»;

суд критично поставився до твердження позивача про наявне в нього право на об`єкт - матеріальне втілення проєктної документації, в якості якого він визначає будівлю «Квіти України»;

суд також не встановив, що використання частин будівлі та елементів конструкції в передпроєктних пропозиціях, розроблених ТОВ «Майстерня Г. Духовичного», порушує права позивача як автора. Позивач фактично ототожнює порушення своїх авторських прав з руйнуванням частини фасаду будівлі;

позивач також пов`язує порушення його права з фактом використання архітектурного проєкту для створення передпроєктних пропозицій. Зокрема, за твердженням позивача, такі дії ТОВ «Майстерня Г. Духовичного» підтверджуються фактами існування в передпроєктних пропозиціях планів, на яких спеціальними умовними позначеннями вказані частини будівлі та елементи конструкції, що зберігаються, і в яких використовується вхідна група будівлі, розроблена за співавторства позивача. Додатковим доказом такого використання позивач називає факт співпадіння вісей на кресленнях передпроєктних пропозицій та демонстраційних матеріалів першого проєкту позивача.

разом з тим, як зазначило ТОВ «Майстерня Г. Духовичного» у своїх поясненнях і вказана обставина не спростована наявними в матеріалах справи доказами, дані про товщину стін та розташування в них внутрішніх вентиляційних блоків, з нанесеними вісями було отримано ТОВ «Майстерня Г. Духовичного» з Обмірного плану, підготовленого на замовлення ПрАТ «Квіти України» Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна Група «Проєктбудмонтаж» в грудні 2020 року. Суд погодився з твердженням ТОВ «Майстерня Г. Духовичного», що у останнього була відсутня необхідність використовувати первісну проєктну документацію в період розробки передпроєктних пропозицій;

суд критично поставився до тверджень позивача про те, що умовна розбивка на вісі, зроблена в первісному проєкті, є індивідуальною особливістю цього проекту, з огляду на пояснення ТОВ «Майстерня Г. Духовичного» про застосування будівельних ГОСТів, якими користувались всі архітектурні майстерні інституту «Київпроєкт», а також через те, що, як це вбачається з досліджених у справі доказів, (зокрема договір між ПрАТ «Квіти України» та ТОВ «Будівельна Група «Проектбудмонтаж», обмірні плани, акт виконаних робіт до договору) таке співпадіння вісей вперше виникає в проєктній документації, підготовленій на замовлення ПрАТ «Квіти України» Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна Група «Проєктбудмонтаж», який не є відповідачем у даній справі;

обставини щодо порушення авторських прав позивача не знайшли свого підтвердження;

з урахуванням недоведеності позивачем наявності порушення його авторських прав, відсутності підстав для встановлення протиправності дій відповідачів під час проведення ними демонтажу фасаду будівлі, вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність у позивача прав інтелектуальної власності на об`єкт - будівлю магазину-оранжереї «Квіти України», оскільки таке право в позивача за часів дії радянського законодавства не виникло, й, відповідно, всупереч твердженням апеляційної скарги, магазин-оранжерея «Квіти України» не є об`єктом авторського права позивача. Крім того, наявна певна специфічна природа магазину-оранжереї «Квіти України» - це колективний, службовий твір, виконаний на замовлення роботодавця. Будівля побудована за гроші міста, на даний час приватизована та знаходиться у власності ТОВ «Квіти України».

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року заяву представника ТОВ «Квіти України» Сергеєва Д. С.задоволено частково.

Прийнято додаткову постанову, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Квіти України» як правонаступника ПрАТ «Квіти України» 25 000,00 грн.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

суд відмовив у розподілі витрат в суді першої інстанції у зв`язку з відсутністю такої заяви про розподіл судових витрат;

згідно з умовами договору про надання професійної правничої допомоги № 157/01/2021 від 26 липня 2021 року між АО «Адвокатська фірма АнГард» та ПрАТ «Квіти України», вказаний договір встановлює, що за правничу допомогу Клієнт (ПрАТ «Квіти України») сплачує Фірмі (АО «Адвокатська фірма АнГард») винагороду у щомісячній фіксованій сумі 5 000 грн. Сума щомісячної винагороди розраховується виходячи з того, що адвокатами фірми витрачається 5 годин на місяць на надання правничої допомоги клієнту за цим договором;

у відзиві на апеляційну скаргу, зазначаючи про орієнтовний розрахунок судових витрат, представник відповідача посилався саме на цей договір та суми, вказані у ньому;

оскільки, як видно з таблиці розрахунку витрачених годин на надання юридичних послуг, апеляційна скарга була отримана 28 грудня 2022 року, постанова суду апеляційної інстанції датована 06 березня 2023 року, а засідання щодо додаткового рішення суду призначене на 10 квітня 2023 року, судові витрати ТОВ «Квіти України» на професійну правничу допомогу складають суму, яка визначається множенням фіксованої місячної ставки 5 000 грн на 5 місяців, що становить 25 000 грн. Отже, апеляційний суд погодився з доводами представника позивача щодо зменшення суми судових витрат ТОВ «Квіти України» до 25 000 грн;

крім того, частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову;

ціна позову складає 100 000 грн, зазначена як відшкодування моральної шкоди. Інших майнових вимог немає;

водночас, після розгляду справи у суді першої інстанції АО «Адвокатська фірма АнГард» та ПрАТ «Квіти України» уклали додаткову угоду, якою витрати на професійну правничу допомогу підвищилися до фіксованої суми 300 000 грн, яка не була подана до суду першої інстанції у вигляді будь-якого попереднього розрахунку і не була долучена до відзиву на апеляційну скаргу;

апеляційний суд погодився з доводами позивача про те, що неподання попереднього розрахунку за новими домовленостями сторін, які виникли після розгляду справи у суді першої інстанції, становить перешкоду для позивача щодо оцінки ризиків програшу у суді, можливості відмови від позову та прийняття умов мирової угоди у випадку отримання такої пропозиції, оскільки заявлена сума втричі перевищує ціну позову, заявлену позивачем, що суперечить статті 137 ЦПК України, що свідчить про завищення судових витрат на правничу допомогу;

у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду даної справи на суму 25 000 грн, вказані витрати є співмірними із складністю справи та виконаною роботою в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , у якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

під час вирішення справи суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права у частині визначення темпоральної дії законодавства у сфері авторського права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 569/11407/14-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 752/4331/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 522/8925/17 та від 05 серпня 2021 року у справі № 761/13278/16-ц;

відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування окремих норм матеріального права з питань:

чи визнавалася зведена будівля твором архітектури, створення якого призводить до виникнення суб`єктивного авторського права, згідно із законодавством, чинним на 1985 рік?

чи зумовлює стаття 18 (1) Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів обов`язок країни, яка приєднується до конвенції, надати правову охорону творам, на які конвенція поширює свою дію, для яких ця країна є країною походження, але які до набуття конвенцією сили для такої країни не охоронялися авторським правом?

хто був первинним суб`єктом авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, які створювалися на замовлення за умов, що автор перебував у трудових відносинах з організацією - виконавцем такого замовлення, згідно із законодавством, що було чинним станом на 1981 рік?

внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суди попередніх інстанцій не дослідили зібраних у справі доказів з метою встановлення фактичних обставин, від встановлення і правової оцінки яких залежить правильне вирішення спору по суті;

додаткова постанова апеляційного суду, у якій апеляційний суд вирішив питання про розподіл судових витрат, є невід`ємною складовою оскаржуваної постанови. Позивач оскаржує її не з мотивів помилкового вирішення питання щодо судових витрат, а у зв`язку з оскарженням основної постанови;

позивач стверджує про порушення його авторського права на твори, створення яких було завершено у 1981 році (первинний проєкт) та у 1985 році (будівля) - твори позивача. Дії, які позивач вважає порушеннями, відбулися у 2021 році;

на думку позивача, з моменту створення кожного твору виникли триваючі правовідносини, елементами яких стали права позивача як автора (співавтора) твору, обов`язки третіх осіб не порушувати абсолютного права позивача, а також права та обов`язки позивача та третіх осіб, пов`язані з фактом порушення авторського права у липні 2021 року, коли був змінений фасад будівлі;

кваліфікація певного факту об`єктивної дійсності як факту створення твору, з котрим пов`язується виникнення авторського права, має здійснюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент, коли цей факт мав місце. Подальша зміна правового регулювання вимог щодо охоронюваних творів не впливає на кваліфікацію тих об`єктів матеріального світу, створення яких було завершене до набрання чинності відповідними змінами, звісно, за відсутності безпосередньої вказівки у законодавстві про зворотнє. Згаданий вище висновок ґрунтується на загальному правилі про заборону ретроактивної дії норм права. Власне, саме у цьому розумінні у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/1999 Конституційний Суд зазначив, що «до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце»;

суди обґрунтовано вказали на необхідність застосування законодавства, чинного на момент створення творів, до визначення «об`єкта» правової охорони авторським правом та виникнення правовідносин. Водночас, визначаючи можливість будівлі бути кваліфікованою як твір за ЦК УРСР 1963 року, суди також зробили хибні висновки;

позивач не погоджується з тим, що це законодавство має застосовуватися і для вирішення питання про обсяг правової охорони. Обсяг суб`єктивного авторського права має визначатися на основі законодавства, чинного на момент, коли мали місце факти, що їх суб`єкт авторського права вважає порушенням. Позивач при цьому наголошує, що у межах триваючих відносин, які виникли після створення творів як юридичного факту, виникла принаймні одна з правомочностей (прав) позивача, яка триває і діє досі - це невідчужуване особисте немайнове право позивача на цілісність його творів. При цьому це право залишалося діючим, незалежно від того, визнається побудована будівля твором та об`єктом авторського права чи ні, тому що для цілей цієї справи правом, яке тривало на момент заявленого порушення у липні 2021 року та триває досі, є також право на проєкт будівлі, що встановив суд першої інстанції і що суди у своїх рішеннях не заперечували. Отже, існування авторського права позивача в межах триваючих правовідносин на час вчинення заявленого порушення було встановлене судами;

похідними від триваючих відносин, які виникли внаслідок створення твору, є охоронні відносини. Юридичним фактом, який зумовлює їх виникнення, є діяння будь-якої особи, яке призводить до порушення чи загрози порушення суб`єктивного авторського права. Внаслідок цього у суб`єкта авторського права виникає право на захист (застосування одного зі способів захисту, зокрема тих, які передбачені у законодавстві про авторське право). Відповідно для оцінки певного діяння як порушення суб`єктивного авторського права, слід застосовувати норми права, що є чинними на момент, коли це діяння мало місце. Цей висновок очевидно випливає з того ж загального правила про пряму (перспективну) дію норм права у часі. Позаяк дії, на які позивач посилається як на порушення його права, трапились у 2021 році, в межах триваючих правовідносин та при діючому авторському праві позивача. За таких обставин, суд мав би застосовувати чинне на цей час законодавство, а саме: Закон України «Про авторське право і суміжні права» у редакції 2001 року та ЦК України. Саме про це стверджував позивач як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі;

жоден акт, який змінював правове регулювання обсягу авторського права у період з 1981 по 2021 роки (Закон України «Про авторське право і суміжні права» у редакціях 1993 та 2001 років, а також ЦК України), не містив вказівки на ультраактивну дію норм, які втрачали чинність на його підставі. Навпаки, у Постанові Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року № 3793-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про авторське право і суміжні права» зафіксована пряма дія норм цього закону (пункт 3, абзац другий). Така ж норма, але щодо усіх цивільних правовідносин, міститься у Прикінцевих і перехідних положень ЦК України (пункт 4, абзац другий). Відповідно, теорія судів першої та апеляційної інстанцій про ультраактивність норм ЦК УРСР у частині визначення обсягу авторського права на момент порушення у липні 2021 року, не має нормативного підґрунтя;

з урахуванням викладеного та задля формування чіткої правозастосовчої практики, на розвиток правових позицій і підходів зі згаданих вище постанов, позивач просить сформулювати наступні висновки щодо застосування норм права:

положення статті 58 (1) Конституції України та статті 5 ЦК України зумовлюють застосування норм права, чинних на момент, коли мав місце певний факт, з яким така норма пов`язує настання юридично значущих наслідків, для визначення цих наслідків (пряма дія норми права), якщо інше не визначене відповідним нормативно-правовим актом;

з урахуванням першого висновку, оцінка відповідності певного інтелектуального творіння вимогам до твору, з дотриманням яких пов`язане виникнення суб`єктивного авторського права, за загальним правилом здійснюється на підставі законодавства, яке було чинним на момент його створення (завершення створення);

з урахуванням першого висновку, оцінка певного діяння як порушення суб`єктивного авторського права (і відповідно обсяг такого права), з яким пов`язане виникнення суб`єктивного права на захист авторського права, за загальним правилом здійснюється на підставі законодавства, яке було чинним на момент такого діяння; законодавство, що діяло на момент створення твору, у разі його зміни не має ультраактивної (переживальної) дії у частині визначення обсягу суб`єктивного авторського права на момент порушення цього права;

суди неправильно застосували ЦК УРСР 1963 року у двох аспектах. По-перше, вони неправильно витлумачили положення ЦК УРСР 1963 року, зробивши висновок про те, що зведена будівля не визнавалася твором станом на 1985 рік. По-друге, навіть якби вона гіпотетично не визнавалася твором станом на 1985 рік (що не відповідає дійсності), суди мали застосувати положення статті 18 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка у порядку винятку зумовлює ретроспективну охорону визначених у ній категорій творів з моменту набуття нею чинності для певної країни;

зведена будівля визнавалась твором згідно із ЦК УРСР 1963 року;

будівля підлягає охороні з 25 жовтня 1995 року також відповідно до вимог Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів;

до первинного проєкту будівлі підлягало застосуванню загальне правило про набуття автором службового твору усіх авторських прав на нього, викладене у статті 481 ЦК УРСР 1963 року. Висновок про те, що стаття 512 зумовлювала «автоматичний» перехід авторського права до замовника у розмінні статей 500 та 501 ЦК УРСР 1963 року (які присвячені авторським договорам), суперечить змісту цих норм;

оскільки наразі висновок Верховного Суду з цього питання відсутній, позивач просить сформулювати такі висновки:

авторське право на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, виконані у порядку виконання службового завдання у період чинності норм ЦК УРСР про авторське право (до 09 квітня 1994 року), належало авторам цих творів відповідно до статті 481 ЦК УРСР 1963 року;

положення статті 512 ЦК УРСР 1963 року не зумовлювали переходу авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани до замовника, а встановлювало лише невідчужуване право на використання цих творів замовником без виплати додаткової винагороди авторові у період до 09 квітня 1994 року.

Позиція інших учасників справи

У травні 2023 року ТОВ «Квіти України» подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника Сергеєва Д. С. , у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

суди зробили обґрунтований висновок, що об`єкт авторського права, про порушення прав на який заявляє позивач, є службовим, колективним твором, виконаним на підставі державного замовлення;

суди прийняли рішення про можливість ретроспективного застосування законодавства, яким авторське право регламентувалось в період проєктування та будівництва будівлі, в частині визначення обсягу наявного у позивача авторського права;

в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції констатує наявність у позивача всього обсягу прав, передбачених статтею 475 ЦК УРСР, станом на день винесення рішення, які належать йому як співавтору колективного службового твору, розробленого на підставі державного замовлення;

відмова в задоволенні вимог позивача випливає не із заперечення судами тривалості правовідносин або неможливості застосування до них чинного на момент заявленого порушення законодавства, проте пов`язана з відсутністю доведеного факту такого порушення. Водночас в своїй касаційній скарзі позивач стверджує, що позиція судів прямо суперечить положенням статті 5(3) ЦК України;

як вбачається з досліджених судами обставин справи, передбачені статтею 5 ЦК України триваючи відносини між сторонами спору в період дії ЦК УРСР не виникли;

очевидною є та обставина, що в позивача не виникло ніяких прав і обов`язків, інших від тих, що виникли в зв`язку із фактом співавторства на службовий твір, після набрання чинності положеннями Закону України «Про авторське право і суміжні права», в зв`язку з чим подібні його твердження є цілком безпідставними;

суди не мали підстав для застосування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 569/11407/14-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 752/4331/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 522/8925/17 та від 05 серпня 2021 року у справі № 761/13278/16-ц, оскільки висновки здійснені щодо авторських творів, не є релевантними до колективних, службових творів;

суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність у позивача прав інтелектуальної власності на об`єкт - будівлю магазину-оранжереї «Квіти України», оскільки таке право в позивача за часів дії радянського законодавства не виникло, й, відповідно, всупереч твердженням апеляційної скарги, магазин- оранжерея «Квіти України» не є об`єктом авторського права позивача;

питання визнання або невизнання будівлі твором архітектури взагалі не розглядалось судами, оскільки не мало жодного відношення до предмету спору, й не впливало на вирішення справи по суті.

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив відповідача на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , яка мотивована тим, що аргументи ТОВ «Квіти України» переважно зводяться до спроби обґрунтувати, ніби підняті позивачем у касаційній скарзі питання права не мають аніякого стосунку до вирішення спору. Насправді ці питання є релевантними і важливими для правильного вирішення спору. На думку позивача, доводи його касаційної скарги лишилися неспростованими, а тому він наполягає на її задоволенні в повному обсязі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року; відкрито касаційне провадження у справі № 761/26660/21; витребувано справу з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року відмовлено.

У травні 2023 року матеріали цивільної справи № 761/26660/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання, яке підписано представником ОСОБА_2 , про касаційний розгляд з повідомленням учасників справи та за участю представника позивача, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 569/11407/14-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 752/4331/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 522/8925/17, від 05 серпня 2021 року у справі № 761/13278/16-ц, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на момент проєктування будівлі «Квіти України» у 1979-1981 роках, позивач перебував у трудових відносинах з Інститутом «Київпроєкт» та обіймав посаду керівника архітектурно-конструкторської майстерні М-1, головного архітектора проєктів.

У відповідності до даних техно-робочого проєкту Магазину-оранжереї за адресою: м. Київ, вул. Артема (нині Січових Стрільців) 49 , проєкт розроблявся за плановим завданням замовника - Республіканського управління зеленого будівництва і комплексного благоустрою, номер замовлення 17913.

Позивач вказаний на титульній сторінці техно-робочого проєкту в якості керівника майстерні № 1, головного архітектора проєкту.

В позовній заяві позивач вказує, що співавторами, які приймали участь в розробці проєкту будівлі магазину-оранжереї, є архітектори ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інженери ОСОБА_5 , ОСОБА_9 .

Безпосередньо будівництво будівлі відбувалось в період після затвердження проєкту у 1981-1985 роках.

У 1991 році було створено Орендне підприємство «Квіти України», яке в 1994 році змінило організаційно-правову форму на ЗАТ «Квіти України», правонаступником якого є ПрАТ «Квіти України».

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності ПрАТ «Квіти України» на будівлю виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубльовою К. О., зареєстрованого в реєстрі за № 253 від 26 лютого 2020 року.

16 листопада 2020 року ПрАТ «Квіти України» одержало Містобудівні умови та обмеження № 21188/0/7-1-20 (MU01:5194-3570-5824-2147) щодо будівельних робіт «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом», що підтверджується відомостями з Порталу державної електронної системи у сфері будівництва Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради.

За замовленням ПрАТ «Квіти України», ТОВ «Майстерня Г. Духовичного» у період квітня по липень 2021 року проводились роботи з розробки проєктно-вишукувальної документації для виконання комплексу підготовчих робіт, результатом яких стала часткова розробка передпроєктної документації.

12 липня 2021 року ПрАТ «Квіти України» та ТОВ «Амбас» розпочато підготовчі роботи, що полягали у демонтажу частини фасадів об`єкту.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, заслухав суддю-доповідача, робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (пункт 4) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Спірні правовідносини виникли у період з 1979 по 1985 роки під час проєктування та будівництва будівлі «Квіти України», тобто у період дії ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статті 475 ЦК УРСР 1963 року авторові належить право:

1) на опублікування, відтворення і розповсюдження свого твору всіма дозволеними законом способами під своїм ім`ям, під умовним ім`ям (псевдонім) або без позначення імені (анонімно);

2) на недоторканність твору;

3) на одержання винагороди за використання твору іншими особами, крім випадків, зазначених у законі.

Згідно з статтею 476 ЦК УРСР 1963 року при виданні, публічному виконанні або іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни як в самий твір, так і в його назву і позначення імені автора.

Відповідно до статті 479 ЦК УРСР 1963 року авторське право на твір, створений спільною працею двох або більше осіб (колективний твір), належить співавторам спільно незалежно від того, становить такий твір одно нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких має також і самостійне значення.

Кожний з співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину колективного твору, яка має самостійне значення.

Частина колективного твору також визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Відносини між співавторами можуть бути визначені їх угодою.

При відсутності такої угоди авторське право на колективний твір здійснюється всіма співавторами спільно, а винагорода розподіляється між ними в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР і постановами Ради Міністрів Української РСР.

Відповідно до статті 495 ЦК УРСР 1963 року (із змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради від 13 вересня 1974 року № 3050-08) авторське право на колективний твір діє протягом усього життя кожного з авторів і переходить у спадщину.

Згідно із статтею 512 ЦК УРСР 1963 виконані за замовленнями організацій архітектурні, інженерні та інші технічні плани, креслення і рисунки, можуть бути використані замовниками для своїх потреб, передані ними для використання іншим особам або відтворені в пресі без виплати авторам додаткової винагороди.

Зазначені статті ЦК УРСР 1963 року виключені на підставі Закону від 04 лютого 1994 року № 3942-12 «Про внесення змін до Цивільного кодексу Української РСР», який набрав чинності 09 квітня 1994 року, у зв`язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Постановою Верховної Ради України 23 грудня 1993 року № 3793-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про авторське право і суміжні права» вирішено ввести в дію Закон України «Про авторське право і суміжні права» з дня опублікування. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України «Про авторське право і суміжні права» застосовуються чинні акти законодавства України, якщо вони не суперечать цьому Закону. Закон України «Про авторське право і суміжні права» застосовується до правовідносин, які виникли після введення його в дію. Для правовідносин, які виникли до опублікування Закону, цей Закон застосовується до тих прав і обов`язків, які виникнуть після введення його в дію.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

З метою отримання наукових висновків щодо тлумачення та застосування норм права колегія суддів направила запит до науково-консультативної ради при Верховному Суді.

У відповідь на вказаний запит судом отримано:

1) науковий висновок кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права Національного університету «Одеська юридична академія», в якому зазначено:

«законодавством було встановлено відкритий перелік творів, які можуть бути об`єктами авторського права. Тому «архітектурний проект» може бути твором, створення якого призводить до виникнення суб`єктивного авторського права відповідно до законодавства, чинного на 1981-1985 роки, за умови того, що він відтворює результат творчої діяльності автора та виражений в об`єктивній формі»;

«питання про те, чи поширюється авторське право на «зведену будівлю» тривалий час було спірним. Слід зазначити, що авторські права в зазначений період виникали здебільшого лише на «архітектурний проект». Згодом, у 1987 році набула чинності Постанова № 1058 «Про дальший розвиток радянської архітектури і містобудування» (ЦК Компартії Української РСР і Рада Міністрів Української РСР), в якій, серед іншого, було доручено Державному комітету СРСР з праці і соціальних питань, визначити порядок і джерела виплати авторам архітектурного і містобудівельного задуму авторської винагороди після затвердження ескізного проекту. Лише зараз можна стверджувати, що сучасний підхід відображає, що і будівля, і проект - це самостійні об Акти авторського права. Відтак можна сказати, що «зведена будівля» також може бути твором мистецтва, що є охоронюваним об`єктом, якщо така будівля є результатом творчої діяльності»;

«чинний на той період часу ЦК УРСР, врегульовував частково лише питання виплати авторської винагороди в разі, якщо проект створено за замовленням. ЦК УРСР фактично підтверджував наявність авторських прав в архітектора, проте встановлював, що виконані за замовленнями організацій архітектурні, інженерні та інші технічні плани, креслення і рисунки, можуть бути використані замовниками для своїх потреб, передані ними для використання іншим особам або відтворені в пресі без виплати авторам додаткової винагороди. Отже, йшлось про те, що оплата за договором, фактично, замінює авторську винагороду»;

«… і проект, і сама будівля (споруда) є об`єктами авторського права. Тобто, ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» поширюються на правовідносини щодо захисту архітектурного проекту та будівлі, за умови, що архітектурний проект та будівля відповідають критеріям охороноздатності, а саме є оригінальними творами, що є продуктами інтелектуальної, творчої діяльності автора, які містять відбиток особи автора, а також виражені в об`єктивній формі»;

2) науковий висновок кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, в якому вказано, що:

- «нормативного визначення поняття «твори архітектури» ЦК УРСР 1963 року не містив. Разом із тим, стаття 512 ЦК УРСР визначала порядок використання виконаних на замовлення архітектурних, інженерних та інших технічних планів, вказуючи відповідно на такі об`єкти, як: архітектурні, інженерні та інші технічні плани, креслення і малюнки. Таким чином, ця норма наводить варіанти об`єктивного вираження творів архітектури. Будь-яких згадок про такий об`єкт як «архітектурний проект» статті чинного на той час ЦК не містили. За своїм лексичним значенням «проект» - це сукупність документів (розрахунків, креслень, макетів, тощо), необхідних для зведення споруд, виготовлення машин, приладів і т. ін. Отже термін «архітектурний проект» є близьким до категорій «плани, креслення, малюнки». Водночас слід звернути увагу на висловлену у науці думку про те, що об`єктом авторського права визнається не весь проект з усіма його технічними і організаційними рішеннями в натурі, а лише його архітектурна частина. Зокрема, до архітектурної частини креслень, що є формою вираження твору архітектури, науковці відносять креслення, що відображають авторський задум щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду і інтер`єрів об`єкта архітектури або його частини, тобто графічну архітектурну частину проекту»;

- «дискусійним питанням у науковому середовищі тривалий час (до остаточного його вирішення в Законі України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року) залишалось питання віднесення до творів архітектури збудованих об`єктів. Відповідно існувало декілька підходів: а) збудовані об`єкти (будівлі, споруди) не належать до творів архітектури, б) збудовані об`єкти є видом твору архітектури, в) будівлі і споруди є об`єктивною формою втілення архітектурного твору. Проте наукові інтерпретації все ж таки не дають підстав аргументовано стверджувати про те, що чинне у 1981-1985 роках законодавство УРСР відносило до об`єктів авторського права збудовані об`єкти. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24 липня 1971 року, змінений 02 жовтня 1979 року) (далі - Конвенція) встановлює засади і мінімальні гарантії правової охорони авторських прав, зокрема наводить перелік охоронюваних творів в галузі літератури, науки і мистецтва, незалежно від способу і форми їхнього вираження (стаття 2). В ньому окремо зазначаються твори архітектури .. плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до... архітектури або науки. При цьому визначення творів архітектури не наводиться. Разом із тим тлумачення положень статті 5 (4 (іі)) Конвенції, яка встановлює критерії визначення країни походження твору, дозволяє дослідникам робити висновки про поширення положень Конвенції також і на споруджені об`єкти. Цією нормою визначено, що країною походження вважається: ... відносно творів архітектури, споруджених в будь-якій країні Союзу, або інших художніх творів, що є частиною будівлі чи іншої споруди, розташованої в будь-якій країні Союзу, країною походження є ця країна. Відповідно, постає питання, чи може ця норма Конвенції напряму застосовуватися для встановлення правової охорони спірного об`єкту, який збудований за архітектурним проектом. … Україна приєдналася до Бернської Конвенції шляхом прийняття Закону України від 31 травня 1995 року № 189/95-ВР «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року). Конвенція набрала чинності для України 25 жовтня 1995 року. Конвенція встановила правило зворотної дії: «Ця Конвенція застосовується до всіх творів, які на момент набуття нею чинності не стали ще загальним надбанням в країні походження у зв`язку із закінченням терміну охорони» (стаття 18(1)); «Попередні положення застосовуються також у випадку нових приєднань до Союзу і у випадках, коли охорона розширяється в порядку застосування статті 7 або внаслідок відмови від застережень» (стаття 18 (4)). За обставин, коли Конвенція продовжує діяти, і до неї приєднуються нові країни, ці положення тлумачаться таким чином, що вони зобов`язують країни, які приєдналися до Конвенції, охороняти твори, яким надається охорона в країні походження, за винятком випадків, коли ці твори вже перейшли в країні походження до суспільного надбання в зв`язку зі спливом строку охорони. Таким чином, твори, країною походження яких є член Бернського союзу, які раніше не охоронялися в країні, яка приєдналася до Конвенції, мають охоронятися відповідно до положень Конвенції з моменту вступу у силу акту приєднання. Отже описане правило зворотної дії має вузьке і чітко визначене застосування і не означає дію всіх положень Конвенції в країні, яка приєдналася до неї, на відносини, що виникли в цій країні до моменту такого приєднання. Крім того, Конвенція встановила принцип національного режиму і передбачила, що «Охорона в країні походження регулюється внутрішнім законодавством. Проте, якщо автор не є громадянином країни походження твору, відносно якого йому надається охорона на підставі цієї Конвенції, він користується в цій країні такими ж правами, як і автори - громадяни цієї країни» (стаття 5(3)). Важливо також враховувати, що описуючи значення і спрямованість Бернської Конвенції, фахівці відзначали, що її матеріально-правові положення поділяються на конвенційні і відсилаючі. Конвенційні правила прагнуть вирішити міжнародні проблеми в сфері авторського права, накладаючи на кожну країну-учасницю уніфіковані рішення. Для їх дотримання країни- учасниці мають законодавчим або іншим шляхом зробити дане правило частиною їхнього законодавства. Конвенцією встановлюється той правовий мінімум, який обов`язково має міститися в національних законодавствах країн - учасниць. Враховуючі викладене, вважаємо, що питання видів охоронюваних творів та обсягу їхньої правової охорони мають визначатися на підставі національного законодавства, що діяло на момент створення відповідних об`єктів, а саме в період з 1981-1985 роки. Таким законодавством є ЦК УРСР …»;

- «з урахуванням того, що ЦК УРСР не містив поняття виключного права, не містив поділу авторських прав на майнові та немайнові, наведені нормативні положення слід тлумачити таким чином, що авторські права на згадувані об`єкти визнавались за автором, який їх створив, але обсяг цих прав був суттєво обмежений правом організації, що замовила архітектурні, інженерні та інші технічні плани (замовника), використовувати їх відповідно до своїх потреб, а також розпоряджатися цими об`єктами на користь інших осіб. Відповідно, можна зробити висновок, що автор не вправі був заборонити замовнику таке використання, не надавав згоди на таке використання, не був учасником відносин замовника з користувачами зазначених планів (не узгоджував таке використання, не міг йому перешкодити, не отримував додаткової винагороди за передачу об`єктів замовником третім особам). При цьому автором могло бути реалізоване право на ім`я та право на недоторканність твору»;

- «обсяг правової охорони твору визначається тим нормативним актом, який діяв на момент її виникнення, тобто на момент створення твору. Під обсягом правової охорони слід розуміти зокрема зміст і належність авторських прав, які охороняються законом. Відповідно охоронюваність творів архітектури (у формі планів, креслень, малюнків), щодо прав на які виник спір, а також суб`єкт авторських прав на ці твори та їхній зміст мають визначатися ЦК УРСР. Щодо творів архітектури у вигляді збудованих будівель і споруд, то їхня правова охорона була вперше прямо передбачена Законом України № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року, а тому …вони можуть підпадати під правову охорону за цим законом за умови, що були випущені в світ, виготовлені та розповсюджені після опублікування цього Закону. Враховуючи те, що будівля за спірним архітектурним проектом була побудована до моменту опублікування цього Закону, його норми не можуть бути застосовані до побудованого об`єкту. Водночас Закон України «Про авторське право і суміжні права» може бути застосований до правовідносин, які виникли після введення його в дію (тобто після 23 лютого 1994 року). Вважаємо, що такими правовідносинами можуть бути ті, які виникають внаслідок правопорушення, яке вчинене після введення в дію закону. В такому разі характер порушення, його наслідки, способи захисту та відновлення порушених прав мають визначатися на підставі нормативних положень, що діяли на момент його вчинення».

У справі, що переглядається, суди встановили, що:

на момент проєктування будівлі «Квіти України» у 1979-1981 роках, позивач перебував у трудових відносинах з Інститутом «Київпроєкт» та займав посаду керівника архітектурно-конструкторської майстерні М-1, головного архітектора проєктів;

відповідно до даних техно-робочого проєкту Магазину-оранжереї за адресою м. Київ, вул. Артема (нині Січових Стрільців) 49 , проєкт розроблявся за плановим завданням замовника - Республіканського управління зеленого будівництва і комплексного благоустрою, номер замовлення 17913;

позивач вказаний на титульній сторінці техно-робочого проєкту в якості керівника майстерні № 1, головного архітектора проєкту;

безпосередньо будівництво будівлі відбувалось в період після затвердження проєкту у 1981-1985 роках;

звертаючись до суду з позовом позивач вважав, що його права порушені, оскільки в 2021 році відбулися роботи зпроєктування реконструкції будівлі, які передбачають кардинальну зміну усього архітектурного твору та відбувались без його згоди, фасад будівлі був частково зруйнований;

при відмові у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зробили висновки, що:

при визначенні об`єкта та обсягу авторських прав на твір відповідні правовідносини регулюються законодавством про авторське право, яке було чинним на момент створення такого твору. З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у період з 1979 по 1985 роки під час проектування та будівництва будівлі «Квіти України», тобто у період дії ЦК УРСР 1963 року, тому до відповідних правовідносин, у тому числі при визначенні об`єкта та обсягу авторського права, застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року;

у позивача відсутнє право інтелектуальної власності на об`єкт - будівлю магазину-оранжереї «Квіти України», оскільки таке право в позивача за часів дії радянського законодавства не виникло, відповідно, магазин-оранжерея «Квіти України» не є об`єктом авторського права позивача. Крім того, наявна певна специфічна природа магазину-оранжереї «Квіти України» - це колективний, службовий твір, виконаний на замовлення роботодавця. Будівля побудована за гроші міста, на цей час приватизована та знаходиться у власності ТОВ «Квіти України»;

обставини щодо порушення авторських прав позивача не знайшли свого підтвердження;

з урахуванням недоведеності позивачем наявності порушення його авторських прав, відсутності підстав для встановлення протиправності дій відповідачів під час проведення ними демонтажу фасаду будівлі, вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає, що у справа, яка переглядається, містить виключну правову проблему, а її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Про наявність виключної правової проблеми також свідчить зміст висновків членів науково-консультативної ради при Верховному Суді.

За таких обставин цю справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення наступних питань:

чи кваліфікувався «архітектурний проєкт» та «зведена будівля» як твір, створення якого призводить до виникнення суб`єктивного авторського права, згідно законодавства, чинного на 1981-1985 роки?;

хто був первинним суб`єктом авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, які створювалися на замовлення за умов, що автор перебував у трудових відносинах з організацією - виконавцем такого замовлення, згідно із законодавством чинним станом на 1981 рік?;

чи поширюється ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» на правовідносини щодо захисту архітектурного проєкту та будівлі?

Крім того, згідно частини 3 статті 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом цієї норми, зважаючи на визначені нею предмет вибору і застосування норми права, висновки викладені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду врахуванню не підлягають.

З цих підстав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не враховує висновки Великої Палати Верховного Суду про необхідність наявності кількісного та якісного показників щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах як умови можливості реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, його передбаченого частиною 5 статті 403 ЦПК України права передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які були висловлені зокрема у таких ухвалах: від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18 (провадження № 14-78цс21); від 09 червня 2021 року у справі № 335/11743/19 (провадження № 14-71цс21); від 30 червня 2021 року у справі № 708/1348/18 (провадження № 14-101цс21); від 07 липня 2021 року у справі № 393/126/20 (провадження № 14-120цс21); від 13 липня 2021 року у справі № 442/4240/14-ц (провадження № 14-103цс21); від 14 вересня 2021 року у справі № 757/7499/17-ц (провадження № 14-88цс21); від 28 вересня 2021 року у справі № 308/10255/17 (провадження № 14-132цс21).

З урахуванням того, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації зазначеного вище права є висновок суду про те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку у контексті наявності у Великої Палати Верховного Суду права та повноважень:

надавати правову оцінку такому висновку на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду;

встановлювати для суду, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, критерії оцінки виключної правової проблеми («виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв»)».

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати справу № 761/26660/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко